РІШЕННЯ ІМЕНЕМ
УКРАЇНИ
11 грудня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах
Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:
Головуючого, судді
Курської А.Г. суддів Горбань
В.В., Філатової Є.В. при секретарі
Бахтагарєєвій М.В. розглянувши у
відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до ВАТ "Надія" про стягнення компенсації за невикористані
відпустки, стягнення недонарахованої заробітної плати за апеляційною скаргою
позивача ОСОБА_1 на
рішення Красноперекопського міськрайонного
суду АР Крим від 22 серпня 2006 року,
ВСТАНОВИЛА:
21 грудня 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з
позовом до ВАТ "Надія" про стягнення
компенсації за невикористані відпустки, посилаючись на те, що він з 21.11.2000 року був призначений на посаду голови правління ВАТ
"Надія", 05.08.2005 року звільнений з займаної посади,
при цьому весь час роботи був у відпустці лише з 20.04.2005р. по 05.05.2005р. При звільненні компенсації за невикористані
відпустки не отримав. На його думку, вказана
компенсація повинна складати 1735 гривень 67 коп., яку він просить стягнути з відповідача.
Крім того, просить стягнути судові витрати у розмірі 85 гривень.
В ході розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з
відповідача суму компенсації у розмірі 1735 гривень 67 копійок та виключити
стягнення судових витрат у розмірі 85 гривень, оскільки він їх не сплачував.
Крім того, позивач доповнив позовні вимоги та просив
також стягнути з відповідача недонараховану заробітну плату за період перебування його на посаді голови правління, а
саме, з січня 2001 року по квітень 2004 року,
коли його заробітна плата складала нижче законодавчо встановленого розміру
мінімальної заробітної плати. За розрахунком позивача сума не донарахованої до рівня мінімальної заробітної плати за
вказаний період складає 3815 гривень. Всього сума компенсації за
невикористані відпустки та недонарахованої заробітної плати складає 5550 гривень 67 копійок, яку позивач просив
стягнути з відповідача.
Рішенням суду у задоволені позову ОСОБА_1 до ВАТ "Надія" про
стягнення компенсації за невикористані
відпустки, стягнення недонарахованої заробітної плати відмовлено
повністю.
В апеляційній
скарзі позивач ОСОБА_1 просить рішення скасувати та постановити нове рішення, яким стягнути з ВАТ "Надія" на його
користь заробітну плату у розмірі 3815 гривень та компенсацію за невикористану відпустку у сумі 1735, 67 гривен.
Доводи апелянта зводяться до того, що при ухваленні рішення суд порушив норми ст. 95, ч.З та ст. 83 КЗпП України. Відмовляючи у позові у зв'язку з
встановленням факту порушення ним трудового
законодавства, суд не прийняв до уваги, що з 2001 року
|
Справа №22-ц- 6702/2006
|
Головуючий у першії інстанції Шакуліна Л.В.
|
|
|
Доповідач Курська А.Г.
|
по 2004 рік підприємство працювало з
неповним штатом та з невстановленим режимом, отриманий прибуток розподілявся на
погашення боргів по податках та довгострокових зобов'язань минулих періодів.
Після сплати вказаних платежів та з урахуванням прибутку формувалась заробітна платня, яка була нижче мінімально встановленого
законом рівня. У зв'язку зі складними умовами праці
ним не було реалізовано право на відпустки.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача - Карлюкову О.В. та Дербеньову Н.М.,
дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної
скарги, вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню, а
рішення зміні з наступних підстав.
Суд в межах заявлених вимог повно та всебічно дослідив обставини справи,
дав належну оцінку доказам, які надали сторони, і дійшов вірного висновку про
те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення
заборгованості по заробітній платі не підлягають задоволенню за недоведеністю підстав про порушення його прав в цій частині
спору.
Вирішуючи спір, суд виходив з того, що ОСОБА_1, займаючи посаду голови правління, у період з 24.11.2000 року по 05.08.2005 року порушував відносно себе трудове законодавство,
тому що на власний розсуд змінював розмір заробітної плати та встановлював його за усним розпорядженням нижче
від визначенного за штатним розписом,
у зв'язку з чим з урахуванням вимог ст. 95 КЗпП України, ст. 21, 22 Закону України
"Про оплату праці" у задоволенні вимог позивача щодо стягнення
недонарахованої заробітної плати було відмовлено.
Такі висновки
суду колегія суддів визнає правильними і такими, що відповідають фактичним обставинам справи, доказам, які судом перевірені
та оцінені у відповідності до вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для
скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення
нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм
матеріального або процесуального права.
Розглядаючи
позовні вимоги про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, суд правильно послався на ст. 83 КЗпП України, згідно якої у випадку звільнення робітника йому сплачується грошова компенсація за всі
дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної
відпустки і правильно прийняв до уваги роз'яснення, які містяться в
п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 „ Про практику застосування судами
законодавства про оплату праці", які відповідно до
статті 7 Цивільного кодексу України мають
характер правового звичаю, якщо працівник з не
залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за
роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію
за всі дні невикористаної відпустки, але дав неналежну оцінку
доказам в цій частині спору.
Колегія суддів в цій частині рішення не погоджується з висновками суду про
те, що ОСОБА_1 не використав відпустки за роки, що
передували звільненню, у результаті своїх винних противоправних дій. Як
убачається з пояснень позивача, він не використовував
відпустки в інтересах виробничої необхідності, відсутності фінансової
спроможності підприємства та інших поважних причин. При цьому, відсутність
графіків відпусток, наявність за
обліковими даними Красноперекопського міськрайонного суду справи про адміністративне правопорушення за ст. 41 КУпАП за порушення трудового законодавства не є
безспірними доказами наявності вини ОСОБА_1 у невикористанні ним відпустки, оскільки матеріалами справи підтверджується,
що в цей період часу він виконував свої трудові обов'язки
керівника підприємства і посилався на те, що не міг залишити
керівництво з покладанням обов'язків на будь-кого.
При вирішенні питання про період,
за який ОСОБА_1 може бути сплачена компенсація за
невикористану відпустку, судова колегія виходить з того, що до серпня 2001 року діяв, встановлений ст. 233 КЗпП України, тримісячний строк звернення працівника до
суду з заявою про вирішення трудового спору, який ОСОБА_1 був пропущений, питання про його поновлення він перед судом
не ставив. Вказане свідчить, що вимоги позивача про сплату
компенсації за період роботи з 20.11.2000 року по серпень 2001 року не
підлягають задоволенню.
Щодо стягнення суми компенсації за період з серпня 2001 -2003 p.p., то колегія суддів, приймаючи до уваги
бухгалтерську довідку ВАТ "Надія" про розрахунок компенсації за невикористанні відпустки з урахуванням
середнього заробітку на той час ( а.с. 166), вважає за необхідне стягнути компенсацію у розмірі 304,32 гривні, виходячи з того, що сума компенсації в 2001 році складала 124 грн. 80 коп., в 2002 році - 115 грн. 20 коп., в 2003 році - 64 грн.32 коп. У 2004 році нарахування та виплата заробітної плати не проводилась.
Інших об'єктивних даних щодо нарахування суми компенсації апеляційному суду не надано. З пояснень
представників відповідача в засіданні апеляційного
суду убачається, що ОСОБА_1 при звільненні не передав до бухгалтерії підприємства усі необхідні документи. За таких
підстав, колегія суддів вважає за необхідне в решті позовних вимог
ОСОБА_1 відмовити.
Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 325 ЦПК
України, судова колегія
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Красноперекопського міськрайонного суду АР Крим
від 22 серпня 2006 року скасувати в частині висновків щодо виплати компенсації
за невикористані відпустки і ухвалити з цього питання нове
рішення, яким задовольнити частково вимоги ОСОБА_1 про стягнення
компенсації за невикористані відпустки.
Стягнути з ВАТ „Надія" на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані
відпустки в сумі 304 грн. 32 коп. за період з серпня 2001 по 2003 роки.
В решті висновків це ж рішення
залишити без змін.
Стягнути з ВАТ „Надія" в дохід
держави судовій збір в розмірі 51 грн.
Стягнути з ВАТ „Надія" витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн. на рахунок 37313011000322 в УДК АРК МФО 824026 ОКПО 05383075,
одержувач - Апеляційний
суд АР Крим.
Рішення апеляційного суду набирає
законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двох
місяців з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.