Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/8169/13-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.06.2016. Забезпечено надання загального доступу: 02.07.2016.
Дата набрання законної сили: 15.04.2016
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		У Х В А Л А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15квітня 2016 року колегія суддів судової палати Апеляційного суду м. Києва з розгляду кримінальних справ у складі: 
		 
		головуючого  суддіОСОБА_1 суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 за участю прокурорівОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 захисників представника потерпілого потерпілого  виправданогоОСОБА_7 , ОСОБА_8  ОСОБА_9  ОСОБА_10  ОСОБА_11 засудженогоОСОБА_12  
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Печерського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2013 року, 
		 
		в с т а н о в и л а :
		 Цим вироком:
		ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця селища Каракурт, Вірменія, громадянина України, одруженого, маючого на утриманні трьох неповнолітніх дітей, з загальною середньою освітою, працюючого менеджером ТОВ «Афе-інвест», який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає в АДРЕСА_2 , раніше не судимого:
		виправдано: за ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 189, ч. 3 ст. 357 КК України за відсутності в діянні складу злочину; 
		ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Києва, громадянина України, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину, з вищою освітою, не працюючого, який зареєстрований та проживає: АДРЕСА_3 , раніше не судимого:
		 засуджено: за ч. 1 ст. 122 КК України на 3-ри роки позбавлення волі; 
		 На підставі ст.. 75 КК України від призначеного покарання звільнено з випробуванням, з іспитовим строком 1-н рік.
		 За ч. 3 ст. 189, ч. 3 ст. 357 КК України ОСОБА_12 виправдано за відсутністю в діянні складу злочину.
		 Постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_12 на користь Київської міської клінічної лікарні № 12 вартість стаціонарного лікування потерпілого ОСОБА_10 в сумі 911 грн. 32 коп.
		По справі вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат. 
		09 жовтня 2007 року ОСОБА_12 та ОСОБА_11 на автомобілі марки «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_1 , що належить останньому, пересувались по місту Києву, приблизно об 11 год. 30 хв., ОСОБА_11 , отримавши телефонний дзвінок, сказав ОСОБА_12 їхати до ресторану «Козачок». Під`їхавши, вони удвох зайшли до ресторану, де ОСОБА_11 сів за столик до двох раніше невідомих ОСОБА_12 дівчат ОСОБА_13 та ОСОБА_14 ( ОСОБА_15 ), з якими спілкувався 10-15 хвилин. Під час розмови, ОСОБА_13 поскаржилася на свого знайомого ОСОБА_10 , який начебто продав їй мобільний телефон, бувший у використанні, як новий, та попросила ОСОБА_11 допомогти повернути їй гроші за телефон.
		Весь цей час ОСОБА_12 сидів за сусідній столиком.
		Потім, ОСОБА_11 наказав ОСОБА_12 їхати до стадіону «Динамо».
		Близько 16 години вони під`їхали до стадіону, після чого ОСОБА_11 вийшов з машини та пішов у напрямку автомобіля «Нісан-Мікра», що знаходився неподалік. З даного автомобіля вийшли ОСОБА_13 та ОСОБА_14 ( ОСОБА_15 ). Поговоривши з дівчатами ОСОБА_11 повернувся до ОСОБА_12 . 
		Приблизно через 10-15 хвилин ОСОБА_11 звернувся до незнайомого ОСОБА_12 чоловіка, яким виявився ОСОБА_10 , та запросив його сісти в автомобіль, на що той погодився. Після цього, ОСОБА_11 почав розмовляти з ОСОБА_10 з приводу начебто негідних дій останнього, а саме продажі ОСОБА_13 мобільного телефону, який був у використанні, при цьому взявши за нього гроші, як за новий.
		Дані обставини ОСОБА_10 заперечував та стверджував, що телефон був новий. В свою чергу ОСОБА_11 запропонував підійти до ОСОБА_13 , щоб вона підтвердила, що проданий їй телефон був у використанні.
		Вийшовши з автомобіля і побачивши ОСОБА_13 , ОСОБА_10 почав конфліктувати з нею та зі ОСОБА_14 ( ОСОБА_15 ), емоційно та підвищеним тоном висувати претензії, ображати вказаних осіб.
		В цей час ОСОБА_11 попросив ОСОБА_10 не ображати дівчат, на що ОСОБА_10 штовхнув ОСОБА_11 в груди. Побачивши це, ОСОБА_12 підбіг до ОСОБА_10 та вважаючи, що останній хоче вдарити ОСОБА_11 , наніс ОСОБА_10 два чи три удари кулаком в обличчя. Від отриманих ударів ОСОБА_10 впав на коліна. Підвівшись він заявив, що напише заяву в міліцію і пішов.
		На місці сутички ОСОБА_11 і ОСОБА_12 було виявленого шкіряний гаманець у якому в подальшому, згідно протоколу огляду та вилучення виявлено: грошові кошти в сумі 339 грн., паспорт громадянина України, посвідчення водія з талоном попередження до нього, посвідчення менеджера відділу масових заходів, два посвідчення співробітника Українського бюро економічної безпеки, посвідчення члена Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, читацький квиток Національної парламентської бібліотеки України, довідка щодо призначення револьвера «МЕ-38 МАГНУМ 4Р» калібру 4 мм, дві пластикові картки. Всі перелічені документи були видані на ім`я ОСОБА_10 .
		Наступного дня, а сам 10 жовтня 2007 року, ОСОБА_11 знову попросив ОСОБА_12 поїздити разом з ним. Близько 19 години він та ОСОБА_16 приїхали до кафе по бул. Л. Українки в м. Києві, де у ОСОБА_11 була зустріч.
		ОСОБА_12 чекав ОСОБА_11 в машині. Близько 20 години ОСОБА_11 зателефонував ОСОБА_12 на мобільний телефон та попросив піднести документи ОСОБА_10 та передати їх ОСОБА_13 чи ОСОБА_10 . Коли ОСОБА_12 вийшов з машини, то побачив ОСОБА_10 і вирішив повернути йому документи, однак побачивши, що його оточують невідомі особи, кинув шкіряну обгортку в якій були документи на землю, після чого був затриманий співробітниками міліції.
		В апеляції прокурор просить вирок суду першої інстанції скасувати та постановити новий, яким визнати:
		 ОСОБА_11 винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 189, ч. 3 ст. 357 КК України та призначити йому покарання за ч. 2 ст. 187 КК України у виді 7-ми років позбавлення волі із конфіскацією майна; за ч. 3 ст. 189 КК України у виді 5-ти років позбавлення волі із конфіскацією майна; за ч. 3 ст. 357 КК України у виді 1-го року обмеження волі; та на підставі ст. 70 КК України, призначити остаточне покарання шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у виді 7-ми років позбавлення волі з конфіскацією майна.
		ОСОБА_12 визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 189, ч. 3 ст. 357 КК України та призначити йому покарання за ч. 2 ст. 187 КК України у виді 7-ми років позбавлення волі із конфіскацією майна; за ч. 3 ст. 189 КК України у виді 5-ти років позбавлення волі із конфіскацією майна; за ч. 3 ст. 357 КК України у виді 1-го року обмеження волі; та на підставі ст. 70 КК України, призначити остаточне покарання шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у виді 7-ми років позбавлення волі з конфіскацією майна.
		В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що суд першої інстанції надав однобічну оцінку дослідженим доказам у справі, в наслідок чого його висновки не відповідають фактичним обставинам справи.
		Зокрема на думку прокурора, суд не навів мотивів, з яких він бере до уваги одні докази і відхиляє інші. 
		Крім того, як зазначає апелянт, в основу виправдувального вироку суд першої інстанції поклав неправдиві показання ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , та змінені під час судового слідства показання потерпілого ОСОБА_10 , а також не прийняв до уваги правдиві показання свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_14 ( ОСОБА_18 ), ОСОБА_13 та потерпілого ОСОБА_19 , надані останнім на досудовому слідстві, які узгоджуються з іншими доказами у справі і спростовують показання ОСОБА_11 і ОСОБА_12 .
		Зокрема державний обвинувач вважає, що доведеність вини ОСОБА_11 і ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованих їм досудовим слідством злочинів повністю підтверджується сукупністю зібраних по справі доказів, які є належними та допустимими.
		 Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав подану апеляцію і просив її задовольнити, засудженого ОСОБА_12 , виправданого ОСОБА_11 і їх захисників ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , які заперечували проти задоволення апеляції прокурора вважаючи викладені в ній доводи необґрунтованими, потерпілого ОСОБА_10 і його представника ОСОБА_9 , які також заперечували проти апеляції прокурора і просили залишити її без задоволення, провівши часткове судове слідство, судові дебати, заслухавши останнє слово засудженого ОСОБА_12 і виправданого ОСОБА_11 , дослідивши матеріали кримінальної справи, перевіривши доводи апеляції прокурора, колегія суддів приходить до висновку, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Незважаючи на те, що справу було призначено до розгляду після вступу в законну силу нового Кримінального процесуального кодексу України, проте відповідно до розділу ХI «Перехідні положення» цього Кодексу, дана справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому КПК України 1960 року.
		Так, відповідно до вимог ст. ст. 323, 334 КПК України 1960 року вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
		Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 327 КПК України 1960 року виправдувальний вирок постановлюється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного не має складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину. При цьому, виправдувальний вирок повинен бути судом вмотивований.
		Мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити підстави для виправдання підсудного з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. 
		На думку колегії суддів, суд першої інстанції вказаних вимог закону дотримався. 
		 Зокрема, виправдовуючи ОСОБА_12 за ч. 3 ст. 189, ч. 3 ст. 357 КК України і ОСОБА_11 за ч. 3 ст. 189, ч. 3 ст. 357, ч. 2 ст. 187 КК України суд вказав, що органом досудового слідства не здобуто таких доказів, які б вказували на наявність в діяннях осіб складу інкримінованих їм злочинів. 
		 З такими висновками суду, колегія суддів погоджується і вважає їх обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи.
		 Так, органом досудового слідства ОСОБА_11 і ОСОБА_12 було пред`явлено обвинувачення за ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 357, ч. 3 ст. 189 КК України, а саме: напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаним із насильством, небезпечним для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб; незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом; вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах. 
		 Разом з тим, пред`явлене обвинувачення не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду справи, як судом першої інстанції, так і в апеляційному суді.
		 Так, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції потерпілий ОСОБА_10 пояснив, що у нього виник конфлікт з ОСОБА_13 з привожу мобільного телефону. Зазначений телефон міг бути кимось використаний раніше, він це допускає. ОСОБА_13 він знав тривалий час і вона хотіла, щоб їх стосунки були більш ніж дружні. 09 жовтня 2007 року, близько 16 год., коли він знаходився на роботі в приміщенні на території стадіону «Динамо» ім. В.В. Лобановського, що розташований по вул. Грушевського, 3 в м. Києві, до нього зателефонувала ОСОБА_13 та попросила вийти до нього переговорити. Коли він вийшов за територію стадіону, до нього підійшов ОСОБА_11 , якого він тоді не знав, та запропонував сісти до нього в машину, повідомивши, що з ним хочуть поговорити. Зрозумівши хто хоче з ним поговорити, він сів в машину, за кермом якої сидів ОСОБА_12 , якого він наочно знав, оскільки той ходив до них тренуватися в спортзал. В машині вони проїхали метрів сто і зупинилися біля автомобіля в якому сиділа ОСОБА_13 і її подруга ОСОБА_15 (Студенець). Розмова проходила дуже емоційно, оскільки ОСОБА_13 на нього кричала, він також повисив на неї голос, в зв`язку з чим, ОСОБА_11 , щоб його заспокоїти, поклав руку йому на плече. Знаходячись в знервованому стані, потерпілий скинув руку з плеча і в цей час до нього підбіг ОСОБА_12 та вдарив його в обличчя. Все проходило дуже швидко, від несподіванки він впав на коліна. ОСОБА_11 почав всіх заспокоювати та сказав ОСОБА_10 , що той має залагодити конфлікт. Також потерпілий пояснив, що точно не пам`ятає, як його портмоне опинилося у ОСОБА_13 , чи він сам їй його віддав, чи можливо він у нього випав коли той падав. Після удару потерпілий піднявся і пішов від них. В цей же день він звернувся в лікарню за медичною допомогою та до Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві. В районному відділені міліції він написав заяву про злочин, при цьому потерпілий зазначив, що почував себе дуже погано, був в шоковому стані. Після того, як він розповів про обставини справи, слідчий, який відбирав у нього пояснення, сам моделював ситуацію та уточнював обставини. Потерпілий пояснив, що на той час не приділяв уваги деталям, та підписав усе, що йому було надано не читаючи, зсилаючись на погане самопочуття. Також, потерпілий повідомив, що в той же день, йому зателефонувала ОСОБА_13 та повідомила, що його портмоне знаходиться у неї і, що віддасть його лише після того, як він поверне їй гроші за телефон. 10 жовтня 2007 року в присутності працівників міліції він домовився з ОСОБА_13 про зустріч. Того ж дня, біля ресторану «Марокана», по бул. Л. Українки, в м. Києві, було затримано ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , який знаходився неподалік. Після цього потерпілий вказав, що знаходився на лікуванні, в міліцію його не викликали і ніхто з цього приводу більше не турбував. Через три роки після подій, його визвали в Головне Управління міліції, коли він прийшов, то сказав слідчому, що на справді все відбувалося не зовсім так, як зазначеного в його первинних показаннях, слідчий йому відповів, що змінювати своїх показань під час досудового слідства не можна, що він зможе їх змінити лише в суді під час розгляду справи. Цим потерпілий пояснює і неправильність даних зібраних під час слідчої дії відтворення обстановки і обставин події, яка проводилась 30 червня 2010 року. 
		 Також, потерпілий зазначив, що жодних претензій до ОСОБА_12 не має, його дії розцінює, як спробу заступитися за друга, якому на погляд останнього загрожувала небезпека. Будь-яких вимог передачі коштів потерпілий заперечував. Крім того, ОСОБА_10 пояснив, що конфлікт у нього з ОСОБА_13 виник ще до того як відбувалися події з телефоном, на ґрунті особистих стосунків, а тому вважає, саме ці обставини основною причиною виникнення конфліктної ситуації, що є предметом розгляду в суді.
		 Надані потерпілим показання в суді апеляційної інстанції повністю збігаються з тими, які він надавав в судовому засіданні суду першої інстанції. 
		В судовому засіданні суду апеляційної інстанції засуджений ОСОБА_12 пояснив, що на той час, він на прохання ОСОБА_11 тимчасово був його водієм. 09 жовтня 2007 року, він разом з останній їздили по місту у справах. В денний час доби до ОСОБА_11 зателефонувала невідома йому, ОСОБА_12 , дівчина. ОСОБА_11 домовився з нею зустрітися. Після цього, ОСОБА_11 сказав йому їхати до ресторану «Козачок». Там ОСОБА_11 зустрівся з двома незнайомими йому, ОСОБА_12 , дівчатами. Про що йшла розмова він не знає, оскільки сидів за сусіднім столиком, їх розмову не чув, не про що не питав. Після зустрічі ОСОБА_11 сказав йому їхати до стадіону «Динамо». Біля стадіону ОСОБА_11 вийшов з машини та підійшов до автомобіля «Нісан Мікро», де сиділи ті дві дівчини з якими ОСОБА_11 зустрічався в ресторані. Поговоривши кілька хвилин з дівчатами ОСОБА_11 повернувся до автомобіля. Пізніше ОСОБА_11 вийшов з машини та підійшов до хлопця, як з`ясувалося пізніше це був ОСОБА_10 , та попросив його сісти до них в машину. ОСОБА_10 без вагань сів в машину. В машині, поки вони під`їжджали до автомобіля де були дівчата, ОСОБА_11 сказав потерпілому, що той негарно вчинив з дівчиною, що він її обманув. Потім вони вийшли з автомобіля, дівчата також вийшли зі свого автомобіля і підійшли до них. Між ОСОБА_10 і дівчатами зав`язалася емоційна розмова. ОСОБА_10 почав кричати на дівчат і ображати їх. ОСОБА_11 намагався заспокоїти потерпілого в зв`язку з чим останній його штовхнув. В цей момент йому здалося, що ОСОБА_10 хоче вдарити ОСОБА_11 і вирішив заступитися за нього, а тому підбіг до потерпілого і наніс йому два чи три удари, точно не пам`ятає, оскільки все відбувалося раптово та не очікувано. Від удару ОСОБА_10 впав на коліна. Коли підвівся то достав якусь обкладинку та кинув її на підлогу та сказав одній з дівчат, щоб у неї знаходилися його документи, поки він не поверне гроші за телефон, як гарантія того, що він виконає свою обіцянку. В цій обкладинці знаходились якість папери та посвідчення водія ОСОБА_10 . Після цього потерпілий пішов. Вони разом з дівчатами поїхали в кафе. Про, що там ОСОБА_11 розмовляв з дівчатами він не знає. При розмові не був присутнім. На наступний день, 10 жовтня 2007 року, ОСОБА_11 знаходився в кафе «Лілея», а він його чекав в машині біля кафе. Йому на телефон подзвонив ОСОБА_11 і сказав під`їхати до ресторану «Марокана», який знаходився неподалік і віддати дівчатам, з якими вони були вчора біля стадіону, обкладинку з документами. Коли він під`їхав до ресторану до нього підійшов чоловік і сказав, що він з міліції і що його затримано. Потім він побачив, як якісь люди ведуть під руки ОСОБА_11 . 
		Пояснення надані засудженим в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, збігаються з тими, які ним надавалися в ході розгляду справи в суді першої інстанції.
		В судовому засіданні суду апеляційної інстанції виправданий ОСОБА_11 пояснив, що його знайома ОСОБА_15 (Студенець) попросила допомогти її подрузі ОСОБА_13 вирішити проблему, яка виникла у останньої з її колишнім хлопцем. 09 жовтня 2010 року вони зустрілися в ресторані «Козачок», де в ході розмови ОСОБА_13 йому повідомила, що ОСОБА_10 взяв у неї гроші в сумі приблизно 1000 доларів США для придбання нового мобільного телефону, а замість цього придбав мобільний телефон, який був у користуванні. Коли ОСОБА_13 з цього приводу звернулася до ОСОБА_10 він відмовився забрати телефон і повертати за нього гроші. Вони просили під`їхати до ОСОБА_10 і поговорити з ним з цього приводу. Він погодився допомогти, після чого ОСОБА_13 зателефонувала до потерпілого та домовилася з ним про зустріч. Цього ж дня, він з ОСОБА_12 під`їхали до стадіону «Динамо», де ОСОБА_13 домовлялася про зустріч з ОСОБА_10 . Сюди ж під`їхали і ОСОБА_13 з ОСОБА_15 (Студенець). У ОСОБА_13 він дізнався як виглядає ОСОБА_10 і став чекати. Коли зі стадіону вийшов чоловік за прикметами схожий на того, якого описала ОСОБА_13 , він підійшов до нього та запитав чи він ОСОБА_20 . Той відповів, що так, тоді він запропонував останньому сісти до нього в автомобіль, щоб під`їхати до дівчат. Він сів в машину і вони виїхали за територію парковки стадіону, вийшли з машини, він махнув дівчатам, вони підійшли. Між ОСОБА_10 і ОСОБА_13 виникла жвава розмова, вони сварилися, кричали один на одного, ОСОБА_10 ображав дівчину, він був агресивно налаштований та весь час махав руками, через, що ОСОБА_11 здалося, що він хоче піти, а тому він притримав його рукою. Коли ОСОБА_10 його чи то відштовхнув, чи то прибрав руку, точно не пам`ятає, підбіг ОСОБА_12 і врадив ОСОБА_10 раз чи двічі. Він запитав у ОСОБА_10 чи поверне він ОСОБА_13 гроші, на що той відповів, що так, і додав, що якщо ОСОБА_13 йому не вірить, то він залишає їй на підтвердження цього, свій портмоне. Після цього ОСОБА_10 дістав своє портмоне і кинув його на землю, а сам пішов. Він допоміг підняти з підлоги портмоне і простягнув його ОСОБА_21 . Та повідомила, що боїться, попросила, щоб портмоне було в нього і щоб він поїхав з нею на зустріч з ОСОБА_10 , коли той буде повертати гроші, а вона останньому мобільний телефон. Він погодився, і залишив портмоне у себе в машині. На наступний день йому зателефонувала ОСОБА_13 і сказала, що ОСОБА_10 назначив їй зустріч на сьогодні в ресторані «Марокана», на що останній відповів, що на цей час у нього також призначена зустріч неподалік в кафе «Лілея» і що за необхідності він зможе до неї під`їхати. Коли йому зателефонувала ОСОБА_13 ще раз і сказала, що ОСОБА_10 на місці, він зателефонував ОСОБА_12 і попросив його передати портмоне. Коли він вийшов з кафе його затримали. 
		Пояснення, які надані ОСОБА_10 , ОСОБА_12 і ОСОБА_11 в апеляційному суді є логічними, послідовними, узгоджуються між собою та повністю збігаються з тими, які вони надавали в судовому засіданні суду першої інстанції. 
		Що стосується протиріч в показаннях потерпілого і засудженого наданих ними під час досудового та судового слідства, то з цього приводу ОСОБА_12 пояснив, що на момент затримання був наляканий, не розумів з приводу чого його затримали, вимагав участі адвоката, однак слідчий пояснив, що на даний час йому адвокат не потрібен. Також, засуджений вказує на моральний тис на нього зі сторони слідчого, а тому він підписав протокол, однак уважно його не читав і на той момент не надав значення неточностям і протиріччям, які там зазначені. 
		Щодо зміни показань ОСОБА_10 , то потерпілий відмовився від показань наданих на досудовому слідстві в частині обставин нанесення йому тілесних ушкоджень ОСОБА_11 , вчинення розбою та вимагання щодо нього, заволодіння його документами, пояснюючи це певною поведінкою співробітників міліції по формулюванню штучних доказів вини ОСОБА_11 і ОСОБА_12 . Пояснив, що первинні свої показання ним надавалися майже відразу після побиття. Він був в дуже пригніченому стані від подій, які відбулися на передодні, а також дуже погано себе почував в наслідок отриманих тілесних ушкоджень. Після того, як він розповів про обставини справи, слідчий, який відбирав у нього пояснення, сам моделював ситуацію та уточнював обставини. Потерпілий пояснив, що на той час не приділяв уваги деталям, та підписав усе, що йому було надано не читаючи, зсилаючись на те, що він перебував у стресовому стані, як в результаті побиття, так і від дій співробітників міліції, які тиснули на нього з метою отримання певних показань. Через три роки, після того, як його викликали до Головного слідчого управління, він казав слідчому, що в його первинних показаннях відображено події не так, як вони відбувалися насправді, повідомляв дійсні обставини справи, проте слідчий йому повідомив, що на досудовому слідставі змінювати показання не можна і що він зможе це зробити під час розгляду справи в суді. 
		Розглядаючи питання про зміну показань потерпілого і засудженого, колегія суддів насамперед виходить з принципу безпосередності дослідження доказів судом. 
		Таким чином, колегія суддів, з урахуванням безпосередності дослідження судом доказів, приймає до уваги пояснення надані ОСОБА_10 і ОСОБА_12 в судовому засіданні під час апеляційного розгляду справи, оскільки вони узгоджуються з їх показаннями наданими під час судового слідства в суді першої інстанції та показаннями ОСОБА_11 і іншими зібраними доказами та об`єктивно вказують на обставини справи. 
		З урахуванням вище зазначених обставин, колегія суддів не погоджується доводами апеляції прокурора з приводу того, що показання ОСОБА_10 , ОСОБА_11 і ОСОБА_12 надані в ході судового слідства не слід брати до уваги, як неналежні і недопустимі докази. 
		Що стосується показів свідків, то на переконання колегії суддів вони також не підтверджують вини ОСОБА_11 і ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованих їм органами досудового слідства злочинів. 
		Так, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції свідок ОСОБА_22 пояснив, що у жовтні 2007 року він працював старшим оперуповноваженим сектору карного розшуку Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві. 10 жовтня 2007 року, за вказівкою керівника, він приймав заяву та опитував ОСОБА_10 , який звернувся до міліції з приводу його побиття, більш нічого конкретного він не пам`ятає. Також даний свідок заявив, що підтримає свої показання надані на досудовому слідстві Як вбачається з показань свідка ОСОБА_22 наданих в ході досудового слідства, він прийняв заяву від ОСОБА_10 з приводу того, що його побили двоє невідомих, пограбували та заволоділи документами, а також вимагали гроші за їх повернення. Працівниками міліції було запропоновано останньому домовитися про зустріч з особами, які його побили, під час якої було затримано ОСОБА_11 і ОСОБА_12 . 
		Свідок ОСОБА_23 в судовому засіданні апеляційного суду пояснив, що у жовтні 2007 року він працював начальником сектору карного розшуку Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві. Восени 2007 року до них прийшов ОСОБА_10 з гематомою на обличчі та заявив, що його побили, більш конкретно обставини події даний свідок не пам`ятає. Також свідок вказав, що підтримує свої показання надані під час досудового слідства відповідно до яких 10 жовтня 2007 року до Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві звернувся ОСОБА_10 , який заявив, що його побили, забрали гаманець з документами та вимагали гроші. Проведення перевірки та заходів по розкриттю злочину було доручено працівникам його сектору. ОСОБА_10 було рекомендовано призначити зустріч з особами які вчинили відносно нього злочинні дії. Під час даної зустрічі було затримано ОСОБА_11 і ОСОБА_12 . 
		Також, в судове засідання суду апеляційної інстанції неодноразово викликалися свідки ОСОБА_24 , ОСОБА_25 і ОСОБА_26 , однак до суду вказані свідки не з`явилися. Враховуючи, що на протязі тривалого проміжку часу забезпечити явку даних свідків не вдалося за можливе, а також те, що апеляційним судом було використано всі можливі заходи для забезпечення їх явки в судове засідання, колегію суддів, з метою дотримання принципу розумності строку судового розгляду справи, за погодженням сторони обвинувачення та захисту, потерпілого, його представника та ОСОБА_11 і ОСОБА_12 прийнято рішення про оголошення первинних пояснень зазначених осіб.
		Оголошені в судовому засіданні показання ОСОБА_26 і ОСОБА_25 є аналогічними з показаннями свідків ОСОБА_23 і ОСОБА_22 .
		З показань свідка ОСОБА_24 вбачається, що він, разом з іншими працівниками сектору карного розшуку біля ресторану «Марокана» затримували осіб, які начебто пограбували ОСОБА_10 та вимагали у останнього гроші. Після затримання ОСОБА_11 і ОСОБА_12 він опитував ОСОБА_10 , той пояснив, що вказані особи його пограбували і побили, а також вимагали в нього гроші.
		Оцінуючи показання вказаних свідків в сукупності, колегія суддів виходить з того, що ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_26 , ОСОБА_25 і ОСОБА_24 , на той час були співробітниками міліції, вони не були очевидцями чи учасниками події, а тому враховуючи ці обставини та пояснення потерпілого наданї в ході судового слідства з приводу тиску на нього працівників міліції з метою отримання певних показань, на думку колегії суддів, показання даних свідків не можуть бути розцінені як докази вини ОСОБА_11 і ОСОБА_12 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 189, ч. 3 ст. 357 КК України. 
		Також, допитаний в судовому засіданні суду апеляційної інстанції свідок ОСОБА_27 пояснив, що в жовтні 2007 року він працював охоронцем в ТОВ «ФК Динамо Київ». В той день коли відбулася подія, яка є предметом розгляду в суді, він чергував, почув голосну розмову між ОСОБА_10 і двома незнайомими йому чоловіками. Підійшов до вказаних осіб та поцікавитися, що трапилось. Йому ніхто нічого не відповів, ОСОБА_10 про допомогу не просив. Незнайомі чоловіки сіли в машину і поїхали, а ОСОБА_10 відійшов в сторону, комусь подзвонив по телефону. Він не цікавився, що там була за ситуація, бійки не бачив, нічого незвичайного не відбувалося, все було спокійно, тому він пішов на свій пост. ОСОБА_10 після того він побачив лише через тиждень, той йому нічого не розповідав. 
		Аналогічні показання свідок ОСОБА_27 надав і в суді першої інстанції та під час досудового слідства.
		Допитаний в судовому засіданні суду апеляційної інстанції свідок ОСОБА_28 пояснив, що він працював інспектором з служби охорони стадіону «Динамо». 09 жовтня 2007 року йому зателефонували, сказали, що був інцидент побиття їх співробітника. Коли він з`явився на місце пригоди, то нікого крім потерпілого не було. Ним, як уповноваженою особою, було проведено перевірку в тих межах, що стосується порушення порядку пропуску на охоронювану територію. В ході перевірки він з`ясував, що це був особистий конфлікт, охорона процедуру пропуску на територію не порушувала. Було встановлено, що двоє людей по процедурі заїхали на територію стадіону. Потім виїхали з неї на територію, яка не підконтрольна охороні, де і стався вказаний випадок. Потерпілий виїхав з ними добровільно, нікого про те, що йому загрожує небезпека повідомляв. Це була нібито зустрів знайомих, які вирішували свої питання. Охорона стадіону їх не бачила. З тих постів охорони, що знаходяться на території, їх видно не було. 
		Пояснення свідка ОСОБА_28 надані в апеляційному суді збігаються з тими показаннями, які він надавав в ході досудового слідства.
		В судовому засіданні суду апеляційної інстанції свідок ОСОБА_29 пояснив, що 09 жовтня 2007 року він приїхав на роботу, йому розповіли, що приїхали двоє чоловіків на машині і побили ОСОБА_10 , хто саме і як, йому не розповідали. Очевидцем події він не був. 
		В ході досудового слідства свідок ОСОБА_29 надав аналогічні показання.
		Допитаний в судовому засіданні суду апеляційної інстанції свідок ОСОБА_30 пояснив, що за спливом тривалого часу подробиць не пам`ятає. Пам`ятає лише, що була бійка в ході якої було спричинено тілесні ушкодження ОСОБА_10 . З цього приводу його допитували в міліції. Також даний свідок пояснив, що в ході досудового слідства він викладав обставини події зі слів потерпілого ОСОБА_10 . Очевидцем події він не був. 
		Показання свідка ОСОБА_31 надані під час досудового слідства за смисловим змістом збігаються з його поясненнями наданими ним в апеляційному суді. Зокрема, в ході досудового слідства свідок вказував на ті обставини, що 09 жовтня 2007 року до нього додому приїхали ОСОБА_32 і ОСОБА_10 , в останнього було ушкоджене обличчя. ОСОБА_10 йому повідомив, що до нього на стадіон приїжджала ОСОБА_13 і двоє невідомих чоловіків, які його побили, забрали гаманець з грошима і документи та вимагали гроші. 
		Разом з тим, свідок ОСОБА_30 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції зазначив, що про події дізнався лише зі слів потерпілого. Враховуючи пояснення потерпілого про те, що після побиття він знаходився в стресовому стані і давав неточні пояснення, а тому не міг об`єктивно розцінювати ситуацію і був злий на дівчат, які це затіяли, колегія суддів вважає, що показання даного свідка не можуть бути визнані належним доказом вини ОСОБА_11 і ОСОБА_12 у частині вимагання останніми грошей, заволодіння документами, а також побиття ОСОБА_11 ОСОБА_10 . 
		Також, Апеляційним судом м. Києва, на виконання вказівки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, було вжито всіх можливих заходів для забезпечення явки в судове засідання свідків ОСОБА_14 ( ОСОБА_18 ), ОСОБА_33 і ОСОБА_34 , однак забезпечити їх явку не вдалося за можливе, у зв`язку з чим в ході апеляційного розгляду справи були досліджені їх письмові пояснення надані ними в ході досудового слідства. 
		Як вбачається з показань свідка ОСОБА_34 , у жовтні 2007 року до нього зателефонував його знайомий ОСОБА_10 , який розповів, що його побили неподалік стадіону «Диномо». Він під`їхав до стадіону де на нього чекав ОСОБА_10 , в якого було ушкоджене обличчя. Він відвіз потерпілого до лікарні. Про обставини події йому розповів ОСОБА_10 , а саме те, що до нього на стадіон приїжджала ОСОБА_13 і двоє невідомих чоловіків, які його побили, забрали гаманець з грошима і документи та вимагали гроші. 
		З показань свідка ОСОБА_33 вбачається, що від ОСОБА_10 йому стало відомо, що в жовтні 2007 року його побили біля стадіону ФК «Динамо-Київ» двоє осіб. Зі слів ОСОБА_10 його бив чоловік більшої тілобудови.
		Показання даних свідків, які також не були очевидцями події, а дізналися про неї зі слів потерпілого, колегія суддів розцінює аналогічно, як і показання свідка ОСОБА_31 наданих ним під час досудового слідства.
		Таким чином, аналіз показань свідків по справі свідчить, що жодна з вказаних осіб не була очевидцем подій, а дізналася про те, що дана подія мала місце лише зі слів потерпілого, або інших осіб, а тому показання свідків по справі не можуть бути визнані належними доказами вини ОСОБА_11 і ОСОБА_12 та бути покладені в основу обвинувального вироку, оскільки дані свідки безпосередньо не підтверджують факту побиття саме ОСОБА_11 ОСОБА_10 , вимагання ОСОБА_11 і ОСОБА_12 у останнього грошей та заволодіння його документів. Дані свідки лише вказують на наявність конфлікту в ході якого ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, без конкретизації дій цих осіб. 
		Що стосується показань свідка ОСОБА_14 ( ОСОБА_18 ), то на думку колегії суддів суд першої інстанції вірно оцінив їх з точки розу допустимості і належності та обґрунтовано прийняв до уваги надані нею показання лише в частині конфлікту ОСОБА_13 з ОСОБА_10 , а також зустрічі останнього з ОСОБА_11 і ОСОБА_12 та факту отримання потерпілим тілесних ушкоджень, оскільки в цій частині вони узгоджуються з іншими доказами по справі. В частині ж конкретних обставин нанесення тілесних ушкоджень, на думку колегії суддів, дані показання не можна приймати до уваги з огляду на наступне. 
		Так, з показань наданих ОСОБА_14 ( ОСОБА_18 ) 10 жовтня 2007 року вбачається, що між її подругою ОСОБА_13 і ОСОБА_10 виник конфлікт з приводу продажу останнім її мобільного телефону. За допомогою для врегулювання конфлікту вони звернулися до ОСОБА_11 . Він згодився допомогти. 09 жовтня 2007 року вона разом з ОСОБА_13 на автомобілі під`їхала до стадіону «Динамо-Київ» де побачила автомобіль ОСОБА_11 , який виїжджав з парковки стадіону. Коли автомобіль зупинився, ОСОБА_11 силоміць витягнув ОСОБА_10 з салону автомобіля та почав кричати в його адресу образливі слова. В цей час ОСОБА_12 знаходився поруч з ОСОБА_11 . Покричавши деякий час ОСОБА_11 вдарив ОСОБА_10 ногою, після чого вони силі в свої автомобілі. ОСОБА_10 кричав, щоб йому повернули його документи і ключі. На що ОСОБА_11 повідомив, що віддасть речі після того, як ОСОБА_10 поверне гроші. 10 жовтня 2007 року ОСОБА_13 попросила її піти з нею разом до ресторану «Маракана» на зустріч до ОСОБА_10 . Вказаного дня біля ресторану її зупинили працівники міліції. 
		Будучи допитана в якості свідка 14 серпня 2010 року ОСОБА_14 ( ОСОБА_18 ) надала показання про те, що між ОСОБА_13 і ОСОБА_10 виник конфлікт через те, що ОСОБА_10 взяв у ОСОБА_13 гроші для придбання мобільного телефону та придбав його неналежної якості. Поговорити з ОСОБА_10 з даного приводу погодився ОСОБА_11 . Під час зустрічі з ОСОБА_10 , на якій були присутні вона, ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , ОСОБА_10 ніхто не погрожував і не заподіював тілесних ушкоджень, а гаманець з документами ОСОБА_10 залишив в якості гарантії, що він поверне грошові кошти. Зміну своїх показань, наданих 10 жовтня 2007 року, ОСОБА_14 ( ОСОБА_18 ), пояснила тиском на неї працівників міліції під час допиту. 
		Також, під час розгляду справи в апеляційному суді, від ОСОБА_14 ( ОСОБА_18 ) надійшла заява, в якій вона повідомила, що з`явитися в судове засідання не може за сімейними обставинами, на даний час проживає в Одеській області, а тому просила оголосити її показання надані нею 14 серпня 2010 року, оскільки саме вони є правдивими. 
		Не явка в судове засідання суду апеляційної інстанції свідка ОСОБА_13 колегією суддів була визнана поважною, виходячи з наявних в матеріалах кримінальної справи даних про стан її здоров`я. 
		В ході дослідження її показань наданих в ході досудового слідства колегією суддів було встановлено наступне. 
		Як вбачається з показань ОСОБА_13 наданих нею 10 жовтня 2007 року, в жовтні 2007 року між нею і ОСОБА_10 виник конфлікт з приводу придбання останнім для неї мобільного телефону неналежної якості. Для вирішення цього конфлікту вона звернулася за допомогою до ОСОБА_11 09 жовтня 2007 року вона разом зі своєю подругою ОСОБА_14 ( ОСОБА_18 ) прибули до стадіону «Динамо-Київ», де на них чекав ОСОБА_11 і ОСОБА_12 . ОСОБА_11 і ОСОБА_12 під`їхали на автомобілі до них. Після цього ОСОБА_11 витягнув з автомобіля ОСОБА_10 почав кричати на нього, бити, забрав його гаманець.
		Під час допиту в якості свідка 13 жовтня 2010 року ОСОБА_13 підтвердила свої показання з приводу її взаємовідносин з ОСОБА_10 , конфлікту, що виник між ними, а також з приводу того, що біля стадіону «Динамо» відбулася зустріч ОСОБА_11 і ОСОБА_10 . Проте, про подальші події ОСОБА_13 показань не надала, а лише зазначила, що після зустрічі ОСОБА_11 та ОСОБА_10 нічого не відбулося, а вона та ОСОБА_14 ( ОСОБА_18 ) поїхали зі стадіону.
		Свідок ОСОБА_17 , який є батьком ОСОБА_13 , і під час досудового слідства і в суді першої інстанції пояснив, що 06 жовтня 2007 року до м. Хмельницького приїхала донька і подарувала йому мобільний телефон. Коли він помітив, що цей телефон був не новий, він повідомив про це дочку. Вона сказала, що знає, і що її знайомий пообіцяв поміняти телефон. Пізніше до нього зателефонувала дочка повідомила, що в неї проблеми, що вона звернулася до знайомого своєї подруги ОСОБА_14 ( ОСОБА_18 ) за допомогою, вони поїхали до того хлопця, який продав їй телефон для розмови в ході якої виникла бійка. Також, з показань свідка вбачається, що на час розгляду справи в суді першої інстанції його донька лікувалася у зв`язку з психічним захворюванням.
		Показання свідка ОСОБА_17 підтверджують лише наявність конфліктної ситуації, що виникла.
		Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що позиція ОСОБА_13 у справі під час досудового розслідування могла зазнати впливу особистих стосунків з потерпілим, а тому вони об`єктивно та правдиво можуть не відображати тих подій, які є предметом розгляду. Крім того, згідно з поясненнями експерта ОСОБА_35 наданих в судовому засіданні суду першої інстанції, яка проводила судово-психіатричну експертизу стану ОСОБА_13 , на час тих подій ОСОБА_13 перебувала у стресовому стані, і мала психічні розлади. Зазначені вище обставини дають підстави сумніватися в належності цих показів, що позбавляє можливості колегії суддів визнати їх допустимими доказами. 
		Враховуючи вище наведене, колегія суддів вважає пояснення свідків ОСОБА_13 і ОСОБА_14 ( ОСОБА_18 ), надані ними 10 жовтня 2007 року з приводу побиття ОСОБА_10 . ОСОБА_11 , такими, що не можуть бути визнанні належними доказами вини. 
		Колегія суддів приходить до висновку про об`єктивність пояснень вказаних свідків з приводу зміни ними своїх показань в подальшому. 
		Не доводять вини ОСОБА_11 і ОСОБА_12 у висунутому їм органами досудового слідства обвинуваченні і показання свідків ОСОБА_36 і ОСОБА_37 , оскільки і ці свідки не були очевидцями події, а про обставини події вони повідомили те, що дізналися зі слів інших осіб. 
		Суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги показання свідків ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , оскільки вони є особами, які можуть бути зацікавлені у певному вирішенні справи. 
		Не підтверджується вина ОСОБА_11 і ОСОБА_12 і іншими доказами по справі, зокрема: рапортом помічника оперативного чергової частини Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві, актом судово-медичного обстеження № 8686 від 12 жовтня 2007 року, довідкою Київської міської клінічної лікарні № 12, протоколом виїмки у Центральній міській клінічній лікарні знімку та опису знімку на ім`я ОСОБА_10 від 09 жовтня 2007 року; відомостями, що містяться у виписці Київської обласної клінічної лікарні, відомостями, що містяться у протоколі виїмки та у протоколі огляду стаціонарної картки хворого № 15945 на ім`я ОСОБА_10 ,, висновками експертів № 206/к від 21 січня 2008 року, № 227 від 21 грудня 2010 року, № 227 від 31 грудня 2010 року, оскільки вони засвідчують лише факт тілесних ушкоджень у потерпілого; протоколом огляду місця події, так як в ньому описано лише ділянку вулиці та майданчику біля пам`ятника ОСОБА_41 ; протоколом відтворення обстановки та обставин події від 30 червня 2010 року, оскільки потерпілий пояснив, що в ході досудового слідства співробітники правоохоронних органів тиснули на нього, не приймали зміни його показань, підкреслюючи необхідність притримуватися певних показань під час досудового слідства; протоколом огляду та вилучення від 10 жовтня 2007 року шкіряного гаманця, протоколом огляду від 15 жовтня 2007 року шкіряного гаманця, оскільки вони підтверджують лише виявлення гаманця на місці затримання ОСОБА_11 і ОСОБА_12 та вказують на його вміст. Крім того, відповідно до пояснень ОСОБА_10 гаманець йому повернув слідчий відразу після затримання ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , тобто 10 жовтня 2007 року, а огляд його вмісту проводився 15 жовтня 2007 року, що ставить під сумнів ті обставини, що вміст гаманця на момент його вилучення відповідав його вмісту на момент огляду; роздруківками телефонних розмов ОСОБА_11 , оскільки вони лише підтверджують факт перебування останнього 09 жовтня 2007 року з 15 год. 27 хв. по 16 год. 07 хв. в районі стадіону «Динамо» та те, що він мав 6 телефонних з`єднань з номером, що належить ОСОБА_13 ; протоколом огляду автомобіля марки «Мерседес», протоколом виїмки у ОСОБА_17 мобільного телефону Нокіа 8800 в корпусі чорного кольору; висновком судово-психологічної експертизи № 981 від 20 грудня 2010 року; висновком авторознавчої експертизи № 8305 від 20 жовтня 2010 року;
		Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що органами досудового слідства не було здобуто достатніх доказів вини ОСОБА_11 і ОСОБА_12 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 189, ч. 3 ст. 357 КК України.
		Так, дослідженні в ході судового розгляду справи як судом першої інстанції, так і апеляційним судом докази прямо та неоднозначно вказують на те, що мотивом дій ОСОБА_11 під час конфлікту з ОСОБА_10 було бажання повернення останнім коштів ОСОБА_13 , а ОСОБА_13  мобільного телефону потерпілому. Тілесні ушкодження потерпілому були спричинені ОСОБА_12 . При цьому нанесення ударів відбулося без наявності попереднього умислу, в наслідок не вірного усвідомлення ОСОБА_12 наявності небезпеки для ОСОБА_11 . Також, дані докази не встановлюють наявності умислу у ОСОБА_11 і ОСОБА_12 на заволодіння будь-яким майном потерпілого та його паспортом і іншими важливими особистими документами та факту вимагання у ОСОБА_10 грошових коштів, оскільки наведені вище докази чітко вказують, що предметом розмови між ОСОБА_13 , ОСОБА_11 і ОСОБА_10 було саме повернення останнім грошових коштів, які йому були надані ОСОБА_13 для придбання мобільного телефону, а ОСОБА_13 в свою чергу мала повернути йому мобільний телефон. 
		Зібрані в ході досудового слідства докази, які були дослідженні судом першої і апеляційної інстанції безпосередньо не вказують на наявності в діях ОСОБА_11 і ОСОБА_12 складу інкримінованих їм злочинів. 
		Таким чином, з урахування встановлених обставин, та виходячи з положень ст. 62 Конституції України, відповідно до якої обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви, щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду про відсутність в діях ОСОБА_11 складу злочинів, передбачених ч. 2 ст. 189, ч. 3 ст. 357, ч. 2 ст. 187 КК України, а в діях ОСОБА_12  ч. 3 ст. 189, ч. 3 ст. 357 КК України.
		Також, колегія суддів вважає обґрунтованими і висновки суду першої інстанції щодо перекваліфікації дій ОСОБА_12 з ч. 2 ст. 187 та ч. 1 ст. 122 КК України.
		Вина ОСОБА_12 у тому, що він вчинив умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, підтверджується:
		- показаннями самого ОСОБА_12 , який в як в суді першої інстанції, так і апеляційної заявляв, що в під час конфлікту ОСОБА_10 був агресивно налаштований, кричав на ОСОБА_13 і на ОСОБА_11 , розмахував руками і в якийсь момент йому здалося, що він хоче вдарити останнього, у зв`язку з чим, з метою захисту ОСОБА_11 , підбіг до потерпілого та вдарив його. 
		- показаннями потерпілого ОСОБА_10 , який також в ході судового слідства в суді першої інстанції та апеляційному суді пояснив, що під час його розмови з ОСОБА_13 та ОСОБА_11 , яка була дуже емоційна, він різким рухом прибрав зі свого плеча руку ОСОБА_11 . В цей момент до нього підбіг ОСОБА_42 і вдарив його. При цьому потерпілий заявив, що він не має жодних претензій до ОСОБА_12 , а його дії розцінює, як спробу захистити друга. 
		- показаннями ОСОБА_11 , який в ході судового слідства і в суді першої інстанції і апеляційної пояснив, що він разом з ОСОБА_10 і ОСОБА_13 розмовляли. ОСОБА_10 був дуже агресивно налаштований, кричав на ОСОБА_13 він, що б заспокоїти потерпілого поклав руку на його плече, яку той різко зкинув, в цей час підбіг ОСОБА_12 і вдарив ОСОБА_10 , вважаючи, що останній хоче його вдарити.
		- відомостями, що міститься в рапорті помічника оперативного чергової частини Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві, в якому зазначено, що 09 жовтня 2007 року о 21 год. 01 хв. по спецлінії «02» від лікаря КШМД надійшло повідомлення про те, що 09 жовтня 2007 року в приймальне відділення обласної лікарні доставлено ОСОБА_10 з діагнозом ЗЧМТ, СГМ, перелом кісток носа, які він отримав по вул. Грушевського, 3, біля стадіону «Динамо-Київ».
		- актом судово-медичного обстеження № 8686 від 12 жовтня 2007 року, в якому описано наявні у потерпілого тілесні ушкодження.
		- довідкою Київської міської клінічної лікарні № 12, в якій засвідчено перебування ОСОБА_10 на стаціонарному лікуванні у відділенні щелепно-лицевої хірургії № 2 з 16 жовтня 2007 року по 26 жовтня 2007 року. 
		- протоколом виїмки у Центральній міській клінічній лікарні знімку та опису знімку на ім`я ОСОБА_10 від 09 жовтня 2007 року.
		- відомостями, що містяться у виписці Київської обласної клінічної лікарні згідно якої ОСОБА_10 було проведено рентгенографічне дослідження черепа і вилиць, про що свідчить запис в журналі реєстрації за № 7986, з висновком про перелом виличної кістки зліва.
		- відомостями, що містяться у протоколі виїмки та у протоколі огляду стаціонарної картки хворого № 15945 на ім`я ОСОБА_10 
		- висновками експертів № 206/к від 21 січня 2008 року, № 227 від 21 грудня 2010 року, № 227 від 31 грудня 2010 року, які засвідчують, що отримані ОСОБА_10 тілесні ушкодження відносяться до категорії середньої тяжкості.
		Таким чином, аналіз вище наведеного свідчить що суд першої інстанції провів розгляд справи у відповідності до вимог кримінально-процесуального законодавства, повно, об`єктивно та всебічно, з дослідженням всіх зібраних по справі доказів, яким надав відповідну оцінку, в тому числі і з точки зору допустимості і належності, з обґрунтуванням того, чого приймає одні докази по справі та відхиляє інші, а також вмотивовано виклав доводи щодо усунення протиріч в зібраних доказах, а тому посилання прокурора на однобічність і неповному розгляду справи в суді першої інстанції є безпідставними.
		 
		За таких обставин, доводи апеляції прокурора про незаконність вироку суду не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи, у зв`язку з чим подана апеляція не підлягає задоволенню, а вирок суду не підлягає скасуванню. 
		Керуючись ст. ст. 365, 366, КПК України1960 року та розділом ХI«Перехідні положення» КПК України 2012 року, колегія суддів 
		 
		 
		У Х В А Л И Л А :
		 
		Вирок Печерського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2013 року, яким ОСОБА_11 виправдано за ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 189, ч. 3 ст. 357 КК України за відсутності в діянні складу злочинів та засуджено ОСОБА_12 за ч. 1 ст. 122 КК України і виправдано за ч. 3 ст. 189, ч. 3 ст. 357 КК України за відсутністю в діянні складу злочинів, залишити без зміни, а апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, - без задоволення. 
		Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі трьох місяців з дня її проголошення.
		 
		 
		 
		Судді: ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...