Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-23539св15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.09.2015. Забезпечено надання загального доступу: 25.09.2015.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 У Х В А Л А ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ  16 вересня 2015 року м. Київ   Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних  і кримінальних справ у складі:  головуючого суддів:    за участю прокурора Гвоздика П.О., Горелкіної Н.А., Євтушенко О.І., Тертишника О.І.,             Завгородньої І.М.,             Іваненко Ю.Г.,  розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Шевченківського району м. Львова в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Львівської міської ради до Брюховицької селищної ради, ОСОБА_1, треті особи: Управління Держкомзему у м. Львові, приватний нотаріус  Львівського міського нотаріального округу               Урумова Ж.М., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Корпало Г.В., Приватне підприємство «Галицький достаток», про скасування рішення, визнання нечинними державних актів на право власності на землю, витребування майна; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Львівської міської ради про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності на земельні ділянки, за касаційними скаргами Кабінету Міністрів України та першого заступника прокурора Львівської області на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 07 жовтня 2013 року, в с т а н о в и л а:    У травні 2011 року прокурор Шевченківського району м. Львова в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Львівської міської ради звернувся до суду із даним позовом, зазначивши в його обгрунтування, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19  листопада 2004 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 26 квітня 2005 року, зобов'язано Брюховицьку селищну раду  прийняти рішення про продаж ПП «Буддизайн» орендованої ним для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру земельної ділянки загальною площею 8,9965 га за адресою: АДРЕСА_1. 23 жовтня 2008 року Брюховицькою селищною прийнято рішення                № 619, на підставі якого 05 листопада 2008 року між селищною радою та Приватним підприємством «Буддизайн» (далі - ПП «Буддизайн») укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, розташованої за адресою: Львівська область, с. Брюховичі, загальною площею 8,9965 га, з яких: 5,0360 га для громадсько-житлового будівництва та 3,9605 га - для  будівництва об'єктів дошкільного спортивно-навчального центру. 11 серпня 2009 року між ПП «Буддизайн», Приватним підприємством «Галицький достаток» (далі - ПП «Галицький достаток») та                        ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 5,0360 га для громадсько-житлового будівництва. 25 вересня 2009 року ОСОБА_1 та ПП «Галицький достаток» укладено договір про поділ придбаної земельної ділянки. На підставі зазначених договорів ОСОБА_1 зареєстрував право власності на земельні ділянки шляхом оформлення державних актів на право власності. Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 липня 2010 року рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 листопада 2004 року скасовано за нововиявленими обставинами, зокрема у зв'язку з ліквідацією                              ПП «Буддизайн». Посилаючись на відсутність у Брюховицької селищної ради права на відчуження земельних ділянок, які належать до лісів першої групи, та на скасування рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 листопада 2004 року, на підставі якого було прийняте рішення селищною радою, прокурор Шевченківського району м. Львова просив: поновити строк для звернення до суду; скасувати рішення Брюховицької селищної ради від 23  жовтня  2008 року № 619; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 05 листопада 2008 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11 серпня 2009 року в частині передачі у власність ОСОБА_1 частини земельної ділянки загальною площею 5,0360 га; визнати недійсним договір поділу земельної ділянки, що є спільною частковою власністю, від 25 вересня 2010 року; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані ОСОБА_1; витребувати в останнього земельні ділянки та зобов'язати повернути їх у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України. ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив визнати його добросовісним набувачем спірних земельних ділянок та визнати за ним право власності на них.  В обгрунтування позову зазначив, що на підставі укладеного з                ПП «Буддизайн» договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11 серпня 2009 року та договору про поділ земельної ділянки від 25 вересня                   2009 року він є добросовісним набувачем. Укладаючи угоди, він не знав і не міг знати про те, що Брюховицька селищна рада не мали права на відчуження спірних земельних ділянок, а тому останні не можуть бути витребувані в добросовісного набувача на підставі ч. 2 ст. 388 ЦК України. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 07 жовтня 2013 року, у задоволенні позовних вимог прокурора відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельні ділянки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 2,036 га, з кадастровими номерами: НОМЕР_1; НОМЕР_2; НОМЕР_3; НОМЕР_4; НОМЕР_5; НОМЕР_6; НОМЕР_7; НОМЕР_8; НОМЕР_9; НОМЕР_10; НОМЕР_11.  У задоволенні позовних вимог про визнання ОСОБА_1 добросовісним набувачем відмовлено.  Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 07 жовтня 2013 року в частині задоволення зустрічного позову скасовано та в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.  В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 березня 2015 року справу допущено до провадження Верховного Суду України. Постановою Верховного Суду України від 01 липня 2015 року заяву заступника генерального прокурора України задоволено частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.           У касаційній скарзі Кабінет Міністрів України просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.          У касаційній скарзі перший заступник прокурора Львівської області просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.           Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга Кабінету Міністрів України підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга першого заступника прокурора Львівської області - задоволенню, виходячи з наступного. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог прокурора, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що на час винесення рішення Брюховицькою селищною радою та укладення договору купівлі-продажу від 05 листопада 2008 року розмежування земель державної й комунальної власності в межах смт Брюховичі Львівської області не проводилось, передана у власність ПП «Буддизайн» земельна ділянка розташована в межах зазначеного населеного пункту, а тому право розпорядження спірною земельною ділянкою належало Брюховицькій селищній раді відповідно до пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.  Крім того, рішення Брюховицької селищної ради від 23 жовтня                         2008 року було прийнято на виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 листопада 2004 року, яке набрало законної сили після його перегляду судом апеляційної інстанції та підлягало обов'язковому виконанню, а рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 липня 2010 року, яким скасовано рішення цього ж суду від 19 листопада 2004 року, не може бути підставою для задоволення позову прокурора, оскільки було прийняте вже після виконання оспорюваного рішення селищної ради. Частково задовольняючи зустрічні позовні вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності за ним на спірні земельні ділянки, суди входили з того, що, оформивши у встановленому порядку державні акти на право власності, позивач за зустрічним позовом набув право власності на них.           Проте з такими висновками судів погодитись не можна. Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.  Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.  Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судами встановлено, що рішеннями Брюховицької селищної ради від 11 березня 2004 року № 245 та 18 березня 2004 року № 263 було вилучено земельні ділянки - ліси першої групи у кварталі 44 з державного лісового фонду Брюховицького лісництва Львівського державного лісового господарства загальною площею 19,1 га і віднесено їх до земель селища рекреаційного призначення. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14 лютого           2005 року визнано неправомірними та скасовано рішення Брюховицької селищної ради від 11 березня 2004 року № 245 та 18 березня 2004 року                  № 263 з тих підстав, що за нормами ч. 9 ст. 149 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, лісів першої групи площею понад  10 га, а також земельних ділянок природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення належить виключно до компетенції Кабінету Міністрів України; порядок погодження питань, пов'язаних із вилученням цих земельних ділянок, установлено статтею 151 ЗК України. Вказане рішення Шевченківського районного суду м. Львова від                14 лютого 2005 року, залишене без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 25 квітня 2005 року та ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від                        16 серпня 2005 року.  Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19  листопада 2004 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 26 квітня 2005 року, Брюховицьку селищну раду зобов'язано прийняти рішення про продаж ПП «Буддизайн» орендованої ним для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру земельної ділянки, загальною площею 8,9965 га за адресою: АДРЕСА_1. 23 жовтня 2008 року на виконання рішення суду Брюховицькою селищною радою прийнято рішення № 619, на підставі якого 05 листопада 2008 року між селищною радою та ПП «Буддизайн» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка складається із земель для громадсько-житлового будівництва (5,0360 га) та земель для будівництва об'єктів дошкільного спортивно-навчального центру (3,9605 га). 11 серпня 2009 року між ПП «Буддизайн», ОСОБА_1 та ПП «Галицький достаток» було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 5,0360 га в таких частинах: 20360/50360 частини земельної ділянки передано у власність                      ОСОБА_1, 30360/50360 - у власність ПП «Галицький достаток». 25 вересня 2009 року між ОСОБА_1 та ПП «Галицький достаток» було укладено договір поділу земельної ділянки, що є спільною частковою власністю. На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від                           11 серпня 2009 року та договору її поділу від 25 вересня 2009 року ОСОБА_1 видано 11 державних актів на право власності на земельні ділянки. Так, відповідно до ст. 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи. Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, як зазначено в частині другій статті 3 ЗК України, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу. Згідно зі ст. 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону. Відповідно до ст. 13 ЗК України саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Відповідно до ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.  До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» ч. 4                 ст. 84 ЗК України). Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та  інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення (ст. 56 ЗК України). Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 ЗК України, ч. 1                  ст. 17 ЛК України).  Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (ст. 27 ЛК України у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин). Аналогічне положення міститься й у ст. 20 ЗК України. Відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених                       ст. 150 цього Кодексу. Згідно з п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Таким чином, ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання земельних ділянок. Правовий статус земельних ділянок лісового фонду визначається нормами земельного та лісового законодавства відповідно до їх цільового призначення за даними земельного кадастру. Документами, які підтверджують право лісогосподарських підприємств на земельні ділянки, є державні акти на право постійного користування земельними лісовими ділянками або планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Отже, при розгляді справи суд має встановлювати правовий статус земельної ділянки та її цільове призначення. Відсутність у лісогосподарського підприємства свідоцтва про право власності на земельну ділянку не свідчить про відсутність такого права, оскільки за положеннями п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення»                          ЛК України такими документами можуть бути планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Водночас земельні ділянки, зайняті земельними насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до території лісів, не належать до земель лісогосподарського призначення (п. «а» ч. 2 ст. 55 ЗК України). Отже, земельні ділянки в межах населеного пункту, зайняті зеленими насадженнями, віднесені до категорії лісів, належать до земель лісогосподарського призначення та можуть належати лісогосподарському підприємству, якщо це підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року (справа № 6-50цс15). Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції викладеного не врахував, не встановив правовий статус спірних земельних ділянок та їх цільове призначення, не застосував до спірних правовідносин п. 5 розділу VIIІ «Прикінцеві положення» ЛК України та дійшов помилкового висновку про законність рішень селищної ради щодо надання земельних ділянок у власність без урахування порядку їх цільового призначення та використання.  Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на вказані порушення уваги не звернув, не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги та помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін. За таких обставин рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з підстав, передбачених                     ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а:           Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задовольнити частково.            Касаційну скаргу першого заступника прокурора Львівської області задовольнити.           Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 07 жовтня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає.           Головуючий       П.О. Гвоздик  Судді:                                                                   Н.А. Горелкіна О.І. Євтушенко І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...