Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5011-51/5456-2012 : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.11.2012. Забезпечено надання загального доступу: 20.11.2012.
Дата набрання законної сили: 12.11.2012
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1           (044) 230-06-58 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"12" листопада 2012 р.           Справа№ 5011-51/5456-2012
		Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:          Суліма  В.В.
		суддів:            Рєпіної  Л.О. 
		          Тарасенко К.В. 
		за участю представників сторін:
		від прокуратури Пантюхов О.В.
		від позивача 1Кушніренко Т.Ф.
		від позивача 2 Кушніренко Т.Ф.
		від відповідача Ткаченко А.Т.
		від третьої особи 1 не з'явився;
		від третьої особи 2 не з'явився;
		розглянувши апеляційну скаргу
		Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудінвест-17"
		на рішення Господарського суду м. Києва
		від 05.09.2012р. (дата підписання повного тексту 10.09.2012р.) 
		у справі № 5011-51/5456-2012 (судді Пригунова А.Б., Літвінова М.Є,            Картавцева Ю.В.)
		за позовом Заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі
		1.  Міністерства оборони України
		2. Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України
		до Київської міської ради
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
		1.          Центральне територіальне управління капітального будівництва
		2.          Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецбудінвест-17"
		про визнання недійсним рішення
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Заступник військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач 1) та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (далі - позивач 2) у квітні 2012 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради  (далі - відповідач) про визнання недійсним пункту 1 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 року № 419-24/1829 в частині визнання таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.11.1948р. № 37 "Про поновлення відведення та встановлення меж земельних ділянок призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва". 
		  Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2012р. у справі  №5011-51/5456-2012 позов Заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України задоволено. Визнано недійсним п. 1 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 року № 419-24/1829 в частині визнання таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.11.1948 р. № 37 Про поновлення відведення та встановлення меж земельних ділянок призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва". Стягнуто з Київської міської ради, в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 073,00 грн.
		Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецбудінвест-17" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення  Господарського суду міста Києва від 05.09.2012р. у справі №5011-51/5456-2012 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
		          Апеляційна скарга обґрунтовується тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми процесуального права.
		          Крім того, апелянт зазначив, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку,  що  спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони.
		          Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2012р. №5011-51/5456-2012 апеляційна скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження. 
		          Ухвалою Київського апеляційного господарського  суду від 31.10.2012р. розгляд справи було відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
		          Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2012р. на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецбудінвест-17".
		Представник третьої особи 1 в засідання Київського апеляційного господарського суду 12.11.2012р. не з'явився, був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується відміткою відділу діловодства на зворотному боці ухвали Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2012р., що містять: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена. 
		Дана відмітка, за умови, що її оформлено до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року).
		Крім того, враховуючи, що судом явка уповноважених представників  сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, представник третьої особи 1 не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні 12.11.2012р., Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника третьої особи 1 за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.
		          Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2012р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудінвест-17" - без задоволення, з наступних підстав.
		          Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
		          Як правильно встановлено судом першої інстанції підтверджується матеріалами справи рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих "Про поновлення відведення та встановлення меж земельних ділянок призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва"         № 37 від 29.11.1948р. поновлено відведення та встановлення меж земельних ділянок об'єктів адміністративного, житлового та господарського призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва та передано в тимчасове користування Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва земельні ділянки без права подальшої забудови до освоєння їх відповідно до призначення, в тому числі, земельну ділянку військового містечка № 138 площею близько 0, 7 га по вул. Артема, 59 у місті Києві.
		          15.07.2004 р. Київською міською радою прийнято рішення № 419-24/1829 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", яким затверджено проект відведення земельної ділянки Центральному територіальному управлінню капітального будівництва для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення на вул. Артема, 59 у Шевченківському районі міста Києва та передано Центральному територіальному управлінню капітального будівництва (далі - третя особа) в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею, 0, 96 га, в тому числі: площею 0, 88 га за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.11.1948 р. № 37, площею 0, 07 га за рахунок земель відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 18.07.1977 р. № 1011/34 "Про відведення додаткової земельної ділянки військовій частині 32536 під розширення територій"; площею 0, 01 га за рахунок земель міської забудови.
		          Крім того, вищевказаним рішенням визнано таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих "Про поновлення відведення та встановлення меж земельних ділянок призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва" № 37 від 29.11.1948 р. та "Про відведення додаткової земельної ділянки військовій частині 32536 під розширення територій" від 18.07.1977 р. № 1011/34.
		          Нормативно обґрунтовуючи позов, прокурор посилається, зокрема, на норми ст. 141 Земельного кодексу України, якою встановлено, що однією із підстав припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, яка надана не була.
		          Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
		          Згідно ст. 12 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
		          Відповідно до  ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
		          Згідно ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
		          Статтею 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється, зокрема, на принципах: законності,  гласності, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб: судового  захисту прав місцевого самоврядування.
		          Згідно зі ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
		          Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
		          Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі в межах повноважень, та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України (ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
		          Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються регулювання земельних відносин.
		          Згідно ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
		          Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. 
		          Згідно п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності, повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. 
		          Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
		          Статтею 9 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень Київської міської ради віднесено, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
		          Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
		          У відповідності до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
		          Тобто, розпорядження землями, які перебувають у комунальній власності належить до виключної компетенції органів місцевого самоврядування шляхом прийняття відповідних рішень.
		          Як вбачається із рішення Київської міської ради № 419-24/1829 від 15.07.2004 р. "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", останнє прийнято на підставі Земельного кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", постанови Верховної ради Української РСР від 18.12.1990 р. "Про земельну реформу", Закону України "Про оренду землі".
		          Система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правовий статус і відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".
		          Вищевказаним законом визначаються та, відповідно, обмежуються, повноваження органів місцевого самоврядування щодо прийняття ними рішень.
		          Згідно з п. 14 ч. 1 ст. ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання про скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.
		          Однак, як правильно встановлено судом першої інстанції нормами чинного законодавства України не закріплено за органами місцевого самоврядування повноважень на визнання нечинними (такими, що втратили чинність) власних актів.
		          Крім того, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що у рішенні № 419-24/1829 від 15.07.2004 р. не наведено мотивів, з яких рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих "Про поновлення відведення та встановлення меж земельних ділянок призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва" № 37 від 29.11.1948 р. визнано Київською міською радою таким, що втратило чинність.
		          Відповідно до положення Про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 р. № 1080 (чинне станом на момент прийняття оспорюваного рішення) Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили, а також головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, оборони і військового будівництва.
		          У відповідності до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України" Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.
		          Згідно зі ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.
		          Відповідно до ст. 15 Закону України "Про Збройні Сили України" фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Фінансування витрат Міністерства оборони України на виконання завдань, до яких можуть залучатися з'єднання, частини і підрозділи Збройних Сил України, здійснюється Кабінетом Міністрів України за рахунок коштів, що виділяються у встановленому законом порядку на виконання цих завдань, або додаткових коштів (надходжень). 
		          Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначається Законом України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України". 
		          За змістом ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
		          В силу положень ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність належить до компетенції Кабінету Міністрів України.  Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.
		          Тож, Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України є структурною складовою Міністерства оборони України та, відповідно, державною госпрозрахунковою установою, що заснована на державній власності, підзвітна і підконтрольна Міністерству оборони України.
		          У відповідності до Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 р. № 483 землі (земельні ділянки) надаються військовим частинам, військово-навчальним закладам, установам, підприємствам та організаціям Збройних Сил України для їх розміщення та постійної діяльності.
		          Згідно з п. 25 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 р. № 483 облік усіх земель, наданих для потреб Міністерства оборони України, здійснюється згідно з Керівництвом по обліку земель (земельних ділянок) в квартирно-експлуатаційній службі Збройних Сил України.
		          Відповідно до п. 28 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 р. № 483 відомчий контроль за використанням і охороною земель, наданих в користування Збройним Силам України, здійснюють Головне управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України, Головне квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України, інженерне управління Військово-Морських Сил України, квартирно-експлуатаційні управління військових округів, квартирно-експлуатаційний відділ Північного оперативно-територіального командування, квартирно-експлуатаційні частини, районів, відділення морської інженерної служби.
		          Як правильно встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, земельна ділянка по вул. Артема, 59, яка була надана Центральному територіальному управлінню капітального будівництва відповідно до рішення Київської міської ради № 419-24/1829 від 15.07.2004 р. "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" перебуває на обліку Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України та була надана останньому у користування під діюче військове містечко             № 138 на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих "Про поновлення відведення та встановлення меж земельних ділянок призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва" № 37 від 29.11.1948 р.
		          З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що судом першої інстанції не досліджувались фактичні обставини  стосовно перебування  об'єктів нерухомості та їх правового статусу на спірній земельній ділянці. 
		          Згідно ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
		          Відповідно до ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.
		          Згідно зі ст. 2 Закону України "Про використання земель оборони" військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.
		          Відповідно до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
		          З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що за відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, така ділянка не може використовуватись у господарських цілях, у тому числі для житлової забудови, а укладені договори з визначеними умовами підлягають визнанню недійсними.
		          З метою однакового і правильного застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права у розгляді справ у спорах, що виникають із земельних відносин, Вищий господарський суд України дав роз'яснення у формі постанови "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 р., у якій зазначається, що у разі відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, в порядку, визначеному статтею 20 Земельного кодексу України, така ділянка не може використовуватися у господарських цілях, в тому числі для житлової забудови.
		          Відповідно до п. 4.3. постанови Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 р. порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, а також визнання недійсними угод щодо відповідних земельних ділянок.
		          З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка по вул. Артема, 59 у Шевченківському районі міста Києва належить до земель оборони відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих "Про поновлення відведення та встановлення меж земельних ділянок призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва" № 37 від 29.11.1948 р.
		          З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника що спірна земельна ділянка не відноситься до земель оборони.
		          Крім того, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження зміни цільового призначення вищевказаної земельної ділянки у порядку та у спосіб, встановлені нормами Земельного кодексу України.
		          Також, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що у листі Вищого господарського суду України від 01.01.2010 р. "Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами" зазначається, що з аналізу судової практики вбачається, що Верховний суд України та господарськими судами переважно підтримується правова позиція, згідно з якою необхідною умовою передачі земель оборони є згода на це Міністра оборони України або, за його дорученням, начальника Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.
		          У відповідності до п. 1 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" від 26.01.2000 р. № 02-5/35 акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
		          При цьому у пункті 2 зазначеного роз'яснення вказано, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
		          Здійснивши оцінку наявних у матеріалах справи доказів за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що рішення Київської міської ради від 15.07.2004 р. № 419-24/1829 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" прийнято з порушенням норм чинного законодавства України та з перевищенням компетенції, визначеної законодавчими нормами.
		          З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції  щодо задоволення позову у повному обсязі.
		          Крім того, Київський апеляційний господарський суд приймає як належний висновок суду першої інстанції щодо додержання строків позовної давності позивачем, з огляду на наступне.
		          Відповідно до вимог ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність, відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України встановлюється тривалістю у три роки. 
		          Як вбачається з матеріалів справи, Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України звернулось до Заступника військового прокурора Київського гарнізону з листом № 303/25-578 від 27.02.2012 р., у якому просило зобов'язати Київську міську раду внести зміни до рішення ради від 15.07.2004 р. № 419-24/1829, а у разі відмови -звернутись до суду з відповідним позовом. 
		          Таким чином, наведене свідчить, що про прийняття Київською міською радою рішення від 15.07.2004 р. № 419-24/1829, яким визнано таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих "Про поновлення відведення та встановлення меж земельних ділянок призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва" № 37 від 29.11.1948 р. та "Про відведення додаткової земельної ділянки військовій частині 32536 під розширення територій" від 18.07.1977р. № 1011/34,  прокурору стало відомо у лютому 2012 року, при проведенні перевірки дотримання норм чинного законодавства України під час відведення земельних ділянок суб'єктам господарювання, здійсненої за результатами звернення Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України.
		          Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		          З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правомірно висновку, що позовну давність не пропущено.
		          Інші посилання апелянта не спростовують  висновків суду першої інстанції та не можуть служити підставою скасування рішення.
		          Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		          Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.
		          Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудінвест-17" є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
		          Судові  витрати   за   розгляд   апеляційної   скарги  у  зв'язку  з  відмовою  в  її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
		Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд  - 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		1.   Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудінвест-17", залишити без задоволення.
		2.  Рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2012р. у справі  №5011-51/5456-2012- залишити без змін.
		3.   Матеріали справи №5011-51/5456-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
		 
		Головуючий суддя                                                            Сулім  В.В. 
		 
		Судді                                                                                Рєпіна  Л.О.
		 
		                                                                                Тарасенко К.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...