Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1522/25614/12 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.06.2013. Забезпечено надання загального доступу: 13.06.2013.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження № 22-ц/785/4523/13
		Головуючий у першій інстанції  Нікітіна С.Й. 
		Доповідач Дрішлюк А. І.
		Категорія - 57
		 
		  
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		________________________________________________________________________
		 
		УХВАЛА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05.06.2013 року                                                                                          м. Одеса
		 
		Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: 
		головуючого судді  Дрішлюка А.І., суддів  Миза Л.М., Процик М.В.,
		                       при секретарі судового засідання  Булгак Х.О., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Компанії «Еулер Гермес Сервісез Швайц АГ» - Кардаш Олени Володимирівни на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 березня 2013 року по цивільній справі за клопотанням Компанії «Еулер Гермес Сервісез Швайц АГ» («Euler Hermes Services Schweiz AG», Швейцарія, м. Цюріх, Тодіштрассе, 65, СН-8002) про надання дозволу на примусове виконання на території України рішення арбітражного суду ФОСФА № 4219 від 07.09.2011 року про стягнення з ПАТ «Одеський олійножировий комбінат» грошових коштів на користь Компанії «Еулер Гермес Сервісез Швайц АГ» («Euler Hermes Services Schweiz AG», Швейцарія, м. Цюріх, Тодіштрассе, 65, СН-8002), - 
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		         До Приморського районного суду м. Одеси надійшло клопотання Компанії «Еулер Гермес Сервісез Швайц АГ» («Euler Hermes Services Schweiz AG», Швейцарія, м. Цюріх, Тодіштрассе, 65, СН-8002) про надання дозволу на примусове виконання на території України рішення арбітражного суду ФОСФА № 4219 від 07.09.2011 року про стягнення з ПАТ «Одеський олійножировий комбінат» грошових коштів на користь Компанії «Еулер Гермес Сервісез Швайц АГ» («Euler Hermes Services Schweiz AG», Швейцарія, м. Цюріх, Тодіштрассе, 65, СН-8002).
		Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20 березня 2013 року було відмовлено Компанії «Еулер Гермес Сервісез Швайц АГ» («Euler Hermes Services Schweiz AG», Швейцарія, м. Цюріх, Тодіштрассе, 65, СН-8002) у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання на території України рішення арбітражного суду.
		12.04.2013 року на адресу суду надійшла апеляційна скарга представника Компанії «Еулер Гермес Сервісез Швайц АГ» - Кардаш Олени Володимирівни на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 березня 2013 року. В обґрунтування представник посилався на те, що суд першої інстанції неправомірно встановив відсутність у стягувача правових підстав для звернення з клопотанням. Посилався на те, що згідно тексту оскаржуваної ухвали в якості однієї з підстав для відмови у задоволені клопотання, судом першої інстанції в результаті вільного та необґрунтованого тлумачення норм цивільно-процесуального законодавства було зазначено, що  «в  даному випадку термін «стягувач» не може бути підданий розширеному тлумаченню, так як цей термін є взаємопов'язаний в рамках даної статті з терміном «рішення іноземного суду» та з положенням про безпосередність подачі такого клопотання». В результаті Приморським районним судом м.Одеси було зроблено наступний нічим не підкріплений висновок «чинним цивільно-процесуальним законодавством України передбачено в даному випадку можливість звернення до суду з подібним клопотанням лише компанії «Понтус Трейд С.А.», як стягувача по рішення арбітражу ФОСФА № 4219 від 07.09.2011 року, а тому звернення з даним клопотанням компанії «Еулер Гермес Сервісез Швайц АГ» позбавлено правових підстав по законодавству України». В обґрунтування суд першої інстанції послався на ч.1 ст.393 ЦПК України. Представник вважає, що зазначене мотивування  суду абсолютно не відповідає фактичним обставинам справи та не підкріплюється жодною нормою ані чинного законодавства України, ані міжнародних конвенції.
		В судовому засіданні представник апелянта - заявника апеляційну скаргу підтримав, просив ухвалу скасувати, прийняти нову ухвалу про надання дозволу на виконання  рішення суду.   Звертав увагу на те, що суд першої інстанції надав власне тлумачення процесуального закону,  а підстав для  відмови в наданні дозволу у суду не було.   
		                   Представник ПАТ «Одеський олійножировий комбінат» просив апеляційну скаргу відхилити. Посилався  на те, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, зокрема, в справі яка розглядається, їх контрагентом   були порушено вимоги ч.1 ст. 393 ЦПК України щодо можливості звернення до суду з клопотанням лише безпосередньо стягувачем по рішенню іноземного суду, тобто компанією «Понтус Трейд С.А.» (чи її представником), а не Компанією «Еулер Гермес Сервісез Швайц АГ», яка не є безпосередньо стягувачем по вказаному рішенню арбітражу. Також підкреслив, що звернення до арбітражу з боку компанії «Понтус Трейд С.А.» було здійснене вже після того, як було укладено договір цесії.       Посилався також на те, що п.8.6 контракту між компанією «Понтус Трейд С.А.» та ПАТ «Одеський олійножировий комбінат» передбачено те, що права та обов'язки за контрактом не можуть бути передані третім особам, що є порушенням національного законодавства України. Крім того, за обраною процесуальною позицією вважає, що між сторонами відсутня угода, яка передбачена Нью-Йоркської Конвенції про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року між ПАТ «Одеський олійножировий комбінат» та Компанією «Еулер Гермес Сервісез Швайц АГ»,  що унеможливлює застосування положень Конвенції.
		Судовою колегією було відхилено клопотання представника апелянта щодо визначення змісту права, яке підлягає застосуванню в зв'язку з тим, що  вказане питання не має значення для перевірки правильності судового рішення суду першої інстанції, оскільки останній не застосовував іноземне матеріальне право, та не давав оцінку спірним правовідносинам з такої точки зору.    
		Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача,  доводи апеляційної скарги,   пояснення представників сторін, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін виходячи з наступного.
		Згідно зі ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Оцінюючи доводи апеляційної скарги, з врахуванням вимог ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає за необхідним зазначити наступне. 
		Згідно до роз'яснень, які містяться в п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 грудня 1999 року «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України»   суд вирішує клопотання про визнання й виконання рішення іноземного суду (арбітражу) мотивованою ухвалою. У мотивувальній частині ухвали мають бути наведені встановлені судом обставини, які відповідно до міжнародного договору є підставою для визнання і надання дозволу на виконання рішення або для відмови в цьому (щодо правомочності суду, набрання рішенням законної сили, повідомлення належним чином і своєчасно боржника, який не брав участі у процесі, про час і місце розгляду справи, наявності або відсутності інших умов, від яких залежать наслідки вирішення клопотання), мотиви, з яких суд відхиляє доводи боржника про наявність обставин, що виключають можливість дати згоду на примусове виконання рішення на території України, а також повну назву міжнародного договору й законодавчого акту України (із посиланням на їх статті, частини, пункти тощо), якими керувався суд, постановляючи ухвалу.
		Приймаючи процесуальне рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що  чинним цивільно-процесуальним законодавством України передбачено в даному випадку можливість звернення до суду з подібним клопотанням лише компанії «Понтус Трейд С.А.», як стягувача по рішення арбітражу ФОСФА № 4219 від 07.09.2011 року, а тому звернення з даним клопотанням компанії «Еулер Гермес Сервісез Швайц АГ» позбавлено правових підстав по законодавству України. Крім того, суддя звернув увагу на той факт, що положення контракту між компанією «Понтус Трейд С.А.» та ПАТ «Одеський олійножировий комбінат» про заборону передачі прав та обов'язків за цим контрактом третім особам, мають бути прийняті до уваги судом, так як по-перше, посилання компанії «Еулер Гермес Сервісез Швайц АГ» на відповідність вказаної угоди цесії законодавству Швейцарії, не позбавляє необхідності враховувати законодавство України при застосуванні положень вказаного контракту, так як його стороною є українська компанія а виконання контракту напряму пов'язано з місце її знаходження. По-друге, саме посилання представників заявника на те, що змінилась правова підстава наявності у Компанії «Еулер Гермес Сервісез Швайц АГ» права вимоги до ПАТ «Одеський олійножировий комбінат» про сплату боргу, так як рішення арбітражу від 07.09.2011 року розцінено як предмет договору цесії від 27.11.2009 року, не може бути прийнято судом до уваги через хронологічну невідповідність рішення і договору, який укладався раніше.
		          З таким висновками слід погодитися, при цьому колегія суддів вважає за необхідним до мотивувати ухвалу суду першої інстанції, вказавши додатково на наступне.  
		Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що 10.11.2008 року між компанією «Понтус Трейд С.А.» (продавець) та ПАТ «Одеський олійножировий комбінат» (покупець) було укладено контракт РТ-ОМ/POL/8/5, за умовами якого продавець зобов'язується здійснити поставку, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити вартість товару. Пізніше, у зв'язку з порушенням покупцем умов контракту, продавець звернувся до арбітражу ФОСФА Лондон з відповідним позовом. 
		                   Рішенням арбітражу ФОСФА № 4219 від 07.09.2011 року було зобов'язано ПАТ «Одеський олійножировий комбінат» сплатити компанії «Понтус Трейд С.А.» заборгованість у розмірі 800000,00 доларів США із процентами, що нараховуються на таку суму за ставкою 4% річних до дати здійснення оплати, заборгованість у розмірі 1200000,00 доларів США разом з процентами на таку суму за ставкою 4% річних до дати здійснення оплати та суму витрат на призначення арбітра 250,00 фунтів стерлінгів.
		При цьому, сам арбітр зазначив, що у справі не було надано жодних доказів того, яким чином, коли та куди було здійснено відвантаження або поставку товару. Згідно  (п. 3.4. рішення  - а.с. 58).  Згідно з умовами пункту 2.3 Контракту, Продавець мав надати оригінали або оригінальні копії шести супровідних документів до поставки. Однак, Продавець заявив, що за винятком вищевказаних рахунків-фактур (які. очевидно, мають статус передпоставочних проформа-інвойсів) в їхніх архівах не збереглося жодної копії коносаменту або інших документів, що мають відношення до вказаної поставки. П. 3.5. Продавець спирається на документ під назвою «Акт звірки» від 13 лютого 2009 року, підписаний Покупцем, яким підтверджується заборгованість Покупця перед Продавцем -а суму 2 000 000,00 доларів США за контрактом, який згадується як контракт № РТ- ОM/POL/8/4 від 15 вересня 2008 року. Покупець ставить під сумнів спирання на вказаний документ у цьому спорі…»
		Далі «…п. 7.6. При розгляді спершу позовної вимоги Продавця щодо ціни, Сторони не спорять, що два рахунки-фактури Продавця (які визначені у п. 3.3 вище) залишаються неоплаченими. Навпаки, Покупець заявляє, що він «не приймав товар і отже, у нього нема жодних зобов'язань щодо сплати ціни. Він продовжує наводити аргументи про ненадання жодних доказів на підтвердження факту здійснення поставки товару за договором у відповідності до положень Контракту.
		7.7. Хоча Продавець і заявив у ході провадження про відсутність у нього можливості пред'явити відповідний Коносамент (чи розпорядження про поставку або ж, якщо на те пішло, будь-який транспортний документ) як підтвердження поставки, він у свою чергу стверджує, що Покупець формально визнав наявність у нього заборгованості перед Продавцем у «Акті звірки» (підписаному обома Сторонами) 13 лютого 2009 року, а також у його «Відповіді на вимогу» від 25 червня 2009 року на адресу юристів Продавця. Більше того, як зауважує Продавець, у цьому листі-відповіді Покупець зазначив, що визнаний борг у розмірі 2 млн. дол. США виник «у результаті несплати за поставлений товар» за Контрактом, а це вочевидь суперечить пізнішому Відзиву Покупця, в якому сказано, що він «не прийняв Товар» (п. 5.6 вище).
		7.8. Тут необхідно відзначити, що Сторони підписали документ під назвою «Акт звірки», в якому, попри підтвердження боргу Покупця перед Продавцем у розмірі 2 млн. дол. США, вказано, що цей борг виник у зв'язку з дещо іншим контрактом, укладеним між Сторонами, а саме: «РТ-ОМ/РОІ_/8/4 від 15.09.08». Більше того, Покупець стверджував у своєму Відзиві, що «визнання вимоги та підписання Акта звірки було зроблено для інших цілей», не даючи при цьому жодних додаткових роз'яснень.
		7.9. Як би там не було, а в послідуючому документі, пред'явленому в якості доказу, а саме в листі Покупця від 25 червня 2009 року, чітко вказано, що визнаний ним борг у розмірі 2 млн. дол. США виник стосовно товару, поставленого за Контрактом № РТ-ОМ/РОІ/8/5 від 10.11.2008, що є предметом цього розгляду. Подаючи свій Відзив, Покупець просто мовчки передав цей документ.
		7.10. На мою думку, лист Покупця є переконливим доказом на підтвердження доводів Продавця, який Покупець не зміг відповідним чином пояснити або спростувати.
		7.11. Хоча ці два документи, судячи з усього, й суперечать один одному в частині того, за яким саме контрактом виник заявлений борг Покупця, можна дійти висновку, що твердження Покупця про те, що Акт звірки первинно та на момент його оформлення було складено з іншою метою, є правдивим, але це необов'язково повинно йти врозріз із тим, що Покупець не здійснив оплату за цим Контрактом.
		7.12. При цьому, варто зазначити, що жодна сторона нажаль не вважала за відповідне надати будь-які чіткі пояснення щодо того, якій саме меті повинен був слугувати цей «Акт» або, -40 більш важливо, чому в ньому міститься посилання на контракт, який не є предметом спору…»
		Якщо б справа була розглянута національними судами України, то за таких встановлених обставин з високою вірогідністю можна було прогнозувати відмову в заявленому позові або у всяк випадку необхідність вчинення додаткових процесуальних дій на підтвердження факту поставки саме за цим контрактом. Так, само об'єктивними слід визнати свідомі дії контрагента української сторони в частині порушення умови контракту про неможливість передачу прав за контрактом (а.с. 84). При цьому спроба передати право вимоги на підставі рахунку-фактур не змінюють сутності договірного правовідношення підставою для виникнення якого є саме контракт, а не виставлені на його виконання рахунки-фактури. Якщо іноземне право, зокрема швейцарське дозволяє розділити підставу та предмет вимоги, то національним законодавством України такі дії не передбачені. Відповідно допуск до виконання рішення на користь однієї особи з виконанням на користь іншої особи, при відсутності у останньої права вимагати за контрактом, оскільки права за контрактом не передаються, буде протирічити публічному порядку України та може завдати шкоди українському підприємству. Таке рішення не позбавляє права особи, на користь якої прийнято арбітражне рішення вимагати його примусового виконання  на території України відносно себе.            
		Нью-Йоркською конвенцією про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 липня 1958 року, в якій Україна бере участь з 8 січня 1961 року, основоположним принципом визначено, що держава, що її підписала, зобов'язана визнавати іноземні арбітражні рішення обов'язковими та виконувати їх. Разом із тим, Нью-Йоркська конвенція, презюмуючи обов'язковість арбітражного рішення, передбачає вичерпний, що не підлягає розширеному тлумаченню, перелік підстав, за яких компетентний суд може відмовити у визнанні та виконанні арбітражного рішення. Цей перелік міститься у ст. V Нью-Йоркської конвенції, а також вони перелічені у ч. 2 ст. 396 ЦПК України. Відмова у задоволенні клопотання може мати місце лише у випадках, передбачених законом.
		Як вбачається з тексту статі 5 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10.06.1958 (режим доступу http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_070)
		1. В признании и приведении в исполнение арбитражного решения может быть отказано по просьбе той стороны, против которой оно направлено, только если эта сторона представит компетентной власти по месту, где испрашивается признание и приведение в исполнение, доказательства того, что:
		a) стороны в соглашении, указанном в статье II, были по применимому к ним закону в какой-либо мере недееспособны или это соглашение недействительно по закону, которому стороны это соглашение подчинили, а при отсутствии такого указания, по закону страны, где решение было вынесено, или
		b) сторона, против которой вынесено решение, не была должным образом уведомлена о назначении арбитра или об арбитражном разбирательстве или по другим причинам не могла представить свои объяснения, или
		c) указанное решение вынесено по спору, не предусмотренному или не подпадающему под условия арбитражного соглашения или арбитражной оговорки в договоре, или содержит постановления по вопросам, выходящим за пределы арбитражного соглашения или арбитражной оговорки в договоре, с тем, однако, что если постановления по вопросам, охватываемым арбитражным соглашением или оговоркой, могут быть отделены от тех, которые не охватываются таким соглашением или оговоркой, то та часть арбитражного решения, которая содержит постановления по вопросам, охватываемым арбитражным соглашением или арбитражной оговоркой в договоре, может быть признана и приведена в исполнение, или
		d) состав арбитражного органа или арбитражный процесс не соответствовали соглашению сторон или, при отсутствии такового, не соответствовали закону той страны, где имел место арбитраж, или
		е) решение еще не стало окончательным для сторон или было отменено или приостановлено исполнением компетентной властью страны, где оно было вынесено, или страны, закон который применяется.
		2. В признании и приведении в исполнение арбитражного решения может быть также отказано, если компетентная власть страны, в которой испрашивается признание и приведение в исполнение, найдет, что:
		a) объект спора не может быть предметом арбитражного разбирательства по законам этой страны, или
		b) признание и приведение в исполнение этого решения противоречат публичному порядку этой страны.
		Як вбачається з тексту статі IX Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж (режим доступу http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_069) 
		1. Отмена арбитражного решения, подпадающего под действие настоящей Конвенции в одном из Государств-участников Конвенции, будет являться причиной отказа в признании или исполнении этого решения в других Государствах-участниках настоящей Конвенции только при условии, что отмена арбитражного решения была произведена в Государстве, в котором или по закону которого этого решение было вынесено, и лишь по одному из следующих оснований:
		а) стороны в арбитражном соглашении были, по применимому к ним закону, в какой-либо мере недееспособны или это соглашение было недействительно по закону, которому стороны его подчинили, а при отсутствии такого указания, по закону страны, где решение было вынесено; или
		b) сторона, требующая отмены решения, не была должным образом уведомлена о назначении арбитра или об арбитражном разбирательстве или по другим причинам не могла представить свои объяснения; или
		с) указанное решение было вынесено по спору, не предусмотренному или не подпадающему под условия арбитражного соглашения или арбитражной оговорки в договоре, или содержит постановления по вопросам, выходящим за пределы арбитражного соглашения или арбитражной оговорки в договоре, с тем, однако, что если постановления по вопросам, охватываемым арбитражным решением или оговоркой, могут быть отделены от тех, которые не охватываются таким соглашением или оговоркой, то та часть арбитражного решения, которая содержит постановления по вопросам, охватываемым арбитражным соглашением или арбитражной оговоркой в договоре, может быть отменена; или
		d) состав арбитражной коллегии или арбитражная процедура не соответствовали соглашению сторон или, при отсутствии такового, не соответствовали положениям статьи IV настоящей Конвенции.
		2. В отношениях между государствами-участниками настоящей Конвенции, которые одновременно являются участниками Нью-Йоркской конвенции 10 июня 1958 года о признании и приведении в исполнении иностранных арбитражных решений, пункт 1 настоящей статьи ограничивает применение статьи V, 1 "е" Нью-Йоркской конвенции случаями, предусмотренными в пункте 1 статьи IX настоящей Конвенции.
		Згідно зі  ст. 396 ЦПК України клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.   Якщо міжнародними договорами, згода на   обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено: якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили; якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином повідомлено про розгляд справи; якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України; якщо ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді; якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Законом строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні; якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду; якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України; в інших випадках, встановлених законами України.
		Частиною 1 ст. 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» встановлено, що у визнанні або у виконанні арбітражного рішення, незалежно від того, в якій державі воно було винесено, може бути відмовлено лише: 
		1) на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть компетентному суду, у якого просить визнання або виконання, доказ того, що: 
		- одна із сторін в арбітражній угоді, зазначеній у статті 7, була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки, - за законом держави, де рішення було винесено; або 
		- сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіщено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або 
		- рішення винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте, якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана; або 
		- склад третейського суду або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж; або 
		- рішення ще не стало обов'язковим для сторін, або було скасовано, або його виконання зупинено судом держави, в якій або згідно із законом якої воно було прийнято; або 
		2) якщо суд визнає, що: - об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України; або - визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України. 
		Таким чином,  за встановлених судом першої  інстанції порушень умов контракту в частині передачі вимоги,  виконання  рішення  іноземного арбітражу на користь не сторони контракту - заявника по справі слід кваліфікувати як таку, що порушує публічний порядок   України та створює загрозу для інтересів України.  
		Оскільки суд першої інстанції не навів в ухвалі всіх підстав, передбачених міжнародними договорами, які є підставою для  обмежившись посиланням лише на статі процесуального закону, то вказаний недолік потребує виправлення. При цьому висновки колегії не спростовують вірних висновків суду щодо тлумачення терміна «стягувач», де для цієї справи заявник може вважатися «стягувачем» лише формально, оскільки дійсність його вимоги повинна оцінюватися не тільки з точки зору швейцарського права, але й у зв'язку з наявними між сторонами договірними стосунками.  
		Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
		На підставі та керуючись ст.ст. 209, 303,  304, 307, 308, 313, 314, 316, 317, 319, 390-397,   п. 7 ч. 2 ст. 396  ЦПК України, судова колегія, - 
		 
		УХВАЛИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу представника Компанії «Еулер Гермес Сервісез Швайц АГ» - Кардаш Олени Володимирівни на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 березня 2013 року - відхилити.  
		Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 березня 2013 року - залишити без змін.  
		 
		Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
		 
		Судді апеляційного суду
		Одеської області                                                                  А.І. Дрішлюк  
		                                                    
		                                               Л.М. Миза 
		                                                                                          
		                                                                                               М.В. Процик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...