Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 823/1167/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; праці, зайнятості населення (крім зайнятості інвалідів); реалізації публічної житлової політики, у тому числі:; праці, зайнятості населення (крім зайнятості інвалідів).
Надіслано для оприлюднення: 09.11.2016. Зареєстровано: 09.11.2016. Забезпечено надання загального доступу: 11.11.2016.
Дата набрання законної сили: 08.11.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  Справа: № 823/1167/16                                           Головуючий у 1-й інстанції: Тимошенко В.П.                                                                                                           Суддя-доповідач:  Файдюк В.В. 
		У  Х  В  А  Л  А
		Іменем України
		 
		  08 листопада 2016 року                                                                                            м. Київ
		 
		Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		 
		Головуючого судді                        Файдюка В.В.
		суддів:                                             Коротких А.Ю.
		                                                        Чаку Є.В.
		При секретарі                                 Закревській І.Л.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Тальнівського районного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом Тальнівського районного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України до Управління держпраці у Черкаській області про визнання протиправною та скасування постанови, -
		В С Т А Н О В И В :
		Тальнівський районний спортивно-технічний клуб Товариства сприяння обороні України звернувся до суду з позовом до Управління держпраці у Черкаській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Черкаській області від 10 серпня 2016 року №23-20-12/0214-197 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами на Тальнівський районний спортивно-технічний клуб Товариства сприяння обороні України у розмірі 87 000 грн.
		Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року в задоволенні даного адміністративного позову - відмовлено.
		Не погоджуючись з зазначеною постановою, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить її скасувати та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. При цьому, посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.
		Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 07 липня 2016 року Управління Держпраці в Черкаській області отримано згоду Державної служби України з питань праці від 06 липня 2016 року №7218/4.3/4.2-ДП-16 на проведення позапланової перевірки Тальнівського РСТК ТСОУ.
		На підставі наказу від 14 липня 2016 року № 128-н та направлення на перевірку від 14 липня 2016 року № 905 посадовими особами Управління Держпраці у Черкаській області проведено перевірку додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за результатами якої складено акт від 25 липня 2016 року № 23-20-12/0214 та припис від 25 липня 2016 року №23-20-12/0214-0155, один примірник яких 25 липня 2016 року отримано директором позивача ОСОБА_3
		Зазначеним актом перевірки встановлено, що позивачем порушено вимоги статті 24 Кодексу законів про працю України, згідно якого працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		10 серпня 2016 року заступником начальника Управління Держпраці у Черкаській області ОСОБА_4 винесено постанову №23-20-12/0214-197 про накладення на позивача штрафу у розмірі 87 000,00 грн, за фактичний доступ працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту). Постанова винесена у присутності директора Тальнівського РСТК ТСОУ ОСОБА_5, з якою він ознайомився та примірник якої отримав.
		У відповідності до пп.5 п.4 Положення про Управління Держпраці, затвердженого наказом Держпраці від 04 лютого 2016 року № 8, Управління Держпраці, згідно покладених на нього завдань, здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі, їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
		Згідно з пп.5 п.6 Положення, Управління Держпраці, для виконання покладених на нього завдань має право, безперешкодно проводити відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об'єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, здійснення нагляду та контролю за додержанням якого віднесено до повноважень Держпраці.
		Управління Держпраці при здійсненні перевірок з питань дотримання законодавства про працю у своїй діяльності керується наказом Міністерства соціальної політики від 02 липня 2012 року № 390 «Про затвердження Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції з питань праці та її територіальних органів».
		Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 100 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 929-р, функції і повноваження Державної інспекції України з питань праці передані правонаступникам Державній службі України з питань праці та її територіальним органам.
		Відповідно до п.3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами КПК України. В той же час, зазначене обмеження не поширюється: з 01 січня 2015 року на перевірки суб'єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість; з 01 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи-підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібно роздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.
		Відтак, як вірно визначено судом першої інстанції, Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» направлений на врегулювання відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів та передбачає внесення змін до податкового законодавства. Отже, за своєю метою та змістом цей Закон покликаний врегулювати саме податкові, а не будь-які інші правовідносини.
		Однак, беручи до уваги завдання Управління Держпраці у Черкаській області, визначені Положенням про Управління Держпраці у Черкаській області, суд знову вірно дійшов висновку, що відповідач у цій справі не є контролюючим органом доходів і зборів в розумінні вимог пункту 41.1 статті 41 ПК України. Відповідно, приписи пункту 3 Прикінцевих положень Закону від 28 грудня 2014 року № 71-VІІІ не можуть поширюватись на Управління Держпраці у Черкаській області, як помилково стверджує позивач.
		Крім того, 28 грудня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 76 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», який набув чинності 01 січня 2015 року. Відповідно до п.8 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону № 76 встановлено, що перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України) здійснюються протягом січня-червня 2015 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки.
		Таким чином, на період з січня по червень 2015 року поширювалось обмеження щодо проведення перевірок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб-підприємців контролюючими органами, зокрема й Державною інспекцією з питань праці та її територіальними органами.
		Проте, оскільки дія вищевказаного мораторію закінчилась, то починаючи з 01 липня 2015 року проведення заходів державного контролю за дотриманням законодавства про працю у загальному порядку відновилося, а тому перевірка проведена без порушення норм законодавства України.
		Вирішуючи питання щодо правомірності спірного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
		Як встановлено актом перевірки, з ОСОБА_6 укладена трудова угода від 28 серпня 2015 року без номеру, без наказу на прийняття на роботу та без повідомлення органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу; трудова угода від 01 листопада 2015 року №1 із ОСОБА_7 про надання послуг сторожа має ознаки трудового договору.
		Позивач заперечує проти висновків акту перевірки, надав суду цивільно-правові договори. укладенні між позивачем та громадянами ОСОБА_7 та ОСОБА_6
		Зокрема позивачем надано цивільно-правовий договір №1 від 25 серпня 2015 року, укладений між Тальнівським РСТК ТСОУ (Замовник) та громадянином ОСОБА_6 (виконавець), за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання виконати такі роботи (надати послуги): послуги інструктора виробничого навчання в строк з 28 серпня 2015 року по 31 грудня 2015 року. На підтвердження виконання даного договору позивачем надано акт про прийняття-передачі виконання робіт від 31 грудня 2015 року.
		Крім того позивачем надано цивільно-правовий договір №1 від 01 листопада 2015 року, укладений між Тальнівським РСТК ТСОУ (Замовник) та ОСОБА_7 (Виконавець), за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання виконати такі роботи (надати послуги): послуги сторожа в строк з 01 листопада 2015 року по 31 березня 2016 року. На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано акти про прийняття-передачі виконання робіт від 30 листопада 2015 року, 31 грудня 2015 року, 31 січня 2016 року, 29 лютого 2016 року та 31 березня 2016 року.
		Перевіряючи доводи сторін щодо наявності ознак трудових правовідносин між вказаними особами, суд врахував таке.
		Відповідно до ч.1 статті 21 КЗпП трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		При цьому, Верховний Суд України у пункті 7 постанови Пленуму від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснив, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.
		Нормами статті 24 КЗпП встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.
		Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці.
		Згідно статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
		За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу . Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (стаття 837 Цивільного кодексу України).
		За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (стаття 901 Цивільного кодексу України).
		Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
		Підрядник, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
		З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
		Тобто, предметом трудових угод є результат праці, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи.
		Як вбачається з наведених вище цивільно-правових договорів, укладених позивачем з фізичними особами, предметами останніх є послуги інструктора виробничого навчання та послуги сторожа.
		Таким чином, з огляду на предмети укладених договорів та поняття договору підряду, суд вірно оцінив їх критично в частині можливості передати результат виконаної роботи замовникові при виконанні робіт.
		Так, предметом укладених договорів позивача з фізичними особами є процес праці, а не її кінцевий результат. Фізичні особи систематично виконували певні трудові функції на підприємстві відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк. При цьому, в укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов'язання виконувати роботи (надавати послуги).
		Праця за цими договорами не є юридично самостійною, а здійснюється у межах діяльності всього підприємства з систематичним виконанням трудових функцій, що підтверджується отриманням оплати за виконану роботу щомісячно за фактичний період часу.
		В самих договорах ніде не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати підрядник замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо.
		Окрім того, щодо цивільно-правового договору №1 від 01 листопада 2015 року про надання послуг сторожа, слід зазначити, що виконання певних робіт (послуг) за цивільно-правовими договорами може здійснюватися тільки суб'єктами господарської діяльності на підставі відповідної ліцензії (відповідно до статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»), на відміну від виконання обов'язків охоронця на підставі трудового договору. Оскільки з матеріалів справи не вбачається наявність у ОСОБА_7 відповідних ліцензій на здійснення охоронної діяльності, даний факт є підставою для висновку про наявність між організацією та фізичною особою трудових відносин.
		Враховуючи викладене, договори, укладені позивачем з фізичними особами мають ознаки трудового характеру.
		Отже, враховуючи обставини, які встановлені під час розгляду даної справи, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що в даному випадку правовідносини між позивачем та вказаними вище фізичними особами (сторонами цивільно-правових договорів) носять ознаки, притаманні саме трудовим відносинам між роботодавцем та найманим працівником, при цьому, дії позивача щодо надання трудовим договорам форми цивільно-правових договорів шляхом їх укладення, перешкоджає реалізації працівниками права на працю, гарантованого Конституцією та Кодексом законів про працю України, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки.
		Відповідно, і оскаржуване позивачем рішення прийнято на законних підставах.
		Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		За статтею 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
		Згідно ч. 2 статті 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		У відповідності до наведених вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав суду апеляційної інстанції достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірність та обґрунтованість своєї постанови.
		Натомість, доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не спростовують висновків суду першої інстанції.
		Отже, при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
		Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254  КАС України суд,
		У Х В А Л И В :
		Апеляційну скаргу Тальнівського районного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України - залишити без задоволення.
		Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року - залишити без змін.
		Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.
		 
		Головуючий суддя                                                              
		                                 
		                                Судді                                         Головуючий суддя                                                                 Файдюк В.В.            
		 
		Судді:                                                                                           Чаку Є.В. 
		 
		                                                                                                                    Коротких А. Ю.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...