Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 52/249 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.04.2013. Забезпечено надання загального доступу: 05.04.2013.
Дата набрання законної сили: 10.02.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		Справа №  52/249 28.03.13
		За позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі:
		    1. Фонду державного майна України
		    2. Міністерства охорони здоров'я України   
		до 1. Закритого акціонерного товариства
		       «Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»
		    2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Кармен-Інвест»
		     3. Товариства з обмеженою відповідальністю «НРБ - Клуб»     
		про визнання права власності, визнання недійсним правочину та зобов'язання вчинити дії 
		                                                                                                              
		     Суддя Котков О.В.
		                                                                                  Секретар судового засідання Чемерис М.С.    
		У засіданні брали участь:
		від прокуратури: Левицька Н.В. (за посвідченням № 002805);
		від позивача-1: Мовіле О.С. (представник за довіреністю № 14.02/08 від 14.02.2013р.);
		від позивача-2 та відповідача-2: не з'явились; 
		від відповідача-1: Мендрик Д.О. (представник за довіреністю № 28-12/01 від 28.12.2012р.);
		від відповідача-3: Бабич О.М. (представник за довіреністю).
		                                             
		             В судовому засіданні 28 березня 2013 року, відповідно до положень                               ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.          
		 
		Суть спору:
		24 червня 2011 року заступник прокурора міста Києва (процесуальний позивач або заявник) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (позивач-1) та Міністерства охорони здоров'я України (позивач-2) подав до канцелярії Господарського суду міста Києва на розгляд судом позовну заяву № 05/2-3996-11 від 23.06.2011р. в якій викладені позовні вимоги, а саме:
		-    відновити прокуратурі міста Києва строки звернення з позовом до суду;
		-  визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу майнового комплексу № 8000109/2004-21, загальною площею 1 061,90 кв.м., за адресою м. Київ, вул. Червонофлотська, 3, укладений 25.05.2004р. між Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів України «Укрпрофоздоровниця» та Товариством з обмеженою відповідністю «КАРМЕН-ІНВЕСТ»;
		- витребувати у державну власність з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «НРБ-Клуб» майновий комплекс - санаторій, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 3, загальною площею 1061,90 кв.м. та вартістю 651 000,00 грн.;
		- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «НРБ-Клуб» передати майновий комплекс - санаторій, що знаходиться за адресою: м. Київ,                                              вул. Червонофлотська, 3, загальною площею 1061,90 кв.м. та вартістю 651 000,00 грн. Закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів України «Укрпрофоздоровниця».
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2011р. у справі № 25/249 судом задоволено заяву заступника прокурора міста Києва № 05/2-3996-11 від 24.06.2011р. «Про вжиття заходів до забезпечення позову», до вирішення спору по суті накладено арешт на майновий комплекс - санаторій, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 3, загальною площею 1  061, 90 кв.м. та заборонено будь-яким особам вчиняти дії, спрямовані на відчуження майнового комплексу - санаторію, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 3, загальною площею 1  061, 90 кв.м.
		19 липня 2011 року через канцелярію суду заступник прокурора міста Києва подав заяву № 05/2-3996-11 від 18.07.2011р. «Про уточнення позовних вимог», в якій просив визнати недійсним з моменту укладення договір № 8000109/2004-21 купівлі-продажу майнового комплексу, загальною площею 1  061,90 кв.м, за адресою м. Київ, вул. Червонофлотська, 3, укладений 25.05.2004р. між Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів України «Укрпрофоздоровниця» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КАРМЕН-ІНВЕСТ» та витребувати у державну власність в особі Фонду державного майна України з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «НРБ-Клуб» майновий комплекс - санаторій, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 3, загальною площею 1  061,90 кв. м. та вартістю 651 000,00 грн. 
		16 серпня 2011 року від Прокуратури міста Києва через канцелярію до суду надійшла заява № 05/2-3996-11 від 11.08.2011р. «Про зміну позовних вимог», відповідно до якої заявник просить суд: 
		- визнати право власності держави в особі Фонду державного майна України на майновий комплекс - санаторій, що знаходиться за адресою: м. Київ,                                          вул. Червонофлотська, 3, загальною площею 1061,90 кв.м. та вартістю 651 000,00 грн.;
		- визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу майнового комплексу № 8000109/2004-21, загальною площею 1 061,90 кв.м., за адресою м. Київ,              вул. Червонофлотська, 3, укладений 25.05.2004р. між Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів України «Укрпрофоздоровниця» та Товариством з обмеженою відповідністю «КАРМЕН-ІНВЕСТ»;
		- витребувати у власність держави в особі Фонду державного майна України з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «НРБ- Клуб» майновий комплекс - санаторій, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 3, загальною площею 1061,90 кв.м. та вартістю 651 000,00 грн.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2011р. у справі № 52/249 позов заступника прокурора міста Києва задоволено повністю.
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2011р. по справі № 52/249 рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.
		Постановою Вищого господарського суду України від 22.01.2013р. по справі № 52/249 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НРБ-Клуб» - задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2011 року та рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2011 року - скасовано, справу № 52/249 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду.
		Розпорядженням № 04-1/48 від 31.01.2013р., у зв'язку з поверненням Вищим господарським судом України справи № 52/249 до Господарського суду міста Києва, призначено повторний автоматичний розподіл справи.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2013 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі, розгляд справи призначено на 28.02.2013 року, судом зобов'язано учасників судового процесу надати суду письмові пояснення по справі щодо заявлених вимог та заперечень з урахуванням вказівок, що містяться у постанові Вищого господарського суду України від 22.01.2013р. у справі № 52/249.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2013 року розгляд справи, у зв'язку з неявкою представників відповідача було відкладено до 28.03.2013 року.
		По справі № 52/249 судом, за клопотанням представника відповідача-3, поданого через канцелярію до суду 27.02.2013р., у відповідності до вимог до частини 7 статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, ухвалено здійснювати по справі фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
		Предметом спору у справі № 52/249 за заявленим процесуальним позивачем позовом є визнання недійсним договору № 8000109/2004-21 купівлі-продажу майнового комплексу, загальною площею 1 061, 90 кв.м., що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Червонофлотська, 3, укладеного 25.05.2004 року між Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів України «Укрпрофоздоровниця» та Товариством з обмеженою відповідністю «Кармен-Інвест»; витребування у власність держави в особі Фонду державного майна України з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «НРБ-Клуб» спірного майнового комплексу та визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на вищезазначений майновий комплекс.
		Відповідачі 1, 3 надали до суду відзиви на позовну заяву в яких, за викладених у відзивах підстав, проти позову заперечували та просять суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
		28 лютого 2013 року через канцелярію до суду від відповідача-1 надійшли клопотання б/н від 28.02.2013р.: «Про залучення до справи в якості третьої особи на стороні відповідача Федерацію професійних спілок України» та «Про колегіальний розгляд справи № 52/249», в задоволенні яких судом, з підстав їх необґрунтованості, було відмовлено.
		В судовому засіданні 28.03.2013р. по справі № 52/249 фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, з технічних причин, не здійснювалося, про що було складено акт, який долучено судом до матеріалів справи та зазначено в протоколі судового засідання.
		У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
		Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень                   ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
		Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача-1, відповідача-1 та відповідача-3, суд,-  
		 
		ВСТАНОВИВ:
		25 травня 2004 року між відповідачем-1 (надалі - Продавець) та відповідачем-2 (далі по тексту - Покупець), що діє на підставі договору комісії № 26/04/2004 від 26 квітня 2004 року, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Капітальні інвестиції» було укладено договір купівлі-продажу № 8000109/2004-21 (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, надалі - Договір-1 або Договір купівлі-продажу), відповідно до умов п. 1.1. якого Продавець зобов'язується продати, а Покупець, що діє на підставі договору комісії  № 26/04/2004 від 26 квітня 2004 року, укладеного між покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Капітальні інвестиції», прийняти та оплатити об'єкт нерухомого майна, а саме: майновий комплекс-санаторій, розташований за адресою: місто Київ, вулиця Червонофлотська, буд. 3, загальною площею 1 061, 90 кв.м.
		Зі змісту преамбули Договору слідує, що відповідач-2 згідно з договором комісії № 26/04/2004 від 26 квітня 2004 року, надає Комітенту - Товариству з обмеженою відповідальністю «Капітальні інвестиції» посередницькі послуги з купівлі нерухомого майна, а саме: здійснює від власного імені, за дорученням та за рахунок Комітента за винагороду купівлю у третьої особи - Закритого акціонерного товариства «Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» зазначеного в п. 1 договору об'єкту нерухомості. 
		Згідно п. 1.3. Договору вказаний об'єкт належить продавцеві на підставі Свідоцтва про право власності на майновий комплекс, серія МК № 010007987, виданого 23 грудня 2003 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва на підставі наказу від 22 грудня 2003 року № 1475-В, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 01 квітня 2004 року, записано в реєстрову книгу № 19з-70 за реєстровим № 988-з.
		21 грудня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Комерційна компанія» (Продавець)  та відповідачем-3 (покупець) було укладено договір купівлі - продажу майнового комплексу (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, Договір-2), відповідно до умов п. 1. якого продавець передав, а покупець прийняв у власність майновий комплекс-санаторій, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Червонофлотська, будинок 3, загальною площею 1  061, 90 кв.м.
		Процесуальний позивач зазначає, що спірне майно є власністю держави та у власність відповідачу-1 не передавалось, у зв'язку з чим, останній не мав права без згоди позивача-1 здійснювати відчуження майнового комплексу-санаторію, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 3, загальною площею 1061,90 кв.м., а тому, таке відчуження на підставі правочину купівлі-продажу є таким, що відбулося з порушенням норм чинного законодавства. Відтак, за переконанням процесуального позивача, укладений правочин № 8000109/2004-21 щодо такого відчуження є недійсним.
		З викладеними процесуальним позивачем вимогам відповідач-1 не погоджується та у своїх поясненнях зауважив на тому, що позовні вимоги є недоведеними.
		У своєму відзиві на позовну заяву відповідач-3 звернув увагу суду на обставини пропущення заявником строку позовної давності та на недоведеність процесуальним позивачем наявності підстав для поновлення пропущених строків позовної давності.
		Оцінивши в нарадчій кімнаті наявні в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Як вже було встановлено судом, 25 травня 2004 року між відповідачем-1 та відповідачем-2, що діяв на підставі договору комісії № 26/04/2004 від 26 квітня 2004 року, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Капітальні інвестиції» укладено договір купівлі-продажу № 8000109/2004-21 згідно п. 1.1. якого Продавець зобов'язується продати, а Покупець, що діє на підставі договору комісії  № 26/04/2004 від 26 квітня 2004 року, укладеного між покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Капітальні інвестиції», прийняти та оплатити об'єкт нерухомого майна, а саме: майновий комплекс-санаторій, розташований за адресою: місто Київ, вулиця Червонофлотська, буд. 3, загальною площею 1 061, 90 кв.м.
		З преамбули Договору випливає, що відповідач-2 згідно з договором комісії № 26/04/2004 від 26 квітня 2004 року, надає Комітенту - Товариству з обмеженою відповідальністю «Капітальні інвестиції» посередницькі послуги з купівлі нерухомого майна, а саме: здійснює від власного імені, за дорученням та за рахунок Комітента за винагороду купівлю у третьої особи - Закритого акціонерного товариства «Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» зазначеного в п. 1 договору об'єкту нерухомості. 
		Згідно п. 1.3. Договору вказаний об'єкт належить продавцеві на підставі Свідоцтва про право власності на майновий комплекс, серія МК № 010007987, виданого 23 грудня 2003 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва на підставі наказу від 22 грудня 2003 року № 1475-В, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 01 квітня 2004 року, записано в реєстрову книгу № 19з-70 за реєстровим № 988-з.
		Продаж об'єкту здійснюється по договірній ціні, що складає 487  085 грн. (п. 2.1. Договору).
		Відповідно до додатку до Свідоцтва серії МК № 010007987 від 23.12.2003 року про право власності на майновий комплекс, спірний майновий комплекс складається з водолікарні (літера А) загальною площею 793, 00 кв.м., ізолятору (літера Б), загальною площею 158, 30 кв.м., літнього павільйону (літера В) загальною площею 87, 30 кв.м., майстерні (літера Г) загальною площею 13,50 кв.м., туалету (літера Д) загальною площею 9, 80 кв.м.
		21.12.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Комерційна компанія» та відповідачем-3 укладено договір купівлі-продажу майнового комплексу, згідно умов п. 1. якого продавець передав, а покупець прийняв у власність майновий комплекс-санаторій, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Червонофлотська, будинок 3, загальною площею 1  061, 90 кв.м. Факт передачі майна за Договором-2, загальною вартістю 651 000,00 грн., підтверджується складеним між сторонами вказаного правочину актом прийому-передачі б/н від 12.02.2008р.
		Відповідно до відомостей, викладених у Довідці-характеристиці, виданої Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» від 22.10.2007 року за № 1285347, вартість Майнового комплексу, що відчужується, становить 651  000, 00 грн.
		Постановою Ради Міністрів Української РСР № 433 від 17.04.1956р. було зобов'язано Міністерство охорони здоров'я УРСР прийняти від профспілкових організацій та інших міністерств, відомств перелічене в додатку майно (в тому числі спірний санаторій).
		Постановою Ради Міністрів Української РСР «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР» від 23.04.1960р. № 606 було зобов'язано Міністерство охорони здоров'я УРСР передати до 01.05.1960р. Українській республіканській раді профспілок, зокрема, всі діючи госпрозрахункові санаторії (крім туберкульозних), будинки відпочинку, санаторні пансіонати, курортні поліклініки, які знаходяться у віданні Головного управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР, а також санаторії (крім туберкульозних) і будинки відпочинку, що будуються для цього управління.
		Пунктом 2 вказаної Постанови встановлено, що передача у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснюється безоплатно.
		В додатку № 1 до Постанови Ради Міністрів Української РСР «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР» від 23.04.1960р. № 606, а саме - Переліку санаторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів, що передаються Українській республіканській раді профспілок Міністерством охорони здоров'я УРСР, в тому числі значиться спірний санаторій.
		Постановою Президії Ради Загальної Конфедерації професійних спілок СРСР № 2-1а від 18.11.1990р. затверджено договір про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном від 18.11.1990р., укладений між Загальною Конфедерацією Профспілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок України, відповідно до умов якого за Федерацією незалежних профспілок України було закріплено перелік майна (в тому числі спірний санаторій).
		22.11.1991р. постановою Президії Ради Федерації незалежних професійних спілок України № II-II-I вирішено створити на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, об'єднань та установ профспілок України за пайовим внеском Фонду соціального страхування України Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України «Укрпрофоздоровниця».
		04.12.1991р. Радою Федерації незалежних профспілок України та Фондом соціального страхування України укладено установчий договір про створення на базі санаторно-курортних закладів і організацій Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України «Укрпрофоздоровниця».
		Рішенням Ленінського райвиконкому м. Києва від 23.12.1991р. № 971 було зареєстровано Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України «Укрпрофоздоровниця», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».
		Відповідно до постанови № II-II-I від 22.11.1991р. Федерація незалежних профспілок України передала, а Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України «Укрпрофоздоровниця» прийняло майно територіальних санаторно-курортних закладів профспілок, санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, лікувальних і підсобно-допоміжних об'єктів, підвідомчих колишній Українській республіканській раді з управління курортів профспілок, в обсязі і сумі згідно додатку (в т.ч. спірний санаторій).
		Відповідно до додатку до Свідоцтва серії МК № 010007987 від 23.12.2003 року про право власності на майновий комплекс, спірний майновий комплекс складається з водолікарні (літера А) загальною площею 793, 00 кв.м., ізолятору (літера Б), загальною площею 158, 30 кв.м., літнього павільйону (літера В) загальною площею 87, 30 кв.м., майстерні (літера Г) загальною площею 13,50 кв.м., туалету (літера Д) загальною площею 9, 80 кв.м.
		Станом на момент будівництва перших будівель санаторію (виникнення майнового комплексу санаторію) та існування правовідносин по передачі такого майна в безоплатне відання Українській республіканській раді профспілок діяла Конституція УРСР 1937 року.
		Відповідно до статті 5 розділу І Конституції УРСР 1937 року соціалістична власність УРСР має форму державної власності (всенародне майно) або форму кооперативно-колективної власності (власність окремих колгоспів, кооперативних об'єднань).
		Згідно із ст. 52 Цивільного кодексу УРСР 1922 року розрізняється власність: а) державна (націоналізована і муніципалізована); б) кооперативна; в) приватна.
		Тобто, як Конституція 1937 року, так і Цивільний кодекс УРСР 1922 року не передбачали форми власності профспілок, а такі особи не відносилися до суб'єктів права власності.
		Поняття власності профспілкових та інших громадських організації введено з 01.01.1964  року з моменту набрання чинності Цивільним кодексом УРСР згідно Закону УРСР від 18.07.1963р. 
		Глава 9 Цивільного кодексу УРСР визначала, що профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень). 
		Можливість існування права власності профспілкових організацій на майно закріплена в Конституції УРСР 1978р., стаття 10 якої крім аналогічної норми, яка була закріплена Конституцією УРСР 1397 року про те, що основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності, містить нову норму, що соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.
		За таких обставин, як на момент передачі спірного майна до сфери управління Міністерства охорони здоров'я УРСР (постанова Ради Міністрів УРСР № 433 від 17.04.1956р.), так і на момент передачі (повернення) у безоплатне відання Української республіканської ради профспілок (постанова Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960р.) чинне на той момент законодавство не передбачало існування такого різновиду соціалістичної власності, як право власності профспілок, що з'явилося пізніше (з 1964 року).
		Таким чином, право власності профспілок (в т.ч. Української республіканської ради профспілок) на спірне майно не могло виникнути до 01.01.1964р.
		В той же час, після введення нової форми власності - права власності профспілок на майно, цивільні відносини щодо набуття та припинення права власності регулювалися в т.ч. Цивільним кодексом УРСР 1963 року. 
		За змістом ст. 128 Цивільного кодексу УРСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. 
		Відповідачами не надано доказів прийняття державою в особі уповноважених органів після 1964 року рішень чи інших розпорядчих актів, спрямованих на закріплення спірного майна (передання у оперативне управління чи господарське відання) за  Українською республіканською радою профспілок чи іншою профспілкою.
		Тобто, після 1964 року власник (держава) не вчиняла дій, спрямованих на передачу (відчуження) спірного майна, а приписи Конституції УРСР 1978р. та Цивільного кодексу УРСР 1963р., встановлюючи нову форму власності (власність профспілок), не містять будь-яких перехідних положень щодо автоматичного набуття у власність раніше одержаного профспілками у безоплатне відання державного майна. Відсутні норми щодо автоматичного закріплення (зміни власника) майна, яке знаходилося у безоплатному віданні профспілок до набрання чинності нових нормативно-правових актів, і в Законах України «Про власність», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» чи Законах СРСР «Про власність», «Про громадські об'єднання», «Про професійні спілки, права і гарантії їхньої діяльності».
		За таких обставин, правовий режим майна, одержаного профспілками у відання до 1964 року, не змінювався та не міг змінитися лише у зв'язку із запровадженням нової форми власності. Зміна могла мати місце виключно у спосіб, передбачений діючим після 1964 року законодавством, а доказів існування обставин, з якими таке законодавство передбачало можливість вибуття права власності на спірне майно відповідачами не надано. 
		Статтею 2 Указу Президії Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в дію Цивільного і Цивільного процесуального кодексів Української РСР» від 09.12.1963р. визначено, що по правовідносинах, які виникли до 1 січня 1964 року, але які не врегульовані діючим в момент їх виникнення законодавством, застосовуються правила Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.
		В той же час, правовідносини закріплення на праві безоплатного відання за професійними спілками державного майна до 1964 року були врегульовані Положенням про права фабричного, заводського, місцевого комітету професійних спілок, затвердженого Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15.07.1958р., та в наступному - Положенням про права профспілкового комітету підприємств, установ, організацій, затвердженого Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27.09.1971р.
		Відповідно до пункту 28 Положення про права профспілкового комітету підприємств, установ, організацій, затвердженого Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27.09.1971р. передбачалася можливість безоплатного користування профспілками державним майном.
		Отже, після законодавчого закріплення нової форми власності - права власності профспілок, законодавець розмежовував власність профспілок та безоплатне користування ними державним майном як різні види речових прав.
		Таким чином, на момент створення Укрпрофоздоровниці (23.12.1991р.) спірне майно знаходилося в державній власності, а тому могло бути відчужене (в т.ч. шляхом внесення до статутного капіталу іншої юридичної особи) виключно за згоди власника (ст. 225 Цивільного кодексу УРСР, ст. 4 Закону України «Про власність»).
		Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» від 05.11.1991р. № 311, яка прийнята на виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990р. «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування», від 26.03.1991р. «Про введення в дію Закону Української РСР «»Про власність», затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), що додається. Встановлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.
		Спірне майно не відноситься до майна, яке підлягало передачі до комунальної власності, а тому залишилося у державній власності. 
		З урахуванням постанови Верховної Ради України «Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності» від 14.02.1992р. функція по управлінню державним майном покладена на Кабінет Міністрів України, а після набрання чинності постановою Верховної Ради України «Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України» від 07.07.1992р. - Фонд державного майна України.
		Доказів надання уповноваженим державним органом згоди на відчуження спірного майна шляхом його внесення до статутного капіталу Укрпрофоздоровниці суду не надано, а тому згідно ст.  128 Цивільного кодексу УРСР, ст.ст. 4, 33, 48, 55 Закону України «Про власність» (чинні на момент внесення майна до статутного капіталу Укрпрофоздоровниці) відсутні підстави вважати таке майно правомірно набутим Укрпрофоздоровницею.
		Відповідно до ст. 4 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття постанови Верховної Ради України від 24.08.1991р. «Про проголошення незалежності України» без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.
		Пунктом 1 постанови Верховної Ради Української РСР «Про реалізації Закону «Про економічну самостійність Української РСР» від 03.08.1990р. № 143-ХІІ встановлено, що всі дії суб'єктів господарських відносин, які суперечать державному суверенітету та економічним інтересам Української РСР, визнаються недійсними і забороняються.
		Таким чином, спірне майно є державною власністю, уповноваженим органом управління яким є Фонд державного майна України та яке вибуло з володіння держави поза її волею і з порушенням наведених норм законодавства. 
		З урахуванням того, що правовідносини по володінню спірним державним майном продовжують існувати (в т.ч. після 2004 року), то згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень на дані правовідносини поширюються норми Цивільного кодексу України.
		Відповідно до ст. 225 Цивільного кодексу УРСР право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.
		Згідно із ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власнику товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває права власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. 
		Статтею 330 Цивільного кодексу України визначено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
		Положеннями ст. 388 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи,    яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи,    якій    він    передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Судом встановлено, що спірне майно не передавалось продавцю майна за спірним договором (Укрпрофоздоровниця) власником чи за згодою власника (держави), а відтак вибуло із володіння держави поза її волею. Також не надано доказів делегування державою права розпорядження спірним майном іншим особам.
		Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним                       (ст. 50 Закону України «Про власність», чинного на момент укладання Договору).
		Таким чином, вимога про витребування спірного майна у власність держави України в особі Фонду державного майна України є правомірною.
		У відповідності до вимог ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до п. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
		За таких обставин, спірний договір купівлі-продажу суперечить вимогам ст.ст. 658, 203 Цивільного кодексу України та ст.ст.  2, 7, 11, 15 Закону України «Про приватизацію державного майна», а тому відповідно до вимог статті 215 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 29 Закону України «Про приватизацію державного майна» підлягає визнанню недійсним».
		Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		Встановлені судом обставини, якими в тому числі є подача до Головного управління майном КМДА заяви на оформлення права власності, одержання свідоцтва на право власності серія МК № 010007987 від 23.12.2003 року, розпорядження спірним майном, свідчать про невизнання відповідачами власності держави України на спірне майно, а тому вимога про визнання права власності на майновий комплекс - санаторій, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 3 є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.
		З урахуванням положень п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до вимог про визнання права власності застосовується положення Цивільного кодексу УРСР 1963р., а до вимог про визнання недійсним Договору-1 та витребування майна у відповідача-3, - Цивільного кодексу України, адже передбачений строк позовної давності, що діяв раніше, не сплив до набрання чинності Цивільним кодексом України.
		Відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
		Згідно із ст. 76 Цивільного кодексу УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
		Статтею 80 Цивільного кодексу УРСР визначено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
		Аналогічні норми містяться в ст.ст. 256, 257, 267 Цивільного кодексу України.
		Процесуальний позивач посилається на те, що про існування спірних правовідносин, а також про наявність договору та володіння відповідачем-3 наведеним майном йому стало відомо із завдання Генеральної прокуратури України № 07/2/1-220вих-2580кв-11 від 31.05.2011р. 
		Зважаючи на те, заступник прокурора міста Києва не був учасником спірних правовідносин, а доказів обізнаності його з наявністю порушень інтересів Фонду державного майна України в частині заволодіння спірним майном матеріали справи не містять, наведені обставини визнаються судом поважною причиною пропуску строку позовної давності, в зв'язку з чим, за переконанням суду, порушене право держави підлягає захисту, а строк позовної давності підлягає відновленню, оскільки останній пропущено з поважних причин.
		З огляду на все вищевикладене, позовні вимоги, з урахуванням поданих уточнень, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, а викладені відповідачами 1, 3 у відзивах заперечення на позовну заяву не спростовують викладених процесуальним позивачем в позові обставин.
		Судові витрати у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів та підлягають стягненню в доход Державного бюджету України.
		Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -  
		 
		В И Р І Ш И В:
		1.    Позовні вимоги задовольнити повністю.  
		2.  Відновити прокуратурі міста Києва строк позовної давності для звернення до суду.
		3.  Визнати право власності держави в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9, ідентифікаційний код 00032945) на майновий комплекс - санаторій загальною площею 1 061, 90 кв.м. та вартістю 651 000 (шістсот п'ятдесят одна тисяча) грн. 00 коп., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 3, а саме: водолікарню (літера А) загальною площею 793, 00 кв.м., ізолятор (літера Б), загальною площею 158, 30 кв.м., літній павільйон (літера В), загальною площею 87, 30 кв.м., майстерню (літера Г) загальною площею 13, 50 кв.м., туалет (літера Д), загальною площею 9, 80 кв.м. 
		4.  Визнати недійсним з моменту укладення договір № 8000109/2004-21 купівлі-продажу майнового комплексу, загальною площею 1 061,90 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 3, укладений 25.05.2004 року між Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів України «Укрпрофоздоровниця» та Товариством з обмеженою відповідністю «КАРМЕН-ІНВЕСТ». 
		5.  Витребувати у власність держави в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9, ідентифікаційний код 00032945) з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «НРБ-Клуб» (01034, м. Київ,                                      вул. Володимирська, 46, ідентифікаційний код 32921536) майновий комплекс - санаторій загальною площею 1061,90 кв.м. та вартістю 651 000 (шістсот п'ятдесят одна тисяча) грн. 00 коп., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 3, а саме: водолікарню (літера А) загальною площею 793, 00 кв.м., ізолятор (літера Б), загальною площею 158, 30 кв.м., літній павільйон (літера В), загальною площею 87, 30 кв.м., майстерню (літера Г) загальною площею 13, 50 кв.м., туалет (літера Д), загальною площею 9, 80 кв.м. Видати наказ. 
		6. Стягнути з Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (01023, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 39/41, ідентифікаційний код 02583780) в доход Державного бюджету України 2 198 (дві тисячі сто дев'яносто вісім) грн. 33 коп. державного мита та 78 (сімдесят вісім) грн. 66 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.
		7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кармен-Інвест» (03040,                   м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, буд. 87, код 31745327) в доход Державного бюджету України 2 198 (дві тисячі сто дев'яносто вісім) грн. 33 коп. державного мита та 78 (сімдесят вісім) грн. 66 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.
		8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НРБ - Клуб» (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 46, ідентифікаційний код 32921536) в доход Державного бюджету України 2 198 (дві тисячі сто дев'яносто вісім) грн. 33 коп. державного мита та 78 (сімдесят вісім) грн. 66 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.
		9. Копію даного рішення направити позивачу-2 та відповідачу-2 у справі № 52/249.
		 
		Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені                             ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
		Повне рішення складено 29.03.2013р.
		 
		 
		Суддя                                                                                                                               О.В. Котков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...