Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/15222/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано для оприлюднення: 18.12.2015. Зареєстровано: 13.01.2016. Забезпечено надання загального доступу: 16.01.2016.
Дата набрання законної сили: 02.02.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		     
		Справа № 640/15222/15-ц
		н/п 2/640/3596/15
		                                               РІШЕННЯ
		                                      ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		    14 грудня 2015 року Київський районний суд м. Харкова в складі:
		головуючого  судді                   Сенаторова В.М.              
		при секретарі -                 Явнюк К.Р.                                       
		    представників                   ОСОБА_1,      ОСОБА_2,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Заступника прокурора Київського району м. Харкова Анушкевича ОСОБА_3 до ОСОБА_4 міської ради, ОСОБА_5 - ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про скасування рішення, визнання недійсним державного акту, зобовязання вчинити певні дії, -  
		                                             
		                                                       ВСТАНОВИВ:
		    Заступник прокурора Київського району м. Харкова   звернувся до суду з позовом про визнання недійсним та скасування п. 4 додатку 1 до рішення 19 сесії 6 скликання ОСОБА_4 міської ради «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) розміщення обєктів» від 26.09.2012 року, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку від 01.07.2011року серія ЯМ №957113, площею 1,6187 га, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Шевченка 260 (кадастровий номер 6310136600:08:001:0076), визнання відсутність у ОСОБА_5  ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 права власності на земельні ділянки, які розташовані за адресою: м. Харків, вул.. Шевченка 260 (кадастрові номери:6310136600:08:001:0070,6310136600:08:001:0071,6310136600:08:001:0072,6310136600:08:001:0075,6310136600:08:001:0073,6310136600:08:001:0074, 6310136600:08:001:0076 та 6310136600:08:001:0077), та витребування з незаконного володіння  відповідачів - фізичних осіб земельних ділянок, які розташовані за адресою: м. Харків, вул.. Шевченка, № 260, за зазначеними вище кадастровими номерами.
		    В обгрунтування позовний вимог представник прокуратури Київського району м. Харкова вказав, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв'язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів.
		Відповідно до ст.14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
		Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 114 ЦПК України передбачено, що позови, які виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
		У ході вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території Київського району м. Харкова, прокуратурою міста встановлено, що п. 4 додатку 1 до рішення 19 сесії 6 скликання «Про надання земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об'єктів» від 26.09.2012 № 831/12 Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Журавлівський»  надано у власність земельну ділянку загальною площею 1,6187 га, для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови за адресою:  м. Харків, вул. Шевченка, 260.
		На підставі вказаного рішення ОК «ЖБК «Журавлівський» отримало державний акт на право власності на земельну ділянку від 01.07.2011 серія ЯМ            № 957113, площею 1,6187 га, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 260.
		Разом з тим, на думку прокурора, вказане рішення прийнято у порушення вимог ст.41 Земельного кодексу України,  ст.ст.133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186.
		Так, відповідно до ч.1 ст.41 ЗКУ, житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
		Відповідно до ст. 5 Закону України «Про кооперацію» від 04.06.2009 №1448-VI законодавство про кооперацію базується на нормах Конституції України і Цивільного кодексу України, цього Закону, інших нормативно-правових актів з питань кооперації.
		До таких нормативно-правових актів з питань кооперації відноситься, зокрема, і Житловий кодекс Української РСР від 30.06.1983 № 5464-Х, глава 5 якого регулює відносини щодо забезпечення громадян жилими будинками в якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави.
		У відповідності ст. З Закону України «Про правонаступництво України» закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною ОСОБА_11 Української РСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України.
		Поряд з цим, норми ЖК України мають пріоритет як спеціальні над нормами Закону № 1448 які є загальними. Так, саме норми ЖК України визначать такий вид кооперативу як житловий, мету, порядок (включаючи вимоги для цього) створення, суб'єктний склад. В той же час, як вбачається з преамбули Закону № 1448, останній визначає лише правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні, тобто, визначає загальні умови до кооперації як такої, проте, такі вимоги не можуть бути застосовані всупереч вимог спеціального законодавства щодо конкретного кооперативу, яким в даному випадку є ЖК України в силу свого змісту та статті 5 Закону України «Про кооперацію».
		Статтею 133 ЖК визначено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу (далі - ЖБК) і одержати в ньому квартиру.
		Відповідно до ст. 135 ЖК та абз.1 п.8 Примірного статуту до членів ЖБК приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і які потребують поліпшення житлових умов.
		Згідно з вимогами ст.137 ЖК житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності ЖБК установлюється цим Кодексом, Примірним статутом та іншими актами законодавства.
		Частиною 6 ст.137 ЖК та абз. 2 п.4 Примірного статуту передбачено, що рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів.
		Відповідно до абз. 2 п.5 Примірного статуту ЖБК діє на підставі статуту, прийнятого відповідно до цього Примірного статуту і зареєстрованого у виконавчому комітеті Ради народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу.
		Пунктом 5 Примірного статуту визначено, що число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. Відповідно до абз. 2 п.7 Примірного статуту до членів ЖБК приймаються особи віком до 30 років.
		Відповідно до абз. 1 п.45 Примірного статуту громадянин може бути членом тільки одного ЖБК, крім випадку вступу до новостворюваного кооперативу у зв'язку з потребою у поліпшенні житлових умов.
		Крім того, абз. 1 п.74 Примірного статуту передбачено, що контроль за
		діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків здійснюють виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів.
		При вирішенні питання, яким нормативно-правовим актом слід керуватись при створенні ЖБК: ст.7 Законом України «Про кооперацію» або Примірним статутом необхідно врахувати, що зазначені нормативно-правові акти співвідносяться як загальний (Закон України «Про кооперацію») та спеціальний (Примірний статут), а тому слід застосовувати норми спеціального нормативно-правового акту.
		Однак, ОК «ЖБК «Журавлівський» не відповідає вимогам ст. ст. 133, 135, 137 ЖК та Примірного статуту в частині мети його діяльності, як житлово-будівельного кооперативу.
		Так, всупереч ч.6 ст. 137 ЖК та абз.2 п.4 Примірного статуту рішення про створення ОК «ЖБК «Журавлівський» (протокол установчих зборів засновників від 02.08.2012, та список членів кооперативу не затверджено виконавчим комітетом ОСОБА_4 міської ради, при тому що статут кооперативу зареєстровано саме у цій місцевій раді.
		Відповідно до статуту ОК «ЖБК «Журавлівський» та вищевказаних протоколів загальних зборів засновників кооператив не створено при виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів, при підприємстві, установі чи організації, що суперечить ст. 137 ЖК.
		Всупереч ст. 135 ЖК та абз.1 п.8 Примірного статуту члени кооперативу, а саме: ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 не потребують поліпшення житлових умов. На момент прийняття зазначеного рішення ОСОБА_4 міської ради вони на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов не перебували, що підтверджується самим статутом ОК «ЖБК «Журавлівський».
		Всупереч ст.137 ЖК та абз. 2 п.5 Примірного статуту статут ОК «ЖБК «Журавлівський» не відповідає вимогам Примірного статуту.
		Так, п.п.5.1. статуту кооперативу всупереч ст.ст.133, 135 ЖК та абз.1 п.8 Примірного статуту передбачає можливість юридичних осіб бути членами кооперативу, п.5.2. статуту кооперативу всупереч абз.1 п.45 Примірного статуту передбачає можливість членів кооперативу бути членами кількох кооперативів. Крім того, в статуті ОК «ЖБК «Журавлівський» всупереч ст. 135 ЖК та абз.1 п.8 Примірного статуту не зазначено, що члени кооперативу повинні постійно проживати у місті Харкові і потребувати поліпшення житлових умов (перебувати на відповідному обліку).
		За організаційно-правовою формою ОК «ЖБК «Журавлівський» являється обслуговуючим кооперативом, що відображено у п.1.1. статуту кооперативу та у реєстраційній картці фо*рми 1 кооперативу.
		Відповідно до ст.2 Закону України «Про кооперацію» обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків    загального    обороту    кооперативу.    Тобто    метою cтворення обслуговуючого кооперативу не може бути будівництво житлових будівель.
		Поряд з цим, у статуті ОК «ЖБК «Журавлівський» не визначено кількість квартир у житловому будинку (будинках), які заплановано до будівництва кооперативом, що суперечить меті.
		Таким чином, ОК «ЖБК «Журавлівський» фактично не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 ЖК та ст.41 ЗКУ. Вказаний кооператив фактично є обслуговуючим, його фактична мета створення, порядок створення, організації та діяльності не відповідає вимогам до житлово-будівельного кооперативу.
		Враховуючи викладене, п. 4 додатку 1 до рішення 19 сесії 6 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об'єктів» від 26.09.2012 є незаконним.
		Вказане рішення прийнято в порушення вимог ст. 41 ЗКУ, ст.ст.133, 135, 137 ЖК та Примірного статуту. Під час прийняття вказаного рішення ОСОБА_4 міська рада при вирішенні питання про надання ОК «ЖБК «Журавлівський» безоплатно земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:08:001:0076 зобов'язана була з'ясувати правовий статус, мету та підстави створення цього кооперативу відповідно до ЖК та Примірного статуту. Слід зауважити, що ОСОБА_4 міська рада мала можливість з'ясувати вказані обставини, у зв'язку з тим, що рішення про створення ОК «ЖБК «Журавлівський» та список його членів у разі створення саме ЖБК повинен був затвердити виконавчий комітет саме ОСОБА_4 міської ради; відповідно до абз. 1 п.8 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 №470, облік таких громадян здійснюється виконавчим комітетом ОСОБА_4 міської ради; статут ОК «ЖБК «Журавлівський» зареєстрований саме в цьому виконавчому комітеті.
		В судовому засіданні представник прокуратури підтримав надану позовну заяву.
		Представник відповідача  ОСОБА_4 міської ради, за довіреністю ОСОБА_2,  в судовому засіданні засідання проти позову заперечувала, вказав, що  прокуратурою пропущено  строк позовної давності, початок перебігу позовної давності щодо оскарження спірного  рішення ОСОБА_4 міської ради починається саме з дати прийняття зазначеного рішення. Оскільки його прийняття відбувалось безпосередньо за участю заступника прокурора міста  Харкова яка перебувала на пленарному засіданні, беручи до уваги приписи ст. ст. 253, 257 ЦК
		України, строк позовної давності за вимогами щодо оскарження спірного рішення на час подання позову сплинув.
		Крім цього, представник ОСОБА_4 міської ради вважає, що передача земельної ділянки відповідачам відбувалося із дотриманням вимог діючого законодавства.
		Крім цього, представник ОСОБА_4 міської ради вважає, що  прокурор не звернув уваги на те, що норми ЖК України та Примірного статуту в частині створення житлово-будівельних кооперативів суперечать не тільки Закону України «Про кооперацію», але і спеціальному нормативно-правовому, акту який вже був чинним на дату реєстрації ОК ЖБК та дату прийняття спірного рішення ОСОБА_4 міською радою - Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 № 755-ІУ, який є спеціальним та повинен застосовуватися до правовідносин, пов'язаних з реєстрацією будь-якої юридичної особи, в тому числі ЖБК, та який не передбачає обмежень, що встановлені ЖК України та Примірним статутом.  Твердження прокурора про те, що ОК ЖБК не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом є помилковим, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про кооперацію» відповідно до завдань та характеру діяльності кооператив може бути «обслуговуючим», а за напрямом діяльності - «житлово-будівельними». Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про кооперацію» ОК ЖБК може бути одночасно і житлово-будівельним і обслуговуючим, що не суперечить, а ні ЖК України, а ні Примірному статуту ЖБК, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ, а саме КВЕД.
		Ст. 2 Закону N 1087-ІУ визначено термін обслуговуючий кооператив. Обслуговуючий кооператив це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.
		Згідно із ст. 6 Закону N 1087-ІУ передбачено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно - закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
		Таким чином поняття обслуговуючий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип і напрям діяльності кооперативу та не можуть підмінятися.
		Представник відповідачів ОСОБА_15, ОСОБА_9, ОСОБА_10М, за довіреністю ОСОБА_1 проти позову заперечував фактично на тих підставах, які навів в судовому засіданні представник ОСОБА_4 міської ради.
		Відповідачі ОСОБА_5  ОСОБА_6, ОСОБА_16 в судове засіданні не зявилися, були належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, направили до суду заяву проте, що проти позову заперечують, просили суд розглянути справу за їх відсутністю. 
		           Суд, вислухав пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, встановив наступні   юридично значимі факти та відповідні їм правовідносини.
		    Відповідно до п. 4 додатку 1 до рішення 19 сесії 6 скликання ОСОБА_4 міської ради «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) розміщення обєктів» від 26.09.2012 року №831/12 Обслуговуючому кооперативу Житлово  будівельний кооператив «Журавлівський» надано у власність земельну ділянку площею 1,6187 га, яка розташована за адресою:м. Харків, вул. Шевченка 260.                                       / а. с.16 /
		    На підставі зазначеного рішення ОК ЖБК «Журавлівський» отримано державний акт на право власності на земельну ділянку від 01.07.2011 р. серія ЯМ №957113, площею 1,6187 га, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Шевченко, № 260.
		    Відповідно дост. 41 ЗК України, житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
		Посилаючись на те, що обов'язком ОСОБА_4 міської ради є з'ясування мети та підстав створення ЖБК, порядку організації його діяльності, правового статусу відповідно до вимогЖитлового кодексуУРСР та Примірного статуту при наданні земельної ділянки ЖБК як спеціальному суб'єкту, передбаченомустаттею 41 ЗК України, прокурор не врахував, що ОСОБА_4 міська рада не є органом державної реєстрації юридичних осіб та не має права надавати оцінку установчим документам суб'єктів господарювання.
		Відповідно до ч. 2ст. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.
		Згідно ОСОБА_11 Верховної ради України від 12 вересня 1991 року N 1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР»встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечатьКонституціїі законам України.
		Акти законодавства Союзу РСР можуть бути застосовані лише за наявності наступних умов: 1. правовідносини не врегульовані законодавством України; 2. акти не суперечатьКонституціїі законам України.
		Правові підстави позовних вимог прокурора, ґрунтуються на нормахЖитлового кодексуУРСР від 30 червня 1983 року N 5464-Х та Примірного Статуту житлово-будівельного кооперативу затвердженогоОСОБА_11 Міністрів УРСР від 30.04.1985, № 186. Згідно із п. 1 цієюОСОБА_11Примірний статут був затверджений на підставіст. 137 ЖК.
		Отже при розгляді цієї справи, суд, на підставіст. 4 ГПК Українимає застосовувати акти, їх окремі норми (ЖКта Примірний статут), які не суперечать законодавству України.
		Статтею 2 Закону «Про кооперацію»визначено термін обслуговуючий кооператив. Так обслуговуючий кооператив це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу.
		Статтею 6 Закону «Про кооперацію»встановлено, що кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.
		Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
		Стаття 7 Закону України «Про кооперацію» передбачає, що кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Рішення установчих зборів оформляється протоколом, який підписують головуючий та секретар зборів. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи.
		Згідност. 8 Закону України «Про кооперацію»статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність. Статут кооперативу повинен містити такі відомості: найменування кооперативу, його тип та місцезнаходження; мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його діяльності; склад його засновників; умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього; права і обов'язки членів та асоційованих членів кооперативу; порядок внесення змін до статуту кооперативу; порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами кооперативу та відповідальність за порушення зобов'язань щодо їх сплати; форми участі членів кооперативу в його діяльності; порядок формування, склад і компетенція органів управління та органів контролю кооперативу, а також порядок прийняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення з яких приймається одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів членів кооперативу, які беруть участь у загальних зборах; порядок формування, використання та розпорядження майном кооперативу; порядок розподілу його доходу та покриття збитків; порядок обліку і звітності у кооперативі; порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення пов'язаних з цим майнових питань; порядок скликання загальних зборів; умови і порядок повернення паю. Статут може містити інші пов'язані з особливостями діяльності кооперативу положення, що не суперечать законодавству.
		Стаття 10 Закону України «Про кооперацію»передбачає, що членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності.
		Таким чином, вищевказані положення місять інші вимоги до кооперативу, ніж ті які були викладені уЖК УРСРта Примірному статуті, відповідно, з моменту набрання чинностіЗаконом України «Про кооперацію» кооперативи мають керуватися саме цими положеннями.
		Крім того, відповідно достатті 9 Закону України «Про кооперацію»державна реєстрація кооперативу проводиться в порядку, передбаченому законом.
		Спеціальним Законом який регулює здійснення державної реєстрації юридичних осіб, у тому числі і кооперативів, єЗакон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».
		Згідно із п. 3Прикінцевих положень цього Закону, закони, нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
		Статтею 1 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»визначено, зокрема, термін модельний статут - типовий установчий документ, затверджений Кабінетом Міністрів України, який використовується для створення та провадження діяльності юридичних осіб відповідних організаційно-правових форм, містить встановлені законом правила, що регулюють правовий статус, права, обов'язки та відносини, які пов'язані із створенням, управлінням та провадженням господарської діяльності відповідних юридичних осіб.
		Відповідно дост. 87 ЦК Українидля створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.
		Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом.
		Засновники (учасники) юридичної особи, утвореної на підставі модельного статуту, можуть у встановленому законом порядку затвердити статут, який є установчим документом, та провадити діяльність на його підставі.
		Кабінетом Міністрів України не приймалось рішення про затвердження модельного статуту житлово-будівельного кооперативу.
		До того ж, прийняття модельного статуту, його застосування у діяльності певного кооперативу віднесено до компетенції засновників юридичної особи і не є обов'язковим.
		У зв'язку з цим, застосування Примірного статуту не може бути визнано обов'язковим, а його положення повинні відповідати нормам діючого законодавства України.
		Крім того, положеннями ч. 1ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб  підприємців » передбачено підстави та порядок відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, серед яких, зокрема, вказано невідповідність установчих документів вимогам частини третьоїстатті 8 цього Закону(установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом).
		Так,статтею 2 Закону «Про кооперацію»визначено термін «обслуговуючий кооператив ».   Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.
		Статтею 6 цього Законупередбачено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
		Таким чином, поняття обслуговуючий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип і напрям діяльності кооперативу та не можуть підмінятися.
		Відповідно до п.3.3.1 «Державного класифікатору України класифікація організаційно-правових форм господарювання» затвердженого Наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики, від 28.05.2004, №97 визначено, термін ОСОБА_13 - юридична особа, утворена фізичними та (або) юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.
		Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
		Визначена норма за своїм буквальним тлумаченням свідчить про відсутність будь-яких обмежень для ЖБК в частині отримання останніми земельних ділянок для житлового будівництва. Зокрема відсутні обмеження щодо площі земельної ділянки яка надається кооперативу, наявності житлових потреб членів кооперативу або його засновників, вікового цензу тощо.
		Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
		Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування наділені 
		повноваженнями розпоряджатися землями, які перебувають відповідно у державній та комунальній власності. Таке розпорядження вони здійснюють шляхом продажу земель, безоплатної передачі у приватну власність громадянам, надання їх в оренду чи передачі їх у постійне користування (ст.118,122,123 Земельного кодексу України). 
		Реалізовуючи зазначені повноваження, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються або передаються в оренду чи постійне користування.
		За загальним правилом лише органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями розпоряджатися землями, які перебувають відповідно у державній та комунальній власності. Таке розпорядження вони здійснюють шляхом продажу земель, безоплатної передачі у приватну власність громадянам, надання їх в оренду чи передачі їх у постійне користування (ст.118,122,123 Земельного кодексу України). 
		Реалізовуючи зазначені повноваження, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються або передаються в оренду чи постійне користування.
		Частиною 2ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією та законами України.
		Приписами ч. 2ст. 144 Конституції України встановлено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідностіКонституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
		Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
		Верховним судом України була прийнята постанова 17.06.2014 по справі №21-195а14, відповідно до якої колегія суддів судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах на підставі аналізу п.12 «Перехідних положень»,ст. 41 ЗК України, ст.ст.133,135,137 ЖК УРСР, Примірного статуту дійшла висновку, що сільські, селищні та міські ради мають право розпоряджатися землями комунальної власності територіальних громад виключно в межах населеного пункту. При цьому, даючи дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність ЖБК, відповідна рада має враховувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимогЖК УРСР та Примірного статуту.
		Зазначена постанова і стала підставою для звернення прокурора до суду з позовом, зокрема, визнати незаконним та скасувати рішення міської ради в частині надання у власність Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Слайс" земельної ділянки.
		Конституційний Суд України в п. 5 мотивувальної частини рішення від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюванихзаконом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.
		Прийняте міськрадою (як суб'єктом владних повноважень) рішення про 
		передачу кооперативу у власність та оренду земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.
		Враховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюванихзаконом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.
		При цьому необхідно звернути увагу на те, що Законом України від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі Конвенція) та Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
		Відповідно до ч. 1ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_11 України, є частиною національного законодавства України.
		Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року закріплено обов'язок судів застосовувати при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною ОСОБА_11 України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Згідно із ст.1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії" (Stretch v. United Kingdom, 44277/98) визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна (на підставі того, що державний орган порушив закон при укладенні договору) є неприпустимим.
		Отже, застосування законодавства про захист права власності є межі допустимого (розумного) втручання держави в справи власника. За українським законодавством  право власності визначається через класичну формулу: власник може володіти, користуватися і розпоряджатися майном у межах, передбачених законом. Оскільки закон є продуктом передусім державної діяльності, можна тлумачити цей принцип як можливість використання майна на свій розсуд у межах, передбачених державою, або в межах, передбачених державою та закріплених у законі.
		Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з комунальної власності у приватну та повернення у власність територіальної громади землі, яка вибула з її власності.
		Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об'єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
		З позиції Європейського суду «позбавлення майна згідно із другою нормою може бути виправданим тільки якщо доведена, крім іншого, наявність «інтересів суспільства» та «умов, передбачених законом». Більше того, будь-яке втручання у володіння майном повинно задовольняти принцип пропорційності. 
		Європейський суду неодноразово зазначав, що повинен бути встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства в цілому та вимогою захисту основних прав індивіда. Відчуження власності, яке здійснюється відповідно до законодавчої, соціальної, економічної політики чи з іншою метою, може відповідати «суспільним інтересам», навіть якщо суспільство в цілому безпосередньо не використовує цю відчужену власність або не володіє нею».
		Зважаючи на позицію, викладену у рішеннях Європейського суду з прав людини, судова колегія вважає, що принципи пропорційності та балансу інтересів територіальної громади м. Харкова та відповідачів фізичних осіб, які є її частиною, не порушені, оскільки діяльність кооперативу спрямована не тільки на експлуатацію та управління житловим комплексом, а й у тому числі на забезпечення житлом членів кооперативу, які виявили бажання та вступили до лав Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Журавліський". 
		Таким чином, задоволення вимог позивача призведе до того, що держава втрутиться в справи   власника та позбавить відповідачів права власності на земельну ділянку, а тому у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
		З урахуванням наведеного, керуючись ст. ст. 121 Конституції України, ст. 23 ЗУ « Про прокуратуру», ст. ст. 20, 41, 141, 152 Земельного кодексу України, ст. ст. 133, 135, 137 ЖК УРСР, ст. ст. 21, 181, 256, 261, 378, 387 ЦК України, ЗУ « Про кооперацію», суд, - 
		                    ВИРІШИВ:
		     
		У задоволенні позовної заяви Заступника прокурора Київського району м.Харкова Анушкевича ОСОБА_3 до ОСОБА_4 міської ради, ОСОБА_5 - ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про скасування рішення, визнання недійсним державного акту, зобовязання вчинити певні дії відмовити в повному обсязі.
		Рішення може бути оскаржено шляхом подачі протягом 10 днів з дня проголошення рішення до Київського районного суду м. Харкова апеляційної скарги.
		 
		Суддя -

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...