Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/27263/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із житлових правовідносин; Спори, що виникають із житлових правовідносин про визнання особи такою, що втратила право користуванням жилим приміщенням.
Надіслано для оприлюднення: 06.01.2015. Зареєстровано: 06.01.2015. Забезпечено надання загального доступу: 13.01.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 755/27263/14-ц
		Р І Ш Е Н Н Я  
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"15" грудня 2014 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
		головуючої судді - Марфіної Н.В.,
		за участі секретаря - Бурлай О.Б.,
		позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_1,
		представника відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_2,
		третіх осіб - ОСОБА_3, ОСОБА_4,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_3, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_3, про усунення перешкод в користуванні квартирою та вселення, -
		 
		у с т а н о в и в :
		 
		03.10.2014 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору міни та на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.06.2012 року. У зазначеній квартирі зареєстровані дружина позивача - ОСОБА_4 та син позивача - ОСОБА_3, а також онук позивача ОСОБА_5 - відповідач у справі. Позивач зазначає, що відповідач не проживає за вказаною адресою вже тривалий час, що підтверджується відповідними актами які засвідчені начальником ЖРЕО-409 зі змісту яких вбачається, що відповідач понад рік не користується квартирою, а саме у період з 2007 року по теперішній час. Відповідно до ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. За таких умов позивач стверджує, що відповідач не проживаючи за місцем реєстрації понад рік втратив право користування зазначеною квартирою, до суду відповідач не звертався, своє право користування не відстоював, отже, на думку позивача, відповідач за власним бажанням без поважних причин не користувався спірною квартирою. Обгрутовуючи свої позовні вимоги позивач крім іншого посилається на те, що не зняття відповідача з реєстрації місця проживання створює суттєві перешкоди здійснення власником своїх прав у володінні, та користуванні квартирою, а саме створюють зайвий тягар, щодо оплати комунальних послуг, позивач самостійно за власні кошти сплачую за послуги, які нараховуються згідно кількості зареєстрованих осіб. Також позивач зазначає, що факт реєстрації особи яка не є власником створює перешкоду для подальшого розпорядження квартирою, а саме при відчужені майна. Посилаючись на положення ст.ст. 321, 317, 391, 319 ЦК України позивач зазначає, що відповідач не має підстав на користування квартирою, а тому просить визнати ОСОБА_5 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1
		04.11.2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні квартирою та вселення. Вимоги зустрічної позовної заяви мотивовано тим, що позивач зареєстрований та  мешкав у квартирі разом зі своїми батьками, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 з 1997 року. 11 січня 2007 року батьки розлучились, і після розлучення батьків позивач за домовленістю батьків між собою до свого повноліття проживав разом з матір'ю, але був зареєстрований за місцем проживання батька. Позивач зазначає, що на даний час він є повнолітньою особою та бажає проживати разом з рідним батьком за адресою реєстрації. Також позивач посилається на те, що він є студентом першого курсу денного відділення та влаштуватися на роботу не має змоги, задля того щоб винаймати житло. За твердженням позивача, на даний час йому немає де жити, так як у квартирі у якій він мешкав до повноліття, мешкає сестра його матері із своєю сім'єю, а також бабуся та дідусь. Позивач зазначає, що відповідач чинить йому перешкоди у користуванні квартирою, не пускає його у квартиру, надати ключі від вхідних дверей до квартири відмовляється. Відповідно до ст. 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок, квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд. Відповідно до ст. 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. Позивач вказує, що за позивачем зберігалося право користування спірним житлом до досягнення 18 років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1, а на час складання актів від 28.03.2012 року та 10.10.2012 року позивач був неповнолітньою особою та проживав разом з матір'ю за домовленістю батьків. ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачу виповнилось 18 років і, на думку позивача, саме з цього часу необхідно починати рахувати строк у один рік. Згідно ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Згідно ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, серед інших, припинення дії, яка порушує право. З урахуванням вказаного позивач вважає, що йому неправомірно створюються відповідачем перешкоди в користуванні квартирою і такі перешкоди повинні бути усунуті, тому він звернувся з зустрічним позовом та просить зобов'язати відповідача не чинити йому перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 надавши ключі від вхідних дверей та вселити позивача у квартиру. 
		В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав вимоги своєї позовної заяви з підстав викладених у ній і просить позов задовольнити та відмовити у задоволенні зустрічного позову посилаючись на те, що ніколи не чинив своєму онуку перешкод в користуванні квартирою і з 2007 року вперше бачить його в суді та навіть не впізнав би якщо зустрів на вулиці.
		ОСОБА_5 в судовому засіданні, яке відбулось 17.11.2014 року, вимоги первісного позову не визнав та просить відмовити у його задоволенні натомість задовольнити його вимоги за зустрічним позовом з підстав викладених у ньому та додатково пояснив суду, що з 2007 року він дійсно не проживав у квартирі свого дідуся, оскільки проживав разом зі своєю мамою за іншою адресою. Також позивач зазначив, що ОСОБА_1 ніколи не давав йому ключів від квартири, а коли він зі своєю мамою у вересні 2014 року прийшов до квартири дідуся, там були квартиранти і більше нікого.
		Представник позивача за зустрічним позовом ОСОБА_5 в судовому засіданні підтримала вимоги зустрічного позову з підстав викладених у ній, просить задовольнити вимоги ОСОБА_5 та відмовити у задоволенні первісного позову посилаючись на те, що строк в один рік треба рахувати з дати повноліття ОСОБА_5 і станом на час розгляду справи такий строк не завершився. Також представник посилається на те, що після розлучення батьків ОСОБА_5 у 2007 році останній за домовленістю між батьками став проживати зі своєю матір'ю, при цьому, така домовленість була лише щодо проживання дитини до досягнення 18 років, а після цього ОСОБА_5 повинен був повернутись на проживання до свого батька. По досягненні повноліття ОСОБА_5 разом зі своєю мамою прийшли до квартири ОСОБА_1, але зустріли там лише квартирантів.
		Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримав вимоги первісного позову та просить відмовити у задоволенні зустрічного позову посилаючись на те, що після розлучення з дружиною у 2007 році він свого сина не бачив і ОСОБА_5 ні до нього особисто, ні до свого діда ОСОБА_1 з питанням про проживання у спірній квартирі не звертався. Також зазначив, що по домовленості з колишньою дружиною їх спільний син ОСОБА_5 до повноліття мав проживати з мамою, а після цього самостійно вирішувати де йому жити. На думку третьої особи, оскільки квартира належить на праві власності ОСОБА_1, саме останній має приймати рішення про те, кому в ній жити і розпоряджатися нею на власний розсуд.
		Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримала вимоги первісного позову та просить відмовити у задоволенні зустрічного позову посилаючись на те, що до шести років вона ростила та опікувалась своїм онуком ОСОБА_5, хоча невістка була проти цього, а у 2007 році батьки ОСОБА_5 розлучились. Після цього, за словами третьої особи, колишня невістка взагалі не давала змоги зустрічатись з онуком, тож з цього часу вона не бачила онука жодного разу. Крім того, третя особа зазначає, що за весь цей час ОСОБА_5 не приходив до них та не дзвонив, ніяких ключів від квартири не просив і ніхто не перешкоджав йому в користуванні квартирою, тож, на думку третьої особи, саме ОСОБА_5 було байдуже до своїх родичів.
		Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 суду показала, що є матір'ю ОСОБА_5 і на її думку, позивачі за первісним позовом мають намір позбавити її сина права на житло, при цьому проживати й надалі з нею син не може, оскільки в квартирі мешкає сім осіб. Свідок зазначила, що проживати разом з колишніми родичами вона не змогла у зв'язку з виникненням постійних конфліктів і тому у 2007 році розлучилась зі своїм чоловіком та пішла проживати до своїх батьків разом із сином. При цьому, свідок стверджує, що колишній чоловік не цікавився життям свого сина та не приймав участі в його вихованні, а про місце проживання дитини вони між собою не домовлялись. Також свідок вказує, що коли ОСОБА_5 виповнилось 18 років вона разом з ним пішли до квартири ОСОБА_1, однак двері ніхто не відкрив, коли прийшли через 2-3 тижні, то двері відкрили орендарі, а господарів не було. Свідок зазначає, що особисто до власника квартири з питанням про проживання ОСОБА_5 за місцем реєстрації вони із сином не звертались, оскільки зв'язки між колишніми родичами було втрачено і номер телефону власника їй не був відомий.
		Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 суду показала, що ОСОБА_5 є її онуком і живе у належній їй квартирі з 2007 року, однак в її квартирі проживає сім осіб, а в квартирі ОСОБА_1 три і онук був би четвертим. Свідок зазначила, що з часу розлучення вона неодноразово намагалась зблизити батька з сином, однак цього не вийшло. Свідок підтвердила, що вона разом зі своєю донькою та онуком ОСОБА_5 після його повноліття двічі приходили до квартири ОСОБА_1, але одного разу їм двері ніхто не відчинив, а іншого разу відкрили орендарі квартири.
		Суд, вислухавши пояснення всіх учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, оцінивши всі наявні у справі докази, а також покази свідків, приходить до висновку про те, що у задоволенні первісного позову та у задоволенні зустрічного позову слід відмовити, з огляду на наступне.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується договором міни від 07.04.1994 року та свідоцтвом про право на спадщину за законом (а.с. 5-6).
		За змістом довідки форми 3 від 12.09.2014 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 (власник), ОСОБА_4 (дружина), ОСОБА_3 (син) та ОСОБА_5 (онук) (а.с. 7).
		Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 не проживає у АДРЕСА_1 з 2007 року і до теперішнього часу, що підтверджується наявними актами від 28.03.2012 року,  10.10.2012 року, 12.09.2014 року та від 24.09.2014 року (а.с. 8-11), які затверджені начальником ЖРЕО-409, а також визнано та не заперечувалось всіма учасниками судового розгляду і підтверджено показами свідків.  
		Відповідно до положень ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
		Судом встановлено, що ОСОБА_5 не проживає в АДРЕСА_1 понад строк встановлений ст. 405 ЦК України.
		За змістом копії свідоцтва про народження ОСОБА_5, він народився він народився ІНФОРМАЦІЯ_2, отже повної цивільної дієздатності він набув ІНФОРМАЦІЯ_3. 
		Згідно ч. 2 ст. 29 ЦК України, фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. 
		При цьому, відповідно до ст. 30 ЦК України, цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право: 1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість; 2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом (ст. 31 ЦК України). 
		Крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: 1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; 2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; 3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; 4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування. Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову установу на її ім'я, за згодою органу опіки та піклування та батьків (усиновлювачів) або піклувальника (ст. 32 ЦК України).
		Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття) (ст. 34 ЦК України).
		Визначений у наведених нормах чинного законодавства України обсяг цивільної дієздатності до досягнення особою вісімнадцяти років не передбачає здійснення нею прав та обов'язків щодо житла. Повне усвідомлення значення своїх дій та керування ними наступає з досягненням повноліття. В даному випадку здатність реалізовувати свої права на житло та створювати для себе у зв'язку із цим обов'язки, а також нести відповідальність за свої дії, що полягає у втраті права на користування житловим приміщенням у разі не проживання в ньому понад встановлені строки, наступає при досягненні особою повної цивільної дієздатності (повноліття).     
		За наведених обставин суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні вимог за первісним позовом про визнання ОСОБА_5 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, оскільки враховуючи положення чинного законодавства України щодо обсягу дієздатності фізичної особи, встановлений ст. 405 ЦК України строк, сплив якого має своїм наслідком втрату права користування квартирою, має відраховуватись в даному випадку з ІНФОРМАЦІЯ_3, тобто з часу набуття ОСОБА_5 повної цивільної дієздатності. Однак станом на час розгляду справи такий строк не закінчився.  
		Стосовно вимог за зустрічним позовом про усунення перешкод в користуванні квартирою та вселення, суд вважає, що у їх задоволенні також слід відмовити, з наступних підстав.
		Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Згідно з ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		При цьому, у даному спорі суд не вбачає порушення прав ОСОБА_5 на проживання у квартирі, оскільки станом на час розгляду справи, останній особисто до власника квартири з питанням про вселення не звертався, а дворазове відвідування квартири ОСОБА_1 при яких власника квартири не було вдома, не можуть свідчити про створення ОСОБА_5 перешкод в користуванні житлом. Крім того, в судовому засіданні ОСОБА_1, як і треті особи, пояснив, що ніколи не чинив своєму онуку перешкод у проживанні в квартирі, а належним та достатніх доказів зворотного позивач за зустрічним позовом суду не надав.      
		Відповідно до ч.  ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
		За таких умов, на думку суду, вимоги за зустрічним позовом є передчасними та на даний час необґрунтованими, що не позбавляє ОСОБА_5 права звернутись до суду з аналогічним позовом у разі настання реальних перешкод в користуванні житлом, адже спір за первісним позовом виник у зв'язку з не проживанням ОСОБА_5 на спірній житловій площі, а не з будь-яких інших причин, що пов'язані з конкретними діями сторін. Напроти, позови про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням характеризуються пасивністю та бездіяльністю обох сторін спору.  
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3,60, 88, 208, 209, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, ст.ст. 29, 30, 31, 32, 34, 405 ЦК України, суд, -
		 
		в и р і ш и в :
		 
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_3, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.
		У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_3, про усунення перешкод в користуванні квартирою та вселення - відмовити.
		Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
		 
		 
		Суддя -

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...