Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а-5231/11/1070 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення юстиції, зокрема спори у сфері:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 16.10.2014. Забезпечено надання загального доступу: 17.10.2014.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		У Х В А Л А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		"30" вересня 2014 р.                               м. Київ                              К/9991/72425/12 
		 
		Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
		Ситникова О.Ф.(суддя-доповідач),
		Малиніна В.В.,
		Швець В.В.,
		 
		розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Бориспільської міжрайонної прокуратури Київської області про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2012 року, -  
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_4 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправною бездіяльність Бориспільської міжрайонної прокуратури Київської області в питанні захисту прав позивача на отримання свідоцтв про поховання померлих родичів позивача і документу, який би свідчив про реєстрацію намогильних споруд у Книзі реєстрації намогильних споруд відповідно до Закону України «Про поховання та похоронну справу»; зобов'язати відповідача: внести подання до КП 'Тнідинкомунсервіс» та Гнідинської сільської ради про усунення порушень законодавства в частині вчинення дій щодо отримання позивачем свідоцтв про поховання та реєстраційного документу щодо намогильних споруд; притягти до кримінальної відповідальності голову с. Гнідин ОСОБА_5 та директора КП «Гнідинкомунсервіс» ОСОБА_6 у зв'язку з невиконанням ними рішення Бориспільського міжрайонного суду від 6 серпня 2009 року; винести окрему ухвалу суду про притягнення до кримінальної відповідальності голову с. Гнідин ОСОБА_5 та директора КП «Гнідинкомунсервіс» ОСОБА_6 у зв'язку з невиконанням ними рішення Бориспільського міжрайонного суду від 6 серпня 2009 року; стягнути з відповідача на користь позивача 10 000 гривень в якості відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю відповідача. 
		Постановою Київського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2012 року у задоволенні позову відмовлено. 
		Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2012 року постанову суду першої інстанції залишено без змін. 
		Позивач ОСОБА_4 не погодилась з постановою Київського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2012 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2012 року, і звернулась до суду з касаційною скаргою, в який просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових  рішень.
		Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, суд, в межах ст. 220 КАС України, прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
		Судами попередніх інстанцій встановлені наступні обставини. 
		6 серпня 2009 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області було винесено постанову у справі №2а-289/2009, якою визнано протиправною бездіяльність виконавчого комітету Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області щодо реєстрації місць поховання та перепоховань померлих громадян, ведення обліку свідоцтв про поховання та реєстрації намогильних споруд; зобов'язано Гнідинську сільраду та виконком Гнідинської сільради забезпечити: цілодобову охорону зареєстрованих колумбарних ніш, намогильних споруд та склепів, реєстрацію місць поховань та перепоховань померлих громадян відповідно до встановленого законом порядку відповідно до додатку №1 Наказу Держжитлокомунгоспу України №193 від 19.11.2003, видавати свідоцтво про поховання відповідно до додатку №2 Наказу Держжитлокомунгоспу України №193 від 19.11.2003, забезпечити реєстрацію намогильних споруд в Книзі обліку намогильних споруд відповідно до додатку №3 Наказу Держжитлокомунгоспу України №193 від 19.11.2003.
		У зв'язку з невиконанням вказаного рішення Гнідинською сільською радою Бориспільського району Київської області, виконкомом цією сільради та Комунальним підприємством "Гнідинкомунсервіс", позивач звернувся до відповідача з листом від 14 березня 2011 року.
		У відповідь на заяву позивача відповідач надав письмову відповідь від 15 квітня 2011 року №2733, з якої слідує, що відповідачем не встановлено підстав для вжиття засобів прокурорського реагування.
		15 липня 2011 року позивач повторно звернувся до відповідача з листом з вимогою зобов'язати КП "Гнідинкомунсервіс" та Гнідинську сільську раду виконати рішення Бориспільського міськрайонного суду від 6 серпня 2009 року та вжити відповідно до статті 382 Кримінального кодексу України відповідних заходів до голови села Гнідин ОСОБА_5 та директора КП "Гнідинкомунсервіс" ОСОБА_6 у зв'язку з невиконанням ними рішення суду. 3 серпня 2011 року відповідач надав відповідь позивачу на звернення від 15 липня 2011 року № 5021, в якій зазначив, що підстав для вжиття заходів прокурорського реагування не вбачається, а позивачу за захистом порушених прав було рекомендовано звернутись до суду з відповідним позовом.
		26 жовтня 2011 року відповідач повторно надав відповідь позивачу на звернення від 15 липня 2011 року №6788, в якій відповідач описує встановлені ним в ході перевірки звернення обставини та приходить до висновку, що підстав для вжиття заходів прокурорського реагування не вбачається, а позивачу рекомендує звернутись до суду із відповідним позовом.
		Предметом даного спору є незгода позивача з отриманою відповіддю Бориспільської міжрайонної прокуратури Київської області, яка, на думку позивача, є неповною та розглянута з порушенням Закону України «Про звернення громадян».
		Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства, надавши відповідь по суті, в межах своїх повноважень та компетенції, у термін, передбачений законом. 
		З таким висновком погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного  суду України, на підставі наступного. 
		Статтею 40 Конституції України встановлено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. 
		Частиною другою статті 34 Конституції України встановлено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. 
		Згідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
		Відповідно до ст. 15 Закону органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
		Пунктом 6 ч. 1 ст. 18 Закону громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування має право одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги. 
		На підставі ст. 19 Закону України «Про звернення громадян органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення. 
		Згідно до ч.1 ст.20 Закону України «Про звернення громадян», звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
		При зверненні громадян зі скаргою Законом України «Про звернення громадян» не надано право заявнику визначати спосіб вирішення скарги. Тобто, громадянин або інша особа має право на належний розгляд скарги, та отримання відповіді, однак засіб реагування визначає орган або посадова особа, що її розглядає. 
		Відповідно до статті 12 Закону України "Про прокуратуру" від 5.11.1991 №1789-XII, Прокурор розглядає заяви і скарги про порушення прав громадян та юридичних осіб, крім скарг, розгляд яких віднесено до компетенції суду. Прокурор здійснює нагляд за додержанням вимог законодавства щодо порядку розгляду скарг всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами.
		Відповідно до статті 19 Закону України "Про прокуратуру", предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є:   відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам; додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі і гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав;  додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності. Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. При цьому прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.
		Таким чином прокуратура лише тоді може вчиняти дії по захисту прав громадян, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав.   Тому, суд приходить до висновку про те, що відповідач правомірно рекомендував позивачу звернутись до суду з відповідним позовом, оскільки чинним законодавством передбачено судовий порядок захисту порушених прав позивача і позивач цим порядком на момент звернення до відповідача (15 липня 2011 року) не скористався.
		Статтею 121 Конституції України  передбачено вичерпний перелік функцій прокуратури, а саме до функцій прокуратури належить:   підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
		Статтею 20 Закону України "Про прокуратуру"  передбачено вичерпний перелік прав прокуратури при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів та при виявленні порушень закону під час такого нагляду:опротестувати акти Прем'єр-міністра України, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевих Рад, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також рішення і дії посадових осіб; вносити подання або протест на рішення місцевих Рад залежно від характеру порушень; порушувати у встановленому законом порядку кримінальну справу, дисциплінарне провадження або провадження про адміністративне правопорушення, передавати матеріали на розгляд громадських організацій;   давати приписи про усунення очевидних порушень закону;   вносити подання до державних органів, громадських організацій і посадовим особам про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли; звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звертався до відповідача з заявами про спонукання (зобов'язання) третіх осіб до виконання належних їм дискреційних повноважень та приписів рішення суду, та притягнення посадових осіб до кримінальної відповідальності, однак, з   вищезазначених норм Конституції України  та Закону України "Про прокуратуру"  слідує, що: спонукання (зобов'язання) третіх осіб (зокрема і органів місцевого самоврядування та комунальних підприємств) до виконання законодавства не є обов'язковою функцією відповідача;   вжиття заходів (одного чи кількох) прокурорського реагування у випадку встановлення порушень закону під час прокурорського нагляду є правом, а не обов'язком відповідача;   надання законодавством права на вчинення заходів прокурорського реагування кореспондує відповідно і право на не вчинення заходів прокурорського реагування.
		Отже, враховуючи, що терміни надання відповіді відповідачем не порушено, а також зважаючи на обґрунтовану відповідь Генеральної Прокуратури України, колегія суддів вважає, що відповідачем надана відповідь позивачу по суті, в межах своїх повноважень та у термін, передбачений законом. 
		Оскільки питання, порушені позивачем у зверненнях, перевірялись під час судового розгляду справи в повному обсязі, а нові дані або факти, які потребують додаткової перевірки відсутні, суд касаційної інстанції погоджується з тим, що прокуратурою Харківської області надана обґрунтована та вичерпна відповідь на запит ОСОБА_4 від 14 березня 2011 року та від 15 липня 2011 року.
		Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, вважає, що постанова Київського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2012 року ґрунтуються на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду попередніх інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішень відсутні.
		Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Керуючись ст.ст.220, 222, 223, 224, 231 КАС України, -
		 
		у х в а л и в :
		Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2012 року - без змін.
		Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                  О.Ф. Ситников 
		 
		                                                            В.В. Малинін                     
		                                                            
		                                                            В.В. Швець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...