Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5023/2363/12 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші позадоговірні немайнові спори.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.08.2012. Забезпечено надання загального доступу: 01.08.2012.
Дата набрання законної сили: 12.09.2012
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 
		Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  
		тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41 
		________________________________________________________________________
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"25" липня 2012 р.Справа № 5023/2363/12  вх. № 2363/12
		Господарський суд Харківської області у складі:
		судді Светлічного Ю.В. 
		при секретарі судового засідання Ліпчанської В.В.
		за участю:     
		позивача - ОСОБА_1., ОСОБА_2 довіреність б/н від 21.07.11р.; 
		 відповідача - Недашковської О.А. довіреність б/н від 11.05.11 р. (після перерви не з'явилася);     
		розглянувши справу за позовом  Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків    
		до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Лергіт", м. Харків   
		про виселення з нежитлових приміщень та стягнення грошових коштів
		 
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		 
		Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою щодо виселення відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Лергіт" з займаних нежитлових приміщень першого поверху №19-23, (літ. А-3), загальною площею 149,00 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Також позивач просить зобов'язати відповідача: вивезти з зазначених нежитлових приміщень обладнання, товарно-матеріальні цінності та інші речі які належать відповідачу та третім особам; надати доступ до зазначених нежитлових приміщень шляхом передачі ключів від замків, у тому числі і електронних; та стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 286 080,00 грн., як  упущену вигоду та 15000,00 грн., як судові витрати на послуги адвоката. Також, позивач просив покласти на відповідача судові витрати.
		08 червня 2012 року через канцелярію господарського суду Харківської області представник відповідача надав клопотання про припинення провадження у справі за вх.№11476, в якому відповідач повідомляє, що дана справа не підлягає розгляду у господарському суді та права ФОП ОСОБА_1., як фізичної особи підприємця не порушені, оскільки право власності на спірні нежитлові приміщення оформлене на фізичну особу  ОСОБА_1. Також відповідач повідомив суд, що в провадженні Ленінського районного суду м. Харкова знаходиться справа №2024/2-1888/11 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Лергіт" про звільнення спірних нежитлових приміщень. За таких обставин, відповідач просив провадження у справі припинити. Дане клопотання було прийнято судом до розгляду.
		Ухвалою господарського суду Харківської області від 13 червня 2012 року, з урахуванням ухвали господарського суду про виправлення описки від 25.07.2012 р.,  клопотання відповідача про припинення провадження у справі прийнято судом до розгляду, судом були задоволене клопотання позивача про відкладення розгляду справи, у задоволенні клопотання про забезпечення позову відмовлено. Розгляд справи відкладено на 23 липня 2012 року.
		У судовому засіданні оголошувались перерви 23 липня 2012 року за участю представників позивача та відповідача та до 25 липня 2012 року о 14:30.
		Присутні у судовому засіданні позивач та його представник проти клопотання відповідача про припинення провадження у справі заперечували, посилаючись на ст. 133 та ч.1 ст. 134 Господарського кодексу України, що ФОП ОСОБА_1. використовує у своїй підприємницькій діяльності власне нерухоме майно та повідомив суд проте, що відповідно ухвали Ленінського районного суду від 25.07.2012 р. у справі №2/2024/6532/2-1888/11 позовну заяву ОСОБА_1. до ТОВ "Лергіт" залишено без розгляду, тому позивач просив у задоволенні даного клопотання відмовити.  Також представник позивача та позивач особисто підтримали заявлені позовні вимоги та просили позов задовольнити.
		Присутній представник відповідача у судовому засіданні надав клопотання за вх.№10702, в якому у зв'язку із тим, що відповідачем не отримано копію позовної заяви просила перенести судове засідання на іншу дату та надати достатньо часу для підготовки аргументованої правової позиції по справі та надати для ознайомлення матеріали справи №5023/2363/12.
		Присутні у судовому засіданні позивач та його представник проти задоволення даного клопотання заперечували, пояснили, що справа розглядається протягом двомісячного строку та просили справу розглядати за наявними в ній матеріалами.
		Вирішуючи це клопотання суд виходить з наступного. Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.
		В даному разі на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі  матеріалів справи достатніх для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, відкладено розгляд справи  для надання можливості ознайомитись із матеріалами справи, надати нові докази тощо).
		Суд також зазначає, що згідно ч.3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 69 ГПК України, спір  має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.
		Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції":
		Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 28 ГПК громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю, або, якщо представником є адвокат, - ордером з доданим до нього договором чи засвідченим сторонами цього договору витягом з нього, в якому зазначено повноваження адвоката. Статус громадянина як суб'єкта підприємницької діяльності підтверджується відповідною випискою з Єдиного державного реєстру підприємств, організацій та установ України, а його особа - паспортом або іншим відповідним документом. При цьому довіреність, видана громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності, також має бути нотаріально посвідченою.
		Відповідно до п.3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
		Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
		З огляду на зазначене, суд вважає, що клопотання відповідача у справі про відкладення розгляду справи на іншу дату є необґрунтованим, тому відмовляє в його задоволенні.
		Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
		У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
		За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
		Враховуючи вищенаведене та те, що відповідач був повідомлений належним чином, справа розглядається на підставі ст.75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.
		          Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача господарським судом встановлено наступне.
		На прилюдних торгах з реалізації арештованого майна ОСОБА_1. (позивач) придбав нежитлові приміщення першого поверху № 19-23, (літ.А-3), загальною площею 149,00 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 за 291000,00 грн. На підставі протоколу про прилюдні торги та на підставі акта державного виконавця про проведення публічних торгів з реалізації арештованого майна, затвердженого начальником Ленінського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Цимбалом С.В, 01 липня 2011 року позивачем було отримано Свідоцтво про право власності від 06 липня 2011 року.
		Відповідно до ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч.1 ст.317 ЦК України), при цьому на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ч.2 ст.317 ЦК України). Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, у тому числі і фізичні особи. Відповідно до ч.1 ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Договір купівлі-продажу з прилюдних торгів та протокол про прилюдні торги є правочином. Таким чином, відповідно до ч.1 ст.316 позивач є власником нежитлового приміщення першого поверху № 19-23, (літ.А-3), загальною площею 149,00 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.
		Відповідно до ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість   позбавлення права   власності, крім випадків, встановлених Конституцією  України та законом; свобода договору; свобода  підприємницької  діяльності,  яка  не  заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
		Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки  виникають  із  дій  осіб,  що передбачені актами цивільного законодавства,  а також із дій осіб, що  не  передбачені  цими  актами,  але  за  аналогією  породжують цивільні права та обов'язки.
		Придбання Позивачем нежитлового приміщення першого поверху № 19-23, (літ.А-3), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та отримання Свідоцтва про право власності від 06 липня 2011 року є правочином, який вчинено відповідно до приписів закону.
		Відповідно до ст.328 Цивільного кодексу України,  право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
		Право  власності вважається набутим правомірно,  якщо інше прямо  не  випливає  із  закону  або  незаконність  набуття  права власності не встановлена судом.
		У матеріалах справи відсутні будь-які судові, адміністративні рішення про скасування, анулювання, визнання недійсними правовстановлюючих документів (свідоцтва про право власності), а також відсутні будь-які рішення про скасування права приватної власності ОСОБА_1. на нежитлові приміщення першого поверху № 19-23, (літ.А-3), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Право власності зареєстровано у державному реєстрі прав власності, що підтверджується відміткою на Свідоцтві про право власності і фактом внесення відповідного запису до реєстру.
		Продаж вказаного майна відбувалася з прилюдних торгів з реалізації арештованого майна у примусовому порядку з метою виконання рішення суду про стягнення заборгованості перед бюджетом. 
		Відповідно до п.8 ч.1 ст.364 Цивільного кодексу України право власності ТОВ "Лергіт", відповідача припинилося при зверненні стягнення на майно за зобов'язаннями власника.
		Враховуючи вищенаведене, судом встановлено, що ОСОБА_1. на підставі Свідоцтва про право власності від 06 липня 2011 року є власником нежитлових приміщення першого поверху Мо 19-23, (літ.А-3), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке раніше належало відповідачу, ТОВ "Лергіт".
		Відповідно до ч. 3, 4 ст.13 Конституції України власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
		Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
		Стаття 42 Конституції України, гарантує кожному право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
		Порядок та межі здійснення права власності як різновиду цивільних прав регулюються Цивільним кодексом України. Так, відповідно до ст.13 Цивільного кодексу України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
		Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені ч.2-5 ст.13 Цивільного кодексу України, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ч.6 ст.13 ЦК України).
		Оскільки право власності відповідача, ТОВ "Лергіт" припинилося 29 червня 2011 року з моменту проведення торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, тобто з 29 червня 2011 року, що Протоколом №159-02/124/11/а від 29 червня 2011 року проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна та актом державного виконавця про проведення публічних торгів з реалізації арештованого майна від 01 липня 2011 р., а право власності набуто позивачем з 06 липня 2011 року, то починаючи з 06 липня 2011 року ТОВ "Лергіт" зобов'язано було звільнити займані приміщення.
		Відповідно до Ч.1 ст.386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
		Відповідно до ст.387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		Відповідно до ст.1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
		Оскільки вказані приміщення займані Відповідачем, ТОВ "Лергіт", без достатньої правової підстави, то позивач звертався до відповідача 22 липня 2011 р.  із Заявою - вимогою про виселення, в якій вимагав від ТОВ "Лергіт" до 01 серпня 2011 року покинути (звільнити) займані без достатньої правової підстави нежитлові приміщення першого поверху №19-23 (ліг. А-3), загальною площею 149,00 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, вивезти належні ТОВ "Лергіт" і третім особам речі, обладнання, що знаходяться у займаних приміщеннях, яка залишилась без відповіді. 
		29 липня 2011 року представник позивача ОСОБА_2, який діє від імені на підставі довіреності від 21.07.2011 року з'явився у вказані приміщення з повторною вимогою про звільнення приміщення, але йому було відмовлено директором ТОВ "Лергіт" Інютіною Л.І. Про відмову у доступі до приміщень, які є власністю позивача, про що був складений акт.
		Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача 17 листопада 2011 р., 21 лютого 2012 р.  з вимогою про виселення, але вони залишилися без відповіді.
		Бездіяльність відповідача, ТОВ "Лергіт" свідчить про невизнання права власності за позивачем і є порушенням права власності позивача. 
		Враховуючи вищенаведене та те, що на момент звернення до суду відповідач, ТОВ "Лергіт", безпідставно займає нежитлові приміщення першого поверху №19-23 (літ. А-3), загальною площею 149,00 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, яке є власністю позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині: виселення відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Лергіт" з займаних нежитлових приміщень першого поверху №19-23, (літ. А-3), загальною площею 149,00 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Зобов'язання відповідача: вивезти з зазначених нежитлових приміщень обладнання, товарно-матеріальні цінності та інші речі які належать відповідачу та третім особам; надання доступу до зазначених нежитлових приміщень шляхом передачі ключів від замків, у тому числі і електронних.
		Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача ТОВ "Лергіт" грошових коштів у розмірі 286 080,00 грн., як упущеної вигоди, суд вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити з огляду на наступне.
		Як свідчать матеріали справи 14 листопада 2011 р. між позивачем ФОП ОСОБА_1. (орендодавець) та ФОП ОСОБА_3. (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №1  (далі по тексту - Договір). Згідно у з умовами п.1.1.  договору, сторонами передбачено, що  орендодавець передає орендарю у строкове платне користування нежитлові приміщення, що належить орендодавцю на праві власності і розташовані за адресою: АДРЕСА_1, нежитлове приміщення  першого поверху №19-23 літ. А-3, загальною площею 149.0 м. кв., перший поверх, а орендар приймає приміщення  у користування і зобов'язується сплачувати орендну плату та інші платежі на умовах  визначених цих договором.
		Відповідно до квитанцій №5086.186.1 від 14.12.2011 р. ФОП ОСОБА_3 внесла у якості попередньої оплати за оренду за договором оренди №1 від 14.11.2011 р. грошові кошти у сумі 35760,00 грн. 
		14 листопада 2011 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3. та Фізичною особою - підприємцем Содоль Михайлом Сергійовичем укладено  договір   оренди нежитлового приміщення  №1.
		Відповідно до п. 2.1. договору, сторонами передбачено, що приміщення передається  орендарю за актом  приймання - передачі протягом  2-х днів  з моменту підписання договору. Право користування приміщенням та ризик випадкового  знищення переходять від орендодавця  до орендаря  в момент підписання сторонами акта приймання -передачі.
		Пунктами 3.1., 3.2, 3.4. договору передбачено, що  нарахування та оплата орендної плати  починається  з дня підписання сторонами акту  приймання - передачі приміщення.
		Як вбачається з матеріалів справи, 14 листопада 2011 року між орендодавцем та орендарем  було складено акт приймання - передачі  вказаних вище нежитлових приміщень, без здійснення огляду приміщення, тобто позивачем укладено даний договір оренди нежитлового приміщення  першого поверху №19-23 літ. А-3, загальною площею 149,0 м. кв., перший поверх, що  за адресою: АДРЕСА_1, усвідомлюючи той факт, що дане приміщення зайняте відповідачем.
		В подальшому рішенням господарського суду Харківської області від 15.02.2012 р. у справі №5023/486/12 р. вищевказаний договір було розірвано та з ФОП ОСОБА_1. (позивача) було стягнуто грошові кошти у сумі 60196,00 грн. 
		Позивачем в обгрунтувуння своїх вимог надано розрахунок упущеної вигоди, в якому він посилається на те, що оскільки позивачем не було виконано своїх зобов'язань за вищезазначеним договором у зв'язку із тим, що ТОВ "Лергіт" своєчасно не звільнено, оскільки за умовами вказаного договору орендна плата складала 23850,00 грн. за місяць, а даний договір було укладено на строк 8 місяців (з 14.11.11 р. по 14.07.12 р.), але у зв'язку його розірванням в судовому порядку період складає 7 місяців, то позивач поніс збитки у вигляді упущеної вигоди у сумі 166950,00 грн. 
		Шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між протиправними діями особи, самою шкодою та наявністю вини.
		Відсутність причинного зв'язку, як складової цивільного правопорушення робить неможливою відповідальність відповідача.
		Майнова шкода (збитки) - це виражене в грошовій сумі будь-яке зменшення наявного майна та інше ураження майнового інтересу однієї особи, заподіяне протиправною дією іншої особи. Саме грошовий вираз майнової шкоди називають збитками. Поняття шкоди ще в римському праві складалося з двох елементів: позитивної шкоди та упущеної вигоди. Позитивна шкода - це будь-яке зменшення наявного майна. Упущена вигода - це дохід, який міг би одержати власник від використання речі (втрата можливого прибутку).
		Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦКУ особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
		Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦКУ збитками є:
		1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
		2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		Відшкодування збитків є однією з форм або мір цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною, або універсальною, саме в силу правил ст. 22 ЦКУ, оскільки в ч. 1 зазначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
		Слід зазначити, що саме відповідно до ст. 22 ЦКУ у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
		Визначення поняття збитків наводиться також у ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
		Важливо також, що відповідно до ч. 4 ст. 623 ЦКУ при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
		Отже, якщо кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується, про що зазначено в низці судових рішень: у постанові Вищого господарського суду України від 31.03.2009 р. у справі № 7/5-47/235 (ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 30.04.2009 р. відмовлено в порушенні провадження з перегляду вказаної постанови), постанові ВГСУ від 31.07.2006 р. у справі № 28/9-06 (ухвалою Судової палати у господарських справах ВСУ від 21.09.2006 р. відмовлено в порушенні провадження з перегляду вказаної постанови).
		Враховуючи вищенаведене та те, що під час укладення договору оренди нежитлового приміщення №1 від 14 листопада 2011 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3. та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1. (позивачем) та під час підписання акту прийому - передачі  вказаних вище нежитлових приміщень орендар та орендодавець усвідомлювали, що дане приміщення не звільнено відповідачем, оскільки акт прийому передачі вищевказаного приміщення укладено без здійснення огляду приміщення тобто формально. Отже, суд дійшов до висновку про відсутність причинного зв'язку, як складової цивільного правопорушення, що робить неможливою відповідальність відповідача.
		Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків в сумі 286 080,00 грн.
		Як вбачається з матеріалів справи, в обгрунтування клопотання про припинення провадження у справі відповідач посилається на те, що ФОП Содоль М.В. подав позов до господарського суду, як фізична особа - підприємець, а придбав  нежитлові приміщення першого поверху № 19-23, (літ.А-3), загальною площею 149,00 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 як фізична особа. 
		Суд вважає дане клопотання відповідача таким, що задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
		Відповідно ст. 133 Господарського кодексу України, основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій   базується  їх  господарська  діяльність,  становлять  право власності  та  інші  речові права - право господарського  відання, право оперативного управління.
		Господарська  діяльність може здійснюватися також  на  основі інших  речових  прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.
		Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна.
		Згідно ч.1 ст. 134  Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання,  який   здійснює   господарську діяльність на основі права власності,  на свій розсуд,  одноосібно або   спільно   з   іншими   суб'єктами  володіє,  користується  і розпоряджається належним йому (їм) майном,  у тому числі має право надати  майно  іншим  суб'єктам  для  використання  його  на праві власності,  праві господарського  відання  чи  праві  оперативного управління,  або  на  основі  інших  форм  правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.
		Враховуючи вищенаведене на час звернення до господарського суду ОСОБА_1. набув статусу Фізичної особи - підприємця, та те, що відповідно ухвали Ленінського районного суду від 25.07.2012 р. у справі №2/2024/6532/2-1888/11 позовну заяву ОСОБА_1. до ТОВ "Лергіт" залишено без розгляду, відповідно до цього у суду відсутні правові підстави для припинення провадження у справі, у задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у справі - відмовити.
		Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача, в порядку ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, витрати на адвокатські послуги у розмірі 15 000,00 грн. Позивачем в обгрунтування поданої вимоги наданий договір про надання адвокатських (юридичних) послуг та представництво №65/1 від 18.03.2012 р. 
		Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, судові   витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення  судової експертизи, призначеної господарським судом,  витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір  судового  збору,  порядок  його  сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
		В контексті цієї норми, судові витрати за участю адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в такому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, якій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
		У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
		В ст. 33 "Правил адвокатської етики", схвалених Вищою кваліфікаційною комісією  адвокатури при Кабінеті Міністрів України 01 жовтня 1999 року, протокол від  12 жовтня 1999р. № 6/VI вказано, що гонорар, отримуваний адвокатом за падання правової допомоги," повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обгрунтований за розміром. Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обгрунтованого розміру гонорару, включають в себе: обсяг часу і роботи, характер і тривалість професійних відносин адвоката з клієнтом, розмір гонорару і порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги.
		Так в пункті 1 додатку до постанови Кабінету Мінстрів України від 27.04.06 №590 "Про гранічні розміри компенсації витрат, пов"язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" встановлено, що якщо компенсація сплачується іншою стороною, то вона повинна не перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину ії роботи.
		Відповідно до умов договору №65/1 про надання адвокатських (юридичних) послуг та представництво від 18.03.2012 р.  адвокат ОСОБА_2, який діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатської діяльністю НОМЕР_4 від 15.02.2007 р. взяв на себе зобов"язання надавати правову допомогу  (юридичні послуги) Замовнику (позивачу) по представництву юридичних консультацій, представництву інтересів замовника у всіх судах всіх інстанцій та спеціалізацій, а також  іншими правоохоронними та слідчими органами, підприємствами та організаціями, органах державної влади, контролюючими, правоохоронними та слідчими органами та третіми особами пов'язаними з виселенням ТОВ "Лергіт", стягненню збитків, упущеної вигоди та т.і.
		Згідно п. 4.2. вищезазначеного договору вартість юридичних послуг за даним договором є фіксованою та складає 12 000,00 грн.
		Проте, в матеріалах справи відсутній будь-який фінансовий документ, а також детальний розрахунок сплачених коштів на підтвердження адвокатських витрат позивача, пов'язаних з розглядом даної справи у розмірі 12 000,00 грн. Отже, позивачем не доведено суду сплати адвокату гонорару, а тому вимога позивача, про стягнення з відповідача 15 000,00 грн. на послуги адвоката оскільки вони не мають належного документального обґрунтування.
		Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при  укладанні,  зміні  та  розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій   іншої   сторони,   або   на   обидві   сторони,  якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги   перекладача,  адвоката  та  інші  витрати,  пов'язані  з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на  позивача;  при  частковому  задоволенні  позову  -  на  обидві   сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме судовий збір у розмірі 1073,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, в іншій частині судовий збір покладається на позивача та не підлягає стягненню з відповідача.  
		Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 316, 317, 318, 328, 364, 1166 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
		 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. Позовні вимоги задовольнити частково.
		2. Виселити відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Лергіт", з  займаних нежитлових приміщень першого поверху №19-23, (літ. А-3), загальною площею 149,00 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
		3. Зобов'язати відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Лергіт" вивезти з займаних нежитлових приміщень першого поверху №19-23, (літ. А-3), загальною площею 149,00 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 обладнання, товарно - матеріальні цінності та інші речі які належать відповідачу та третім особам.
		4. Зобов'язати відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Лергіт" надати доступ до нежитлових приміщень першого поверху №19-23, (літ. А-3), загальною площею 149,00 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 шляхом передачі ключів від замків, у тому числі електронних.  
		5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лергіт" (61034, м. Харків, вул. Полтавський шлях, 190, код ЄДРПОУ 23919160) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, поточний рахунок:НОМЕР_2 в ХОД ПАТ "ВТБ Банк" м. Київ, МФО НОМЕР_3) судовий збір у розмірі 1073,00 грн.
		Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
		4. В іншій частині позовних вимог - в задоволенні позову відмовити. 
		 
		 
		Суддя                                                                         Светлічний Ю.В.
		 
		Справа №5023/2363/12
		 
		 
		 
		                                    Повне рішення складено 30 липня 2012 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...