Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 646/2820/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, пов’язані із застосуванням Закону України ”Про захист прав споживачів”.
Надіслано для оприлюднення: 09.07.2015. Зареєстровано: 11.07.2015. Забезпечено надання загального доступу: 17.07.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа №646/2820/15-ц
		Провадження № 2/646/896/2015
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		30.06.15  року                                        м. Харків
		Червонозаводський районний суд м. Харкова у складі:
		головуючого у справі судді Нікуліної Л.П.,
		за участю секретаря  Жорнік Н.Г.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ЗАВГОРОДНЬОГО ОСОБА_1 до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів,-
		в с т а н о в и в:
		ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс", в якому просив визнати недійсним договору фінансового лізингу № 000565 від 18.02.2015 року з додатками, укладеного між ним та ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс", а також стягнути з ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" на його користь грошових коштів в сумі 97869,00 гривень. 
		    Позовні вимоги позивачем мотивовано тим, що між ним та відповідачем укладено договір фінансового лізингу № 000565 від 18.02.2015 року на придбання автотранспортного засобу марки Саманд-SE  2013 року випуску. Під час укладення даного договору його було введено в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а тому вважає даний правочини недійсними. Крім того, відповідач порушив його права, як споживача, оскільки під час укладання даного правочину застосував нечесну підприємницьку діяльність, оскільки позбавив їх достатнього часу для прийняття свідомого рішення, що призвело до того, що в договорі зазначена інші марка автомобіль, ніж він бажав. Також умови оспорюваних правочинів порушують Закон України "Про захист прав споживачів", оскільки є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є підставою для визнання такого договору недійсним. Крім того, навіть після підписання договору його було неодноразово введено в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань, що в подальшому завдало йому шкоди як споживачу.
		В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 повідомив суду, що побачивши в інтернеті оголошення, вирішив купити машину, оскільки була вигідна ціна. Прийшовши до офісу ТОВ "Лізингової компанії "Автофінанс" працівниця повідомила йому, що «Саманд-SE», який він бажає придбати перегнали до м. Чернівці, звідки його доставлять до м. Харкова як тільки він оплатить повну вартість автомобіля після підписання договору купівлі  продажу. Отримавши реквізити для сплати він одразу ж пішов до банку та оплатив 96900,00 грн, а також комісію за переказ грошей в сумі 969,00 гривень. На наступний день він зрозумів,що відповідач ввів його в оману, оскільки йому дали підписати не договір купівлі  продажу, а договір фінансового лізингу і не на автомобіль «Саманд-SE», а на двічі дорожчий та не потрібний автомобіль «Geely GC 6 basic», за який він сплатив тільки половину та ще за договором має сплачувати зайві платежі. При підписанні оспорюваного договору йому не надали достатньо часу не тільки для ознайомлення із умовами договору, але і представник відповідача активно заважала йому у цьому, постійно відволікаючи його увагу. У звязку з вищевикладеним позивач просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
		         Представник відповідача ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс", будучи належним чином повідомлений про день, час та місце судового розгляду справи, в судове засіданні не з"явився, однак подав до суду заперечення проти позову, згідно якого просить в задоволенні позову відмовити (а.с. 32-37).
		Суд, вислухавши думку позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.
		Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи між ОСОБА_2 та ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" 18.02.2015 року було укладено договір фінансового лізингу № 000565 від 18.02.2015 року, відповідно до умов якого лізингодавець (відповідач) бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу (автомобіль Geely) у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором (а.с. 6-19).
		Відповідно до додатку № 1, вартість предмету лізингу становить 7313,21 доларів США; авансовий платіж 3656,60 доларів США, щомісячний платіж 304, 72 доларів США; адміністративний платіж (10%) 731,32 доларів США.; комісія за передачу (3%) 219,40 доларів США. (а.с. 20).
		На виконання вищевказаних договорів, 18.02.2015 року ОСОБА_2 сплатив ТОВ "Лізингова Компанія "АвтоФінанс" суму в розмірі 96900,00 гривень а також комісію за переказ готівки в розмірі 969,00 гривень, що підтверджується копіями квитанцій від 18.02.2015 року (а.с. 22)
		Згідно з п. 1.1, 1.2 вищевказаного Договору фінансового лізингу, лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу (автомобіль Geely GC 6 basic) у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором.  
		Разом з тим, у договорі в розділі «визначення термінів» та по тексту договору цей платіж значиться як першочерговий одноразовий адміністративний платіж у розмірі 10% від вартості предмета лізингу (згідно Додатку №1) за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору. При цьому додатково зазначено, що таке призначення вказаного платежу зберігається незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату.
		З наведеного можна зробити висновок, що відповідач умисно вказав в квитанції на сплату інше призначення платежу (за автомобіль), щоб привабити клієнта та схилити його до укладання договору. Такі дії відповідача суд вважає не чесними та недобросовісними.
		Крім цього, згідно п. 3.2.7 договору у випадку невиконання лізингодавцем свого зобов'язання придбати предмет лізингу, він повертає лізингоодержувачу лише п'ятдесят відсотків сплаченого адміністративного платежу.
		Вказане означає, що за невиконання договірного зобов'язання лізингодавець не несе відповідальності перед лізингоодержувачем, а навпаки одержує від нього вигоду у розмірі 50% від суми 96900,00 гривень. Така умова договору є несправедливою, як сама по собі, так і з огляду на те, що згідно п. 12.1 цього договору наслідком розірвання договору з ініціативи лізингоодержувача, який не отримав транспортний засіб, є утримання з нього штрафу в розмірі 40% від сплаченого авансового платежу та неповернення йому усієї суми адміністративного платежу.
		За умовами договору до отримання в користування предмета лізингу, лізингоодержувач повинен сплатити лізингодавцю перший внесок, який не входить до обсягу фінансування та складається з таких платежів: адміністративний платіж -10%, авансовий платіж - 50 % та комісію за передачу -3% від ціни предмета лізингу. Авансовий платіж, який відповідно до умов договору може збільшитись в сумі, лізингоодержувач має право сплатити частинами протягом 12 місяців. Вказане випливає із визначення термінів у договорі, його умов та підтверджується Додатком №1 до договору (а.с. 20).
		Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
		Відповідно до ч.2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»   за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). 
		Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що фінансовий лізинг є непрямим лізингом з точки зору цивільного права і майно, що передається лізингодавцем у користування лізингоодержувача за таким договором, лізингодавець має придбати у відповідного постачальника (продавця) відповідно до умов та специфікацій, встановлених лізингоодержувачем.
		На думку суду в такий спосіб законодавець захищає право споживача фінансових послуг на вільний вибір предмета лізингу, його ціни та обрання контрагента.
		За договором фінансового лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - у можливості користуватися обраним ним предметом лізингу та придбати його у власність шляхом викупу з зарахуванням до купівельної ціни сплачених лізингових платежів.
		У статті 11 оспорюваного договору визначені умови переходу від лізингодавця до лізингоодержувача права власності на предмет лізингу (викуп предмета лізингу).
		Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого у лізинг майна.
		Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору фінансового лізингу поширюються, зокрема, елементи договорів оренди та купівлі-продажу.
		Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
		З огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та можливість викупу предмета лізингу, суд робить висновок, що укладаючи такий договір, споживач послуг має право знати обсяг фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу.
		За таких обставин, та відповідно до положень ст. 655 ЦК України, суд вважає, що погоджена сторонами ціна предмету лізингу є істотною умовою такого договору. 
		Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про фінансовий лізинг» та ст. 807 ЦК України предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками. 
		Згідно ч.1 ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.
		На переконання суду, ціна, марка автомобіля, рік випуску, його технічні характеристики, а іноді постачальник (продавець), - все це в сукупності індивідуалізує предмет лізингу.
		Разом з тим, зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили конкретного постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначились з вартістю предмета лізингу та, як наслідок, не погодили графік сплати лізингових платежів, який в договорі неодноразово згадується як Додаток № 3, але до договору не додається.
		Більш того, відповідач в оспорюваному договорі вказав не ту модель автомобіль, а саме замість автомобіль «Саманд-SE» відповідач вказав в двічі дорожчий автомобіль «Geely GC 6 basic».
		     У пункті 8.2 оспорюваного договору вказана погоджена сторонами вартість предмета лізингу, однак лише на момент укладання договору (7313,21 доларів США). За умовами договору вона може бути змінена, в залежності від вибору лізингодавцем продавця та коливання цін на ринку. 
		При цьому, зі змісту договору випливає, що лізингоодержувач в жодному разі не може вплинути на вибір продавця та підбір товару за вигідною для нього ціною. Таке обмеження лізингоодержувача та невизначеність з обсягом майбутніх лізингових платежів ставить позивача в повну залежність від відповідача, інтерес якого полягає в отриманні більшого прибутку від якомога дорожчого предмета лізингу.
		У пункті 4.3 договору вказано, що разом з підписанням акту приймання передачі лізингодавець передає лізингоодержувачу графік сплати лізингових платежів (план відшкодування або додаток №3 до даного договору), який сторони зобов'язані підписати до моменту підписання акту приймання передачі предмета лізингу. 
		Отже, позивач не має права відмовитись від запропонованого та повинен пристати на пропозицію відповідача, а у разі відмови договір може бути розірваний з зарахуванням на рахунок відповідача перших платежів до штрафу та з накладанням на позивача додаткових фінансових санкцій (п. 12.1, 12.13).
		Відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. 
		   Відповідно до ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: а) суму яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору.
		Відповідно до п. 10.1 оспорюваного договору лізинговим платежем є платіж, що сплачується кожного місяця лізингоодержувачем на користь лізингодавця відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Додаток №3 до договору). Кожен лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування в розмірі 15% річних на залишок частини від обсягу фінансування; частину вартості предмета лізингу; комісію за супроводження договору в розмірі 5 відсотків.
		Як зазначалось вище, такий графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (додаток №3) та сам обсяг таких платежів сторони не погодили та не підписали в момент укладення договору, що вказує на невизначеність загального обсягу фінансування.
		Вказане є істотним порушенням принципу справедливості та добросовісності, може поставити позивача у невигідні для нього фінансові умови, чого він не знав в момент підписання договору, оскільки не міг передбачити максимальну вартість предмета лізингу, який йому запропонує відповідач.
		Відповідно до п. 10.4 договору у разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладання даного договору сторони домовились та беруть на себе зобов'язання, до купівлі транспортного засобу підписати додаток №3 до даного договору із встановленням щомісячних платежів, які розраховуються із ціни транспортного засобу на момент купівлі.
		Пунктами 1.7, 9.7 оспорюваного договору передбачено обов'язок сплати лізингоодержувачем до моменту передачі йому предмета лізінгу ( протягом 120 робочих днів) різниці до вже сплаченого авансового платежу.
		В такий спосіб лізингноодержувач передбачає імовірне подорожчання предмета лізингу. Однак, в договорі не передбачено дій лізингодавця, зокрема повергнення частини сплаченого авансового платежу лізингоодержувачу, як надмірно сплаченої суми у випадку придбання транспортного засобу за нижчою ціною, що не виключено в умовах нестабільності цінової політики. 
		З огляду на такі обставини у позивача існують обґрунтовані сумніви в добросовісності відповідача. 
		Суд також находить несправедливими, такими що ставлять в необґрунтовану залежність споживача і ряд інших умов договору. Зокрема в ст. 7 договору викладені умови страхування предмета лізингу, які не лише суперечать закону про страхування, а й ущемляють право лізингоодержувача на вибір страхової компанії, надають можливість страховій компанії, яку обирає лізингодавець, уникнути обов'язку виплатити страхове відшкодування у разі неможливості лізингоодержувача негайно зателефонувати до страхової компанії щоб повідомити про страховий випадок. В такому випадку цивільна майнова відповідальність повністю лягає на лізингоодержувача.
		Відповідно до статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач має право: 1) обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю; 2) відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям; 3) вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках; 4) вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу. 
		Вказані права лізингоодержувача не знайшли свого відображення у змісті оспорюваного договору.
		В статті 627 ЦК України передбачено свободу договору, яка полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживача.
		Відповідно до ч.2, 3 ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати в договорі, який передбачено актами цивільного законодавства, свої відносини, які не передбачені цими актами. Разом з цим сторони не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це.
		  Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		За правилом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
		Згідно ч.2 цього Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. 
		З врахуванням вищевикладеного, аналізу договору фінансового лізингу, суд вважає, що в оспорюваний договір включені несправедливі умови, які зазначені у ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.
		Відповідно до положень ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
		  Порушення цієї норм закону знайшло вираження в тому, що відповідач при укладанні з позивачем договору фінансового лізингу завуалював призначення першого адміністративного платежу в розмірі 96900,00 грн. під вигляд «платіж за автомобіль», який за умовами договору не повертається в жодному випадку.
		Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про невідповідність положень договору фінансового лізингу № 000565 від 18.02.2015 року принципам добросовісності, розумності, справедливості та рівності сторін у договорі, положення оскаржуваного договору порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про фінансовий лізинг». За таких обставин договір фінансового лізингу слід визнати недійсним та стягнути з відповідача на користь позивача 97869,00 грн., відповідно до положень ч.2 ст. 216 ЦК України.
		Також, приймаючи до уваги, що позивач при пред'явленні позову був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", на виконання вимог ч. 3 ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 978,70 грн. за вимоги майнового характеру.
		На підставі викладеного, керуючись ст. 11, 60, 88, 99, 209, 212, 214-215, 218, ЦПК України, ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд,-
		В И Р І Ш И В :
		Позов ЗАВГОРОДНЬОГО ОСОБА_1 до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів - задовольнити.
		Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 000565 від 18.02.2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс».
		Стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 97869 (девяносто сім тисяч вісімсот шістдесят девять) гривень 00 копійок.
		Стягнути з ТОВ «Лізінгова компанія «Автофінанс» на користь держави судовий збір в розмірі 978 (девятсот сімдесят вісім) гривень 70 копійок.
		Відповідно до ст.294 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		Суддя                                         Л.П. Нікуліна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...