Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/21118/13-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про спадкове право.
Надіслано для оприлюднення: 03.04.2015. Зареєстровано: 03.04.2015. Забезпечено надання загального доступу: 07.04.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		        
		 
		         ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА       
		 
		справа № 753/21118/13-ц
		                                           провадження № 2/753/126/15     
		   РІШЕННЯ 
		   ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"30" березня 2015 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
		                головуючого - судді Цимбал І.К.
		            при секретарях - Горбань С.І., Єфремову В.В., Черленюк В.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Всеукраїнської громадської організації «Гільдія кінорежисерів 24/1» до ОСОБА_2, треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, Державна служба інтелектуальної власності МОН України, про визнання частково не дійсним свідоцтва про право на спадщину, зустрічним позовом ОСОБА_2 до Всеукраїнської громадської організації «Гільдія кінорежисерів 24/1», треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, Державна служба інтелектуальної власності МОН України, про визнання не дійсним авторського договору -
		                                  ВСТАНОВИВ:
		Всеукраїнська громадська організація «Гільдія кінорежисерів 24/1» (далі - ВГО«Гільдія кінорежисерів 24/1» та/або Гільдія) звернулась до суду з позовом (далі - первісним позовом) до ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2), де є треті особи Головне управління юстиції у м. Києві, Державна служба інтелектуальної власності МОН України, про визнання частково не дійсним свідоцтва про право на спадщину. В обґрунтування первісного позову, посилається на те, що між ВГО«Гільдією кінорежисерів 24/1» та ОСОБА_3 було укладено авторський договір, відповідно до якого позивачу належить виключне право на використання твору. Після смерті ОСОБА_3 майнові права останнього на твір повинні були перейти ВГО«Гільдія кінорежисерів 24/1». Разом з тим, під час оформлення спадщини після смерті ОСОБА_3, нотаріусом були допущені порушення, які призвели до помилкового оформлення спадкового права на твір на за донькою спадкодавця ОСОБА_2, що порушує права ВГО«Гільдії кінорежисерів 24/1». За таких обставин ВГО«Гільдія кінорежисерів 24/1» вимушена була звернутися до суду з даним позовом.
		В судовому засіданні представник ВГО«Гільдії кінорежисерів 24/1» первісні позовні вимоги підтримав просив задовольнити.
		ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом, вимоги якого уточнила в межах наданих повноважень, представник ОСОБА_2, про визнання не дійсним авторського договору. В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 та представник останньої зазначили, що авторський договір було укладено в порушення вимог законодавства, яке регулює відповідні правовідносини, а також у зв'язку з тим, що вказаний договір не був підписаний батьком ОСОБА_2
		В судовому засіданні представник ОСОБА_2 первісні позовні вимоги не визнала, з підстав зазначених у зустрічному позові, вимоги якого підтримала та просила задовольнити.
		Представник ВГО«Гільдії кінорежисерів 24/1» проти задоволення зустрічних позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що обставини щодо правомірності укладення оспорюваного договору та відповідність останнього вимогами законодавства, що регулюють подібні правовідносини встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили та не підлягає доказуванню. Щодо зазначеної підстави та підстави визнання правочину не дійсним, у зв'язку з тим, що останній не був підписаний ОСОБА_3, представник ВГО«Гільдії кінорежисерів 24/1» просив застосувати строки позовної давності. В обґрунтування відповідної заяви представник ВГО«Гільдії кінорежисерів 24/1» зазначив, що ОСОБА_2 було відомо про наявність такого договору, оскільки відповідно до її заяви, останній виплачувалися кошти по даному договору (роялті), після чого і до дня звернення до суду з зустрічним позовом минуло більше трьох років.
		Представник ОСОБА_2 заперечувала проти застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що ОСОБА_2 стало відомо про наявність оспорюваного договору лише під час розгляду цивільної справи в іншому провадженні, де остання також заперечувала укладення вказаного договору її батьком ОСОБА_3, проте з відповідним позовом до суду не зверталась, через необізнаність у правових питаннях. З часу коли ОСОБА_2 дізналась про наявність відповідного договору та до часу пред'явлення зустрічного позову, трирічний строк позовної давності не сплинув. ОСОБА_2 після смерті батька зверталась до ВГО«Гільдії кінорежисерів 24/1» за грошовою допомогою, отримувала якісь кошти проте за що саме вона не пам'ятає, оскільки знаходилась у пригніченому стані.
		Представник третьої особи Державної служби інтелектуальної власності МОН України в судовому засіданні підтримала зустрічні позовні вимоги з визначених у позові підстав та просила задовольнити, у задоволенні первісного позову відмовити /Т.І а.с. 234-237/.
		Головне управління юстиції у м. Києві представника, будучи повідомленим належним чином представника не направило, проте неявка представника третьої особи, не є перешкодою для розгляду справи.
		Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні факти та відповідні їм правовідносини.
		Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Згідно рішення Апеляційного суду м. Києва від 27.11.2012 року, залишеного без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31.01.2013 року /Т.І. а.с. 34 - 38, 40 - 42/ встановлено, що відповідно до авторського договору № Д/1 від 07.03.2003 року (далі - та/або оспорюваний правочин/договір), автори ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передали ВГО «Гільдії кінорежисерів 24/1» на весь строк охорони авторського права виключне право на використання твору, а також право забороняти або дозволяти використання твору «ІНФОРМАЦІЯ_1», а також твір образотворчого мистецтва (малюнки козаків), які є невід'ємною частиною анімаційних (мультиплікаційних) фільмів серії «ІНФОРМАЦІЯ_2»/Т.І а.с.13-15/.
		Оскільки ОСОБА_3 передав виключне право на використання твору «ІНФОРМАЦІЯ_1», а також твір образотворчого мистецтва (малюнки козаків), які є невід'ємною частиною анімаційних (мультиплікаційних) фільмів серії «ІНФОРМАЦІЯ_2», які прикладені до цього договору і є невід'ємною його частиною ВГО «Гільдії кінорежисерів 24/1» на весь строк охорони авторського права, то відповідно після смерті ОСОБА_3 у ОСОБА_2, як спадкоємця, не могло виникнути право на спадкування майнових прав автора на цей твір, за наявності договорів, які не визнані не дійсними не є порушеними.
		Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 посилається, як на підстави позову на ст. 48 ЦК УРСР в редакції 1963 року, оскільки не відповідає вимогам ст. 44 ЦК УРСР в редакції 1963 року, ст. 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» в редакції від 11.07.2001 року № 2627-ІІІ «Про внесення змін до Закону України «Про авторське право і суміжні права» (надалі - «Закон»), а саме те, що її батько ОСОБА_3 не підписував оспорюваний договір.
		Згідно ст. 33 Закону договори про передачу прав на використання творів укладаються у письмовій формі.
		Згідно ч. 2 ст. 44 ЦК УРСР, письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.
		Згідно ст. 48 ЦК УРСР, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
		З метою встановлення вказаної обставини за клопотанням представника ОСОБА_2 17.07.2014 року судом була призначена посмертна почеркознавча експертиза, а представника ВГО «Гільдії кінорежисерів 24/1» зобов'язано надати оригінал оспорюваного договору /Т.І а.с. 240 - 247/.
		29.07.2014 року від ВГО «Гільдії кінорежисерів 24/1» були надані пояснення про неможливість надати оригінал договору за підписом директора ОСОБА_5 /Т.І. а.с. 250/.
		В подальшому представник ВГО «Гільдії кінорежисерів 24/1» зазначив, що оригінал договору надавався під час розгляду справи за № 2-37/12 Печерським районним судом м. Києва і з матеріалів справи вилучений не був. За клопотанням представника позивача ухвалою суду від 10.10.2014 року справа була витребувана /Т.ІІ а.с. 52, 53/ та оглянута в судовому засіданні, оригіналу оспорюваного договору матеріали справи № 2-37/12 не містять, хоча згідно журналу с/з останній був долучений до справи /Т.ІІ а.с. 13/, відомості про повернення такого договору в матеріалах справи № 2-37/12 відсутні.
		30.10.2014 року за клопотанням представника ОСОБА_2 ухвалою суду було витребувано у ПНКМНО Прокудіної В.В. інформацію про те ким і коли подавався оригінал оспорюваного договору для нотаріального посвідчення копії.
		18.11.2014 року від ПНКМНО Прокудіної В.В. надійшла відповідь про те, що 14.05.2014 року оригінал оспорюваного договору був поданий ОСОБА_5 з метою посвідчення його копії /Т.ІІ а.с. 63/.
		Відповідно до ч. 1 ст. 146 ЦПК України, у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провестиекспертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
		ОСОБА_5, є директором ВГО «Гільдії кінорежисерів 24/1», представника якої судом було зобов'язано надати відповідний договір. Цей обов'язок обов'язковий для виконання стороною, яка уповноважила особу діяти в її інтересах, тобто ОСОБА_5, як директором ВГО «Гільдії кінорежисерів 24/1». За відсутності оригіналу оспорюваного правочину, експертизу провести неможливо. Як встановлено з відповіді нотаріуса витребуваний доказ знаходиться у ОСОБА_5, і не зважаючи на покладений судом обов'язок надати оригінал оспорюваного правочину ВГО «Гільдії кінорежисерів 24/1», ухилилася від його виконання та не подала витребуваний документ для проведення експертизи. Проведення експертизи необхідно було з метою встановлення чи підписував ОСОБА_3 оспорюваний договір і в разі якщо такий договір останнім не був підписаний, договір підлягав би визнанню судом не дійсним, що потягло за собою відповідні наслідки та встановило б порушення прав ОСОБА_2 саме на підставі цивільного законодавства, яке діяло на час, коли правочину нібито був укладений. Таким чином, посилання позивача за зустрічним позовом на норми ЦК УРСР є обґрунтованими.
		Враховуючи наведене, суд вважає встановленим той факт, що ОСОБА_3 не підписував оспорюваний правочин.
		Разом з тим, представником позивача подана заява про застосування строків позовної давності /Т.І. а.с. 173-175/, оскільки позивач пропустила трирічний строк для звернення до суду з даним позовом, так як сплинув трирічний строк з часу укладення оспорюваного договору.
		Представник позивача заперечувала проти вказаної заяви та пояснила, що позивач про оспорюваний правочин стало відомо під час розгляду справи у Печерському суді м. Києва у 2012 році, тоді як зустрічний позов пред'явлено у 2014 році, отже трирічний строк позовної давності не сплинув.
		Згідно п. 28 ППВСУ №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюються не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч. 1 ст.261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 
		Згідно п. 7 прикінцевих та перехідних положень ЦК до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, яка встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
		Статтею 73 ЦК УРСР встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.
		Згідно ст. 74 ЦК УРСР, вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом незалежно від закінчення строку позовної давності.
		Згідно ст. 76 ЦК УРСР,перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
		Згідно ст. 80 ЦК УРСР, закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
		01.08.2006 року ОСОБА_2по видатковому касовому ордеру, на підставі наданих ВГО «Гільдії кінорежисерів 24/1» прав на виключне використання персонажів трьох запорізьких козаків - ОСОБА_6, ОСОБА_8 і ОСОБА_10 способами, вказаними в оспорюваному правочині особисто отримала в Гільдії триста гривень, за використання створених автором ОСОБА_3 персонажів трьох запорізьких козаків для видання і розповсюдження (продажу) тиражу першої ілюстрованої книги «ІНФОРМАЦІЯ_1» із серії «ІНФОРМАЦІЯ_3» /Т.І а.с. 182/, що було вирішено на засіданні бюро Гільдії кінорежисерів згідно витягну протоколу /Т.І. а.с. 176/.
		Заперечуючи вказані вище обставини представник ОСОБА_2 не надала обґрунтованих пояснень суду за що ОСОБА_2 отримувала кошти, мотивуючи це тим, що дійсно якісь гроші ОСОБА_2 отримувала, проте за що не пам'ятає, оскільки знаходилася у пригніченому стані через смерть батька ОСОБА_3 Крім того, зазначаючи про те, що про засідання Гільдії кінорежисерів 31.07.2006 року нічого не знала і про прийняті рішення також, бо не була присутня, таке рішення оформлене протоколом не оспорювала відповідно до визначеного законом порядку.
		Враховуючи наведене, суд вважає доводи представника ВГО «Гільдії кінорежисерів 24/1» в частині того, що ОСОБА_2 знала про наявність оспорюваного правочину, на підставі якого отримувала роялті спроможними і не спростованими ОСОБА_2 та представником останньої.
		Таким чином, суд вважає, що строк позовної давності розпочався з 01.08. 2006 року.
		Крім того, 03.02.2008 року ВГО «Гільдії кінорежисерів 24/1» виступила поручителем в угоді між членами громадської організації - автором ОСОБА_3 та ОСОБА_7 про надання останньому позики. Основна частина позики була повернута ОСОБА_7 безпосередньо автору ОСОБА_3, а залишкова сума 2000 грн. (400 дол. США) після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 була видана Гільдією в особі виконавчого директора ОСОБА_5 особисто ОСОБА_2 під письмову розписку /Т.І. а.с 182/.
		Зважаючи на те, що ОСОБА_2 звернулась із зустрічним позовом у 2014 році остання пропустила трирічний строк позовної давності та не просила суд про його поновлення, що є підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову в частині визнання правочину не дійсним з підстави не підписання його ОСОБА_3
		Крім того, обґрунтовуючи вимоги, про визнання правочину не дійсним ОСОБА_2 посилається на те, що оспорюваний договір не містить положень щодо розміру та порядку виплати авторської винагороди, що є прямим порушенням ч. 2 ст. 33 Закону «Про авторське право і суміжні права».
		Суд з такими доводами погодитися на може, оскільки Гільдія є некомерційною організацією і не ставить на меті отримання прибутку від здійснення статутної діяльності /Т.І а.с. 18-30/. Отже, згідно абз.2 п.2. ст.33 Закону, Статутом Гільдії та п. «а» ч. 3.2.2. оспорюваного договору сума авторської винагороди, що отримується та збирається від користувачів, належить виключно авторам, яка розподіляється згідно п. 5.2. оспорюваного договору. Розмір та порядок виплати авторської винагороди зазначені у п. 5.2. і п. 5.3. ч.3 оспорюваного договору.
		Отже суд, вважає, що за всіма істотними умовами оспорюваногоправочину, що визначені ч.2 ст.32 Закону Гільдією і авторами ОСОБА_3 і ОСОБА_4 досягнута згода.
		Крім того, авторська винагорода за використання об'єктів авторського права виплачується авторам не на підставі умовдоговору, а на підставі ч.4ст. 47 Закону за ставками, які зазначені у ПКМ України від 18.01.2003р. №72. 
		Відповідно до п. 5 ст.15 Закону «Про авторське право та суміжні права» визначено, що КМ України може встановлювати мінімальні ставки винагороди та порядок їх застосування.
		Отже суб'єкти авторського права зобов'язані нараховувати авторську винагороду згідно вимог вказаної постанови.
		Таким чином, твердження ОСОБА_2 щодо відсутності визначення розміру і порядку виплати авторської винагороди в оспорюваному договорі є неспроможними. 
		Крім того, ОСОБА_2 стверджує, що Додаток № 1 і Додаток № 2 до оспорюваного правочину відсутні, а саме в цих додатках і визначений опис твору в обсязі необхідному та достатньому для його ідентифікації.
		Крім цього, ОСОБА_2 стверджує, що відсутні матеріальні носії, на яких виражений твір, право на використання якого отримала Гільдія.
		Таким чином, у оспорюваному договорі не визначено твір, виключне право на використання якого отримує Гільдія і це є порушенням ст. 32 Закону «Про авторське право і суміжні» у редакції від 11.07.2001 року за № 2627- III «Про внесення змін до Закону України «Про авторське права і суміжні права».
		Суд вважає, що доводи ОСОБА_2 в цій частині є необґрунтованими виходячи з наступного.
		Фотокопія власноручного опису та малюнків до заяви про реєстрацію авторських прав на твір надані безпосередньо Гільдії ще у 2002 році у якості додатку до Договору про управління авторськими правами № Р/А-Д/3 від 19.02.1999 року. Додаток№1 до оспорюваного правочину це Державне Свідоцтво про реєстрацію авторських прав на твір, фотокопія якого разом із фотокопіями додатків зроблених безпосередньо автором персонажів ОСОБА_3 /Т.І а.с. 104 - 113/.
		Згідно першого речення частини 2 оспорюваного договору автори передають матеріальні носії Гільдії не пізніше 07.03.2003 року, тобто у день укладання зазначеного договору.
		Відповідно до другого речення частини 2 оспорюваного правочину передача матеріального носія оформлюється актом прийому-передання і автори гарантують відповідність твору, що передається його опису, зазначеному в додатку 1 до договору.
		За визначенням третього речення частини 2 оспорюваного правочину, якщо Гільдія виявить невідповідності переданих авторами матеріальних носіїв, в яких втілено твір то вона за власним вибором має право: відмовитись від договору; витребувати надання відповідного твору, тобто твору, якій відповідає додатку 1.
		Крім того згідно копії ілюстрованої книги, оригінал якої був оглянутий в судовому засіданні, під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» з серії «ІНФОРМАЦІЯ_3» виданої Парламентським видавництвом Верховної Ради України у 2003 році /Т.І а.с. 204 - 210/, останній містить підписи обох авторів з подякою ОСОБА_5, що є фактичним підтвердженням передання авторами матеріальних носіїв із об'єктами авторського права і не спростовано представником позивача за зустрічним позовом у судовому засіданні.
		Таким чином, доводи щодо відсутності в оспорюваному правочині додатків №1 і № 2, а також матеріальних носіїв, на яких виражений твір, є неспроможними.
		Враховуючи наведене, суд вважає, що підстави зустрічного позову про визнання не дійсним оспорюваного правочину з підстав не відповідності його вимогам Закону та вимогам ЦК УРСР, на які посилається ОСОБА_2 не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.
		Крім того, зважаючи на те, що правовідносини за оспорюваним договором тривають в частині визнання не дійсним останнього з підстав не відповідності вимогам Закону повинно бути застосовано норми матеріального права, які діють на час спору. Такий висновок суду підтверджується висновком Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальний справ викладених в ухвалі від 31.01.2013 року /Т.І. а.с. 41/, де зазначено, що в силу ст. 204 ЦК України авторський договір який не оспорений в силу ст. 204 ЦК України є правомірним.
		ВГО «Гільдії кінорежисерів 24/1» також просила застосувати до даних вимог і зазначених ОСОБА_2 підстав наслідки строку позовної давності.
		Так, за змістом ст. 256, ч. 1 ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується виключно в разі порушеного права. Отже, перш ніж застосувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав необґрунтованості останнього. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності. Оскільки порушень закону у спірних відносинах доведено не було, посилання представника Гільдії на необхідність застосування позовної давності є неспроможними.
		Враховуючи наведене суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог.
		Разом з тим, вимоги первісного позову підлягають задоволенню у повному обсязі виходячи з наступного.
		Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.04.2010 року реєстровий номер 10-550, виданого державним нотаріусом П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Ковальчук М.В. (далі - оспорювань свідоцтво), спадкоємцем померлого ОСОБА_3 є його донька ОСОБА_2, яка прийняла спадщину після смерті батька /Т.І. а.с. 16,17/.
		Спадкове майно складалося з авторського права на твір, яке належало ОСОБА_3 на підставі: свідоцтва НОМЕР_1 від 02 липня 2002 рокупро реєстрацію авторського права на твір «ІНФОРМАЦІЯ_5», автор ОСОБА_3;свідоцтва НОМЕР_2 від 29.11.2007 року про реєстрацію авторського права на твір - «ІНФОРМАЦІЯ_6»- автори ОСОБА_9, ОСОБА_3
		В оспорюваному свідоцтві зазначено, що авторське правона твір - «ІНФОРМАЦІЯ_5 (далі - твір), іна твір - «ІНФОРМАЦІЯ_6» -належали померлому ОСОБА_3, згідно повідомлення, виданого Державним департаментомінтелектуальної власності Міністерства освіти і науки від 16 березня 2010 року, № 16-08/1439.
		Спадкові відносини, які пов'язані з авторським правом в Україні, регулюються Цивільним кодексом України, законами України «Про нотаріат», «Про міжнародне приватне право», «Про авторське право та суміжні права», іншими законами та підзаконними нормативними актами, як нормами матеріального та процесуального права, якими визначено нотаріальний порядок оформлення права на спадщину.
		Зокрема, главою 86, 89 ЦК України, а також Законом України «Про нотаріат», Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 03.03.2004 р. № 283/8882) (далі - інструкція № 20/5), підзаконними нормативними актами - методичними рекомендаціями щодо вчинення нотаріальних дій, пов'язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, які затверджені відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 614-VІ від 01.04.2008 року рішенням науково-експертної ради з питань нотаріату при Міністерстві юстиції України 29.01.2009 року (далі -методичні рекомендації Мінюсту).
		Вищезазначене також знайшло своє підтвердження у п.1 ППВСУ від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику в правах про спадкування» (далі - ППВСУ від 30.05.2008 року № 7), а також в Листі від 16.05.2013 року№ 24-753/0/4-13 Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування».
		Враховуючи те, що оспорюваний правочин судом не дійсним не визнається, правовідносини за останнім є триваючими, отже до останніх підлягає застосуванню законодавство, яке діє на час розгляду даної справи.
		Згідно ст. 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщинувизнаєтьсянедійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якійвоновидане, не мала права на спадкування, а також в іншихвипадках, встановлених законом.
		Згідно ст. 422 ЦК України, право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.
		Згідно абз. 4 ч. 1 ст. 15 Закону, майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.
		Згідно ч. 1 ст. 31 Закону, автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором.
		Згідно ч. 1 ст. 32 Закону, автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору.
		Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21-25 цього Закону.
		ОСОБА_3 передав виключне право на використання твору ВГО «Гільдії кінорежисерів 24/1», що встановлено рішенням Апеляційного суду м. Києва від 27.11.2012 року, яке набрало законної сили, а тому згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню. Отже, саме ВГО «Гільдії кінорежисерів 24/1» має право забороняти або дозволяти використання твору.
		Згідно ч. 1 ст. 29 Закону, майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора.
		Відповідно до п. 14 ППВСУ «Про судову практику у справах про спадкування», до складу спадщини входять майнові права інтелектуальної власності, чинні на час відкриття спадщини (право на отримання винагороди за використання твору, право на відтворення, опублікування і розповсюдження авторських творів, право на оформлення винаходу, корисної моделі тощо). 
		Оскільки ОСОБА_3 передав виключне право на використання твору образотворчого мистецтва (малюнків козаків), які невід'ємною частиною анімаційних (мультиплікаційних) фільмів серії «ІНФОРМАЦІЯ_2», які прикладені до цього договору і є невід'ємною його частиною ВГО «Гільдії кінорежисерів 24/1» на весь строк охорони авторського права, то відповідно після його смерті у ОСОБА_2, як спадкоємця, не могло виникнути право на спадкування майнових прав автора на цей твір, що також встановлено вище вказаним рішенням апеляційної інстанції.
		На підставі вище наведеного та керуючись ст.ст. 10,15, 27, 88, 60, 61, 215-218 ЦПК України, ст.ст. 44, 48, 73, 74, 76, 80ЦК УРСР, ст.ст. 204, 422, 1301 ЦК України,ст. ст. 15, 29, 31, 32, 33 Закону України «Про авторське право та суміжні права», ППВСУ «Про судову практику у справах про спадкування», ППВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд -
		                              ВИРІШИВ:
		Первісний позов Всеукраїнської громадської організації «Гільдія кінорежисерів 24/1» до ОСОБА_2, треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, Державна служба інтелектуальної власності МОН України, про визнання частково не дійсним свідоцтва про право на спадщину задовольнити.
		Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом від 20.04.2010 року (реєстровий номер 10-550), виданого державним нотаріусом п'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Ковальчук М.В. в частині права ОСОБА_2 на спадщину за законом на твір «ІНФОРМАЦІЯ_5».
		В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Всеукраїнської громадської організації «Гільдія кінорежисерів 24/1», треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, Державна служба інтелектуальної власності МОН України, про визнання не дійсним авторського договору відмовити.
		Стягнути з ОСОБА_2, проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь Всеукраїнської громадської організації «Гільдія кінорежисерів 24/1», яка знаходить за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 48, судові витрати в сумі 230 грн.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду міста Києва через Дарницький районний суд міста Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.
		Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		 
		Головуючий:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...