Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/4268/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю; визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку.
Надіслано для оприлюднення: 07.10.2016. Зареєстровано: 10.10.2016. Забезпечено надання загального доступу: 12.10.2016.
Дата набрання законної сили: 04.10.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 
		04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"04" жовтня 2016 р. Справа№ 910/4268/16
		Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:Гаврилюка О.М.
		суддів: Отрюха Б.В. 
		Суліма В.В. 
		за участю секретаря судового засідання Гройсберг К.М.
		в судове засідання з`явився прокурор Корнієнко О.О.  посв. від 05.08.2015 року № 034691, Лесько А.Є.  посв. від 05.08.2015 року № 034692
		за участю представників
		від позивача 1: Сажієнко І.О.  дов. від 30.12.2015 року № 220/836/д
		від позивача 2: Сажієнко І.О.  дов. від 01.08.2016 року № 303/25-3273
		від відповідача: Глобенко Л.В.  дов. від 21.09.2016 року № 225-КМГ-304Д
		від третьої особи: Потапов І.І.  дов. від 18.07.2016 року № 2/14
		розглянувши апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління на рішення господарського суду міста Києва від 30.05.2016 року
		у справі № 910/4268/16 (суддя Андреїшина І.О.)
		за позовом Першого заступника військового прокурора Центрального регіону України (м. Київ) в інтересах держави в особі
		1. Міністерства оборони України (м. Київ)
		2. Київського квартирно-експлуатаційного управління (м. Київ)
		до Київської міської ради (м. Київ)
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача  Центральне територіальне управління капітального будівництва (м. Київ)
		про визнання недійсним рішення 
		ВСТАНОВИВ:
		До господарського суду міста Києва звернувся Перший заступник військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління з позовом (з урахуванням заяви від 24.05.2016 року № 65/1-366вих-16) до Київської міської ради про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 15.07.2004 року № 419-24/1829, як такого що суперечить вимогам чинного законодавства, окрім частини щодо втрати чинності рішення Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих „Про відновлення відводу і встановлення меж земельних ділянок Гарнізонної Квартирно-експлуатаційної частини Київського військового округу в Молотовському районі м. Києва від 29.11.1948 року № 37, яка була визнана недійсною рішенням господарського суду від 05.09.2012 року № 5011-51/5456-2012.
		Ухвалою від 13.04.2016 року господарський суд міста Києва залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача  Центральне територіальне управління капітального будівництва.
		Рішенням від 30.05.2016 року господарський суд міста Києва у позові відмовив повністю.
		Не погоджуючись з зазначеним рішенням Київське КЕУ звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій скасувати рішення господарського суду міста Києва від 30.05.2016 року по справі № 910/4268/16 та прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги.
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2016 року у складі колегії суддів: головуючий суддя  Гаврилюк О.М., судді: Гончаров С.А., Майданевич А.Г., апеляційну скаргу Київського КЕУ було прийнято до провадження та призначено справу до розгляду в судовому за участю прокурора, представників сторін та третьої особи.
		В зв`язку з перебуванням судді учасника колегії Майданевича А.Г. у відпустці та судді учасника колегії Гончарова С.А. на лікарняному, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 18.07.2016 року було визначено склад колегії суддів: Гаврилюк О.М. (головуючий), Отрюх Б.В., Ільєнок Т.В.
		В зв`язку з перебуванням судді учасника колегії Майданевича А.Г. у відпустці та судді учасника колегії Гончарова С.А. на лікарняному, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 18.07.2016 року було визначено склад колегії суддів: Гаврилюк О.М. (головуючий), Отрюх Б.В., Ільєнок Т.В.
		В зв`язку з перебуванням судді учасника колегії Ільєнок Т.В. у відрядженні для роботи у Національній школі суддів України, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 14.09.2016 року було визначено склад колегії суддів: Гаврилюк О.М. (головуючий), Отрюх Б.В., Сулім В.В. 
		Після зміни складу колегії розгляд справи розпочався спочатку.
		В судовому засіданні 04.10.2016 року Представник позивачів підтирмав вимоги апеляційної скарги. Прокурори підтримали вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у письмових поясненнях. Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Представник третьої особи проти вимог апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
		Дослідивши докази, що є у справі, заслухавши пояснення прокурорів, представників сторін та третьої особи, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.
		Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, у позовній заяві вказується, що у січні 2016 року Військовою прокуратурою Центрального регіону України проводилось вивчення стану дотримання вимог земельного законодавства, під час якого встановлені розбіжності між відомостями форми 405 (Київського квартирно-експлуатаційного управління) та формою 6-зем (Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), адже по формі 405 за Київським квартирно-експлуатаційним управлінням рахується земельна ділянка, площею 0,96 га по вул. Артема, 59 у м. Києві, у той час, як згідно з обліком Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) форма 6-зем зазначена земельна ділянка відноситься до комунальної власності на підставі рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-24/1829.
		Матеріалами справи підтверджується, що 29.11.1948 року Виконавчим комітету Київської міської ради депутатів трудящих було прийнято рішення № 37 „О возобновлении отвода и установлении границ земельных участков Гарнизонной Квартирно-Эксплуатационной Части Киевского Военного Округа в Молотовском районе г. Киева, яким поновлено відведення та встановлення меж земельних ділянок об`єктів адміністративного, житлового та господарського призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва та передано в тимчасове користування Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва земельні ділянки без права подальшої забудови до освоєння їх відповідно до призначення, в тому числі, земельну ділянку військового містечка № 138 площею близько 0,7 га по вул. Артема, 59 у місті Києві.
		18.07.1977 року Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих прийнято рішення № 1011/34 „Про відведення додаткової земельної ділянки військовій частині НОМЕР_1 під розширення території, яким було постановлено відвести військовій частині НОМЕР_1 в тимчасове користування додаткову земельну ділянку площею близько 0,08 га по вул. Артема, 59 в Шевченківському районі м. Києва під розширення території до забудови суміжної ділянки; земельну ділянку відвести за рахунок території міської забудови в садибі № 67 по вул. Артема; зобов`язати забудовника території, що відводиться та раніше закріпленої території, де розміщуються військова частина 32536, Київський обласний та Шевченківський районний військомати, а також будівельну організацію КВО-УНР-70 огородити типовою огорожею та благоустроїти її. 
		04.09.1992 року Київською квартирно-експлуатаційною частиною району передано, а Військовою частиною 32536 прийнято на баланс казармений фонд, зокрема, земельну ділянку площею 0,97 га, займану військовим містечком № 138, про що було складено відповідний акт. 
		12.04.2002 року Міністром оборони було видано наказ № 129 „Про заходи, пов`язані з оптимізацією структури квартирно-будівельного комплексу Збройних сил України, яким було затверджено положення про Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове), відповідно до якого Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове) було уповноважене здійснювати функції замовника будівництва у Збройних силах України. 
		Згідно з п. 1 цього положення Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове)  це державна госпрозрахункова установа, яка заснована на державній власності, підзвітна і підконтрольна Міністерству оборони України. 
		17.04.2002 року згідно з листом № 975/8к Центральне спеціалізоване будівельне управління Міністерства оборони України (військова частина НОМЕР_2 ) звернулося до Київського міського голови за погодженням місця розташування об`єкту будівництва житлових будинків для військовослужбовців на майданчику військового містечка 138 за адресою: м. Київ, вул. Артема, 59. 
		Відповідно до Директиви Міністерства оборони України від 17.07.2002 року № Д-115/1/07 було анульовано умовне найменування Центрального спеціалізованого будівельного управління (Військова частина НОМЕР_2 ) та залишено назву Центральне спеціалізоване будівельне управління, а також анульовано умовне найменування Військова частина № 32536 та залишено назву Центральне спеціалізоване будівельне управління.
		У 2004 році Комунальним підприємством „Київський міський центр земельного кадастру та приватизації земель за дорученням першого заступника голови Київської міської державної адміністрації від 19.06.2003 року № 18561 складено проект відведення земельної ділянки Центральному спеціалізованому будівельному управлінню для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом та з вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення на вул. Артема, 59 у Шевченківському районі м. Києва. 
		У проекті відведення передбачалося, що Центральному спеціалізованому управлінню для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом та з вбудованими приміщенням для побутового обслуговування населення відводяться землі, загальною площею 0,96 га, що складаються з: 
		 0,07 га земель, відведених Центральній квартирно-експлуатаційній частині під військову частину № 138 відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих „О возобновлении отвода и установлении границ земельных участков Гарнизонной Квартирно-Эксплуатационной Части Киевского Военного Округа в Молотовском районе г. Киева від 29.11.1948 року № 37; 
		 0,88 га земель, що відводилися відповідно до рішення Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих „Про відведення додаткової земельної ділянки військовій частині НОМЕР_1 під розширення території № 1011/34;
		 0,01 га за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування. 
		15.07.2004 року на 7-й сесії 24-го скликання Київською міською радою було прийнято рішення № 419-24/1829 „Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею, яким було вирішено наступне:
		„1. Затвердити проект відведення земельної ділянки Центральному спеціалізованому будівельному управлінню для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом, дошкільним дитячим закладом та з вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення на вул. Артема, 59 у Шевченківському районі м. Києва. 
		Передати Центральному спеціалізованому будівельному управлінню, за умови виконання п. 1.1 цього рішення, в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом, дошкільним дитячим закладом та з вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення на вул. Артема, 59 у Шевченківському районі м. Києва загальною площею 0,96 га, в тому числі: 
		 площею 0,88 га  за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.11.1948 року № 37 „О возобновлении отвода и установлении границ земельных участков Гарнизонной Квартирно-Эксплуатационной Части Киевского Военного Округа в Молотовском районе г. Киева; 
		 площею 0,07 га  за рахунок земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 18.07.1977 року № 1011/34 „Про відведення додаткової земельної ділянки військовій частині НОМЕР_1 під розширення території; 
		 площею 0,01 га  за рахунок земель міської забудови. 
		Визнати такими, що втратили чинність, рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.11.1948 року № 37 „О возобновлении отвода и установлении границ земельных участков Гарнизонной Квартирно-Эксплуатационной Части Киевского Военного Округа в Молотовском районе г. Киева та від 18.07.1977 року № 1011/34 „Про відведення додаткової земельної ділянки військовій частині НОМЕР_1 під розширення території.
		1.1. Центральному спеціалізованому будівельному управлінню: 
		1.1.1. Виконувати обов`язки землекористувача відповідно до вимог ст. 96 Земельного кодексу України. 
		1.1.2. У місячний термін замовити у Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою. 
		1.1.3. Забезпечити вільний доступ для прокладання нових, реконструкції та експлуатації існуючих інженерних мереж та споруд, розміщених у межах земельної ділянки. 
		1.1.4. Питання відшкодування відновлюючої вартості зелених насаджень (акт обстеження зелених насаджень від 18.12.2003 року № 402) та інші майново-правові питання вирішувати в установленому порядку. 
		1.1.5. Питання пайової участі вирішити відповідно до рішення Київради від 27.02.2003 року № 271/431 „Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва. 
		1.1.6. Передати Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 10% загальної площі житлового комплексу (крім службової) на підставі п. 41 рішення Київської міської ради від 18.12.2003 року № 267/1142 „Про бюджет міста Києва на 2004 рік. 
		1.1.7. Виконати вимоги, викладені в листах Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 28.11.2003 року № 19-3430, головного державного санітарного лікаря м. Києва від 07.08.2003 року № 5805, управління охорони навколишнього природного середовища від 28.08.2003 року № 119/04-4-10/431, Головного управління охорони культурної спадщини та реставраційно-відновлювальних робіт від 22.09.2003 року № 5482. 
		1.1.8. Проектом будівництва передбачити місця постійного зберігання автотранспорту (крім відкритих автостоянок) у кількості, не меншій за кількість квартир у цьому комплексі. 
		1.1.9. Проектом будівництва передбачити будівництво дитячого дошкільного закладу. 
		1.2. Попередити землекористувача, що право користування земельною ділянкою може бути припинено відповідно до ст. ст. 141, 143 Земельного кодексу України. 
		25.07.2006 року видано наказ Міністра оборони України „Про створення Центрального територіального управління капітального будівництва та затвердження його положення № 453. 
		Відповідно до п. 1 положення про Центральне територіальне управління капітального будівництва управління є державною госпрозрахунковою установою Міністерства оборони України та призначене для забезпечення виконання завдань капітального будівництва житла для військовослужбовців і членів їхніх сімей, підпорядковане Департаменту будівництва Міністерства оборони України, виконує частину функцій замовника Міністерства оборони України на будівництво об`єктів житлово-комунального, соціального призначення, залучається до вирішення питань придбання житла. 
		16.10.2006 року директором Департаментом будівництва Міністерства оборони України видано наказ № 51 „Про часткове наділення функціями замовника будівництва та передачу об`єктів незавершеного будівництва, згідно з яким Центральним спеціалізованим будівельним управлінням (госпрозрахунковим) передано Центральному територіальному управлінню капітального будівництва частину функцій замовника та незавершене будівництво об`єкту житловий будинок на 200 квартир по вулиці Артема, 59 у Шевченківському районі міста Києва.
		14.06.2007 року до оскаржуваного у цій справі рішення були внесені зміни в результаті прийняття ІV сесією V скликання Київської міської ради рішення „Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 15.07.2004 року № 419-24/1829 „Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею № 803/1464, а саме: в тексті рішення слова „Центральному спеціалізованому будівельному управлінню було вирішено замінити словами Центральному територіальному управлінню капітального будівництва, слова дошкільним дитячим закладом було вирішено виключити. Крім того, вирішено Центральному територіальному управлінню капітального будівництва замовити в установленому порядку внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 08.09.2005 року № 91-6-00484, укладеного між Київською міською радою та Центральним спеціалізованим будівельним управлінням (госпрозрахунковим).
		Прокурор та позивачі у справі вказують на незаконність описаного рішення від 15.07.2004 року № 419-24/1829 і стверджують, що Міністерство оборони України, як землекористувач, не надавало добровільної відмови від права користування цією ділянкою, докази дотримання законодавчого порядку зміни її цільового призначення взагалі відсутні, так само і відсутні підстави припинення права землекористування користування позивача.
		Виходячи з наявних у справі доказів, Київське квартирно-експлуатаційне управління є державною установою, яка створена Міністерством оборони України з метою здійснення квартирно-експлуатаційного забезпечення військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій, дислокованих у межах її відповідальності, метою і завданням якого є ведення обліку казармено-житлового фонду, комунальних споруд та земельних ділянок, що надані для розквартирування військових частин, військових начальних закладів, установ та організацій у гарнізоні м. Києва, Переяслав-Хмельницькому, Бориспільському, Броварському, Васильковському, Гостомельському та Семиполківському гарнізонах (п. 1, 2 положення про Київське квартирно-експлуатаційне управління). 
		06.09.2005 року Київська міська рада як орендодавець та Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове) як орендар уклали нотаріально посвідчений договір оренди земельної ділянки, що розташована у м. Києві по вул. Артема, 59 в Шевченківському районі м. Києва, розміром 9 645 кв.м, визначивши її цільове призначення: для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом, дошкільним дитячим закладом та з вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення строком на п`ять років. 
		Крім того, в зв`язку з дією наказу Директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України „Про часткове наділення функціями замовника будівництва та передачу об`єктів незавершеного будівництва від 16.10.2006 року № 51 та переходом від Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) до Центрального територіального управління капітального будівництва функцій замовника до договору оренди від 06.09.2005 року були внесені зміни згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2008 року у справі № 23/176 внаслідок визнання укладеним договору про внесення змін. 
		Відповідно до п. 1.2 названого договору оренди від 06.09.2005 року орендодавець, на підставі п. 1 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 року № 419-24/1829 „Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею передає,а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) об`єкт оренди. 
		Пунктом 11.7 договору оренди було передбачено можливість поновлення його дії після закінчення строку, на який його було укладено за умови належного виконання орендарем обов`язку зі збереження цільового призначення земельної ділянки та інших, встановлених договором обов`язків.
		Матеріалами справи підтверджується, що пролонгація такого договору мала місце 12.04.2016 року внаслідок укладення Київською міською радою та Центральним територіальним управлінням капітального будівництва нотаріально посвідченої угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки, якою було погоджено поновити на п`ять років договір оренди земельної ділянки від 06.09.2005 року та викладеного його в новій редакції.
		У 2012 році господарським судом міста Києва розглядалася справа за позовом заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України за участю Центрального територіального управління Міністерства оборони України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача про визнання недійсним пункту 1 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 року № 419-24/1829 в частині визнання таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.11.1948 року № 37 „Про поновлення відведення та встановлення меж земельних ділянок призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва. 
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2012 року у справі № 5011-51/5456-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2012 року позовні вимоги було задоволено, шляхом визнання недійсним пункту 1 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 року № 419-24/1829 в частині визнання таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.11.1948 № 37 Про поновлення відведення та встановлення меж земельних ділянок призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва.
		Мотивами задоволення позовних вимог стали висновки суду про прийняття рішення від 15.07.2004 року № 419-24/1829 з порушенням норм чинного законодавства та з перевищенням компетенції через відсутність доказів зміни цільового призначення земельної ділянки по вул. Артема, 59 у м. Києві із земель оборони, до яких вона належала згідно з рішенням виконавчого комітету Київської міської ради трудящих від 29.11.1948 року № 37 на землі житлової забудови, а також зважаючи на відсутність у Київської міської ради як органу місцевого самоврядування повноважень визнання нечинними (такими, що втратили чинність) власних актів і через відсутність жодного обґрунтування підстав для визнання таким, що втратило чинність рішення від 29.11.1948 року № 37.
		Відповідно до Положення Про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 року № 1080 (чинне станом на момент прийняття оспорюваного рішення), Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили, а також головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, оборони і військового будівництва.
		Ч. 1 ст. 3 Закону України „Про Збройні Сили України визначено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.
		Згідно зі ст. 14 Закону України „Про Збройні Сили України земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.
		Ст. 15 Закону України „Про Збройні Сили України встановлено, що фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Фінансування витрат Міністерства оборони України на виконання завдань, до яких можуть залучатися з`єднання, частини і підрозділи Збройних Сил України, здійснюється Кабінетом Міністрів України за рахунок коштів, що виділяються у встановленому законом порядку на виконання цих завдань, або додаткових коштів (надходжень). 
		Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначається Законом України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України.
		За змістом ст. 1 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України військове майно  це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі  військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.
		Згідно ст. 2 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність належить до компетенції Кабінету Міністрів України. Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.
		Тож, Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України є структурною складовою Міністерства оборони України та, відповідно, державною госпрозрахунковою установою, що заснована на державній власності, підзвітна і підконтрольна Міністерству оборони України.
		Відповідно до Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 року № 483 землі (земельні ділянки) надаються військовим частинам, військово-навчальним закладам, установам, підприємствам та організаціям Збройних Сил України для їх розміщення та постійної діяльності.
		Згідно з п. 25 такого Положення облік усіх земель, наданих для потреб Міністерства оборони України, здійснюється згідно з Керівництвом по обліку земель (земельних ділянок) в квартирно-експлуатаційній службі Збройних Сил України.
		Відомчий контроль за використанням і охороною земель, наданих в користування Збройним Силам України, здійснюють Головне управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України, Головне квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України, інженерне управління Військово-Морських Сил України, квартирно-експлуатаційні управління військових округів, квартирно-експлуатаційний відділ Північного оперативно-територіального командування, квартирно-експлуатаційні частини, районів, відділення морської інженерної служби (п. 28 Положення).
		Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що Міністерство оборони України має розгалужену внутрішню структуру і учасники провадження в справі № 910/4268/16 є її складовими, зокрема, позивач 2 є особою, до повноважень якої віднесено здебільшого облік наданих Міністерству оборони України у постійне користування земель певної території, відомчий контроль за їх використанням, облік казарменого житлового фонду тощо, тоді як Центральне територіальне управління капітального будівництва є особою з іншими і більш звуженими повноваженнями, до яких, здебільшого відноситься будівництво житла для військовослужбовців. 
		Матеріалами справи підтверджується, що земельна ділянка по вул. Артема, 59 у м. Києві площею 0,7 га була передана Гарнізонній квартирно-експлуатаційній частині Київського військового округу, де розміщувалася Військова частина 138, тобто особі, до повноваження якої на сьогодні виконує позивач 2; площею 0,08 га  передана в тимчасове користування Військовій частині НОМЕР_1 за рахунок території міської забудови і у подальшому умовне найменування Військова частина НОМЕР_1 було анульовано, залишено найменування  Центральне спеціалізоване будівельне управління, що виконувало повноваженнями з будівництва житла для військовослужбовців, які, наразі виконує Центральне територіальне управління капітального будівництва. 
		У 2004 році за рішенням Київської міської ради земельні ділянки по вул. Артема, 59 у м. Києві площею 0,7 га та площею 0,08 га, тобто, державне майно, яке використовувалося Міністерством оборони України та було закріплено за підпорядкованими йому державними установами та за цільовим призначенням відносилося до земель оборони, фактично було передано в тимчасове користування на умовах оренди Центральному територіальному управлінню капітального будівництва для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом та з вбудованими приміщенням для побутового обслуговування населення. Також, за вказаним рішенням третій особі надано 0,01 га землі за рахунок міських земель. 
		Згідно зі ст. 19 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного у справі рішення, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
		До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування (ст. 38 Земельного кодексу України).
		Відповідно до ст. 77 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного у справі) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
		Відповідно до ст. 1 Закону України „Про використання земель оборони землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.
		Згідно зі ст. 2 Закону України „Про використання земель оборони військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.
		Виходячи зі змісту ст. 38 та ст. 77 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 2 1 Закону України „Про використання земель оборони землі, що передані в тимчасове користування на умовах оренди для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом та з вбудованими приміщенням для побутового обслуговування населення не можна вважати землями оборони. 
		Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що з огляду на форми власності, що існували в Україні у період винесення у 1948 та 1977 роках рішень, що стосуються спірної земельної ділянки 0,7 га та 0,08 га, слід вважати, що будь-яке подібне майно відносилося лише до об`єктів права державної власності, адже жодним чином не могло мати статусу колгоспно-кооперативної власності або ж особистої власності громадян, адже саме такі види власності передбачалися радянським законодавством. 
		Так, Конституція (Основний закон) Української РСР встановлювала, що основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності (ст. 10). До соціалістичної власності також відносилося майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.
		У ст. 11 Конституції (Основного закону) Української РСР вказувалося, що державна власність  це спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності. 
		У виключній власності держави є: земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв`язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави. 
		Під власністю колгоспів та інших кооперативних організацій, їх об`єднань розумілися засоби виробництва та інше майно, необхідне їм для здійснення статутних завдань (ст. 12). Земля, яку займають колгоспи, закріплювалася за ними в безплатне і безстрокове користування. 
		Відповідно до ст. 13 Конституції (Основного закону) Української РСР основу особистої власності громадян України становили трудові доходи. В особистій власності могли перебувати предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилі будинки і трудові заощадження.
		З аналізу наведених вище положень нормативних актів України до періоду незалежності слідує, що на все майно в державі, крім особистої власності громадян та колгоспно-кооперативної власності розповсюджувався статус державної власності. У розрізі викладеного, посилання відповідача та третьої особи на перебування земельної ділянки по вул. Артема, 59 у м. Києві загальною площею 0,96 га на балансі Військової частини 32536 не можуть бути правовою підставою для визнання права власності держави або ж територіальної громади на таке майно та особу, уповноважену управляти ним. 
		З наведеного слідує, що оскаржуваним рішенням фактично було змінено цільове призначення земель оборони державної власності з їх віднесенням до земель комунальної власності, площею 0,7 га та 0,08 га.
		Також колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що надання третій особі в користування на правах оренди земельної ділянки площею 0,01 га за спірним рішенням відповідача відповідає повноваженням та компетенції Київської міської ради, адже така частина землі була відведена за рахунок міської забудови. Таким чином місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позову в частині визнання недійсним рішення від 15.07.2004 року № 419-24/1829, в тій його складовій, що стосується 0,01 га земель міської забудови, адже не порушуються права та інтереси держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління. 
		Крім того, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:91:165:0018 по вул. Артема, 59 у м. Києві, площею 0,9645 га за даними Державного земельного кадастру обліковується як земельна ділянка комунальної власності, суб`єктом права власності на яку вказано Київську міську раду. 
		У ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного у справі рішення) закріплено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Місцевий господарський суд вірно зазначив, що відповідач не надав суду належних і допустимих доказів дотримання встановленого порядку зміни цільового призначення земельної ділянки (постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб від 11.04.2002 року № 502) площею 0,7 га та 0,08 га з земель оборони на землі громадської забудови за ініціативою власника  держави в особі Міністерства оборони України, як уповноваженої особи. Так, у наявному в матеріалах справи проекті відведення земельної ділянки взагалі не йдеться про зміну цільового призначення земель оброни. 
		Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного у справі) порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
		Тобто, за відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, така ділянка не може використовуватись у господарських цілях, у тому числі для житлової забудови, а укладені договори з визначеними умовами підлягають визнанню недійсними.
		З метою однакового і правильного застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права у розгляді справ у спорах, що виникають із земельних відносин, пленум Вищого господарського суду України дав роз`яснення у формі постанови „Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин від 17.05.2011 року № 6, у якій зазначається, що у разі відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, в порядку, визначеному ст. 20 Земельного кодексу України, така ділянка не може використовуватися у господарських цілях, в тому числі для житлової забудови.
		У листі Вищого господарського суду України „Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов`язаних із земельними правовідносинами від 01.01.2010 року зазначається, що з аналізу судової практики вбачається, що Верховним Судом України та господарськими судами переважно підтримується правова позиція, згідно з якою необхідною умовою передачі земель оборони є згода на це Міністра оборони України або, за його дорученням, начальника Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.
		Обставини, що підтверджують недотримання порядку зміни цільового призначення земельної ділянки по вул. Артема, 59 у м. Києва з земель оборони на землі житлової та громадської забудови, відсутність на це відповідної згоди Міністра оборони України або, за його дорученням, начальника Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України були встановлені рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 5011-51/5456-2012 від 05.09.2012 року, що набрало законної сили. 
		Відповідно до преамбули та ст. 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою № 48553/99 „Совтрансавто-Холдінг проти України, а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. 
		У силу ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду. 
		Частиною 2 ст. 13 Закону України „Про судоустрій і статус суддів передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. 
		Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		При цьому, згідно з п. 2.6 Постанови пленуму Вищого господарського суду „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011 року № 18 не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах  позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
		Місцевий госопдраський суд дійшов вірного висновку, що обставини, встановлені господарським судом міста Києва у справі № 5011-51/5456-2012, не можуть бути поставлені під сумнів.
		У відповідності до п. 1 роз`яснення Президії Вищого арбітражного суду України Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів від 26.01.2000 року № 02-5/35 акт державного чи іншого органу  це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.
		При цьому, у п. 2 зазначеного роз`яснення вказано, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
		Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що рішення Київської міської ради від 15.07.2004 року № 419-24/1829 „Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею (у частині, яка є чинною після винесення рішення у справі № 5011-51/5456-2012) було прийнято з порушенням норм чинного законодавства України та з перевищенням компетенції, визначеної законодавчими нормами. Слід зауважити, що такий висновок стосується усього рішення, адже підпункти 1.1, 1.2 спрямовані на виконання положень абз. 1, 2, 3 п. 1 цього ж рішення. 
		Незважаючи на висновок суду щодо правомірності позовних вимог в частині визнання недійсним рішення Київської міської ради від 15.07.2004 року № 419/24/1829 (за вирахуванням частини, в якій воно вже було визнане недійсним за рішенням господарського суду міста Києва від 05.09.2012 року у справі № 5011-51/5456-2012 та частини, що стосується земельної ділянки, площею 0,01 га), місцевий госопдраський суд правомірно відмовив у задоволенні позову у зв`язку з пропуском прокурором строку позовної давності, про застосування наслідків пропуску якої було заявлено відповідачем та третьою особою. 
		Так, згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність  це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Відповідно до ст.ст. 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, проте, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
		Ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. 
		У Постанові пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29.05.2013 року № 10 вказується, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор (п. 4.1).
		Позовну заяву на захист інтересів держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління перший заступник військового прокурора Центрального регіону України подав до суду 11.03.2016, вказуючи на проведення у січні 2016 року військовою прокуратурою стану отримання вимог земельного законодавства.
		Про обставини обізнаності позивачів про порушення прав винесенням оспорюваного рішення січня 2016 року свідчать обставини, встановлені в рішенні господарського суду міста Києва від 05.09.2012 у справі № 5011-51/5456-2012, які в силу приписів ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України є такими, що не потребують доказуванню. Так, нормами зазначеної статті встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини).
		У рішенні господарського суду міста Києва від 05.09.2012 року у справі № 5011-51/5456-2012 вказується наступне: „Як вбачається з матеріалів справи, Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України звернулось до Заступника військового прокурора Київського гарнізону з листом № 303/25-578 від 27.02.2012 року, у якому просило зобов`язати Київську міську раду внести зміни до рішення ради від 15.07.2004 року № 419-24/1829, а у разі відмови  звернутись до суду з відповідним позовом. 
		Таким чином, наведене свідчить, що про прийняття Київською міською радою рішення від 15.07.2004 року № 419-24/1829, яким визнано таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих „Про поновлення відведення та встановлення меж земельних ділянок призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва № 37 від 29.11.1948 року та „Про відведення додаткової земельної ділянки військовій частині 32536 під розширення територій від 18.07.1977 року № 1011/34, прокурору стало відомо у лютому 2012 року, при проведенні перевірки дотримання норм чинного законодавства України під час відведення земельних ділянок суб`єктам господарювання, здійсненої за результатами звернення Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України. 
		Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позивачам було відомо про винесення оскаржуваного рішення раніше, ніж 27.02.2012 року, що свідчить про пропуск строків позовної давності для заявлення вимог про визнання недійсним рішення 15.07.2004 року № 419-24/1829. 
		Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		Прокурором у справі, так само, як і позивачами, заява про поновлення строків позовної давності з мотивуванням поважності причин її пропуску не подавалася. 
		Місцевим господарським судом було правомірно відхилено посилання позивачів на те, що після винесення рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2012 року у справі № 5011-51/5456-2012 вони не знали про подальше порушення їх прав, адже Міністерство оборони України та Київське квартирно-експлуатаційне управління не могли не усвідомлювати, що винесення вказаного судового рішення у 2012 році не припинило дію рішення Київської міської ради від 15.07.2004 року № 419-24/1829 в цілому, не скасувало затвердження проекту відведення земельної ділянки, не зупинило передачу третій особі в оренду земельної ділянки. 
		Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги Першого заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління до Київської міської ради (м. Київ) хоча і є обґрунтованими та доведеними, проте не підлягають задоволенню в зв`язку з пропуском строку позовної давності.
		Отже доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України. 
		Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.
		Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд  
		ПОСТАНОВИВ:
		1.Апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління на рішення господарського суду міста Києва від 30.05.2016 року у справі № 910/4268/16 залишити без задоволення.
		2.Рішення господарського суду міста Києва від 30.05.2016 року у справі № 910/4268/16 залишити без змін.
		3.Справу № 910/4268/16 повернути до господарського суду міста Києва.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
		 
		 
		Головуючий суддя О.М. Гаврилюк 
		 
		СуддіБ.В. Отрюх
		 
		В.В. Сулім

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...