Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5011-61/11340-2012 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.02.2013. Забезпечено надання загального доступу: 05.02.2013.
Дата набрання законної сили: 21.01.2013
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
		 
		ПОСТАНОВА          
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          
		 
		 "21" січня 2013 р.                                                                                    Справа № 5011-61/11340-2012  
		Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
		Головуючого судді                                    Прокопанич Г.К.
		суддів                                                          Алєєвої І.В.
		                                                                    Євсікова О.О.,   
		 
		За участю представників:
		Позивача: Зровки І.А., дов. № 207/812д від 13.11.2012 року; Полевеця І.М., дов. № 207/811д від 13.11.2012 року; Старостіна А.Л., дов. № 207/810д від 13.11.2012 року;
		Відповідача -1: Ковтун Л.В., дов. № 9.1-22/1547 від 28.12.2012 року;
		Відповідача -2: Мавріної Н.В., дов. № 5-15/318 від 15.01.2013 року;
		Третьої особи: Ковальчука О.М., дов. № б/н від 10.09.2012 року;
		 
		розглянувши касаційні скарги Державної казначейської служби України та Кабінету Міністрів України на рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2012 року та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2012 року
		у справі № 5011-61/11340-2012 господарського суду міста Києва
		за позовом Міністерства оборони Російської Федерації
		до відповідача -1 Кабінету Міністрів України
		відповідача -2 Державної казначейської служби України
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Промислово - фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України"
		про  стягнення 3 239 652 269,73 грн.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У серпні 2012 року Міністерство оборони Російської Федерації звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - закрите акціонерне товариство з іноземними інвестиціями "Промислово - фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України", Державна казначейська служба України, просило стягнути з відповідача (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог) суму 3 239 652 269,73 грн., посилаючись на неналежне виконання закритим акціонерним товариством з іноземними інвестиціями "Промислово - фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" зобов'язань за контрактом № 148/1697 від 25.07.1996 року та укладеними на його виконання угодами № 148/1697-1 від 11.06.1997 року і № 148/1697-2 від 30.06.1997 року (т. 1, а.с. 4-7, т. 2, а.с .131-133). 
		Заперечуючи проти заявлених вимог, у відзиві Кабінет Міністрів України зауважив, що докази надання Міністерством фінансів України чи Кабінетом Міністрів України у порядку, передбаченому законом державних гарантій за зобов'язаннями закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Промислово - фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" відсутні, з огляду на що у задоволенні позову слід відмовити (т. 2, а.с. 1-4).
		За клопотанням позивача ухвалою господарського суду міста Києва від 05.09.2012 року до участі у справі № 5011-61/11340-2012 в якості другого відповідача залучено Державну казначейську службу України, яка у письмових поясненнях зазначила, що згідно своїх функціональних повноважень не є учасником спірних відносин (т. 1, а.с. 120-121; т. 2, а.с. 118-119).
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.09.2012 року у задоволенні клопотання Кабінету Міністрів України про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Міністерства фінансів України відмовлено (т. 3, а.с. 12-14).
		Відповідач - Кабінет Міністрів України заявою від 04.09.2012 року та закрите акціонерне товариство з іноземними інвестиціями "Промислово - фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" клопотанням від 19.09.2012 року просили застосувати наслідки спливу строку позовної давності, проти чого позивач заперечував (т. 2, а.с. 98-99, 100-101; т. 3, а.с. 49-51).
		Рішенням господарського суду міста Києва від 19.09.2012 року у справі № 5011-61/11340-2012 (суддя Івченко А.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2012 року (головуючий Шапран В.В., судді Андрієнко В.В., Буравльов С.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь Міністерства оборони Російської Федерації заборгованості в сумі 3 113 053 506,26 грн. та 61 862,74 грн. судового збору. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено (т. 3, а.с. 63-88).
		Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції провадження зупинялось у зв'язку з направленням матеріалів справи до Служби безпеки України (т. 4, а.с. 80-82).
		Судові акти мотивовано посиланням на встановлені рішеннями Арбітражного суду м. Москви факти порушення закритим акціонерним товариством з іноземними інвестиціями "Промислово - фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" зобов'язань за контрактом № 148/1697 від 25.07.1996 року та укладеними на його виконання угодами № 148/1697-1 від 11.06.1997 року і № 148/1697-2 від 30.06.1997 року на загальну суму 389 472 476,7 доларів США та наявністю урядових гарантій виконання вищезгаданих зобов'язань третьої особи перед позивачем.
		Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду та постановою апеляційної інстанції, Державна казначейська служба України та Кабінет Міністрів України звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, просили скасувати оскаржені судові акти та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити; зупинити виконання рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2012 року у справі № 5011-61/11340-2012 до закінчення розгляду справи Вищим господарським судом України (т. 6, а.с. 12-16, 21-30).
		Заявники касаційних скарг посилаються на численні порушення норм процесуального і матеріального права, яких, на їх думку, припустилися суди попередніх інстанцій, що призвело до прийняття неправильних рішень.
		На думку відповідачів, не відповідають обставинам справи висновки судів про те, що Україною в особі Уряду було надано гарантію виконання закритим акціонерним товариством з іноземними інвестиціями "Промислово - фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" зобов'язань за контрактами на постачання матеріально - технічних ресурсів для потреб Міністерства оборони Російської Федерації в порядку взаєморозрахунків за російський природний газ на підставі генеральної угоди від 29.05.1996 року № 1957-1-96 і контракту від 25.07.1996 року № 148/1697 між закритим акціонерним товариством з іноземними інвестиціями "Промислово - фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" та Міністерством оборони Російської Федерації, оскільки відповідно до Закону України "Про бюджетну систему України" від 05.12.1990 року не передбачалося надання Урядом України державних гарантій за зобов'язаннями суб'єктів господарювання.
		Крім того, заявники касаційних скарг посилаються на пропуск позивачем строку позовної давності та відсутність підстав для застосування приписів ч. 1 ст. 18 Конвенції ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року.
		Ухвалами Вищого господарського суду України від 26.12.2012 року касаційні скарги Державної казначейської служби України та Кабінету Міністрів України прийнято до провадження і призначено до розгляду на 21.01.2013 року, відкладено розгляд заяв Державної казначейської служби України та Кабінету Міністрів України про зупинення виконання судового рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2012 року (т. 6, а.с. 1-2, 3-4).
		Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.12.2012 року касаційну скаргу закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Промислово - фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" на рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2012 року та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2012 року у справі № 5011-61/11340-2012 повернуто на підставі п. 4 ч. 1 ст. 1113 Господарського процесуального кодексу України (т. 6, а.с. 53-56).
		У відзиві на касаційні скарги позивач зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно визначено та встановлено фактичні обставини, які підлягають доказуванню і мають значення для справи.
		Представником позивача подано клопотання про застосування у господарському процесі російської мови, яке з урахуванням ст. 14 Закону України "Про засади державної мовної політики" стосовно надання можливості позивачу надавати пояснення та документи російською мовою судом задоволено.
		Представник закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Промислово - фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" у судовому засіданні 21.01.2013 року заявив клопотання про скасування рішень та припинення провадження у справі, вважаючи, що спірні правовідносини є публічно-правовими та не підлягають розгляду господарським судом.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.
		Згідно п. 2, 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 41, 12 ГПК України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.
		У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України.
		Враховуючи як суб'єктний склад сторін, так і характер спірних правовідносин судова колегія вважає, що, оскільки, згідно ст. 4 ст. 3 Господарського кодексу України сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини судами попередніх інстанцій не було допущено порушення правил підвідомчості спору, з огляду на що підстави для задоволення клопотання відсутні.
		Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін та третьої особи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм  матеріального і процесуального права вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
		Згідно ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.12.1995 року між Російським акціонерним товариством "Газпром" та закритим акціонерним товариством "Промислово-фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" і фірмою "United energy International", яка є корпоративним членом закритого акціонерного товариства "Промислово-фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" та виступає на його стороні було укладено договір № 4 ГУ-96 (т. 2, а.с. 51-63).
		Предметом зазначеного договору було постачання Російським акціонерним товариством "Газпром" природного газу для споживачів України у 1996 році та зустрічна поставка закритим акціонерним товариством "Промислово-фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" для підприємств і організацій Російського акціонерного товариства "Газпром"  матеріально-технічних ресурсів та надання послуг рівною договірною вартістю газу, що постачається (т. 2, а.с. 51).
		Пунктом 5.6 договору № 4 ГУ-96 сторони погодили у разі необхідності проводити взаємне корегування обсягів та вартості поставки газу, оплачуваних у грошовій формі або в рахунок погашення заборгованості Російського акціонерного товариства "Газпром" перед Федеральним та місцевими бюджетами згідно з п. 5.2, поставки матеріально-технічних ресурсів відповідно до п. 5.3 та транзиту газу територією України на підставі п. 5.4 статті 5 договору (т. 2, а.с. 58).
		Відповідно до п. 5.7 договору № 4 ГУ-96 кінцевий розрахунок за поставлений протягом календарного місяця природний газ здійснюється до 10 числа наступного за звітним місяця на підставі узгодженого розрахунку вартості поставленого газу та оплати закритим акціонерним товариством "Промислово-фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" вартості газу грошовими коштами, погашення заборгованості Російського акціонерного товариства "Газпром" перед Федеральним та місцевими бюджетами, вартості поставлених матеріально-технічних ресурсів, а також оплати Російським акціонерним товариством "Газпром" вартості транзиту російського газу (т. 2, а.с. 58).
		Згідно п. 5.11 договору № 4 ГУ-96 для виконання умов статті 5 договору закрите акціонерне товариство "Промислово-фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" має право залучати уповноважену нею фірму "United energy International", яка за договором з нею може, за погодженням з Російським акціонерним товариством "Газпром", здійснювати платежі за договором чи постачання матеріально-технічних ресурсів у відповідності до вказаного договору (т. 2, а.с. 59).
		Строк дії договору № 4 ГУ-96 визначено з 01.01.1996 року до 31.12.1996 року (т. 2, а.с. 62).
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.05.1996 року на виконання договору № 4 ГУ-96 від 29.12.1995 року між Міністерством оборони Російської Федерації та закритим акціонерним товариством "Промислово-фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" було укладено Генеральну угоду № 1957-1-96, відповідно до умов якої останнє забезпечує оплату матеріально-технічних ресурсів, які постачаються Міністерству оборони Російської Федерації підприємствами-виробниками (постачальниками) продукції для будівництва та утримання Збройних Сил за рахунок коштів Федерального бюджету на 1996 рік (п. 1.1 генеральної угоди № 1957-1-96) (т. 2, а.с. 23-25).
		Пунктом 2 Генеральної угоди № 1957-1-96 встановлено , що для реалізації угоди Міністерство оборони Російської Федерації визначає перелік та обсяги продукції, які підлягають постачанню у 1996 році на суму, еквівалентну 300 000 000,00 доларів США та що закрите акціонерне товариство "Промислово-фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" забезпечує постачання Міністерству оборони Російської Федерації продукції, оплаченої згідно "Специфікації продукції" у номенклатурі, строки та на умовах, передбачених окремо укладеними договорами (т. 2, а.с. 23).
		Пунктом 4.1 Генеральної угоди № 1957-1-96 визначено, що у випадку порушення закритим акціонерним товариством "Промислово-фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" зобов'язань з оплати продукції Міністерство оборони Російської Федерації за погодженням з Міністерством фінансів Російської Федерації має право розірвати угоду з покладенням на закрите акціонерне товариство "Промислово-фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" зобов'язань з погашення заборгованості Російського акціонерного товариства "Газпром" (т. 2, а.с. 24).
		Згідно п. 5.4 Генеральної угоди № 1957-1-96 вона набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.01.1997 року (т. 2, а.с. 25).
		Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 25.07.1996 року на виконання Генеральної угоди від 29.05.1996 року № 1957-1-96 та договору від 29.12.1995 року № 4 ГУ-96 між Центральним управлінням матеріальних ресурсів і зовнішньоекономічних зв'язків Міністерства оборони Російської Федерації та закритим акціонерним товариством "Промислово-фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" було укладено контракт № 148/1697, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти матеріально-технічні ресурси для потреб Міністерства оборони Російської Федерації на суму 1 500 000 000 000,00 (один трильйон п'ятсот мільярдів) рублів, що еквівалентно 300 000 000,00 доларів США (п. 1.1, 3.1 контракту № 148/1697) (т. 2, а.с. 26-30). 
		Відповідно до п. 3.3 контракту № 148/1697 розрахунки за ним повинні здійснюватися у відповідності до наказу Міністра фінансів Російської Федерації від 30.04.1996 року № 247 та Генеральної угоди від 29.05.1996 року № 1957-1-96 шляхом проведення зарахування отриманого вантажоотримувачами товару в порядку погашення казначейських податкових звільнень, виданих Міністерством фінансів Російської Федерації Російському акціонерному товариству "Газпром" за платежами до Федерального бюджету (т. 2, а.с. 27).
		Строк дії контракту № 148/1697 встановлено до 01.01.1997 року (т. 2, а.с. 29).
		11.06.1997 року на виконання умов контракту від 25.07.1996 року № 148/1697 між Центральним управлінням матеріальних ресурсів і зовнішньоекономічних зв'язків Міністерства оборони Російської Федерації та закритим акціонерним товариством "Промислово-фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" за участю компанії "United Energy International Limited", яка є корпоративним членом закритого акціонерного товариства "Промислово-фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" було укладено угоду № 148/1697-1 про порядок постачання додаткового обсягу матеріально-технічних ресурсів на суму, еквівалентну 250 000 000,00 доларів США.
		Судами першої та апеляційної інстанцій також встановлено, що 31.12.1996 року між Російським акціонерним товариством "Газпром" та закритим акціонерним товариством "Промислово-фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" та фірмою "United energy International", яка є корпоративним членом закритого акціонерного товариства "Промислово-фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" та виступає на його стороні було укладено договір № 3 ГУ-97, предметом якого було постачання російського природного газу для споживачів України у 1997 році (т. 2, а.с. 64-74). 
		Договором передбачено порядок розрахунків за газ частково грошовими коштами, а частково постачанням закритим акціонерним товариством "Промислово-фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" матеріально-технічних ресурсів з метою погашення заборгованості підприємств Російського акціонерного товариства "Газпром" та його підприємств перед Федеральним та місцевими бюджетами (стаття 5 договору № 3 ГУ-97) (т. 2, а.с. 67-71).
		Строк дії договору № 3 ГУ-97 встановлено до 21.12.1997 року (ст. 10 договору № 3 ГУ-97) (т. 2, а.с. 74).
		30.06.1997 року на виконання умов контракту від 25.07.1996 року № 148/1697 між Центральним управлінням матеріальних ресурсів і зовнішньоекономічних зв'язків Міністерства оборони Російської Федерації та закритим акціонерним товариством "Промислово-фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" було укладено угоду № 148/1697-2 про порядок поставок продукції виробничо-технічного призначення для потреб Міністерства оборони Російської Федерації у 1997 році (т. 2, а.с. 84-92).
		Вказана угода від 30.06.1997 року № 148/1697-2 до контракту від 25.07.1996 року № 148/1697 відповідно до п.п. 1.1, 1.2, 2.1 регламентувала взаємовідносини сторін з поставки додаткового обсягу матеріально-технічних ресурсів і продукції виробничо-технічного призначення для потреб підвідомчих Міністерству оборони Російської Федерації військових частин, підприємств, установ на суму, еквівалентну 200 000 000,00 доларів США. 
		Судами попередніх інстанцій також встановлено, що закрите акціонерне товариство "Промислово-фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" свої зобов'язання, передбачені Генеральною угодою від 29.05.1996 року № 1957-1-96, контрактом від 25.07.1996 року № 148/1697 та відповідними угодами до нього від 11.06.1997 року № 148/1697-1, від 30.06.1997 року № 148/1697-2 стосовно постачання додаткового обсягу матеріально-технічних ресурсів на суми, еквівалентні 250  000  000,00 доларів США та 200  000  000,00 доларів США належним чином не виконало, що підтверджується рішеннями Арбітражного суду м. Москви від 09.01.2001 року у справі № А40-44294/00-40-424, від 20.08.2001 року у справі № А40-26753/01-7-374, від 07.05.2001 року у справі № А40-11443/01-69-67, від 26.09.2001 року у справі № А40-27196/01-56-259, відповідно до яких з закритого акціонерного товариства "Промислово-фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" стягнуто на користь Міністерства оборони Російської Федерації попередню оплату в сумах 130 409 902,10 доларів США, 197  983  803,90 доларів США, неустойку в сумі 10 432 792,10 доларів США, відсотки за користування чужими грошовими коштами в сумах 24 017 156,97 доларів США, 26  628  821,63 доларів США та на користь Центрального управління матеріальних ресурсів і зовнішньоекономічних зв'язків Міністерства оборони Російської Федерації неустойку в сумі 15  838  704,30 доларів США.
		Статтею 427 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній станом на 15.03.2003 року) передбачено, що порядок визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів і арбітражів визначається міжнародними договорами України про надання правової допомоги, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, іншими міжнародними двосторонніми або багатосторонніми договорами за участю України, якими передбачається визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів, і законами України.
		Закон України від 29.11.2001 року № 2860-III "Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів" (в редакції, чинній станом на 15.03.2003 року) встановлює умови і порядок визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.
		Згідно ст. 7 Закону України від 29.11.2001 року № 2860-III "Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів" (в редакції, чинній станом на 15.03.2003 року) відповідний суд України постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання. Копія ухвали надсилається судом стягувачеві та боржникові у триденний строк з дня постановлення ухвали.   
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.05.2003 року ухвалами Апеляційного суду Дніпропетровської області клопотання Міністерства оборони Російської Федерації задоволено, вищевказані судові рішення Арбітражного суду м. Москви визнані і приведені до виконання на території України відповідно до ст. 427 Цивільного процесуального кодексу України, Закону України від 29.11.2001 року № 2860-III "Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів".
		Судами попередніх інстанцій також встановлено, що вищеперелічені рішення боржником виконані не були, що підтверджується постановами державного виконавця відділу державної виконавчої служби Жовтневого району управління юстиції м. Дніпропетровськ від 18.06.2004 року (т. 2, а.с. 139-144).
		Згідно ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Стаття 34 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
		Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
		Згідно ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
		Відповідно до п. 1 ст. 7 Закону України від 23.06.2005 року № 2709-IV "Про міжнародне приватне право" при визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.
		З врахуванням наведеного суди попередніх інстанцій визнали встановленим факт наявності заборгованості у сумі 389 472 476,70 доларів США третьої особи за зобов'язаннями згідно Генеральної угоди від 29.05.1996 року № 1957-1-96 і контракту від 25.07.1996 року № 148/1697 та додатковими угодами до нього від 11.06.1997 року № 148/1697-1, від 30.06.1997 року № 148/1697-2 перед позивачем.
		Доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України про те, що у Міністерства фінансів України відсутня інформація стосовно існування будь-якої заборгованості закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Промислово - фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" перед Міністерством оборони Російської Федерації не можуть свідчити на користь правової позиції відповідача, оскільки, згідно ст. 35 Господарського процесуального кодексу України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.
		Як було зазначено вище, рішення Арбітражного суду м. Москви були визнані на території України компетентним судом, що позбавляє зацікавлених осіб права переоцінювати встановлені судовими органами факти.
		Також не відповідають вищенаведеним приписам норм процесуального права доводи касаційної скарги Кабінету Міністрів України про неможливість використання в якості належних доказів вищеперелічених рішень Арбітражного суду м. Москви, як фактів, які відповідно до закону вважаються встановленими та не доводяться при розгляді цієї справи, оскільки відповідач не був учасником вказаних судових справ та з них не вбачається, що Уряд України надавав гарантії щодо виконання будь-яких зобов'язань закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Промислово - фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" перед позивачем.
		Відповідно до п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. 
		Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
		Спірні правовідносини виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України.
		Позовні вимоги обгрунтовані посиланням на загальні положення про відповідальність гаранта перед кредитором за порушення зобов'язань боржником.
		Відповідно до ст. 196 Цивільного кодексу Української РСР правила статей 191 і 194 цього Кодексу поширюються на гарантії, що видаються одними організаціями в забезпечення погашення заборгованості інших, якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР.
		Отже, гарантія прирівнювалась до поруки та на неї розповсюджувались присвячені поруці правила.
		Разом з тим, гарантія як самостійний спосіб забезпечення зобов'язання за ст. 560 Цивільного кодексу України суттєво відрізняється від гарантії, яка була передбачена ст. 196 Цивільного кодексу Української РСР, тому суди попередніх інстанцій обгрунтовано застосували до спірних правовідносин приписи ст. ст. 191, 192 Цивільного кодексу Української РСР, оскільки правильне встановлення підстав позову визначає і межі доказування.
		Відповідно до ч. 1, 3 ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
		Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.
		Згідно ч. 1 ст. 114 Конституції України до складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри.
		Пунктом 8 ч. 1 ст. 116 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи.
		Місцевим господарським та апеляційним судами встановлено, що у листі Кабінету Міністрів України від 26.08.1996 року № 64-2298/8 за підписом Прем'єр-міністра України Лазаренка П.І. на ім'я Голови Уряду Російської Федерації Черномирдіна В.С. визначено, що Уряд України надає гарантії виконання Уповноваженою організацією зобов'язань за контрактами на постачання матеріально-технічних ресурсів.
		Також у листі Кабінету Міністрів України від 26.08.1996 року № 64-2297/8 за підписом Прем'єр-міністра України Лазаренка П.І. на ім'я Голови Уряду Російської Федерації Черномирдіна В.С. зазначено, що відповідно до досягнутих домовленостей про порядок взаєморозрахунків за російський природний газ українські оптові імпортери і промислові підприємства здійснюють постачання матеріально-технічних ресурсів Російському акціонерному товариству "Газпром" та іншим споживачам, зокрема, Міністерству оборони Російської Федерації -на суму 300 млн. доларів США на основі Генеральної угоди від 29.05.1996 № 1957-1-96 і контракту від 25.07.1996 року № 148/1697 між промислово-фінансовою корпорацією "Єдині енергетичні системи України" і Міністерством оборони Російської Федерації. У зв'язку з цим Прем'єр-міністр України Лазаренко П.І. просив Голову Уряду Російської Федерації Черномирдіна В.С. доручити Міністерству оборони Російської Федерації в найближчі терміни видати наряд-замовлення на постачання матеріально-технічних ресурсів на суму 300 млн. доларів США корпорації "Єдині енергетичні системи України", уповноваженої Кабінетом Міністрів України на цю діяльність, що дозволило б повністю стабілізувати розрахунки за російський природний газ.
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Прем'єр-міністр України Лазаренко П.І., як глава Кабінету Міністрів України станом на 26.08.1996 року організовував та координував роботу Уряду України, очолював роботу з розроблення та реалізації внутрішньої і зовнішньої політики України, взаємодіяв з урядами інших держав, координував та контролював діяльність всіх міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, Кабінету Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. 
		Підпунктами "а" п. 1, пп. "а" п. 2 ст. 7 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969 року, до якої Українська Радянська Соціалістична Республіка приєдналася 14.04.1986 року відзначено Прем'єр-міністра як особу, що може одноосібно репрезентувати державу у таких відносинах - "особа вважається такою, що репрезентує  державу; … коли … вона пред'явить відповідні повноваження... з огляду на їхні функції і без необхідності пред'явлення повноважень вважаються такими, що репрезентують свою державу … глави урядів...".
		Судом апеляційної інстанції надана критична оцінка доводам Державної казначейської служби України та закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Промислово - фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" стосовно того, що листи Кабінету Міністрів України від 26.08.1996 № 64-2297/8 та № 64-2298/8 не можуть розглядатися як гарантії Уряду України.
		Згідно ст. 32 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" Україна як держава і всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб'єкти господарської діяльності несуть відповідальність за порушення цього або пов'язаних з ним законів України та/або своїх зобов'язань, які випливають з договорів (контрактів), тільки на умовах і в порядку, визначених законами України.
		Якщо Україна бере участь у зовнішньоекономічній діяльності як суб'єкт такої діяльності згідно з статтею 3 цього Закону, вона несе відповідальність на загальних та рівноправних засадах з іншими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.
		Частина 2 ст. 3 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" передбачає, що Україна в особі її органів, місцеві органи влади і управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, а також інші держави, які беруть участь у господарській діяльності на території України, діють як юридичні особи згідно з частиною четвертою статті 2 цього Закону і законами України. 
		Законом України "Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією"від 14.01.1998 року № 13/98-ВР ратифіковано Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, підписаний 31 травня 1997 року в м. Києві. 
		31.05.1997 року між Російською Федерацією та Україною було укладено договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, відповідно до ст. 5 якого сторони можуть створювати на постійній чи тимчасовій основі змішані комісії для вирішення окремих питань у різних галузях.
		Суди попередніх інстанцій встановили, що факт наявності заборгованості закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Промислово - фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" перед Міністерством оборони Російської Федерації зафіксовано протоколом десятого засідання Змішаної Російсько-Української комісії зі співробітництва від 02.07.2004 року, у п. 3.2 якого зазначено, що залишається непогашеною заборгованість українських оптових покупців за раніше поставлений, але не оплачений російський природний газ, у тому числі перед Міністерством оборони Російської Федерації (в сумі 405,3 млн. дол. США - пропозиція Російської Сторони), підтвердженої рішеннями арбітражних судів.
		Отже, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що вищезазначені листи є гарантійними зобов'язаннями Уповноваженої організації з врахуванням укладання у наступному чотирьох додаткових угод до контракту від 25.07.1996 № 148/1697.
		За таких обставин доводи касаційних скарг про те, що Кабінет Міністрів України є неналежним відповідачем у справі та про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо належності та допустимості доказів з огляду на те, що листи Прем'єр-міністра України Лазаренка П.І., адресовані Прем'єр-міністру Російської Федерації, є звичайним листуванням, що не породжує жодних фінансових зобов'язань для держави Україна є необгрунтованими.
		Стосовно доводів касаційних скарг про пропуск позивачем строку позовної давності та неправильне застосування місцевим господарським та апеляційним судами відповідних норм матеріального права слід зазначити наступне.
		Згідно п. 1 ст. 35 Закону України від 23.06.2005 року № 2709-IV "Про міжнародне приватне право" позовна давність визначається правом, яке застосовується для визначення прав та обов'язків учасників відповідних відносин.
		Відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
		Згідно ч. 1, 3 ст. 79 Цивільного кодексу Української РСР перебіг строку позовної давності переривається пред'явленням позову в установленому порядку.
		Після перериву перебіг строку позовної давності починається спочатку; час, що минув до перериву, до нового строку не зараховується.
		Судом першої інстанції встановлено, що перебіг строку позовної давності у правовідносинах за угодою № 148/1697-1 від 11.06.1997 року розпочався 01.07.2000 року, за угодою № 148/1697-2 від 30.06.1997 року, відповідно, 01.01.2001 року та був перерваний внаслідок порушення провадження Арбітражним судом м. Москви справ № А40-44294/00-40-424, А40-11443/01-69-67, А40-26753/01-7-374, А40-27196/01-56-259 за позовами до закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Промислово - фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" як боржника за вищепереліченими контрактами.
		Відповідно до п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
		Згідно п. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Пунктом 5 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
		За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
		Відповідно до п. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
		Згідно п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Як було зазначено вище, судами попередніх інстанцій було встановлено факт визнання Україною у п. 3.2 протоколу десятого засідання Змішаної Російсько-Української комісії зі співробітництва від 02.07.2004 року наявності непогашеної заборгованості перед Міністерством оборони Російської Федерації в сумі 405,3 млн. дол. США.
		Також, як встановлено судами попередніх інстанцій постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.11.2009 року у справі № 2а-13022/09/0470 припинено юридичну особу закрите акціонерне товариство з іноземними інвестиціями "Промислово - фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" (т. 1, а.с. 139-141).
		Кім того, відповідно до п. з ч. 1 ст. 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності цивільне законодавство однієї держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав застосовується на території іншої держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав згідно з такими правилами, зокрема, питання позовної давності вирішуються за законодавством держави, яке застосовується для регулювання відповідних відносин.
		За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про безпідставність вимог відповідачів щодо необхідності застосування до спірних правовідносин приписів п. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України.
		Доводи касаційної скарги Кабінету Міністрів України в частині неправомірного застосування судами положень Конвенції ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року для позивача з огляду на те, що Російська Федерація не є учасником цієї Конвенції, також не впливають на користь правової позиції відповідачів з врахуванням наступного.
		Згідно ч. 1 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
		Перелік порушень, які є безумовною підставою для скасування судового акту, викладено у ч. 2 вищенаведеної норми закону.
		Оскільки застосування судами Конвенції ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року, стороною якої держава позивача не є, не потягло за собою прийняття неправильного рішення, підстави для скасування оскаржених судових актів відсутні.
		Частиною 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
		З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, якими було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.
		Інші доводи заявників касаційних скарг фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України.
		Згідно ч. 1 ст. 1211 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за заявою сторони чи прокурора або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації.
		Оскільки заяви відповідачів про зупинення виконання рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2012 року при прийнятті касаційних скарг не розглядались, та, враховуючи, що касаційна інстанція дійшла висновку про відсутність підстав для скасування судових актів, вищезгадані заяви задоволенню не підлягають.
		Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.
		Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України залишити без задоволення.
		Рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2012 року у справі № 5011-61/11340-2012 залишити без змін.
		 
		Головуючий суддя                                                               Г.К. Прокопанич
		                                  
		    Судді:                                                                         І.В. Алєєва
		                                                                  
		                                                                                                  О.О. Євсіков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...