Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 369/964/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: 16.11.2016. Зареєстровано: 17.11.2016. Забезпечено надання загального доступу: 21.11.2016.
Дата набрання законної сили: 15.11.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 369/964/16-ц   Головуючий у І інстанції Ковальчук Л. М.Провадження № 22-ц/780/4455/16                           Доповідач у 2 інстанції Сліпченко О. І.Категорія 26                                                                                                 15.11.2016      
		<s>                                                                                                                                                                                            </s>
		 
		УХВАЛА
		Іменем України
		15 листопада 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:
		 головуючого: Сліпченка О.І.,
		 суддів: Мережко М.В., Журби С.О.,
		 за участю секретаря: Тимошевської С.І.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа: ОСОБА_3 про визнання кредитного договору, договору іпотеки, договору поруки недійсними, визнання зобов'язань за кредитним договором виконаними, стягнення грошових коштів за договором,-
		Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, вислухавши учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів,- 
		встановила:
		У лютому 2016 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовував тим, що 06 грудня 2006 року між ним таПублічним акціонерним товариством «УкрСиббанк»(надалі ПАТ «УкрСиббанк» та /або Банк) був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав йому, як позичальнику, 64 500 доларів США, що в еквіваленті становить 325 725 грн. Вважав, що укладений кредитний договір суперечить положенням чинного законодавства.
		Просив визнати його зобов'язання за кредитним - виконаними; визнати договір іпотеки № 35889 від 06 грудня 2006 року та договір поруки № 71358 від 06 грудня 2006 року недійсними; стягнути з ПАТ «УкрСиббанк» на його користь переплачені кошти за договором про надання споживчого кредиту в сумі 7949,82 доларів США.
		Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2016 року відмовлено в задоволенні позову .
		У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати в зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове, яким задоволити позовні вимоги .
		Апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
		Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		Згідно ст. 10 п.3 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 п.1 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
		Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише з формальних міркувань. 
		Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
		Постановляючи рішення та відмовляючи в задоволені позову, місцевий суд виходив з того, що кредит виданий позивачу у відповідності до вимог чинного законодавства та згідно статутних положень банку, умови договорів не протирічать нормам Конституції України та Цивільного Кодексу України, а позивач не довів, що оспорювані кредитний договір, договір поруки та договір іпотеки не відповідають вимогам ст. 203 ЦК України і підлягають визнанню недійсними на підставі ст. 215 ЦК України, оскільки умови договорів та необхідні платежі були погоджені сторонами при їх укладенні та визнані такими, що не є несправедливими.
		З такими висновками місцевого суду погоджується і колегія суддів з таких підстав.
		Судом першої інстанції встановлено, що 06 грудня 2006 року між банком, та ОСОБА_2 був укладений Договір про надання споживчого кредиту № 11089723000, відповідно до умов п. 1.1. якого банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (кредитні кошти) в іноземній валюті в сумі 64 500 доларів США та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 325 725 грн. за курсом Національного банку України.
		В подальшому 16 листопада 2009 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено Додаткову угоду № 2 до Договору про надання споживчого кредиту № 11089723000 від 06 грудня 2006 року, відповідно до умов якої сторонами був погоджений строк сплати процентів за кредитним договором.
		В рахунок забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між Банком та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 71358 від 06 грудня 2006 року, відповідно до умов п. 1.1. якого поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_2 усіх його зобов'язань перед кредитором, що виникли з договору про надання споживчого кредиту № 11089723000 від 06 грудня 2006 року, укладеного між кредитором та боржником, в повному обсязі, як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. 
		06 грудня 2006 року між Банком та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір № 35889, відповідно до умов п. 1.1. якого іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно - двокімнатну квартиру загальною площею 61,5 кв.м., житловою площею 33,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Ринкова вартість предмету іпотеки, відповідно до експертного висновку, складеного суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_5, 24 листопада 2006 року, складає 434 300 грн..
		Відповідно до умов п. 1.2. іпотечного договору іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання всіх грошових зобов'язань іпотекодавця за договором про надання споживчого кредиту № 11089723000 від 06 грудня 2006 року.
		Відповідно до ч.3 ст.533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. 
		Згідно ч.2 ст.198 ЦК України, грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
		Законодавчими актами що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є ЗУ «Про банки і банківську діяльність», Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ЗУ «Про Національний Банк України». Зазначені нормативні акти визначають, що банк має право здійснювати свою діяльність на підставі виданої НБУ ліцензії.
		Аналіз положень ст.47 та ст.49 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» та ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» дозволяє зробити висновок, що наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій є достатньою підставою для здійснення Банком операцій з валютними цінностями, в тому числі операцій з використання іноземної валюти як засобу платежу.
		Таким чином, відповідно до положень ЗУ «Про банки і банківську діяльність», банк на підставі банківської ліцензії має право здійснювати кредитування в іноземній валюті, а тому вираження в іноземній валюті грошового зобов'язання за кредитним договором відповідає вимогам законодавства.
		Як передбачено положеннями ст.203 ЦК України, для чинності правочину особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		Зі змісту ч.1 ст.627 ЦК України вбачається, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		На момент укладення кредитного договору позивач був дієздатною особою, чітко розумів і міг керувати своїми діями. Перед підписанням кредитного договору та договору іпотеки позивач був ознайомлений із загальними умовами кредитування, погодився на них, наслідком чого стало підписання останніх та отримання коштів саме в іноземній валюті, згідно заяви про видачу коштів.
		Відповідно до ч.1 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
		У вказаному законі прописана чітка процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування - мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, варіанти його повернення. Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один із оригіналів якого передається споживачеві.
		Таким чином, на підставі вищевикладеного, необхідно зазначити, що застосування ЗУ «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору ЗУ «Про захист прав споживачів» не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.
		Позивач ОСОБА_2 зазначив, що, укладаючи з ПАТ «УкрСиббанк» Кредитний договір у відповідності до вимог ч. 1 ст. 230 ЦК України банк ввів його в оману, який, на його думку, полягає в тому, що банк здійснював по відношенню до нього недобросовісну підприємницьку діяльність та при видачі йому валютного кредиту не передбачив валютні ризики і не врахував його платоспроможність.
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
		Згідно вимог ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Укладаючи кредитний договір, сторона з'ясовує, на яких умовах договір укладається, а відтак з власної ініціативи на момент отримання коштів визначає для себе правила подальшої поведінки, які в подальшому не мають безпідставно змінюватись на вимогу однієї зі сторін. При цьому діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти - гривні, позичальник мав можливість передбачити зміну курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з ситуації в Україні та динаміки зміни курсів з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації. 
		Як зазначав позивач ОСОБА_2, однією з підстав, що стало причиною введення позивача в оману при укладанні кредитного договору, стало порушення банком вимог Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки позивач був позбавлений можливості ознайомитись з умовами кредитування та не міг передбачити можливі ризики при укладанні даного правочину, а банк у свою чергу не перевірив його платоспроможність та видав кредит в іноземній валюті.
		Однак, як вбачається з матеріалів та підтверджено наданими в судовому засіданні поясненнями сторін, позивач ОСОБА_2 добровільно виявив бажання скористатися послугами банку та укласти кредитний договір.
		Доводи позивача ОСОБА_2 про те, що банк ввів його в оману, надаючи йому споживчий кредит, оскільки не перевіривши його платоспроможність, видав кредит в іноземній валюті без відповідного висновку підрозділу управління ризиками, є безпідставними, оскільки позивач не надав суду переконливих та безспірних доказів в їх обґрунтування.
		Доводи позивача та його представника, що кредитний договір, як правочин, вчинено на вкрай невигідних і несправедливих умовах, також не підтверджено належними доказами.
		Також слід зазначити, посилання позивача на ту обставину, що банк не попередив його, як позичальника, про можливі валютні ризики, не може бути підставою для визнання кредитного договору недійсним.
		Крім того, позичальнику ніщо не перешкоджало отримати кредит у національній валюті. Доказів протилежного позивач не надав.
		Дана позиція викладена і в п.16 Постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012 року № 5, саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК України, оскільки зазначене стосується обох сторін договору, й позичальник при належній завбачливості міг виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.
		А відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
		Відповідно до рішення Апеляційного суду Київської області від 20 жовтня 2015 року, яке вступило в законну силу (т.1 а.с. 78-81), встановлені обставини на підставі яких стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за спорююваним кредитним договором.
		Враховуючи вищенаведене, а саме те що позивачем не доведено, що кредитний договір містить несправедливі та дискримінаційні умови, що положення договору надають значну перевагу відповідачу, позбавляючи натомість позивача значного обсягу прав, одночасно встановлюючи жорсткі обов'язки та відповідальність для позивача, а також того, що банком було застосовано нечесну підприємницьку практику, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що підстави для визнання кредитного договору, договору поруки та договору іпотеки недійсними у відповідності до ст.215 ЦК України, на яку посилається позивач, відсутні.
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають встановленим в судовому засіданні обставинам справи і нормам матеріального та процесуального права.
		Доводів, які спростовували б законність і обґрунтованість постановленого судом рішення апеляційна скарга в собі не містить.
		При таких обставинах судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, доказам дана належна правова оцінка, а постановлене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
		Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
		У Х В А Л И Л А:
		 
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
		Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2016 року залишити без змін.
		 
		Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
		 
		 
		 
		 
		Головуючий:
		 
		 
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...