Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 803/1157/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; звільнення з публічної служби.
Надіслано для оприлюднення: 18.11.2016. Зареєстровано: 21.11.2016. Забезпечено надання загального доступу: 23.11.2016.
Дата набрання законної сили: 14.11.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 листопада 2016 року                                                                                      № 876/7286/16
		 
		Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: 
		 
		           головуючого-судді                                                     Сапіги В.П., 
		           суддів:                                                                 Обрізка І.М., Яворського І.О.,
		 
		за участі секретаря судових засідань                          Сердюк О.Ю.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 01.09.2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до прокуратури Волинської області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
		 
		                                                      В С Т А Н О В И В :
		 
		ОСОБА_2 звернувся в суд з адміністративним позовом до прокуратури Волинської області  про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення,  поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 30.06.2016 року наказом №270к його було звільнено з посади начальника управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді  прокуратури області та з органів прокуратури з 30 червня 2016 року на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", у зв'язку із скороченням кількості прокурорів органу прокуратури.
		Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 01.09.2016 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.
		ОСОБА_2, не погодившись з прийнятим рішенням, подав апеляційну скаргу, вважаючи оскаржувану постанову незаконною, яка підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного її вирішення.
		Просить скасувати дану постанову та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.
		При цьому апелянт обґрунтовує та мотивує свої вимоги аналогічно позовним вимогам, одночасно зазначаючи, що прокуратурою Волинської області при звільненні у зв'язку з скороченням чисельності, штату працівників прокуратури Волинської області не дотримано останнім вимоги ст.ст. 40, 42, 49-2 Кодексу законів про працю України.
		За правилами ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з наступних мотивів.
		Стаття 8 Конституції України встановлює, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закон та інші нормативно - правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		Правовий порядок в Україні, за визначенням ст. 19 Конституції України, ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно - технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних програм. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55 Конституції України). Кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь - якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Згідно вимог статті 5-1 КЗпП України однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		Судовим розглядом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 в органах прокуратури працював з 16.01.1996 року. За цей час призначався на посади слідчого-стажиста, старшого слідчого та слідчим в особливо важливих справах прокуратури міста Луцька, помічника прокурора Волинської області з питань нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та прикордонної охорони при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства, старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та прикордонної охорони при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства прокуратури Волинської області, начальника відділу нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими органів прокуратури прокуратури Волинської області, Володимир-Волинським міжрайонним прокурором. З 16.12.2015 призначений на посаду начальника відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури Волинської області, а з 08.02.2016 року обіймав посаду начальника управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури області.
		З набранням 15.07.2015 р. чинності Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р., на виконання статті 14 цього Закону Генеральним прокурором України видано наказ від 12.04.2016 р. № 27ш згідно пункту 1 якого у структурі та штатному розписі прокуратури Волинської області ліквідовано управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури області. До складу управління входили: відділ організації представництва на захист інтересів громадянина або держави; відділ представництва громадян і держави в судах; відділ представництва при виконанні судових рішень, зі штатом 15 оперативних працівників.  Згідно пункту 4 вказаного наказу у структурі та штатному розписі прокуратури області утворено відділ представництва інтересів громадянина або держави в суді та при виконанні судових рішень, зі штатом 11  працівників в т. ч:начальник відділу-1 одиниця, заступник начальника відділу - 1 одиниця, прокурори відділу 9 одиниць. На підставі вищевказаного наказу загальну штатну чисельність прокурорсько-слідчих працівників апарату прокуратури області в кількості 85 одиниць зменшено на дві одиниці та за їх рахунок введено дві посади прокурорів у Луцькій та Ковельській місцевих прокуратурах.
		На виконання вимог  цього наказу ОСОБА_2 14.04.2016 р. був попереджений про звільнення із займаної посади згідно пункту першого ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, про що останній в цей день особисто засвідчив своїм підписом та одночасно відмовився від запропонованих посад начальника відділу підтримання державного обвинувачення в суді прокуратури області та прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області.
		Наказом прокуратури Волинської області №270 к від 30 червня 2016 року ОСОБА_2 звільнено з займаної посади начальника управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури області та з органів прокуратури з 30 червня 2016 року на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням кількості прокурорів органу прокуратури.
		Не погоджуючись із своїм звільнення, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
		Статтею 51 Закону України "Про прокуратуру" визначено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді
		Однією з умов звільнення прокурора з посади згідно пункту 9 частини першої цієї статті є ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. 
		При тому не виключається звільнення прокурорів за правилами Кодексу законів про працю у випадках, коли підстави звільнення є загальними, передбаченими законодавством про працю. В такому разі роботодавцем мають бути дотримані і гарантії при звільненні, передбачені трудовим законодавством.
		Згідно пункту першого ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в т.у числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		Частиною другою ст. 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
		Відповідно до частин 1 та 2 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
		Згідно ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на т.у ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до  статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
		У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов'язані  з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. 
		Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення ч. 1 ст. 40, частин 1, 2 та 3 ст. 49-2 КЗпП України колегія суддів вважає, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
		У справі, що розглядається, підлягає дослідженню питання щодо наявності інших вакантних посад, які відповідно до своєї кваліфікації міг обіймати позивач.
		При дослідженні підстави звільнення позивача на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру", судом встановлено, що під зміною в організації виробництва і праці відповідач пов'язує реорганізацію та скорочення у структурі і штатному розписі прокуратури Волинської області.
		Аналіз норми п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України дає підстави для висновку, що з підстав для розірвання трудового договору за ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливо виділити дві окремі підстави для звільнення працівника - зміни в організації  виробництва і праці шляхом реорганізації підприємства, установи чи організації; зміни в організації  виробництва і праці шляхом скорочення чисельності або штату працівників.
		Під змінами в організації виробництва і праці, які можуть бути підставою для розірвання трудового договору слід розуміти, в тому числі скорочення чисельності або штату працівників, що призводить до скорочення займаної працівником посади та зумовлює його звільнення у випадку неможливості переведення працівника на іншу посаду.
		Відповідач вважає, що реорганізація прокуратури Волинської області полягала саме у ліквідації відповідного структурних підрозділів, однак з таким твердженням погодитись не можна, оскільки вживані у п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України поняття "ліквідація", "реорганізація", "перепрофілювання", "банкрутство", "скорочення чисельності або штату працівників" стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів.
		Поряд з тим судом апеляційної інстанції встановлено і цього не спростовує сторона відповідача, що прокуратура Волинської області як юридична особа не ліквідована, не реорганізована та відповідних відомостей Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не містить.
		Зміна системи органів прокуратури у зв'язку з набранням чинності 15.07.2015 р. Закону України "Про прокуратуру" з набуттям обласними прокуратурами статусу регіональних, не передбачає відмову держави від виконання завдань та функцій такої особи, що є виключною підставою для констатації факту про ліквідацію юридичної особи публічного права.
		Таким чином, наведена обставина може бути підставою для звільнення працівників структурного підрозділу згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України лише з підстав скорочення чисельності або штату працівників, що узгоджується також із нормою ч. 3 ст. 36 КЗпП України, відповідно до якої у разі реорганізації підприємства, установи, організації (злиття, приєднання, поділ чи перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).
		В період з моменту попередження позивача про майбутнє вивільнення до моменту його звільнення з роботи в апараті прокуратури Волинської області були вакантними крім запропонованих посад і інші посади, зокрема і посада прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури, що не заперечується стороною відповідача і стверджується довідкою  прокуратури за № 11/1-460 вих.16 від 15.08.2016 року. 
		При тому колегія суддів вважає, що працівники управління та відділів, які ліквідовано і створено нові відділи відповідно до наказу Генерального прокурора України з тими ж функціями, що і до ліквідації, обов'язок роботодавця в першу чергу запропонувати їм роботу у відділах, які новоутворені, оскільки відповідно до Положення про відділ усі працівники відділу зобов'язані досконало знати Конституцію України, закони України, нормативні акти, накази, інструкції, вказівки Генерального прокурора України та інше. З огляду на це та кваліфікації позивача, останній може виконувати будь-яку роботу та працювати у будь-якому відділі як в апараті прокуратури області так і місцевих прокуратурах не беручи до уваги специфіку роботи відділу.
		За таких обставин суд апеляційної інстанції прийшов до вірного висновку, що відповідачем порушена процедура звільнення позивача, оскільки йому не було запропоновано всіх вакантних посад так і у новоутворених відділах.
		При цьому доводи відповідача про те, що на момент звільнення ОСОБА_5 інших вільних вакансій не було у структурних підрозділах прокуратури Волинської області, в тому числі і новоутворених відділах, не заслуговують на увагу, оскільки відповідний обов'язок роботодавця виникає не в момент звільнення працівника, а з часу його офіційного попередження про наступне вивільнення.  
		Так, із матеріалів адміністративної справи вбачається, що вакансії у новоствореному відділі представництва інтересів громадянина або держави в суді та при виконанні судових рішень були заповнені відразу після прийняття до виконання Наказу №27ш, а саме 14.04.2016 року. Проте будь-яких доказів, як б підтверджували неможливість запропонувати позивачу вакантні посади відповідачем суду надано не було як і не спростовано ту обставину, що останній не мав можливості перевести позивача за його згодою на одну із посад у даному відділі.  
		Відповідно до ч. 1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
		Пунктами 1, 3 ч. 2 цієї ж статті також визначено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: сімейним - при наявності двох і більше утриманців; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.
		Як видно з  наданих наказів прокурори Волинської області від 14.04.2016 року працівники з значно меншим стажем роботи, меншим класним чином в порівнянні з позивачем переведені до новоутворених відділів.
		Так з матеріалів справи судом встановлено, що позивач працює безперервно з 1996 року в органах прокуратури та з 2004 року перебуває на різних адміністративних посадах в класному чині - старшого радника юстиції, що є достатнім для надання переваги при скороченні чисельності працівників прокуратури Волинської області, а також на утриманні має двох неповнолітніх дітей та дружину ОСОБА_4, якій довічно встановлено інвалідність другої групи загального захворювання. 
		Крім того, відповідачем не доведено, що позивач ухилявся від виконання своїх обов'язків, має низький професійний рівень, низьку продуктивність праці та не погашені дисциплінарні стягнення. Напротивагу цьому в матеріалах справи наявні відомості щодо надання ОСОБА_2 керівництвом прокуратури різного роду нагороджень за сумлінне виконання посадових обов»язків.
		Таким чином необхідно вказати, що відповідачем при звільненні ОСОБА_2 питання щодо переважного права на залишення на роботі не досліджувалося та не вирішувалося.
		Беручи до уваги наведені нормативно-правові акти та встановлені обставини справи, що підтверджені належними та допустимими письмовими доказами, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не дотримано порядку вивільнення працівника, встановленого статтями  40,  49-2 КЗпП України, а, відтак, оскаржуваний наказ від 30.06.2016 року №270к є протиправним та підлягає скасуванню.
		Частиною 1 ст. 235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		Тобто, поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому ,повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця. Виходячи із положень трудового законодавства незаконно звільнений працівник не поновлюється на попередній роботі лише тоді, коли повністю ліквідоване підприємство, тобто юридична особа. Проте така підстава у нашому випадку відсутня.
		Приймаючи рішення в даній справі, суд також керується постановою Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06.11.1992 року, із змінами, відповідно до якої, діяльність судів по розгляду справ цієї категорії повинна спрямовуватися  на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій,  на  зміцнення  трудової та виробничої дисципліни, на виховання  працівників  у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці.
		Отже, при вирішенні питання щодо поновлення позивача на роботі колегія суддів виходить із того, що оскаржуваний наказ про звільнення від 30.06.2016 року №270к підлягає визнанню протиправним та скасуванню, відповідно, позивач повинен бути поновлений на посаді з якої він незаконно звільнений з 30.06.2016 року. 
		Разом з тим, суд звертає увагу на те, що, в разі відсутності посади позивача (з об'ємом повноважень, які існували на дату звільнення) роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику іншу посаду відповідно до його кваліфікації, а в разі незгоди працівника на іншу роботу, роботодавець зобов'язаний виконати судове рішення, здійснивши відповідні зміни в організації праці.
		Частиною 2 ст.235 КЗпП України регламентовано, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. 
		При цьому в розумінні ст.235 КЗпП України вимушеним прогулом є час з дня незаконного звільнення працівника (переведення на іншу роботу (посаду)) до дня ухвалення судом рішення про поновлення працівника на попередній роботі (посаді).
		Згідно із ч.4 п.32 Постанови оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул і за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника. Висновок суду про наявність вини працівника (не з'являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.
		Заробітна плата за час вимушеного прогулу, який мав місце до постановлення рішення про поновлення на роботі, стягується з роботодавця з розрахунку середнього заробітку працівника, який визначається відповідно до ст.27 Закону «Про оплату праці» і «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
		Із пункту 5 Порядку №100, вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
		Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
		Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
		Згідно з довідкою прокуратури Волинської області від 11.08.2016 року №18-194вих-16 вбачається, що середньомісячний заробіток за квітень-травень 2016 року ОСОБА_2 складає 15096,80 грн. 
		Для визначення середньоденного заробітку необхідно заробіток за два місяці (квітень та травень) поділити на робочі дні в цих місяцях, що становить відповідно (30193,60 грн : 40 дн.) 754,84 грн.
		Беручи до уваги поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в даному випадку з 30.06.2016 року по 14.11.2016 року, що становить 95 робочих днів.
		Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу ОСОБА_2, складає 71709,80 грн. (754,84 грн х 95 дн.). 
		Відповідач, як податковий агент згідно норм Податкового Кодексу України та як страхувальник згідно Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», зобов'язаний виплатити позивачеві суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 71709,80 грн., утримавши із нього при виплаті податок з доходів фізичних осіб, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та військовий збір.          
		Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
		А відтак, колегія суддів дійшла висновку про допущення постанови суду в цих частинах до негайного виконання.
		Щодо судових витрат, то відповідно до вимог ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України такі відшкодовуються позивачу в повному обсязі.
		Що стосується позову в частині вимог про відшкодування моральної шкоди, то суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на встановлені обставини та норми права. 
		Статтями 23 та 1167 Цивільного кодексу України визначено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка відшкодовується незалежно від майнової шкоди.
		Виходячи з положень ст. 23 Цивільного кодексу України слід зауважити, що моральна шкода полягає:у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; - у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
		Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
		Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		Оскільки позивачем не було обґрунтовано в чому полягає ця шкода, не доведено факту завдання йому моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу та не надано цьому належних доказів, колегія суддів погоділяє висновк суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення даного позову в цій частині вимог.
		Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративний справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, постанова не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому у відповідності до вимог ст. 202 КАС України апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково. 
		Керуючись  ч.3 ст. 160, ст.196, п.3 ч.1 ст. 198, ст.202, ст.205,  ст.207, ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції 
		 
		                                                          ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. 
		 
		Скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18.02.2016 року у справі № 803/58/16 та прийняти нову постанову про часткове задоволення позовних вимог.
		 
		Визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Волинської області за №270к від 30.06.2016 року про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді  прокуратури Волинської області.
		 
		Поновити ОСОБА_2 на посаді начальника управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді  прокуратури Волинської області з 30.06.2016 року.
		 
		Стягнути з прокуратури Волинської області на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 30.06.2016 року по 14.11.2016 року включно в сумі 71709 (сімдесят однієї тисячі сімсот дев»ять ) гривень 80 копійок, без урахування податків і зборів.
		 
		Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді  прокуратури Волинської області та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць (15096,80 грн)- допустити до негайного виконання.
		 
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань прокуратури Волинської області на користь ОСОБА_2, проживаючого в АДРЕСА_1 судовий збір в сумі 1157 (однієї тисячі ста п»ятдесяти семи ) гривень 55 копійок.
		 
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови  в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.
		 
		Головуючий суддя                                                                         В.П. Сапіга
		 
		Судді                                                                                               І.О. Яворський
		 
		                                                                                                        І.М. Обрізко
		Повний текст виготовлено 17.11.2016р.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...