Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5-1842км13 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.04.2013. Забезпечено надання загального доступу: 17.04.2013.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		У Х В А Л А 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого  спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі
		 
		 
		головуючого                       Слинька С.С.,
		суддів                                   Широян Т.А., Наставного В.В.,  
		з участю: прокурорів                          Курапова М.В., Казнадзея В.В., захисників                           ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,                                               ОСОБА_4, ОСОБА_5, засуджених                          ОСОБА_6, ОСОБА_7   
		розглянула у судовому засіданні 03 квітня 2013 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами захисників ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Печерського районного суду м. Києва від 27 лютого 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2012 року.
		 
		Вироком Печерського районного суду м. Києва від 27 лютого           2012 року 
		ОСОБА_7,       ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості, засуджено
		 
		- за ч. 5 ст. 191 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без конфіскації майна з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків на установах, підприємствах, організаціях всіх форм власності, строком на 3 роки та з позбавленням 13 рангу державного службовця та спеціального звання «майор міліції»;
		- за ч. 3 ст. 358 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на     1 рік; 
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків на установах, підприємствах, організаціях всіх форм власності, строком на 3 роки та з позбавленням 13 рангу державного службовця та спеціального звання «майор міліції»
		Згідно зі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнений від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки та на нього покладено обов'язки відповідно до п. 2-4 ст. 76 КК України.
		 
		ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, такого, що не має судимості, засуджено
		 
		<ul>
			<li>за ч. 5 ст. 191 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно - розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності строком на 3 роки, з конфіскацією всього особисто належного йому майна та з позбавленням 1 рангу державного службовця;</li>
			<li>за ч. 3 ст. 365 КК України ( в редакції до набрання чинності Законом     № 3207-VІ від 07 квітня 2011 року) із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності строком на 2 роки та з позбавленням І рангу державного службовця;</li>

</ul>
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням      ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності строком на 3 роки, з конфіскацією всього особисто належного йому майна та з позбавленням 1 рангу державного службовця.
		 
		Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь МВС України завдану їх діями матеріальну шкоду у сумі 293891,23 грн.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_6 на користь МВС України завдану його діями матеріальну шкоду у сумі 643982,67 грн.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ГУ Пенсійного фонду в м. Києві завдану його діями матеріальну шкоду у сумі 71342,94 грн.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_7 вартість проведеної у справі судової економічної експертизи в розмірі 1033, 60 грн.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_6 вартість проведеної у справі судової економічної експертизи в розмірі 5814 грн.
		 
		Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вартість проведеної у справі судової почеркознавчої експертизи в розмірі  2261 грн.
		 
		Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вартість проведеної у справі судової почеркознавчої експертизи в розмірі  1292 грн.
		 
		Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вартість проведеної у справі судової економічної експертизи в розмірі 3617,60 грн.
		 
		Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вартість проведеної у справі судової почеркознавчої експертизи в розмірі 904, 40 грн.
		 
		Вироком вирішена доля речових доказів та документів.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2012 року вирок суду щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишено без зміни.
		 
		ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнано винними у вчиненні злочинів за таких, як зазначено у вироку, обставин.
		 
		Зокрема, як встановив суд, ОСОБА_7 на початку грудня       1995 року за невстановлених слідством обставин від невстановленої слідством особи отримав завідомо підроблений документ - посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1, видане 04 грудня 1995 року Рівненським міським військовим комісаріатом Рівненської області з метою його використання шляхом пред'явлення до відповідних комунальних служб м. Рівне за місцем реєстрації свого місця проживання: АДРЕСА_1.
		 
		Достовірно знаючи про те, що наявне у нього посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 є підробленим документом, ОСОБА_7 в період часу з грудня 1995 року по січень 2006 року неодноразово використовував даний підроблений документ для отримання пільг при сплаті комунальних та інших платежів.
		 
		Зокрема, шляхом пред'явлення на початку грудня 1995 року зазначеного підробленого посвідчення учасника бойових дій до ЖБК «Перспективне» ОСОБА_7 був повністю звільнений від сплати послуг на утримання квартири з вересня 1996 року по грудень 2005 року, як учасник бойових дій, на загальну суму 3195,64 грн.
		 
		За таких же обставин він отримав пільгу по сплаті послуг електро-, водо-, тепло- та газопостачання від «Рівнеенерго» - за період з січня 2002 року по грудень 2005 року, «Рівнеоблводоканалу» - за період з 01 жовтня           2000 року по 01 січня 2006 року, КП «Теплотранссервіс» - за період з            01 січня 1999 року по 27 грудня 2005 року, «Рівнегазу»- за період з січня 2001 року по грудень 2005 року відповідно на суму 489,65 грн., 1145,35 грн., 3780,66 грн. та 232,90 грн.
		 
		Окрім цього, ОСОБА_7 в період часу з 2000 року по 2003 рік за невстановлених слідством обставин отримав від невстановленої слідством особи підроблений диплом НОМЕР_2 від 30 червня 2000 року на своє ім'я про начебто закінчення ним у 2000 році Автотранспортного технікуму Рівненського державного технічного університету за спеціальністю «Технічне обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів» і здобуття кваліфікації техніка-механіка, який він 09 грудня 2003 року подав до управління кадрів Апарату Верховної Ради України, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Садова, 3 при оформленні на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_6, на яку був зарахований з              01 грудня 2003 року.
		 
		Даний диплом ОСОБА_7 в один із днів в період з 11 по            15 лютого 2005 року також подав на підтвердження набутої ним освіти з метою набуття права на зайняття посади старшого оперуповноваженого Департаменту розвідувально-пошукової діяльності МВС України, на яку він був наказом № 009 о/с Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_6 призначений старшим оперуповноваженим 4-го сектору 2-го відділу 2-го управління Департаменту розвідувально-пошукової діяльності, та його було зараховано в кадри МВС України із спеціальним званням «капітан міліції» із присвоєнням особистого номеру (НОМЕР_3).
		 
		Він же, у період часу з липня 2007 року по березень 2007 року за невстановлених слідством обставин отримав від невстановленої слідством особи підроблений диплом НОМЕР_4 від 30 липня 2007 року Дубенської філії вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» на своє ім'я про здобуття в період часу з липня 2007 року по березень 2008 року базової вищої освіти за кваліфікаційним рівнем «бакалавр з економіки та підприємництва».
		 
		Даний диплом, а також підроблений диплом НОМЕР_2 від          30 червня 2000 року на своє ім'я про начебто закінчення ним у 2000 році Автотранспортного технікуму Рівненського державного технічного університету за спеціальністю «Технічне обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів» і здобуття кваліфікації техніка-механіка,   ОСОБА_7 03 березня 2008 року подав до приймальної комісії Рівненської філії «Європейського університету» за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 64-Б, як і заяву про його допуск до вступних іспитів для вступу на заочну форму навчання за напрямком «економіка і підприємництво» за спеціальністю «економіка підприємства» та документи, необхідні для вступу, набувши таким чином право вступу до Рівненської філії «Європейського університету» для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста на базі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, якого він не мав.
		 
		ОСОБА_6 указом Президента України від 04 лютого 2005 року     № 150/2005 призначений Міністром внутрішніх справ України, працював на цій посаді до 1 грудня 2006 року і в силу положень ст. 7 Закону України «Про міліцію», Положення про Міністерство внутрішніх справ України від 17 жовтня 2000 року № 1138 на час виконання обов'язків Міністра внутрішніх справ України був службовою особою.
		 
		Відразу після призначення 04 лютого 2005 року на посаду Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_6 запропонував ОСОБА_7, який до призначення ОСОБА_6 на зазначену посаду працював його, як депутата Верховної ради України, помічником, виконувати функції його особистого водія.
		 
		Дійшовши згоди щодо обставин майбутньої роботи та з метою покращення матеріального становища останнього, на підставі заяви ОСОБА_7 від 11 лютого 2005 року ОСОБА_6 наказом № 009 о/с від 15 лютого 2005 року про прийом для проходження служби в органах внутрішніх справ України призначив ОСОБА_7 на посаду старшого оперуповноваженого Департаменту розвідувально-пошукової діяльності, яка не відповідала його фактичним обов'язкам, врахувавши різницю між заробітними платами водія автогосподарства міністерства та старшого оперуповноваженого ДРПД, встановивши йому відповідно до наказів МВС України від 01 листопада 2003 року № 1236 та від 20 червня 2004 року № 684 посадовий оклад у розмірі 150 гривень, надбавку за особливі умови служби в розмірі 50 % та вислугу років для виплати відсоткової надбавки - 1 рік 11 місяців 27 днів.
		 
		Видання наказу про прийом ОСОБА_7 для проходження служби в органах внутрішніх справ України також супроводжувалась порушенням ч. 2 ст. 28 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», п. 7 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 114 від 29 липня 1991 року щодо граничного віку перебування на службі, достовірно знаючи про дійсний вік ОСОБА_7 (47 років).
		 
		На підставі даного наказу ОСОБА_7 було зараховано в кадри МВС України із спеціальним званням «капітан міліції» та присвоєно особистий номер (НОМЕР_3), а тому в силу ст. 20 Закону України «Про міліцію» він (ОСОБА_7) набув статусу службової особи в розумінні примітки ст. 364 КК України.
		 
		У період перебування на посаді Міністра внутрішніх справ України з 04 лютого 2005 року по 01 грудня 2006 року ОСОБА_6 неодноразово шляхом видання наказів збільшував ОСОБА_7 грошове забезпечення по посаді, на якій він рахувався, але фактично виконував інші обв'язки, підвищуючи посадовий оклад на 50% та встановлюючи надбавки за особливі умови служби в розмірі 50% та роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 15%, а також нагороджуючи його відзнаками «За міжнародне співробітництво у правоохоронній діяльності», та «Лицар Закону», які слугували підставами для одержанням ним додаткового грошового забезпечення.
		 
		Грошове забезпечення у такому вигляді ОСОБА_7 отримував до 12 березня 2007 року, тобто до дня звільнення із займаної посади старшого оперуповноваженого 4-го сектору 2-го відділу 2-го управління Департаменту оперативної служби на підставі пункту 65 «а» (за віком) «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ».
		 
		Постановою Верховної Ради України від 18 грудня 2007 року № 10-VІ ОСОБА_6 був повторно призначений Міністром внутрішніх справ України.
		 
		Наказом Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_6 від           19 грудня 2007 року №00102 о/с ОСОБА_7 за його заявою призначено на посаду старшого оперуповноваженого 4-го сектору 1-го відділу 2-го управління Департаменту оперативної служби із спеціальним званням «капітан міліції» та посадовим окладом 150 грн., підвищеним згідно з наказом МВС України від 27.01.2004 №82 дск на 50%. Даним наказом ОСОБА_7 відповідно до Указу Президента України від 04 жовтня 1996 року № 926 було встановлено також надбавку за особливі умови служби, кваліфікацію, професійний ризик та виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% та згідно з наказом МВС України від 20 червня        2004 року № 684 визначено вислугу років для виплати відсоткової надбавки    4 роки 24 дні.
		 
		При цьому за попередньою домовленістю з ОСОБА_6 ОСОБА_7 продовжував виконувати функції його водія, вважаючись оперативним працівником Департаменту оперативної служби, та отримувати відповідне грошове забезпечення оперативного працівника.
		 
		Перебуваючи на посаді Міністра Внутрішніх справ України з              18 грудня 2007 року до 21 січня 2010 року, ОСОБА_6, за попередньою змовою із ОСОБА_7 в подальшому видав ряд наказів, що стосувались проходження служби останнім та розміру його грошового забезпечення, а саме:
		 
		<ul>
			<li>8 лютого 2008 року наказ №0010 о/с, згідно з яким призначив ОСОБА_7 старшим оперуповноваженим з особливих доручень 4-го сектору 1-го відділу 2-го управління Департаменту оперативної служби з посадовим окладом 1200 грн., встановивши йому одночасно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2007 року №1294 та наказу МВС України від 31 грудня 2007 року №499 надбавку за оперативно-розшукову діяльність та інформаційно-аналітичне забезпечення в розмірі 50% та за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50%;</li>
			<li>12 лютого 2008 року наказ №293 о/с про присвоєння ОСОБА_7 чергового спеціального звання «майор міліції», а також 05 травня 2008 року наказ №0039 о/с про нагородження ОСОБА_7 відзнакою Міністерства внутрішніх справ України «Почесний знак МВС України», яка слугувала підставою для одержання ним додаткового грошового забезпечення,</li>
			<li>26 вересня 2008 року наказ №0088 о/с про нагородження    ОСОБА_7 грошима в сумі 600 грн.;</li>
			<li>17 грудня 2008 року наказ №00126 о/с про нагородження   ОСОБА_7 грошима в сумі 500 грн.</li>

</ul>
		Крім того, за попереднім зверненням ОСОБА_7 28 жовтня 2008 року з метою незаконного підвищення останньому грошового утримання Міністр внутрішніх справ України ОСОБА_6 адресував лист Прем'єр-міністрові України ОСОБА_11 з проханням дозволити, як виняток, зарахувати старшому оперуповноваженому з особливих доручень Департаменту оперативної служби ОСОБА_7 до стажу служби в органах внутрішніх справ України періодів роботи його на вільнонайманих посадах з 10 лютого 1983 року по 15 лютого 2005 року.
		 
		Отримавши такий дозвіл, 31 листопада 2008 року ОСОБА_6 надав усну вказівку першому заступнику Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_12 організувати комісійний розгляд питання про зарахування ОСОБА_7 до стажу служби в органах внутрішніх справ України періодів роботи його на вільнонайманих посадах та прийняття з цього приводу позитивного рішення, яка була виконана 05 листопада 2008 року шляхом прийняття відповідного рішення комісією із працівників Департаменту оперативної служби у складі: ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17
		 
		На підставі зазначеного висновку 11 листопада 2008 року Міністр внутрішніх справ України ОСОБА_6 підписав наказ № 00115 о/с про зарахування ОСОБА_7, як старшому оперуповноваженому з особливих доручень Департаменту оперативної служби, до вислуги років для призначення пенсії стажу для виплати відсоткової надбавки за вислугу років та безперервної роботи в органах внутрішніх справ України періодів роботи з 10 лютого 1983 року по 15 лютого 2005 року, а саме 22 роки 05 днів, а           24 листопада 2008 року - наказ №00118 о/с, яким встановив         ОСОБА_7 станом на 01 грудня 2008 року стаж служби для виплати відсоткової надбавки за вислугу років - 27 років 1 місяць 11 днів, яку той незаконно отримував до дня звільнення 30 листопада 2009 року із займаної посади у зв'язку з досягненням граничного віку перебування на службі.
		 
		Крім того, наказом Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_6 від 23 грудня 2008 року №1943 о/с призначено ОСОБА_7 ще й на посаду помічника Міністра відділу поточної діяльності Апарату Міністра з посадовим окладом 2000 грн. та встановлено йому, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294, надбавки за безпосереднє розроблення та проведення експертизи нормативно-правових актів у розмірі 100%, інформаційне забезпечення органів державної влади і оперативно-службову діяльність у розмірі 50%, тоді як останній продовжував виконувати функції лише водія ОСОБА_6
		 
		ОСОБА_7 був звільнений з органів внутрішніх справ за віком з 01 грудня 2009 року із присвоєнням йому за особистою ініціативою    ОСОБА_6 спеціального звання «підполковник міліції» із визначенням стажу роботи для призначення пенсії - та встановлення йому стажу для нарахування пенсії - 29 років 06 місяців 26 днів.
		 
		У результаті зазначених дій ОСОБА_6 та ОСОБА_7 останньому була нарахована та виплачена 15 грудня 2009 року за рахунок коштів державного бюджету України, виділених на забезпечення діяльності Міністерства внутрішніх справ України, вихідна допомога у сумі       27739,47 грн.
		 
		Крім того в період з 02 грудня 2009 року по 22 листопада 2010 року ОСОБА_7 незаконно одержав як пенсію за вислугою років, на яку не мав законних підстав, грошові кошти в сумі 71 342,94 грн.
		 
		Наступного, після видання наказу про звільнення ОСОБА_7 з органів внутрішніх справ за віком, дня, але до його фактичного звільнення -   01 грудня 2009 року, Міністром внутрішніх справ України ОСОБА_6     26 листопада 2009 року видано наказ №2933 о/с про призначення ОСОБА_7 з 02 грудня 2009 року на посаду помічника Міністра відділу поточної діяльності Апарату Міністра з посадовим окладом                  2 482 грн., з присвоєнням 9 рангу державного службовця та встановленням йому, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року №268, надбавки за високі досягнення у праці в розмірі 50%, тоді як за попередньою змовою між ОСОБА_6 він продовжував виконувати функції особистого водія ОСОБА_6, одержуючи відповідне грошове забезпечення до свого звільнення 10 березня 2010 року на підставі ст. 38 Кодексу законів України про працю (за власним бажанням).
		 
		У такий спосіб ОСОБА_6 і ОСОБА_7 за попередньою змовою між собою заволоділи коштами державного бюджету України, які виділялися на забезпечення діяльності Міністерства внутрішніх справ України, на суму 139 646,06 грн., яка становить різницю між фактично отриманим грошовим забезпеченням ОСОБА_7 в Міністерстві внутрішніх справ України на загальну суму 231 174,17 грн. та тим грошовим забезпеченням, яке він повинен був одержувати згідно з фактично виконуваною роботою, що мало становити 91 528,11 грн.
		 
		Всього ОСОБА_6 і ОСОБА_7 при вищевказаних обставинах за попередньою змовою між собою заволоділи шляхом зловживання службовим становищем державними грошовими коштами на суму 238 728,47 грн. (з яких 139 646,06 грн. - грошове забезпечення,              27 739,47 грн. - вихідна допомога та 71 342,94 грн. - пенсія за вислугою років), що більш ніж в 600 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян на час вчинення злочину і відповідно до ч. 4 примітки до ст. 185 КК України є особливо великим розміром.
		 
		Крім того, ОСОБА_6, обіймаючи посаду міністра МВС України в період з 04 лютого 2005 року по 01 грудня 2006 року, будучи посадовою особою, враховуючи тривалі трудові відносини з ОСОБА_7, який виконував функції його водія, з метою забезпечення його житлом, тоді як ОСОБА_7 такого права не мав, перевищуючи свої службові повноваження, отримавши на виконання своєї вказівки інформацію від підлеглих йому працівників про наявність такої квартири у розпорядженні МВС України, розташованої по АДРЕСА_2, та умови, за яких ОСОБА_7 можливо забезпечити житлом за рахунок коштів МВС України, наказом від 29 березня 2005 року № 0016 о/с вніс часткові зміни до наказу від 15 лютого 2005 року № 009 о/с у частині призначення ОСОБА_7 старшим оперуповноваженим 4-го сектору 2 відділу           2 управління Департаменту розвідувально-пошукової діяльності, визначивши ОСОБА_7 таким, який має право на позачергове отримання житла.
		 
		На виконання вказівки ОСОБА_6 щодо забезпечення ОСОБА_7 житлом, працівниками Департаменту господарського забезпечення протягом квітня 2005 року були вжиті певні заходи щодо збору необхідних для постановки ОСОБА_7 на облік на отримання житла документів і позитивного вирішення зазначеного питання на засіданні Центральної житлово-побутової комісії МВС України, в той час як такого права ОСОБА_7 не мав.
		 
		06 травня 2005 року за рішенням Центральної житлово-побутової комісії МВС України № 4 ОСОБА_7 було виділено поза чергою однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 та на підставі розпорядження голови Печерської районної ради у м. Києві державної адміністрації № 702 від 10 червня 2005 року було видано ордер на вказану квартиру, який ОСОБА_7 не отримав через невдоволення в тому числі і ОСОБА_6 її територіальним розташуванням.
		 
		На виконання вказівки ОСОБА_6 щодо забезпечення належним житлом ОСОБА_7 працівниками Господарського департаменту МВС України із Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації було погоджено питання щодо обміну однокімнатної квартири, яка була виділена ОСОБА_7, на іншу, розташовану по АДРЕСА_4, та Центральною житлово-побутовою комісією МВС України було прийнято рішення про виділення ОСОБА_7 однокімнатної квартири АДРЕСА_4.
		 
		Ордер № 000468 від 07 жовтня 2005 року на вказану квартиру ОСОБА_7 отримав та приватизував її на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року, ставши її власником.
		 
		Внаслідок перевищення Міністром внутрішніх справ України ОСОБА_6 службових повноважень, державі в особі Міністерства внутрішніх справ України спричинені матеріальні збитки на суму                130 623,90 грн. (вартість квартири), яка більш ніж в 250 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян на час вчинення злочину, а також порушено конституційні права громадян ОСОБА_19,     ОСОБА_20 та ОСОБА_21, які станом на 06 травня 2005 року перебували на обліку по Центральному апарату МВС України на отримання 1-кімнатної квартири поза чергою, що визнано судом істотною шкодою, яка полягала у порушенні їх законних прав і інтересів.
		 
		Крім того, ОСОБА_6, обіймаючи посаду Міністра внутрішніх справ України, будучи відповідно до ч. 2 ст. 28 Бюджетного кодексу України керівником бюджетної установи МВС України, яка відповідно до ст. 22 Бюджетного кодексу України в особі Міністра має статус головного розпорядника бюджетних коштів, та будучи відповідальним за організацію ефективної системи внутрішнього контролю за фінансовою та господарською діяльністю цієї установи, у порушення діючої постанови Кабінету Міністрів України № 943 від 22 жовтня 2010 року «Про економію бюджетних коштів, передбачених на утримання органів державної влади та інших державних органів», пунктом  9 якої передбачено припинення з 01 листопада 2008 року використання коштів для проведення святкових заходів (за винятком централізованих заходів Міністерства культури і туризму України) і друкування продукції, не пов'язаної з виконанням завдань і функцій органів державної влади, і про існування якої ОСОБА_6 було відомо, 06 жовтня 2008 року затвердив «План Міністерства внутрішніх справ України з підготовки та проведення в Національному палаці мистецтв «Україна» урочистостей з нагоди 17-ї річниці Дня міліції» та «Програму заходів Міністерства внутрішніх справ України з нагоди відзначення 17-ї річниці Дня міліції», та передав їх, видавши ряд розпоряджень, на виконання до відповідних підрозділів МВС України, зазначених у вказаних документах, в той час, тоді як проведення Міністерством внутрішніх справ України заходів з      нагоди святкування 17-ї річниці Дня міліції у 2008 році до централізованих заходів Міністерства культури і туризму України не належало, оскільки цей захід не був внесений до Плану роботи Міністерства культури і туризму України на 2008 рік.
		 
		Дана програма передбачала проведення 19 грудня 2008 року урочистих заходів у Національному палаці мистецтв «Україна» із проведенням святкових концертів з відзначення Дня міліції із запрошенням ветеранів органів внутрішніх справ, керівників органів місцевого самоврядування та представників громадськості та здійснення комплексу заходів щодо запрошення та перебування в місті Києві міністрів внутрішніх справ, начальників поліції держав-учасниць СНД та прикордонних країн, здійснення святкових феєрверків в місті Києві та обласних центрах України у день святкування Дня міліції та проведення в малому залі колегії МВС України святкового вручення працівникам органів внутрішніх справ державних та відомчих нагород, що потребувало належного фінансування за рахунок коштів державного бюджету, що виділялися на утримання МВС України.
		 
		Витрати на святкування Дня міліції України в 2008 році в сумі     309720 грн. було здійснено МВС України за розпорядженням ОСОБА_6 за рахунок бюджетних коштів по КПКВК 1001050 «Забезпечення захисту прав і свобод громадян, суспільства і держави від протиправних посягань, охорона громадського порядку», тобто за захищеними статтями.
		 
		У такий же спосіб за розпорядженням ОСОБА_6 18 грудня       2009 року в Національному палаці мистецтв «Україна» за його участю як Міністра внутрішніх справ України були проведені заходи з нагоди святкування 18-ї річниці Дня міліції.
		 
		Внаслідок умисних дій Міністра внутрішніх справ України      ОСОБА_6, які полягали у виданні відповідних розпорядчих документів щодо проведення заходів в 2009 році з нагоди святкування 18-ї річниці Дня міліції та фінансування витрат за рахунок коштів спеціального бюджетного фонду за КПКВК 1001050 в сумі 300000,00 грн., спричинено прямі матеріальні збитки державі в особі Міністерства внутрішніх справ України на вказану суму.
		Всього внаслідок перевищення ОСОБА_6 своїх службових повноважень у зв'язку із святкуванням 17 та 18 річниць Дня міліції України спричинено збитки державі в особі Міністерства внутрішніх справ України на загальну суму 609720 гривень.
		 
		У касаційних скаргах:
		 
		<ul>
			<li>захисник ОСОБА_5, наголошуючи без відповідного обґрунтування на порушенні апеляційним судом вимог ст. 377 КПК України при розгляді її апеляції, просить постановлені щодо ОСОБА_6 судові рішення змінити та призначити йому таке покарання, яке не пов'язане із позбавленням волі. У обґрунтування саме цих вимог звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини від 03 липня 2012 року щодо незаконності його арешту у рамках досудового розслідування кримінальної справи. Стверджує, що внаслідок незаконного арешту та тримання під вартою стан здоров'я   ОСОБА_6 значно погіршився, він захворів на тяжкі хвороби, які були підставою для звільнення його від покарання, втім безпідставно були залишені поза увагою судів обох інстанцій. </li>

</ul>
		Кім того, вважає, що судом цивільний позов розв'язано у порушення вимог матеріального і процесуального закону. Рішення суду з цього приводу належним чином не мотивоване. Стверджує, що сума збитків внаслідок вчинених ОСОБА_6 злочинів, визнаних судом доведеними, матеріалами справи не підтверджено. Не враховано, що на час розгляду справи апеляційним судом матеріальна шкода відшкодована засудженими у повному обсязі. І, окрім того, розрахунки матеріальної шкоди, стягнутої судом, не відповідають сумі, яка визнана судом доведеною.
		 
		захисники ОСОБА_2 та ОСОБА_3, касаційна скарга яких є спільною, даючи свій аналіз доказам у справі, а фактично наголошуючи на невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, просять вирок та ухвалу суду щодо ОСОБА_6 скасувати і провадження у справі закрити за відсутністю в його діях складу злочинів. 
		Стверджують, що висновки суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, ґрунтуються на доказах, які були спростовані в судовому засіданні, або на таких, що були зібрані із порушенням вимог кримінально-процесуального закону.
		Вважають доведеним, що ОСОБА_6 на посаді Міністра діяв як політична фігура, а не як службова особа, в межах наданих йому повноважень, із дотриманням діючого на той час законодавства, не маючи при цьому корисливої мети ні щодо себе, ні в інтересах інших осіб, не вступаючи ні у яку злочинну змову.
		Крім того, звертають увагу на те, що діям ОСОБА_6, поставленим йому у провину, передували певні дії його підлеглих, яким він ніяких вказівок не давав і їх професійну відповідність сумніву не піддавав.
		Звертають також увагу, що ОСОБА_6 притягнуто до кримінальної відповідальності за дії, вчинені колегіальним органом (стосовно виділення ОСОБА_7 квартири та святкування 17 та 18 річниці Дня міліції).
		 
		<ul>
			<li>захисник ОСОБА_1, вказуючи на однобічність на неповноту досудового та судового слідства, наголошуючи на порушенні апеляційним судом вимог ст. 377 КПК України щодо належного мотивування ухвали суду, та даючи свою оцінку доказам у справі, просить постановлені щодо    ОСОБА_6 судові рішення скасувати і провадження у справі закрити за відсутністю в діях ОСОБА_6 складу злочинів, за які його засуджено.</li>

</ul>
		Зазначає, що в порушення вимог ст. 64 КПК України по справі не було встановлено достовірно подію злочину - як заволодіння шляхом зловживання службовим становищем ОСОБА_6 за попередньою змовою із ОСОБА_7 державними коштами, а також перевищення ОСОБА_6 своїх службових повноважень при наданні           ОСОБА_7 квартири та святкуванні 17 та 18 річниці Дня міліції.
		Вважає, що висновок суду про те, що ОСОБА_6 за попередньою змовою з ОСОБА_7 заволоділи державними коштами, ґрунтується на недопустимих доказах, які зібрані у порушення вимог ст. 67 КПК України, та суд безпідставно не взяв до уваги докази, на які посилалась сторона захисту.
		Крім того, вказує на наявність істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які безумовно тягнуть за собою скасування вироку суду.
		Зокрема, на його думку, органами досудового слідства було порушено право ОСОБА_6 на захист, а саме: його штучно було позбавлено прав на оскарження постанови про порушення кримінальної справи, за його участю не було безпосередньо допитано у суді значну кількість свідків, що свідчить про порушення права ОСОБА_6 на справедливий суд.
		Вказує на те, що справа розглядалась незаконним складом суду.
		 
		Вважає, що цивільний позов по справі вирішено у порушення вимог закону, належним чином судом не мотивований, а покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_6 призначено із порушенням вимог ст. 65 КК України та без урахування рішення Європейського суду з прав людини від    03 липня 2012 року щодо незаконності його арешту у рамках досудового розслідування кримінальної справи.
		 
		 
		<ul>
			<li>захисник ОСОБА_22, наголошуючи на порушенні судами обох інстанцій вимог ст. 323, 377 КПК України, безпідставній відмові апеляційним судом проведення у справі судового слідства, посилаючись на неповноту та неправильність досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, та при цьому даючи свій аналіз доказів у справі, просить постановлені щодо    ОСОБА_7 судові рішення скасувати і провадження у справі закрити за відсутністю в його діях складу злочинів.</li>

</ul>
		Вважає, що вирок суду щодо ОСОБА_7 ґрунтується на доказах, зокрема показаннях свідків, які здобуті незаконним шляхом із застосуванням до останніх незаконних заходів з метою вплинути на них для дачі ними неправдивих показань.
		Наголошує, що у вироку суду не наведено, за якими критеріями документи, у використанні яких ОСОБА_7 було визнано винним, вважаються підробленими, і показання ОСОБА_7 щодо законності отримання посвідчення учасника бойових дій та диплому Автотранспортного технікуму Рівненського державного технічного університету та непричетності його до отримання та до використання диплому Дубенської філії вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» нічим не спростовані.
		Стверджує, що судом не встановлено наявність попередньої змови між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на вчинення злочину, передбаченого ч.            5 ст. 191 КК України, що свої обов'язки ОСОБА_7 виконував відповідно до займаних посад, а розмір спричиненої ним шкоди, визнаної судом доведеною, ґрунтується на припущеннях. 
		 
		Заслухавши доповідача, думку прокурорів щодо безпідставності поданих на судові рішення касаційних скарг із наведенням відповідних мотивів, захисників засуджених ОСОБА_6 - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які просили скасувати постановлені щодо них судові рішення і провадження у справі закрити за відсутністю в їх діях складу злочину, захисника засудженого ОСОБА_6 - ОСОБА_5, яка просила пом'якшити призначене       ОСОБА_6 покарання, визначивши його таким, яке не пов'язане із позбавленням волі, перевіривши матеріали справи та доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника засудженого           ОСОБА_7 не підлягає задоволенню, а касаційні скарги захисників ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_6 підлягають частковому задоволенню.
		 
		Зазначені у касаційних скаргах захисників засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 доводи про неповноту судового слідства та неправильну оцінку доказів у справі, про проявлену у зв'язку з цим необ'єктивність, стосуються перегляду касаційним судом фактичних обставин справи з підстав, зазначених у ст.ст. 368, 369 КПК України.
		 
		Разом із тим, цього касаційний суд робити не вправі, оскільки законом передбачено, що відповідно до вимог ст. 398 КПК України підставами для скасування або зміни вироку, ухвали чи постанови є: істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.
		 
		В той же час предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути: істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, які перевіряються касаційним судом на підставі ст.ст. 370-372 КК України
		 
		Колегія суддів вважає, що даних, які б свідчили, що стосовно   ОСОБА_6 та ОСОБА_7 неправильно застосовано кримінальний закон, вивченням матеріалів справи не встановлено.
		 
		Як свідчать дані протоколу судового засідання і зміст вироку, місцевий суд при розгляді справи за обвинуваченням ОСОБА_6 та ОСОБА_7 дослідив всі обставини, які могли мати значення для прийняття рішення у справі, та повно і всебічно перевірив зібрані на досудовому слідстві докази, в тому числі показання самих засуджених, свідків, висновок судово-економічної експертизи та інші докази у справі, і їм дана у сукупності належна оцінка відповідно до вимог ст. 67 КПК України, на що вказує наведений у вироку розгорнутий аналіз доказів.
		 
		Твердження ОСОБА_7 про те, що посвідчення учасника бойових дій він отримав на законних підставах спростовані показаннями  свідків - ОСОБА_141, ОСОБА_23, ОСОБА_24,         ОСОБА_25, з яких убачається, що військові документи      ОСОБА_7 не містять даних, які б свідчили про виконання ним певних дій, що дають право на отримання посвідчення учасника бойових дій, і які мають бути підтверджені документально.
		 
		У обліковій картці до військового квитка серії НОМЕР_5 на ім'я ОСОБА_7, вилученій в ході виїмки від 10 листопада 2010 року в Рівненському об'єднаному міському військовому комісаріаті, лише зазначено, що останній у період з травня 1977 року по травень 1979 року проходив строкову військову службу у військовій частині № 23359.
		 
		Дані архівної довідки № 97/3/16701671 від 22 грудня 2010 року філії Центрального архіву Міністерства Оборони Російської Федерації свідчать, що ОСОБА_7 під час проходження строкової військової служби у військовій частині № 23359 м. Оренбург Російської Федерації участі у розмінуванні не приймав /т. 46 а.с. 93-94/.
		 
		Про те, що саме за безпосереднім зверненням ОСОБА_7 до військового комісаріату за місцем проживання було отримано посвідчення учасника бойових дій, право на яке він не мав, свідчить його звернення на ім'я військового комісара із відповідною заявою від 24 листопада 1995 року про отримання посвідчення учасника бойових дій замість начебто втраченого посвідчення. 
		 
		Факт використання зазначеного посвідчення підтверджено як показаннями самого засудженого, так і об'єктивними даними - довідками комунальних служб та інших служб підприємств м. Рівне про надання ОСОБА_7 пільг з їх сплати із зазначенням підстави - посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1, а також відповідних даних про їх фактичний розмір.
		 
		По епізоду використання підробленого диплому серії НОМЕР_2 від 30 червня 2000 року Автотранспортного технікуму Рівненського державного технічного університету твердження ОСОБА_7 про його навчання у цьому закладі та законність отримання зазначеного диплому спростовані показаннями свідка ОСОБА_26, який стверджував, що диплом саме цієї серії та номеру був ним отриманий після навчання з 1996 по 2000 роки у Автотранспортному технікумі Рівненського державного технічного університету на факультеті технічного обслуговування та ремонту автомобілів і двигунів, що було підтверджено об'єктивно шляхом вилучення особової картки студента ОСОБА_26, заяви студента ОСОБА_26 від           21 червня 1996 про допуск його до вступних екзаменів на денну форму навчання за спеціальністю «Технічне обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів»; екзаменаційних робіт ОСОБА_26; договору між Рівненським автотранспортним технікумом та ОСОБА_26 від 19 серпня 1996 року про підготовку молодшого спеціаліста зі спеціальності «Технічне обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів»; залікової книжки НОМЕР_6 студента  Рівненського автотранспортного технікуму ОСОБА_26, екзаменаційного листа № 69 студента ОСОБА_26, а також даними, які містяться в повідомленні Державного підприємства «Державний центр прикладних інформаційних технологій» Міністерства освіти і науки України № 392 від    29 жовтня 2010 року  про те, що диплом серії НОМЕР_2 від 30 червня    2000 року за спеціальністю «Технічне обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів» було виготовлено у червні 2000 року на замовлення Автотранспортного технікуму Рівненського державного технічного університету на ім'я ОСОБА_26, а не ОСОБА_7
		 
		Використання зазначеного диплому як оригіналу підтверджено показаннями свідків ОСОБА_27 та ОСОБА_28, які безпосередньо займались оформленням або ж звільненням ОСОБА_7 з посади помічника консультанта народного депутата, та на службу до Центрального апарату МВС України, а також матеріалами його особистих справ із письмовими свідченнями про навчання та закінчення Автотранспортного технікуму Рівненського державного технічного університету .
		 
		Матеріалами справи встановлено, що диплом серії НОМЕР_4 від 30 липня 2007 року про отримання в Дубенській філії Вищого навчального закладу «Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» базової вищої освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр» було видано на ім'я ОСОБА_29, навчання якої у даному учбовому закладі підтверджено об'єктивно даними її особової справи із наявністю залікової книжки /т. 15 ас. 82-85/, а також даними, які містяться у відповіді Дубенської філії «Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» від 27 жовтня 2010 року № 1/25-426 про те, що ОСОБА_7 у Вищому навчальному закладі «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» не навчався /т. 15 а.с. 73/, і що даний учбовий заклад отримав право на надання освітніх послуг, пов'язаних з одержанням вищої освіти на рівні кваліфікаційних вимог до молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста і магістра на підставі ліцензії серії НОМЕР_7 Міністерства освіти і науки України від 15 липня 2008 року /т. 15 а.с. 116-117/; що диплом  серії НОМЕР_4 але від 30 липня 2009 року був отриманий Дубенською філією Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» відповідно до накладної від 15 липня 2009 року /т. 15 а.с. 112, 113/.
		 
		Незважаючи на те, що диплом НОМЕР_4 від 30 липня    2007 року, який визнаний судом як підроблений, органами досудового слідства вилучено не було, використання його ОСОБА_7 для здобуття вищої освіти у Рівненській філії ПНВЗ «Європейський університет» підтверджено показаннями свідків ОСОБА_30, ОСОБА_29, ОСОБА_31, ОСОБА_32 - працівників зазначеного учбового закладу про те, що підставою для вступу на заочну форму навчання за напрямком економіка і підприємство за спеціальністю «Економіка підприємств» для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» можливо лише на базі освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр», на підтвердження якої до заяви про вступ до Рівненській філії ПНВЗ «Європейський університет» серед інших документів було подано оригінал диплому НОМЕР_4, але від        30 липня 2007 року, світлокопія якого знаходилась у особовій справі студента ОСОБА_7
		 
		При цьому подання до приймальної комісії копій будь яких дипломів без наявності їх оригіналів за твердженням даних свідків виключається.
		 
		Шляхом використання диплому серії НОМЕР_4 від 30 липня 2007 року, який обґрунтовано визнаний судом підробленим,            ОСОБА_7 відповідно до наказу директора ПНВЗ «Європейський університет» Рівненська філія № 17/16 сф від 20 лютого 2009 року отримав цього ж дня диплом серії НОМЕР_8 про закінчення ним у 2009 році Приватного вищого навчального закладу «Європейський університет» за спеціальністю «Економіка підприємства» та здобув кваліфікацію спеціаліста з економіки підприємства /т. 16 а.с. 162, 173, 179, 230/.
		 
		Оцінка й аналіз наведених у вироку доказів, які судом повно і всебічно перевірялись, дає підстави вважати обґрунтованим висновок суду про те, що ОСОБА_7 використовував при обставинах, визнаних судом доведеними, завідомо підроблені документи, які не відповідають їх дійсній природі: посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 04 грудня 1995 року, диплом серії НОМЕР_2 від 30 червня 2000 року та диплом серії НОМЕР_4 від 30 липня 2007 року про закінчення ним Дубенської філії Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна».
		 
		Судом належним чином спростовані твердження ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про відсутність між ними умислу на заволодіння чужим майном у особливо великих розмірах за попередньою змовою, заволодіння таким майном у розмірі, встановленому судом, як показаннями свідків, так і об'єктивними даними.
		 
		Із показань свідка ОСОБА_33, який є рідним братом засудженого ОСОБА_6, він особисто знайомий з ОСОБА_7 з 1994 року, а на посаді помічника народного депутата Верховної Ради України ОСОБА_6 той працював з 2002 року за його рекомендацією.
		 
		За показаннями засудженого ОСОБА_7 після призначення ОСОБА_6 вперше на посаду Міністра МВС України 04 лютого 2007 року, останній запропонував йому працювати разом у якості водія.
		 
		При цьому матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_7 раніше не працював у системі Міністерства внутрішніх справ.
		 
		Як стверджував в судовому засіданні свідок ОСОБА_34, який виконував обов'язки начальника Головного управління по роботі з кадрами, питання працевлаштування ОСОБА_7 у Центральному апараті МВС України ОСОБА_6 було порушено одразу ж після вступу його на посаду Міністра шляхом надання відповідної вказівки.
		 
		На виконання прямої вказівки ОСОБА_6 як Міністра МВС України, ОСОБА_35, погоджуючи всі необхідні кадрові питання щодо ОСОБА_7 з помічником Міністра ОСОБА_36, терміново організував через своїх підлеглих - ОСОБА_37 ОСОБА_38, які безпосередньо виконували вже його вказівки, проведення відповідної перевірки та підготовку документів особистої справи ОСОБА_7
		 
		Під час цієї роботи саме ОСОБА_6 було визначено місце його працевлаштування, хоча всім було достовірно відомо, що ОСОБА_7 мав працювати водієм Міністра ОСОБА_6
		 
		Підбором посади, яку мав безпосереднього займати ОСОБА_7, та виготовленням проекту наказу про прийняття його на службу займались за підлеглістю свідки - працівники відповідних служб Центрального апарату МВС України ОСОБА_37, ОСОБА_27, та Департаменту оперативно-розшукової діяльності МВС України - ОСОБА_39, ОСОБА_40
		 
		Із їх показань, наданих у суді, достовірно встановлено, що питання про конкретну посаду ОСОБА_7 /старшого оперуповноваженого Департаменту оперативно-розшукової діяльності/ було вирішено саме ОСОБА_6 і це рішення було безпосередньо передано через помічника ОСОБА_36, в той час, як це випливає із показань свідка ОСОБА_41 в суді, питання забезпечення міністра ОСОБА_6 водієм із числа водіїв Автогосподарства Міністерства не становило проблеми.
		 
		Наказом Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_6 від            19 грудня 2007 року ОСОБА_7 призначено на посаду старшого оперуповноваженого 4-го сектору 1-го відділу 2-го управління Департаменту оперативної служби із спеціальним званням «капітан міліції» та посадовим окладом 150 грн., підвищеним згідно наказу МВС України від 27 січня         2004 року на 50%, встановлено йому відповідно до Указу Президента України від 04 жовтня 1996 року № 926 надбавку за особливі умови служби, кваліфікацію, професійний ризик та виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% та згідно з наказом МВС України від 20 червня 2004 року № 684 встановлено вислугу років для виплати відсоткової надбавки - 4 роки 24 дні.
		 
		Показання зазначених свідків підтверджено об'єктивними доказами: заявою самого ОСОБА_7 про прийняття його на службу саме до департаменту оперативно-розвідувальної служби МВС України на посаду старшого оперуповноваженого, а не водія, відповідними наказами про прийом його на службу із значенням розміру посадового окладу, підвищених надбавок, які у подальшому були додатково безпідставно збільшені.
		 
		З займаної посади ОСОБА_7 був звільнений через незначний термін - 12 березня 2007 року одразу ж після звільнення ОСОБА_6 з посади Міністра.
		 
		Після наступного призначення ОСОБА_6 на посаду Міністра МВС України 18 грудня 2007 року між ОСОБА_6 та         ОСОБА_7, про що вони не заперечували у судовому засіданні, було погоджено питання щодо роботи останнього у якості водія, але рахуватись він мав на посаді, з якої його було звільнено.
		 
		19 грудня 2007 року ОСОБА_7 була написана заява про прийняття його на службу на посаду, з якої він був звільнений 12 березня 2007 року. 
		 
		Незважаючи на те, що ОСОБА_7 із органів внутрішніх справ був звільнений 12 березня 2006 року за віком, цього ж дня за підписом Міністра ОСОБА_6 був виданий відповідний наказ про призначення ОСОБА_7 на посаду старшого оперуповноваженого Департаменту розвідувально-пошукової діяльності із зазначенням розміру посадового окладу, підвищених надбавок до нього. При цьому був визначений стаж для нарахування вислуги років - 4 роки 24 дні. 
		 
		Наказом міністра ОСОБА_6 від 08 лютого 2008 року     ОСОБА_7 було встановлено новий розмір посадового окладу, а також підвищені розміри надбавок за оперативно-розшукову діяльність, виконання особливо важливих завдань та інформаційно-аналітичного забезпечення, тобто за роботу, яку від фактично не виконував.
		 
		Матеріалами справи встановлено, що на підставі наказів Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_6 від 06 червня 2005 року, від            25 червня 2005 року, від 06 грудня 2005 року, від 15 лютого 2006 року, від     04 травня 2006 року, від 05 травня 2008 року, від 26 червня 2006 року, від     20 серпня 2008 року, від 26 вересня 2006 року, від 17 грудня 2008 року, від     18 грудня 2008 року, від 12 лютого 2008 року ОСОБА_7, як старший оперуповноважений 4-го сектору 2-го відділу 2-го управління Департаменту оперативної служби МВС України, нагороджувався відомчими відзнаками МВС України та заохочувався у інший, ніж існував на практиці, спосіб, в тому числі з присвоєнням чергового звання «майор міліції», що суттєво впливало на розмір його грошового забезпечення.
		 
		Даних про те, що питання нагородження ОСОБА_7 ініціювались його безпосереднім керівництвом, відповідно до займаної ним посади матеріалами справи не встановлено.
		 
		Належним чином спростовані судом доводи ОСОБА_6 про законність зарахування до стажу служби ОСОБА_7 в органах внутрішніх справ України окремих періодів його роботи на вільнонайманих посадах та встановлення у зв'язку із цим йому відсоткової надбавки за вислугу років в розмірі 40%. Свідки ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_12 стверджували, що ініціатива у вирішенні цього питання через направлення відповідного листа до Кабінету Міністрів виходила від ОСОБА_6 за безпосередньою участю ОСОБА_7 та постійно перебувала на контролі ОСОБА_6
		 
		Лист на ім'я Прем'єр-міністра України ОСОБА_11 про отримання дозволу на зарахування старшому оперуповноваженому з особливих доручень Департаменту оперативної служби МВС України ОСОБА_7 до стажу роботи в органах внутрішніх справ України окремих періодів його роботи на вільнонайманих посадах з 10 лютого 1983 року по 15 лютого 2005 року Міністром МВС України ОСОБА_6          28 жовтня 2008 року був підписаний та спрямований до Кабінету Міністрів України нарочним 30 жовтня 2008 року, а позитивна відповідь за підписом Першого віце-прем'єра міністра України ОСОБА_45 із позначкою «дозволено, як виняток» була отримана вже 30 жовтня 2008 року, тоді як відповідно до регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 850 визначено, що до актів Кабінету Міністрів України є тільки постанова та розпорядження.
		 
		Відповідно ж до листа Міністра Кабінету Міністрів № 13770/0/2-10 від 29 жовтня 2010 року, на підставі листа Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_6 № 18735/Лц від 28 жовтня 2008 року Кабінетом Міністрів України не приймались акти (розпорядження або постанови) про зарахування до вислуги років для призначення пенсії ОСОБА_7 окремих періодів його роботи на вільнонайманих посадах /т. 10 а.с. 13/.
		 
		Матеріалами справи встановлено, що, незважаючи на те, що лист-відповідь Першого віце-прем'єр міністра України ОСОБА_45                  № 53631/1/1-08 від 31 жовтня 2008 року на звернення Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_6 № 18735/Лц від 28 жовтня 2008 року про зарахування ОСОБА_7 до вислуги років для призначення пенсії окремих періодів роботи на вільнонайманих посадах належить до актів, якими МВС України має керуватись у своїй діяльності /т. 10 а.с. 7-8/, саме за вказівкою ОСОБА_6 було зорганізовано розгляд даного листа на комісії Департаменту оперативної служби МВС України вже 05 листопада 2009 року.
		 
		При цьому, як показали свідки ОСОБА_15, ОСОБА_44, ОСОБА_13, ОСОБА_16 та ОСОБА_14, на комісії було розглянуто лише питання стосовно ОСОБА_7 і не всі особи, які поставили свої підписи на висновку, були безпосередньо присутні на засіданні даної комісії.
		 
		На підставі висновків зазначеної комісії заступником начальника Департаменту документального забезпечення та режиму МВС України ОСОБА_46, про що він підтвердив у судовому засіданні, 11 листопада 2009 року було виготовлено проект наказу про зарахування         ОСОБА_7 окремих періодів його роботи на вільнонайманих посадах з 10 лютого 1983 року по 15 лютого 2005 року у якості водія Рівненського радіозаводу, Рівненського заводу торгового обладнання та помічника-консультанта народного депутата України, який становив 22 роки та 5 днів, який цього ж дня був підписаний Міністром ОСОБА_6 всупереч вимог ст. 17 Закону України № 2262 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсії і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей», якими не передбачено положень щодо зарахування до вислуги років для призначення пенсії особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України роботи, не пов'язаної із державною службою.
		 
		Фактично ОСОБА_7, рахуючись оперативним працівником Департаменту оперативної служби, отримував відповідне грошове забезпечення офіцера Департаменту розвідувальної діяльності МВС України, продовжував виконувати функції водія ОСОБА_6 і в періоди, коли той перебував на посаді Міністра МВС України, ніяких оперативних завдань по займаній посаді не виконував, про що повідомили свідки ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50 ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_9, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_17,     ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58,          ОСОБА_59, ОСОБА_41 та ОСОБА_60 - працівники Департаменту оперативно- розшукової діяльності та Автогоспдарства МВС України, а також інші водії Міністра ОСОБА_6 - ОСОБА_61 та ОСОБА_62 
		 
		Крім того, матеріалами справи встановлено, що 16 та 17 листопада 2009 року ОСОБА_7 було подано дві заяви, відповідно - про звільнення у відставку за вислугою років з 01 грудня 2009 року, та про призначення на посаду помічника Міністра відділу поточної діяльності Апарату Міністра з 02 грудня 2009 року, які Міністром ОСОБА_6 були задоволені шляхом видання відповідних наказів 25 та 26 листопада             2009 року.
		 
		Також, фактично рахуючись на посаді помічника Міністра МВС України з 02 грудня 2009 року, ОСОБА_7 продовжував виконувати функції водія Міністра ОСОБА_6, що знайшло своє підтвердження у показаннях свідків ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67            та  ОСОБА_68
		 
		Враховуючи особливості взаємовідносин між ОСОБА_7 та ОСОБА_6, які носили тривалий характер, обізнаність ОСОБА_6 щодо даних про особу ОСОБА_7, в тому числі і стосовно його віку - 47 років, який мав усвідомлювати, що ОСОБА_7, не маючи будь якого стажу роботи в органах внутрішніх справ та при наявності можливості забезпечення його, як Міністра, водіями зі штату Автогосподарства міністерства, особисто забезпечив призначення ОСОБА_7 на посаду оперуповноваженого Департаменту оперативної служби МВС України, який за обопільною згодою мав виконувати функції особистого водія Міністра, а враховуючи подальші узгоджені дії ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо матеріального забезпечення ОСОБА_7, в тому числі і шляхом зарахування значного по тривалості стажу роботи на вільнонайманих посадах, суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7, як службові особи, діяли узгоджено з прямим умислом на заволодіння чужим майном, розмір якого був визначений актом № 8/2432-дск від 13 жовтня 2010 року документальної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Департаменту оперативної служби МВС України, та підтверджений висновком судово-економічної експертизи № 9825/9826/10-19 від 26 жовтня 2010 року, які були предметом ретельної перевірки, в тому числі і за участю експерта ОСОБА_69
		 
		При цьому матеріалами справи встановлено, що без втручання ОСОБА_6 такі можливості ОСОБА_7 одноособово реалізовані не були б.
		 
		Належним чином обґрунтовані причини, з яких судом не можуть бути прийняті як доказ невинуватості ОСОБА_6 у вчиненні даного злочину показання свідків ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72,     ОСОБА_45, ОСОБА_73, а також висновок фахівців у галузі кримінального права та кримінального процесу щодо доктринального тлумачення кримінально-правових норм про відповідальність службових осіб за підписом ОСОБА_74 та ОСОБА_75 від 07 лютого 2012 року та висновок №12/1 експертного економічного дослідження, що складений 06 лютого 2012 року ОСОБА_76
		 
		Посилання сторони захисту, а також самого засудженого на наявність тривалої практики призначення водіїв Міністра МВС України з числа працівників Департаменту розвідувально-пошукової діяльності на висновки суду про доведеність вини ОСОБА_6 не впливають.
		 
		На спростування доводів ОСОБА_6 про його непричетність до видачі ордеру на однокімнатну квартиру, оскільки рішення про забезпечення ОСОБА_7 житлом відбувалось за рішенням колегіального органу - житловою комісією, суд навів показання свідків - ОСОБА_77,          ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81,        ОСОБА_82, ОСОБА_83, ОСОБА_84, ОСОБА_85,      ОСОБА_36, з яких убачається, що ініціювання питання забезпечення ОСОБА_7 житлом, а не «службовим житлом», як то стверджував у суді ОСОБА_6, виходила саме від нього.
		 
		Встановивши із доповідей безпосередніх виконавців своєї вказівки щодо забезпечення ОСОБА_86 житлом про наявність перешкод, ОСОБА_6 своїм наказом від 29 березня 2005 року вніс зміни до наказу     № 009 від 15 лютого 2005 року, який стосувався прийому ОСОБА_7 на службу до МВС України, надавши ОСОБА_7 право на позачергове отримання житла/т. 18 а.с. 104, т. 19 а.с. 9, т. 20 а.с. 10/.
		 
		При цьому матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_7 у порушення ч. З ст. 46 Житлового кодексу України та абз. 1 п. 47, п. 49 Правил обліку громадян, які мають право на позачергове одержання жилих приміщень, на квартирний облік в Центральному апараті МВС України по списку позачерговиків взятий не був і до категорії осіб, що мали переважне право на позачергове одержання житла не відносився. 
		 
		Крім того, відсутнє рішення керівництва МВС України та профспілковому комітету про включення ОСОБА_7 до списку позачерговиків, яке в обов'язковому порядку підлягає затвердженню місцевими органами влади.
		 
		Судом встановлено, що процедура вирішення питання про постановку ОСОБА_7 на облік для позачергового отримання житла та позитивного вирішення питання Центральною житловою комісією МВС України про надання ОСОБА_7 позачергово однокімнатної квартири тривала з березня 2005 року до 06 травня 2005 року, тоді як інші працівники - потерпілі у справі ОСОБА_19, ОСОБА_20 тривалий час, з 1998 року, перебували на обліку для отримання житла у Центральному апараті МВС України, а потерпілий ОСОБА_21, на якого у 2001 році було здійснено напад, за наслідками якого він став інвалідом, - з 2003 року, і що за цей строк їм будь яких пропозицій про надання квартири не надходило.
		 
		На спростування доводів ОСОБА_6 судом наведені також показання свідків ОСОБА_87, ОСОБА_88 , ОСОБА_89, ОСОБА_90, ОСОБА_91, ОСОБА_92, ОСОБА_93, ОСОБА_94, ОСОБА_95 - працівників Печерської районної Державної адміністрації в м. Києві, з яких убачаться, що при вирішенні питання про надання ОСОБА_7 однокімнатної квартири вони виходили із наявних документів, отриманих від МВС України, не даючи їм юридичну оцінку, виходячи з того, що вказане житло надавалось з фонду МВС України і такої перевірки не вимагав закон.
		 
		За таких же обставин був здійснений обмін однокімнатної квартири по вул. Сосницькій на квартиру по АДРЕСА_4. При цьому, саме за останньою адресою ОСОБА_6 був зареєстрований у м. Києві, а не за місцем його фактичного проживання.
		 
		Отриману у незаконний спосіб квартиру у подальшому         ОСОБА_7 приватизував та набув щодо неї право власності. 
		 
		Оцінка й аналіз наведених у вироку доказів за даним епізодом обвинувачення, які судом повно і всебічно перевірялись, дає підстави вважати обґрунтованим висновок суду про перевищення ОСОБА_6 повноважень при наданні ОСОБА_7 однокімнатної квартири, що спричинило тяжкі насідки як матеріального характеру у виді вартості даної квартири (130623,9 грн.), так і у виді порушення конституційних прав інших громадян - визнаних у справі потерпілих - працівників МВС України.
		 
		Крім того, судом спростовані доводи ОСОБА_6 про те, що урочисті заходи з нагоди 17-ї та 18-ї річниці Дня міліції були проведені з дотриманням закону.
		 
		Із показань самого засудженого ОСОБА_6 убачається, що йому було достовірно відомо про наявність постанови Кабінету Міністрів України № 943 від 22 жовтня 2008 року «Про економію бюджетних коштів, передбачених на утримання органів державної влади та інших державних органів», якою були затверджені заходи щодо економного та раціонального використання бюджетних коштів, передбачених для утримання органів державної влади та інших державних органів, а також визначено відповідальними за виконання зазначених заходів головних розпорядників коштів державного бюджету.
		 
		Пунктом 9 означеної постанови передбачено припинення з                  01 листопада 2008 використання коштів для проведення святкових заходів (за винятком централізованих заходів Міністерства культури і туризму України) і друкування продукції, не пов'язаної з виконанням завдань і функцій органів державної влади, про що ОСОБА_6 було відомо в силу його членства в Кабінеті Міністрів України.
		 
		Про необхідність дотримання вимог даної постанови Кабінету Міністрів Міністру ОСОБА_6 вказував свідок ОСОБА_96, який в     2008-2009 роках працював начальником правового Департаменту МВС України, перейменованого у подальшому в Управління юридичного забезпечення МВС України.
		 
		Про те, що всупереч вимог постанови Кабінету Міністрів України      № 943 від 22 жовтня 2008 року «Про економію бюджетних коштів, передбачених на утримання органів державної влади та інших державних органів», саме ОСОБА_6 було ініційовано та належним чином затверджено святкування 17 та 18 річниць «Дня міліції» підтвердили свідки ОСОБА_97, ОСОБА_98, ОСОБА_99, ОСОБА_100, ОСОБА_101, ОСОБА_102, ОСОБА_46, ОСОБА_79, ОСОБА_43,    ОСОБА_103, ОСОБА_104, ОСОБА_19, ОСОБА_106, ОСОБА_107, ОСОБА_108, ОСОБА_109, ОСОБА_110, ОСОБА_111 та           ОСОБА_112, які виконували певну роботу по напрямкам затверджених планів заходів з нагоди 17-ї річниці з підготовки та проведення в НПМ «Україна», а також урочистостей з нагоди 18-ї річниці Дня міліції, які були обов'язковими для виконання.
		 
		На спростування доводів ОСОБА_6 про те, що проведені заходи присвячені встановленому Указом Президента України № 567/92 від             17 листопада 1992 року «Про День міліції», яким встановлено в Україні свято - День міліції і що воно у обов'язковому порядку має відзначатися щорічно 20 грудня, по суті не є святковими, а тому не підпадають під дію постанови Кабінету Міністрів України № 943 від 22 жовтня 2008 року «Про економію бюджетних коштів, передбачених на утримання органів державної влади та інших державних органів» свідчать: роз'яснення Міністерства культури і туризму України № 543/7-1/1-24-10 від 02 грудня 2010 року, відповідно до якого захід Міністерства культури і туризму України - це визначений в установленому законодавством порядку рішенням Міністерства культури і туризму України та внесений до Плану роботи Міністерства культури і туризму України комплекс заходів (сукупність дій, засобів), спрямованих на виконання певних завдань і вирішення питань, пов'язаних з реалізацією державної політики стосовно розвитку культури і мистецтва, туризму, державної мовної політики, як в Україні, так і за її межами і проведення Міністерством внутрішніх справ України урочистостей з нагоди 17-ї та 18-ї річниці Дня міліції у 2008 та 2009 роках до централізованих заходів Міністерства культури і туризму України не відноситься, оскільки ці заходи не були внесені до Плану роботи Міністерства культури і туризму України у вищевказані роки; дані листів Державного казначейства України щодо розпису Державного бюджету України на 2008 та 2009 роки від 01 лютого 2008 року від 02 лютого 2009 року, якими не було передбачено виділення коштів на фінансування святкування 17-ї та 18-ї річниць Дня міліції України в 2008 та 2009 роках; паспорти бюджетних програми на 2008 та 2009 рік, якими не передбачено витрачання коштів на святкування 17-ї та 18-ї річниці Дня міліції в 2008 та 2009 роках; дані, які містяться в матеріалах ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Міністерства внутрішніх справ України за період з 01 грудня 2008 року по 28 лютого 2010 року, якими підтверджуються висновки Акту Головного контрольного-ревізійного управління України ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Міністерства внутрішніх справ України за період з 01 грудня    2007 року по 28 лютого 2010 року; дані, які містяться у висновку судово-економічної експертизи № 11988/11989/10-19 від 11 січня 2011 року, яким підтверджено висновки акту № 08-21/74 від 16 грудня 2010 року ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Міністерства внутрішніх справ України щодо порушення Міністерством внутрішніх справ України вимог постанови Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2008 року № 943 в частині використання бюджетних коштів на проведення заходів з нагоди 17-ої та 18-ої річниці Дня міліції підтверджені відповідно на суму      309720,00 грн. та 300000,00 грн. 
		Посилання засудженого ОСОБА_6 та його захисників про те, що він безпосередньо не виконував дії, пов'язані із виконанням прийнятих програм з нагоди Дня міліції, а оплата оренди Національного палацу мистецтв «Україна» фактично була погоджена із Держказначейством, безпідставні і спростовані показаннями свідка ОСОБА_113
		 
		Зазначений свідок стверджувала, що працюючи на посаді заступника начальника відділу попереднього та поточного контролю підтвердних документів оборони та державної безпеки Державного казначейства України в 2008 - 2009 роках, вона здійснювала перевірку документів на оплату, що надходили від головних розпорядників коштів.
		 
		Працівники її відділу вивчали подані документи на предмет правильності їх оформлення, а також на відповідність вимог бюджетного законодавства в межах повноважень, покладених на державне казначейство. 
		 
		Якби із змісту договорів № 205/2008/545/221 від 03 грудня 2008 року та        № 189/2009/330ю/151 від 02 листопада 2009 року між МВС України та ДП «Національний палац мистецтв «Україна», а також інших пов'язаних з цими договорами документів слідувало, що заплановані МВС України заходи, для проведення яких укладалися зазначені договори, будуть святковими, по ним не було б здійснено оплати.
		 
		Щодо посадових осіб МВС України, які виконували затверджені плани заходу з нагоди 17-ї річниці та з підготовки і проведення в НПМ «Україна» урочистостей з нагоди 18-ї річниці Дня міліції, органами досудового слідства було відмовлено у порушенні кримінальної справи із наведенням мотивів прийняття такого рішення, які судами першої та апеляційної інстанції не поставлені під сумнів / т. 48 ас. 158- 209/.
		 
		Виходячи із встановлених у справі фактичних обставин вчиненого, дії ОСОБА_6 за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 365 КК України та ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 358 КК України судом кваліфіковано вірно.
		 
		Колегія суддів вважає, що зібрані у справі докази судом обґрунтовано визнані належними, які відповідають вимогам допустимості, достатності та достовірності з огляду на положення ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (далі Конвенція), а тому висновки суду про доведеність вини ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, за які вони засуджені, сумнівів не викликають.
		 
		У зв'язку із цим, колегія суддів доводи захисників засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про відсутність належних та допустимих доказів, які б підтверджували винуватість ОСОБА_6 та ОСОБА_7, вважає безпідставними.
		 
		Доводи захисників засуджених про те, що суд неповно з'ясував обставини справи, оскільки відхилив клопотання про виклик додаткових свідків, не витребував та не дослідив додаткові доказів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначені клопотання були розглянуті судом і, як убачається із протоколу судового засідання, по них були прийняті відповідні обґрунтовані рішення.
		 
		Колегія суддів вважає, що оголошенням показань свідків у справі право ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на справедливий суд порушено не було.
		 
		Безпосередньо в судовому засіданні було допитано значну кількість свідків, досліджені інші об'єктивні докази, а оголошені показання інших свідків на правильність та законність висновків суду не вплинули. При цьому порушень судом вимог ст. 306 КПК України щодо порядку оголошення показань свідків на досудовому слідстві у справі не виявлено. Окрім того, їх оцінка відбувалась судом у сукупності із іншими доказами.
		 
		Матеріалами справи встановлено, що засуджені та захисники під час попереднього розгляду справи стверджували, що на свідків у справи органами досудового слідства застосовані недозволені методи психологічного тиску з метою надання ними певних показань.
		 
		Під час допиту зазначених свідків - ОСОБА_34, ОСОБА_27, ОСОБА_114, ОСОБА_40, ОСОБА_85, ОСОБА_83,         ОСОБА_115, ОСОБА_116, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_9, ОСОБА_117, ОСОБА_42, ОСОБА_118, ОСОБА_44, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_15, ОСОБА_119, ОСОБА_46, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_120,        ОСОБА_53, ОСОБА_121, ОСОБА_122, ОСОБА_123,       ОСОБА_124, ОСОБА_125, ОСОБА_61, ОСОБА_62,        ОСОБА_126, ОСОБА_127, ОСОБА_128, ОСОБА_129, ОСОБА_130, ОСОБА_131, ОСОБА_132, ОСОБА_133, ОСОБА_77,       ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81,       ОСОБА_134, ОСОБА_82, ОСОБА_84, ОСОБА_135, ОСОБА_100, ОСОБА_99, ОСОБА_136, ОСОБА_97,          ОСОБА_98, ОСОБА_102, ОСОБА_137, ОСОБА_106 та        ОСОБА_138, судом ретельно перевірені обставини їх допиту на досудовому слідстві, їх можливості ознайомитись із протоколами допиту та реалізації права на внесення уточнень або зауважень.
		 
		Їх показання в суді в частині того, що із вказівкою про підготовку незаконних наказів, Міністр ОСОБА_6 до них не звертався або ж таких вказівок безпосередньо їм не давав, суд належним чином визнав такими, що  не можуть визнаватись як доказ, оскільки оцінка законності дій підсудного,як правильно зазначив суд у вироку, є виключною компетенцією суду. 
		 
		Особливу увагу приділено у вироку зміненим показанням свідка ОСОБА_71, що стосувалась отримання ним від ОСОБА_6 прямих вказівок щодо працевлаштування ОСОБА_7 до управління Департаменту розвідувально-пошукової діяльності, яким суд дав відповідну оцінку і обґрунтовано не визнав їх як доказ.
		 
		Згідно із ст. 63 Конституції України підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. Вказані гарантії права на захист, поєднуються з такими ж положеннями ст. 6 Конвенції, яка проголошує, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, обраного на власний розсуд або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя; допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення. 
		 
		Статтею 16-1 КПК України, передбачено, що розгляд справи у судах відбувається на засадах змагальності. Захист підсудного здійснює сам підсудний, його захисник або законний представник. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Аналогічні гарантії вміщують й інші положення кримінально-процесуального закону, зокрема:
		 
		ст. 21 КПК України підсудному забезпечується право на захист. Реалізація цього права полягає в тому, що підсудному, окрім іншого, надається можливість самому чи із захисником захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення. При цьому забезпечення охорони їх особистих і майнових прав покладається на прокурора та суд;
		 
		відповідно до ст. 44 КПК України захисник покликаний здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надання їм необхідної юридичної допомоги при провадженні у кримінальній справі. Захисник допускається до участі у справі в будь-якій стадії процесу; 
		 
		згідно зі ст. 46 КПК України підсудний має право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від захисника, що не позбавляє його права запросити того ж чи іншого захисника на подальших стадіях процесу. Заміна одного захисника іншим не тягне відновлення процесуальних дій, вчинених за участю захисника, якого замінили;
		 
		сторона обвинувачення (зокрема, прокурор) і сторона захисту, відповідно до ст. 261 КПК України, користуються рівними правами на подання доказів, участь в їх дослідженні та доведенні їх переконливості, на виступ у судових дебатах, оскарження процесуальних рішень суду.
		 
		Як убачається із вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, що підтверджується матеріалами кримінальної справи, питання щодо забезпечення права на захист ОСОБА_6 було предметом постійної уваги суду першої інстанції та ретельного дослідження апеляційного суду. 
		 
		Вивченням матеріалів справи колегією суддів не виявлено факту порушення права ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на захист.
		 
		Право засуджених на захист було забезпечено участю їх захисників як на стадії досудового слідства, так і в судах обох інстанцій. При цьому судом було забезпечено  ефективне представництво інтересів засуджених, оскільки режим розгляду справи у суді першої інстанції забезпечувався в тому числі і за погодженням із робочими графіками захисників.                   
		 
		Обґрунтовано суд відхилив клопотання засудженого ОСОБА_6 про допуск до участі у справі у якості захисника ОСОБА_72, який до того ж був допитаний і як свідок захисту.
		 
		Безпідставним є твердження захисників засудженого ОСОБА_6 про умисне позбавлення його на досудовому слідстві права ставити перед експертом питання при проведенні судово-економічної експертизи, що призвело до порушення права ОСОБА_6 на захист. 
		 
		Даний доказ у справі був предметом ретельного дослідження, в тому числі і шляхом допиту експерта ОСОБА_69 При цьому, як сам засуджений ОСОБА_6, так і його захисники реалізували у повному обсязі своє право щодо постановлення експерту додаткових питань, отримавши конкретні відповіді, які вони використовували при  поданні апеляцій на вирок суду. 
		 
		Як убачаться із матеріалів справи, вимоги ст. 218 КПК України органами досудового слідства у справі були виконані 16 травня 2011 року і      17 травня 2011 року криміналу справу було спрямовано до суду.
		 
		За наслідками ознайомлення з матеріалами справи до Генеральної прокуратури надійшли 2 клопотання про закриття справи щодо           ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на підставі п. 1 ч. 2 ст. 6 КПК України за відсутністю в їх діях складу злочину від захисників засудженого         ОСОБА_6 - ОСОБА_2, ОСОБА_139 та ОСОБА_5 - 17 травня         2011 року, від захисника засудженого ОСОБА_7 - 18 травня        2011 року. 
		 
		Враховуючи, що кримінальна справа по обвинуваченню            ОСОБА_6 та ОСОБА_7 була 17 травня 2011 року спрямована до суду, дані клопотання були направлені до Печерського суду і порушені в них питання  були предметом обговорення при попередньому розгляді справи. 
		 
		Оскільки санкція закону, за яким ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було пред'явлено обвинувачення передбачала покарання у виді позбавлення волі строком понад 10 років, а засудженим ОСОБА_6 було заявлено клопотання про розгляд його справи судом присяжних, з метою дотримання принципу незалежності та безсторонності суду, закріплених у ст. 6 Конвенції, судом підставно було прийнято рішення про розгляд справи колегіальним складом суду. 
		 
		Питання відводу судді врегульовані статтями 54-57 КПК України.
		 
		Згідно закону, а також практики Європейського суду з прав людини, діє презумпція особистої неупередженості та незалежності судді, доки не буде доведене протилежне. Тому клопотання щодо відводу судді має бути обґрунтованим і підтверджено об'єктивними даними. 
		 
		Заявлений захисниками засудженого ОСОБА_6 та самим засудженим відвід судді Вовку С.В. під час судового розгляду справи розглянутий судом у відповідності до вимог ст. 57 КПК України та належним чином вмотивований.  
		 
		Колегія суддів вважає, що у даному випадку справа розглянута законним складом суду. 
		 
		Відповідно до наявних матеріалів справи, постановою Печерського районного суду м. Києва на стадії досудового слідства обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді підписки про невиїзд було змінено на тримання під вартою.
		 
		У справі «ОСОБА_6 проти  України» Європейський суд розглядав лише питання щодо відповідності затримання та тримання заявника під вартою вимогам ст. 5 а 18 Конвенції.
		 
		Сам же вирок у справі заявника не був предметом розгляду Європейського, а констатовані порушення Конвенції у зв'язку із застосуванням  до заявника запобіжного заходу  у вигляді взяття під варту не передбачають відповідно до вимого Рекомендації № R (2000)2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після ухвалень рішень Європейським судом з прав людини» перегляду відповідних рішень національних судів щодо обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
		 
		Що стосується порушення ст. 18 Конвенції у рішенні Європейського суду у справі «ОСОБА_6 проти України», слід зазначити, що воно було констатоване у поєднанні з підпунктом «с» пункту 1 статті 5 Конвенції, оскільки стаття 18 Конвенції не має Автономного значення і може бути застосовна  лише у поєднанні із іншою статтею.
		 
		Так, Європейський суд дійшов висновку, що затримання заявника було пов'язане із тим, що він публічно висловлював незгоду з пред'явленим йому обвинуваченням, на що він мав право, а отже, обмеження права заявника, дозволене за підпунктом «с» пункту 1 статті 5 Конвенції, застосовувалось не лише з метою до провадження його до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ним правопорушення, відповідно, мало порушення  статті 18 у поєднанні із статтею 5 конвенції.
		 
		В той час як питання щодо справедливості судового розгляду справи за обвинуваченням заявника , так само і щодо поведінки органів прокуратури під час здійснення досудового розслідування не були предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_6 проти України».
		 
		У зв'язку із цим необґрунтованим є посилання захисників засудженого та самого засудженого ОСОБА_6 на рішення Європейського суду з прав людини як на доказ упередженості органів прокуратури під час здійснення досудового розслідування та/або упередженості судів під час розгляду  справи за обвинуваченням заявника. 
		 
		Відповідно о вимог ст. 324, 324 КПК України вирок суду має бути  законним та обґрунтованим. Мотивувальна частина вироку має містити  формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу та наслідків злочину, форми вини та мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини , які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного з засуджених, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази. Формулювання обвинувачення має містити точний опис обставин справи з зазначення об'єктивної сторони складу злочину, визнаного судом доведеним та його кваліфікуючих ознак. У цій частині вироку має бути  викладений весь обсяг обвинувачення, обставини, які визначають ступінь винності кожного з підсудних, їх роль у вчиненні злочинів, а потім докази  в обґрунтування цих висновків.
		 
		Як вбачаться із вироку суду, всупереч тверджень захисників засуджених, викладених у їх касаційних скаргах, обвинувачення          ОСОБА_6 та ОСОБА_7, визнане судом доведеним, є юридично вмотивованим з визначенням ознак об'єктивної та суб'єктивної сторін складу злочинів, за які вони засудженні.
		 
		Матеріалами справи встановлено, що, не погоджуючись із вироком, захисники засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 подали на нього апеляції, які були розглянуті апеляційним судом і залишені без задоволення, а вирок - без зміни.
		 
		Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду щодо законності та обґрунтованості вироку, ухвали, постанови, що перевіряються в апеляційному порядку, і повинна відповідати тим же вимогам, що і рішення суду першої інстанції, тобто бути законною і обґрунтованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 377 КПК України. У ній мають бути наведені докладні мотиви прийнятого рішення, усі доводи, що містяться в апеляції, мають бути проаналізовані і жоден із них не повинен залишатися без відповіді.
		 
		Ці вимоги закону апеляційним судом було дотримано.
		 
		Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди умотивовувати свої рішення, але він не може тлумачитись як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (довід). Об'єм цього обов'язку може змінюватись залежно від природи рішення.
		 
		При розгляді справи апеляційний суд, згрупувавши наведені у  апеляціях захисників доводи по основним напрямкам порушених питань, які стосувались однобічності та неповноти досудового та судового слідства, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, порушень вимог кримінально-процесуального закону, а також обґрунтованості призначення покарання, навів у своєму рішенні суть зазначених у апеляціях захисників засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 доводів, ретельно їх перевірив, проаналізував і дав переконливу відповідь на кожен них.
		 
		Апеляційний суд виклав аналіз доказів та навів детальні мотиви  прийнятого рішення, спростувавши твердження сторони захисту щодо безпідставності притягнення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності.
		 
		Що ж до обов'язку проведення апеляційним судом судового слідства у справі, на чому наголошував у касаційній скарзі захисник ОСОБА_8, то відповідно до вимог ст. 358 КПК України це є правом, а не обов'язком суду.
		 
		Твердження засуджених та їх захисників про те, що суд апеляційної інстанції порушив ст. 377 КПК України, з огляду на наведене, не можна вважати обґрунтованими.
		   
		Твердження захисників ОСОБА_6 про те, що призначене        ОСОБА_6 покарання не відповідає ступеню тяжкості злочину та його особі внаслідок його суворості, на думку колегії суддів, є непереконливими. 
		 
		Так, відповідно до ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. 
		 
		Відповідно до вимог ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи ступінь тяжкості злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. 
		 
		Як убачається зі змісту вироку, суд, призначаючи засудженим покарання, в повній мірі врахував наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання, зокрема, те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 раніше до кримінальної відповідальності не притягувались, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебували, що ОСОБА_6 має на утриманні неповнолітню дитину та нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеню, ОСОБА_7 має незадовільний стан здоров'я, що має документальний вираз наявній в матеріалах справи медичній документації, врахувавши його тяжке матеріальне становище та несприятливі житлові умови, які існували на час вчинення злочину.  
		 
		За таких обставин, суд обґрунтовано дійшов висновку про можливість застосування щодо обох засуджених ст. 69 КК України і призначив їм покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом.
		 
		Крім того, враховуючи ступінь тяжкості вчинених кожним із засуджених злочинів, суд залишив ОСОБА_6 покарання у виді реального позбавлення волі та звільнив ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням та покладанням відповідних обов'язків на підставі ст. 75, 76 КК України.
		 
		Підстави вважати покарання ОСОБА_6 надто суворим, як на це посилаються в касаційній скарзі захисники засудженого ОСОБА_6, відсутні.
		 
		Посилання захисників ОСОБА_6 на те, що він має ряд захворювань, які слід визнати такими, що перешкоджають подальшому відбуванню ним покарання, призначеного судом, колегія суддів вважає непереконливими.
		 
		Наведені у касаційних скаргах захисників засудженого ОСОБА_6 - ОСОБА_1 та ОСОБА_5 доводи про те, що, за наявністю виявлених у           ОСОБА_6 та належним чином документально засвідчених захворювань, апеляційний був зобов'язаний вирішити питання про звільнення його від подальшого відбування покарання були предметом розгляду в порядку, передбаченому ст. 84 КК України, ст. 539 КПК України судом за місцем відбування ОСОБА_6 покарання. 
		 
		Постановою Менського районного суду Чернігівської області від            24 грудня 2012 року у задоволенні клопотань захисників ОСОБА_1,      ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про звільнення ОСОБА_6 від покарання за хворобою було відмовлено із наведенням мотивів прийнятого рішення.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 18 лютого         2013 року дана постанова суду залишена без зміни.
		 
		Призначене ОСОБА_6 покарання, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів і підстав для його пом'якшення колегія суддів не знаходить.
		 
		Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		 
		Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками є:
		 
		- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
		 
		- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		 
		Матеріалами справи підтверджено заподіяння шкоди державі в особі  МВС України у зв'язку із святкуванням 17-ї та 18-ї річниць в сумі          609720 грн.
		 
		Стягуючи з ОСОБА_6 на користь МВС України завдану його діями матеріальну шкоду у сумі 643 982,67 грн. (шістсот сорок три тисячі дев'ятсот вісімдесят дві грн. 67 коп.), суд виходив із заявленого цивільним позивачем позову на зазначену суму, до складу якої входили витрати, пов'язані із проведенням у 2009 році фестивалю «Міліцейські зорі» у Автономній республіці Крим, тоді як у цій частині матеріали кримінальної справи щодо ОСОБА_6 постановою слідчого від 21 січня 2011 року виділені в окреме провадження.
		 
		Тому розмір стягнутої з ОСОБА_6 шкоди на користь МВС України має бути зменшений до 609 720 грн.
		 
		Керуючись ст. 394-396, 400-2 КПК України, п.п. 11,15 розділу Х1 «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України 2012 року, колегія суддів -  
		 
		У Х В А Л И Л А : 
		Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення,  в  вирок  Печерського    районного суду м. Києва від 27 лютого 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2012 року щодо нього без зміни.
		 
		Касаційні скарги захисників ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково.
		 
		Вирок Печерського районного суду м. Києва від 27 лютого 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2012 року щодо ОСОБА_6 в частині вирішення цивільного позову змінити.
		 
		Зменшити розмір відшкодування матеріальної шкоди з ОСОБА_6 на користь МВС України з 643 982, 67 грн. до 609 720 грн.
		 
		У іншій частині ці судові рішення щодо ОСОБА_6 залишити без зміни. 
		 
		С У Д Д І :
		 
		 
		Т.А. Широян С.С. Слинько В.В. Наставний

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...