Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 509/160/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про поновлення на роботі.
Надіслано для оприлюднення: 18.05.2016. Зареєстровано: 18.05.2016. Забезпечено надання загального доступу: 20.05.2016.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 509/160/16-ц
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		16 травня 2016 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі : 
		головуючого судді  Гандзій Д.М.
		при секретарі           Черкасові Д.Г.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морська аварійно-рятувальна служба» про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -
		ВСТАНОВИВ :
		15 січня 2016 року, позивачка звернулася до суду з вказаним позовом, вимоги якого в частині стягнення з відповідача суми середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу збільшила 16.05.2016 р., та в якому просила суд, поновити її на роботі, на посаді начальника юридичного відділу ДП «Морська аварійно-рятувальна служба», стягнути з відповідача ДП «Морська аварійно-рятувальна служба» на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.12.2015 р. по 16.05.2016 р. в сумі 38364,85 грн., витрати на відрядження в сумі 3666,80 грн. та суму моральної шкоди у розмірі 5000 грн., мотивуючи це незаконним звільненням її з займаної посади начальника юридичного відділу ДП «Морська аварійно-рятувальна служба» 17.12.2015 р. у звязку з прогулом та часткової несплатою відповідачем заборгованості по заробітній платі. 
		            В судовому засіданні позивачка підтримала свій збільшений позов та просила його задовольнити.
		Представниця відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, вважаючи його необґрунтованим і незаконним та з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов, пояснивши суду, що звільнення відповідачки з займаної посади відбулось у відповідності до ч. 1 п. 4 ст. 40КЗпП. 
		Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та додатково надані докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		        За загальним правилом  кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 3 ЦПК України).
		        Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси, у спосіб, визначений законами України.
		        Згідно із ст.ст. 10,11 ЦПК України  цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які як і інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона  повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи : роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обовязки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі  розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
		         Частиною 2 статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.
		         Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення вирішення справи.     
		         Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. 
		         Виходячи з приписів статті 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		         Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
		         Частинами 3,4 статті 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
		         Статтею 43 Конституції України передбачено  кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. 
		         У відповідності до статті 21 КЗпП України  трудовий договір між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобовязується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобовязується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечити умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		          Приписами ст. 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути : безстроковим, що укладається на невизначений строк, на визначений строк, встановлений за погодженням сторін, таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. 
		         Статтею 24 КЗпП передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.
		         Пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України передбачено - трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках : прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
		          Згідно із ст.ст. 94,97 КЗпП  заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених ч. 2 цієї статті. Оплата праці працівникові - здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобовязань щодо оплати праці.
		         Приписами ст.ст. 115-117 КЗпП передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів. При звільненні працівника виплата всіх, що належать йому від підприємства, установи, організації  провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган  в усякому випадку повинен в зазначеній у цій статті строк виплатити не оспорювань ним суму.
		        В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір  підприємство, установа, організація  повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		        У відповідності до ст. 153 КЗпП України - на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників. Власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або людей, які його оточують, і навколишнього середовища. У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомити про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, який може дати тимчасову згоду на роботу в таких умовах. Трудові колективи обговорюють і схвалюють комплексні плани поліпшення умов, охорони праці та санітарно-оздоровчих заходів і контролюють виконання цих планів.
		           Згідно із ст. 184 КЗпП України - забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям - за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда. Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
		           Поняття одинокої матері визначено в п. 9 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», як жінка, яка не перебуває у шлюбі і в свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини, або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері. 
		           Крім того, одинокою матір`ю за визначенням вказаної Постанови ВСУ  варто визнавати і вдову, іншу жінку, яка  виховує та утримує дитину одна.
		           Таким чином, що вказаним визначенням для визнання «іншої жінки» одинокою матір`ю необхідні дві ознаки : вона де-факто і виховує дитину одна й одна утримує.
		           Пунктом 5 частини 12 статті 10 Закону України «Про відпустки» передбачено  одинока матір, що виховує дитину без батька. Отже, участь батька або інших осіб в утриманні дитини  не позбавляє матері статусу одинокої і періодичні зустрічі батька з дитиною  не дають підстави для заперечення того факту, що жінка (мати цієї дитини) є одинокою матір`ю, а батько тільки тоді може бути визнаний таким, що приймає участь у вихованні дитини  коли він проживає разом з дитиною, або є інші докази повсякденної участі батька у вихованні дитини.
		           Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний с дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		           Згідно із п. 21 Постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24.12.1999 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» - при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 р.
		           У відповідності до приписів ст. 235 КЗпП України - у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у звязку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. При винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
		       Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
		       Статтею 1167 ЦК України, передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		       Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами до пункту 9, внесеними постановою від 25.05.2001 р. № 5), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне  за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого  спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав і полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку із знищенням чи пошкодженням її майна і т.і.
		        Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України). Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.
		        Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При вирішенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода  відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не повязана з розміром цього відшкодування (ст. 23 ЦК України).
		                    Суд встановив і проти цього не заперечувала представниця відповідача, що у 2006 р., позивачку було прийнято на роботу в ДП «Морська аварійно-рятувальна служба» на посаду начальника юридичного відділу вказаного підприємства.
		                    З 01.12.2014 р. відповідач припинив виплату позивачці нарахованих сум заробітної плати, однак 05.01.2016 р. частково погасив заборгованість по заробітній платі.
		                    Відповідно до Наказу відповідача № 536 від 29.12.2014 р. за підписом в.о. начальника  голови ліквідаційної комісії, самої позивачки, як начальника юридичного відділу, бухгалтера і провідного економіста, як членів ліквідаційної комісії, у звязку з відсутністю опалення на підприємстві, плануємим відключенням електро, водопостачання, аварійним станом будівлі та з метою збереження життя та здоров`я працівників  встановлено дистанційний режим роботи працівників управління, а саме погодити виконання доручених їм завдань та посадових обовязків вдома тощо, що не перешкоджає виробничому процесу, проводити наради та збори працівників за попереднім їх повідомленням про дату та час з урахуванням температурного режиму. Термін дії Наказу  до моменту підключення тепло, енерго та водопостачання, створення безпечних та нешкідливих умов праці (а.с. 13).
		                    Як встановив суд і не заперечувалось представницею відповідача, у будівлі ДП «Морська аварійно-рятувальна служба», що розташована за адресою : м. Одеса, вул. Приморська, 3А  відсутнє водо, тепло та електропостачання, а сама будівля знаходиться в аварійному стані, тобто відсутні належні умови праці, що підтверджується колективним зверненням працівників (трудового колективу) вказаного підприємства до контролюючих органів (а.с. 17-18).    
		                    Наказом відповідача № 2-к від 21.12.2015 р. позивачку було звільнено з посади начальника юридичного відділу ДП «Морська аварійно-рятувальна служба» з 17.12.2015 р. через відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин за п. 4 ст. 40 КЗпП України та доручено бухгалтерії провести з позивачкою повний розрахунок відповідно до чинного законодавства при надходженні коштів на рахунки підприємства на ці цілі (а.с. 8).
		                     Відповідно до п. 6.8 Статуту ДП «Морська аварійно-рятувальна служба» (нова редакція)  всі заступники начальника підприємства, головний бухгалтер, начальник юридичної служби та відповідальний працівник з контрольно-ревізійної роботи  призначаються на посаду та звільняються з посади начальником підприємства за погодженням з Уповноваженим органом управління, яким є Міністерство інфраструктури України, якому підпорядковується підприємство.
		                    Як встановив суд, будь-якого погодження із вказаною Уповноваженою особою - Міністерством інфраструктури України щодо звільнення позивачки з займаної посади начальника юридичного відділу ДП «Морська аварійно-рятувальна служба» не було отримано, що підтвердила в судовому засіданні представниця відповідача, яка пояснила, що їй невідомо про таке погодження з вказаним Міністерством, а також надала пояснення з приводу того, що на сьогодні, їхнє підприємство ДП «Морська аварійно-рятувальна служба» не ліквідовано, в стадії ліквідації не знаходиться, а тривають заходи щодо реорганізації (злиття, створення) вказаного підприємства.
		                     Крім того, суд звертає особливу увагу на те, що своїм листом від 29.02.2016 р. Головне управління Державної служби України з питань праці в Одеській області повідомило, зокрема : відповідно до позначок у табелі обліку використання робочого часу за грудень 2015 р. за підписом в.о. головного бухгалтера, позивачка 17.12.2015 р. (день звільнення) відпрацювала 8 годин. Документів, які б підтверджували зажадання власником або уповноваженим ним органом від позивачки письмових пояснень до застосування дисциплінарного стягнення, як то передбачено вимогами ст. 149 КЗпП України  під час проведення перевірки не встановлено. Також, згідно ст. 47 КЗпП України, у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобовязаний у день звільнення видати йому копію Наказу про звільнення з роботи. Однак, документального підтвердження щодо видачі у день звільнення позивачці Наказу від 21.12.2015 р. № 2-к про звільнення позивачка з роботи під час перевірки не встановлено. Перевіркою встановлено, що адміністрацією ДП «Морська аварійно-рятувальна служба» відносно позивачки порушені вимоги ст. 49 КЗпП України щодо їхнього обовязку або уповноваженого ним органу видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру зарплати. Крім цього, при виплаті позивачці заборгованості по зарплаті у січні 2016 р.  компенсацію втрати частини зарплати у звязку з порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством  не проведено, чим ДП «Морська аварійно-рятувальна служба» були порушені вимоги ст. 34 Закону України «Про оплату праці». В порушення вимог ч. 6 ст. 95 КЗпП України, ст. 33 Закону України «Про оплату праці» - індексація заробітної плати позивачці не проводилась та витрати у звязку із службовим відрядженням позивачці не відшкодовані, чим порушені вимоги ст. 121 КЗпП України та за наслідками перевірки Державною служби України з питань праці в Одеській області був складений акт, відповідно до якого фахівцями Головного управління у звязку з виявленими порушеннями законодавства про працю, відносно винних посадових осіб ДП «Морська аварійно-рятувальна служба» вжиті заходи відповідного реагування (а.с. 42-45).
		                     Судом було встановлено, що позивачка є одинокою матір`ю, що на думку суду було відомо на підприємстві відповідачів, адже починаючи з дня прийняття на роботу, позивачка постійно з 2007 р. отримувала відпустку як одинока матір та відповідні виплати, що не змогла спростувати представниця відповідача.
		                     Суд з`ясував, що шлюб позивачки з ОСОБА_2, в якому народилась малолітня донька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 був розірваний 16.08.2007 р., що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії 1-ЖД № 042585 від 16.08.2007 р. та свідоцтвом про народження серії 1-ЖД № 198727 від 05.05.2004 р. (а.с. 14,19).
		                     Згідно довідки Одеського навчально-виховного комплексу № 90 ім. Пушкіна О.С.  ОСОБА_3, 2004 р. дійсно навчається в Одеському НВК № 90 і за час відвідування навчального закладу питаннями навчання і виховання дівчинки займається мати ОСОБА_4, а батько ОСОБА_5 в школі не з`являється, жодного разу не був присутній на батьківських зборах, в суспільному житті класу та школи участі не бере (а.с. 46). 
		                       Рішенням Київського р/с м. Одеси від 09.06.2009 р. залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 06.10.2009 р.  позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів був задоволений, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі ? частини усіх видів його заробітків щомісячно, починаючи з 09.04.2009 р. по 10.04.2022 р., а апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено (а.с. 15,16).
		                     Згідно довідки про склад сім`ї № 12 від 13.01.2016 р. видану Сухолиманською сільрадою - до складу сім`ї позивачки входять її донька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 та матір ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 9).
		                     З огляду на викладене та з урахуванням вимог п. 9 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів, п. 5 ч. 12 ст. 10 Закону України «Про відпустки», п. 6.8 Статуту ДП «Морська аварійно-рятувальна служба» - суд дійшов висновку, що позивачка дійсно є одинокою матір`ю, яка самостійно виховує малолітню доньку ІНФОРМАЦІЯ_2, і яку у супереч вимог ст. 184 КЗпП України було безпідставно і незаконно звільнено відповідачем з займаної посади начальника юридичного відділу вказаного підприємства, а підстава звільнення, вказана у Наказі відповідача № 2-к від 21.12.2015 р. (п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП) є хибною, незаконною і безпідставною з огляду на вищевказаний Наказ відповідача № 536 від 29.12.2014 р. про дистанційну роботу всіх робітників підприємства у звязку з відсутністю опалення на підприємстві, плануємим відключенням електро, водопостачання, аварійним станом будівлі та з метою збереження життя та здоров`я працівників і погодженням виконання доручених їм завдань та посадових обовязків вдома тощо, що не перешкоджає виробничому процесу, проводження нарад та зборів працівників за попереднім їх повідомленням про дату та час з урахуванням температурного режиму у будівлі підприємства, а тому позивачка підлягає негайному поновленню на роботі на посаді начальника юридичного відділу ДП «Морська аварійно-рятувальна служба» в порядку ст. 235 КЗпП України.
		                     05.10.2015 р. позивачка звернулась до Приморського райсуду м. Одеси з заявою про видачу судового наказу про стягнення нарахованої і невиплаченої їй суми заробітної плати з ДП «Морська аварійно-рятувальна служба» та наказом цього ж суду від 08.10.2015 р. було стягнуто з підприємства відповідача на користь позивачки заборгованість по нарахованій але невиплаченій заробітній платі у розмірі 108510,64 грн. та постановою державного виконавця Приморського ВДВС ОМУЮ було відкрито виконавче провадження з виконання вказаного наказу суду (а.с. 69-73). 
		                     Судом встановлено, що до цього часу відповідачем безпідставно невиплачені позивачці середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.12.2015 р. по 16.05.2016 р. в сумі 38364,85 грн., розрахунок якої був зроблений позивачкою у відповідності до чинного законодавства, перевірений судом і з яким повністю погоджується суд, витрати на відрядження у розмірі 3666,80 грн., які були підтверджені довідкою ДП «Морська аварійно-рятувальна служба» по нарахованій заробітній платі та заборгованістю по витратам на відрядження, і які слід у повному розмірі стягнути з відповідача (а.с. 41,65). 
		                      Щодо стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди, суд, з урахуванням вимог ст.ст. 23,1167 ЦК України, ст. 237-1 КЗпП України та Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» вважає доцільним стягнути 1000 грн., яку суд вважає обґрунтованою і такою, що відповідає відновленню становища, яке існувало до порушення цього права позивачки з приводу поновлення на роботі і є механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, які виникли в результаті душевних страждань, яких зазнала позивачка у зв'язку з протиправним посяганням на її трудові права та інтереси. 
		                      Судом не приймаються до уваги надані представницею відповідача акти від 17.12.2015 р., які такі, що спростовуються вищенаведеними доказами по справі а також, у звязку з тим, що вони не відповідають вимогам ст.ст. 57-60 ЦПК України щодо їх допустимості і належності без відповідних документальних підтверджень достовірності вказаних актів (а.с. 97-101).
		      У відповідності до ч. 3 ст. 88 ЦПК України  якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
		      Отже, з відповідача на користь держави слід стягнути 551,20 грн.    
		 
		           Керуючись ст.ст. 10,11,57-60,88,205,209,212-215,218 ЦПК України, ст.ст. 2,40,116,121,184,233,235,237-1 КЗпП України, ст.ст. 23,1167 ЦК України, Законом України «Про відпустки», Постановою Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», Постановою Пленуму ВСУ № 13 від 24.12.1999 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами до пункту 9, внесеними постановою від 25.05.2001 р. № 5), суд,-
		ВИРІШИВ :
		1.Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морська аварійно-рятувальна служба» про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди  задовольнити частково ;
		2.Поновити ОСОБА_1 на роботі, на посаді начальника юридичного відділу Державного підприємства «Морська аварійно-рятувальна служба» (код ЄДРПОУ 01125643);
		3.Стягнути з Державного підприємства «Морська аварійно-рятувальна служба» (код ЄДРПОУ 01125643) на користь ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_1) - середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.12.2015 р. по 16.05.2016 р. в сумі 38364,85 грн., витрати на відрядження в сумі 3666,80 грн. та суму моральної шкоди у розмірі 1000 грн. ;
		4.Стягнути з Державного підприємства «Морська аварійно-рятувальна служба» (код ЄДРПОУ 01125643) на користь держави судовий збір у розмірі 551,20 грн. ;
		5.В задоволенні решти позову  відмовити ;
		6.Рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 - підлягає негайному виконанню.
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.
		Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії.
		 
		Суддя                                    Гандзій Д.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...