Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2018/11224/2012 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.01.2013. Забезпечено надання загального доступу: 22.01.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 2018/11224/2012
		н/п  2/2018/2977/2012 
		 РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		 14 серпня 2012 року    Київський районний суд м. Харкова 
		в складі: головуючого судді Зуб Г.А.
		   за участю  секретаряПетрікової Ю.І. 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові  цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією родиною чоловіка та жінки без шлюбу та про визнання права власності на ? частину майна, -   
		 
		                 ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просила встановити факт проживання однією родиною з ОСОБА_2 ОСОБА_3 без шлюбу в період з вересня 2003 року по теперішній час. Також просила визнати за нею право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1. При цьому посилалася на ті обставини, що в травні 2003 року вона познайомилася в місті ОСОБА_4 з ОСОБА_2 ОСОБА_3 і з осені 2003 року вони стали проживати однією родиною. У них був сумісний побут, загальний бюджет. Вони купували продукти харчування, меблі і речі для своєї спільної родини, разом відпочивали, разом як єдина родина святкували дні народження та інші свята. Своїм знайомим і друзям відповідач представляв позивачку як свою дружину. На Україні шлюб вони вирішили не реєструвати, але 5.08.2005 року уклали шлюб відповідно питанню та відповіді по Шаріату в духовному управлінні мусульман України, мусульманській громаді міста ОСОБА_4, про що було видане відповідне свідоцтво про шлюб. В період сумісного проживання однією родиною була придбана квартира АДРЕСА_1, яка була зареєстрована на імя ОСОБА_2 ОСОБА_3. Квартира була придбана для родини, оскільки у сторін по справі були плани стосовно подальшого сумісного проживання і дітей. Після укладення договору сторони вселилися в квартиру, вели спільне господарство, піклувалися один про одного, вклали гроші в ремонт квартири, обставили її меблями. За таких обставин позивачка просила задовольнити її вимоги у повному обсязі.
		          В судовому засіданні представник позивачки пояснила, що позивачка в травні 2003 року познайомилася в місті ОСОБА_4 з ОСОБА_2 ОСОБА_3 і з осені 2003 року вони стали проживати однією родиною. Своїм знайомим і друзям відповідач представляв позивачку як свою дружину. ОСОБА_2 ОСОБА_3 познайомив позивачку зі своїми синами і пояснив їй, що в шлюбі він не перебуває, а це його діти від попередніх шлюбів. Підтверджуючи свій намір створити родину з ОСОБА_1, ОСОБА_2 ОСОБА_3 запропонував їй укласти шлюб за законом Шаріату і 5.08.2005 року вони уклали шлюб відповідно питанню та відповіді по Шаріату в духовному управлінні мусульман України, мусульманській громаді міста ОСОБА_4, про що було видане відповідне свідоцтво про шлюб. Протягом сумісного життя з 2003 року відповідач піклувався про позивачку як про свою дружину. У них був сумісний побут, загальний бюджет, вони купували продукти харчування, меблі і речі для своєї спільної родини, разом відпочивали, разом як єдина родина святкували дні народження та інші свята. Спочатку вони проживали в ІНФОРМАЦІЯ_1. В період сумісного проживання однією родиною, в грудні 2005 року, була придбана квартира АДРЕСА_1, яка була зареєстрована на імя ОСОБА_2 ОСОБА_3. Квартира була придбана для родини, оскільки у сторін по справі були плани стосовно подальшого сумісного проживання і дітей. Після укладення договору з 2005 року по 2007 рік позивачка облаштовувала квартиру для себе і ОСОБА_2 ОСОБА_3, сторони вклали гроші в ремонт квартири, обставили її меблями, вселилися в квартиру і проживали в ній в періоди приїзду на Україну,  вели спільне господарство, піклувалися один про одного. З 2009 року квартира АДРЕСА_1 була здана в оренду, а позивачка як дружина ОСОБА_2 ОСОБА_3 переїхала до нього в Дубай, де вони продовжували проживати однією родиною. Оскільки квартира АДРЕСА_1 була придбана в період сумісного проживання з відповідачем однією родиною, позивачка вважає, що має право на ? частину вказаної квартири. Позивачка і її представник просили задовольнити позовні вимоги.
		Відповідач в судовому засіданні позов не визнав. В судовому засіданні відповідач і його представник пояснили, що ОСОБА_2 ОСОБА_3 є громадянином ОАЕ та постійно мешкає в м. Дубай зі своєю родиною, Україну відвідує епізодично, на нетривалий час та виключно по робочим справам, у звязку з чим у останнього не було можливості та бажання створювати сімю з ОСОБА_1 Факт знайомства з позивачкою відповідач не заперечував, але вони підтримували тільки ділові стосунки, у звязку з тим, що ОСОБА_1 працює на посаді менеджера в компанії, належній відповідачу та виконує безпосередньо його вказівки в ОАЕ і на Україні, за що отримує заробітну плату згідно укладеного контракту. У звязку з тим, що ОСОБА_1 працює в компанії, яка розташована в м.Дубай ОАЕ, вона постійно мешкає за місцем розташування своєї роботи, що спростовує її ствердження про вселення, проживання, ведення сумісного господарства і вкладання грошей в ремонт квартири АДРЕСА_2. Квартира була придбана виключно на гроші відповідача, як інвестиція в нерухомість, відповідач в ній не проживав і не проживає, квартира здається в оренду. Відповідач і його представник не оспорювали, що дійсно 5.08.2005 року позивачка і відповідач уклали шлюб відповідно питанню та відповіді по Шаріату в духовному управлінні мусульман України, мусульманській громаді міста ОСОБА_4, про що було видане відповідне свідоцтво про шлюб. Але, по-перше, як пояснив відповідач, цей шлюб був укладений для залучення в його бізнес капіталу із мусульманських країн; по-друге, вказаний шлюб не відповідає вимогам ст.ст.21,25 СК України, оскільки це був релігійний обряд і на момент його укладення відповідач знаходився в іншому шлюбі, про що ОСОБА_1 було відомо, а тому посилання позивачки на ст.74 СК України є безпідставним. 
		           Суд, вислухавши думку сторін, допитавши свідка, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позовні вимоги законні, обґрунтовані і підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Судом встановлені і знайшли своє підтвердження протягом розгляду справи наступні обставини.
		05.08.2005 року ОСОБА_2 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали шлюб відповідно питанню та відповіді по Шаріату, про що видане свідоцтво про шлюб. (а.с. 6).
		В судовому засіданні представник відповідача визнав факт реєстрації вказаного шлюбу за законами Шаріату, тому відповідно до п.1 ст.61 ЦПК України ця обставина, як визнана стороною, не підлягає доказуванню.
		В судовому засіданні відповідач пояснив, що сумісне проживання чоловіка і жінки як чоловіка та дружини в мусульманських країнах можливе лише за наявності укладення шлюбу та отримання відповідного свідоцтва. 
		З огляду на вказане суд вважає, що обряд шлюбу, укладений 5.08.2005 року відповідно питанню та відповіді по Шаріату в духовному управлінні мусульман України, мусульманській громаді міста ОСОБА_4 між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ОСОБА_3 свідчив про їх намір створити родину і проживати однією сімєю як на Україні, так і в мусульманських країнах. 
		1 грудня  2005 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 ОСОБА_3 був укладено  договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (далі Договір), посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_6 за № 4135, зареєстрований в КП «Харківське МБТІ»в електронному Реєстрі права власності на нерухоме майно 1.12.2005 року за р.№ 6233189, номер запису П-2-17320. (а.с. 7-8).
		          Відповідно ст.74 Сімейного кодексу України, якщо чоловік і жінка проживають однією сімєю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, придбане  ними за час спільного проживання,  належіть їм на праві спільної сумісної власності і на вказане майно розповсюджуються положення глави 8 Сімейного кодексу України. 
		          Відповідно до наданих доказів суд приходить до висновку, що позивачка та відповідач проживали однією сімєю на момент укладення договору  купівлі-продажу спільної квартири, вели спільний побут, замовляли меблі для спільної квартири, що підтверджується наданими договорами про виконання робіт та надання послуг, замовником яких виступала ОСОБА_1 В договорах вказана адреса спірної квартири. (а.с. 40-45).  Судом оглянуті надані представником позивача фотокартки та встановлено, що позивач та відповідач відпочивали разом, спільно святкували свята. (а.с. 39).
		         Представником позивача адвокатом ОСОБА_7 надано в судовому засідання письмові показання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_4, які вказали,  що позивач та відповідач проживали разом, розповідали їм про своє сумісне проживання. (а.с. 48, 94, 104). 
		         Допитаний у судовому засідання свідок ОСОБА_11 вказав, що між позивачкою та відповідачем склались лише робочі стосунки, про сумісне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2А.С. йому нічого не відомо. Суд відноситься критично до показань вказаного свідка, оскільки, по-перше, свідок був знайомий по роботі тільки з відповідачем  ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_1 ніколи не бачив. За період знайомства, який тривав останні два роки, він зустрічався з відповідачем приблизно 6-8 разів, коли той приїздив на кілька часів до місця проживання ОСОБА_11 в м.Ялту і вони спілкувалися стосовно робочих питань. Таким чином, ОСОБА_11 ніколи не був свідком стосунків між ОСОБА_2 ОСОБА_3 і ОСОБА_1, і міг розповідати про них тільки зі слів відповідача.  По-друге, в матеріалах справи міститься довіреність від імені відповідача на імя ОСОБА_11 як його представника (а.с 62). В судовому засіданні ОСОБА_11 пояснив, що протягом останніх двох років ніде не працює, і підтвердив, що виконує доручення відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3, за що отримує винагороду, яку відповідач вважає за потрібне йому виплачувати.
		За таких обставин суд вважає, що свідок ОСОБА_11 є зацікавленою особою по справі як довірена особа відповідача, яка отримує винагороду за свої послуги.
		Згідно довіреності від 29.02.2008 року, посвідченої приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_12Ю, за р.№ 1081, відповідач ОСОБА_2 ОСОБА_3 визнав та підтвердив, що не перебував у будь-якому шлюбі на момент купівлі квартири АДРЕСА_3.
		Згідно довідки про сімейний стан громадянина № 71711, перелічені відомості про голову сімї ОСОБА_3 ОСОБА_3 ОСОБА_2, відомості про перебування в шлюбі відсутні. Також вказана перша дружина Амаль, ІНФОРМАЦІЯ_2, друга дружина Фатма, ІНФОРМАЦІЯ_3. З вказаної довідки не вбачається, чи знаходився відповідач в період з осені 2003 року до моменту видачі довідки в шлюбі з вказаними особами, або в будь-якому іншому шлюбі. (а.с. 125) 
		Суд вважає, що вказана довідка не суперечить поясненням позивачки про те, що до знайомства з нею у ОСОБА_2 ОСОБА_3 були дві дружини, з якими він розірвав шлюби і від яких мав чотирьох дітей. 
		Окрім того, згідно ст. 21 СК України: «Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. 
		Релігійний обряд шлюбу не є  підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд  шлюбу відбувся до створення або відновлення органів державної реєстрації актів цивільного стану». 
		В судовому засіданні відповідач пояснив, що шлюби з вказаними в довідці дружинами він укладав за законами Шаріату, тобто також як і з ОСОБА_1, а тому відповідно до ст.21 СК України такі релігійні обряди не можуть вважатися шлюбом як це передбачено законодавством України.
		Суду був наданий представником відповідача трудовий контракт № АІА405GTU7F3(далі Контракт), укладений 21.05.2007 року між позивачкою та компанією МАСАХАТ РІЛ ЕСТЕЙТ, представником якої був вказаний  відповідач (а.с. 113). 
		Вказаний Контракт був укладений через чотири роки після того, як сторони почали проживати однією родиною як чоловік і жінка з 2003 року, через два роки після придбання спірної квартири АДРЕСА_1 1.12.2005 року, тому посилання відповідача і його представника на те, що ОСОБА_1 облаштовувала спірну квартиру, купувала для неї меблі і проводила ремонт, оплачувала комунальні послуги за вказівкою відповідача як його працівник, не знайшли свого підтвердження.
		Окрім того, із наданого Контракту взагалі не убачається, які функції належало виконувати ОСОБА_1 як працівнику фірми та чи мав право представник компанії ОСОБА_2 ОСОБА_3 повноваження надавати працівнику компанії ОСОБА_1 будь-які доручення.
		Суд критично відноситься та не бере до уваги як доказ у справі  довідку Головного центру обробки спеціальної інформації Державної Прикордонної служби України  б/н від 11.05.2012 року, яка видана на імя ALMARY SAED ABDULRAKHYM SEAD, оскільки відповідно до наданої копії паспорту відповідача його імя вказано інакше, а саме: SAEED  ABDULRAHIM SAEED ALMARRI. (а.с. 102, 130). 
		          Згідно статей 3, 60, 63, 65, 69,70,74 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної  власності подружжя. Дружина  та чоловік мають  рівні права  на  володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
		        Оскільки суду не надано доказів того, що позивачка та відповідач проживають разом як чоловік та дружина з моменту подачі позову та по теперішній час, суд визнає факт проживання однією родиною ОСОБА_1 та ОСОБА_2А.С. без шлюбу в період з вересня 2003 року по день подачі позову, тобто по 28.03.2012 року. 
		        Відповідно до ст.. 88 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір за розгляд позовної заяви. 
		        Керуючись ст.ст. 10,11, 57-64, 209, 212, 214, 215, 216 ЦПК України, ст..ст. 3, 60, 63, 65, 69-70, 74 СК України,- 
		        ВИРІШИВ: 
		 
		Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією родиною чоловіка та жінки без шлюбу та про визнання права власності на ? частину майна, задовольнити частково. 
		           Встановити факт проживання однією родиною ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ОСОБА_3 без шлюбу в період з вересня 2003 року по 28 березня 2012 року. 
		          Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_4. 
		          Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 ОСОБА_3 судові витрати за сплату судового збору у сумі 1410 (одна тисяча чотириста десять) гривень 82 коп. 
		           Рішення підлягає обовязковій реєстрації в КП «ХМБТІ». 
		           Рішення може бути оскаржено  в  апеляційному  порядку до Апеляційного  суду Харківської області, через Київський районний суд м. Харкова шляхом подачі   апеляційної    скарги   протягом   10 днів   після його   проголошення. 
		 
		 
		Суддя

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...