Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/14394/15 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Виконання договору кредитування; Інший спір про виконання договору кредитування.
Надіслано для оприлюднення: 06.08.2015. Зареєстровано: 07.08.2015. Забезпечено надання загального доступу: 11.08.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		31.07.2015№910/14394/15
		За позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України та Публічного акціонерного товариства «Родовід банк»
		до                 Публічного акціонерного товариства "Мостобуд"
		про               стягнення 214 184 405,08 грн.
		                                                                                                                     Суддя  Літвінова М.Є.
		 
		Представники сторін:
		від прокуратури: Жовтун Н.Б. - представ. за посв.№019901 від 21.08.12р.;
		від позивачa-1:     не з'явились;
		від позивачa-2:     Кур'ята І.В. - представ. за довір.; 
		від відповідача:    Мустіпан О.О. - представ. за довір.
		 
		Рішення прийняте 31.07.2015, у зв'язку з оголошенням перерви з 27.07.2015 на 31.07.2015.
		 
		У судовому засіданні 31.07.2015, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення. 
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		На розгляд господарського суду міста Києва передані вимоги Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України та Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" про стягнення 97 405 818,32 грн. на підставі Кредитного договору №28.1/КЛТ-10 від 26.02.2010 року.
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.06.2015 порушено провадження у справі №910/14370/15, розгляд справи призначений на 24.06.2015.
		Ухвалою від 24.06.2015, відповідно до ст. 77 ГПК України, відкладено розгляд справи на 13.07.2015.
		10.07.2015 позивач звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 214 184 405,08 грн., з яких: 94 158 095,69 грн. заборгованості по процентам, 57 787 025,05 грн. пені, 7 243 158, 46 грн. 3 % річних, 54 993 125,88 грн. інфляційних.
		Заява подана в порядку ст. 22 ГПК України та прийнята до розгляду.
		В судовому засіданні 13.07.2015, відповідно до ст. 77 ГПК України, оголошено перерву на 27.07.2015.
		Розглянувши клопотання про витребування доказів, суд відмовив у його задоволенні з підстав його необґрунтованості.
		Частина 1  статті 29 Господарського процесуального кодексу України метою участі прокурора в господарському процесі визначає представництво інтересів громадянина або держави.
		Відповідно до ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції чинній на день звернення з позовом), представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. 
		Підстави звернення прокурора в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України та Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" суд вважає належним чином обґрунтованими, та такими, що відповідають обставинам справи, а тому відхиляє доводи відповідача, викладені у клопотанні про витребування доказів.
		В судовому засіданні 27.07.2015, відповідно до ст. 77 ГПК України, оголошено перерву на 31.07.2015.
		Клопотання відповідача про призначення експертизи судом не задовольняється з огляду на наступне.
		Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
		Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи (п.2 постанови пленуму ВГСУ №4 від 23.03.2012).
		Отже, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, суд зазначає, що питання, які виникають в ході вирішення даного спору не потребують спеціальних знань, а тому і відсутні підстави для призначення експертизи.
		У відзиві на позов відповідач заперечив проти позовних вимог та зазначив про сплив позовної давності щодо нарахування пені; не обґрунтоване збільшення нарахування інфляційних втрат; безпідставне збільшення процентної ставки до 15% річних, починаючи з 01.07.2010.
		У судовому засіданні 31.07.2015, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, господарський суд міста Києва,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		26 лютого 2010 року між Публічним акціонерним товариством "Родовід Банк" (банк) та Відкритим акціонерним товариством "Мостобуд" (позичальник) було укладено Кредитний договір №28.1/03-КЛТ-10 (надалі по тексту - Кредитний Договір).
		Відповідно до пункту 1.1. Кредитного договору цим Договором встановлюються:
		- Мета, порядок та умови видачі (надання ) банком в майбутньому кредитів (траншів) позичальнику в загальній сумі 1  545  910  000,00 (один мільярд п'ятсот сорок п'ять мільйонів дев'ятсот десять) гривень(надалі - ліміт кредитування ) на основі додаткових договорів про видачу (надання) кредиту (траншу) до цього договору, які є його невід'ємною частиною (надалі - додаткові договори);
		-          порядок та умови погашення /(повернення) позичальником отриманих кредитів, нарахування та сплати процентів за отриманими кредитами;
		- вид(и) забезпечення виконання зобов'язань позичальника;
		- порядок плати за користування кредитами (траншами);
		- порядок плати за послуги, що надаються банком позичальнику;
		- відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредитів;
		- а також взаємні права та обов'язки сторін, що виникають/виникнуть при видачі/наданні банком кредитів.
		Кредитні зобов'язання банку щодо видачі/надання кредитів (траншів) та зобов'язання позичальника щодо погашення кредитів (траншів), сплати процентів, комісій, а також інші права та зобов'язання сторін, передбачені цим договором , виникають з моменту укладання сторонами за взаємною згодою додаткових договорів про видачу кредитів до цього договору, що є його невід'ємними частинами, в межах ліміту кредитування та суми кредитів, передбачених такими додатковими договорами. Строк користування кожним окремим кредитом (траншем) визначаються відповідним додатковим договором. Заборгованість за кредитами , наданими за цим договором має бути погашена в строки, вказані у відповідних додаткових договорах, але не пізніше 26 лютого 2013 року (пункт 1.2. Кредитного договору).
		Згідно з пунктом 2.2. Кредитного договору кредити видаються на наступні цілі (мета використання кредитів): для фінансування будівництва мостового переходу через р. Дніпро в місті Києві фінансування будівництва автотранспортної магістралі через р. Дніпро в місті Запоріжжя.
		Пунктом 2.10.2. Кредитного договору сторони погодили, що проценти за користування кредитами, наданими відповідно до додаткових договорів, нараховуються банком щомісячно 25-го числа (за період з 26-ого числа місяця, що передує звітному, до 25-го числа звітного місяця включно -"звітний період"), а також у день повного погашення заборгованості за кредитами, але не пізніше дати погашення кредитів, визначених у відповідних додаткових договорах, та дати вказаної в п. 1.2. цього договору, виходячи із суми заборгованості на відповідних позичкових рахунках та процентних ставок, що встановлені цим договором, а також у день повного погашення заборгованості за кредитами та припинення дії відповідного додаткового договору, але не пізніше  дати вказаної в п. 1.2. цього договору, виходячи із суми заборгованості на відповідних позичкових рахунках та процентних ставок, що встановлені цим договором. У разі якщо день нарахування процентів припадає на вихідний, святковий або інший не робочий день, проценти нараховуються в робочий день, що йому передує. У разі, якщо дата вказана, вказана в п. 1.2. цього договору припадає на не робочий (вихідний, святковий) день, то останньою датою нарахування банком процентів є наступний за ним робочий день.
		Відповідно до пункту 2.10.3. Кредитного договору у разі несвоєчасного погашення заборгованості за кредитами у строки, що вставлені у додаткових договорах або у пункті 1.2. цього договору, останнє нарахування процентів за користування кредитами здійснюється наступного робочого дня за датою, вказаною у відповідному додатковому договорі або у п. 1.2. цього договору, в подальшому проценти за користування кредитами не нараховуються.
		Сплата нарахованих процентів за користування кредитами протягом дії цього договору здійснюється позичальником щоквартально, в період з 26-го числа звітного кварталу до останнього робочого дня звітного кварталу включно (надалі - період сплати процентів). У разі повного погашення заборгованості за кредитами та припинення дії відповідного додаткового договору/цього договору сплата процентів відбувається в день погашення цієї заборгованості на рахунок банку, що вказані у відповідних додаткових договорах (Пункт 2.10.4 Кредитного договору).
		На виконання умов Кредитного договору банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 560 000 000,00 грн., що встановлено в межах справи №34/534 рішенням господарського суду міста Києва від 28.09.2014 та в порядку ст. 35 ГПК України повторному доведенню не підлягають встановлені факти.
		17 березня 2010 року між Публічним акціонерним товариством "Родовід Банк" та Відкритим акціонерним товариством "Мостобуд" було укладено Додатковий договір № 1 до Кредитного договору №28.1/03-КЛТ-10 від 26.02.2010 року (надалі по тексту - Додатковий договір № 1).
		Відповідно до пункту 3 Додаткового договору № 1 сторони погодили викласти пункт 3.1.13 Кредитного договору в наступній редакції: "3.1.13. Встановити процентну ставку за користування кредитами, наданими згідно з Додатковими договорами до цього Договору, в розмірі: процентна ставка за користування кредитами за кожним окремим кредитом (траншем) +2% річних у разі незабезпечення позичальником надходжень на поточний рахунок №26000005001475.980 в банку в розмірі та на умовах, встановлених пунктом 3.4.10. цього Договору, яка буде діяти до моменту забезпечення позичальником умов, встановлених пунктом 3.4.10 цього Договору."
		Згідно з пунктом 4 Додаткового договору № 1 банк надає позичальнику кредит (транш) згідно з цим додатковим Договором в сумі 560 000 000,00 грн."
		Пунктом 7 Додаткового договору №1 сторони погодили, що процентна ставка за користування кредитом встановлюється у розмірі  23% річних.
		У відповідності до пункту 10 Додаткового договору №1 надання кредиту, нарахування та сплата процентів. іншої винагороди банку здійснюються на умовах, передбачених Кредитним договором та цим додатковим договором. 
		Повернення кредиту здійснюється наступним чином:
		- 260 000 000,00 грн. до 26.02.2012 року;
		- 300 000 000,00 грн. до 26.03.2012 року. 
		Пунктом 3.1.3. Кредитного договору встановлено, що банк має право достроково стягувати, частково або в повному обсязі, надані кредити та проценти за період фактичного користування цими кредитами і комісії. Сплата яких передбачена умовами цього договору, у разі: 
		-  порушення позичальником умов цього договору ;
		- порушення позичальником та/або поручителем/заставодавцем договорів, що укладені в забезпечення виконання зобов'язань за цим договором;
		-          ненадання позичальником відомостей, що стосуються його фінансово-господарської діяльності;
		-          використання кредитів не за цільовим призначенням;
		-          надання банку недостовірної звітності;
		-          втрати предмета (предметів) забезпечення забезпечень виконання зобов'язань позичальника за цим договором або зменшення його/їх вартості;
		-          у разі порушення процедури визнання позичальника та/або поручителя, та/або майнового поручителя банкрутом;
		-          за наявності інших обставин, які свідчать про те, що надані позичальником кредити своєчасно не будуть поверненні;
		-          у разі порушення позичальником та/або заставодавцем/іпотекодавцем строку(строків) укладення договорів страхування на користь банку майна, переданого в забезпечення виконання зобов'язань за цим договором та/або у разі порушення позичальником та/або заставодавцем/іпотекодавцем строку(строків) сплати страхових платежів за договором (договорами) страхування майна на користь банку, переданого в забезпечення виконання зобов'язань за цим договором.
		Згідно із частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитор) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		Пунктом 1 частини 2 статті 11  Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
		Договір є обов'язковим для виконання сторонами згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України.
		Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова  установа  зобов'язується   надати   грошові   кошти   (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
		Частиною 1 статті 1056-1  Цивільного кодексу України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
		Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. 
		У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
		Згідно із частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитор) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		Пунктом 1 частини 2 статті 11  Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
		Договір є обов'язковим для виконання сторонами згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України.
		Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова  установа  зобов'язується   надати   грошові   кошти   (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
		Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. 
		У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
		Аналогічні положення містяться у статтях 525, 526  Цивільного кодексу України.
		Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу  України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Судом встановлено, що відповідач в порушення умов чинного законодавства, у визначений Кредитним договором строк не виконав свої зобов'язання, а саме, не здійснював щомісячні платежі в рахунок погашення суми кредиту та не сплатив нараховані проценти за користування кредитом.
		Частиною 1 статті 1056-1  Цивільного кодексу України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
		Пунктом 3.1.13. Кредитного договору в редакції Додаткового договору №1 сторони погодили встановити процентну ставку за користування кредитами, наданими згідно з Додатковими договорами до цього Договору, в розмірі: процентна ставка за користування кредитами за кожним окремим кредитом (траншем) +2% річних у разі незабезпечення позичальником надходжень на поточний рахунок № 26000005001475.980 в банку в розмірі та на умовах, встановлених пунктом 3.4.10. цього Договору, яка буде діяти до моменту забезпечення позичальником умов, встановлених пунктом 3.4.10 цього Договору.
		Разом з тим, у зв'язку з неналежним виконання умов договору у відповідача виникла заборгованість, яка станом на 26.06.2012 становила 892 420 143,62 грн., з яких 560 000 000 грн. основного боргу, 35 191 256,84 грн. строкової заборгованості за нарахованими процентами, 265 318 044,76 грн. простроченої заборгованості за нарахованими процентами, 12 875 683,06 грн. пені за кредитом та 19035158,96 грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами. 
		Вказані обставини встановлені в рішенні господарського суду міста Києва від 28.09.2012 у справі №34/534, яке залишено без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 та Вищого господарського суду України від 10.03.2015, яким стягнуто з відповідача на користь банку 892 420 143,62 грн. заборгованості за кредитним договором.
		Стягнута кредитна заборгованість у вказаному розмірі нарахована станом на 26.06.2012, а після вказаної дати кредитні кошти не повернуті відповідачем, тому у нього виникла заборгованість перед банком за період з 26.06.2012 по 26.02.2013  по процентам за користування кредитом у розмірі 94 158 095,69 грн.
		Заперечення відповідача щодо безпідставності нарахування процентів за користування кредитом, судом відхиляються враховуючи, що проценти за користування кредитом нараховані позивачем обґрунтовано за період з 26.06.2012 по 26.02.2013, відповідно до положення п. 2.10.2 кредитного договору.
		Судом визнано безпідставними заперечення відповідача щодо неправомірного підвищення банком процентної ставки за кредитом, оскільки відповідно до умов п. 3.1.13 кредитного договору в редакції додаткового договору № 1 банк застосував з 01.07.2010 процентну ставку у розмірі 25% річних у зв'язку з незабезпеченням позичальником надходжень на поточний рахунок в ПАТ "Родовід Банк" в розмірі 70% від загального обсягу оборотів позичальника, як встановлено в п. 3.4.10 кредитного договору.
		Відповідач не спростував заявлену до стягнення суму основного боргу та не надав доказів її погашення, тому суд визнав вимоги про стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом у розмірі 94 158 095,69 грн. обґрунтованими та документально доведеними і такими, що підлягають задоволенню.
		Крім основної суми заборгованості, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач заявив до стягнення 57 787 025,05 грн. пені, 7 243 158, 46 грн. 3 % річних та 54 993 125, 88 грн. інфляційних втрат.
		Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
		Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
		Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
		Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
		Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
		У відповідності до пункту 3.4.8. Кредитного договору у разі не своєчасного погашення заборгованості за кредитами та/або процентами за користування ними та/або комісіями сплати банку пеню від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, за умовами її нарахування банком.
		Згідно розрахунку позивача пеня у розмірі 57 787 025,25 грн. за період з 01.10.2012 по 06.07.2015 з посиланням на те, що умовами кредитного договору сторони погодили фразою "за кожен день прострочення" інший період її нарахування ніж встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України, з чим суд не погоджується з огляду на наступне.
		Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 постанови пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013).
		Оскільки п. 3.4.8 кредитного договору не було встановлено інше, тому нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання слід проводити відповідно до положень ч. 6 ст. 232 ГК України.
		Відповідно до п. 2.10.4 кредитного договору, сплата нарахованих процентів за користування кредитом протягом дії цього договору здійснюється позичальником щоквартально, в період з 26-го числа звітного кварталу до останнього робочого дня звітного кварталу включно (період сплати процентів).
		Таким чином, за другий квартал 2012 року проценти мали були сплачені до 29.06.2012 (включно), за 3 квартал 2012 - 28.09.2012, 4 квартал - 31.12.2012, за 1 квартал 2013 - 29.03.2013.
		Тобто з наступного дня вказаних дат починається прострочення виконання зобов'язання щодо сплати процентів за користування кредитом.
		Відповідно до ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. 
		Останнім днем нарахування пені з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГК України є: за 2 квартал 2012 року - 30.12.2012, за 3 квартал 2012 року - 29.03.2013, за 4 квартал 2012 року - 01.07.2013, за 1 квартал 2013 року - 30.09.2013.
		Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
		Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
		Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		У відповідності до п 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
		Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
		Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке.
		У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу (п.4.4, 4.4.1 постанови пленуму ВГСУ №10 від 29.05.2013).
		Положеннями п. 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду). Якщо позовну заяву було повернуто, перебіг позовної давності переривається з того дня, коли заяву подано до суду з додержанням установленого порядку.
		Таким чином, з урахуванням положень ч. 2 ст. 264 ЦК України, суд не погоджується з твердження позивача щодо переривання строку позовної давності з урахуванням рішення від 28.09.2012 №34/534.
		Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. 
		Даний позов поданий до суду 05.06.2015, тому в задоволенні позовних вимог про стягнення пені слід відмовити, у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
		Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. 
		Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
		Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових   зобов'язань.
		Як передбачено п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.
		При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
		Вказана правова позиція також відображена у листі Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" №62-97р від 03.04.1997.
		Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
		Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. (п. 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).
		Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України.
		Суд перевірив розрахунок 3 % річних та інфляційних здійснений позивачем та визнав його обґрунтованим, тому 3 % підлягають до стягнення у розмірі 7 243 158,46 грн., інфляційні - 54 993 125,88 грн.
		Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
		Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
		На підставі викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
		ВИРІШИВ:
		 
		1.Позовні вимоги задовольнити частково.
		2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (01033, м. Київ, вул. Паньківська, 5. код 01386326) на користь Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" (04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 1-3, код 14349442) заборгованість по відсоткам - 94 158 095,69 грн. (дев'яносто чотири мільйона сто п'ятдесят вісім тисяч дев'яносто п'ять гривень 69 коп.), 3 % річних - 7 243 158, 46 грн. (сім мільйонів двісті сорок три тисячі сто п'ятдесят вісім гривень 46 коп.), інфляційні - 54 993 125,88 грн. (п'ятдесят чотири мільйона дев'ятсот дев'яносто три тисячі сто двадцять п'ять гривень 88 коп.).
		3.В іншій частині позовних вимог відмовити.
		4.Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (01033, м. Київ,                            вул. Паньківська, 5, код 01386326) в доход Державного бюджету України  53 361,97 грн. (п'ятдесят три тисячі триста шістдесят одна гривня 97 коп.) судового збору.   
		5.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
		6.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
		 
		 
		Дата підписання 
		повного тексту рішення:03.08.2015.
		 
		 
		       Суддя                                                                                                                                                                         М.Є. Літвінова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...