Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-а-2040/09 : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 01.10.2009. Забезпечено надання загального доступу: 11.12.2009.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                                   Справа № 2-а-2040/09 
		                                                             
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		        16 вересня 2009  року Карлівський районний суд Полтавської області в складі                  головуючого: судді                  Чолана М.В. 
		        при секретарі                        Козловій Т.В. 
		           за участю позивача                   ОСОБА_1 
		            представника відповідача              Кріль Н.І. 
		      розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Карлівці справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Карлівському районі Полтавської області про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», - 
		                               ВСТАНОВИВ: 
		  Позивач  ОСОБА_1, звернулася  до суду з адміністративним позовом і просить суд визнати дії відповідача, щодо невиплати їй щомісячної соціальної допомоги протиправними та зобовязати Управління Пенсійного фонду України у Карлівському районі Полтавської області нарахувати та виплатити їй недосплачену щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2008 роки в сумі 4471 грн. 20 коп. відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».    
		В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року вона є дитиною війни. Згідно статті 6 зазначеного Закону з 01.01.2006 року їй повинна виплачуватись щомісячна соціальна державна допомога у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Всупереч положенням ст. 22 Конституції України, якими передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, п. 17 ст. 77 та ст.. 110 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20.12.2005 року та п. 12 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 року дію ст.. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" було зупинено на 2006 та 2007 роки відповідно. Пунктом 41 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 року положення ст.. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" було викладено в новій редакції, відповідно до якої право на державну соціальну допомогу дітям війни було обмежено. Проте, Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 та № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р. положення, що призупиняли дію ст.. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) і вони втратили свою чинність з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом. Таким чином відповідач зобов'язаний був здійснювати виплату належної їй допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за 2007 та 2008 роки. 
		Відповідно до положень ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Зупинення Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" дії ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на 2006 рік було грубим порушенням положень основного закону України. Тому позивач вважає, що відповідач зобов'язаний був керуватись Конституцією України як законом прямої дії та здійснити нарахування державної соціальної допомоги в розмірі 30 % і за 2006 рік також. З цих же міркувань виходив Конституційний Суд України ухвалюючи Рішення № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р., в п. 5.4. якого було встановлено, що "законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх не чинними мають використовуватися окремі закони." 02.05.2009 р. вона направила письмове звернення до відповідача, з вимогою здійснити нарахування належної їй, як дитині війни соціальної державної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за 2006-2008 роки, і забезпечити її виплату. Попри те що, Конституція України, як закон прямої дії, має вищу юридичну силу, а Рішення Конституційного Суду є обов'язковими до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржено, відповідач, як орган владних повноважень, відмовив їй в гарантованому Конституцією України та ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" праві. Вона вважає, що відмова відповідача є незаконною, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, відмова відповідача від здійснення перерахунку та виплати їй соціальної державної допомоги передбаченої ст.. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" є протиправною і такою, що суперечить Конституції та законам України. 
		Розмір підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону складає 30 % мінімальної пенсії за віком. Мінімальна пенсія за віком відповідно до ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Згідно із Законом України "Про державний бюджет України на 2006 рік" прожитковий мінімум для осіб які втратили працездатність складає: з 1 січня - 350 грн., з 1 квітня - 359 грн., з 1 жовтня - 366 грн. Згідно із Законом України "Про державний бюджет України на 2007 рік" прожитковий мінімум для осіб які втратили працездатність складає: з 1 січня 380 грн., з 1 квітня  406 грн., з 1 жовтня  411 грн. Згідно із Законом України "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" прожитковий мінімум для осіб які втратили працездатність складає: з 1 січня 470 грн., з 1 квітня 481 грн., з 1 липня - 482 грн., з 1 жовтня  498 грн. 
		Таким чином, сума невиплаченої державної соціальної допомоги за 2006 - 2008 роки складає:  (4302 + 4809 + 5793) х30%  = 4471 грн. 20 коп. 
		        100  
		В судовому засіданні позивач підтримує позовні вимоги з підстав викладених у адміністративному позові і просить суд задовольнити їх у повному обсязі. 
		   Представник відповідача надав суду заперечення на позов і в судовому засіданні позов не визнає з підстав вказаних в запереченні на позов, а саме. 
		    Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 зворотної сили не має, а тому на період 2006 року та до 09 липня 2007 року воно не поширюється. Стаття 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» застосовується лише для визначення розмірів пенсій, визначених цим Законом і на правовідносини визначені Законом України «Про соціальний захист дітей війни» не розповсюджується. Крім того, на законодавчому рівні не було вирішено питання щодо фінансування цих виплат у 2007 році. В 2008 році зазначені виплати здійснювалися у розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік. На законодавчому рівні невизначено орган, на який покладено обовязок здійснення таких виплат особам, які мають статус дитини війни. Окрім цього, не визначено за рахунок яких коштів повинні здійснюватися ці виплати, який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно застосовувати при обчисленні таких доплат.  
		     Окрім цього відповідач вважає, що позивачем пропущено строк на звернення до суду з адміністративним позовом, визначений ст. 99 КАС України. Наведені позивачем підстави пропущення строку для звернення до суду вважає не поважними.  
		    Заслухавши пояснення сторін та вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.       Позивач має статус «Дитини війни», що підтверджується відміткою в пенсійному  посвідченні НОМЕР_1 від 28.04.2000 р.                            Враховуючи зазначений статус позивача, вона відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання державної соціальної допомоги, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.                 Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.                               Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2006 рік зупинено.             Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року, який набрав чинності  15.03.2006 року, до статті 110 Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.  Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” запроваджені так і не були.                            Закони України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року не визнавались Конституційним Судом України неконституційними та діяли протягом 2006 року. Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” у 2006 році, оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.                             Крім того, надаючи перевагу  Законам України „ Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 20.12.2005 року та „ Про внесення змін до Закону України „ Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що з акони є актами єдиного органу законодавчої влади  Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.                                        Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року за №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: „Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.                Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідач по справі протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».                    Позовні вимоги позивача щодо отримання державної соціальної допомоги, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за 2007 рік, суд вважає такими, що підлягають частковому задоволенню з таких підстав.                            Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.                                     Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за № 6-рп\2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян), визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).  
		Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного Закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, є остаточним і не може бути оскаржене. 
		Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. 
		Виходячи з приписів ч.2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України, відповідач - Управління Пенсійного фонду України в Карлівському районі, повинно було з 09.07.2007 року нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік ”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09.07.2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст..6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, тобто нараховувати та здійснювати позивачу виплату соціальної допомоги, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. 
		Що стосується вимог позивача про стягнення щомісячної надбавки до пенсії як дитини війни в 2008 році, то суд вважає такі вимоги частково обґрунтованими, виходячи з наступного. 
		      Відповідно до п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено у новій редакції. Встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, тобто 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. 
		      Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Разом з тим, суми підвищення дітям війни були визначені Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян». Так, п. 8 Постанови встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня  48,1 гривні, з 1 липня  48,2, з 1 жовтня  49,8 гривні.  
		      Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. та приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України, суд дійшов висновку, що з 22.05.2008 року Управління Пенсійного фонду України в Карлівському районі Полтавської області повинно було нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним судом рішення щодо неконституційності п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ця норма втратила чинність і не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008 р. повинен був нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. 
		     Між тим, до 22.05.2008 року відповідач, здійснюючи позивачу доплати, передбачені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції від 01.01.2008 року, з урахуванням п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», діяв на підставі та у відповідності з діючою нормою зазначеного закону, а тому позовні вимоги щодо стягнення доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року задоволенню не підлягають. 
		     Таким чином, суд вважає за необхідне зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Карлівському районі Полтавської області здійснити перерахунок пенсії позивачу з підвищенням пенсії на 30 % з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообовязкове пенсійне страхування», за 2008 рік з 22 травня 2008 р. з урахуванням проведених виплат та провести відповідні виплати. 
		Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. 
		Кодексом адміністративного судочинства України (ч.3 та 4 ст. 8) гарантується  звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини. 
		Таким чином, доводи відповідачів, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни, не може бути підставою для їх не здійснення  або відмови в задоволенні позову.  
		     Щодо доводів відповідача стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України „Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування”, суд зазначає наступне. 
		      Сторонами по справі не заперечується, що позивач відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. 
		      За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України „Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування”. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. 
		      З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”. 
		     Також, суд відхиляє доводи відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу на який покладено обовязок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни. 
		Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121\2001 і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „ Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування” рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.  
		Таким чином, обовязок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України „ Про соціальний захист дітей війни ” покладено на Управління Пенсійного фонду України в Карлівському районі Полтавської області, за місцем проживання позивача. 
		Крім того, суд вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії. 
		Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобовязання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав. 
		 За змістом ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом. 
		  Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії. 
		  Відповідно до ч.2 ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. 
		  Згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121\2001, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади. 
		  Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обовязок щодо: 
		-  призначення пенсії; 
		-  підготовки документів для її виплати; 
		-  забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій. 
		        Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за №8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням  забезпечення призначення та виплати пенсії. 
		       Отже, обовязок по нарахуванню та виплати доплати до пенсії, яка передбачена Законом України «Про соціальний захист дітей війни», покладено саме на органи Пенсійного фонду України. 
		       Враховуючи, що держава взяла на себе обовязок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обовязку на центральний орган виконавчої влади  Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини. 
		      Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобовязань перед позивачем.  
		      Крім того, відповідачем, в порушення ч.2 ст.71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обовязку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком. 
		Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобовязань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обовязку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.    
		 Суд також відхиляє заяви відповідачів про наявність підстав для відмови в задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом, через наступне.      
		Порушення прав позивача, за захистом яких вона звернулася до суду, тривало з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року і припинилось лише 01.01.2008 року після внесення змін до Закону України „Про соціальний захист дітей війни”. Таким чином, суд, не вбачає пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”. 
		Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що вимоги про стягнення з УПФУ в Карлівському районі Полтавської області доплати до пенсії у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були йому нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження. 
		Враховуючи викладене суд вважає за можливе визнати протиправною бездіяльність УПФУ в Карлівському районі Полтавської області, по не виконанню з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. та з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р. приписів статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування на отримання доплати до пенсії. 
		Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч.3 ст.94 КАС України.  
		На підставі викладеного, керуючись ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст.ст. 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»,  ст.ст. 6-14, 71, 159-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд  
		 ПОСТАНОВИВ: 
		 Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Карлівському районі Полтавської області  про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни  задовольнити частково.  
		Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Карлівському районі Полтавської області, щодо невиплати у 2007-2008 роках ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни - неправомірними. 
		Зобовязати Управління Пенсійного фонду України в Карлівському районі Полтавської області  нарахувати ОСОБА_1доплату до пенсії, передбачену ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виходячи із мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообовязкове пенсійне страхування” та провести відповідні виплати за 2007 рік з 09 липня по 31 грудня 2007 року та за 2008 рік з 22 травня по 31 грудня 2008 року з урахуванням проведених виплат за вказаний період. 
		        В іншій частині позовних вимог - відмовити.  
		 Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Карлівський районний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі, і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. 
		                 Суддя                                    М. Чолан

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...