Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 21-241а13 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.10.2013. Забезпечено надання загального доступу: 14.10.2013.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		17 вересня 2013 року         м. Київ
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
		головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Тітова Ю.Г., -
		розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі Вінницької області (далі - Управління) про визнання відмови призначити пенсію за вислугу років протиправною,
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		У квітні 2008 року позивач звернулася до суду з позовом до Управління про призначення їй пенсії за вислугу років.
		Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 з 1982 по 1984 роки працювала на посаді провізора-аналітика у Шаргородській центральній аптеці № 99, з 1984 по 1987 роки - на посаді провізора-аналітика в аптеці № 285 м. Вінниці, з 1987 по 1994 роки - на посадах провізора-аналітика та провізора-технолога в Шаргородській центральній аптеці № 99, з 1994 по 2003 роки - на посадах провізора та провізора-аналітика в Шаргородському РТМО, з 2003 по 2007 роки - на посаді завідуючого аптеки «Віта плюс», що належить приватному підприємцю ОСОБА_2, який здійснював роздрібну торгівлю лікарськими засобами, тобто, підприємницьку діяльність, що підтверджується копіями відповідних ліцензій. В матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують проходження державної акредитації аптеки «Віта-плюс», що належить приватному підприємцю ОСОБА_2, а також не вказана в Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 (далі - Перелік).
		Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 30 травня 2008 року позов задовольнив.
		Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 12 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2013 року, постанову суду першої інстанції скасував, ухвалив нову - про відмову в задоволенні позову.
		Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відсутність акредитації аптеки може бути підставою для призначення позивачу пенсії за вислугу років, а організаційно-правова форма суб'єкта господарювання не впливає на можливість призначення пенсії та не є підставою для відмови у її призначенні.
		Апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, визнав таке твердження суду першої інстанції помилковим.
		Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України статей 52, 55 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) та положень Переліку, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. На обґрунтування заяви додала копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 8 листопада 2012 року, 16 січня та 13 березня 2013 року, які, на її думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
		У зазначених ухвалах Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що відсутність державної акредитації аптеки не є підставою для відмови в призначенні пенсії за вислугу років працівникам цього закладу, які мають необхідний стаж для її призначення.
		У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що наявність державної акредитації закладу охорони здоров'я - це офіційне визнання його статусу. Робота в аптеці, яка не пройшла державну акредитацію, не може зараховуватись до спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років.
		Із наведених судових рішень убачається, що суд касаційної інстанції у подібних правовідносинах неоднаково застосував статті 52, 55 Закону № 1788-XII та положення Переліку, внаслідок чого були ухвалені різні за змістом судові рішення.
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом наведених норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
		Відповідно до пункту «е» статті 55 <http://zakon.nau.ua/doc/?code=1788-12|st55> Закону № 1788-XII право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального захисту населення при наявності спеціального стажу роботи від 25 років до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
		Згідно з Переліком до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховуються періоди роботи на посадах провізорів, фармацевтів (незалежно від найменування посад), лаборантів в аптеках, аптечних кіосках, аптечних магазинах, контрольно-аналітичних лабораторіях. Разом з тим відповідно до примітки 2 Переліку робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності та відомчої підпорядкованості закладів і установ.
		Визначеня аптечного закладу наведено в статті 16 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-ХІІ «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2801-ХІІ), згідно з якою безпосередню охорону здоров'я населеня забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров'я. Відповідно до частини другої цієї статті заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Порядок і умови створення закладів охорони здоров'я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної та фармацевтичної практики визначаються актами законодавства України.
		Відповідно до пункту 1 Порядку державної акредитації закладу охорони здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 року № 765 <http://zakon.nau.ua/doc/?code=765-97-%EF> (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), державна акредитація закладу охорони здоров'я - це офіційне визнання статусу закладу охорони здоров'я, наявності в ньому умов для надання певного рівня медико-санітарної допомоги, підтвердження його відповідності встановленим критеріям та гарантії високої якості професійної діяльності.
		Згідно з пунктом 2 зазначеного Порядку акредитації підлягають незалежно від форми власності усі заклади охорони здоров'я.
		Таким чином, аптека офіційно набуває статусу закладу охорони здоров'я на підставі державної акредитації.
		Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України доходить такого правового висновку: до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховується, зокрема, робота на посадах провізорів, фармацевтів у аптеках, які офіційно набули статусу закладу охорони здоров'я на підставі державної акредитації.
		Як установили суди попередніх інстанцій, аптека «Віта-плюс», у якій працювала ОСОБА_1 з 2003 по 2007 рік, не проходила державну акредитацію, тому, враховуючи положення наведених вище норм законодавства, вона не має офіційного визнання статусу закладу охорони здоров'я. Таким чином, робота в цьому закладі не може бути зарахована до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років.
		Отже, суд касаційної інстанції у справі, що розглядається, правильно застосував норми матеріального права.
		Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
		Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
		 
		п о с т а н о в и л а:
		 
		У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.
		Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Головуючий                        В.В. КривенкоСудді:                             М.Б. ГусакО.А. Коротких                                        О.В. КривендаВ.Л. Маринченко                                        П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко                                        Ю.Г. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...