Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5011-66/5051-2012 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.06.2013. Забезпечено надання загального доступу: 26.06.2013.
Дата набрання законної сили: 20.06.2013
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1           (044) 230-06-58 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"20" червня 2013 р.           Справа№ 5011-66/5051-2012
		Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:          Зубець Л.П.
		суддів:            Іоннікової  І.А. 
		          Мартюк А.І. 
		секретар:                                        Комок І.А.  
		 
		за участю представників:
		прокуратури:                    Холявинська І.В.;
		позивача-1:                     Ґудзь В.В.;
		позивача-2:                     Ґудзь В.В.;
		позивача-3:                     Мордалевич І.І.;
		відповідача-1:          Симбірцев Є.В.;
		відповідача-2:          не з'явились;
		відповідача-3:          не з'явились;
		третьої особи-1:          не з'явились;
		третьої особи-2:          не з'явились;
		третьої особи-3:          не з'явились;
		третьої особи-4:          не з'явились;
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні
		апеляційну скаргу  Відкритого акціонерного товариства "Київхімволокно"
		на рішення                      Господарського суду міста Києва  
		від                               17.01.2013р. 
		у справі                      №5011-66/5051-2012 (головуючий суддя Любченко М.О., 
		                                 судді: Бондарчук В.В., Мандичев Д.В.)
		за позовом                        Першого заступника прокурора Деснянського району 
		                                м. Києва в інтересах держави в особі:
		                                1) Київської міської ради
		                                2) Департаменту комунальної власності виконавчого 
		                                органу Київської міської ради (Київської міської 
		                                державної адміністрації)
		                                3) Департаменту освіти і науки, молоді та спорту
		                                 виконавчого органу Київської міської ради (Київської 
		                                 міської державної адміністрації)
		до                                       1) Відкритого акціонерного товариства "Київхімволокно"
		                                 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська 
		                                 будівельно-інвестиційна група"
		                              3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Даланіт"
		за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних  вимог на предмет спору на стороні позивачів, Київської міської школи вищої спортивної
		                                               майстерності
		за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних  вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 Фонду державного майна України
		за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору 
		на стороні відповідача-1           Державного агентства України з управління 
		                                           державними корпоративними правами та майном
		за участю третьої особи-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів         Київської міської державної адміністрації
		про                  - визнання недійсним укладеного 25.11.2010р. між відповідачем-1
		                      та відповідачем-2 договору купівлі-продажу нерухомого майна,
		                      що знаходиться на Бориспільському шосе, 23 км, в м. Києві 
		                      загальною площею 7522,2 кв. м, що продано за 1 702 000 грн.;
		                     - зобов'язання відповідача-3 передати у комунальну власність 
		                       територіальної громади м. Києва нерухоме майно, що
		                       знаходиться на Бориспільському шосе, 23 км, в м. Києві 
		                       загальною площею 7522,2 кв. м, вартістю 1 800 000 грн.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Перший заступник прокурора Деснянського району м. Києва (далі - прокуратура) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі  Київської міської ради (далі - позивач-1), Головного управління комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (в процесі судового розгляду ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2013р. було змінено найменування на Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)) (далі - позивач-2), Головного управління у справах сім'ї, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (в процесі судового розгляду ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2012р. було здійснено заміну Головного управління його правонаступником - Департаментом освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)) (далі - позивач-3) до Відкритого акціонерного товариства "Київхімволокно" (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська будівельно-інвестиційна група" (далі - відповідач-2) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Даланіт" (далі - відповідач-3), в якому просив:
		- визнати недійсним укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 договір від 25.11.2010р. купівлі-продажу нерухомого майна загальною площею 7 522,2 кв. м., що знаходиться на Бориспільському шосе, 23 км в м. Києві, яким є нежилі будівлі літери: 1А - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 697,9 кв. м.; 1Б - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 699,1 кв. м.; 1В - спальний корпус, загальною площею 700,8 кв. м.; 1Г - зимовий спальний корпус, загальною площею 514,5 кв. м., 1Д - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 513,2 кв. м.; 1Е - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 514,5 кв. м.; 1Є - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 514,3 кв. м.; 1Ж - будівля столової, загальною площею 1643,9 кв. м.; 1З - склад, загальною площею 127,7 кв. м.; 1И - склад, загальною площею 100 кв. м.; 1К - овочесховище, загальною площею 175,2 кв. м.; 1Л - прачечна, душова, загальною площею 142,8 кв. м.; 1М - будівля щитової, загальною площею 50,9 кв. м.; 1Н - будівля щитової, загальною площею 51,1 кв. м.; 1О - будівля головного входу, загальною площею 3,2 кв. м.; 1П - кухня літня, загальною площею 110,6 кв. м.; 1Р - будівля медпункту з ізолятором, загальною площею 399,6 кв. м.; 1С - будівля корпус, загальною площею 188,7 кв. м.; 1Т - будівля корпус, загальною площею 190,3 кв. м.; 1У - будівля д/обслуг. АРТ СКВ, загальною площею 26,5 кв. м.; 1Ф - туалет дворовий, загальною площею 40 кв. м.; 1Х - будівля насосної станції, загальною площею 5,4 кв. м.; 1Ц - туалет дворовий, загальною площею 36,2 кв. м.; 1Ш - сміттєзбиральник, загальною площею 7,4 кв. м.; 1Щ - овочесховище, загальною площею 33,5 кв. м.; 1Ю - ізолятор, загальною площею 34,9 кв. м., що було продано за 1 702 000 грн.;
		- зобов'язати відповідача-3 передати у комунальну власність територіальної громади м. Києва вищевказане нерухоме майно загальною площею 7 522,2 кв. м, що знаходиться на Бориспільському шосе, 23 км в м. Києві.
		Позовні вимоги обґрунтовані наступним:
		- дитячий оздоровчий табір "Промінь" вибув з комунальної власності територіальної громади м. Києва з порушенням вимог Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, ч.ч.4, 5 ст. 15 Закону України "Про оздоровлення та відпочинок дітей";
		- на виконання розпорядження Київської міської державної адміністрації №262 від 19.02.2004р. дитячий оздоровчий табір "Промінь" не було передано третій особі-1 у зв'язку з бездіяльністю відповідача-1, який утримував відповідне майно;
		- відповідач-1 здійснив волевиявлення щодо передання спірного майна у комунальну власність, а позивач-1 надав згоду на його прийняття, внаслідок чого спірне нерухоме майно є комунальною власністю, але воно було відчужено за договором від 25.11.2010р. особою, яка не була власником цього майна;
		- на час звернення з позовом до суду спірне нерухоме майно перебуває у володінні та користуванні відповідача-3.
		Відповідач-1 проти позову заперечував, зазначаючи про безпідставність та непідтвердженість позовних вимог. Зокрема, відповідач-1 наголошував на наступному:
		- прокурор невірно визначив позивачем Київську міську раду;
		- в позові не зазначено, за захистом яких саме державних інтересів прокурор звернувся до суду;
		- до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми ч.ч.4, 5 ст. 15 Закону України "Про оздоровлення та відпочинок дітей".
		Відповідач-2 та відповідач-3 явку своїх представників у судові засідання місцевого господарського суду не забезпечили, відзив на позов не подали, у зв'язку з чим справа розглядалась Господарським судом міста Києва на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами. 
		Ухвалами Господарського суду міста Києва від 17.10.2012р., від 07.11.2012р. та 09.11.2012р., на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у розгляді справи як третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів було залучено Київську міську школу вищої спортивної майстерності (далі - третя особа-1) та Київську міську державну адміністрацію (далі - третя особа-4), на стороні відповідача-1 - Фонд державного майна України (далі - третя особа-2) та Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном (далі - третя особа-3).
		Третя особа-1 в своїх поясненнях зазначила про те, що дитячий оздоровчий табір "Промінь", закріплений розпорядженням Київської міської державної адміністрації №262 від 19.02.2004р. на праві оперативного управління за третьою особою-1, в період з 2004 року по 2012 рік їй не передавався та на балансі організації не обліковується.
		Третя особа-2 підтримала позовні вимоги і просила суд позов задовольнити повністю. 
		Третя особа-3 в поясненнях зазначала про відсутність у неї відомостей про те, що спірне майно не увійшло до статутного капіталу відповідача-1.
		Третя особа-4 явку свого представника у судові засідання не забезпечила, відзив на позов не надала, у зв'язку з чим справа розглядалась Господарським судом міста Києва на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами. 
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2013р. у справі №5011-66/5051-2012 позов було задоволено повністю, а саме:
		- визнано недійсним, укладений 25.11.2010р. між відповідачем-1 та відповідачем-2, договір купівлі-продажу нерухомого майна загальною площею 7522,2 кв. м, що знаходиться на Бориспільському шосе, 23 км в м. Києві, яким є нежилі будівлі літери: 1А - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 697,9 кв. м; 1Б - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 699,1 кв. м; 1В - спальний корпус, загальною площею 700,8 кв. м; 1Г - зимовий спальний корпус, загальною площею 514,5 кв. м, 1Д - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 513,2 кв. м; 1Е - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 514,5 кв. м; 1Є - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 514,3 кв. м; 1Ж - будівля столової, загальною площею 1643,9 кв. м; 1З - склад, загальною площею 127,7 кв. м; 1И - склад, загальною площею 100 кв. м; 1К - овочесховище, загальною площею 175,2 кв. м; 1Л - прачечна, душова, загальною площею 142,8 кв. м; 1М - будівля щитової, загальною площею 50,9 кв. м; 1Н - будівля щитової, загальною площею 51,1 кв. м; 1О - будівля головного входу, загальною площею 3,2 кв. м; 1П - кухня літня, загальною площею 110,6 кв. м; 1Р - будівля медпункту з ізолятором, загальною площею 399,6 кв. м; 1С - будівля корпус, загальною площею 188,7 кв. м; 1Т - будівля корпус, загальною площею 190,3 кв. м; 1У - будівля д/обслуг. АРТ СКВ, загальною площею 26,5 кв. м; 1Ф - туалет дворовий, загальною площею 40 кв. м; 1Х - будівля насосної станції, загальною площею 5,4 кв. м; 1Ц - туалет дворовий, загальною площею 36,2 кв. м; 1Ш - сміттєзбиральник, загальною площею 7,4 кв. м; 1Щ - овочесховище, загальною площею 33,5 кв. м; 1Ю - ізолятор, загальною площею 34,9 кв. м, що продано за 1 702 000 грн.
		- зобов'язано відповідача-3 передати у комунальну власність територіальної громади м. Києва нерухоме майно загальною площею 7522,2 кв. м, що знаходиться на Бориспільському шосе, 23 км в м. Києві, яким є нежилі будівлі літери: 1А - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 697,9 кв. м; 1Б - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 699,1 кв. м; 1В - спальний корпус, загальною площею 700,8 кв. м; 1Г - зимовий спальний корпус, загальною площею 514,5 кв. м, 1Д - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 513,2 кв. м; 1Е - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 514,5 кв. м; 1Є - будівля зимового спального корпусу, загальною площею 514,3 кв. м; 1Ж - будівля столової, загальною площею 1643,9 кв. м; 1З - склад, загальною площею 127,7 кв. м; 1И - склад, загальною площею 100 кв. м; 1К - овочесховище, загальною площею 175,2 кв. м; 1Л - прачечна, душова, загальною площею 142,8 кв. м; 1М - будівля щитової, загальною площею 50,9 кв. м; 1Н - будівля щитової, загальною площею 51,1 кв. м; 1О - будівля головного входу, загальною площею 3,2 кв. м; 1П - кухня літня, загальною площею 110,6 кв. м; 1Р - будівля медпункту з ізолятором, загальною площею 399,6 кв. м; 1С - будівля корпус, загальною площею 188,7 кв. м; 1Т - будівля корпус, загальною площею 190,3 кв. м; 1У - будівля д/обслуг. АРТ СКВ, загальною площею 26,5 кв. м; 1Ф - туалет дворовий, загальною площею 40 кв. м; 1Х - будівля насосної станції, загальною площею 5,4 кв. м; 1Ц - туалет дворовий, загальною площею 36,2 кв. м; 1Ш - сміттєзбиральник, загальною площею 7,4 кв. м; 1Щ - овочесховище, загальною площею 33,5 кв.  1Ю - ізолятор, загальною площею 34,9 кв. м, вартістю 1 800 000 грн.;
		- присуджено до стягнення з відповідачів в доход Державного бюджету України по 12 536,50 грн. судового збору.
		Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач-1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2013р. у справі №5011-66/5051-2012 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. 
		Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач-1 звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступне: 
		- місцевим господарським судом було порушено нори процесуального права, оскільки після зміни складу колегії суддів розгляд справи не було розпочато спочатку; судом не було дотримано принципу змагальності сторін; колегією суддів не було дотримано послідовності проведення низки процесуальних дій (стадій судового процесу); судом було проігноровано стадію надання пояснень сторонами і перевірка доказів;
		- для зміни однієї форми власності на іншу необхідна наявність рішень двох уповноважених суб'єктів, а саме: особи, яка передає майно, та особи, яка приймає майно;
		- позивачем та прокурором не було доведено факт передачі спірного майна;
		- оскільки акт приймання-передачі спірного нерухомого майна підписаний не був, то у відповідача-1 не виникло законних підстав для передачі майна у власність територіальній громаді м. Києва;
		- позивачами і прокурором не доведено існування обставин, з якими законодавство пов'язує недійсність договорів;
		- судове рішення у даній справі порушує права відповідача-3, як добросовісного набувача.
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2013р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 06.06.2013р. 
		06.06.2013р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача-3 надійшов відзив на апеляційну скаргу.
		В судове засідання 06.06.2013р. з'явилися лише представники позивача-3, відповідача-1 та прокуратури. Представники позивача-1, позивача-2, відповідача-2, відповідача-3 та третіх осіб не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2013р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 20.06.2013р. 
		В судовому засіданні 20.06.2013р. представник відповідача-1 підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2013р. у справі №5011-66/5051-2012 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. 
		В судовому засіданні 20.06.2013р. представники позивачів та прокуратури заперечували проти доводів відповідача-1, викладених в апеляційній скарзі, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
		Представники відповідача-2, відповідача-3 та третіх осіб в судове засідання 20.06.2013р. не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
		Оскільки явка представників сторін, третіх осіб та прокуратури у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін, третіх осіб та прокуратури про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутність представників відповідача-2, відповідача-3 та третіх осіб за наявними у справі матеріалами. 
		В судовому засіданні 20.06.2013р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду. 
		Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивачів, відповідача-1 та прокуратури, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне. 
		25.11.2010р. між відповідачем-1, як продавцем, та відповідачем-2, як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу (далі - Договір), за умовами якого (п.п.1.1, 1.5) продавець продав (передав у власність), а покупець купив (прийняв у власність) нерухоме майно, яким є нежилі будівлі (літ. 1А, 1Б, 1В, 1Г, 1Д, 1Є, 1Ж, 1З, 1И, 1К, 1Л, 1М, 1Н, 1О, 1П, 1Р, 1С, 1Т, 1У, 1Ф, 1Х, 1Ц, 1Ш, 1Щ, 1Ю) загальною площею 7522,2 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Бориспільське шосе, 23 км. Вартість продажу майна становить 1 702 000 грн. з урахуванням ПДВ, що складає 283 666,67 грн. (том справи - 2, аркуші справи - 61-62).
		На виконання умов Договору відповідачем-1 та відповідачем-2 було складено і підписано акт приймання-передачі від 25.11.2010р., згідно з яким відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняв вищевказані нежилі будівлі загальною площею 7522,2 кв. м. у м. Києві по вул. Бориспільське шосе, 23 км. Пізніше право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано за відповідачем-2, про що свідчить наявний в матеріалах справи витяг Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" про державну реєстрацію прав станом на 07.12.2010р. (том справи - 5, аркуш справи - 174).
		24.12.2010р. між відповідачем-2, як продавцем, та відповідачем-3, як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого (п.п.1.1, 1.5) продавець в порядку та на умовах, визначених цим договором продав (передав у власність), а покупець купив (прийняв у власність) нерухоме майно, яким є нежилі будівлі (літ. 1А, 1Б, 1В, 1Г, 1Д, 1Є, 1Ж, 1З, 1И, 1К, 1Л, 1М, 1Н, 1О, 1П, 1Р, 1С, 1Т, 1У, 1Ф, 1Х, 1Ц, 1Ш, 1Щ, 1Ю) загальною площею 7522,2 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Бориспільське шосе, 23 км. Вартість продажу майна становить 1 800 000 грн. з урахуванням ПДВ, що складає 300 000 грн. (том справи - 5, аркуші справи - 200-201).
		24.12.2010р. між відповідачем-2 та відповідачем-3 було підписано акт приймання-передачі вказаних нежилих будівель. Окрім того, згодом було зареєстровано право власності на нерухоме майно за відповідачем-3, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" про державну реєстрацію прав станом на 11.01.2011р. (том справи - 5, аркуші справи - 199, 202).
		Наразі вищевказане нерухоме майно перебуває у володінні та користуванні відповідача-3.
		Позивачі та прокуратура у своєму позові зазначали про те, що відповідач-1 здійснив волевиявлення щодо передачі нерухомого майна, розташованого у м. Києві по Бориспільському шосе, 23 км, у комунальну власність, а позивач-1 надав згоду на його прийняття, що свідчить про приналежність цього нерухомого майна до комунальної власності. Оскільки на час укладання з відповідачем-2 договору купівлі-продажу від 25.11.2010р. відповідач-1 не був власником спірного нерухомого майна, а тому не мав права його відчужувати, позивачі і прокуратура просили суд визнати вказаний договір недійсним та зобов'язати відповідача-3 передати нерухоме майно, розташоване у м. Києві по Бориспільському шосе, 23 км, у комунальну власність.
		Місцевий господарський суд задовольнив позов повністю, визнавши вимоги позивачів і прокуратури документально підтвердженими та нормативно обґрунтованими.
		Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.    
		Насамперед необхідно зазначити, що відповідач-1 є підприємством, створеним шляхом перетворення (корпоратизації) Київського державного виробничого об'єднання "Хімволокно".
		Згідно з п.п.1, 2 Указу Президента України №210/93 від 15.06.1993р. "Про корпоратизацію підприємств" корпоратизацією є перетворення державних підприємств, закритих акціонерних товариств, більш як 75 відсотків статутного фонду яких перебуває у державній власності, а також виробничих і науково-виробничих об'єднань, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність з чинним законодавством, у відкриті акціонерні товариства. Засновниками відкритих акціонерних товариств, що створюються відповідно до цього Указу на базі загальнодержавної власності, з боку держави є органи, уповноважені управляти цим майном: центральні органи державної виконавчої влади, інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи та обласні державні адміністрації. 
		Постановою Кабінету Міністрів України №508 від 05.07.1993р. було затверджено Положення про порядок корпоратизації підприємств.
		28.09.1994р. на виконання Указу Президента України №210/93 від 15.06.1993р. (із змінами та доповненнями), Положення про порядок корпоратизації підприємств, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України №508 від 05.07.1993р., Міністерством промисловості України видано наказ №312, згідно з п.1 якого доручено головам робочих комісій міністерства, керівникам підприємств організувати та забезпечити проведення у ІV кварталі 1994р. корпоратизації підприємств у строки, визначені додатком 1 та планом корпоратизації, зокрема, Київського державного виробничого об'єднання "Хімволокно" (строк початку корпоратизації - 15.11.1994р.).
		26.12.1994р. на засіданні комісії з корпоратизації Київського державного виробничого об'єднання "Хімволокно" схвалено акт оцінки майна та Статут Відкритого акціонерного товариства "Київхімволокно".
		Згідно з п.1.1 Статуту відповідача-1 засновником останнього є Міністерство промисловості України (том справи - 1, аркуші справи - 83-99).
		30.12.1994р. Міністерством промисловості України було видано наказ №402, згідно з яким: створено Відкрите акціонерне товариство "Київхімволокно" шляхом перетворення Київського державного виробничого об'єднання "Хімволокно"; затверджено статут Відкритого акціонерного товариства "Київхімволокно"; з моменту державної реєстрації Відкритого акціонерного товариства "Київхімволокно" діяльність Київського державного виробничого об'єднання "Хімволокно" припиняється. Активи і пасиви Київського державного виробничого об'єднання "Хімволокно" переходять до відкритого акціонерного товариства, яке стає правонаступником прав і обов'язків корпоратизованого підприємства (том справи - 1, аркуші справи - 100-101).
		Окрім того, на підставі вказаного наказу Міністерство промислової політики України передало Відкритому акціонерному товариству "Київхімволокно" (відповідачу-1) такі об'єкти нерухомості у м. Києві по Бориспільському шосе, 23 км: гараж, будівлю підстанції, будівлю підстанції, сміттєзбірник, овочесховище, сарай, будівлю профілакторію, будівлю котельної, будівлю медпункту з ізолят., будівлю, будівлю щитової (2 шт.), будівлю для обслуг. АРТ СКВ, будівлю насос. станції (2 шт), будівлю столової, будівлю головного входу, кухню літню, сміттєзбірник, овочесховище, овочесховище, овочесховище, склад, склад, туалет дворовий, туалет дворовий, туалет дворовий, прачечну душеву, будівлю корпус, будівлю корпус, ізолятор, будівлю зим. спал. корп. (2 шт), будівлю зим. спал. корп. (4 шт), будівлю медпункту з ізолят., спальний корпус (том справи - 1, аркуші справи - 103-108).
		Відповідно до ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, чинній на момент прийняття Міністерством промисловості України наказу №402 від 30.12.1994р.) товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.
		Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. 
		Наявні в матеріалах справи докази, зокрема, акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Київського державного виробничого об'єднання "Хімволокно" та перелік нерухомого майна (в інвентаризаційній справі №117975), що передається у власність акціонерному товариству підтверджують набуття відповідачем-1 у власність внаслідок завершення процесу корпоратизації Київського державного виробничого об'єднання "Хімволокно" об'єктів нерухомості, розташованих у м. Києві по Бориспільському шосе, 23 км (том справи - 5, аркуші справи - 154-155, том справи - 7, аркуші справи - 61-63).
		30.11.2000р. Київською міською радою було прийнято рішення №106/1083 "Про впорядкування прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва відомчого житлового фонду та інженерних мереж" (в редакції від 30.01.2001р.), яким надано згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передачу до комунальної власності територіальних громад відповідних районів у місті Києві, у сферу управління інших органів об'єктів відомчого житлового фонду разом з вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями, інженерних мереж (електро-, тепло-, газопостачання та водовідведення) та споруд на них (теплопункти, бойлерні, насосні станції, розподільчі пункти, газорозподільчі пункти, трансформаторні підстанції), об'єктів благоустрою, які розташовані на території міста Києва. Окрім того, доручено виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації), за погодженням з головою постійної комісії Київради з питань власності, вирішувати питання, пов'язані з прийняттям, передачею (в тому числі у повне господарське відання) об'єктів, зазначених у пункті 1 цього рішення, та об'єктів відомчого житлового фонду та інженерних мереж, що перебувають у комунальній власності територіальної громади  міста Києва. 
		Відповідач-1 звернувся до Київської міської державної адміністрації  (третьої особи-4) з листом №44/1173 від 14.05.2001р., з яким направив переліки додатків для розгляду та підготовки розпорядження Київської міської державної адміністрації  про передачу житлового фонду та інженерних мереж в комунальну власність та до сфери управління Дніпровської і Ватутінської районних державних адміністрацій та повне господарське відання енергетичних служб міста (том справи - 7, аркуш справи - 86).
		Окрім того, згідно з планом санації відповідача-1, схваленого рішенням комітету кредиторів (протокол №8 від 21.04.2003р.) та затвердженого ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2003р. у справі №24/222-б за заявою Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва до Відкритого акціонерного товариства "Київхімволокно" про визнання банкрутом, дитячий табір "Промінь" на 23 км Бориспільського шосе у м. Києві було віднесено до об'єктів соціальної сфери, які планується передати в комунальну власність територіальної громади м. Києва.
		Третьою особою-4 було прийнято розпорядження №2079 від 10.11.2003р. "Про прийняття-передачу відомчого житлового фонду, службового житла, нежитлових будинків, зовнішніх інженерних мереж, об'єктів комунального призначення, обладнання об'єктів енергопостачання, виробничої майстерні та об'єктів соціальної інфраструктури Відкритого акціонерного товариства "Київхімволокно", згідно з додатком №9 якого до комунальної власності територіальної громади міста Києва прийнято, зокрема, дитячий табір "Промінь" (23 км Бориспільського шосе) (том справи - 2, аркуші справи - 140-146).
		Відповідно до розпорядження №2079 від 10.11.2003р. та з метою раціонального використання майна територіальної громади м. Києва, 19.02.2004р. третьою особою-4 було видано розпорядження №262, яким за Київською міською школою вищої спортивної майстерності (третьою особою-1), зокрема, було закріплено дитячий табір "Промінь" на 23 км Бориспільського шосе (том справи - 2, аркуш справи - 139).
		З матеріалів справи (листи №042/4/96-1994 від 13.04.2004р., №042/4/96-6595 від 17.10.2004р., №042/4/96-1383 від 14.03.2005р., №042/4/96/5008 від 28.07.2005р., №042/4/96-5863 від 01.09.2005р., №042/4/96-6837 від 07.10.2005р., телефонограма №042/4/96-2424 від 29.04.2004р.) вбачається, що позивач-2 неодноразово звертався до керуючого санацією та голови правління відповідача-1 з вимогами оформити акти приймання-передачі майна згідно із розпорядженням третьої особи-4 №2079 від 10.11.2003р. (том справи - 3, аркуші справи - 82, 84, 82, 88, 95, 97, 98). Натомість відповідач-1 повідомив позивача-2 про те, що питання передання у комунальну власність спірного майна вимагає проведення загальних зборів акціонерів, які неможливо скликати у зв'язку із наявністю провадження у справі про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Київхімволокно". Пізніше відповідач-1 повідомив про те, що за результатами зустрічі міського голови з профспілковим комітетом відповідача-1 підстави для безоплатної передачі об'єктів соціальної сфери до комунальної власності відсутні (листи №2/566 від 27.04.2005р. та №3/1378 від 01.11.2005р. - том справи - 3, аркуші справи - 89-90, 99).
		Оскільки відповідач-1 ухилявся від підписання актів-приймання передачі спірного майна до комунальної власності, не дивлячись на численні звернення позивача-2 з цього приводу, відповідні акти так і не були підписані.
		В процесі розгляду справи місцевим господарським судом було з'ясовано, що дитячий табір "Промінь", закріплений на праві оперативного управління за третьою особою-1, в період з 2004 року по 2012 рік третій особі-1 не передавався та на її балансі не обліковується.
		Колегією виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було прийнято рішення про повторне вивчення питання щодо передачі дитячого оздоровчого табору "Промінь" акціонерного товариства "Київхімволокно" до комунальної власності міста Києва для створення закладу соціального захисту дітей (п.9 рішення №55 від 24.06.2005р. - том справи - 3, аркуші справи - 93-94).
		Розпорядженням Київської міської державної адміністрації №36 від 27.01.2010р. "Про передачу основних засобів комунальної власності територіальної громади міста Києва" було закріплено на праві оперативного управління за Головним управлінням у справах сім'ї та молоді виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) основні засоби згідно з додатком до цього розпорядження. В Додатку до вказаного розпорядження наведено Перелік основних засобів Центру соціально-психологічної реабілітації Служби у справах дітей виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на 23 кілометрі Бориспільського шосе, які підлягають передачі (всього 28 будівель і споруд).  
		Заперечення відповідача-1 переходу права власності на нерухоме майно, розташованого на 23 км Бориспільського шосе у м. Києві, до територіальної громади міста Києва не можуть бути прийняті судом до уваги, з наступних підстав.
		Насамперед, як уже зазначалось вище, передумовою для порушення питання про перехід дитячого оздоровчого табору "Промінь" до комунальної власності територіальної громади міста Києва стало безпосередньо волевиявлення самого відповідача-1.
		Окрім того, про перехід дитячого оздоровчого табору „Промінь" до комунальної власності свідчить розпорядження Кабінету Міністрів України №141-р від 17.03.2004р., згідно з яким з метою збереження мережі державних і комунальних дитячих оздоровчих закладів, недопущення їх ліквідації та нецільового використання затверджено перелік державних і комунальних дитячих оздоровчих закладів, до яких віднесено і дитячий оздоровчий табір "Промінь" на 25 км Бориспільського шосе.
		Доводи відповідача-1 про те, що майно, відчужене за договорами купівлі-продажу від 25.11.2010р. та від 24.12.2010р., не є будівлями та спорудами дитячого оздоровчого табору "Промінь", не можуть бути прийняті до уваги, оскільки згідно з листом Міністерства соціальної політики України №11745/0/14-12/56 від 02.11.2012р. довжина території дитячого оздоровчого табору "Промінь" складає приблизно 2 км, у зв'язку з чим адреса місцезнаходження закладу в одних документах зазначена 23 км Бориспільського шосе, у інших - 25 км Бориспільського шосе. За даними дислокацій оздоровчих таборів міста Києва на території 23 км та 25 км Бориспільського шосе існує один дитячий оздоровчий табір "Промінь".
		Про те, що майно, набуте відповідачем-1 в процесі корпоратизації, є будівлями та спорудами дитячого оздоровчого табору "Промінь" та відповідає майну, яке було передано до комунальної власності міста Києва, а потім продано за договорами купівлі-продажу від 25.11.2010р. та від 24.12.2010р., свідчать наявні в матеріалах справи докази, зокрема, план санації ВАТ "Київхімволокно", матеріали інвентаризаційної справи №117975, паспорт дитячого оздоровчого табору "Промінь", пояснення сторін та прокуратури, тощо.
		Посилання відповідача-1 на те, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації №36 від 27.01.2010р. "Про передачу основних засобів комунальної власності територіальної громади міста Києва" було визначено правовий режим іншого майна, ніж те, яке виступало об'єктом купівлі-продажу за договором від 25.11.2010р., є безпідставним, оскільки ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано належних та допустимих доказів існування у місті Києві по Бориспільському шосе, 23 км будь-якої іншої нерухомості, ніж дитячий оздоровчий табір "Промінь".
		У відповідності до ст. ст. 316, 317, 318 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. 
		Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару (ст. 658 Цивільного кодексу України). 
		Зібрані у справі докази свідчать про те, що станом на дату укладання з відповідачем-2 договору купівлі-продажу від 25.11.2010р. відповідач-1 передав спірне нерухоме майно у власність територіальної громади міста Києва.  
		При цьому, колегія суддів не приймає до уваги доводи позивачів і прокуратури про порушення відповідачами вимог Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Державної програми приватизації на 2000-2002 роки та ч.ч.4, 5 ст. 15 Закону України "Про оздоровлення та відпочинок дітей", оскільки відповідач-1 набув права власності на дитячий оздоровчий табір "Промінь" в процесі корпоратизації Київського державного виробничого об'єднання "Хімволокно".
		За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що у відповідача-1 були відсутні підстави розпоряджатися спірним нерухомим майном, зокрема, укладати договір купівлі-продажу від 25.11.2010р. Внаслідок неправомірних дій відповідача-1 було порушено право територіальної громади міста Києва в особі уповноважених органів на володіння, користування та розпорядження майном, що перебуває у комунальній власності.
		Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Згідно з нормами ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є  недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст  правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		За результатами перегляду справи колегією суддів було встановлено, що оспорюваний Договір купівлі-продажу був укладений з порушенням вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач-1, як продавець за договором, не мав достатнього обсягу цивільної дієздатності для його укладання. Вказане порушення є безумовною підставою для визнання Договору купівлі-продажу недійсним, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині.
		Відносно позовної вимоги про зобов'язання відповідача-3 повернути спірне нерухоме майно у комунальну власність територіальної громади міста Києва, судом було встановлено наступне.
		У відповідності до ст. ст. 316, 317, 318, 321 Цивільного кодексу України (який набув чинності на дату укладання оспорюваного договору купівлі-продажу) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. 
		Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. У разі, якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення (ст. 658 Цивільного кодексу України). 
		Відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. 
		В ст. 388 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. 
		З вищенаведених правових норм вбачається, що право власності на майно, яке було передане за угодами щодо його відчуження поза межами волі власника не набувається, у тому числі, добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.
		В процесі судового розгляду було встановлено, що укладання договорів купівлі-продажу від 25.10.2010р. та від 24.12.2010р., за якими було відчужене спірне нерухоме майно, відбувалось поза волею та без участі власника, тобто територіальної громади міста Києва в особі органів, уповноважених управляти об'єктами комунальної власності.
		  Згідно з положеннями ст. 346 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на дату укладання договору купівлі-продажу від 24.12.2010р.) право власності припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна;  викупу пам'яток історії та культури; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.
		Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, вищевказана правова норма не передбачає припинення права власності у разі, якщо після підписання недійсного договору майно вибуло із володіння власника та в подальшому було відчужено за угодами, укладеними іншими особами без участі та згоди дійсного власника. Укладання таких угод не припиняє право власності дійсного власника, а тому в момент їх укладання й до теперішнього часу саме він залишається власником цього майна (аналогічна правова позиція наведена в постанові Вищого господарського суду України від 04.09.2012р. у справі №5011-62/1265-2012).
		На даний час спірне нерухоме майно, розташоване у м. Києві по Бориспільському шосе, 23 км, перебуває у володінні та користуванні відповідача-3.
		В ст. 388 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право витребувати своє майно у тому числі від добросовісного набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння не з їхньої волі іншим шляхом.
		Позовна вимога про зобов'язання відповідача-3 передати у комунальну власність територіальної громади м. Києва спірне нерухоме майно відповідає встановленим законом способам захисту прав та фактично є тотожною вимозі про витребування майна (правова позиція щодо необхідності подання власником майна саме віндикаційного позову про витребування майна від особи, яка не є стороною недійсного правочину, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених ч.1 ст. 388 Цивільного кодексу України, а не позову про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину, наведена постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").
		Оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу нерухомого майна від 25.11.2010р. був укладений з порушенням вимог чинного законодавства, враховуючи норми ст. 388 Цивільного кодексу України щодо можливості витребування майна від добросовісного набувача, позовна вимога про зобов'язання відповідача-3 передати у комунальну власність територіальної громади м. Києва нерухоме майно, розташоване у м. Києві по Бориспільському шосе, 23 км, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. 
		Доводи відповідача-1 про те, що прокуратурою невірно визначено позивачів у даній справі, а також не вказано, які саме державні інтереси були порушені, правомірно не прийняті місцевим господарським судом до уваги, виходячи з наступного.
		Згідно з ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. 
		У відповідності до ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. 
		В п.2 ч.1 ст. 121 Конституції України встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
		Згідно зі ст. 1 Закону України „Про прокуратуру" прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
		В своєму рішенні №3-рп/99 від 08.04.1999р. Конституційний Суд України зазначив про те, що представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.
		Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		Згідно зі ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або державою. 
		Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, в ст. 140 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. 
		У відповідності до ст.ст. 6, 10-1 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради та їх виконавчі органи. Виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.
		На підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації №36 від 27.01.2010р ."Про передачу основних засобів комунальної власності територіальної громади міста Києва" майно, вимоги щодо якого є предметом у даній справі, було закріплено на праві оперативного управління за позивачем-3. Окрім того, згідно з пп.2 п.6 Положення про Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1119 від 24.06.2003р. (зі змінами та доповненнями), до одного з основних завдань Департаменту віднесено здійснення в межах своїх повноважень функцій щодо управління майном комунальної власності територіальної громади м. Києва та державним майном, що передане до сфери управління виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
		З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що звернення прокуратури з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідає функції представництва прокуратурою інтересів держави та направлено на їх захист.
		Відносно посилання відповідача-1 в апеляційній скарзі про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. 
		Згідно зі ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Відповідачами не надано доказів на спростування викладеного в позові, у зв'язку з чим твердження відповідача-1 про прийняття місцевим господарським судом незаконного рішення у даній справі є безпідставним та спростовується зібраними у справі доказами.
		За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
		Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача-1 (апелянта).
		Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Київхімволокно" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2013р. у справі №5011-66/5051-2012 - без змін.
		2. Матеріали справи №5011-66/5051-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.
		3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.
		 
		Головуючий суддя                                                            Зубець Л.П. 
		 
		Судді                                                                                Іоннікова  І.А.
		 
		                                                                                Мартюк А.І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...