Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 308/12227/13-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: 16.03.2015. Зареєстровано: 16.03.2015. Забезпечено надання загального доступу: 19.03.2015.
Дата набрання законної сили: 06.03.2015
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		Іменем України
		       06 березня 2015 року                                                        м. Ужгород
		 
		Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Чужі Ю.Г. (головуючий), Леска В.В., Кондора Р.Ю., при секретарі Марчишаку Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ПАТ «Укрсоцбанк» на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18 березня 2014 року по справі за позовом ТзОВ «Магазин «Взуття» до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_7, приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_8, ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна, -
		  
		в с т а н о в и л а :
		 
		У липні 2013 року ТзОВ «Магазин «Взуття» (далі - Товариство) звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 07.07.2011 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, керівником Товариства ОСОБА_9 було відчужено ОСОБА_3 нерухоме майно Товариства - вбудовані приміщення магазину у АДРЕСА_1.
		Позивач вважає, що такий договір не відповідає волі сторони цього правочину та суперечить ст. 203 ЦК України, оскільки ОСОБА_9 не мала повноважень на укладення такого договору та діяла від імені Товариства без необхідного обсягу дієздатності, з порушенням п. п. 8.10.2, 8.10.5 Статуту Товариства та ст. 98 ЦК України.
		Продаж нерухомого майна Товариства міг здійснюватися тільки за рішенням загальних зборів учасників Товариства. Рішення зборів, оформлене протоколом № 7 від 06.07.2011 року, на підставі якого був укладений спірний договір від 07.07.2011 року, визнано у судовому порядку недійсним. 
		ОСОБА_9, а в подальшому і ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, укладаючи спірний та наступні правочини щодо нерухомого майна діяли за зловмисною домовленістю.
		Під час розгляду справи позивач у порядку ст. 31 ЦПК України подав заяву про збільшення та уточнення позовних вимог, в якій остаточно просив визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу нерухомого майна від 07.07.2011 року, витребувати на користь Товариства з володіння ОСОБА_6, вбудовані приміщення частини літ. «А» 1-го поверху (позиція 1, 2) площею 67,4 кв.м., реєстраційний номер 3921708, а також з володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_10 вбудовані приміщення, частини літ. «А» поверху (позиція 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) загальною площею 67,4 кв.м, реєстраційний номер 36233656, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, яке розташоване на земельній ділянці площею 53,9 кв.м, кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:06:001:0029, шляхом передачі в натурі.
		Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 18.03.2014 року позов задоволено. Постановлено визнати недійсним договір купівлі-продажу від 07.07.2011 року, укладений між Товариством та ОСОБА_3 Витребувано на користь Товариства з володіння ОСОБА_6 нерухоме майно - вбудовані приміщення част. літ. «А» 1-го поверху (позиція 1, 2) площею 67,4 кв.м реєстраційний номер - 3921708, за адресою: АДРЕСА_1, яке розташоване на земельній ділянці площею 53,9 кв.м, кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:06:001:0029, шляхом його передачі в натурі. Витребувано на користь Товариства з володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_5 нерухоме майно - вбудовані приміщення, част. літ. «А» 1-поверху (позиція 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) загальною площею 67,4 кв.м, реєстраційний номер - 36233656 за адресою: АДРЕСА_1, яке розташоване на земельній ділянці площею 53,9 кв.м, кадастровий номер земельної ділянки: 2110100000:06:001:0029 шляхом його передачі в натурі. Стягнуто з ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5 солідарно на користь Товариства сплачений судовий збір у розмірі 1 420 грн. та 114 грн. 70 коп. (т.2 а.с.117-124).
		Дане рішення оскаржили в апеляційному порядку ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ПАТ «Укрсоцбанк» (т.2 а.с.123-124, 142-143, 146-147).
		В обґрунтування апеляційних скарг апелянти посилаються на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставлять питання про скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
		Товариство подало заперечення на апеляційні скарги в якому просить апеляції відхилити, а рішення суду, яке на думку Товариства є законним та обґрунтованим, залишити без змін.
		Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 22.09.2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.01.2015 року рішення апеляційного суду скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		В порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута у відсутності відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, а також третіх осіб ОСОБА_7, ОСОБА_8 та представника ПАТ «Укрсоцбанк», які належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
		Заслухавши представника апелянтів ОСОБА_12, представників позивача ОСОБА_13 і ОСОБА_14, представників третіх осіб: ОСОБА_15 і ОСОБА_16, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.
		Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам роз'яснено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними, суди, залежно від предмета і підстав позову, повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
		Судом першої інстанції встановлено, що Товариство (ТзОВ «Магазин «Взуття») зареєстроване як юридична особа 11.12.1995 року.
		Відповідно до договору купівлі-продажу № 357 від 31.01.2001 року, укладеним між Фондом приватизації та управління майном міста Ужгородської міської ради та Товариством, останнє придбало у власність, шляхом викупу, об'єкт приватизації - вбудовані приміщення площею 269 кв.м по АДРЕСА_1.
		На підставі рішення виконкому Ужгородської міської ради № 257 від                     15.10.2003 року Товариству було видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно загальною площею 269,3 кв.м по АДРЕСА_1. Право власності Товариства на приміщення цього магазину було зареєстроване у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 3921708.
		Дані обставини підтверджені випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 08 липня 2013 року, Статутом Товариства, договором купівлі-продажу № 357 від 31.01.2001 року та Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 13.12.2003 року (т. 1 а. с. 4 -23).
		Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. 
		Встановлено, що 07.07.2011 року директор Товариства ОСОБА_9, яка діяла від імені Товариства, та відповідач ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу, згідно умов якого Товариство продало, а ОСОБА_9 купив за 142000 грн. нерухоме майно - будівлю «ІНФОРМАЦІЯ_1» площею 134,8 кв.м по АДРЕСА_1. Даний договір посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстровано в реєстрі за № 1332 (т. 1 а. с. 24-26).
		В подальшому ОСОБА_3 07.03.2012 року подарував 1/2 частину купленого у Товариства приміщення ОСОБА_6 (договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрований в реєстрі за № 392, т.1 а.с. 85-87).
		16.03.2012 року ОСОБА_9, яка за дорученням представляла інтереси ОСОБА_6 та ОСОБА_3 уклали нотаріально посвідчений договір про поділ жилих приміщень в натурі, за яким ОСОБА_6 набула права власності на вбудовані приміщення част. «А» 1-го поверху (поз. 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв.м, що складає 1/2 від площі 134,8 кв.м (п. 3.1 договору), а ОСОБА_3 набув право власності на вбудовані приміщення част. 1-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв.м, що складає 1/2 від площі 134,8 кв.м. (т. 1 а. с. 88-95).
		Після поділу приміщення в натурі ОСОБА_3 та ОСОБА_6 23.03.2012 року укладають нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу. За цим договором  ОСОБА_3 продав ОСОБА_6  за 289190 грн. належне йому нерухоме майно, а саме вбудовані приміщення част. «А», 1-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв.м. по АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 96-100).
		23.03.2012 року ОСОБА_6, як власник всього проданого Товарством приміщення, у якості забезпечення виконання своїх зобов'язань за договором кредиту у розмірі 900000 грн. уклала договір та передала в іпотеку ПАТ «Укрсоцбанк» вбудовані приміщення част. «А» - 1 поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв.м. Вартість предмету іпотеки сторони оцінили в 1833347 грн. (т. 1 а. с. 63-64).
		05.04.2012 року ОСОБА_9, яка діяла від імені ОСОБА_6, на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 23.03.2012 року уклала з ОСОБА_7 договір дарування за умовами якого вбудовані приміщення час. «А» - 1-го поверху (поз. 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, розташовані на земельній ділянці площею 53,9 кв.м були подаровані ОСОБА_7 Дар сторони оцінили у розмірі 54 209 грн. (т. 1 а. с. 101-104).
		В свою чергу ОСОБА_7 08.07.2013 року на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого нотаріусом та зареєстрованого в реєстрі за № 1114 свою частку нерухомості продала за 645550 грн. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в рівних частках, по 1/2 частині кожному (т.1 а. с. 140-142).
		Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України).
		Зміст правочину, згідно ч. 1-5 ст. 203 ЦК України, не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 
		Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 
		Встановлено, що підставою для укладення 07.07.2011 року директором ОСОБА_9 від імені Товариства договору купівлі-продажу нерухомого майна ОСОБА_3 (будівлі «ІНФОРМАЦІЯ_1» площею 134,8 кв.м по АДРЕСА_1) було рішення зборів учасників Товариства, оформлене протоколом № 7 від 06.07.2011 року, згідно якого 10-ма учасниками Товариства було погоджено продаж спірного майна (т. 1 а. с. 55).
		Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Рішенням господарського суду Закарпатської області від 23.10.2013 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2014 року, рішення загальних зборів учасників Товариства про погодження продажу вбудованих приміщень магазину по АДРЕСА_1, яке було оформлено протоколом № 7 від 06.07.2011 року, визнано недійсним (т. 1 а. с. 134-137, 231-234).
		Господарським судом було встановлено, що у зборах, рішення яких оформлено протоколом № 7 від 06.07.2011 року, взяв участь тільки один учасник Товариства, який володів часткою у розмірі 10% статутного фонду, решта 9 учасників про проведення зборів не були повідомлені, їх підписи на протоколі були відтворені струмним способом за допомогою знакодрукуючого пристрою.
		Відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
		У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. 
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач довів, що ОСОБА_3 знав та за всіма обставинами не міг не знати про обмеження повноважень ОСОБА_9 щодо представництва Товариства при укладенні з ним договору 07.07.2011 року.
		При цьому колегія суддів враховує ту обставину, що наступного дня після купівлі спірних приміщень (08.07.2011 року) ОСОБА_3 вчинив нотаріально посвідчене доручення, яким уповноважив ОСОБА_9 на її розсуд розпоряджатися  придбаним ним майном, без обмеження строком, з правом укладати будь-які угоди щодо нього та отримувати гроші (т. 1 а. с. 83).
		Надавши такі повноваження ОСОБА_9, ОСОБА_3 подарував частину спірних приміщень ОСОБА_6, уклавши з нею 07.03.2012 року відповідний договір, та 16.03.2012 року уклав договір про поділ нежилих приміщень в натурі з ОСОБА_6, від імені якої на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 17.11.2011 року діяла також ОСОБА_9 (т. 1 а. с. 88-89).
		Тому на думку колегії суддів, суд першої інстанції, посилаючись на ч. 3 ст. 203, ст. 215 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного 07.07.2011 року між директором ОСОБА_9 від імені Товариства та ОСОБА_3
		Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Таким чином, незважаючи на добросовісність набувача, майно підлягає витребуванню в разі вибуття його поза волею власника.
		Оскільки підстава вибуття майна з володіння Товариства (рішення зборів учасників Товариства, оформлене протоколом № 7 від 06.07.2011 року) в подальшому визнана недійсною рішенням господарського суду, слід вважати, що майно вибуло з володіння власника (Товариства) поза його волею і він має право витребувати його від добросовісного набувача за правилами ст. 388 ЦК України.
		За таких обставин висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення позову про витребування майна з чужого володіння - є правильним.
		Разом з тим, задовольняючи позовну вимогу про витребування майна, суд першої інстанції, крім ст. 388 ЦК України, послався на ст. 1212-2013 ЦК України як на підставу для задоволення позову.
		При цьому суд першої інстанції не врахував, що договірний характер правовідносин між сторонами виключає можливість застосування судом положень ст. 1212 ЦК України (правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-122цс14 від 24.09.2014 року).
		На думку колегії суддів посилання суду першої інстанції на норми ст. ст. 1212 - 1213 ЦК України є помилковим і це посилання підлягає виключенню із мотивувальної частини судового рішення.
		Крім цього, оскільки солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено, рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підлягає зміні з викладом абзацу п'ятого резолютивної частини рішення в новій редакції.
		 
		Керуючись ст.ст. 307-309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -  
		в и р і ш и л а :
		 
		Апеляційні скарги - задовольнити частково.
		Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18 березня 2014 року змінити виключити із мотивувальної частини рішення абзац із посиланням на норми статей 1212 -1213 ЦК України.
		Резолютивну частину рішення в частині розподілу судових витрат викласти в наступній редакції: 
		Стягнути із ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ТзОВ «Магазин «Взуття» з кожного по 674,93 грн. судових витрат. 
		В решті рішення залишити без змін.
		Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
		 
		 
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...