Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 0519/13608/2012 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.11.2013. Забезпечено надання загального доступу: 20.01.2014.
Дата набрання законної сили: 09.01.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		Провадження № 2/263/533/2013
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И
		 
		 
		07 листопада 2013 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Турченка О.В., при секретарі Лапоног Т.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		20.12.2012 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в подальшому уточнивши його, та вказав, що 16.06.2004 р. він уклав з ОСОБА_2 договір позики на суму 41000 доларів США на строк до 31.12.2009 р., згоду на що також надала його дружина ОСОБА_3 Проте відповідачі борг до теперішнього часу не повернули, його вимоги ігнорують, тому він й просить стягнути з них в солідарному порядку суму боргу за курсом НБУ в розмірі 327713 грн., 3% річних від простроченої суми в розмірі 29144,01 грн., інфляційні нарахування 44568,97 грн. та судові витрати.
		Позивач у судовому засіданні позов підтримав та пояснив, що ОСОБА_2 власноруч написав договір позики та розписку про отримання грошей з урахуванням відсотків, які були надані йому частинами саме у доларах США: спочатку він позичив йому 10000 доларів США, а потім повернув попередню розписку та позичив ще 31000 доларів США, взявши нову розписку на всю суму.
		Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав та спочатку пояснив, що до 16.06.2004 року він дійсно позичав у ОСОБА_1 вказану суму частинами, а потім вже написав розписку у присутності дружини. 30.01.2007 р. він повернув позивачу 35000 доларів США, які отримав в кредит у банку, а ще 6000 доларів США він повернув до цього частинами без розписок. При цьому ОСОБА_1 повернув йому оригінал розписки, а собі залишив її копію. Повернення боргу відбувалось у присутності дружини та ОСОБА_4 Також він сплачував ОСОБА_1 щомісячно відсотки за позику за усною домовленістю між ними.
		В подальшому ОСОБА_2 пояснив вже інше, а саме: фактично він займав у ОСОБА_1 33000 доларів США та хотів ще придбати у нього будинок, а тому написав спірну розписку на 41000 доларів США, де припустився помилки в написанні по-батькові позивача, вказавши його як «Анатолійович». Оскільки угода з приводу придбання будинку не була укладена, то він переписав розписку без помилок на вірну суму 33000 доларів США, але попередню не забрав, тому що довіряв ОСОБА_1 Повернувши суму боргу в розмірі 33000 доларів США, він отримав від ОСОБА_1 назад свою розписку.
		Відповідачка ОСОБА_3 також позовні вимоги не визнала та пояснила суду, що вона познайомила ОСОБА_1 зі своїм чоловіком, який брав у нього декілька разів гроші в борг. Але вона не була присутньою при цьому і не надавала своєї згоди на це. Загальна сума позики становила 41000 доларів США. Пізніше вони повернули борг позивачу, взявши кредит у банку, а він повернув оригінал розписки, яку знищили.
		Вислухавши пояснення сторін, допитавши свідка та дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні ним правовідносини.
		Відповідно до положень ст.ст.10 та 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		16.06.2004 р. між ОСОБА_1 (позикодавцем) та ОСОБА_2 (позичальником) укладено договір позики на суму 41000 доларів США з терміном повернення 31.12.2009 р. На підтвердження отримання грошових коштів ОСОБА_2 у цей же день написана розписка.
		Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		Згідно із ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
		Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		Згідно висновку технічної експертизи документів №738/03 від 19.03.2013 р. договір позики від 16.06.2004 р. є не технічною копією документу, а виготовлений на друкуючому засобі з електрофотографічним способом друку із наступним заповненням реквізитів пишучим приладом, заправленим пастою для кулькових ручок; розписка від 16.06.2004 р. є не технічною копією документу, а виконана пишучим приладом, заправленим пастою для кулькових ручок.
		Відповідно до висновку комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів №№1998/02, 1999/03 від 30.09.2013 р. підписи від імені ОСОБА_2 у договорі позики та розписці від 16.06.2004 р. виконані саме їм. Ознак попередньої технічної підготовки при виконанні вказаних підписів не встановлено.
		Таким чином, справжність наданих позивачем документів у суду не викликає сумніву, а зазначення у них по-батькові позивача як «Анатолійович» не впливає на суть правовідносин між сторонами, оскільки так було написано самим відповідачем помилково, що ним не оспорюється, а у договорі позики мається підпис саме позикодавця ОСОБА_1, що останнім підтверджено та не спростовано ОСОБА_2
		Відповідно до вимог статті 545 ЦК України кредитор, прийнявши виконання зобов'язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
		У правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові №6-24цс12 від 25.04.2012 р., зазначено, що якщо оригінал боргової розписки знаходиться у позикодавця, то це свідчить про невиконання умов договору позики.
		Згідно ч.1 ст.3607 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.
		По причині вищенаведеного суд не приймає до уваги договір позики та розписку від 01.10.2004 р. на суму 33000 доларів США, які наявні в оригіналах та були надані ОСОБА_2 у судовому засіданні лише 07.11.2013 р. та на яких відсутній підпис позикодавця ОСОБА_1, що може свідчити про їх самостійне написання відповідачем у будь-який час.
		Наявність в матеріалах справи кредитного договору від 30.01.2007 р. між ЗАТ «ПУМБ» та ОСОБА_2 на суму 35000 доларів США також не може бути доказом повернення коштів за спірним договором позики, тому що кредит відповідачу надавався для використання на споживчі потреби на його розсуд, а не для погашення будь-яких інших зобовязань.
		У звязку з цим суд критично ставиться до пояснень свідка ОСОБА_4 про повернення ОСОБА_2 боргу ОСОБА_1 за рахунок взятих кредитних коштів, оскільки вони спростовуються дослідженими документами.
		Разом з тим, суд не може погодитися про солідарну відповідальність ОСОБА_2 разом з дружиною ОСОБА_3, виходячи з наступного.
		Відповідно до змісту ст.65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
		Згідно ч.2 ст.73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом установлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і одержане за договором використано на її потреби.
		У судовому засіданні ОСОБА_3 однозначно не підтвердила, що саме її підпис мається на договорі позики від 16.06.2004 р. про згоду з його умовами. Позивачем з цього приводу клопотання про проведення почеркознавчої експертизи не заявлялось, а також не надано будь-яких обєктивних доказів про витрачання позичених ОСОБА_2 грошей на інтереси своєї сімї.
		Тому суму боргу за договором позики в розмірі 327713 грн. (що еквівалентно 41000 доларів США по курсу НБУ на день винесення рішення) суд стягує лише з ОСОБА_2, оскільки договір, укладений одним із подружжя, за яким майно використане не на задоволення потреб сім'ї, а на інші потреби, не створює обов'язків для іншого з подружжя.
		Згідно із статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
		При цьому ч.2 ст.625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Оскільки сума боргу складає 41000 доларів США, період прострочення з 01.01.2010 р. по 17.12.2012 р. становить 1082 дні, то загальна сума 3% буде 3646,19 доларів США, що еквівалентно 29144 грн.
		Також треба зазначити, що інфляція - це знецінення грошей і безготівкових коштів, що супроводжується зростанням цін на товари і послуги (п.2 Методологічних положень щодо організації статистичних спостережень за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, що затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року №519). Показником, який характеризує рівень інфляції, є індекс споживчих цін, який характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, що купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді порівняно з базовим. Тобто відповідно до ст.625 ЦК України встановлений індекс інфляції враховується при обчисленні суми боргу в разі наявності між сторонами грошових зобов'язань у грошовій одиниці України, тобто в гривні.
		Тому позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_2 інфляційного збільшення в розмірі 44568,97 грн. не підлягають задоволенню.
		Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд користується положеннями ст.88 ЦПК України, де зазначено: якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
		Оскільки позовні вимоги задовольняються у розмірі 88,9% від заявлених, а відмовляється у 11,1% вимог, то згідно цих пропорцій суд й стягує з ОСОБА_2 суму судового збору (за подання позову та за забезпечення позову), а з ОСОБА_1 - витрати по проведенню комплексної судової експертизи.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 10, 11, 58-61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики в розмірі 327713 грн., 3% річних від простроченої суми в розмірі 29144 грн. та судовий збір в розмірі 3065,63 грн., а всього  359922 (триста пятдесят девять тисяч девятсот двадцять дві) гривні 63 копійки.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по проведенню судової експертизи в розмірі 225 (двісті двадцять пять) гривень 48 копійок.
		Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд м. Маріуполя протягом десяти днів з дня його проголошення.
		 
		 
		Суддя        О.В. Турченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...