Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5023/2363/12 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.09.2012. Забезпечено надання загального доступу: 26.09.2012.
Дата набрання законної сили: 12.09.2012
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 вересня 2012 року            Справа № 5023/2363/12
		 
		           Колегія суддів у складі:
		головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Ільїн О.В., суддя Тихий П.В.
		при секретарі Вороні В.С.
		за участю представників сторін: 
		позивача -ОСОБА_1 -особисто, ОСОБА_2, дор. № 2973 від 01.04.2011 р.
		відповідача -Шерстюк Р.В., дор. від 10.09.2012 р., Михайлов О.В., дор. від 12.09.2012 р.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні   у   приміщенні   Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2547Х/1-9) на рішення господарського суду Харківської області від 25.07.2012 р. у справі № 5023/2363/12 
		за позовом ФОП ОСОБА_1, м. Харків
		до  ТОВ «Лергіт», м. Харків 
		про виселення з нежитлових приміщень та стягнення грошових коштів 
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Рішенням господарського суду Харківської області від 25.07.2012 р. у справі № 5023/2363/12 (суддя Светлічний Ю.В.) позовні вимоги задоволені частково. Виселено Товариство з обмеженою відповідальністю «Лергіт»із займаних нежитлових приміщень першого поверху №19-23, (літ. А-3), загальною площею 149,00 м2, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. 3. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Лергіт»вивезти із займаних нежитлових приміщень першого поверху №19-23, (літ. А-3), загальною площею 149,00 м2, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, обладнання, товарно-матеріальні цінності та інші речі, які належать відповідачу та третім особам. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Лергіт»надати доступ до нежитлових приміщень першого поверху №19-23, (літ. А-3), загальною площею 149,00 м2, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, шляхом передачі ключів від замків, у тому числі електронних. Стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лергіт»на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073,00 грн. В іншій частині позовних вимог в задоволенні позову відмовлено.
		Позивач з рішенням місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 286080 грн. упущеної вигоди та 15000 грн. витрат на послуги адвоката не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення в цій частині скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача 166950 грн. упущеної вигоди та 12000 грн. судових витрат на послуги адвоката.
		Відповідач вважає рішення законним і обґрунтованим,  у зв'язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
		В судовому засіданні 10.09.2012 р. було оголошено перерву до 11:30 год. 12.09.2012 р.
		Розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Харківської області норм  процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін, колегія суддів встановила наступне.
		Як вбачається з матеріалів справи, на прилюдних торгах з реалізації арештованого майна ОСОБА_1 (позивач) придбав нежитлові приміщення першого поверху № 19-23, (літ.А-3), загальною площею 149,00 м2, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та належали раніше ТОВ «Лергіт», за 291000,00 грн. На підставі протоколу про прилюдні торги та на підставі акта державного виконавця про проведення публічних торгів з реалізації арештованого майна, затвердженого начальником Ленінського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Цимбалом С.В, 01 липня 2011 року позивачем було отримано Свідоцтво про право власності від 06 липня 2011 року.
		Отже, оскільки право власності ТОВ «Лергіт»припинилося з моменту проведення торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, тобто з 29 червня 2011 року, а право власності набуто позивачем з 06 липня 2011 року, то починаючи з 06 липня 2011 року ТОВ «Лергіт»зобов'язано було звільнити займані приміщення.
		Відповідно до ст.387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		Враховуючи, що спірні приміщення зайняті відповідачем без достатньої правової підстави, позивач звертався до відповідача 22 липня 2011 р.  із заявою-вимогою про виселення, в якій вимагав від ТОВ «Лергіт»до 01 серпня 2011 року покинути (звільнити) займані без достатньої правової підстави нежитлові приміщення першого поверху № 19-23 (ліг. А-3), загальною площею 149,00 м2, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, вивезти належні ТОВ «Лергіт»і третім особам речі, обладнання, що знаходяться у займаних приміщеннях, яка залишилась без відповіді. 
		29 липня 2011 року представник позивача ОСОБА_2, який діє від імені на підставі довіреності від 21.07.2011 року з'явився у вказані приміщення з повторною вимогою про звільнення приміщення, але йому було відмовлено директором ТОВ «Лергіт»Інютіною Л.І. у доступі до приміщень, які є власністю позивача, про що був складений акт.
		Матеріали справи також свідчать, що позивач звертався до відповідача 17 листопада 2011 р., 21 лютого 2012 р.  з вимогами про виселення, які залишилися без відповіді.
		Таким чином, враховуючи, що на момент звернення з позовом до господарського суду відповідач, ТОВ «Лергіт», безпідставно займав спірні нежитлові приміщення першого поверху №19-23 (літ. А-3), загальною площею 149,00 м2, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, які є власністю позивача, суд першої інстанції обґрунтовано  задовольнив позовні вимоги в частині виселення відповідача із займаних нежитлових приміщень першого поверху №19-23, (літ. А-3), загальною площею 149,00 м2, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, зобов'язання відповідача вивезти із зазначених нежитлових приміщень обладнання, товарно-матеріальні цінності та інші речі які належать відповідачу та третім особам; надання доступу до зазначених нежитлових приміщень шляхом передачі ключів від замків, у тому числі і електронних.
		Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача 166950 грн. упущеної вигоди, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в рішенні, виходячи з наступного.
		Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу  України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
		На підставі вказаних правових норм колегія суддів зазначає, що  задоволення позовних вимог про стягнення збитків може вважатись законним та обґрунтованим в разі встановлення судом наявності в обставинах справи одночасно чотирьох умов. Ними є наявність правила поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.
		Відповідно до ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1193 Цивільного кодексу України шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
		Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Отже, відповідно до ст.ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України позивач в даній справі повинен довести наступні обставини: наявність витрат, понесених позивачем та їх розмір; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку, тобто прямої залежності витрат (упущеної вигоди), здійснених (упущеної) позивачем від діяльності відповідача.
		Відповідач  повинен довести відсутність зазначених обставин, або, з урахуванням ч. 2 ст. 1166, ст. 1193 Цивільного кодексу України  довести відсутність своєї вини у завданні шкоди та/або довести наявність вини (умислу або грубої необережності).
		Відповідно до ч. 4 ст. 623 ЦКУ при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання, тобто, якщо кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.
		Таким чином, враховуючи, що на момент укладення договору оренди нежитлового приміщення №1 від 14 листопада 2011 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та підписання акту прийому-передачі спірних нежитлових приміщень орендар та орендодавець усвідомлювали, що дане приміщення не звільнено відповідачем, оскільки акт прийому-передачі вищевказаного приміщення укладено без здійснення огляду приміщення тобто формально, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність причинного зв'язку, як складової цивільного правопорушення та відмовив у задоволенні цієї частини позовних вимог.
		Щодо позовних вимог про  стягнення з відповідача витрат за послуги адвоката в сумі 12000 грн., то колегія суддів дійшла висновку про відмову у їх задоволенні, виходячи з наступного.
		Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
		Вирішуючи  питання  про розподіл судових витрат,  господарський суд має  враховувати,  що розмір  відшкодування  названих витрат,  крім судового збору,  не повинен бути  неспіврозмірним,  тобто  явно  завищеним.  За  таких обставин  суд  з урахуванням обставин конкретної справи,  зокрема, ціни  позову,  може  обмежити  цей  розмір  з  огляду  на  розумну необхідність судових витрат для даної справи.
		У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
		В даному випадку, аналізуючи категорію спору, колегія суддів вважає, що дане фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 доручення за договором на надання адвокатських послуг № 65/1 від 18.03.2012 р.  не потребувало значного обсягу часу і роботи для його належного виконання та не  містило  новизни  правових  питань,  що їх стосуються.
		Згідно з п. 4.2. вказаного договору вартість юридичних послуг за даним договором є фіксованою та складає 12000 грн.
		Проте, позивачем до суду першої інстанції не було надано будь-якого фінансового документу, як не надано детального розрахунку сплачених коштів на підтвердження адвокатських витрат позивача, пов'язаних з розглядом даної справи у розмірі 12000 грн., ксерокопію видаткового касового ордеру від 25.07.2012 р. було надано позивачем лише до суду апеляційної інстанції.
		Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що про існування вказаного видаткового касового ордеру було повідомлено суду першої інстанції не приймаються до уваги, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Тобто в даному випадку доказом оплати адвокатських витрат є саме своєчасне надання до матеріалів справи відповідного фінансового документу, а не заява про його існування.
		З урахуванням вищезазначеного колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення правової допомоги в сумі 12000 грн. не підлягають задоволенню.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв оскаржуване рішення законно, обґрунтовано, з урахуванням матеріалів справи та у відповідності до діючого законодавства, а тому рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Щодо апеляційної скарги, то колегія суддів дійшла висновку, що вона необґрунтована, безпідставна і підлягає залишенню без задоволення, оскільки з огляду на вищезазначене, позивач не довів ті обставини, на які він посилався в апеляційній скарзі, як на підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
		Керуючись статтями 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		          У задоволенні апеляційної скарги відмовити.
		Рішення господарського суду Харківської області від 25.07.2012 року по справі №5023/2363/12 залишити без змін. 
		                    
		Повний текст постанови складено  14.09.2012 року.
		 
		 
		 
		                 Головуючий суддя                                                           Бондаренко  В.П.
		                  
		                                        Суддя                                                            Ільїн О.В.
		                   
		                                       Суддя                                                             Тихий П.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...