Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/12247/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Лізингові правовідносини.
Надіслано судом: 26.09.2016. Зареєстровано: 27.09.2016. Забезпечено надання загального доступу: 29.09.2016.
Дата набрання законної сили: 07.10.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12.09.2016Справа №910/12247/16
		Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу 
		за позовом  товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"
		до       1) товариства з обмеженою відповідальністю "Креткорм" 
		        2) товариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі"
		про  стягнення 115 691,23 грн.
		 
		Представники сторін:
		від позивача:            Герасимик Б.В. - представник за довіреністю № б/н від 18.02.2016 р.;
		від відповідача-1:    не з'явився;
		від відповідача-2:    не з'явився.
		ВСТАНОВИВ:
		На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до товариства з обмеженою відповідальністю "Креткорм" та товариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі"  про стягнення 115 691,23 грн.
		Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між ним та товариством з обмеженою відповідальністю "Креткорм" укладений договір про фінансовий лізинг № 00002705 від 16.02.2011 року. Об'єктом лізингу є транспортний засіб VW Golf Plus VI 1.6 I  TDI, рік випуску 2011, шасі №  НОМЕР_2, двигун № НОМЕР_1. Вартість об'єкту лізингу 26  334,00 доларів США, авансовий платіж на суму 3  950,10 доларів США. 
		Об'єкт лізингу було передано лізингоодержувачу за актом прийому-передачі від 28.02.2011 року.
		Відповідач 1 не виконував свої зобов'язання щодо сплати лізингових платежів з березня по жовтень 2014 року. 
		Оскільки відповідач 1 не виконував умови договору щодо сплати лізингових платежів позивач направив три нагадування: перше - від 04.03.2014 року, від 17.03.2014 року, від 17.07.2014 року, друге - 07.04.2014 року, 04.08.2014 року, третє - 17.04.2014 року, 05.05.2014 року, 19.05.2014 року, 15.08.2014 року, 04.09.2014 року, 17.09.2014 року, 03.10.2014 року. Разом з   третім нагадуванням від 03.10.2014 року відповідачу направлено вимогу про сплату заборгованості, повернення об'єкту лізингу та відмову від договору. 
		Вказаний об'єкт лізингу було повернено 15.10.2014 року, що підтверджується актом прийому-передачі об'єкту лізингу. 
		Станом на дату подачі позовної заяви заборгованість не сплачена.
		Між позивачем та відповідачем 2 укладено договір поруки від 16.02.2011 року, умови якого викладені в договорі про фінансовий лізинг та загальних комерційних умовах внутрішнього фінансового лізингу. 
		Позивач просить стягнути солідарно з відповідача 1  та відповідача 2 основну заборгованість у сумі 61  508,11 грн.,  збитки у сумі 7  200,00 грн., штраф у сумі 4  870,41 грн., 3 % річних у сумі 3  396,10 грн., інфляційні втрати у сумі 38  716,61 грн. відповідно до доданих до позовної заяви документів.
		Ухвалою господарського суду м. Києва від 07.07.2016 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 25.07.2016 року.
		25.07.2016 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав  документи по справі.
		Представники відповідачів 1, 2 в судове засідання 25.07.2016 року не з'явилися, вимоги ухвали суду від 07.07.2016 р. не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили, хоча про час та дату судового засідання повідомлені належним чином.
		Представник позивача у судове засідання з'явився. 
		Ухвалою господарського суду м. Києва від 25.07.2016 року розгляд справи відкладено на 12.09.2016 року.
		Представники відповідачів 1, 2 в судове засідання 12.09.2016 року не з'явилися, вимоги ухвали суду від 07.07.2016 р. не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили, хоча про час та дату судового засідання повідомлені належним чином.
		Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
		За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
		У відповідності до ст. 87 ГПК України ухвали суду було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме відповідачеві 1: 01015, м. Київ, вул. Старонаводницька, будинок 13-б, офіс 305 яка згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 07.07.2016 року є місцезнаходженням відповідача 1 та відповідачеві 2: 08324, Київська обл., Бориспільський район, село Гора, вул. Центральна, будинок 21, офіс 10, яка згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 07.07.2016 року є місцезнаходженням відповідача 2.
		Стаття 64 ГПК України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.
		Представник позивача у судове засідання з'явився, виконав вимоги ухвали суду від 07.07.2016  року, позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.
		Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними матеріалами. 
		Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
		Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
		Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Креткорм" укладений договір про фінансовий лізинг № 00002705 від 16.02.2011 року. Об'єктом лізингу є транспортний засіб VW Golf Plus VI 1.6 I  TDI, рік випуску 2011, шасі №  НОМЕР_2, двигун № НОМЕР_1. Вартість об'єкту лізингу 26  334,00 доларів США, авансовий платіж на суму 3  950,10 доларів США. 
		Об'єкт лізингу було передано лізингоодержувачу за актом прийому-передачі від 28.02.2011 року.
		Судом встановлено, що укладений між сторонами договір № 00002705 від 16.02.2011 року є договором фінансового лізингу, а тому правове регулювання спірних правовідносин здійснюється в т.ч. положеннями § 1  гл. 58 ЦК України, ст. 292 ГК України та Закону України «Про фінансовий лізинг».
		Відповідно до ч. 1 ст. 292 ГК України  лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
		Згідно із ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»  сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а п. 3 ч. 2  ст. Закону України «Про фінансовий лізинг»     передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
		Відповідно до ч. 1  ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Лізингоодержувач  відповідно до положень п. 6.1. загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (надалі - умов), зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування) та інших положень контракту.
		Лізингові платежі та порядок їх сплати передбачені розділом 6 умов.
		Відповідно до п. 6.5. умов щомісячний платіж здійснюється на рахунок, зазначений Порше Лізинг  Україна не пізніше дати, вказаної у плані відшкодування. 
		Відповідно до п. 12.6.1. умов, позивач має право в односторонньому порядку припинити дію цього контракту, також серед іншого,  у наступному випадку:  якщо лізингоодержувач не сплатив один наступний лізинговий внесок у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.
		Відповідно до п. 8.3.1. умов, якщо лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш ніж 10 робочих днів, позивач має право: надіслати лізингоодержувачу першу платіжну вимогу в письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту отримання першої вимоги щодо сплати, Позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 робочих днів із заначенням нагадування, що після завершення строку здійснення оплати, за умовами нездійснення оплати контракт підлягає розірванню за п. 12.6.1 контракту. Сторони погоджуються, що  невиконання зобов'язань після надіслання другої вимоги означає, що лізингоодержувач  не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим контрактом.
		Не зважаючи на положення договору щодо виплати щомісячних лізингових платежів, лізингоодержувач порушував його умови починаючи з березня по жовтень 2014 року, а саме несплатив щомісячних платежів: 
		- у розмірі 6  846,14 грн. за березень 2014 року відповідно до рахунку-фактури № 00184462 від 03.03.2014 року належного до сплати відповідно до Графіку покриття витрат не пізніше 15.03.2014 року;
		- у розмірі 7 340,36 грн. за квітень 2014 року відповідно до рахунку-фактури №00191936 від 01.04.2014 року, належного до сплати відповідно до Графіку покриття витрат не пізніше 15.04.2014 року;
		- у розмірі 7 526,10 грн. за травень 2014 року відповідно до рахунку-фактури №00198594 від 05.05.2014 року, належного до сплати відповідно до Графіку покриття витрат не пізніше 15.05.2014 року;
		- у розмірі 7 660,62 грн. за червень 2014 року відповідно до рахунку-фактури №00204455 від 03.06.2014 року, належного до сплати відповідно до Графіку покриття витрат не пізніше 15.06.2014 року;
		- у розмірі 7 622,19 грн. за липень 2014 року відповідно до рахунку-фактури №00211303 від 02.07.2014 року, належного до сплати відповідно до Графіку покриття витрат не пізніше 15.07.2014 року ;
		-  у розмірі 7 955,26 грн. за серпень 2014 року відповідно до рахунку-фактури №00217738 від 04.08.2014 року, належного до сплати відповідно до Графіку покриття витрат не пізніше 15.08.2014 року;
		- у розмірі 8 262,71 грн. за вересень 2014 року відповідно до рахунку-фактури №00223812 від 04.09.2014 року, належного до сплати відповідно до Графіку покриття витрат не пізніше 15.09.2014 року;
		- у розмірі 8 294,73 грн. за жовтень 2014 року відповідно до рахунку-фактури №00229924 від 01.10.2014 року, належного до сплати відповідно до Графіку покриття витрат не пізніше 15.10.2014 року.
		Позивач зазначає, що оскільки відповідач не виконував умови договору щодо сплати лізингових платежів позивач направив три нагадування: перше - від 04.03.2014 року, від 17.03.2014 року, від 17.07.2014 року, друге - 07.04.2014 року, 04.08.2014 року, третє - 17.04.2014 року, 05.05.2014 року, 19.05.2014 року, 15.08.2014 року, 04.09.2014 року, 17.09.2014 року, 03.10.2014 року. Разом з третім нагадуванням від 03.10.2014 року відповідачу направлено вимогу про сплату заборгованості, повернення об'єкту лізингу та відмову від договору, яке вручене ТОВ «Ранголі» 14.10.2014 року відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення.
		Відповідно до п. 12.13. умов, у випадках, передбачених п. 12.6 та 12.12, контракт вважається розірваним на 10 (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони. Відповідно до п. 12.7 умов день, що вважатиметься датою припинення дії контракту, визначає Позивач. 
		При цьому суд зазначає, що у позивача немає обов'язку надсилати листи лізингоодержувачу та поручителю з описом вкладення у листи, які йому надсилаються. З огляду на вищевикладене, позивач належним чином повідомив лізингоодержувача  та поручителя про відмову від  договору та вимогу про повернення об'єкта лізингу.
		Вказаний об'єкт лізингу було повернено 15.10.2014 року, що підтверджується актом прийому-передачі об'єкту лізингу. 
		Таким чином, основна заборгованість відповідача 1 перед позивачем за невиконання умов договору становить  61  508,11 грн.
		Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
		Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).  
		Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. 
		Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості у відповідача 1 перед позивачем в сумі 61  508,11 грн грн. належним чином доведений, документально підтверджений та не спростований відповідачем.
		У зв'язку з неналежним виконанням умов договору Позивач нарахував відповідачеві 1 реальні збитки, пов'язані з порушенням відповідачем 1 зобов'язань за договором у сумі 7 200,00 грн. 
		Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦКУ, збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Згідно із ч. 3. ст. 22 ЦКУ, збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
		У випадку прострочення оплати платежу за договором, згідно із п. 8.2. умов до відповідача застосовуються наступні санкції, зокрема: компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем, та/або винагороди, включаючи окрім іншого гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених лізингоодержувачем у відповідності до контракту. Позивач надає лізингогоодержувачу відповідну документацію, що підтверджує  понесені витрати; проте ненадання такої документації не звільняє відповідача від компенсації та не вважається підставою для відстрочення виплати компенсації. Вищезазначені санкції підлягають сплаті лізингоодержувачем упродовж 10 робочих днів після надіслання відповідної вимоги позивачем, не зважаючи на можливе розірвання контракту позивачем (п. 8.2.3. умов договору).
		В свою чергу п. 8.6. умов, зазначає, що будь-які збитки заподіяні невиконанням або не належним виконанням стороною своїх обов'язків за контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі понад передбачені контрактом  штрафні санкції. 
		Згідно п. 12.10 умов у будь-якому випадку дострокового припинення дії контракту позивач прямо зберігає право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут, штрафи, витрати на правову допомогу.
		Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.
		Як зазначає позивач, він був змушений звертатись то ТОВ «Автосоюз»  з метою зберігання вилученого об'єкту лізингу та підтверджує збитки рахунком-фактурою № 213 від 18.12.2014 року на суму 5600,00 грн., актом наданих послуг № 639 від 18.12.2014 року на цю ж суму за послуги з відповідального зберігання автомобілів та платіжним дорученням № 50020755 від 26.12.2014 року на цю ж суму.
		Також позивач змушений звертатись до ТОВ «Юридична фірма Вернер» з метою надання послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та представництва  Позивача, що підтверджується наступним: договір про на надання юридичних послуг №17/2010 від 09.06.2010 р.; додаткова угода № 47 від 15.01.2013 р. до договору про на надання юридичних послуг №17/2010 від 09.06.2010 р., додаткова угода № 206 від 10.08.2015 р. до договору про на надання юридичних послуг №17/2010 від 09.06.2010 р., заявка про надання юридичних послуг № 339 від 05.05.2016 року, рахунок-фактура № 649 від 13.05.2016 року на суму 5  000,00 грн. без ПДВ та ПДВ  - заявлений у сумі 1  000,00 грн. та платіжне доручення від 23.05.2016 року № 50030565 про сплату 5  000,00 грн.  і акт № 650 від 23.05.2016 року.
		При цьому позивач зазначає, що сума грошових коштів в зазначеному позивачем розмірі має бути компенсована Позивачу з урахуванням податку на додану вартість, оскільки ТОВ «Порше Лізинг Україна» є платником податку на додану вартість відповідно до вимог діючого законодавства України та сплатила вказаний податок. Доказів понесення таких витрат у розмірі більшому, ніж встановлено вище, матеріали справи не містять. При цьому, за висновками суду, означені витрати є розумними, співрозмірними та справедливими з урахуванням допущених відповідачами порушень господарських зобов'язань.
		Суд зазначає, що включення при заявленні до стягнення наведених витрат суми податку на додатку вартість є безпідставним, оскільки за приписами ст. 185 Податкового Кодексу України   об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до  ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;     постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до  ст. 186 цього Кодексу;     ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
		Отже, оскільки у даному випадку позивачем стягуються саме витрати, а не вартість послуг, у останнього відсутні підстави для збільшення суми витрат на розмір податку на додану вартість.
		Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань. Вказану позицію наведено в Оглядовому листі №01-06/20/2014 від 14.01.2014р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків». При цьому, необхідно виходити з презумпції вини правопорушника, тобто позивач не повинен доводити наявність вини відповідача, навпаки, відповідач повинен довести, що збитки завдано не з його вини.
		Отже, позивачем  доведено наявність всіх ознак цивільно-правового правопорушення в частині стягнення реальних збитків в розмірі 5  000,00 грн., завданих позивачеві, внаслідок неналежного виконання зобов'язань відповідачем, а саме: 
		1 протиправна поведінка відповідача, яка виражалась у невиконанні умов договору та закону (відповідач не повернув об'єкт лізингу позивачу у визначений умовами договору строк ні добровільному, ні в примусовому порядку);
		2 збитків, а саме витрати позивача пов'язані з стягненням заборгованості за договором та поверненням об'єкта лізингу;
		3 причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками (через порушення умов договору щодо оплати лізингових платежів та вчасного повернення об'єкта лізингу, позивач самостійно був змушений вчинити дій спрямовані на спонукання відповідача виконати свої зобов'язання за договором, в зв'язку з чим позивач був змушений звернутись до спеціалізованих організацій з метою супроводження процесу стягнення заборгованості та повернення об'єкта лізингу);
		4 вина відповідача (невиконанням вимог закону та договору).
		Позивачем не доведено наявність всіх ознак цивільно-правового правопорушення та стягнення збитків у сумі 1  200,00 грн., як сплачених ТОВ «Автосоюз» за послуги з відповідального зберігання автомобілів оскільки не надано доказів зберігання саме автомобіля по договору № 00002705 від 16.02.2011 року. 
		Внаслідок вказаного вбачається, що реальні збитки є обґрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 5  000,00 грн., оскільки понесені позивачем з метою відновлення свого порушеного права.
		В частині стягнення реальних збитків у сумі 2 200,00 грн. слід відмовити.
		Також позивач просить стягнути з відповідача штраф у за вимоги щодо сплати, надіслані Позивачем Відповідачеві, у сумі 4  870,41 грн.
		Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
		Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. 
		Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
		У випадку прострочення сплати платежу за договором, згідно із п. 8.2.2 умов до відповідача, застосовуються наступні санкції, зокрема: штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані Позивачем Відповідачеві 1 (п. 8.3.1. умов контракту): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (якщо позивач вирішить надіслати таку третю вимогу).
		Позивачем до відповідача 1 були застосовані штрафні санкції за вимоги щодо оплати, однак відповідно до розрахунків Позивачем враховано окрім штрафу ще і розмір пені, який незаявлений у позовних вимогах.
		Таким чином, розмір штрафу становить згідно рахунків-фактур № 00187794 від 04.03.2014 року на суму 162,75 грн., № 00190005 від 17.03.2014 року на суму 153,15 грн., № 00195300 від 07.04.2014 року на суму 234,00 грн., № 00196316 від 17.04.2014 року на суму 295,00 грн., № 00197426 від 05.05.2014 року на суму 293,75 грн., № 00202564 від 19.05.2014 року на суму 302,25 грн., № 00215139 від 17.07.2014 року на суму 177,45 грн., № 00216350 від 04.08.2014 року на суму 248,40 грн., № 00221284 від 15.08.2014 року на суму 333,75 грн., № 00222613 від 04.09.2014 року на суму 322,50 грн., № 00227491 від 17.09.2014 року на суму 322,75 грн., № 00232735 від 03.10.2014 року на суму 323,75 грн.
		За перерахунком суду загальний штрафу відповідно до рахунків позивача становить 3  169,50  грн., та підлягає частковому задоволенню в розмірі 3  169,50  грн.
		Враховуючи вищенаведене вимоги позивача щодо стягнення штрафу у сумі 1700,91 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлякгають задоволенню. 
		Також позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних у сумі 3  396,10 грн., інфляційні втрати у сумі 38  716,61 грн. за період  прострочення вказаний в розрахунку.
		Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. 
		З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача 1 3 % річних у сумі 3  396,10 грн. та інфляційних втрат у сумі 38  716,61 грн. за розрахунком позивача.
		Між позивачем та відповідачем 2 укладено договір поруки від 16.02.2011 року, умови якого викладені в договорі про фінансовий лізинг та загальних комерційних умовах внутрішнього фінансового лізингу. 
		Відповідно до ч.1 статті 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.  
		Згідно з ч. 1, 2 статті 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
		Відповідно до умов  поруки, викладеної в договору про фінансовий лізинг, зазначено, що:
		- поручитель своїм підписом на цьому документі підтверджує, що як поручитель він несе солідарну відповідальність за виконання зобов'язань лізингоодержувача на підставі або у зв'язку з цим договором про фінансовий лізинг та його невід'ємними частинами, а також загальними комерційними умовами внутрішнього фінансового лізингу, рахунками для лізингових платежів /графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (планом відшкодування).
		- він ознайомився та зрозумів договір про фінансовий лізинг та його невід'ємні частини, що були згадані вище та зобов'язаний узгодити вищевказаний акт прийому-передачі.
		Відповідно до п. 1 розділу «Умови поруки» загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу  поручитель несе солідарну відповідальність за виконання всіх зобов'язань лізингоодержувача на підставі та у зв'язку з цим контрактом або будь-якою його невід'ємною частиною.
		Відповідно до п. 2 розділу «Умови поруки» загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу  зобов'язання поручителя включають, окрім іншого, лізингові платежі, штрафні санкції та відшкодування збитків, що підлягають сплаті лізингоодержувачу у відповідності до положень цього контракту.
		Згідно ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
		Враховуючи вищезазначене, факт наявності у товариства з обмеженою відповідальністю "Креткорм" перед позивачем  заборгованості за договором про фінансовий лізинг № 00002705 від 16.02.2011 року  з урахуванням положень умов поруки, позовні вимоги позивача про солідарне стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі" заборгованості у розмірі 61  508,11 грн., реальні збитки у розмірі 5  000,00 грн., штраф у сумі 3  169,50 грн., 3% річних в розмірі 3  396,10 грн., індексу інфляції у сумі 38  716, 61 грн.  визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Згідно з ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. 
		Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. 
		Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно задоволених вимог.
		На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст.32, ч.1 ст. 33, ч.3 ст. 35, ст.ст. 34, 44, ч. 5 ст. 49 ст.ст. 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		1. Позов задовольнити частково.
		2. Стягнути солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю "Креткорм" (01015, м. Київ, вул. Старонаводницька, будинок 13-б, офіс 305, ідентифікаційний код: 32556336) та товариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі" (08324, Київська обл., Бориспільський район, село Гора, вул. Центральна, будинок 21, офіс 10, ідентифікаційний код: 35866777) на користь на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше лізинг Україна» (02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, буд.1В, ЄДРПОУ 35571472) основну заборгованість у розмірі 61 508 (шістдесят одна тисяча п'ятсот вісім) грн. 11 коп., збитки у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп., штраф у сумі 3  169  (три тисячі сто шістдесят дев'ять) грн. 50 коп., 3% річних в розмірі 3  396 (три тисячі триста дев'яносто шість) грн. 10 коп., індекс інфляції у сумі 38  716 (тридцять вісім тисяч сімсот шістнадцять) грн. 61 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1676 (одна тисяча шістсот сімдесят шість) грн. 37 коп.
		3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
		3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
		Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.       
		 
		Дата підписання рішення: 26.09.2016  року.
		 
		Суддя                                                                                                                  С.М. Мудрий

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...