Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 927/1890/14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 12.02.2015. Зареєстровано: 12.02.2015. Забезпечено надання загального доступу: 13.02.2015.
Дата набрання законної сили: 24.02.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Господарський суд Чернігівської області
		Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua
		========================================================================================================================================================================
		                                         
		    Іменем України
		          Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я
		 
		10 лютого 2015  року                                                                           № 927/1890/14
		 
		Позивач за первісним позовом : Комунальне підприємство "Шкільне" Чернігівської міської ради
		14000 м. Чернігів, пр-т Миру, 35Б
		Відповідачза первісним позовом: Приватне підприємство "Торговий дім "Терещенко"
		14001 м. Чернігів, вул. Індустріальна, 11 А
		Предмет спору: про зобов'язання вчинити дії по поставці 
		 
		Позивач за первісним позовом: Приватне підприємство "Торговий дім "Терещенко"
		14001 м. Чернігів, вул. Індустріальна, 11 А          
		Відповідач  за первісним позовом : Комунальне підприємство "Шкільне" Чернігівської міської ради
		14000 м. Чернігів, пр-т Миру, 35Б
		Предмет спору: визнання недійсним договору поставки
		 
		                                                                                          Суддя Фетисова І.А.
		 
		Представники сторін:
		Від позивача: Ковальчук О.О. д. 16/1 від 16.12.2014
		Від відповідача: Бучковський І.В. д. 1 від 23.12.2014 
		 
		Рішення приймається після оголошених в судових засіданнях 13.01.2015 р., 21.01.2015 р. перерв відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Позивачем подано позов про зобов'язання відповідача здійснити за адресою загальноосвітньої школи № 31, а саме у м. Чернігові по вул. Доценка, 29 поставку товарів: вафлі ящик 5 кг Міні-Хрустяшка пряжене молоко 9-ти шарові "Домашнє свято" у кількості 3 ящика за ціною 141,25 грн. на суму 423,75 грн., вафлі ящик 6,5 кг Артек шкільний 9-ти шарові "Домашнє свято" у кількості - 10 ящиків за ціною 166,42 грн. на суму 1664,20 грн., драже "Ядро соняшнику в какао" 60 г (1/70), 3100 шт. за ціною 2,08 грн. на суму 6448 грн., чай "Рістон" ж/б 125 г молочний улун (1/12) 10 шт., за ціною 94,32 грн. на суму 943,20 грн., печиво 6 кг "ТИ&Ко" трюфель "Домашнє свято" 25 ящиків за ціною 127,31 грн. на суму 3182,75 грн. по договору № 3/14/4-П про закупівлю товарів від 09.01.2014 р.
		Відповідач у відзиві на позов повідомив про невизнання позовних вимог. 
		Відповідачем 19.12.2014 року подано зустрічний позов, в якому просить визнати недійсним договір про закупівлю товарів № 3/14/4-П від 09.01.2014 р. 
		Ухвалою суду від 23.12.2014 року зустрічний позов прийнято судом до розгляду спільно з первісно поданим позовом.
		Позивач по зустрічному позову в позовній заяві посилається, що відповідно до норм Закону України «Про здійснення державних закупівель» замовниками є розпорядники державних коштів, які здійснюють закупівлю в порядку визначеному законом. Відповідно до закону розпорядниками державних коштів є уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов'язань і здійснення платежів, а також підприємства та їх об'єднання. Посилається що укладення договору № 3/14/4-П про закупівлю товарів від 09.01.2014 р. мало бути у порядку проведення процедур закупівель , передбачених статтею 12 Закону України «Про здійснення державних закупівель», що не було дотримано. Вважає що договір укладався поза процедурами, передбаченими законодавством та є недійсним. 
		Відповідач по зустрічному позову у відзиві на позов повідомив про невизнання позовних вимог. 
		Розглянувши подані матеріали, заслухавши повноважного представника позивача та відповідача,  з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи по суті, господарський суд встановив:
		09.01.2014 р. між сторонами укладено договір № 3/14/4-П.
		Відповідно до умов договору постачальник (відповідач) зобов'язується поставляти у 2014 році продукти харчування, а замовник (позивач) оплачувати поставлені товари.
		Відповідно до п. 1.3 договору постачальник поставляє товар партіями в кількості, якості і асортименті, згідно узгодженого сторонами замовлення замовника.
		Відповідно до п. 2.3 договору поставка товару здійснюється постачальником власними силами на підставі замовлення шкільних їдалень.
		Відповідно до п. 3.1 договору ціна договору становить 2100000 грн., в т.ч. ПДВ - 350000 грн.
		Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом оплати замовником протягом 10 календарних днів після пред'явлення постачальником рахунка на оплату товару або після підписання сторонами акта звірки.
		Відповідно до п. 4.2 договору сторони зобов'язані складати акт звірки взаєморозрахунків один раз на місяць. Акт повинен бути підписаний з боку кожної сторони головним бухгалтером підприємства, чиї підписи засвідчуються печаткою підприємства.
		          Позивачем сформовано відповідачу замовлення № 21/11 від 21.11.2014 р. на поставку товару на суму 12661,90 грн. в строк до 26.11.2014 р. Відповідачем замовлення отримано 21.11.2014 р. юристом Кручек О.О., що підтверджується підписом та печаткою на замовленні.
		З тексту договору та його умов, визначених сторонами, не вбачається домовленості сторін щодо строку поставки товару. Відповідно до п.1.3. сторони передбачили узгодження замовлення на поставку товарів. Тобто,  сторонами не визначено термін виконання відповідачем зобов'язання по поставці, а сама процедура  поставки товару має бути узгоджена сторонами.
		В зв'язку з чим, отримання відповідачем замовлення позивача не свідчить про узгодження саме такого замовлення.
		Відповідно до ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або випливає з характеру відносин сторін.
		Приписами ст.663 ЦК України встановлено, що продавець повинен передати товарі покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до вимог ст.530 ЦК України.
		Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо  строк  (термін)  виконання  боржником  обов'язку  не  встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від  дня  пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. 
		Таким чином, з урахуванням відсутності в умовах договору чітко визначеного строку поставки, позивач мав вчинити правомірні дії за приписами ст.530 ЦК України.
		          В матеріалах справи відсутні докази пред'явлення позивачем претензії або вимоги відповідачу стосовно терміну виконання зобов'язання по поставці товару.
		          Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або  виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		          З огляду на відсутність заявлення позивачем вимоги відповідачу в порядку ст.530 ЦК України, в зв'язку з неможливістю встановити строк виконання відповідачем обов'язку по поставці товару з умов договору, відсутності доказів узгодження сторонами заявки на поставку, суд приходить до висновку про відсутність порушення відповідачем зобов'язання по поставці  товару по заявці №21/11 та відповідно відсутність порушеного права у позивача яке підлягає судовому захисту.
		З урахуванням такого висновку, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову щодо зобов'язання відповідача по первісному позову здійснити поставку товару на підставі замовлення №21/11 від 21.11.2014 року.
		           В частині вимог по зустрічному позову, враховуючи обґрунтування позову, суд вважає вимоги необґрунтованими й такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне: 
		Відповідно до ч.  1 ст.  2 Закону України «Про здійснення державних закупівель» (далі - Закон), чинного на момент укладення договору 09.01.2014 року та в редакції станом на 01.01.2014 року,  передбачено, що цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт і послуг, які повністю або частково здійснюються за державні кошти, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тис. грн (у будівництві - 300 тис. грн), а робіт - 1 млн грн, крім закупівель за процедурою електронного реверсивного аукціону, умови застосування якої встановлені розділом VIII1 цього Закону, зокрема на технічне обслуговування, іншу оплатну підтримку на майбутнє об'єкта закупівлі чи виплат, пов'язаних із використанням об'єктів права інтелектуальної власності.
		Згідно пп..3 ч.1 ст.1 Закону визначено, що державна  закупівля   -   придбання  замовником  товарів,  робіт  і послуг за державні кошти у порядку, встановленому цим законом;
		Водночас нормою ч. 2 ст. 2 Закону передбачено, що його дія поширюється на підприємства, визначені у п.  21 ч.  1 ст.  1 Закону, лише в разі здійснення ними закупівель за рахунок державних коштів, визначених у п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону.
		Згідно з п. 21 ч. 1 ст. 1 Закону підприємства - це підприємства, утворені в установленому порядку державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування та уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов'язань і здійснення платежів, зокрема державні, казенні, комунальні підприємства, а також господарські товариства, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 %, їхні дочірні підприємства, а також підприємства, господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків належить державним, у тому числі казенним, комунальним підприємствам та господарським товариствам, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 %, об'єднання таких підприємств (господарських товариств).
		Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону державні кошти - це кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, кошти Національного банку України, державних цільових фондів, Пенсійного фонду України, кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування, кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, кошти, передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», кошти установ чи організацій, утворених у встановленому порядку державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями чи органами місцевого самоврядування, кошти державних та місцевих фондів, кошти державного оборонного замовлення, кошти державного замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб, кошти державного матеріального резерву, кошти Аграрного фонду, кошти Фонду соціального захисту інвалідів, кошти, які надаються замовникам під гарантії Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування за кредитами, позиками, які надаються іноземними державами, банками, міжнародними фінансовими організаціями або на умовах співфінансування разом з іноземними державами, банками, міжнародними фінансовими організаціями.
		Таким чином, приписами п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону до державних коштів не віднесено кошти комунальних підприємств.
		Частиною 1 ст. 8 ГК України   передбачено, що держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання.
		Суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує 50 % чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів , відповідно до ч. 2 ст. 22 ГК України .
		Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління , відповідно до ч. 5 ст. 22 ГК України. 
		При цьому відповідно до ч. 1 ст. 62 ГК України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. 
		Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту (ч. 3 ст. 62 ГКУ).
		При цьому,  основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємства є власні та залучені кошти. При цьому до власних коштів, зокрема, належить статутний фонд, який підприємство використовує для інвестування коштів в оборотні та основні фонди. Тобто, за допомогою статутного фонду підприємство формує власний капітал.
		Відповідач за зустрічним позовом, відповідно до положень п.1.2. Статуту  засновано на власності територіальної громади м. Чернігів. При цьому у п.2.1. Статуту визначено, що підприємство створено з метою надання послуг по харчуванню учнів загальноосвітніх навчальних закладів, коледжів, дитячих дошкільних закладів м. Чернігова, отримання прибутку, здійснення оптової та роздрібної торгівлі, комерційної та іншої діяльності, задоволення економічних та соціальних інтересів трудового колективу та отримання прибутку. Основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства є прибуток, за умовами п.8.1 Статуту.
		Згідно з п. 3 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2013 р. за № 336/22868), власний капітал - це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань.
		Слід зазначити, що статутний капітал державного комерційного підприємства - це сума коштів і вартість матеріальних ресурсів, що виділені державою на безоплатній основі в постійне розпорядження підприємства на правах повного господарського відання.
		Статутний капітал комунального комерційного підприємства формується із внесків коштів та майна органом місцевого самоврядування (представник власника - відповідної територіальної громади), до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначає відповідна місцева рада. Майно комунального комерційного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (ст. 78 ГК України).
		Сутність поняття «право господарське відання» розкрито у ч. 1 ст. 136 ГК України: це речове право суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
		Слід також звернути увагу на те, що в розумінні Закону «державні кошти» - це ті кошти, цільовим призначенням яких є саме здійснення державної закупівлі (придбання замовником товарів, робіт і послуг).
		Згідно зі ст. 91 Бюджетного Кодексу  України в місцевих бюджетах можуть передбачатися кошти на фінансування програм, пов'язаних із виконанням власних повноважень, які затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідною місцевою радою згідно із законом. 
		Статтею 22 БК України визначено, що для здійснення програм і заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. 
		Згідно з ч. 6 ст. 22 БК України передбачено, що розпорядник бюджетних коштів може уповноважити одержувача бюджетних коштів на виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, та надати йому кошти бюджету (на безповоротній чи поворотній основі) в межах відповідних бюджетних асигнувань. Одержувач бюджетних коштів використовує такі кошти на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі цього розпорядника бюджетних коштів.
		При цьому в разі отримання бюджетних коштів одержувачем платежі здійснюються з рахунку, відкритого в установленому порядку в органах Державної казначейської служби.
		В матеріалах справи відсутні докази наявності та фінансування програми щодо закупівлі  постачання продуктів харчування, де замовником закупівлі визначено відповідача по зустрічному позову й відсутні докази, що відповідач по зустрічному позову є розпорядником бюджетних коштів.
		При цьому, відповідач за зустрічним позовом не є замовником саме державної програми закупівлі продуктів харчування , виходячи з умов п.1.1 договору від 09.01.2014 року , не є розпорядником державних коштів , а укладений між сторонами договір є господарським договором про постачання товарів між двома господарюючими суб'єктами.
		З огляду на зазначене, якщо підприємство здійснює закупівлю за рахунок статутного капіталу, власних коштів  і кошти не є державними в розумінні Закону, то Закон не застосовується.
		За таких обставин, виходячи з мотивів та обґрунтувань зустрічного позову, суд приходить до висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача по зустрічному позову.
		Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
		Приписами ч.1 ст. 35 ГПК України встановлено, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватись перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
		В судовому засіданні 10.02.2015  року представник позивача та відповідача повідомили суду про відсутність будь яких додаткових доказів або клопотань, ніж ті які наявні в матеріалах справи.
		Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України ), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
		Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання, як і клопотань про витребування доказів,  сторонами суду не надано.
		          З огляду на зроблені судом вище висновки, у задоволенні первісного та зустрічного позовів суд відмовляє.
		          Судові витрати щодо сплати судового збору покладаються в разі відмови в позові, відповідно до приписів ст.49 ГПК України на позивача, а тому відшкодування по первісному та зустрічному позовах судом не вчинюється. 
		Керуючись ст.ст. 530, 610, 663, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.22,33,49,77,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
		 
		 
		     В И Р І Ш И В :
		 
		 
		1.          В задоволенні первісного позову відмовити.
		 
		2.          В задоволенні зустрічного позову відмовити.
		 
		 
		          Повне рішення складено 12.02.2015 року
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                   І.А.Фетисова
		.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...