Справа № 22-6344 Головуючий у 1 інстанції: Гримич М.К.
Доповідач: Євтушенко О.І.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 серпня 2008
року Апеляційний суд м. Києва в
складі:
Головуючого:
ЄВТУШЕНКО О.І.
судців: БІЛИЧ І.М., ВОЛКОВОЇ Л.О.,
при секретарі ПЕРЕСУНЬКО Я. В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представників Національного банку
України та Державного казначейства України
на рішення
Печерського районного суду м. Києва від 08 травня 2008 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Національного банку
України, Державного казначейства України про
визнання авторських майнових та особистих немайнових прав на твір порушеними, стягнення компенсації за порушення
авторських майнових та особистих немайнових
прав на твір, стягнення компенсації за моральну шкоду, завдану порушенням авторських майнових та особистих немайнових прав
на твір та зобов'язання вчинити дії.
Апеляційний
суд,-
ВСТАНОВИВ:
В січні 2008 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання авторських майнових та особистих немайнових прав
на твір порушеними, стягнення компенсації за порушення
авторських майнових та' особистих немайнових прав на твір, стягнення компенсації за моральну шкоду, завдану порушенням
авторських майнових та особистих немайнових
прав на твір та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08 травня 2008 року
позовні вимоги задоволено частково, з
Державного казначейства України стягнуто на користь позивача компенсацію за порушення авторського майнового права на твір
скульптури
2
„ІНФОРМАЦІЯ_1" у розмірі 300
000,0 гривень, відшкодування моральної шкоди за порушення авторських немайнових прав у розмірі 150 000,0 гривень, а всього
стягнуто 450 000,0 гривень, в задоволенні
решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Національного банку України на користь держави витрати на інформаційно-технічне
забезпечення розгляду справи.
В апеляційних скаргах представники відповідачів просять скасувати рішення
суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у
задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального
та процесуального права.
В апеляційній інстанції представник відповідача Національного банку України
підтримав подану апеляційну скаргу.
Представники позивача просили відхилити подану апеляційну скаргу, а рішення
суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді ЄВТУШЕНКО О.І., пояснення осіб, які з'явились в апеляційну інстанцію, вивчивши матеріали справи,
обговоривши доводи апеляційних скарг, суд вважає, що апеляційні
скарги підлягають задоволенню з таких підстав.
Задовльняючи позорвні вимоги позивача частково, суд виходив з того, що в
1960-1979 роках позивачем створено твір (скульптурна композиція)
„ІНФОРМАЦІЯ_1", який був встановлений в 1982 році у парку
імені Примакова у м. Києві як основна частина
„Пам'ятного знаку на відзнаку заснування м. Києва", авторське право на
вказаний твір належить позивачу. Виключно майнові
та особисті немайнові права автора на твір засвідчені Свідоцтвами України про державну реєстрацію прав автора на твір
від 17 липня 1996 року: НОМЕР_1 ( на твір
скульптури „ІНФОРМАЦІЯ_1" ) та НОМЕР_2 ( малюнок „ІНФОРМАЦІЯ_1" ),
інформація про належність авторського права позивачеві була опублікована
ІНФОРМАЦІЯ_2 в газеті „Урядовий кур'єр" НОМЕР_3, а також вміщена у численному ряді словників, зокрема, в Українському
радянському енциклопедичному словнику
У 1992-1996 роках Національним банком України було використано твір „ІНФОРМАЦІЯ_1" на купонах багаторазового
використання номіналом від одного карбованця до 5000 карбованців, авторська
винагорода за використання твору виплачена не була, ім'я
автора та назва твору на купонах зазначені не були.
У серпні 2001 року Національний банк України вперше ввів в обіг банкноти номіналом 200 гривень. На звороті зазначеної банкноти
зображено частину твору позивача „ІНФОРМАЦІЯ_1", а саме: постать Либіді.
Судом встановлено із матеріалів справи та пояснень представників
відповідача, що 200 гривневі банкноти до кінця 1993
року були затверджені до друку, виготовлені, доставлені на територію України і зберігались в сховищах Національного
банку України та його територіальних управлінь.
Листом від 11 січня 2005 року позивач повідомив відповідача - Національний
банк України про порушення ним авторських особистих немайнових та майнових прав
на твір „ІНФОРМАЦІЯ_1" та запропонував
йому викупити ці права на підставі авторського договору з виплатою одноразової винагороди. Однак, відповідач відмовився
укласти авторський договір, 01 березня 2007
року Постановою Національного банку України №70 від 01 березня 2007 року було затверджено введення в обіг з 28 травня 2007
року банкнот номіналом 200 гривень нового зразка
2007 року, згідно із ч.2 зазначеної Постанови зазначено, що банкноти номіналом
200 гривень зразка 2007 року перебувають в обігу разом з банкнотами номіналом
200 гривень зразка 2001 року, таким чином, банкноти зразка 2001 року
не вилучені відповідачем з обігу.
Судом правильно встановлено, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються розділом IV ЦК УРСР 1963 року щодо правовідносин по
захисту виключного немайнового та майнового
авторських прав на твір позивача, частина якого відтворена на купонах багаторазового використання номіналом від одного
карбованця до 5000 карбованців, випуску 1993 року
та в частині, що стосується виготовлення банкнот
3
номіналом 200
гривень зразка 2001 року, які також були надруковані у 1993 році. Решта правовідносин регулюється Законом України „Про авторське
право та суміжні права", який набув чинності з 24 лютого
1994 року та чинним ЦК України, в редакції 2003 року.
Враховуючи те, що ст. ст. 438 ЦК України 2003 року, 475 ЦК УРСР 1963 року та ст. 14 Закону України „Про авторське право і
суміжні права" встановлено, що автору належить, зокрема, таке особисте
немайнове право, як право вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його
примірниках і за будь-якого публічного
використання твору, якщо це практично можливо. Відповідно до ч.1 ст.441 ЦК України 2003 року та ч.3 ст.15 Закону
України „Про авторське право і суміжні права" автору належить зокрема,
виключне право на дозвіл чи заборону використання
твору іншими особами, зокрема відтворення чи розповсюдження твору. Згідно із визначенням, наведеним у ст. 1 цього Закону,
розповсюдження об'єктів авторського права і (або) суміжних
прав безпосередньо чи опосередковано пропонуються публіці, в тому числі доведення цих об'єктів до відома публіки таким чином,
що її представники можуть здійснити доступ до цих об'єктів з будь-якого місця і
вбудь-який час за власним вибором, суд перешої
інстанції прийшов до висновку, що відповідачами порушені права
позивача, як автора.
Між тим з такими висновками суду
погодитись не можна.
Із матеріалів справи встановлено, що пам*ятний знак
"ІНФОРМАЦІЯ_1" споруджено відповідно до
розпорядження Ради Мінстрів УРСТ від 22 жовтня 1981 року. Проек пам*ятного знаку затверджено рішенням Київського міськвиконкому від
15 лютого 1972 року, який є його замовником.
Проектування, виготовлення та спорудження пам*ятного знаку здійснено виробничим об*єднанням "Художник". Відповідно
до акту прийняття пам*ятного знаку та
паспорта пам*ятника історії та культури СРСР цей пам*ятник передавний на баланс та використання Головному
управління культури Київського міськвиконкому.
Представники
позивача не заперечували, що позивач отримав авторську винагороду за створення
пам*ятного знаку.
Відповідно до п.6 ст. 489 ЦК України 1963 року допускається без
згоди автора і без сплати авторської винагороди, але з
обов'язковим зазначенням прізвища автора, твір якого використано і джерела запозичення відтворення будь-яким способом,
крім механічно-контактного копіювання, творів
образотворчого мистецтва, які знаходяться у місцях, відкритих для вільного
відвідування, за винятком виставок і музеїв.
Задовольняючи позовні вимоги позивача частково, суд першої інстанції не
звернув увагу на те, що пам*ятник
"ІНФОРМАЦІЯ_1" належить місту Києву в особі Київської міської адміністрації, де знаходиться на балансі.
Пам*ятник знаходиться в публічному місті,
відкритому для вільного відвідування і відповідачем не допущено
механічно-контактне його копіювання. Створення графічних малюнків скульптури
"ІНФОРМАЦІЯ_1" ( або її часттини), які
знайшли своє втілення на купюрах - грошовій одиниці України за період 1991 - 2007 роки не можна вважати віддтворенням
скульптури.
Крім того в ілюстрованому каталозі, який неодноразово видавався
відповідачем Національним банком України, зазначено авторство позивача на
малюнок композиції "ІНФОРМАЦІЯ_1", який
використаний на купюрах - грошових знаках України.
Крім того суд першої інстанції не звернув увагу, на те, що відповідачі не отримували
грошову винагороду за використання твору позивача.
Суд першої інстанції також не звернув увагу на те, що за п.2 ч.1 ст. 434 ЦК України в редакції 2003 року не є об*єктом
авторського права державні символи України, грошові знаки, емблеми
тощо, затверджені органами державної влади.
За своє сутністю гроші є багатофункціональною економічною категорією і є особливим об*єктом цивільних прав. Гроші виконують різні
функції, зокрема вони є платіжним засобом. Випуск грошових
банкнот в Україні є функцією Національного банку України, а тому не можна вважати комерційним використанням об*єкту
авторського
4
права
малюнків та ескізів, тому що виготовлення банкнот передбачає спеціальну процедуру, зокрема розробку дизайну відповідної банкноти,
її затвердження відповідними державними установами.
За таких обставин слід прийти до висновку, що відповідачами не порушені
права позивача, як автора малюнку та ескізу пам*ятного знаку « Засновки Києва»,
а тому тому його пощзовні вимоги не грунтуються на законі і задоволенню не
підлягають.
За таких обставин рішення суду першої інстанції не можна визнати законним і
обгрунтованним, воно підлягає скасуванню.
Враховуючи те, що судом першої інстанції та апеляційним судом з*ясовані і витребовані всі необхідні матеріали по справі і з
урахуванням діючих норм права, апеляційний суд вважає можливим постановити нове рішення.
Враховуючи обставини по справі апеляційний суд приходить до висновку, що
вимоги позивача не грунтуються на законі, а тому задоволенню не підлягають, а
тому необхідно скасувати рішення суду першої інстанції
та постановити нове рішення в позову відмовити.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд,
-
В И Р І Ш И
В:
Апеляційні скарги представників Національного банку України та Державного Казначейства України задовольнити, скасувати рішення
Печерського районного суду м. Києва від 08 травня 2008 року та ухвалити нове рішення.
В позові ОСОБА_1 до Національного банку України, Державного казначейства України про визнання авторських майнових та
особистих немайнових прав на твір порушеними,
стягнення компенсації за порушення авторських майнових та особистих немайнових прав на твір, стягнення компенсації за
моральну шкоду, завдану порушенням авторських
майнових та особистих немайнових прав на твір та зобов'язання
вчинити дії відмовити.
Рішення набирає законної чинності з моменту його оголошення і може бути оскаржено до Верховного Суду України в касаційному
порядку протягом двох місяців.