Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/3897/14 : не визначено.
Надіслано судом: 29.01.2015. Зареєстровано: 30.01.2015. Забезпечено надання загального доступу: 02.02.2015.
Дата набрання законної сили: 05.03.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  26.01.2015 р.                                                                              Справа № 914/3897/14 
		за позовом: Прокурора Личаківського району міста Львова в інтересах держави
		відповідач-1: Музей народної архітектури та побуту міста Львова,
		відповідач-2: Приватне підприємство "Дік Арт",
		Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1: Львівська міська рада
		про визнання недійсним договору та стягнення 316 620,00грн.
		 
		суддя Коссак С.М.
		секретар  Чеботар Є.О.
		За участю
		Прокурор: Леонтьєва Н.Т. - наказ прокуратури Львівської області від 22 січня 2015 року №108к;
		Від відповідача-1: Ільницька С.В. - представник за довіреністю від 20.05.2014р.; 
		Від відповідача-2:  Сидор А.П. - директор; 
		Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -1: Піскун А.Й. - представник за довіреністю №1.7вих-30 від 19.03.2014р.
		 
		Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Прокурора Личаківського району міста Львова в інтересах держави до Музею народної архітектури та побуту міста Львова (відповідач-1) та Приватного підприємства "Дік Арт" (відповідач-1), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Львівська міська рада про визнання недійсним договору та стягнення 316620,00грн.
		          Ухвалою господарського суду Львівської області від 05.11.2014р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 24.11.2014р. Цією ж ухвалою суду залучено у справу третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -1 Львівську міську раду.  Рух справи відображено у попередніх ухвалах суду.
		Позовні вимоги прокурора обґрунтовані наступним. Між Музеєм народної архітектури та побуту у м.Львові та ПП «Дік Арт» укладено договір оренди технологічного майданчику №20.03/1 від 20 березня 2014 року. Прокурор просить суд визнати недійсним даний договір оренди. Підставою визнання договору недійсним, на думку прокурора, є суперечність п.1 Додатку №1 до договору оренди технологічного майданчику №20.03.2014 статусу Музею народної архітектури та побуту  у м. Львові як музею заснованого на комунальній формі власності та суперечність ст..ст.759, 762 ЦК України, ст..13 Закону України «Про музей та музейну справу (арк..5 позовної заяви). Зокрема, зазначається, що « оскільки на виконання умов договору оренди технологічного майданчику №20.03/1 від 20 березня 2014 року, ПП «Дік Арт» користувалося об'єктом оренди, то кошти в розмірі 158     310 грн., які були отриманні Музеєм від ПП «Дік Арт» на виконання даного договору підлягають залишенню у власності Музею як орендна плата за користування ПП «Дік Арт» технологічними майданчиками. Водночас, ПП «Дік Арт» зобов'язане повернути Музею кошти в розмірі 316     620, 00грн., які отриманні від продажу квитків на територію Музею 20-21 квітня 2014 року».
		          У судовому засіданні 26.01.2015 року прокурор підтримав свої вимоги, просить їх задоволити повністю.
		          Відповідач -1, відповідач - 2, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - 1 проти позову заперечили, з підстав зазначених у відповідних відзивах та письмових поясненнях. Зокрема, наголосили, що договір оренди технологічного майданчику №20.03/1 від 20 березня 2014 року, укладений між Музеєм народної архітектури та побуту у м.Львові та ПП «Дік Арт» є правомірний, не порушує вимог закону та прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, в тому числі держави.
		У судовому засіданні 26.01.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.
		Між Музеєм народної архітектури та побуту у м.Львові (за договором орендодавець) та ПП «Дік Арт» (за договором орендар) укладено договір оренди технологічного майданчику №20.03/1 від 20 березня 2014 року, предметом якого є строкове та платне користування технологічним майданчиком на території музею народної архітектури та побуту у м.Львові, згідно з схемою, що є невід'ємною частиною цього договору. Згідно з п.2.1 Договору орендар набуває права користування об'єктом оренди з моменту підписання обома сторонами Акта прийому - передачі об'єкта оренди, що є невід'ємною частиною цього Договору. В матеріалах справи наявний Акт прийому - передачі об'єкта оренди від 20 квітня 2014 року (в рамках Договору №20.03/1 оренди технологічного майданчика від 20 березня 2014 року) та Акт від 22 квітня 2014 року повернення (в рамках Договору №20.03/1 оренди технологічного майданчика від 20 березня 2014 року).   
		Сторони погоджуються, що об'єкт оренди буде використовуватися орендарем для проведення свята «Великдень в Гаю» (п.1.2 Договору). Строк дії Договору становить 1 рік з моменту підписання сторонами. Строк оренди об'єкта протягом дії цього Договору становить 2 (два) дні, а саме 20-21 квітня (кожного року відповідно до святкування Виликодня).
		Відповідно до п.4.1 Договору за користування об'єктом оренди Орендар сплачує Орендодавцеві орендну плату у розмірі, що визначається у кожному окремому Додатку до цього Договору, та після їх підписання та скріплення печатками уповноваженими представниками Сторін є невід'ємними частинами цього Договору.
		Додатком №1 до Договору сторони погодили розмір орендної плати за користування об'єктом оренди протягом 20-21 квітня 2014 року, що становить 10 гривень від кожного реалізованого квитка під час свята «Великдень в Гаю».
		Зазначений захід проводився з врахуванням наказу директора Музею народної архітектури та побуту у м.Львові №78 - а від 10 квітня 2014 року та та положення про організацію та проведення свята «Великдень в Гаю».   
		Згідно Статуту Музею народної архітектури та побуту у м.Львові, затвердженого начальником управління культури і туризму Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради 2 березня 2009 року, погодженого директором Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради 2 березня 2009 року Музей має право: у господарській діяльності укладати відповідні угоди з юридичними та фізичними особами(п.п.4.14; 5.4); з метою організації культурного відпочинку людей та екскурсійного обслуговування туристів укладати цивільно-правові договори для організації виставок тощо.
		Між сторонами Договору існують тривалі зв'язки щодо спільного проведення різноманітних свят, зокрема укладено Договір про співпрацю в організації свята «День матері» №08-05/14 від 8 травня 2014 року; Договір про співпрацю в організації свята «Різдво в Гаю» №20/12 від 20 грудня 2013 року. Матеріали справи містять Державний акт 1984 року Б №061413, виданий  Музею народної архітектури та побуту у м.Львові про безоплатне та постійне землекористування на території «Шевченківського гаю».
		При прийнятті рішення суд виходив з такого.
		Відповідно до ч.1 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (ч.3 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру»).
		Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 з урахуванням того, що «інтереси  держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній  заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин. Державні інтереси закріплюються як нормами  Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. 
		Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року №7 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» у вирішенні питання про порушення справи за позовною заявою прокурора господарському суду слід виходити з такого.
		Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 ГПК господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.
		Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 № 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - Рішення Конституційного Суду України) під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
		Відповідні повноваження органу місцевого самоврядування визначаються з огляду на вимоги Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
		Згідно з п.2.10. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13р. №11 « Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
		Прокурор, звертаючись до господарського суду із заявою про визнання правочину недійсним, виступає позивачем або зазначає у ній позивачем державний чи інший орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, наприклад, управляти майном, що є предметом цього правочину, і визначає відповідачами, як правило, сторони за правочином (договором). 
		Прокурор просить суд визнати недійсним договір оренди технологічного майданчику №20.03/1 від 20 березня 2014 року, укладений між Музеєм народної архітектури та побуту у м.Львові та приватним підприємством «Дік Арт».
		Підставою визнання договору недійсним, на думку прокурора, є суперечність п.1 Додатку №1 до договору оренди технологічного майданчику №20.03.2014 статусу Музею народної архітектури та побуту  у м. Львові як музею заснованого на комунальній формі власності та суперечність ст..ст.759, 762 ЦК України, ст..13 Закону України «Про музей та музейну справу (арк..5 позовної заяви). Зокрема, зазначається, що « оскільки на виконання умов договору оренди технологічного майданчику №20.03/1 від 20 березня 2014 року, ПП «Дік Арт» користувалося об'єктом оренди, то кошти в розмірі 158     310 грн., які були отриманні Музеєм від ПП «Дік Арт» на виконання даного договору підлягають залишенню у власності Музею як орендна плата за користування ПП «Дік Арт» технологічними майданчиками. Водночас, ПП «Дік Арт» зобов'язане повернути Музею кошти в розмірі 316     620, 00грн., які отриманні від продажу квитків на територію Музею 20-21 квітня 2014 року».
		Статтею 204 ЦК України      встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		          Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.
		          Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.
		          Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину           сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права так і обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.
		          Слід зазначити, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
		          Пунктом 4 статті 179 ГК України визначено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
		               Аналогічні положення містять і норми ЦК України, які визначають, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (стаття 627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (стаття 628 ЦК України), сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 ЦК України).
		                              Статтею 180 ЦК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
		Як встановлено, між Музеєм народної архітектури та побуту у м.Львові (за договором орендодавець) та ПП «Дік Арт» (за договором орендар) укладено договір оренди технологічного майданчику №20.03/1 від 20 березня 2014 року, предметом якого є строкове та платне користування технологічним майданчиком на території музею народної архітектури та побуту у м.Львові, згідно з схемою, що є невід'ємною частиною цього договору. Згідно з п.2.1 Договору орендар набуває права користування об'єктом оренди з моменту підписання обома сторонами Акта прийому - передачі об'єкта оренди, що є невід»ємною частиною цього Договору (є в матеріалах справи).
		Сторони погоджуються, що об'єкт оренди буде використовуватися орендарем для проведення свята «Великдень в Гаю» (п.1.2 Договору). Строк дії Договору становить 1 рік з моменту підписання сторонами. Строк оренди об'єкта протягом дії цього Договору становить 2 (два) дні, а саме 20-21 квітня (кожного року відповідно до святкування Виликодня).
		Відповідно до п.4.1 Договору за користування об'єктом оренди Орендар сплачує Орендодавцеві орендну плату у розмірі, що визначається у кожному окремому Додатку до цього Договору, та після їх підписання та скріплення печатками уповноваженими представниками Сторін є невід'ємними частинами цього Договору.
		Додатком №1 до Договору сторони погодили розмір орендної плати за користування об'єктом оренди протягом 20-21 квітня 2014 року, що становить 10 гривень від кожного реалізованого квитка під час свята «Великдень в Гаю».
		Зазначений захід проводився з врахуванням наказу директора Музею народної архітектури та побуту у м.Львові №78 - а від 10 квітня 2014 року та та положення про організацію та проведення свята «Великдень в Гаю».   
		Згідно Статуту Музею народної архітектури та побуту у м.Львові, затвердженого начальником управління культури і туризму Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради 2 березня 2009 року, погодженого директором Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради 2 березня 2009 року Музей має право: у господарській діяльності укладати відповідні угоди з юридичними та фізичними особами(п.п.4.14; 5.4); з метою організації культурного відпочинку людей та екскурсійного обслуговування туристів укладати цивільно-правові договори для організації виставок тощо.
		Відповідно до частини 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Між сторонами виникли взаємні права та обов'язки на підставі укладеного договору оренди.
		Відповідно до ч.1 ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
		Згідно ст.286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. 
		Відповідно до статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов. Вичерпного переліку умов, істотних для договорів оренди (найму), ЦК України і ГК України не містять. Однак за змістом статей 759 - 762 ЦК України слід дійти висновку, що істотними для даного виду договорів є умови про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування.
		Що ж до договорів оренди державного та комунального майна, то стаття 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає умови, які є істотними для даних договорів, причому відповідно до статті 12 цього Закону договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.
		Згідно з ч.2 ст. 762 ЦК України, якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. 
		Таким чином, орендна плата є істотною умовою договору оренди.
		У договорі оренди технологічного майданчику №20.03/1 від 20 березня 2014 року, укладеного між Музеєм народної архітектури та побуту у м.Львові та ПП «Дік Арт» орендна плата та порядок її сплати передбачена.
		Відповідно до ст..13 Закону України «Про музей та музейну справу» фінансування музеїв залежно від форм власності здійснюється за рахунок коштів відповідно державного бюджету, місцевих бюджетів, благодійних внесків фізичних та юридичних осіб, інших джерел, не заборонених законодавством.
		Відповідно Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами культури, заснованими на державній та комунальній формі власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.2011 року №1271 до платних послуг віднесено відвідування заповідників, музеїв та виставок (п.13) та надання  в  оренду  приміщень театрів,  концертних залів, цирків, культурно-освітніх закладів, музеїв і заповідників у разі, коли  це  не  перешкоджає  провадженню закладом діяльності у сфері культури (п.17).
		Таким чином, законодавством розмежовано платні послуги за відвідування музею та, окремо, надання в оренду приміщень музеїв, тощо.
		У зв'язку з цим, позивач помилково не розмежовує окремо платну послугу, яка надається Музеєм за його відвідування (наприклад, плата за вхід (квиток) та орендну плату як платну послугу Музею за надання в оренду приміщень Музею.
		Згідно зі ст..627 ЦК України відповідно до ст..6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Відповідно до ст..6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати своє відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.     
		З врахуванням наведеного вище, суд констатує, що орендна плата як істотна умова визначена у договорі оренди технологічного майданчику №20.03/1 від 20 березня 2014 року, укладеного між Музеєм народної архітектури та побуту у м.Львові та ПП «Дік Арт», а також встановлений її розмір та порядок сплати. Також така діяльність не суперечить Статуту Музею.
		Також слід зазначити, що на виконання п.3 наказу Музею народної архітектури та побуту у Львові №78-а від 10 квітня 2014 року, п.2.4.1.7. Положення про організацію та проведення свята «Великдень в гаю» від 08 квітня 2014 року ПП «Дік Арт» здійснило друк квитків встановленого зразка, взірець якого знаходиться в матеріалах справи, відмінний від взірця квитка, що продається Музеєм народної архітектури та побуту у Львові для його повсякденного відвідування, взірець якого також додано до матеріалів справи (додаткові пояснення у справі вх..№ 2773/15 від 26.01.15р.).
		Таким чином, вхід на захід «Великдень в гаю», що проводився 20 - 21 квітня 2014 року здійснювався за окремим квитком, спеціально розробленим і затвердженим відповідно до договору оренди.  
		При цьому суд звертає увагу на те, що між сторонами Договору існують тривалі зв'язки щодо спільного проведення різноманітних свят, зокрема укладено Договір про співпрацю в організації свята «День матері» №08-05/14 від 8 травня 2014 року; Договір про співпрацю в організації свята «Різдво в Гаю» №20/12 від 20 грудня 2013 року. Матеріали справи містять Державний акт 1984 року Б №061413, виданий  Музею народної архітектури та побуту у м.Львові про безоплатне та постійне землекористування на території «Шевченківського гаю».
		Відповідно до п.2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13р. №11 « Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним. Водночас частиною п'ятою статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбаченим договором купівлі-продажу, у визначені строки.
		Так само за загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов. 
		Згідно зі ст..203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).
		Прокурором не доведено належними та допустимими доказами недійсність договору оренди технологічного майданчику №20.03/1 від 20 березня 2014 року, укладений між Музеєм народної архітектури та побуту у м.Львові та приватним підприємством «Дік Арт», а тому у задоволенні позову слід відмовити. Також прокурором не доведено в чому полягає порушення інтересів держави виходячи з такого.
		Так, суд враховує позицію третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - 1 - Львівської міської ради, визначеної у своєму відзиві (вх..№2223/15 від 21.01.15р.), де зазначено, що «вважаємо, що Музей народної архітектури та побуту у м.Львові має право укладати договори та надавати в оренду майно, у разі, якщо це не перешкоджає провадженню у сфері культури….А тому у позові відмовити повністю.»
		Відповідно до ст..216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Ця вимога є похідної від основної - визнання недійсності правочину. Оскільки підстав для визнання недійсності договору суд не вбачає, відповідно відмовляє і у задоволенні вимоги про повернення коштів Музею народної архітектури та побуту у м.Львові.
		Згідно зі ст..5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються органи прокуратури - при здійсненні своїх повноважень (п.11). Відповідно до п.4.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №17 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у випадках, коли позивач звільнений від сплати судового збору якщо позов залишено без задоволення - судовий збір не стягується.  
		Враховуючи наведене, керуючись статтями 33, 38, 43, 49, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
		 
		В И Р І Ш И В :
		 
		          У задоволенні позову відмовити повністю.
		                                                     
		                    Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		                    Повне рішення складено 29.01.2015 р.
		 
		Суддя                                                                                                     Коссак С.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...