Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/11217/14 : Адміністративні справи (до 01.01.2019).
Надіслано для оприлюднення: 12.09.2014. Зареєстровано: 12.09.2014. Забезпечено надання загального доступу: 15.09.2014.
Дата набрання законної сили: 04.11.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И
		 
		місто Київ
		 
		03 вересня 2014 року                09:27                                   справа №826/11217/14
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кузьменка В.А., суддів Кармазіна О.А., Огурцова О.П., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
		за позовомОСОБА_1до1. Міністерства культури України - Департаменту у справах релігій та національностей 2. Київської Митрополії Української Православної Церквипроскасування постановиОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства культури України - Департаменту у справах релігій та національностей (далі по тексту - відповідач) та Київської Митрополії Української Православної Церкви, в якому просить: 1) визнати КМ УПЦ та РПЦ МП фальшивими - фіктивними релігійними організаціями та заборонити їх діяльність на території України; 2) скасувати постанову Ради у справах релігій при Кабінеті Міністрів УРСР від 05 серпня 1991 року, згідно якої проведено реєстрацію статуту КМ УПЦ і надано їй право юридичної особи.
		Судом встановлено, що під назвою КМ УПЦ позивач має на увазі Київську Митрополію Української Православної Церкви.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/11217/14, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
		В судовому засіданні 01 вересня 2014 року позивач позовні вимоги підтримав, відповідач та Київська Митрополія Української православної церкви своїх представників не направили.
		Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
		Враховуючи викладене, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 01 вересня 2014 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 вересня 2014 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог до Київської Митрополії Української Православної Церкви про визнання фальшивими - фіктивними релігійними організаціями КМ УПЦ та РПЦ МП, та заборону їх діяльності на території України на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Таким чином, у межах спірних правовідносин суд розглядає позовні вимоги про скасування постанови Ради у справах релігій при Кабінеті Міністрів УРСР від 05 серпня 1991 року, пред'явлені до Міністерства культури України - Департаменту у справах релігій та національностей. 
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, - 
		В С Т А Н О В И В:
		З архівних копій документів, що надані на запит ОСОБА_1 Центральним державним архівом вищих органів влади та управління України, вбачається, що постановою Ради в справах релігій при Кабінеті Міністрів УРСР від 05 серпня 1991 року "Про реєстрацію Цивільного статуту Української православної церкви" зареєстровано статут Української православної церкви на підставі заяви Митрополита Київського і Всієї України Філарета від 31 липня 1991 року. 
		Позивач вважає, що вказаною постановою зареєстровано статут Київської Митрополії Української Православної Церкви, і що така постанова має бути скасована, оскільки Київська Митрополія Української Православної Церкви є злочинною таємною організацією, фактично філіалом РПЦ МП, немає ніякою самостійності і незалежності, та здійснює діяльність, направлену проти держави України і її народу, ведення шпигунської діяльності на користь Російської Федерації та розповсюдження неправдивої історії.
		Письмових заперечення проти адміністративного позову до суду не надходило.
		Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з позовним вимогами ОСОБА_1, виходячи з наступних мотивів.
		На момент прийняття оскаржуваної постанови порядок створення та діяльності релігійних організацій визначав Закон УРСР "Про свободу совісті та релігійні організації".
		Відповідно до статті 7 Закону УРСР "Про свободу совісті та релігійні організації" визначено, що релігійні організації в Українській РСР утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). 
		Релігійними організаціями в Українській РСР є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій.
		Згідно статті 9 Закону УРСР "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що релігійні управління і центри діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. 
		Релігійні організації, керівні центри яких знаходяться за межами Української РСР, можуть керуватись у своїй діяльності настановами цих центрів, якщо при цьому не порушується законодавство Української РСР. 
		Стаття 12 Закону УРСР "Про свободу совісті та релігійні організації" визначає, що статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. 
		Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з'їздах, конференціях. 
		Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про: 1) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження; 2) місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об'єднання; 3) майновий стан релігійної організації; 4) права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів; 5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації; 6) порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації. 
		Статут (положення) може містити й інші відомості, пов'язані з особливостями діяльності даної релігійної організації. 
		Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству. 
		Відповідно до статті 13 Закону УРСР "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення). 
		За правилами статті 14 Закону УРСР "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до державного органу Української РСР у справах релігій.
		Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам. 
		У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, може зажадати висновок виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів, а також спеціалістів. У цьому разі рішення про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій приймається у тримісячний термін. 
		Стаття 15 Закону УРСР "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачає, що у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству. 
		З наведених норм Закону випливає, що релігійна організація діє на підставі зареєстрованого у встановленому порядку статуту, який не повинен суперечити чинному законодавству; державний орган у справах релігій може прийняти рішення про відмову у реєстрації статуту релігійної організації лише у випадку, якщо її статут або діяльність суперечать чинному законодавству.
		Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що на момент реєстрації Радою в справах релігій при Кабінеті Міністрів УРСР статуту Української православної церкви, статут або діяльність Української православної церкви суперечила чинному на той час законодавству.
		Колегія суддів також звертає увагу, що згідно з пунктом 6 статуту про управління Української Православної Церкви, розміщеного на офіційному сайті Української Православної Церкви (http://orthodox.org.ua/page/statut-upts), вказано, що Київська Митрополія Української Православної Церкви є установою Української Православної Церкви; за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Київська Митрополія Української Православної Церкви та Українська Православна Церква є різними юридичними особами.
		Таким чином, підстави вважати, що оскаржуваною постановою зареєстровано статут Київської Митрополії Української Православної Церкви, відсутні.
		Крім того, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. 
		Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
		Пункт 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
		Відповідно до частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень. 
		Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
		Системний аналіз наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що судовий захист прав, свобод або інтересів шляхом повного чи часткового задоволення адміністративного позову, можливий виключно відносно тієї особи, права, свободи або інтереси якої порушено з боку конкретного суб'єкта владних повноважень та за умови порушення її прав.
		Між тим позивачем не доведено, а колегією суддів не встановлено, що постанова Ради в справах релігій при Кабінеті Міністрів УРСР від 05 серпня 1991 року "Про реєстрацію Цивільного статуту Української православної церкви" порушує права, свободи чи інтереси позивача, або перешкоджає в їх реалізації.
		В частині доводів позивача про злочинність діяльності Київської Митрополії Української Православної Церкви порушення їхніх трудових прав, суд зауважує, що відповідно до положень статті 16 чинного Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" у разі порушення релігійною організацією, що є юридичною особою, положень цього Закону та інших законодавчих актів України її діяльність може бути припинено також за рішенням суду у випадках: 1) вчинення релігійною організацією дій, недопустимість яких передбачена статтями 3, 5 і 17 цього Закону; 2) поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями на життя, здоров'я, свободу і гідність особи; 3) систематичного порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо); 4) спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов'язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадянського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських чи релігійних організацій, та за заявою органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту конкретної релігійної організації, або прокурора. 
		Тому, суд роз'яснює, якщо позивач вважає, що Київська Митрополія Української Православної Церкви порушує вимоги Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та інших законодавчих актів України, він має право звернутись до відповідного органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію релігійної організації, або прокурора для вжиття відповідних заходів.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням  повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
		Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, у межах спірних правовідносин не встановлено, що оскаржуване рішення суперечить вимогам, встановленим частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. 
		Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		П О С Т А Н О В И В:
		В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
		 
		Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                                 В.А. Кузьменко
		 
		Судді                                                                                                     О.А. Кармазін
		 
		                                                                                                              О.П. Огурцов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...