Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5015/2804/12 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю; невиконання або неналежне виконання зобов’язань; оренда; зміна, розірвання та визнання недійсним договору оренди.
Надіслано для оприлюднення: 25.04.2016. Зареєстровано: 26.04.2016. Забезпечено надання загального доступу: 28.04.2016.
Дата набрання законної сили: 25.08.2016
Результат оскарження 25.08.2016 Львівський апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		19.04.2016р. Справа№ 5015/2804/12 
		За позовом: Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави  Кабінету Міністрів України в особі його органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах
		позивача: Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів,
		до відповідача 1: Львівської міської ради, м. Львів,
		відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю Архібуд, м. Львів,
		за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Відділу Держгеокадастру у м. Львові Львівської області, м. Львів, 
		третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Громадської організації Правозахисний центр імені генерала УНР Володимира Сікевича, м. Львів,
		третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1: Військової частини НОМЕР_1 , м. Львів,
		третьої особи 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Регіонального ландшафтного парку Знесіння, м. Львів,
		про визнання недійсним договору оренди землі, витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки.
		 
		Суддя Яворський Б.І. 
		при секретарі Зубкович Д.С.
		Від прокуратури: Бучко Р.В.
		Представники:
		від Кабінету Міністрів України: Барнич Т.В.,
		від позивача: Буряк Я.Я., 
		від відповідача 1: Піскун А.Й.,
		від відповідача 2: Савка І.Я.,
		від третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: не з`явився,
		від третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Сікевич Н.В.,
		від третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1: Іванісік С.В.,
		від третьої особи 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: не з`явився. 
		 
		На розгляд господарського суду Львівської області Першим заступником військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави  Кабінету Міністрів України в особі його органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах позивача Львівської обласної державної адміністрації подано позов до відповідача 1 Львівської міської ради, відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю Архібуд за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Відділу Держгеокадастру у м. Львові, третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Громадської організації Правозахисний центр імені генерала УНР Володимира Сікевича, третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1 Військової частини НОМЕР_1 та третьої особи 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Регіонального ландшафтного парку Знесіння про визнання недійсним договору оренди землі, витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки. 
		Ухвалою суду від 09.07.2012р. (суддя Матвіїв Р.І.) порушено провадження у справі, яку призначено до розгляду на 08.08.2012р. Ухвалою суду від 19.09.2012 р. зупинено провадження у справі до вирішення Галицьким районним судом м. Львова справи №2а/1304/111/2012 за адміністративним позовом заступника прокурора м.Львова в інтересах держави в особі департаменту містобудування Львівської міської ради до Львівської міської ради за участю третіх осіб Сухая М.М., Товариства з обмеженою відповідальністю Архібуд та РЛП Знесіння про скасування ухвал Львівської міської ради № 612 та № 1032. Ухвалою суду від 17.04.2015р. провадження у справі поновлено, розгляд справи призначено на 05.05.2015р. 
		20.04.2015р. прокурор подавав заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якій зазначив про те, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки укладався на підставі ухвали ЛМР від 01.03.2007р. №612 «Про погодження ТзОВ «Архібуд» місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул.О.Довбуша,15 у м.Львові», ухвали ЛМР від 05.07.2007р. №1023 «Про затвердження ТзОВ «Архібуд» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул.О.Довбуша,15 у м.Львові» та ухвали ЛМР від 04.12.2008р. №2260 «Про внесення змін та доповнень до ухвали міської ради від 05.07.2007р. №1023», і, оскільки дані ухвали є незаконними, просить їх визнати недійсними та скасувати.
		05.05.2015р. прокурор подав клопотання про залишення заяви про збільшення позовних вимог без розгляду, а також подав заяву про зміну предмету та підстав позову, у якій просив визнати недійсними та скасувати зазначені вище ухвали ЛМР, визнати недійсним з моменту укладення договір оренди землі та витребувати з чужого незаконного володіння земельну ділянку.
		06.05.2015р. прокурор подав клопотання про залишення заяви про зміну предмету та підстав позову без розгляду, а також подав заяву про зміну предмету позову, у якій просив визнати недійсними та скасувати зазначені вище ухвали ЛМР, визнати недійсним з моменту укладення договір оренди землі та витребувати з чужого незаконного володіння земельну ділянку.
		Ухвалою суду від 07.05.2015р. у задоволенні заяви прокурора про зміну предмету позову відмовлено.
		Ухвалою суду від 08.06.2015р. за клопотанням прокурора провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №914/1584/15 за позовом заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації та Регіонального ландшафтного парку Знесіння до Львівської міської ради про визнання нечинними та скасування ухвал Львівської міської ради № 612 від 01.03.2007 р., № 1023 від 05.07.2007р. з наступними змінами, внесеними ухвалами сесії Львівської міської ради № 2260 від 04.12.2008р. та № 3759 від 08.07.2010р.
		На підставі розпорядження керівника апарату господарського суду Львівської області від 22.12.2015р. №1160, у зв`язку зі закінченням повноважень судді Матвіїва Р.І., проведено повторний автоматизований розподіл справи №5015/2804/12 та передано її для розгляду судді Долінській О.З.
		Ухвалою суду від 25.12.2015р. (суддя Долінська О.З.) провадження у справі поновлено, розгляд справи призначено на 14.01.2016р. 
		Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.
		У зв`язку тимчасовою непрацездатністю судді Долінської О.З., на підставі розпорядження керівника апарату господарського суду Львівської області від 09.03.2016р. №200 проведено повторний автоматизований розподіл справи №5015/2804/12 та передано її для розгляду судді Яворському Б.І. Рух справи відображено у відповідних ухвалах.
		У судовому засіданні 19.04.2016р. прокурор та представник позивача позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях, просили: 1) визнати недійсним з моменту укладення договір оренди землі від 11.12.2008р., укладений між Львівською міською радою в особі Департаменту містобудування та ТзОВ «Архібуд», 2) витребувати з чужого незаконного володіння земельну ділянку площею 2,8939га, вартістю 6 384 811,57 грн. по вул. Довбуша, 15 у м. Львові. Також підтримали клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони відповідачам до вирішення справи по суті вчиняти будь-які дії щодо даної земельної ділянки. Свою позицію обґрунтовують тим, що при укладення договору оренди спірної ділянки, яка належить до земель оборони та є державною власності, Львівська міська рада порушила встановлений законом порядок вилучення такої ділянки з користування, оскільки відповідно до вимог ст.149 ЗК України такі земельні ділянки вилучаються тільки Кабінетом Міністрів України. Крім того, міська рада порушила порядок припинення права користування цією ділянкою, яка належить до земель оборони та земель природно-заповідного фонду, адже дане питання повинен був вирішувати орган державної влади. Чинність ухвал ЛМР від 01.03.2007р. №612 та від 05.07.2007р. №1023, на їх думку, не впливає на можливість окремого оскарження і визнання недійсним тільки договору оренди землі. 
		Представник відповідача 1 у судовому засіданні 19.04.2016р. позовні вимоги визнав з підстав, зазначених у відзиві на позов, просив позов задоволити у повному обсязі. Зокрема, зазначив, що військова частина як постійний користувач земельної ділянки повинна була звернутися з проханням про добровільну відмову від користування ділянкою до власника землі  держави, яка реалізує це право через Кабінет Міністрів України та уповноважені ним органи, а не до органу місцевого самоврядування. У даному випадку КМУ не надавав згоди на вилучення та передачу спірної земельної ділянки, тому, оскільки в момент укладення спірного договору не було дотримано вимог ст.203 ЦК України, такий правочин є недійсним.
		Представник відповідача 2 у судовому засіданні 19.04.2016р. проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві, зазначивши таке. ТзОВ «Архібуд» на законних підставах придбало спірну земельну ділянку у ТзОВ «Будінвест» згідно договору купівлі-продажу від 20.10.2006р. Львівською міською радою у встановленому законом порядку погоджено місце розташування, надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення зазначеної ділянки, затверджено ухвалою (з відповідними змінами) проект землеустрою та надано згоду на укладення договору оренди землі. Щодо розмежування повноважень при вирішенні питання вилучення земельної ділянки, відповідач 2 вважає, що ЛМР не було порушено чинного законодавства, оскільки на зазначеній ділянці на час відчуження функціонували недіючі військові об`єкти, а лише будівлі виробничо-господарського призначення для ведення підсобного господарства військової частини. До того ж, військова частина не отримувала Акт на постійне користування земельною ділянкою, проект відведення не виготовлявся, розмежування земель державної та комунальної власності в м. Львові не проводилося. Також зазначив, що прокурором пропущено строк позовної давності для звернення з даним позовом. Враховуючи наведене, просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
		Третя особа 1 у судове засідання 19.04.2016р. не з`явилася, у письмових поясненнях на позов (а.с.188, Т.2) зазначила, що оскільки рішення суду жодним чином не впливає на його права і обов`язки як правонаступника Управління Держкомзему у м. Львові, просить розглядати справу без участі його представника.
		Представник третьої особи 2 у поясненнях по суті позову, зокрема, зазначив, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони, тому могла вилучатися лише за згодою Кабінету Міністрів України. До того ж, зазначена ділянка розташована в межах регіонально-ландшафтного парку «Знесіння», який є об`єктом природно-заповідного фонду. Одночасно, ділянка по вул. Довбуша, 15, входить в зону історико-архітектурного заповідника, що знаходиться під охороною ЮНЕСКО. Враховуючи ці дві обставини, спірна ділянка належить до особливо цінних земель, а, отже, її вилучення можливе лише за згодою КМУ. Станом на дату укладення договору оренди і по сьогоднішній день на спірній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна, який перебуває у державні власності і держава згоду на його відчуження не давала. Тому оскаржуваний договір оренди землі має бути визнаний недійсним з підстав порушення міською радою вимог Закону під час підготовки до його укладення і безпосередньо самого укладення  не врахування правового режиму спірної ділянки, недотримання порядку її вилучення, знаходження на ділянці об`єкту нерухомості, що належить іншій особі на праві власності.
		Представник третьої особи 3 підтримав позицію, викладену письмових пояснення до справи, повідомив, що при вирішенні спору покладається на розсуд суду. 
		Третя особа 4 у судове засіданні 19.04.2016р. участь повноважного представника не забезпечила, про причини неявки не повідомила, у попередніх судових засіданнях представник позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити.
		Представник КМУ у судовому засіданні 19.04.2016р. дав пояснення по суті справи та підтримав позовні вимоги, заявлені прокурором та позивачем.
		Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, повно, всебічно і об`єктивно з`ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.
		20.10.2006р. згідно договору купівлі-продажу ТзОВ «АрхіБуд» придбало у ТзОВ ВП «Будінвест» нерухоме майно загальною площею 722,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Довбуша О.,15.
		Ухвалою Львівської міської ради №612 від 01.03.2007р. ТзОВ АрхіБуд погоджено місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул.Довбуша, 15 у м.Львові в оренду терміном на 10 років для будівництва об`єктів архітектурної діяльності відповідно до погодженого у встановленому порядку містобудівного обґрунтування за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення за функцією використання  землі змішаного використання.
		Ухвалою Львівської міської ради №1023 від 05.07.2007р. ТзОВ АрхіБуд затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано земельну ділянку площею 2,8317 га на вул. Добвуша,15 в м.Львові в оренду терміном на 10 років для будівництва кварталу житлової забудови за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення за функцією використання  землі житлової забудови.
		Ухвалою Львівської міської ради від 04.12.2008р. №2260 Про внесення змін та доповнень до ухвали міської ради від 05.07.2007р. №1023 доповнено вказану ухвалу п.1 такого змісту: Вилучити за згодою з користування військового містечка №301а військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України земельну ділянку площею 2,8939 га на вул. Довбуша,15 в м Львові та перевести до земель міста; слова: площею 2,8317 га замінено словами площею 2,8939 га, слова за рахунок земель промисловості транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення замінено словами: перевівши із земель транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення до земель житлової та громадської забудови.
		11.12.2008р. між Львівською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АрхіБуд» (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до п.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у м. Львові на вул. О.Довбуша, 15 для будівництва кварталу житлової забудови. В оренду передається земельна ділянка, кадастровий №4610136600:01:009:0017, загальною площею 2,8939га, у тому числі під забудовою  0,0909га, під твердим покриттям  0,1013 га, під озелененням  2,7017 га (п.2 договору). Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 6 384 811,57 грн. (п.3 договору).
		Ухвалою Львівської міської ради від 08.07.2010р. №3759 Про внесення змін до ухвали міської ради від 05.07.2007р. №1023 внесено зміни до зазначеної ухвали шляхом зміни у п.1 слів для будівництва кварталу житлової забудови на для будівництва готельно-рекреаційного комплексу. 
		Прокурор, вважаючи, що ухвали ЛМР, які стали підставою для укладення спірного договору оренди землі, є незаконними, звернувся до суду з позовом про їх скасування. Постановою Галицького районного суду м. Львова від 12.03.2014р. позов заступника прокурора м. Львова задоволено, скасовано ухвалу ЛМР від 01.03.2007р. №612 «Про погодження ТзОВ «АрхіБуд» місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. О.Довбуша, 15 у м. Львові» та ухвалу від 05.07.2007р. №1023 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки площею 2,8317 га на вул. Добвуша,15 в м.Львові». Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2015р. у справі №876/3497/14 скасовано постанову Галицького районного суду м. Львова від 12.03.2014р. по справі №461/6450/13-а та закрито провадження у цій справі.
		Після цього прокурор в інтересах держави в особі позивача Львівської обласної державної адміністрації та РЛП «Знесіння» звернувся уже до господарського суду Львівської області з позовом про скасування таких ухвал ЛМР. Рішенням господарського суду Львівської області від 30.07.2015р. у справі №914/1584/15 відмовлено у позові про визнання нечинними та скасування ухвал сесії Львівської міської ради №612 від 01.03.2007 р. та №1023 від 05.07.2007 р. з наступними змінами, внесеними ухвалами сесії Львівської міської ради №2260 від 04.12.2008 р. та №3759 від 08.07.2010 р. У рішенні суду зазначено, зокрема таке: «В матеріалах справи відсутні докази згоди Кабінету Міністрів України на вилучення та передачу спірної земельної ділянки Львівській обласній державній адміністрації, в інтересах якої заявлено позов прокурором. Враховуючи викладене, суд вважає, що прокурором не обґрунтовано та не підтверджено належними доказами порушення відповідачем права та охоронюваного законом інтересу позивача 1 - Львівської обласної державної адміністрації. … Враховуючи встановлення судом відсутності порушеного права позивачів, що є підставою для відмови у позові, суд не надає правової оцінки іншим доводам прокурора, позивачів, відповідача та третіх осіб щодо підставності заявлених позовних вимог.» Рішення суду І інстанції у справі №914/1584/15 залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.09.2015р. та постановою Вищого господарського суду України від 03.03.2016р. 
		При прийнятті рішення суд виходив з наступного. 
		Згідно з ч.1 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» (тут і надалі  у редакції чинній на момент звернення з позовом до суду) представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (ч.3 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру»).
		Формами представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб (ч.5 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру»).
		Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. у справі № 1-1/99 з урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.
		Згідно з абзацом 4 частини 1 статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною 2 згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві. Позовна заява повинна містити, зокрема, найменування сторін їх місцезнаходження, ідентифікаційні коди суб`єкта господарської діяльності (п.2 ч.2 ст.54 ГПК України). Прокурор зобов`язаний надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів (ст.56 ГПК України).
		На першій сторінці позовної заяви №4-2050 від 05.06.2012р. зазначається, що позов подається «в інтересах держави  Кабінету Міністрів України в особі його органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах Позивач: Львівська обласна державна адміністрація 79008, м.Львів, вул.Винниченка,18 код ЄДРПОУ 02168301». Аналогічне формулювання міститься в усіх клопотаннях та заявах, які подавалися прокурором у даній справі (а.с.59,65,68,220,221,242 Т.1; а.с.1,18,33,65,103,109,213 Т.2). На сторінці 2 позовної заяви вказано: «Пред`явлення першим заступником військового прокурора Західного регіону даної позовної заяви в інтересах держави в особі Львівської обласної державної державної адміністрації, як органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах … ». Схоже формулювання містяться також у інших процесуальних документах, що були подані прокурором під час провадження у справі.
		Таким чином, вживаючи назву сторони «позивач» в однині, прокурор визначив єдиного позивача  Львівську обласну державну адміністрацію, підтвердженням чого є і те, що виконуючи вимоги ГПК України щодо надіслання позовної заяви та заяви про зміну предмету позову, прокурор надсилав їх копії з додатками тільки ЛОДА, відповідачам та третім особам, а КМУ дані документи не надсилалися (а.с.17-22 Т.1; а.с.26-32 Т.2). Також не дотримано визначеної ст.54 ГПК України форми та змісту щодо зазначення у позовній заяві КМУ як позивача, адже відсутня інформація щодо його місця знаходження та ідентифікаційного коду.
		Тільки 27.01.2016р. прокурором подано до суду клопотання, у якому він просив повідомити КМУ про перебування у провадженні суду справи №5015/2804/12 та необхідності участі повноважного представника у судових засіданнях і направляти КМУ як позивачу-1 усі процесуальні документи (а.с.189 Т.2). 
		У матеріалах справи (а.с.229 Т.2) міститься лист від 03.02.2016р. Військової прокуратури Західного регіону України до КМУ про надіслання позовної заяви з додатками, у якому зазначається, що у провадженні суду знаходиться справа №5015/2804/12 і 27.01.2016р. ухвалою суду до участі у справі в якості позивача залучено КМУ та зобов`язано прокурора направити на його адресу позовну заяву з додатками. Вперше представник КМУ з`явився у судове засідання 03.03.2016р.
		У судовому засіданні 19.04.2016р. прокурор та представник КМУ підтвердили, що про наявність даного спору КМУ був повідомлений тільки у 2016р.
		Таким чином, після набрання законної сили рішенням суду у справі №914/1584/15, яким відмовлено у позові через те, що були неправильно визначені позивачі (КМУ не був позивачем у тій справі), прокурор у даній справі №5015/2804/12 спробував усунути аналогічний недолік, залучивши до участі у справі КМУ як позивача 1. 
		Згідно ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Відповідно до ст.21 ГПК України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст.16 ЦК України).
		Суд звертає увагу, що ГПК України не передбачає можливості під час розгляду справи залучати іншого позивача або замінювати неналежного позивача на належного, тому спір повинен розглядатися щодо захисту прав та законних інтересів тих осіб, хто подав, або в чиїх інтересах подано позов. Якщо після порушення провадження у справі особа, яка не є позивачем у спорі, вважає, що її права та інтереси порушені, вона вправі заявити самостійні вимоги на предмет спору та вступити у справу до прийняття рішення по справі, подавши відповідний позов до однієї або двох сторін (ст.26 ГПК України). 
		У даному випадку КМУ не був визначений прокурором як позивач у справі, а також не вступав у справу як третя особа із самостійними вимогами. Відповідно про захист його прав та інтересів у даному спорі не може йти мова і розгляд справи здійснюється тільки щодо ЛОДА як єдиного позивача. 
		Прокурор та позивач у позовній заяві та письмових поясненнях стверджують, що спірна земельна ділянка входила в загальну площу 5,0000 га земельної ділянки (вул. Зелена, вул. Довбуша), яка знаходилась у користуванні військової частини НОМЕР_1 та є державною власністю, а тому повинна була вилучатися та передаватися в оренду тільки за згоди КМУ. 
		Відповідно до ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. 
		За змістом ст.1 Закону України "Про використання земель оборони" та ст.77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
		Відповідно до ст.2 Закону України Про використання земель оборони військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України. Особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об`єкти визначаються Кабінетом Міністрів України. Розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності, визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації. 
		У пункті 6 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого Постановою КМУ від 28.12.2000р. №1919, передбачено, що рішення про відчуження військового майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення, приймає КМУ із затвердженням за пропозицією Міноборони переліку рухомого військового майна за формою згідно з додатком 1 та переліку нерухомого військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужено окремо від земельних ділянок за формою згідно з додатком 2, а у разі відчуження земельних ділянок разом із розташованими на них об`єктами нерухомого військового майна - за формою згідно з додатком 3.
		Розпорядженням КМУ від 13.07.2005р. №258-р затверджено перелік нерухомого військового майна Держприкордонслужби, яке може бути відчужено. До вказаного переліку включено нерухоме майно військового містечка №301а у м. Львові по вул. Довбуша, 18. Зазначений перелік затверджений Кабінетом Міністрів України за формою згідно з додатком 2 до Положення (перелік нерухомого майна, яке може бути відчужено окремо від земельних ділянок).
		Згідно акту прийому-передачі від 29.06.2006р. нежитлові будівлі, які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Довбуша, 15, військове містечко №301а, будівлі №Б-1, №О-1, №К-1, №М-1, №Ж-1, №Г-1, №Н-1, №З-1, зареєстровані в Обласному комунальному підприємстві Львівської обласної ради БТІ та ЕО в реєстровій книзі під реєстровим номером 13915289, загальною площею 722,6 кв. м, передано від Адміністрації Державної прикордонної служби України до ТзОВ Виробниче підприємство Будінвест. 
		Згідно листа Адміністрації Держприкордонслужби України, підписаного заступником директора Департаменту забезпечення  Начальника Управління тилу, адресованого начальнику Львівського прикордонного загону, від 04.02.2011р., надано затверджені акти прийняття-передачі вказаного нерухомого майна військового містечка №301а. У вказаному листі зазначено про необхідність проведення відповідної роботи щодо передачі місцевим органам влади земельної ділянки відповідно до чинного законодавства. 
		Статтею 2 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України передбачено, що вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну 
		власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності) належить до компетенції Кабінету Міністрів України. 
		У матеріалах справи відсутні докази згоди Кабінету Міністрів України на вилучення та передачу спірної земельної ділянки Львівській обласній державній адміністрації, в інтересах якої заявлено позов прокурором. Тому суд вважає, що прокурором не доведено порушення прав та охоронюваного законом інтересу позивача Львівської обласної державної адміністрації. Аналогічний висновок зробив суд під час розгляду справи №914/1584/15, де предметом спору було визнання нечинними та скасування ухвал Львівської міської ради, на підставі яких укладений спірний договір (рішення залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.09.2015р. та постановою Вищого господарського суду України від 03.03.2016р.). 
		У статті 6 ЗУ «Про оренду землі» передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
		Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		ЗК України є, зокрема, тим актом цивільного законодавства, який передбачає підставою виникнення цивільних прав та обов`язків акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування. 
		Так, відповідно до частин другої та третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
		За статтею 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю.
		Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (ст.116 ЗК України).
		Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору 
		оренди земельної ділянки (ст.124 ЗК України).
		Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. 
		З урахуванням такого висновку Конституційного Суду України та з огляду на положення статті 11 ЦК України, статей 78, 116, 122 ЗК України, в зв`язку з прийняттям суб`єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб приватного права. 
		За таких обставин рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним  розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень. Такий правовий висновок зробив Верховний Суд України (судові палати у цивільних, адміністративних та господарських справах) у постанові від 16.12.2015р. по справі №6-2510-цс15. 
		Про те, що питання законності рішення органу місцевого самоврядування чи органу державної влади, на підставі якого виникло речове право на земельну ділянку (право власності чи оренди), повинно розглядатися у комплексному поєднанні із вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих актів, Верховний Суд України наголошує і у інших своїх постановах (див., наприклад, постанови від 30.09.2015р. у справі №3-553гс15, від 11.11.2014р. у справі №21-405а14, від 02.03.2016р. у справі №6-3090цс15).
		Згідно ст.111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, є обов`язковим для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
		Пленум ВГСУ у п.24 постанови від 17.05.2011р. №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» також звертає увагу, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду. Тому твердження прокурора та третьої особи 2 про те, що чинність ухвал не впливає на можливість визнання недійсним договору оренди землі та застосування наслідків недійсності правочину суд вважає необґрунтованим.
		У цій справі дійсність рішень ЛМР, на виконання яких був укладений спірний договір та передана в оренду земельна ділянка, не є предметом спору, на сьогодні дані рішення не скасовані.
		Суд здійснює розгляд спору у межах позовних вимог і має право вийти за їх межі, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивача або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є відповідне клопотання заінтересованої сторони (п.2 ст.83 ГПК України). У даному випадку клопотань про вихід суду за межі позовних вимог для визнання недійсним рішень ЛМР, що стали підставою для укладення оспорюваного договору, не заявлялося.
		Відповідно до ч.2 ст.4-3 та ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. 
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ст.43 ГПК України).
		Відповідно до п.2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р. якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з`ясування місцевим господарським судом обставин справи. 
		Враховуючи наведене вище, відсутні підстави для задоволення позову.
		Згідно статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. 
		Відповідно до п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
		Прокурор просив заборонити відповідачам до вирішення справи вчиняти будь-які дії, що стосуються земельної ділянки площею 2,8939 га, вартістю 6 384 811,57 грн., по вул. Довбуша 15 у м. Львові. 
		Суд звертає увагу заявника на те, що у абзаці 2 пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» передбачено, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
		У поданій заяві позивач не обґрунтував та не подав доказів вчинення відповідачами дій, які утруднять чи зроблять неможливим виконання можливого рішення господарського суду по справі. Крім того, враховуючи те, що у задоволенні позову суд відмовляє, відсутні підстави для задоволення заяви про забезпечення позову.
		Згідно ст.49 ГПК України судовий збір покладається на позивача та стягується у дохід Державного бюджету України.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1,2,3, 12, 21, 26, 29, 33, 34, 44, 49, 66,67,82-85, 111-28 Господарського процесуального кодексу України, суд 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1.Відмовити у задоволенні позову повністю. 
		2.Відмовити у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
		3.Стягнути з Львівської обласної державної адміністрації (79008, м. Львів, вул. Винниченка, 18, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 02168301) в дохід Державного бюджету України 2 147,00 грн. судового збору.
		 
		У судовому засіданні 19.04.2016р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст рішення складений та підписаний 25.04.2016р.
		 
		Суддя Яворський Б.І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...