Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/3993/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; Інші розрахунки за продукцію.
Надіслано для оприлюднення: 04.04.2016. Зареєстровано: 05.04.2016. Забезпечено надання загального доступу: 06.04.2016.
Дата набрання законної сили: 15.04.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		31.03.2016Справа №910/3993/16
		За позовом    Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Навін»
		до                    Товариства з обмеженою відповідальністю «ГК «Металбудінвест»
		про                  стягнення 30 000,00 грн.
		                                                                                                                   Суддя Сівакова В.В.
		 
		Представники сторін: 
		від позивача            Скирич І.Г. - по дов. № б/н від 02.02.2016
		від відповідача        не з'явився
		 
		Суть спору :
		 
		На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Навін» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГК «Металбудінвест» 30 000,00 грн. боргу, який виник внаслідок неналежного виконання останнім зобов'язань згідно договору поставки № 0112 від 01.12.2015.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2016 порушено провадження у справі № 910/3993/16 та призначено її до розгляду на 31.03.2016.
		Позивач в судовому засіданні 31.03.2016 позовні вимоги підтримав повністю.
		Відповідач в судове засідання 31.03.2016 не з'явився, письмовий відзив на позов не подав.
		Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки
		Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»). 
		Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
		У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвалу від 10.03.2016 було 11.03.2016 надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме: м. Київ, вул. Горького, 158, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 10.03.2016 є місцезнаходженням відповідача.
		Стаття 64 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.
		 
		Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача.
		 
		В судовому засіданні 31.03.2016, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		 
		Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		01.12.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГК «Металбудінвест»  (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Навін» (покупець) було укладено договір поставки № 0112 (далі - договір).
		Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити та передати у встановлений строк у власність покупця продукцію (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити його вартість відповідно до умов цього договору.
		Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором товар не поставив, в зв'язку з чим має повернути сплачені позивачем кошти в розмірі 30 000,00 грн.
		Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
		Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
		Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
		Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. 
		До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
		Дослідивши зміст договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
		Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		В п. 2.1. договору зазначено, що кількість, вартість, асортимент і розгорнена номенклатура товару, що поставляється за даним договором, визначається в додаткових угодах та рахунках-фактурах до цього договору, які є його невід'ємною частиною.
		Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
		Відповідно до п. 4.4 договору оплата товару проводиться покупцем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника зазначений в цьому договорі, додаткових угодах або у рахунках-фактурах наданих постачальником.
		Відповідачем було витравлено рахунок-фактура № СФ-0526125 від 10.12.2015 про сплату товару (труби) загальною вартістю 66 828,00 грн.
		Позивач платіжним дорученням № 755 від 14.12.2015 здійснив попередню оплату згідно рахунку-фактури № СФ-0526125 від 10.12.2015 за товар (труби) в сумі 30 000,00 грн.
		Згідно з п. 5.2. договору товар вважається поставленим постачальником і прийнятим покупцем, якщо постачальник поставив товар, який повністю відповідає  вимогам, передбаченим чинним законодавством України та цього договору, з усією супроводжувальною документацією, яка вимагається чинним законодавство України та цим договором.
		Доказів в підтвердження поставки позивачу відповідного товару на сплачену позивачем суму відповідачем не подано.
		Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. 
		Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. 
		За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. 
		Статтею 525 цього ж кодексу передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
		В матеріалах справи наявна претензія №  3 від 02.02.2016, в якій позивач вимагав у відповідача поставити товар в семиденний строк з моменту отримання цієї претензії або повернути попередню оплату в розмірі 30 000,00 грн., проте належних доказів надіслання або вручення її відповідачу не подано.
		Разом з цим, відповідно до рішення Конституційного суду України № 15-рп/2002 від 09.07.2002 захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист. 
		Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору. 
		Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.
		З огляду на викладене,  суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 30 000,00 грн.  коштів, сплачених за товар, який фактично поставлений не був.
		Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Навін» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
		Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. 
		Керуючись  ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		1.          Позов задовольнити повністю.
		 
		2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГК «Металбудінвест» (03150, м. Київ, вул. Горького, 158, код ЄДРПОУ 38983383) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Навін» (09017, Київська область, м. Біла Церква, б-р 1 Травня, 13, код ЄДРПОУ 38472414) 30 000 (тридцять тисяч) грн. 00 коп. боргу, 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
		 
		 
		Повне рішення складено 04.04.2016.
		 
		 
		 
		СуддяВ.В.Сівакова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...