Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 921/966/15-г/13 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші позадоговірні немайнові спори; Визнання права власності.
Надіслано для оприлюднення: 11.11.2016. Зареєстровано: 12.11.2016. Забезпечено надання загального доступу: 15.11.2016.
Дата набрання законної сили: 07.11.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
		_________________________________________________________________________________________________________
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"07" листопада 2016 р.Справа №921/966/15-г/13
		 
		Львівський апеляційний господарський суд,  в складі колегії:
		головуючого-судді:Якімець Г.Г.,
		суддів:Бонк Т.Б.,Кравчук Н.М.,
		при секретарі судового засідання Федорів Н.В.,
		 
		за участю представників:
		від скаржника  ОСОБА_1
		від позивача  не зявився
		від відповідача  не зявився
		 
		розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора Тернопільської області, вих.№05/375 вих.16 від 14 вересня 2016 року
		на рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.10.2015 року (суддя Стопник С.Г.)
		у справі №921/966/15-г/13
		за позовом Приватного підприємства «Нива&К», м. Тернопіль
		до відповідача ОСОБА_2 міської ради, м. Тернопіль
		про визнання права власності
		 
		в с т а н о в и в :
		14 вересня 2015 року Приватне підприємство «Нива&К» звернулась до Господарського суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_2 міської ради про визнання права власності на приміщення «Криті торгові ряди», що розташовані по вул. Живова, 9  вул. Шептицького у м. Тернополі.
		У відповідності до заяви (вх.№20661 від 28 вересня 2015 року) позивач просив суд визнати за ним право власності на приміщення «Криті торгові ряди» загальною площею 1274,2 м кв., що включають в себе металевий ангар з кіосками в кількості 64 шт. та ряд кіосків в кількості 56 шт., що розташовані на куті вулиць Живова, 9  вул. Шептицького у м. Тернополі (арк. справи 49).
		Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 02 жовтня 2015 року по справі №921/966/15-г/13 позов задоволено: визнано за Приватним підприємством «Нива&К» право власності на приміщення «Криті торгові ряди» загальною площею 1274,2 м кв., що включають в себе металевий ангар з кіосками в кількості 64 шт. та ряд кіосків в кількості 56 шт., що розташовані на куті вулиць Живова, 9  вул. Шептицького у м. Тернополі. Витрати по сплаті судового збору суд поклав на позивача.
		Рішення суду мотивоване тим, що приміщення, право власності на які просить визнати позивач, перебувають у останнього на балансі та створені ним за власні кошти, що у відповідності до ч.1 ст.331 ЦК України, слугує підставою для задоволення позову ПП «Нива&К». Також суд у рішенні посилається на ст.392 ЦК України, відповідно до якої власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, та на ст.41 Конституції України, ст.ст.321, 328 ЦК України. Поряд з тим, у мотивувальній частині рішення суд зазначив, що витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.49 ГПК України, покладаються на позивача.
		Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Заступник прокурора Тернопільської області в інтересах держави подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 02 жовтня 2015 року по справі №921/966/15-г/13 та прийняти нове рішення про відмову в позові. Зокрема, скаржник зазначає, що в даному випадку позивач предявив позов про визнання права власності з метою набуття такого права на підставі відповідного рішення суду, разом з тим, зазначає, що підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності з посиланням на ст.392 ЦК України є оспорювання відповідачем існуючого права, а не намір позивача набути таке право за рішенням суду. Крім того, апелянт вказує, що обєкт, право власності на який просить визнати позивач, не є нерухомим майном, а є тимчасовою будівлею, що підтверджується актом державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом обєкта в експлуатацію. Одночасно зазначає, що на підставі вказаного акту прийнято в експлуатацію криті торгові ряди загальною площею 845 кв. м з кількістю торгових місць 48 штук, в той час як позивач просить суд визнати право власності на металевий ангар з кіосками в кількості 64 шт. та ряд кіосків в кількості 56 шт., загальною площею 1274,2 м кв.
		 
		Прокурор в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 02 жовтня 2015 року по справі №921/966/15-г/13 та прийняти нове рішення про відмову в позові.
		Представники сторін в судове засідання не зявились, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень, поштовими конвертами, що повернулись на адресу суду та витягом із списку згрупованих рекомендованих відправлень суду (арк. арк. справи 66-74, 108). Слід зазначити, що ухвали суду направлялись на обидві адреси позивача (46009, м. Тернопіль, вул. Чумацька, 14, прим. 1, а також: 46008, м. Тернопіль, вул. Живова, 9).
		Відповідно до п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
		Оскільки явка представників сторін не визнавалась обовязковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за їх відсутності.
		 
		Суд, заслухавши пояснення прокурора, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
		 
		З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що Приватне підприємство «Нива&К» звернулось до господарського суду з позовом про визнання права власності на приміщення «Криті торгові ряди» загальною площею 1274,2 м кв., що включають в себе металевий ангар з кіосками в кількості 64 шт. та ряд кіосків в кількості 56 шт., що розташовані на куті вулиць Живова, 9  вул. Шептицького у м. Тернополі.
		Позивач у позовній заяві стверджує, що вказані приміщення з жовтня 2001 року перебувають у володінні позивача, останній своєчасно та у повному обсязі сплачує ринковий збір, податки та збори, а також орендну плату за землю. Посилаючись на ст.392 ЦК України, позивач вважає, що він набув право власності на законних підставах та просить суд визнати таке право за ПП «Нива&К». Як відповідача останній визначив ОСОБА_2 міську раду.
		В матеріалах справи знаходиться акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом обєкта в експлуатацію, затверджений рішенням виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради №1366 від 31.10.2001 року, у відповідності до якого у вересні 2001 року введено в експлуатацію криті торгові ряди за адресою: вул. Живова, 9, загальною площею 945,0 кв. м (з кількістю торгових місць закритого типу  43 шт.). У вказаному акті зазначено, що тимчасова будівля збудована згідно з рішенням виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради №588 від 10 вересня 1996 року; дозвіл на виконання будівельно-монтажних робіт не оформлявся.
		Також у матеріалах справи міститься дозвіл Територіального управління Держнаглядохоронпраці по Тернопільській області №477.01.61.83.20.0 від 07 грудня 2001 року, виданий ПП «Нива&К» на початок роботи «Критих торгових рядів».
		Одночасно судом встановлено, що рішенням ОСОБА_2 міської ради №6/61/244 від 18 серпня 2015 року Приватному підприємству «Нива&К» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 5 років площею до 0,1202 га для обслуговування споруд критих торгових рядів за адресою: вул. Живова  Митрополита Шептицького та зобовязано останнього в шестимісячний термін подати на затвердження проект землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки.
		У 2015 році ПП «Нива&К» звернулось до ОСОБА_2 міської ради щодо питання реєстрації права власності на криті торгові ряди по вул. Живова, 9  Шептицького, у відповідь на що міська рада повідомила, що для отримання свідоцтва про право власності на обєкт нерухомого майна та державної реєстрації права, позивачу необхідно звертатись у відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби ОСОБА_2 міського управління юстиції Тернопільської області, у звязку з запровадженням з 01 січня 2013 року нової системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у відповідності до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (лист вих.№9255/08-Ю від 11.09.2015 року).
		Докази звернення ПП «Нива&К» до реєстраційної служби ОСОБА_2 міського управління юстиції Тернопільської області у матеріалах справи відсутні.
		14 вересня 2015 року Приватне підприємство «Нива&К» звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_2 міської ради про визнання права власності на приміщення «Криті торгові ряди», що розташовані по вул. Живова, 9  вул. Шептицького у м. Тернополі на підставі ст.392 ЦК України.
		 
		Щодо звернення прокурора з апеляційною скаргою в інтересах держави, колегія суддів зазначає наступне:
		Відповідно до ч.1 ст.29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України, про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва.
		Так, у відповідності з ч.ч.1, 3 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший субєкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі №1-1/99 визначено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
		З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у суспільних відносинах.
		Звертаючись з апеляційною скаргою, заступник прокурора Тернопільської області зазначає, що внаслідок прийняття оскаржуваного рішення позивач  Приватне підприємство «Нива&К» набуло прав, що передбачені ч.2 ст.134 ЗК України лише для власника нерухомого майна, насамперед право отримати безоплатно та без проведення земельних торгів у користування на умовах оренди земельну ділянку комунальної власності, та як наслідок досягнув неправомірних переваг перед іншими субєктами господарювання.
		Як було зазначено вище, 18 серпня 2015 року рішенням ОСОБА_2 міської ради №6/61/244 Приватному підприємству «Нива&К» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 5 років площею до 0,1202 га для обслуговування споруд критих торгових рядів за адресою: вул. Живова  Митрополита Шептицького та зобовязано останнього в шестимісячний термін подати на затвердження проект землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки.
		З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо субєктів, що долучена до апеляційної скарги, вбачається, що за позивачем зареєстроване право оренди земельної ділянки (кадастровий номер 6110100000:12:017:0126) площею 0,1202 га, що знаходиться по вул. Живова  Митрополита Шептицького у м. Тернополі з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
		У відповідності з п.34 ст.26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» та ч.1 ст.6 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» захист інтересів держави у сфері земельних відносин та містобудування належить до компетенції органу місцевого самоврядування.
		Зважаючи на все наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що в даному випадку прокурором доведено необхідність представництва інтересів держави в суді та підставність звернення прокурора до суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Тернопільської області від 02 жовтня 2015 року по справі №921/966/15-г/13 з метою захисту інтересів держави.
		 
		Отже, як зазначалось вище, оскаржуваним рішенням позов ПП «Нива&К» про визнання права власності на приміщення «Криті торгові ряди», що розташовані по вул. Живова, 9  вул. Шептицького у м. Тернополі, задоволено, однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, з огляду на наступне:
		Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Згідно ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 ст.16 ЦК України передбачено способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких, визнання права (п.1).
		Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		При цьому, стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
		Особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності в порядку ст.392 ЦК України у двох випадках: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобовязальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобовязальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобовязального права); 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		Передумовою для застосування ст.392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Наприклад, позов про визнання права власності у разі втрати документа, що засвідчує право власності особи на річ, подається за відсутності можливості одержати у відповідних органах дублікат правовстановлюючого документа.
		Верховним судом України у «Аналізі деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ» розяснено, що позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником. Часто позови про визнання права власності в порядку ст.392 ЦК подаються, коли особа не є власником, але бажає ним стати, наприклад на безхазяйну річ, на обєкт самочинного будівництва, за набувальною давністю, в порядку спадкування. Також має місце предявлення позовів про визнання права власності на новостворене чи реконструйоване нерухоме майно, щоб спростити чи уникнути встановленої законодавством досить тривалої в часі та фінансово затратної процедури оформлення прав на це майно. Оскільки набуття права власності регулюється окремими нормами і зазначені вище позови заявляються формально не для визнання, а для набуття права власності, задоволені вони бути не можуть.
		Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.
		З наведеного вище вбачається, що позивач звернувся до суду з даним позовом не про визнання його права власності на спірне майно, а з метою набуття такого права шляхом прийняття судом позитивного рішення. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що останній вже є власником обєкта, право власності на який він просить визнати в порядку ст.392 ЦК України, а також не доведено, що відповідач  ОСОБА_2 міська рада не визнає його права власності на спірне майно.
		При цьому, листом за вих.№9255/08-Ю від 11.09.2015 року міська рада лише зазначила позивачу про запровадження  з 01 січня 2013 року нової системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у відповідності до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», однак, не заперечила права власності позивача на спірне майно.
		Одночасно, з матеріалів справи не вбачається, що у позивача вже наявне право власності на спірне майно, однак, втрачено документ, який засвідчує таке право власності.
		Враховуючи наведене, до спірних правовідносин не можливо застосувати норми ст.392 ЦК України, за відсутності обставин, з якими закон повязує можливість визнання права власності особи, яка звертається до суду на належне їй майно.
		 
		Крім того, як вбачається з оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд визнав за позивачем право власності на приміщення «Криті торгові ряди», що включають в себе металевий ангар з кіосками в кількості 64 шт. та ряд кіосків в кількості 56 шт., що розташовані на куті вулиць Живова, 9  вул. Шептицького у м. Тернополі, посилаючись, серед іншого, на ст.331 ЦК України.
		З приводу наведеного, колегія суддів зазначає наступне:
		Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		У відповідності з ч.1 ст.331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
		Як уже зазначалось вище, позивач звертався до міської ради щодо питання реєстрації права власності на спірне майно, у відповідь на що міська рада повідомила про необхідність звернення у відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби ОСОБА_2 міського управління юстиції Тернопільської області, у звязку з запровадженням з 01 січня 2013 року нової системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у відповідності до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		Вважаючи спірне майно нерухомим, позивач не звертався до відповідних органів з метою державної реєстрації такого майна, натомість звернувся з даним позовом до суду з метою набуття такого права в судовому порядку.
		Слід зазначити, що судове рішення за загальним правилом не є підставою виникнення права власності. Відповідно до ч.5 ст.11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Наприклад: відповідно до ст.335 ЦК про передачу за рішенням суду в комунальну власність безхазяйної нерухомої речі; в порядку, встановленому ст.376 ЦК, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за рішенням суду.
		Щодо моменту виникнення права власності на новостворене нерухоме майно встановлені особливості, передбачені ч.2 ст.331 ЦК, відповідно до якої право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту прийняття його до експлуатації (прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів регулюється відповідним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року №461). Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (систему органів державної реєстрації прав становлять центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, та структурні підрозділи територіальних органів Міністерства юстиції України, які забезпечують реалізацію його повноважень та є  органами державної реєстрації прав  ст.6 Закону №1952-ІV).
		Положення ч.2 ст.331 ЦК слід розуміти у системному звязку із положенням ст.182 ЦК щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає винятків. Як правило, всі обєкти нерухомого майна, зважаючи на свою специфіку, після завершення будівництва підлягають прийняттю до експлуатації та державній реєстрації.
		Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Отже, моментом виникнення права власності на новостворене нерухоме майно є державна реєстрація.
		Відтак, Приватне підприємство «Нива&К» звернулось до суду з даним позовом фактично про набуття права власності на спірне майно, а не про визнання такого права. Визнання права в судовому порядку можливе у випадку коли позивач вже є власником спірного майна, а не бажає набути таке право, зокрема, шляхом прийняття судом позитивного для нього рішення.
		Наведених вище положень місцевий господарський суд не врахував, у звязку з чим неправильно застосував норми матеріального права, а саме: ст.ст.331, 392 ЦК України та дійшов невірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
		Додатково колегія суддів звертає увагу, що Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно  офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст.2).
		Обєкти нерухомого майна мають бути капітального типу (ст.4 Закону), а не тимчасовими, що є характерним для малих архітектурних форм і тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, визначення яких міститься в ст.28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
		Також, відповідно до абз.7 п.4 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року №703, не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, що розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є можливим без їх знецінення та зміни призначення.
		Як вбачається з акту державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом обєкта в експлуатацію, затвердженого рішенням виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради №1366 від 31.10.2001 року, в експлуатацію введено криті торгові ряди за адресою: вул. Живова, 9, загальною площею 945,0 кв. м (з кількістю торгових місць закритого типу  43 шт.), що є тимчасовою будівлею, яка збудована згідно з рішенням виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради №588 від 10 вересня 1996 року, при цьому дозвіл на виконання будівельно-монтажних робіт не оформлявся.
		Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що обєкт «Криті торгові ряди», який включає в себе металевий ангар з кіосками та ряд кіосків, є нерухомою будівлею.
		Одночасно судом першої інстанції не враховано, що актом державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом обєкта в експлуатацію введено в експлуатацію «Криті торгові ряди» за адресою: вул. Живова, 9, загальною площею 945,0 кв. м з кількістю торгових місць закритого типу  43 шт., в той час як суд визнав право власності позивача на приміщення «Криті торгові ряди» загальною площею 1274,2 м кв., що включають в себе металевий ангар з кіосками в кількості 64 шт. та ряд кіосків в кількості 56 шт.
		Враховуючи все наведене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно зясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про задоволення позову, визнавши за Приватним підприємством «Нива&К» право власності на приміщення «Криті торгові ряди» загальною площею 1274,2 м кв., що включають в себе металевий ангар з кіосками в кількості 64 шт. та ряд кіосків в кількості 56 шт., що розташовані на куті вулиць Живова, 9  вул. Шептицького у м. Тернополі.
		Статтею 103 ГПК України передбачено право апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, серед іншого, скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.
		З огляду на наведене вище, рішення Господарського суду Тернопільської області від 02 жовтня 2015 року по справі №921/966/15-г/13 слід скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.
		Поряд з тим, колегія суддів звертає увагу, що у мотивувальній частині рішення місцевий господарський суд зазначив, що витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.49 ГПК України, покладаються на позивача, проте, у відповідності до вказаної статті судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. В даному випадку, задоволивши позовні вимоги ПП «Нива&К», не зрозуміло з яких підстав суд залишив витрати по сплаті судового збору за позивачем.
		 
		Враховуючи задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволенні позову, з позивача на користь скаржника слід стягнути 3271,95 грн.  у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги. Судові витрати за подання позову в такому випадку слід залишити за позивачем.
		Керуючись ст.ст.49, 101, 102, 103, 104, 105 ГПК України, суд,
		 
		постановив:
		Апеляційну скаргу Заступника прокурора Тернопільської області задоволити.
		Рішення Господарського суду Тернопільської області від 02 жовтня 2015 року по справі №921/966/15-г/13 скасувати.
		Прийняти нове рішення. У задоволенні позову відмовити.
		 
		 
		Стягнути з Приватного підприємства «Нива&К» (46008, м. Тернопіль, вул. Живова, 9, і.к. 31602695) на користь Прокуратури Тернопільської області (46001, м. Тернопіль, вул. Листопадова, 4, і.к. 02910098) 3271,95 грн.  у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги.
		 
		На виконання постанови місцевому господарському суду видати наказ.
		Матеріали справи №921/966/15-г/13 повернути до Господарського суду Тернопільської області.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
		 
		Повну постанову складено 11.11.2016 року
		 
		Головуючий-суддяЯкімець Г.Г.
		 
		Судді Бонк Т.Б.
		ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...