Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/691/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; інші договори.
Надіслано для оприлюднення: 12.05.2016. Зареєстровано: 13.05.2016. Забезпечено надання загального доступу: 17.05.2016.
Дата набрання законної сили: 23.05.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		10.05.2016р.     Справа№ 914/691/16 
		Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Горецької З.В.,
		за участю секретаря судового засідання Хороз І.Б., 
		розглянув у відкритому судовому засіданні справу
		за позовом: Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів
		до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю  Колібрі, м. Львів
		про стягнення 50 000.00 грн.
		 
		За участю представників сторін:
		від позивача: ОСОБА_1- представник (довіреність № 23-52 від 15.09.2015р.)
		від відповідача: не з»явився
		 
		Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст.   20,   22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.
		 
		СУТЬ СПОРУ:
		           На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Департаментом економічної політики Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю  Колібрі про стягнення 50 000,00 грн.
		Ухвалою від 16.03.2016 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 29.03.2016р. Ухвалою від 29.03.2016 року розгляд справи відкладено на 12.04.2016 року, у зв»язку з неявкою представника відповідача. Ухвалою від 12.04.2016 року розгляд справи відкладено до 25.04.2016 року, у зв»язку з неявкою представника відповідача. Ухвалою від 25.04.2016 року розгляд справи відкладено до 10.05.2016 року, у зв»язку з неявкою представників сторін.
		В судовому засіданні 29.03.2016 року суд приступив до розгляду справи по суті.
		Позивач в судове засідання зявився, вимоги ухвали суду від 16.03.2016року, від 29.03.2016 року, від 12.04.2016 року, від 25.04.2016 року виконав частково.
		29.03.2016р. за вх. № 13402/16 в канцелярію суду позивачем подано супровідний лист з додатками, а саме: копією витягу з ЄДР відносно позивача станом на 29.03.2016р., копією витягу з ЄДР відносно відповідача станом на 29.03.2016 р. 
		Відповідач вимоги ухвали про порушення провадження у справі від 16.03.2016року, про відкладення розгляду справи від 29.03.2016 року, від 12.04.2016 року, від 25.04.2016 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, про що свідчить повернутий на адресу суду поштовий конверт від 21.04.2016 року з повідомлення «за закінченням терміну зберігання», а явка останнього була визнана судом та визначена в ухвалах суду обовязковою.
		Пунктом 3.9.1. Постанови Пленуму ВГС України від 26.12.2011р. № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції встановлено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за  належною  адресою  (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання  суду  відповідної  інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб  та  фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням  на  відсутність  (вибуття)  адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то  вважається, що адресат повідомлений  про час і місце розгляду справи судом.
		Враховуючи зазначене, суд прийшов до висновку, що неявка належним чином повідомленого відповідача про час, дату та місце судового розгляду не перешкоджає вирішенню спору, оскільки, дослідивши наявні матеріали справи, суд визнав їх достатніми для того, щоб розглянути спір за наявними матеріалами. 
		За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами.
		В судовому засіданні 10.05.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Заслухавши пояснення  представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
		 
		ВСТАНОВИВ:
		11.03.2015 року між департаментом економічної політики Львівської міської ради (надалі  позивач)  та Товариством з обмеженою відповідальністю  Колібрі (надалі  відповідач, замовник) укладено Договір №63 про пайову участь (надалі  договір №63), згідно п.1.1 якого замовник будівництва зобов»язується здійснити відрахування у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом сплати пайового внеску на умовах і в порядку, передбаченому договором №63 (а.с. 14-15). У п.1.2 договору №63 передбачено адресу і вид об»єкта містобудування, будівництво якого здійснює замовник - м.Львів, вул. Замарстинівська,162-164 (Шевченківський район).
		У відповідності до п.2.2 договору №63, відповідач повинен сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Львова у розмірі 447 593,06 грн. у терміни: 50 000,00 грн. по 31.12.2015 року, 397 593,06 грн. по 31.12.2017 року.
		Як стверджує позивач, відповідач допустив заборгованість перед позивачем за зобов»язаннями, згідно умов договору №63, не оплативши пайового внеску на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Львова на суму 50 000,00 грн., що є порушенням договору №63.
		Як вбачається з матеріалів справи, позивачем направлено відповідачу лист від 27.01.2016 року №23-вих-34 (а.с.16) з вимогою про перерахування коштів у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Львова відповідно до умов договору №63, однак, відповідач не вчинив будь-яких дій відповідно до змісту вказаного листа.
		Відповідно до п.3 вищезазначеного договору №63 сторони несуть відповідальність за виконання взятих на себе за цим договором зобов»язань у порядку та на умовах, встановлених чинним законодавством України.
		В судовому засіданні представник позивача підтвердив, що станом на день розгляду справи відповідач не сплатив заборгованість перед позивачем, розмір боргу не змінився. 
		          На час розгляду справи відповідач не подав доказів погашення боргу, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, відзиву на позов не подав.
		 
		При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
		Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
		Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
		Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, в тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.
		Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і негосподарюючими субєктами  юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.
		Згідно ст.193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання  відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
		Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
		Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).
		Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
		Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.
		Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
		           Як вбачається з матеріалів справи, 11.03.2015 року між департаментом економічної політики Львівської міської ради (надалі  позивач)  та Товариством з обмеженою відповідальністю  Колібрі (надалі  відповідач, замовник) укладено Договір №63 про пайову участь, згідно п.1.1 якого замовник будівництва зобов»язується здійснити відрахування у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом сплати пайового внеску на умовах і в порядку, передбаченому договором №63.
		У відповідності до п.2.2 договору №63, відповідач повинен сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Львова у розмірі 447 593,06 грн. у терміни: 50 000,00 грн. по 31.12.2015 року, 397 593,06 грн. по 31.12.2017 року.
		Однак, суд встановив, відповідач допустив заборгованість перед позивачем за зобов»язаннями, згідно умов договору №63, не оплативши пайового внеску на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Львова на суму 50 000,00 грн., що є порушенням договору №63. Станом на момент розгляду справи, відповідач не виконав свої зобов»язання за договором та не оплатив заборгованість в розмірі 50 000,00 грн., позовні вимоги не спростував. 
		         Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
		        Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
		Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобовязання відповідачем не подано.
		Отже, відповідач своїх зобовязань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.
		Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобовязань за договором.
		Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. 
		Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. 
		Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.
		Враховуючи, що  позивачем представлено достатньо обєктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не спростував, не подав доказів погашення боргу, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Департамента економічної політики Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю  Колібрі про стягнення 50 000,00 грн. є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
		Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
		Судовий збір, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.
		Враховуючи наведене, керуючись  ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України,  суд -
		ВИРІШИВ:
		 
		1. Позов задоволити.
		2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю  Колібрі (79058, м.Львів, вул.Замарстинівська,162; код ЄДРПОУ 13840517) на користь Департамента економічної політики Львівської міської ради (79006, м. Львів, пл.Ринок,1; код ЄДРПОУ 34814859)  заборгованість  в розмірі 50 000,00 грн. (п»ятдесят тисяч грн. 00 коп.), 1 378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім грн. 00 коп.) судового збору.
		3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.
		 
		Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.
		 
		В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 12.05.2016 р.
		 
		 
		Суддя                                                                                        Горецька З. В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...