Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 21-8во07 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.04.2009. Забезпечено надання загального доступу: 21.04.2009.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		 
		 14 березня 2007 рокум. Київ 
		    
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах
		Верховного Суду України у складі:
		 
		 
		головуючого Кривенка В.В.,
		суддів: Гусака М.Б., Самсіна І.Л.,Маринченка В.Л.,Терлецького О.О.,Панталієнка П.В.,Тітова Ю.Г., - 
		 
		розглянувши скаргу Промислово-фінансового консорціуму “Придніпров’я” (далі – ПФК "Придніпров’я") про перегляд за винятковими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 26 серпня 2005 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 25 липня 2005 року у справі за позовом Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Фонду державного майна України та ПФК "Придніпров’я" про визнання недійсними актів та договорів,
		 
		в с т а н о в и л а:
		У квітні 2005 року Генеральний прокурор України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся із позовом до Фонду державного майна України та ПФК "Придніпров’я", в якому просив визнати недійсними наказ Фонду державного майна України "Про затвердження рішення конкурсної комісії по проведенню конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" № 297 від 24 лютого 2003 року,  інформаційне повідомлення про проведення цього конкурсу, рішення конкурсної комісії по проведенню конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" (протокол №1 від 14 лютого 2003 року),  рішення конкурсної комісії по проведенню конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" (протокол №2 від 26 травня 2003 року),  наказ Фонду державного майна України "Про підсумки конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" № 858 від 26 травня          2003 року, договір купівлі-продажу пакета акцій ВАТ "Нікопольський завод феросплавів"  №КПП-404 від 26 травня 2003 року та договір купівлі-продажу пакета акцій ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" № КПП-415 від 15 серпня 2003 року, укладені між Фондом державного майна України та ПФК "Придніпров’я", а також зобов’язати ПФК "Придніпров’я" повернути у власність держави в особі Фонду державного майна України пакет акцій ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" у кількості 151 768 991 простих іменних акцій номінальною вартістю однієї акції 0,25 грн. загальною номінальною вартістю 37 942 247 грн. 75 коп., що складає 50% плюс одна акція статутного фонду ВАТ "Нікопольський завод феросплавів", посилаючись на те, що приватизація ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" відбулася з порушенням чинного законодавства.      
		Рішенням господарського суду м. Києва від 26 травня 2005 року в частині вимог про визнання недійсним наказу Фонду державного майна України “Про затвердження рішення конкурсної комісії по проведенню конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ “Нікопольський завод феросплавів” № 297 від 24 лютого 2003 року та визнання недійсним рішення конкурсної комісії про проведення конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ “Нікопольський завод феросплавів” (протокол № 1 від 14 лютого 2003 року) провадження у справі припинено на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в задоволенні інших позовних вимог відмовлено. 
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25 липня 2005 року рішення Господарського суду м. Києва від 26 травня 2005 року змінено, позов задоволено частково, визнані недійсними рішення конкурсної комісії по проведенню конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ “Нікопольський завод феросплавів” (протокол № 2 від 26 травня 2003 року), наказ Фонду державного майна № 858 від 26 травня 2003 року “Про підсумки конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ “Нікопольський завод феросплавів”, договори купівлі-продажу пакета акцій ВАТ “Нікопольський завод феросплавів” № КПП-404 від 26 травня 2003 року та № КПП-415 від 15 серпня 2003 року, а також зобов’язано ПФК "Придніпров’я" повернути у власність держави пакет акцій ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" у кількості 151 768 991 штук, що складає 50% плюс одна акція статутного фонду цього товариства. Крім того, у відповідності до статті 133 Закону України “Про державну програму приватизації” №1723-ІІІ від 18 травня 2000 року встановлено зобов’язання щодо повернення  ПФК “Придніпров’я” всіх коштів, сплачених за об’єкт приватизації, з коштів позабюджетного державного фонду приватизації, які будуть отримані від повторного продажу об’єкта приватизації, у порядку, встановленому Фондом державного майна України. Щодо вимог про визнання недійсними наказу Фонду державного майна України № 297       від 24 лютого 2003 року "Про затвердження рішення конкурсної комісії по проведенню конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ "Нікопольський завод феросплавів", інформаційного повідомлення про проведення цього конкурсу та рішення конкурсної комісії по проведенню конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" (протокол № 1 від 14 лютого 2003 року) провадження у справі припинено у зв’язку з відсутністю предмету спору.
		Постановою Вищого господарського суду України від 26 серпня 2005 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 липня 2005 року скасовано в частині припинення провадження у справі і винесено нове рішення, яким позовні вимоги Генерального прокурора України про визнання недійсним наказу Фонду державного майна України № 297 від 24 лютого 2003 року "Про затвердження рішення конкурсної комісії по проведенню конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" та про визнання недійсним рішення конкурсної комісії по проведенню конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" (протокол № 1 від 14 лютого 2003 року) задоволено. Рішення Київського апеляційного господарського суду в частині повернення ПФК “Придніпров’я” всіх коштів, сплачених за об’єкт приватизації у відповідності до статті 133 Закону України “Про державну програму приватизації” № 1723-ІІІ від 18 травня 2000 року з коштів позабюджетного державного фонду приватизації, які будуть отримані від повторного продажу об’єкта приватизації у порядку, встановленому Фондом державного майна України, скасовано.  В частині позовних вимог про визнання недійсним інформаційного повідомлення про проведення конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" провадження у справі припинено. В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 липня 2005 року залишено без змін.
		У серпні 2005 року ПФК "Придніпров’я" звернувся до Верховного суду України з касаційною скаргою в порядку, встановленому ГПК України.
		Ухвалою суддів Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 8 вересня 2005 року ПФК "Придніпров’я" відмовлено в допуску до провадження за винятковими обставинами, з підстав передбачених Кодексом адміністративного судочинства України.
		12 вересня 2005 року ПФК "Придніпров’я" повторно  звернувся із зазначенням тих же підстав до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.
		Ухвалою суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 18 січня 2006 року провадження за винятковими обставинами за скаргою ПФК "Придніпров’я" закрито.
		14 грудня 2006 року ПФК “Придніпров’я” звернувся до Верховного Суду України зі скаргою про перегляд за винятковими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 26 серпня 2005 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 25 липня 2005 року з посиланням на неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права. 
		У порівняння неоднакового застосування судом норм матеріального та процесуального права скаржник наводить рішення Вищого адміністративного суду України від 18 вересня 2006 року у справі за позовом Генеральної прокуратури України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Фонду державного майна України за участю третіх осіб: Відкритого акціонерного товариства «Холдингова компанія «Луганськтепловоз» та Холдингової компанії «АвтоКрАЗ» у формі відкритого акціонерного товариства – про визнання незаконними та скасування актів, у якому судом по-іншому застосовано пункт 156 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, статті 117 Конституції України, інші норми Державної програми приватизації на 2000-2002 роки та Положення про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації та приватизації.  
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить з нижченаведеного.
		Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно із пунктом 5 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.
		Статтею 117 Конституції України Кабінет  Міністрів  України  наділений повноваженнями в межах своєї компетенції видавати постанови і розпорядження, які  є  обов'язковими до виконання.
		Відповідно до статті 7 Закону України „Про приватизацію державного майна” державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні. 
		Статтями 1 та 4 зазначеного Закону встановлено, що приватизація державного     майна – це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.
		Державна програма приватизації визначає  цілі,  пріоритети та  умови приватизації, розробляється Фондом державного майна України і затверджується Верховною Радою України законом України. 
		Отже, здійснюючи приватизаційну політику держави щодо ВАТ “Нікопольський завод феросплавів”, Кабінет Міністрів України та Фонд державного майна України діяли як органи публічної влади і повинні були ухвалювати свої рішення в межах чинних на той час законів, зокрема Закону України “Про приватизацію державного майна” і “Про державну програму приватизації” та підзаконних актів. Вони мали виключні повноваження щодо встановлення умов приватизації та ухвалення необхідних для її проведення актів, не погоджуючи своїх дій та рішень з покупцями.
		Покупці не мали і не могли мати можливості перевіряти правильність актів Кабінету Міністрів України та Фонду державного майна України щодо приватизації ВАТ “Нікопольський завод феросплавів” та зобов’язані були дотримуватися встановлених Кабінетом Міністрів України та Фондом державного майна України умов та порядку приватизації. 
		Самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені в наслідок винної, протиправної поведінки самого покупця. 
		Позивач не доводив у суді наявність цієї обставини, а суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій зазначеного не з’ясовували, у зв’язку з чим усі ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд у суд першої інстанції.
		Крім того, відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі – Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
		Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
		Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.
		 
		Укладаючи договори купівлі-продажу №КПП-404 від 26 травня 2003 року і №КПП-415 від 15 серпня 2003 року та перераховуючи власні грошові кошти за пакети акцій ВАТ "Нікопольський завод феросплавів", ПФК "Придніпров’я" мав право очікувати на набуття права власності в значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
		ПФК «Придніпров’я» брав участь у публічному конкурсі, організованому та проведеному уповноваженим органом державної влади – Фонду державного майна України з дотриманням умов, встановлених нормативними актами Кабінету Міністрів України. Як покупець ПФК «Придніпров’я» сплатив кошти відповідно до умов укладеного договору і протягом більше двох років виконував інвестиційні та інші зобов’язання, прийняті за договором, а Фонд державного майна України контролював належність та обсяги такого виконання шляхом постійного моніторингу. 
		Таким чином, посилання судів на те, що на спірні правовідносини не поширюється дія статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав та основних свобод людини, не ґрунтується на нормах чинного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
		Виконуючи покладені на Верховний Суд України статтею 47 Закону України “Про судоустрій України” повноваження по здійсненню правосуддя та забезпеченню однакового застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України не тільки перевірила законність ухвалених у цій справі судових рішень на предмет неоднакового застосування судом касаційної інстанції наведених норм права, а також перевірила правильність застосування судами норм права у повному обсязі.
		Відповідно до статті 1117 ГПК України, за правилами якого розглядалася справа у господарському суді, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
		Вищий господарський суд України порушив вимоги наведеної норми. Переглянувши справу в касаційному порядку, він постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 липня 2005 року скасував в частині припинення провадження у справі щодо позовних вимог про визнання недійсним наказу Фонду державного майна України № 297 від                    24 лютого 2003 року “Про затвердження рішення конкурсної комісії по проведенню конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ “Нікопольський завод феросплавів” та визнання недійсним рішення конкурсної комісії про проведення конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ “Нікопольський завод феросплавів” (протокол №1 від 14 лютого 2003 року) та задовольнив позовні вимоги Генерального прокурора України щодо цих вимог, не звернувши увагу на те, що ці позовні вимоги судом першої інстанції не розглядалися. 
		Суд касаційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, але не може замінити ці суди і розглянути справу, яка в суді першої інстанції не розглядалася. 
		Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 4 Закону України “Про приватизацію державного майна” державна програма приватизації визначає  цілі, пріоритети та умови приватизації, розробляється Фондом державного майна України і затверджується Верховною Радою України законом України один раз на три роки не пізніш, як за місяць до затвердження Державного бюджету України на  відповідний  рік, але до початку наступного бюджетного року та діє до затвердження чергової Державної програми приватизації.Згідно з частиною третьою вказаної статті у державній програмі приватизації, зокрема, визначаються відповідні способи приватизації для різних груп об’єктів, а також особливості участі в процесі приватизації  громадян  України, іноземних інвесторів та інших покупців. 
		Крім того, відповідно до частини п’ятої статті 8 зазначеного Закону державною  програмою  приватизації стосовно конкретних об'єктів (груп  об'єктів) можуть бути встановлені інші обмеження або особливості участі покупців у приватизації, включаючи галузеві та сумарні квоти на придбання юридичними особами державного майна, акцій (часток, паїв).
		На момент прийняття рішення про приватизацію та проведення приватизації ВАТ “Нікопольський феросплавний завод” був чинний Закон України “Про державну програму приватизації” № 1723-ІІІ від 18 травня 2000 року, яким затверджено державну програму приватизації на 2000-2002 роки. При цьому ВАТ “Нікопольський завод феросплавів” було віднесено до групи Г. 
		Відповідно до підпункту 3 пункту 59 зазначеного закону умовами конкурсу можуть визначатися  зобов'язання  держави щодо сприяння реструктуризації заборгованості відкритого акціонерного товариства та щодо передачі в управління  переможцю  конкурсу  пакета  акцій,  закріпленого  у державній власності, або його частини, а також інші умови.
		Відповідно до статті 5 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами – суб'єктами підприємницької діяльності (далі – суб'єкти підприємницької діяльності). 
		Управління державними корпоративними правами є фінансовою послугою в розумінні пункту 5 статті 1 та пункту 2 статті 4 зазначеного закону.
		Таким чином, за умови обов’язкової передачі в управління пакета акцій, що закріплювався в державній власності, переможцю конкурсу учасниками такого конкурсу відповідно до вимог законодавства не могли бути громадяни України.
		За таких обставин висновок судів про те, що обмеження безпосередньої участі громадян у процесі приватизації ВАТ “Нікопольський завод феросплавів” суперечило чинному на той час приватизаційному законодавству, не відповідає дійсності.
		Крім того, у розпорядженні Кабінету Міністрів України  № 71-р від 24 лютого        2003 року зазначалося, що учасником конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" може бути юридична особа, яка має досвід ефективного управління (на підставі права  власності  або  за договором доручення) контрольним пакетом акцій підприємства, що виробляє продукцію (виконує роботи, надає послуги), аналогічну основній продукції (роботам, послугам) ВАТ "Нікопольський завод феросплавів", та відповідає кваліфікаційним  характеристикам, зазначеним у пункті 3 цих умов, або об'єднання, яке створено за участю такої юридичної особи і перебуває під її контролем у значенні цього поняття згідно із статтею 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції". 
		Пунктом 2 зазначеного розпорядження передбачалося, що до договору купівлі-продажу пакета акцій ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" включається  положення щодо передачі в управління переможцю конкурсу пакета акцій цього товариства, закріпленого у державній власності, який складається з 75 884 496 простих іменних акцій, що становить 25% плюс одна акція статутного фонду, номінальною вартістю 18 971,124 тис. гривень, а також права покупця на придбання пакета акцій, закріпленого у державній власності, у разі прийняття рішення про його продаж.
		Помилковим є також висновок судів про те, що до участі у конкурсі на придбання пакета акцій ВАТ “Нікопольський завод Феросплавів” мали бути допущені виключно промислові інвестори.
		Відповідно до останнього абзацу пункту 59 Державної програми приватизації (далі – Програма) у разі прийняття рішення про продаж пакета акцій за конкурсом та передачі переможцю конкурсу пакета акцій, закріпленого в державній власності, в управління та в разі, якщо сумарний розмір цих пакетів акцій перевищує 50% статутного фонду ВАТ, продаж такого пакета здійснюється відповідно до вимог підпункту 3, 4, 6-9 цього пункту та пунктів 130, 131 цієї Програми. 
		 Виходячи з абзацу 2 пункту 9 Програми, придбання пакетів акцій ВАТ, створених у процесі приватизації та корпоратизації на базі підприємств, віднесених цією Програмою до групи Г, здійснюється інвесторами, у тому числі промисловими інвесторами, з метою концентрації капіталу та забезпечення ефективного функціонування підприємства у післяприватизаційний період.
		Із системного аналізу останнього абзацу пункту 59 та абзацу 2 пункту 9  Програми випливає, що у конкурсі на придбання пакетfакцій ВАТ “Нікопольський завод феросплавів”, яке віднесено цією програмою до групи Г, допускаються інвестори, визначення покупцями виключно промислових інвесторів не є обов’язковою умовою приватизації об’єктів групи Г.
		Неправильним є висновок суду про те, що фінансова звітність за останній рік та квартал для участі у конкурсі щодо приватизації пакета акцій ВАТ “Нікопольський завод феросплавів” мала подаватись у відповідності до пункту 5.3.9 Положення про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, виключно потенційними покупцями. 
		Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 71-р від 24 лютого           2003 року учасником конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" могло бути об'єднання, створене за участю юридичної особи, яка має досвід ефективного управління (на підставі права власності  або  за договором доручення) контрольним пакетом акцій підприємства, що виробляє продукцію (виконує роботи, надає послуги), аналогічну основній продукції (роботам, послугам) ВАТ "Нікопольський завод феросплавів", і перебуває під її контролем у значенні цього поняття згідно із статтею 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції". 
		При цьому дане розпорядження Кабінету Міністрів України містить спеціальні норми відносно норм Положення про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, тому при застосуванні його нормам має бути надано пріоритет.
		З вказаних підстав є обґрунтованим і законним закріплення в пунктах 12 і 13 Інформаційного повідомлення, затвердженого наказом Фонду державного майна України        № 297 від 24 лютого 2003 року, можливості подати для участі в конкурсі на придбання пакета акцій  ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" фінансової звітності саме засновника учасника конкурсу. 
		Таким чином, ПФК “Придністров’я” як господарське об’єднання надав фінансову звітність свого засновника – АБ “Кредит-Дніпро” як особи, що здійснює управління консорціумом і яка має досвід ефективного управління (на підставі права  власності  або  за договором доручення) контрольним пакетом акцій підприємства,  що виробляє продукцію (виконує роботи,  надає послуги), аналогічну   основній   продукції   (роботам,  послугам) ВАТ “Нікопольський    завод    феросплавів”. 
		Колегія суддів не погоджується з висновком, викладеним у рішенні суду апеляційної інстанції та підтриманим у рішенні касаційної інстанції, про те, що сторони договору            № КПП-404 від 26 травня 2003 року в порушення вимог чинного законодавства внесли умову, за якою навіть часткове виконання вважається вже повним виконанням зобов’язань по договору.
		Такий висновок не ґрунтується на дійсних обставинах справи, оскільки сторони дійшли згоди про те, що виконанням за цим договором вважається належне виконання зобов’язань Покупцем у частині, яка повинна бути виконана на момент прийняття рішення про продаж пакета акцій, закріпленого у державній власності. 
		Таким чином, колегія суддів вважає, що судами допущено неправильне тлумачення вказаної умови договору, оскільки здійснено підміну понять “часткове виконання зобов’язання”, яке є неналежним виконанням, і “виконання зобов’язання частинами”, про яке йдеться і яке законом, що діяв на час укладення угоди, не заборонялося.
		З вказаних обставин постанова Вищого господарського суду України від 26 серпня 2005 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 25 липня 2005 року підлягають скасуванню. 
		Виходячи з того, що судом першої інстанції неповністю вирішено питання про заявлені позовні вимоги, у зв’язку з безпідставним припиненням провадження у справі в частині визнання недійсним наказу Фонду державного майна України “Про затвердження рішення конкурсної комісії про проведенню конкурсу з продажу пакету акцій ВАТ “Нікопольський завод феросплавів” № 297 від 14 лютого 2003 року та про визнання недійсним рішення конкурсної комісії по проведенню конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ “Нікопольський завод феросплавів” (протокол № 1 від 14 лютого 2003 року) на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України, рішення суду першої інстанції не може бути залишене без змін.
		Відповідно до частини другої статі 243 Кодексу адміністративного судочинства України якщо Верховний Суд України встановить, що оскаржуване судове рішення є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції залежно від того, суд якої інстанції першим допустив порушення норми матеріального чи процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
		Таким чином, всі постановлені рішення по справі підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Керуючись статтями 157, 236, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
		 
		п о с т а н о в и л а:
		 
		Скаргу за винятковими обставинами ПФК “Придніпров’я” задовольнити частково.
		Постанову Вищого господарського суду України від 26 серпня 2005 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 липня 2005 року, рішення господарського суду м. Києва від 26 травня 2005 року скасувати.
		Справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
		Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
		            
		Головуючий                                                                      В.В. Кривенко 
		 
		Судді:                                                                                   М.Б. Гусак 
		                                                                                                          
		                                                                                              В.Л. Маринченко 
		                                                                                                          
		                                                                                              І.Л. Самсін 
		                                                                                                          
		                                                                                              О.О. Терлецький 
		 
		                                                                                               Ю.Г. Тітов 
		 
		                                                                                                П.В. Панталієнко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...