Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1227/6167/2012 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 10.02.2016. Зареєстровано: 10.02.2016. Забезпечено надання загального доступу: 22.02.2016.
Дата набрання законної сили: 02.02.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Головуючий суду 1 інстанції - Посохова І.С.   
		Доповідач - Назарова М.В.  
		 
		Справа №  1227/6167/2012
		Провадження №    22ц/782/866/15 
		  
		       РІШЕННЯ
		     ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		02 лютого 2016 року                   колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі:
		головуючого                                 Назарової М.В.,
		суддів:                                           Заіки В.В., Романченка В.О. 
		за участю секретаря                     Козубської А.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області в м. Сєвєродонецьку
		апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3
		на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 березня 2014 року
		у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності та встановлення факту, що має юридичне значення, треті особи - ОСОБА_5, Друга Сєвєродонецька державна нотаріальна контора, 
		ВСТАНОВИЛА:
		             ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4 із вказаним позовом, в якому зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її чоловік ОСОБА_7, після смерті якого відкрилась спадщина на майно, зареєстроване на його ім'я. Чоловік не залишив заповіту, спадкоємцями померлого першої черги є вона як його дружина, його дочка від першого шлюбу - відповідач ОСОБА_2 та мати відповідача - ОСОБА_4.
		За спадщиною до другою Сєвєродонецької державної нотаріальної контори звернулись усі спадкоємці першої черги.
		З ОСОБА_7 вона мешкала разом як жінка та чоловік без шлюбу з грудня 2002 року до реєстрації шлюбу 08.07.2005 року. Проживали вони за адресою: АДРЕСА_2 разом з її сином та дочкою чоловіка ОСОБА_2 до смерті чоловіка. Будинок з господарськими спорудами збудували у 2004 році разом із чоловіком.
		Разом із ОСОБА_7 придбали на його ім'я 23.03.2004 року приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_1, площею 64 кв.м за 10785 грн. та 02.07.2004 року квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за 20383 грн. та за спільні кошти перебували ці два приміщення в одне приміщення магазину з підвалом, на яке 26.08.2010 року на ім'я чоловіка Сєвєродонецькою міською радою видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно і це право зареєстроване в БТІ 27.08.2010 року.
		У зв'язку з тим, що правовстановлюючі документи на майно - будинок АДРЕСА_2 приміщення магазину з підвалом за адресою:                   АДРЕСА_1, видані на ім'я ОСОБА_7 у шлюбі, вона на підставі ст. 60 СК України та ст. 71 Закону України «Про нотаріат» звернулась до Другої Сєвєродонецької державної нотаріальної контори з заявою про видачу їй свідоцтва про право власності в спільному майні подружжя. Постановою від 13.08.2012 року державний нотаріус Ахметханов М.Р. відмовив їй у вчиненні нотаріальної дії.
		Тому вона змушена звертатись з позовом до суду та просить встановити юридичний факт того, що вони з ОСОБА_7, померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 року, проживали однією сім'єю з грудня 2002 року по день реєстрації шлюбу 08.07.2005 року; визнати майно, яке належало померлому ОСОБА_7 - домоволодіння АДРЕСА_2 приміщення магазину з підвалом за адресою: АДРЕСА_1, та гроші на рахунку НОМЕР_1 у АТ «Укрсиббанк», МФО 351005, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 та ОСОБА_3 /дошлюбне прізвище ОСОБА_3/ та визнати за позивачем право власності на ? вищезазначеного домоволодіння, приміщення магазину та грошей на рахунку.
		               Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12.03.2014 року позов задоволено частково.
		Встановлено факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, однією сім'єю без шлюбу з 01.01.2004 року по день реєстрації шлюбу 08.07.2005 року.
		Визнано, що приміщення магазину з підвалом, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та гроші, що знаходяться на розрахунковому рахунку НОМЕР_1 у АТ «Укрсиббанк», МФО 351005, є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
		Визнано за ОСОБА_3 право власності на ? частку приміщення магазину з підвалом, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та на ? частку грошей, що знаходяться на розрахунковому рахунку НОМЕР_1 у АТ «Укрсиббанк», МФО 351005.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.
		Не погодившись з таким рішенням суду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 подали апеляційні скарги та просили: 
		позивач ОСОБА_3 - скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови їй у визнанні об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_7 та визнання права власності на ? частку домоволодіння АДРЕСА_2 яке належало померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7, за ОСОБА_3, та постановити нове рішення, яким її позовні вимоги в цій частині задовольнити;
		відповідач ОСОБА_2 - частково скасувати рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_7 однією сім'єю без шлюбу в період з 01.01.2004 року по день реєстрації шлюбу 08.07.2005 року; визнання приміщення магазину з підвалом, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року; визнання за ОСОБА_3 права власності на ? частку приміщення магазину з підвалом, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та права власності на ? частку грошей на розрахунковому рахунку НОМЕР_1 у АТ «Укрсиббанк», МФО 351005, та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу ОСОБА_3 у задоволенні її позовних вимог за необґрунтованістю. Також відповідач просила залишити без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови за необґрунтованістю ОСОБА_3 у задоволенні решти позовних вимог. 
		Заслухавши доповідача, осіб, які брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. 
		Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
		Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
		Згідно з вимогами ст. 303 ч. 1 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
		     Задовольняючи позовні вимоги частково та встановлюючи факт проживання позивача ОСОБА_3 із померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 однією сім'єю з 01.01.2004 року по день реєстрації шлюбу 08.07.2005 року і визнаючи спірні приміщення магазину з підвалом, грошові кошти на рахунку в банках спільним сумісним майном позивача і померлого ОСОБА_7 та визнаючи за позивачем право власності на ? вказаного майна, суд першої інстанції з посиланням на застосування до спірних правовідносин сторін вимог ст.ст. 321, 368, 369, 372, 376 ЦК України, ст.ст. 60, 63, 70, 74 СК України виходив із доведеності позивачем протягом розгляду справи її позовних вимог щодо юридичного факту поясненнями свідків та того, що приміщення магазину придбано під час сумісного проживання ОСОБА_3 та померлого ОСОБА_7, а гроші набуті подружжям під час шлюбу внаслідок спільного зайняття підприємницькою діяльністю та ведення спільного бізнесу.
		Підставою для відмови у позові в частині визнання спільною сумісною власністю позивача та померлого ОСОБА_7 домоволодіння АДРЕСА_2 судом зазначено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об'єкту від 04.07.2005 року, згідно якого роботи з будівництва спірного будинку розпочато в червні 1997 року, а закінчено у 2001 році. 
		Розглядаючи справу за доводами апеляційних скарг, колегія суддів зауважує наступне.
		За положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
		Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
		Разом з тим, відповідно до вимог ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
		З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно встановити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (ст.ст. 3, 74 СК України).
		Встановлення обставин щодо факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки має значення для поширення на майно, яке набуте чоловіком та жінкою за час спільного проживання, режиму права спільної сумісної власності та вирішення інших вимог таких осіб. Тобто саме від встановлення факту, який має юридичне значення, залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав особи.
		Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Як установлено судом, позивач належними і допустимими доказами довела, що в період з 01.01.2004 року до реєстрації шлюбу 08.07.2005 року вона проживала саме однією сім'єю з ОСОБА_7 в будинку за адресою: АДРЕСА_2 разом із ними проживали син позивача від попереднього шлюбу та донька ОСОБА_7 - неповнолітня на той момент ОСОБА_2, при цьому в іншому шлюбі ніхто з них в цей період не перебував (а.с. ), між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, зі взаємними права та обов'язками, у них був спільний побут, вони разом займалися бізнесом в магазині за адресою: АДРЕСА_1 а тому в цьому випадку до цих правовідносин застосовуються положення ст. 74 СК України.
		Виходячи із установленої законодавством презумпції правового режиму майна, набутого жінкою та чоловіком, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, обов'язок доведення належності майна на праві приватної власності комусь із них лежить на цих особах.
		             Таким чином, саме на відповідачі ОСОБА_2, яка заперечувала проти позову, лежав обов'язок довести належність спірного майна на праві особистої приватної власності її батьку - померлому ОСОБА_7
		Заперечуючи проти встановлення цього юридичного факту, відповідач ОСОБА_2 не спростовує сукупності всіх доказів позивача в цій частині, і за таких обставин колегія суддів не вбачає порушень норм процесуального права судом першої інстанції при надані вказаним доказам певної правової оцінки. Не спростовує правильних висновків суду в наведеній частині і посилання відповідача на те, що під час отримання позивачем ОСОБА_3 як приватним підприємцем дозволу на торгівлю (рішення виконавчого комітету Сєвєродонецької міськради № 707 від 06.04.2004 року) зазначення, що вона мешкає за іншою адресою, ніж АДРЕСА_2, оскільки в даному випадку вказані паспортні дані, а зареєстрованою в спірному будинку ОСОБА_3 є лише після реєстрації шлюбу з 01.09.2005 року (а.с. 87-90).
		Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 08.07.2005 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2, виданим 08.07.2005 року відділом реєстрації актів цивільного стану Сєвєродонецького міського управління юстиції Луганської області, актовий запис № 331, прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_3 (а.с. 113).
		Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя і порядок здійснення подружжям права спільної сумісної власності визначено у ст.ст. 60, 63 СК України.
		Згідно із ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Згідно із ст. 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		Згідно із ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		Пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.
		Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 судам, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України) відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
		Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 26.08.2010 року, виданим Сєвєродонецькою міською радою, власником приміщення магазину з підвалом за адресою: Луганська область, АДРЕСА_1 є ОСОБА_7 на підставі рішення виконавчого комітету від 25.08.2010 року № 31435 (а.с. 111).
		Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим КП «Сєвєродонецьким бюро технічної інвентаризації» №27139101 від 27.08.2010 року, власником приміщення магазину з підвалом за адресою: АДРЕСА_1, є ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності (НОМЕР_3/26.08.2010).
		Технічний паспорт на приміщення магазину з підвалом за адресою: АДРЕСА_1, виготовлений КП «Сєвєродонецьким бюро технічної інвентаризації» станом 12.07.2010 року, виданий на ім'я ОСОБА_7 (а.с. 120-125).
		Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
		Перевіряючи джерело походження вказаного майно, колегія суддів бере до уваги правильність висновків суду першої інстанції, що це є приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 64 кв.м, придбане у ОСОБА_11 згідно договору купівлі-продажу від 26.03.2004 року на ім'я ОСОБА_7 за 10875 грн. (а.с.129 - копія нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу) та житлова квартира, придбана згідно з договором купівлі-продажу квартири від 02.07.2004 року, за яким ОСОБА_12 та ОСОБА_13 передали у власність ОСОБА_7 квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за 20383 грн. (а.с. 128 - копія договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Єпіфанцевою Н.В.).
		Вказане належно підтверджується висновком № 2 від 03.02.2006 року Приватного підприємства «Владбуд» про технічний стан самовільно перебудованого магазину за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 316), постановою від 03.03.2006 року в справі про адміністративне правопорушення за ст. 96 ч. 1 КУпАПу України, яке здійснено ОСОБА_7 (прийом до експлуатації самовільно реконструйованого магазина шляхом приєднання АДРЕСА_1) (а.с. 321), поверховим планом магазину за вказаною адресою від 21.11.2006 року (а.с. 317).
		З урахуванням того, що вищезазначені квартира та приміщення магазину були придбані на ім'я ОСОБА_7 в період, коли сторони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а право власності на спірний магазин з підвалом виникло в період шлюбу, то колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_7.
		Згідно із ст. 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Частиною 4 ст. 60 ЦПК України визначено, що доказування  не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Стверджуючи, що померлий ОСОБА_7 у 2004 році придбав приміщення магазину та квартиру за адресою: АДРЕСА_1 які згодом було об'єднано в одне приміщення магазину з підвалом, за свої особисті кошти, відповідач ОСОБА_2 не надає жодного доказу цьому, у той час, коли рівність часток у спільній сумісній власності презюмується. Посилання ж апелянта ОСОБА_2, що кошти на придбання вказаної нерухомості батько мав від поділу майну із колишньою дружиною - третьою особою по справі ОСОБА_5, не заслуговують на увагу, оскільки згідно ухвали Сєвєродонецького місцевого суду Луганської області від 05.09.2001 року про затвердження мирової угоди між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 у справі про поділ спільно нажитого майна за ОСОБА_7 визнавалося певне майно, а не грошові кошти - навпаки, грошові кошти останній винен був сплачувати колишній дружині (а.с. 193).
		Щодо доводу апеляційної скарги ОСОБА_2 про порушення судом вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України і визнання за позивачем спільною сумісною власністю ОСОБА_7 та ОСОБА_3, а не визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності, як просила позивач, то колегія суддів зауважує, що Верховний Суд України в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12.06.2009 року за № 5 визначає предмет позову як конкретну вимогу позивача, а підставу позову - як обставини, які обґрунтовують вимогу. Оскільки з позовної заяви та пояснень позивача вбачається конкретна вимога позивача, зазначено підстави позову і зміст вимоги, і в даному випадку йдеться саме про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, то не вбачається ані виходу за межі позовних вимог, ані самостійної зміни судом предмету чи підстави позову.
		           До того ж, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України). 
		            Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. 
		            Таким чином, порушення, невизнання, оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення кожної особи до суду за захистом свого особистого права із застосуванням відповідного способу захисту. 
		            Згідно із ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.
		Виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України, ст. ст. 3-5, 11, 15, 31 ЦПК України) підлягають захисту судом в даному випадку за позовом особи саме про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності позивача на частку у спільній сумісній власності на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.
		Що стосується відмови позивачу у задоволенні її позову про визнання спільним сумісним майном домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 то колегія суддів зазначає наступне.
		Акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об'єкту від 04.07.2005 року, на який послався суд в рішенні, свідчить, що роботи з будівництва спірного будинку розпочато у червні 1997 року, а закінчено у 2001 році (а.с. 85-86).
		Проте, поза увагою суду залишилося те, що будинок за адресою: АДРЕСА_2 було придбано на ім'я третьої особи по справі ОСОБА_5 згідно договору купівлі-продажу від 13.08.1996 року (а.с. 141), на її ж ім'я рішенням № 1112 від 24.06.1997 року Сєвєродонецькою міською радою було видане дозвіл на реконструкцію забудови присадибної ділянки (а.с. 127), станом на 07.11.2012 року земельна ділянка за вказаною адресою враховується у власності за ОСОБА_5 (а.с. 144).
		Як встановлено в суді апеляційної інстанції, акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об'єкту від 04.07.2005 року та правовстановлюючі документи на спірне домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_7 отримав на своє ім'я на підставі ухвали Сєвєродонецького місцевого суду Луганської області від 05.09.2001 року про затвердження мирової угоди між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 у справі про поділ спільно нажитого майна, згідно з умовами якої за ОСОБА_7 крім іншого визнано домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 193).
		Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 17 травня 2006 року вказану ухвалу скасовано за нововиявленими обставинами (а.с. 194-196).
		Шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 розірвано 13.08.2002 року (а.с. 321).
		Оскільки матеріалами справи доведено, що роботи з будівництва спірного будинку розпочато і закінчено в період перебування ОСОБА_7 в шлюбі із ОСОБА_5, ухвала, на підставі якої ОСОБА_7 зареєстрував право власності на домоволодіння на своє ім'я, скасована, то немає підстав вважати вказану нерухомість спільною сумісною власністю померлого ОСОБА_7 та позивача по справі ОСОБА_3
		Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань, то колегія суддів погоджує висновок суду в наведеній частині та не вбачає підстав для його зміни чи скасування.
		Щодо визнання спільним сумісним майном грошового вкладу в банку, то висновки суду про задоволення позову не відповідають матеріалам справи, оскільки судом не взято до уваги, що договір № 1774 на відкриття, використання та обслуговування поточних рахунків в національній та іноземній валюті на ім'я приватного підприємця ОСОБА_7 укладений 16.08.2002 року (а.с. 98-102), а довідки про наявність на рахунку НОМЕР_1 у АТ «Укрсиббанк», МФО 351005 коштів станом на 14.02.2013 року у сумі 7200,91 грн. не містять інформації про час, коли саме вказані кошти було внесено на рахунок (а.с. 91-92).
		Оскільки майно особи-підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичної особи-підприємця) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів (правова позиція Верховного Суду України у Постанові № 6-1109цс15 від 16.12.2015 року), а позивач за умови роз'яснення йому судом положень ч. 4 ст. 11 ЦПК України про сприяння судом у здійсненні його прав не доказала зарахування вказаних грошових коштів ані в період шлюбу, ані в період спільного проживання без реєстрації шлюбу, то немає підстав для визнання вказаного майна спільним сумісним.
		Враховуючи, що суд припустився невідповідності висновків обставинам справи, що згідно вимог п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення, рішення суду підлягає зміні у наведеній частині, а саме - скасуванню із ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову.
		Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів
		В И Р І Ш И Л А :
		Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
		Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 березня 2014 року
		змінити, скасувавши його в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, грошей, що знаходяться на розрахунковому рахунку НОМЕР_1 у АТ «Укрсиббанк», МФО 351005, на ім'я ОСОБА_7 та визнання права власності на ? частку вказаних грошей за ОСОБА_3.
		Ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3.
		В іншій частині рішення суду залишити без змін.
		Рішення апеляційного суду набирає законної сили негайно, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після його проголошення. 
		Головуючий
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...