Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 813/4086/14 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.09.2014. Забезпечено надання загального доступу: 17.09.2014.
Дата набрання законної сили: 18.11.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018,  м. Львів,  вул. Чоловського,  2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		08 вересня 2014 року                                                                                 № 813/4086/14  
		  
		Львівський окружний адміністративний суд у складі колегії:
		головуючого судді Брильовського Р.М.,
		судді Гулкевич І.З.,
		судді Дем'яновського Г.С.
		при секретарі Косів М.Б.
		 
		за участю:
		представника позивача - ОСОБА_1
		представника відповідача - Ігнатенко Т.Б.
		 
		розглянувши у відкритому судовому з асіданні у місті Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Голова Державної міграційної служби України Радутний Сергій Іванович про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, -
		 
		Встановив:
		ОСОБА_3 звернувся з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Голова Державної міграційної служби України Радутний Сергій Іванович про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.
		В обґрунтування позовних вимог зазначає, що звільнення його з посади вважає протиправним, оскільки, в порушення частини 2 статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення було накладено через 4 місяці та 14 днів після завершення строку для накладення такого дисциплінарного стягнення; спірний наказ був прийнятий з порушенням статті 149 КЗпП України в частині неврахування попередньої роботи працівника; наказ Державної міграційної служби України від 14 травня 2014 року №292-к був прийнятий з порушенням статті 149 КЗпП України в частині врахування ступеню тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок; роботодавцем не було враховано, що проступком не було заподіяну  шкоду; не враховано обставини, за яких вчинено проступок - те, що проступок був вчинений з метою уникнення нанесенню шкоди державним інтересам, діловій репутації та подальшого негативного розвитку взаємовідносин між Україною та Демократичною Республікою Конго.
		 Представник позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та уточненнях до неї, просив позов задовольнити.
		Представник відповідача проти позову заперечив та зазначив, що 18.04.2014 за результатами виїзного планового фінансового аудиту та аудиту відповідності в ГУДМС України у Львівській області за період з 01.01.2013 по 01.04.2014, який проведено відповідно до пункту 4 Плану діяльності з внутрішнього аудиту ДМС України та суб'єктів господарювання, які належать до сфери управління ДМС України, на І півріччя 2014 року та наказу ДМС України від 07.04.2014 № 68, (далі - аудит) комісією виявлено, зокрема, що 31 липня 2013 року начальником ГУДМС України у Львівській області ОСОБА_3 прийнято рішення про продовження строку перебування на території України до 1 жовтня 2013 року 19 громадян Демократичної Республіки Конго, які прибули в Україну 19.03.2013 за візою «типу Д» для навчання до 01.08.2013 та були документовані посвідками на тимчасове проживання, з грубим порушенням пункту 6 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150, (далі - Порядок № 150) та Порядку розгляду заяв іноземців та осіб без громадянства про продовження строку перебування на території України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 квітня 2012 року № 363, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 травня 2012 року за № 778/21091. Однак, не зважаючи на те, що заяви іноземців про продовження строку перебування на території України подано після закінчення терміну дії посвідок на тимчасове проживання та до цих заяв не додано подання відповідного державного органу, відповідального за виконання освітніх програм, позивач продовжив строк перебування 19 громадян Демократичної Республіки Конго всупереч приписам законодавства. Крім того, 24 серпня 2013 року начальником ГУДМС України у Львівській області ОСОБА_3 вдруге за відсутності передбачених законодавством підстав прийнято рішення про продовження строку перебування на території України тих же 19 громадян Демократичної Республіки Конго до 30 грудня 2013 року. Ураховуючи вчинення начальником ГУДМС України у Львівській області ОСОБА_3 одноразового грубого порушення трудових обов'язків, яке виразилось у незабезпеченні ним належної реалізації державної політики у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, що призвело до перебування на території України до 30 грудня 2013 року за відсутності передбачених законодавством підстав 19 громадян Демократичної Республіки Конго, які згідно із пунктом десятим Порядку № 150 зобов'язані були б виїхати за межі України протягом семи днів після закінчення дії посвідок на тимчасове проживання (дія посвідок закінчувалась 01.08.2013), вважає, що оскаржуваний позивачем наказ ДМС України в частині підстав звільнення ґрунтується на приписах законодавства. 
		Представник відповідача у судових засіданнях заперечення підтримала повністю з підстав, викладених у них, просила у задоволенні позову відмовити.
		Заслухавши доводи представників сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.
		Відповідно до ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби поширюється юрисдикція адміністративних судів. Пунктом 15 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. 
		           Відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 405/2011 (далі - Положення), ДМС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України (далі - Міністр). ДМС України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів (пункт 1).
		        Пунктом 7 Положення визначено, що ДМС України здійснює свої повноваження безпосередньо та через головні управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - територіальні органи ДМС України), управління, відділи (сектори) міграційної служби в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.
		            Голова ДМС України призначає на посади за погодженням із Міністром керівників територіальних органів ДМС України та їх заступників, звільняє з посад керівників територіальних органів ДМС України та їх заступників (пп. 12 абзацу 2 пункту 10 Положення).
		Судом встановлено, що наказом Державної міграційної служби України від 05.10.2011 року № 256-к «Про призначення ОСОБА_3» та наказом ГУДМС України у Львівській області від 05.10.2011 № 1-к «Про призначення ОСОБА_3»  призначено ОСОБА_3 з 5 жовтня 2011 року на посаду начальника  Головного управління  Державної міграційної служби України у Львівській області.
		18.04.2014 року за результатами виїзного планового фінансового аудиту та аудиту відповідності в  Головному управлінні  Державної міграційної служби України у Львівській області за період з 01.01.2013р. по 01.04.2014р. комісією виявлено,  що 31 липня 2013 р. начальником Головного управління Державної міграційної служби  України у Львівській області ОСОБА_3 прийнято рішення про продовження строку перебування на території України до 1 жовтня 2013 року 19 громадян Демократичної Республіки Конго, які прибули в Україну 19.03.2013р. за візою «типу Д» для навчання до 01.08.2013р. та були документовані посвідками на тимчасове проживання, з грубим порушенням пункту 6 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 р. № 150, (далі - Порядок № 150) та Порядку розгляду заяв іноземців та осіб без громадянства про продовження строку перебування на території України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 квітня 2012 року № 363, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 травня 2012 року за № 778/21091.
		  24 серпня 2013 року начальником ГУДМС України у Львівській області ОСОБА_3 прийнято рішення про продовження строку перебування на території України тих же 19 громадян Демократичної Республіки Конго до 30 грудня 2013 р.
		Наказом  Державної міграційної служби України від 14.05.2014 року № 292-к «Про звільнення ОСОБА_3» звільнено 14 травня 2014 року ОСОБА_3 з посади начальника ГУДМС України у Львівській області за одноразове грубе порушення трудових обов'язків відповідно до пункту 1 статті 41 КЗпП України.
		 Наказом Головного управління Державної міграційної служби  України у Львівській області від 15.05.2014 № 117-к «Про оголошення наказу про звільнення ОСОБА_3» оголошено наказ  Державної міграційної служби України від 14.05.2014 №292-к «Про звільнення ОСОБА_3».
		 Суд зазначає, що звільняючи позивача з посади, відповідач виходив з того, що останнім було вчинено проступок, який виразився у незабезпеченні ним належної реалізації державної політики у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконні) міграції, що призвело до перебування на території України до 30 грудня 2013 року за відсутності передбачених законодавством підстав 19 громадян Демократичної Республіки Конго.
		         Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає, що оскаржувані накази прийняті відповідачами неправомірно та підлягають скасуванню, виходячи з викладеного.
		      Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		        Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці закріплено Кодексом законів про працю України, який регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (ст.1 КЗпП України).
		         Статтею 5-1 КЗпП України     визначено гарантії забезпечення права громадян на працю. Так, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (п. 6 ч.1 ст.5-1 КЗпП України).
		         Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.     
		            Відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		          Відповідно до ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
		        Крім підстав, передбачених ст.40 КЗпП України, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний з додаткових підстав щодо окремих категорій працівників за певних умов. 
		          Відповідно до п.1 ст.41 КЗпП України, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.
		       Отже, дисциплінарне стягнення за цією статтею накладається за однократне порушення, яке має грубий і очевидний характер, є несумісним із продовженням виконання трудових обов'язків працівника, у тому числі перевищення своїх повноважень, а також за вчинок, який порочить працівника як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.
		Згідно роз'яснень Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» у правах про поновлення, на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, і чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40, п.1 ст.41 КЗпП, чи до держані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149  КЗпП  правила і порядок застосування "дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, попередня робота працівника.
		Згідно зі  ст.148 КЗпП України  дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
		          При цьому, застосуванню такого заходу стягнення як звільнення, відповідно до вимог ст.149 КЗпП України, передує зажадання від порушника трудової дисципліни письмових пояснень, врахування ступеню тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставин, за яких вчинено проступок, і попередньої роботи працівника, що кореспондується із вказівками Верховного Суду України, наведеними у п.п.18, 22 Постанови Пленуму №9 від 06.11.92р.     «Про практику розгляду судами трудових спорів». 
		           Перевіряючи законність звільнення позивача, додержання відповідачем передбачених ст.ст.147-1, 148, 149 КЗпП України правил і порядку застосування дисциплінарних стягнень, суд виходить з наступного.
		      Відповідачем в наказі від 14.05.2014 року №292-к «Про звільнення ОСОБА_3» зазначено, що грубе порушення трудової дисципліни ОСОБА_3 полягало у прийнятті 31.07.2014 року рішення про продовження строку перебування на території України 19 громадянам Демократичної Республіки Конго. 
		           Як уже зазначалось вище, у відповідності до ч.2 ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення не може бути накладене  пізніше шести місяців з дня вчинення проступку, отже, останнім днем накладення дисциплінарного стягнення є 31.01.2014 року. 
		           Однак, відповідачем в порушення ч.2 ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення на ОСОБА_3 було накладено 14.05.2014 року, тобто після завершення строку для накладення такого такого дисциплінарного стягнення.
		     Відповідно до п. 1 ст. 41 КЗпП допускається звільнення керівників та інших відповідальних працівників за одноразове грубе порушення трудових обов'язків.
		          Також, при вирішенні питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку ним заподіяно чи могло бути заподіяно шкоду (п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»). При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов'язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов'язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв'язку між невиконанням працівником трудових обов'язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.
		Попри це, суд вважає, що при прийнятті оспорюваного наказу відповідачем не дотримано вимог ст. 149 КЗпП України щодо врахування, зокрема: тяжкості вчиненого проступку, а саме те, що такий є малозначний, вчиненим проступком не заподіяно жодну шкоду ні інтересам держави ні правам, свободам чи інтересам фізичних осіб, обставини, за яких вчинено проступок - те, що проступок був вчинений з метою уникнення нанесенню шкоди державним інтересам, діловій репутації та подальшого негативного розвитку взаємовідносин між Україною та Демократичною Республікою Конго.
		Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
		Суд оціююючи докази, які є у справі, дійшов висновку про те, що  ОСОБА_3 було звільнено з  посади начальника  Головного управління  Державної міграційної служби України у Львівській області без дотримання вимог чинного законодавства.
		За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. 
		Ст.19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані    діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб,    що передбачені Конституцією та законами України. 
		              Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень,    суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи    прийняті (вчинені) ним    рішення (дії) : 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		        Позивачем були доведені ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог. В той же час, всупереч вимогамст.71 КАС України, відповідачем не були доведені ті обставини, на яких ґрунтувались його заперечення на позов.
		          Таким чином, з врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України є обґрунтованими, документально та законодавчо підтвердженими.
		           Згідно з ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби  виконуються негайно. 
		Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 24, 69, 70, 71, 86, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,-
		 
		Постановив:
		Позов задовольнити.
		Визнати протиправним та скасувати наказ Державної міграційної служби України від 14 травня 2014 року №292-к «Про звільнення ОСОБА_3».
		Поновити ОСОБА_3 на роботі на посаді начальника Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області з 15 травня 2014 року.
		Стягнути з Державної міграційної служби України на користь ОСОБА_3 заробіток за час вимушеного прогулу з 15 травня 2014 року по 08 вересня 2014 року в сумі 31  920 (тридцять одна тисяча дев'ятсот двадцять) грн. 30 коп.
		Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді начальника Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 8471 (вісім тисяч чотириста сімдесят одна)  грн. 14 коп. звернути до негайного виконання.
		Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. 
		Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. 
		Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
		 
		Головуючий суддя                                                  Р. М. Брильовський 
		 
		          Суддя                                                                          І.З. Гулкевич
		 
		          Суддя                                                                         Г.С. Дем'яновський

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...