Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-1109цс15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.12.2015. Забезпечено надання загального доступу: 04.01.2016.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		П ОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		16 грудня 2015 року                                                                                       м. Київ
		 
		Судова палата у цивільних справах 
		Верховного Суду України в складі:
		 
		головуючого Сімоненко В.М.,суддів:Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,   Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г.,     розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя за заявою  ОСОБА_7 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 квітня 2015 року, 
		 
		в с т а н о в и л а :
		 
		У  липні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 23 липня 2005 року до 16 липня 2012 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, під час якого вони придбали автомобіль марки «Тойота Корола», державний номерний знак НОМЕР_1, 2010 року випуску, вартістю 120 тис грн. та три металеві торговельні контейнери загальною вартістю 150 тис. грн. Вказане майно залишилося у користуванні відповідача, який  відмовляється добровільно здійснити його поділ, у зв'язку із чим ОСОБА_8, уточнивши позовні вимоги під час розгляду справи, просила провести поділ зазначеного майна з урахуванням істотних обставин, зокрема хвороби сина, який проживає з нею, збільшити її частку до 70 %  від вартості спірного майна й стягнути з ОСОБА_7 на її користь 70 % вартості автомобіля в сумі 77 тис. 305 грн та 70 % вартості трьох торгових металевих контейнерів у розмірі 193 тис. 498 грн.
		Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 квітня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 48 тис. 75 грн 30 коп. грошової компенсації Ѕ частини вартості автомобіля марки «Тойота Корола», державний номерний знак НОМЕР_1, 2010 року випуску. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 1 грудня                   2014 року вказане рішення міськрайонного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо поділу металевих контейнерів та стягнення грошової компенсації за частку у власності подружжя скасовано й у цій частині ухвалено нове рішення, яким вказані позовні вимоги задоволено частково. У порядку поділу спільного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 Ѕ частину вартості трьох металевих контейнерів у сумі 138 тис. 213 грн. Вирішено питання про судові витрати. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 квітня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилено. Рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 1 грудня             2014 року залишено без змін. 
		У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_7 просить рішення суду касаційної та апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від             30 квітня 2014 року з передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України  (далі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції статей 57, 60, 61, 65  Сімейного кодексу України (далі - СК України) та статті 52 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
		На підтвердження своїх доводів ОСОБА_7 наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від       3 лютого 2010 року (№ 6-7980св09), 22 серпня 2012 року (№ 6-11945св11),             14 вересня 2011 року (№ 6-10103св11), 25 січня 2012 року (№ 6-43612св11),           22 серпня 2012 року (№ 6-40720св12), 24 вересня 2014 року (№ 6-44500св14), 23 квітня 2014 року (№ 6-52348св13), 6 листопада 2012 року (№ 6-39777св12) та рішення від 20 липня 2011 року (№ 6-19258св11), а також  ухвалу Верховного Суду України від 3 грудня 2008 року (постановленої в касаційному порядку у справі № 6-10000св08).
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, пояснення відповідача у справі ОСОБА_7, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
		За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 23 липня 2005 року до 16 липня 2012 року, мають сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, на утримання сина ОСОБА_7 згідно з рішенням суду  сплачує на користь ОСОБА_6 аліменти в розмірі 2 тис. грн щомісячно, починаючи з 19 липня 2013 року.
		Під час перебування в зареєстрованому шлюбі ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було придбано таке майно: автомобіль марки «Тойота Корола», державний номерний знак НОМЕР_1, 2010 року випуску, ринкова вартість якого на час розгляду справи  становить НОМЕР_3 тис. 150 грн 60 коп.; металевий контейнер на речовому ринку товариства з обмеженою відповідальністю «Речовий ринок «Торговий дім «Бартерсервіс», ряд НОМЕР_2 місце НОМЕР_3 на вулиці Геологів, 13 у місті Хмельницькому, ринковою вартістю 72 тис. 306 грн; металевий контейнер на речовому ринку товариства з обмеженою відповідальністю «Речовий ринок «ВВК Поділля-2» (далі - ТОВ «РР» ВВК Поділля-2», ряд НОМЕР_4, місце НОМЕР_5 на вулиці Геологів, 18/2 у місті Хмельницькому, ринковою вартістю 115 тис. 830 грн; металевий контейнер на речовому ринку ТОВ «РР «ВВК Поділля-2», ряд НОМЕР_4, місце НОМЕР_6 на вулиці Геологів, 18/2 у місті Хмельницькому, ринковою вартістю 88 тис. 290 грн.
		23 серпня 2013 року ОСОБА_7 без згоди ОСОБА_6 зняв з обліку та продав автомобіль марки «Тойота Корола», державний номерний знак НОМЕР_1.
		Крім того, 9 та 10 липня 2013 року ОСОБА_7 розірвав договори оренди торгових місць і без згоди ОСОБА_6 здійснив відчуження металевих торговельних контейнерів, місця НОМЕР_5 та НОМЕР_6, ряд НОМЕР_4 у ТОВ «РР «ВВК Поділля-2». 
		Ухвалюючи рішення про  часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що поділу між сторонами підлягає лише транспортний засіб шляхом стягнення на користь позивачки компенсації Ѕ частини вартості автомобіля, а металеві контейнери не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки використовуються у підприємницькій діяльності відповідача, а тому поділу не підлягають.
		Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги в частині поділу металевих контейнерів, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні контейнери були придбані сторонами у період шлюбу за спільні кошти, а тому є спільним майном подружжя й підлягають поділу шляхом стягнення з відповідача вартості Ѕ частини вказаного майна через неможливість поділу спірного майна.
		Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу в касаційному порядку, погодився з висновками суду апеляційної  інстанції, указавши на правильне застосування судами норм матеріального права.
		Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 серпня 2012 року (№ 6-40720св12),           6 листопада 2012 року (№ 6-39777св12) та в рішенні від 20 липня 2011 року     (№ 6-19258св11), на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_7, касаційний суд зазначив, що з урахуванням того, що спірне майно придбане одним з подружжя як фізичною особою - підприємцем для використання у підприємницькій діяльності, таке майно відповідно до вимог статей 57, 61 СК України та статті 52 ЦК України не підлягає поділу між ними, оскільки не є спільним майном подружжя. 
		Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 57, 61 СК України та статті 52 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 
		У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 лютого 2010 року                           (№ 6-7980св09), 22 серпня 2012 року (№ 6-11945св11), 14 вересня 2011 року           (№ 6-10103св11), 25 січня 2012 року (№ 6-43612св11), 24 вересня 2014 року            (№ 6-44500св14), 23 квітня 2014 року (№ 6-52348св13), а також  ухвалі Верховного Суду України від 3 грудня 2008 року (постановленої в касаційному порядку у справі № 6-10000св08) касаційний суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та передаючи справи на новий розгляд, указав, що суди не звернули уваги на положення статей 57, 61 СК України, статті 52 ЦК України і не встановили усіх фактичних обставин справи, зокрема не визначилися з обсягом спільного сумісного майна подружжя та можливістю його поділу.
		Оскільки в зазначених ухвалах про скасування рішень судів нижчих інстанцій з передачею справ на новий розгляд, судом касаційної інстанції не зазначено правого висновку щодо застосування конкретної норми права, такі ухвали не можуть бути предметом перегляду і на них не можна посилатися на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України. 
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 
		Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_278/ed_2014_10_14/pravo1/T022947.html?pravo=1>).
		Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_281/ed_2014_10_14/pravo1/T022947.html?pravo=1>).
		Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_288/ed_2014_10_14/pravo1/T022947.html?pravo=1>, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
		Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплене у статті 69 СК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_308/ed_2014_10_14/pravo1/T022947.html?pravo=1>. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначене домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_316/ed_2014_10_14/pravo1/T022947.html?pravo=1>), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843412/ed_2015_02_12/pravo1/T030435.html?pravo=1>).
		Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_260/ed_2014_10_14/pravo1/T022947.html?pravo=1>.
		Одним з видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, установлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843365/ed_2015_02_12/pravo1/T030435.html?pravo=1>). 
		Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_227/ed_2015_02_12/pravo1/T030435.html?pravo=1>.
		Так, згідно зі статтею 52 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843083/ed_2015_02_12/pravo1/T030435.html?pravo=1> фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. 
		Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна. 
		Отже, майно фізичної особи-підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичної особи-підприємцем) вважається спільним  майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.     
		Використання одним з подружжя зазначеного майна для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано при обранні способу поділу цього майна.   
		Таким чином, системний аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об'єктом спільної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними.
		Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15, яка має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. 
		У справі, яка переглядається, суд установив, що спірне майно (металеві контейнери) набуте сторонами в період шлюбу, за спільні кошти подружжя.
		Указавши на те, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо можливості поділу такого майна. При цьому суд обґрунтовано виходив з презумпції рівності часток, а також із вимог статті 71 СК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_316/ed_2014_10_14/pravo1/T022947.html?pravo=1>, відповідно до якої поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки у разі неподільності майна (частина друга статті 364 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843412/ed_2015_02_12/pravo1/T030435.html?pravo=1>). Відповідно до частини третьої статті 71 СК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_316/ed_2014_10_14/pravo1/T022947.html?pravo=1> речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. 
		Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції, погоджуючись із  висновками суду апеляційної інстанції, правильно застосував положення статей 57, 61 СК України та статті 52 ЦК України.
		За таких обставин підстави для задоволення заяви ОСОБА_7 та скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 квітня 2015 року відсутні.
		Керуючись статтями 355, 3603 , 3605 ЦПК України Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
		 
		п о с т а н о в и л а :
		 
		У задоволенні заяви ОСОБА_7 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  30 квітня 2015 року відмовити.
		Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
		 
		 
		Головуючий                                                                                                                  В.М. Сімоненко                         
		 
		 
		Судді :                                                                                                                                 В.І. Гуменюк
		 
		Н.П. Лященко
		 
		Л.І. Охрімчук
		 
		А.Г. Ярема

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...