Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/22121/13 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.06.2014. Забезпечено надання загального доступу: 27.06.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23 червня 2014 року Справа № 910/22121/13 
		 
		Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.04.2014р. (головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді Зеленін В.О., Синиця О.Ф.)на рішенняГосподарського суду міста Києва від 20.01.2014 р. (суддя Мудрий С.М.)у справі№ 910/22121/13 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім  "Альтаір"доПублічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль"третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача                    Товариство з обмеженою відповідальністю "Лоджистік Сервіс"провизнання недійсною додаткової угоди № 2 від 12.05.2009 р. до договору поруки,за участю представників:позивачаПерунов Т.Г.,відповідачаПетрух Я.Ю.,третьої особиПерунов Т.Г.,
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2014 р. у справі №  910/22121/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2014 р., позов задоволено повністю: визнано недійсною додаткову угоду №2 від 12.05.2009 р. до  договору поруки № 010/08/2400п від 06.10.2004 р., укладену між Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір".
		Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду і постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
		Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано матеріального права, зокрема, ст.ст. 256, 267, 546, 553, 559, 627, 653, ЦК України, ст. 3 Закону України "Про заставу". Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди не врахували, що поручителем була надана згода на збільшення забезпечуваного зобов'язання, а тому підстави для припинення поруки та визнання недійною додаткової угоди до такого договору поруки відсутні. Також скаржник стверджує, що судами в порушення ст.ст. 256, 267 ЦК України не було застосовано до спірних правовідносин позовної давності.
		Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
		Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, 05.10.2004 р. між Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - відповідач, банк, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лоджистік Сервіс" (далі - третя особа, позичальник, ТОВ  "Лоджистік Сервіс") було укладено генеральну кредитну угоду №  010/08/2400 (далі - Кредитна угода).
		Пунктом 1.2 кредитної угоди передбачено, що загальна сума наданих кредитних коштів не може перевищувати:  суми 3.360.000,00 євро за офіційним курсом НБУ на дату надання кредиту терміном до 04.10.2007 р.; суми 2.823.900,00 євро за офіційним курсом НБУ на дату надання кредиту терміном до 04.10.2009 р.
		Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
		06.10.2004 р. між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір" (далі - позивач, поручитель, ТОВ "ТД  "Альтаір") було укладено договір поруки №  010/08/2400п зі змінами та доповненнями, внесеними додатковою угодою № 1 від 11.10.2004 р. (далі - Договір поруки).
		За умовами Договору поруки поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед кредитором відповідати за зобов'язання боржника - ТОВ "Лоджистік Сервіс", які виникають з умов генеральної кредитної угоди №  010/08/2400 від 05.10.2004р., в повному обсязі цих зобов'язань. У випадку невиконання боржником взятих на себе зобов'язань за генеральною кредитною угодою поручитель несе солідарну відповідальність перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, нарахованих відсотків за користування кредитами та неустойки.
		Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
		23.11.2004 р. додатковою угодою №  3 до Кредитної угоди, укладеною між ПАТ  "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Лоджистік Сервіс", збільшено ліміт кредитування до 7.210.000,00 євро за офіційним курсом НБУ на дату надання кредиту терміном до 04.10.2009  р.
		17.02.2005 р. додатковою угодою №  4 до Кредитної угоди, укладеною між ПАТ  "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Лоджистік Сервіс", встановлено ліміт кредитування у сумі 10.967.000,00 євро за офіційним курсом НБУ на дату надання кредиту терміном до 04.10.2009 р.
		Як встановлено судами, згоди на зміну розміру кредитного зобов'язання у Договорі поруки ТОВ  "Торговий дім "Альтаір" позивач не надавав, додаткових угод до Договору поруки щодо збільшення обсягу відповідальності поручителя перед банком між сторонами не укладалось, а тому договір поруки №  010/08/2400п від 06.10.2004 р. є припиненим з 23.11.2004 р. (тобто, з моменту укладення додаткової угоди №  3 до Кредитної угоди), виходячи за наступного.
		Частиною 1 ст. 559 ЦК України встановлено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
		Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. 
		Оскільки 23.11.2004 р. додатковою угодою №  3 до Кредитної угоди збільшено ліміт кредитування до 7.210.000,00 євро за офіційним курсом НБУ на дату надання кредиту терміном до 04.10.2009 р., то збільшився обсяг відповідальності поручителя. 
		У матеріалах справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача про зміни, які були внесені вищезазначеною додатковою угодою.
		З огляду на вказане вище суди дійшли висновку, що порука припинена з 23.11.2004 р., оскільки при укладанні додаткової угоди №  3 до Кредитної угоди було збільшено обсяг відповідальності поручителя без його згоди.
		12.05.2009 р. між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір" було укладено додаткову угода № 2 до договору поруки № 010/08/2400п від 06.102004 р. (далі - Додаткова угода №  2).
		Банк зазначає, що Додаткова угода №  2 є фактом надання згоди поручителя щодо збільшення обсягу відповідальності за кредитним зобов'язанням боржника.
		Позивач просить визнати Додаткову угоду №  2 недійсною у зв'язку з укладанням її після припинення договору поруки №  010/08/2400п від 06.10.2004 р. в силу закону.
		За змістом ст.ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, за якого в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати. Термін "порука", застосований законодавцем у ч.1 ст.  559 ЦК України, використовується в розумінні зобов'язальних правовідносин поруки, з припиненням яких втрачає чинність договір поруки.
		Як випливає із ч. 1 ст. 559 ЦК України, поручитель не залишається зобов'язаним навіть на початкових умовах. До припинення поруки призводять не будь-які зміни умов основного зобов'язання, а лише такі, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання можуть виникнути через різні обставини: збільшення розміру плати за кредит, відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються відсотки за користування чужими грошовими коштами; підвищення розміру відсотків, встановлення (збільшення розміру) неустойки, зміна способу і форми майнового обтяження, умов відповідальності тощо. 
		Порука припиняється лише тоді, коли поручитель не надав згоди на зміну основного зобов'язання. Відповідно, порука не припиняється, якщо на зміну умов основного зобов'язання поручитель надав свою згоду.
		Встановлені у ч. 1 ст. 559 ЦК України імперативні положення презюмуються. У цьому разі звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним.
		Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного суду України від 21.05.2012 р. у справі № 6-69цс11, від 21.05.2012 р. у справі № 6-20цс11, від 21.05.2012 р. у справі № 6-88цс11, від 18.06.2012 р. у справі № 6-73цс12, від 21.11.2012 р. у справі № 6-134цс12, від 05.12.2012р . у справі № 6-147цс1.
		Припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто, кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.
		Припинення зобов'язання має остаточний характер, чинне цивільне законодавство не передбачає можливості відновлення вже припиненого зобов'язання.
		За загальними нормами цивільного законодавства зміна договору допускається тільки за існуючим правовідношенням.
		Отже, суди дійшли вірного висновку, що додаткова угода №  2 від 12.05.2009 р. не відповідає актам цивільного законодавства, оскільки неможливо змінити договір, який втратив чинність.
		Крім того, Додаткова угода № 2 не містить істотних умов, які вимагаються законом для договору поруки, а отже вона не може бути направлена на реальне настання правових наслідків.
		Додаткова угода № 2 про внесення змін до договору поруки є правочином.
		Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Правочинам притаманне правомірне вольове вчинення особою, яка має належний статус суб'єкта цивільного права, юридичних дій, спрямованих на свідоме створення конкретного цивільного правового результату для себе або інших осіб.
		Як вбачається з п. 1 Додаткової угоди №  2, сторони дійшли згоди внести зміни до договору поруки №  010/08/2400п від 06.10.2004 р.
		Отже, сторонами у вищезазначеній додатковій угоді було передбачено, що дана угода спрямована саме на зміну договору поруки № 010/08/2400п від 06.10.2004 р.
		Частиною 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. 
		З огляду на вказане вище, колегія суддів погоджується з висновком судів, що Додаткова угода №  2 не може бути спрямована на реальне настання наслідків, а саме: наслідків щодо зміни умов договору поруки №  010/08/2400п від 06.10.2004 р., який припинений 23.11.2004  р., а тому вимоги позивача щодо визнання недійсною Додаткової угоди №  2 від 12.05.2009 р. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		Окремо колегія суддів відзначає, що згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Разом з тим, відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. 
		Оскільки судами встановлено, що позивач пропустив строк позовної давності з поважних причин, що скаржником не спростовано, колегія суддів погоджується з висновком судів про наявність підстав для захисту порушеного права.
		Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
		Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.
		Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		На думку колегії суддів, висновок судів про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.
		Керуючись статтями  85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2014 р. у справі № 910/22121/13 - без змін.
		 
		 
		Головуючий суддя О.О. Євсіков  суддіО.А. Кролевець   О.В. Попікова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...