Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-39301св14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.01.2015. Забезпечено надання загального доступу: 27.01.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		У Х В А Л А
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		14 січня 2015 року                                                м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: 
		головуючого  Луспеника Д.Д.,
		 
		суддів:    Закропивного О.В.       Лесько А.О.,               
		               Хопти С.Ф.,                    Червинської М.Є.,    
		розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_8, публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 22 вересня 2014 року,
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		У липні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ «Магазин «Взуття») звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи тим, що 07 липня 2011 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, керівником товариства ОСОБА_9 було відчужено ОСОБА_3 нерухоме майно - вбудовані приміщення магазину по АДРЕСА_1, яке належало товариству. Позивач вважає, що такий договір не відповідає волі сторони цього правочину та суперечить ст. 203 ЦК України, оскільки ОСОБА_9 не мала повноважень на укладення такого договору та діяла від імені товариства без необхідного обсягу дієздатності, з порушенням                п. п. 8.10.2, 8.10.5 Статуту товариства, ст. 98 ЦК України.
		Продаж нерухомого майна товариства міг здійснюватися тільки за рішенням загальних зборів учасників товариства. Рішення зборів учасників товариства, оформлене протоколом № 7 від 06 липня 2011 року, на підставі якого був укладений договір від 07 липня 2011 року, визнано недійсним у судовому порядку. ОСОБА_9, а в подальшому і ОСОБА_10, ОСОБА_4, ОСОБА_7, укладаючи спірний та наступний правочини щодо нерухомого майна діяли за зловмисною домовленістю.
		Під час розгляду справи позивач у порядку ст. 31 ЦПК України подав заяву про збільшення та уточнення позовних вимог, в якій просив визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 07 липня 2011 року, укладений між ТОВ «Магазин «Взуття» та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстраційним                 № 1332, та посилаючись на ст. ст. 387, 388 ЦК України, просив витребувати на користь товариства з володіння ОСОБА_4, вбудовані приміщення частини літ. «А» 1-го поверху (позиція 1, 2) площею 67,4 кв.м., реєстраційний номер 3921708, а також з володіння ОСОБА_5 та ОСОБА_11 вбудовані приміщення, частини літ. «А» поверху (позиція 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) загальною площею 67,4 кв.м, реєстраційний номер 36233656, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, яке розташоване на земельній ділянці площею 53,9 кв.м, кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:06:001:0029, шляхом передачі в натурі. 
		Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 18 березня 2014 року визнано договір купівлі-продажу від 07 липня 2011 року, укладений між ТОВ «Магазин «Взуття» та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_8 недійсним з моменту його укладення. Витребувано на користь ТОВ «Магазин «Взуття» з володіння             ОСОБА_4 нерухоме майно - вбудовані приміщення част. літ. «А» 1-го поверху (позиція 1, 2) площею 67,4 кв.м реєстраційний номер - 3921708, за адресою: АДРЕСА_1, яке розташоване на земельній ділянці площею 53,9 кв.м, кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:06:001:0029, шляхом його передачі в натурі. Витребувано на користь ТОВ «Магазин «Взуття» з володіння ОСОБА_5 нерухоме майно - вбудовані приміщення, част. літ. «А» 1-поверху (позиція 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) загальною площею 67,4 кв.м, реєстраційний номер - 36233656 за адресою: АДРЕСА_1, яке розташоване на земельній ділянці площею 53,9 кв.м, кадастровий номер земельної ділянки:                     2110100000:06:001:0029 шляхом його передачі в натурі. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 солідарно на користь ТОВ «Магазин «Взуття» сплачений судовий збір у розмірі 1 420 грн. та 114 грн. 70 коп.
		Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 22 вересня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		У касаційній скарзі ТОВ «Магазин «Взуття», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.  
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив із того, що згідно  рішення господарського суду Закарпатської області від 23 жовтня 2013 року, яке набрало законної сили, рішення загальних зборів товариства, оформлене протоколом від 06 липня 2011 року № 7, відповідно до якого 10-ма учасниками ТОВ «Магазин «Взуття» було погоджено продаж спірного майна, визнано недійсним. Таким чином, волевиявлення товариства на укладення договору купівлі-продажу від 07 липня 2011 року  між ОСОБА_9, яка діяла від імені ТОВ «Магазин «Взуття», та ОСОБА_3 не було, тому вказаний договір є недійсним. На підставі ст. ст. 358, 388, 1212, 1213 ЦК України  відчужене нерухоме майно підлягає витребуванню у відповідачів.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що договір купівлі-продажу від 07 липня 2011 року, укладений між ОСОБА_9, яка діяла від імені ТОВ «Магазин «Взуття», та ОСОБА_3 не можна визнати недійсним, оскільки ОСОБА_3 та нотаріус не знали і не могли знати про незаконність рішення загальних зборів учасників товариства та про обмеження повноважень директора. Крім того ч. 1 ст. 388 ЦК України до даних правовідносин застосовуватися не може, оскільки не стосується наслідків дій, вчинених керівником юридичної особи. 
		З таким висновком апеляційного суду погодитись не можна, оскільки він не ґрунтується на матеріалах справи та суперечить нормам матеріального та процесуального права.
		 
		Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. 
		Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. 
		Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.
		Судом установлено, що ТОВ «Магазин «Взуття» зареєстроване як юридична особа 11 грудня 1995 року, що підтверджено випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 08 липня 2013 року             (а. с. 4 т. 1).
		31 січня 2001 року за договором купівлі-продажу № 357, укладеним між Фондом приватизації та управління  майном міста Ужгородської міської ради та ТОВ «Взуття», посвідченим приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу, ТОВ «Магазин «Взуття» придбало у власність шляхом викупу об'єкт приватизації - вбудовані приміщення площею 269 кв.м по                     АДРЕСА_1. 05 квітня 2001 року товариству було видано свідоцтво про право власності на вказане нерухоме майно (а. с. 18-21 т. 1).
		На підставі рішення виконкому Ужгородської міської ради № 257 від                      15 жовтня 2003 року виконкомом було видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно - ТОВ «Магазин «Взуття» загальною площею 269,3 кв.м по                 АДРЕСА_1. Право власності ТОВ «Магазин «Взуття» на приміщення цього магазину було зареєстроване у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 3921708, що підтверджується витягом про реєстрацію прав власності на нерухоме майно від 15 грудня 2003 року (а. с. 22-23 т. 1).
		07 липня 2011 року директор ОСОБА_12, діючи від імені ТОВ «Магазин «Взуття», на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_8 продала ОСОБА_3 нерухоме майно - будівлю «Магазину «Взуття» площею 134,8 кв.м по АДРЕСА_1 (а. с. 24-26 т. 1).
		07 березня 2012 року на підставі договору дарування посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрованого в реєстрі за № 392 ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 1/2 частину приміщень «Магазину «Взуття» по АДРЕСА_1 площею               67,4 кв.м (а. с. 85-87 т. 1).
		16 березня 2012 року ОСОБА_9, яка діяла від імені ОСОБА_4 на підставі довіреності посвідченої приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_8 від 17 листопада 2011 року за реєстровим                      № 3776, уклала із ОСОБА_13 договір про поділ жилих приміщень в натурі, посвідчений нотаріусом, за яким «Магазин «Взуття», що знаходиться за адресою:     АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 53,9 кв.м поділено, а саме: ОСОБА_4 набула права власності на вбудовані приміщення част. «А» 1-го поверху (поз. 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв.м, що складає 1/2 від площі             134,8 кв.м (п. 3.1 договору), ОСОБА_3 набув право власності на вбудовані приміщення част. 1-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв.м, що складає 1/2 від площі 134,8 кв.м (а. с. 88-95 т. 1).
		На підставі договору купівлі-продажу від 23 березня 2012 року,  посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу                 ОСОБА_14 та зареєстрованого в реєстрі за № 763, ОСОБА_10 продав                 ОСОБА_4  належне йому нерухоме майно, а саме вбудовані приміщення час. «А», 1-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв.м. по АДРЕСА_1 за ціною 289 190 грн., згідно яких покупець сплатив продавцю 147 500 грн., а сплата решти коштів відстрочується і сплачується згідно умов договору впродовж одного банківського дня (а. с. 96-100 т. 1).
		ОСОБА_4, як іпотекодавець згідно іпотечного договору 23 березня 2012 року у якості забезпечення виконання зобов'язань іпотекодавця за Договором кредиту передала ПАТ «Укрсоцбанк» в іпотеку вбудовані приміщення част. «А» - 1 поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв.м. Вартість предмету іпотеки сторони оцінили в                   1 833 347 грн. Розмір забезпеченого зобов'язання іпотекодавця за кредитним договором 900 тис. грн. та всі інші нарахування згідно умов договору                             (а. с. 63-64 т. 1).
		05 квітня 2012 року ОСОБА_9, яка діяла від імені ОСОБА_4, на підставі нотаріально посвідченої від 23 березня 2012 року довіреності уклала з ОСОБА_7 договір дарування, який посвідчений нотаріусом за реєстровим №655, за умовами якого вбудовані приміщення час. «А» - 1-го поверху                  (поз. 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, розташовані на земельній ділянці площею 53,9 кв.м були подаровані ОСОБА_7 Дар сторони оцінили у розмірі 54 209 грн.                          (а. с. 101-104 т. 1).
		08 липня 2013 року ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого нотаріусом та зареєстрованого в реєстрі за №1114 продала вбудовані приміщення час. «А» 1-поверху (поз. 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_5 та               ОСОБА_6, в рівних частках, 1/2 частці кожному, за ціною 645 550 грн., які продавець згідно п. 2 договору одержав до підписання договору (а. с. 140-142 т. 1).
		Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		 
		Як вбачається з матеріалів справи, підставою для укладення 07 липня                2011 року директором ОСОБА_12 від імені ТОВ «Магазин «Взуття» договору купівлі-продажу нерухомого майна - будівлі «Магазину «Взуття» площею                 134,8 кв.м по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 було рішення зборів учасників ТОВ «Магазин взуття», оформлене протоколом № 7 від 06 липня                  2011 року, згідно якого 10-ма учасниками ТОВ «Магазин «Взуття» було погоджено продаж спірного майна (а. с. 55 т. 1).
		 
		Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		          
		Рішенням господарського суду Закарпатської області від 23 жовтня                    2013 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04 лютого 2014 року, рішення загальних зборів учасників ТОВ «Магазин взуття» про погодження продажу вбудованих приміщень магазину по вул. Корзо № 17 у м. Ужгород, яке було оформлено протоколом № 7 від                    06 липня 2011 року, визнано недійсним (а. с. 134-137, 231-234 т. 1).
		 
		Господарським судом було встановлено, що у зборах, рішення яких оформлено протоколом № 7 від 06 липня 2011 року, взяв участь тільки один учасник, який володів часткою у розмірі 10% статутного фонду, решта 9 учасників про проведення зборів не були повідомлені, їх підписи на протоколі були відтворені струмним способом за допомогою знакодрукуючого пристрою.
		 
		Відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
		 
		У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.   
		 
		Суд першої інстанції вважав доведеною ту обставину, що ТОВ «Магазин «Взуття» довів, що ОСОБА_3 знав та за всіма обставинами не міг не знати про обмеження повноважень ОСОБА_9 щодо представництва товариства при укладенні з ним договору 07 липня 2011 року.
		 
		Тобто суд першої інстанції, посилаючись на ч. 3 ст. 203, ст. 215 ЦК України, дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна - будівлі «Магазину «Взуття» площею 134,8 кв.м по АДРЕСА_1, укладеного 07 липня                 2011 року між директором ОСОБА_12 від імені ТОВ «Магазин «Взуття» та ОСОБА_3, недійсним.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із недоведеності тієї обставини, що ОСОБА_3 не знав і не міг знати про незаконність рішення загальних зборів учасників товариства та про обмеження повноважень директора.
		 
		Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Результати оцінки доказів суд відображає  в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови в їх прийнятті.
		 
		Всупереч наведеної норми процесуального права апеляційний суд не навів жодних мотивів, з яких виходив, вважаючи недоведеною ту обставину, що  ОСОБА_3 міг знати про обмеження повноважень директора на укладення з ним договору купівлі-продажу нерухомого майна.
		 
		Апеляційний суд також не відобразив у рішенні результати оцінки наявних у справі доказів, зокрема, довіреності ОСОБА_3, виданої 08 липня 2011 року, наступного дня після купівлі ним спірних приміщень, якою він уповноважив  ОСОБА_12 без обмеження строком повністю на свій розсуд розпоряджатися  придбаним ним майном, з правом укладати будь-які угоди від його імені, отримувати гроші тощо (а. с. 83 т. 1).
		 
		Не відобразив  апеляційний суд у своєму рішенні оцінку і тій обставини, що  надавши такі повноваження ОСОБА_12, ОСОБА_3  подарував  частину спірних приміщень ОСОБА_4, уклавши з нею 07 березня 2012 року відповідний договір, та 16 березня 2012 року уклав договір про поділ нежилих приміщень в натурі з ОСОБА_4, від імені якої на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 17 листопада 2011 року діяла також ОСОБА_12 (а. с. 88-89 т. 1).     
		 
		Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 
		1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
		2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
		3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		 
		Отже, важливою умовою звернення з віндикаційним позовом (ст. 388 ЦК України) є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин.
		 
		Добросовісним повинен вважатися той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати, а недобросовісним володільцем - та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне.
		 
		Таким чином, незважаючи на добросовісність набувача, майно підлягає витребуванню в разі вибуття його поза волею власника.
		 
		Враховуючи наведене майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення зборів учасників товариства, оформленого протоколом № 7 від 06 липня 2011 року, в подальшому скасованого рішенням господарського суду, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею й він має право витребувати його від добросовісного набувача за правилами ст. 388 ЦК України.
		 
		Апеляційний суд на вказані норми матеріального права уваги не звернув та помилкового дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
		 
		Разом з тим, обґрунтовуючи свої позовні вимоги про витребування майна,  ТОВ «Магазин «Взуття» посилалося тільки на ст. 388 ЦК України.
		 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції, крім вказаної норми, послався на ст. 1212 ЦК України як на підставу для задоволення позову.
		 
		При цьому не врахував, що договірний характер правовідносин виключає можливість застосування судом положень ст. 1212 ЦК України (правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-122 цс14 від 24 вересня 2014 року). 
		 
		Тобто, посилання суду першої інстанції на норми                                              ст. ст. 1212 -1213 ЦК України є помилковим, на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув. 
		Таким чином апеляційним судом у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України не враховані норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлені та не перевірені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 
		у х в а л и л а : 
		Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» задовольнити частково.
		 
		Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 22 вересня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		         
		Головуючий:                                                                      Д.Д. Луспеник
		        
		         
		         Судді:                                                                                   О.В. Закропивний
		 
		 
		                                                                                                       А.О. Лесько
		 
		                                                                                                                                                                                                             
		С.Ф. Хопта
		 
		                                                                                                       
		М.Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...