Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 435/6162/13-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про захист немайнових прав фізичних осіб; Спори про захист честі, гідності та ділової репутації.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 04.04.2014. Забезпечено надання загального доступу: 08.04.2014.
Дата набрання законної сили: 19.03.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Головуючий суду 1 інстанції -  Сергєєв В.М.     
		Доповідач -  Украінцева Л.Д.
		 
		Справа №   435/6162/13-ц  
		Провадження №   22ц/782/695/14 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		19 березня 2014р.         Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області у складі:
		                                                           головуючого - Украінцевої Л.Д.
		                                                           суддів: Іванової І.П., Фарятьєва С.О.
		                                                           при секретарі - Вербицькому І.А.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу 
		за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 17 січня 2014 року 
		за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво "РІО-ПЛЮС", ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди,
		 
		в с т а н о в и л а:
		        
		Рішенням  Жовтневого районного суду м. Луганська від 17 січня 2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.
		Не погодившись із рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, оскільки неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. 
		Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевірив законність та обґрунтованість рішення, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що інформація розміщена в суспільно-політичному тижневникові «РІО-ПЛЮС»  статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1», автором якої є ОСОБА_3 є оціночним судженням, оскільки по своїй суті вона носить інформаційний характер і є суб'єктивною думкою відповідачів, їх критикою дій позивача, а тому не підлягає спростуванню та доведенню правдивості, оскільки її не можна перевірити на предмет відповідності дійсності.
		Такий висновок суду ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам закону.
		Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням (пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України N 1 від 27 лютого 2009 року).
		Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.
		З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року на сторінках суспільно-політичного щотижневика «РЮ-Плюс» НОМЕР_1 була опублікована стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1»,  в який вказано: « А нынешний депутат горсовета ОСОБА_2 дошел почти до истерики... Неадекватное поведение выступающего вызывало крайню озабоченность. А когда он вошел в раж - даже опасение, что придется вызывать "скорую".
		Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю, а також право кожного на повагу до його гідності (статті 3, 28). 
		Разом із цим Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. 
		Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. 
		Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (стаття 34 Конституції України). 
		Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. 
		Згідно зі статтею 47-1 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. 
		Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. 
		Особа звільняється від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно значимою. 
		Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною законодавства України. 
		Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. 
		За змістом цієї норми свобода слова, преси, як захисника інтересів громадськості, критики представників держави, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини. 
		Втрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених частиною другою статті 10 Конвенції, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним в демократичному суспільстві. 
		Аналіз зазначеного національного законодавства та статті 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені. 
		При цьому преса не повинна переступати межу, встановлену з метою захисту репутації інших осіб, але повинна повідомляти інформацію та ідеї з політичних питань, так само, як із питань, що становлять громадський інтерес. Не лише преса має завдання повідомляти таку інформацію, але й громадськість має право її отримувати (рішення Європейського суду з прав людини у справах: "Лінгенс проти Австрії" та "Українська прес-група" проти України"). 
		Суд першої інстанції обґрунтовано послався на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" та вказав, що суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. 
		Аналіз змісту статті свідчить про те, що її автор не робив тверджень і висновків. 
		У тексті статті відсутнє твердження про факти, а є лише оціночні судження. 
		Оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. 
		Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону України "Про пресу та інші засоби масової інформації", стаття 65 Закону України "Про телебачення і радіомовлення") у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. 
		Отже, факти, які б доводили, що згадана вище публікація мотивована цілеспрямованими діями з метою принизити честь, гідність чи ділову репутацію позивача, відсутні. 
		З матеріалів справи вбачається, що позивач є депутатом Алчевської міської ради, а тому, слід зазначити, що межа допустимої критики щодо публічної особи є значно ширшою ніж окремої пересічної особи.
		Аналізуючи інформацію, викладену в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1», колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ця інформація за своїм змістом та стилем викладення є критикою дій позивача.
		На підставі зазначеного не заслуговують на увагу твердження апелянта про те, що вищезазначені висловлювання за своїм змістом і правовою природою є поширенням недостовірної інформації. Враховуюче наведене, позовні вимоги в частині визнання недостовірною інформації, висловленої відповідачем на громадському заході, та стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.
		Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержання вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
		Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.          
		Доводи в апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не дають підстав вважати, що судом при розгляді справи порушені, або неправильно застосовані норми матеріального чи процесуального права. Рішення суду відповідає вимогам закону, порушень процесуального законодавства при розгляді справи та прийнятті рішення не встановлено, тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає.
		Керуючись ст.ст. 303,п.1ч.1ст.307,308,313,314,315 ЦПК України судова колегія
		 
		ухвалила:
		 
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_2 відхилити.
		Рішення  Жовтневого районного суду м. Луганська від 17 січня 2014 року залишити без змін.
		Ухвала набирає чинності з моменту проголошення. Може бути оскаржена протягом 20-ти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
		 
		 
		Головуючий:
		 
		           Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...