Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 915/1021/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Захисту права власності; визнання незаконним акта, що порушує право власності.
Надіслано судом: 20.12.2016. Зареєстровано: 26.12.2016. Забезпечено надання загального доступу: 28.12.2016.
Дата набрання законної сили: 20.03.2017
Результат оскарження 20.03.2017 Одеський апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		======================================================================
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 13 грудня 2016 року                                                                                 Справа №  915/1021/16 
		                                                               м. Миколаїв 
		Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О., 
		за участю представника 1-го позивача  ОСОБА_1 дов. № 8/16 від 02.07.2016
		представник 2-го позивача в судове засідання не зявився, 
		представник 1-го відповідача в судове засідання не зявився, 
		представник 2-го відповідача в судове засідання не зявився, 
		за участю представника 3-го відповідача  ОСОБА_2 дов. № 994 від 29.12.2015
		в засіданні приймає участь прокурор  Бескровна І.І. посв. № 035058 від 13.08.2015
		розглянувши у відкритому судовому засіданні  справу,
		За позовом: Прокурора Миколаївської області (54030, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28) в інтересах держави в особі 
		         Кабінету Міністрів України, 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2;
		       Міністерства аграрної політики та продовольства України, 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24
		До 1-го відповідача: Виконавчого комітету Врадіївської селищної ради, Миколаївська область, Врадіївський район, смт. Врадіївка, вул. Героїв Врадіївщини, 126;
		До 2-го відповідача:  Врадіївської селищної ради, Миколаївська область, Врадіївський район, смт. Врадіївка, вул. Героїв Врадіївщини, 126;
		До 3-го відповідача: Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо  зернова корпорація України, 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1 
		про: - визнання незаконним та скасування рішення;
		       -визнання недійсними свідоцтв про право власності. 
		 
		                                                              встановив:
		        Прокурор Миколаївської області в інтересах держави в особі  Кабінету Міністрів України та  Міністерства аграрної політики та продовольства України звернувся  до Господарського суду Миколаївської області з позовними вимогами про:
		-визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету
		Врадіївської селищної ради № 5 від 21.12.2011;
		-визнання недійсним та скасування свідоцтва серії САЕ № 484836 від
		25.01.2012 про право приватної власності на комплекс нежитлових будівель загальною площею 19931,8 кв.м. по вул. Героїв Врадіївщини, 12, смт. Врадіївка за Публічним акціонерним товариством Державна продовольчо  зернова корпорація України;
		          - визнання недійсним та скасування свідоцтва серії САЕ № 484835 від 25.01.2012 про право приватної власності на комплекс нежитлових будівель загальною площею 26   739,10 кв.м. по вул. Привокзальна, 5-в, смт. Врадіїіка за Публічним акціонерним товариством Державна продовольчо  зернова корпорація України.
		           В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що виконавчим комітетом Врадіївської селищної ради за відсутності рішення власника про зміну правового режиму майна ПАТ «Державна продовольчо - зернова компанія» з державної у приватну власність, при наявності заборони на приватизацію майна Врадіївського елеватору прийнято рішення № 5 від 21.12.2011, яким фактично змінено правовий режим майна та порушено права власника майна - Кабінету Міністрів України. Вказує, що казане рішення суперечить законодавству, порушує цивільні права та інтереси держави. Зазначає, що свідоцтва про право приватної власності серії САЕ № 484836 та САЕ № 484835 від 25.01.2012 на комплекси нежитлових будівель загальною площею 19931,8 кв.м. та 26739,10 кв.м. по вул. Героїв Врадіївщини, 12 та вул. Привокзальній, 5-в у смт. Врадіївка видані на підставі рішення виконавчого комітету Врадіївської селищної ради № 5 від 21.12.2011, яке прийнято з порушенням вимог законодавства, тому  свідоцтва про право власності підлягають визнанню недійсними, оскільки відсутні правові підстави набуття ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» права приватної власності на зазначені комплекси нежитлових будівель. Незаконне оформлення права приватної власності на обєкти нерухомого майна Врадіївського елеватору за ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» порушує інтереси держави у сфері реалізації прав власника обєкта державної власності, повязаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними.
		          Виконавчий комітет Врадіївської селищної ради у наданому відзиві на позовну заяву позовні вимоги визнає у повному обсязі. Вказує, що виконавчий комітет Врадіївської селищної ради при прийнятті рішення № 5 від 21.12.2011 не мав на меті порушення інтересів держави у сфері реалізації прав власника обєктів державної власності, повязаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, а прийняв рішення не врахувавши змін в законодавчих актах, які мають суто галузеву спрямованість. 
		          Кабінет Міністрів України підтримує позов прокурора та зазначає, що згідно законодавства, що діяло на час виникнення спірних правовідносин, Кабінет Міністрів України не міг отримати інформацію щодо видачі ПАТ Державна продовольчо  зернова корпорація України свідоцтв про право власності від 25.01.2012 САЕ № 484836, від 25.01.2012 САЕ № 484835 на нежитлові обєкти за адресами Миколаївська область, смт. Врадіївка, вул. Героїв Врадіївщини, 12; Миколаївська область, смт. Врадіїівка, вул. Привокзальна, 5в. 
		           Публічне акціонерне товариство Державна продовольчо  зернова корпорація України у наданому відзиві на позовну заяву  та додаткових поясненнях по справі проти позову заперечує та просить суд відмовити прокурору та позивачам у задоволенні позову. В обґрунтування зазначає, що Державою в особі Кабінету Міністрів України, постановою від 06.06.2011 № 593 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 № 764» стосовно перетворення державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» в акціонерне товариство прийнято рішення про зміну правового режиму майна у спосіб передбачений ст. 85 Господарського кодексу України, зокрема встановлено, що статутний капітал Товариства формується за рахунок майна державного підприємства «Державна продовольчо  зернова корпорація України», а сто відсотків акцій Товариства залишаються у державній власності. Вказує, що Держава в особі Кабінету Міністрів України здійснила обмін одного обєкта права державної власності на інший, а саме передала до статутного капіталу ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» обєкти, перелік яких визначено в постанові Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 № 764, набула в обмін право власності на 100 % акцій товариства, а ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», набула право власності на передане їй майно. 
		        Публічне акціонерне товариство Державна продовольчо  зернова корпорація України надало до суду заяву про сплив строку позовної давності. 
		    Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
		          Кабінетом Міністрів України 11.08.2010 прийнято постанову № 764 від  Про заходи з утворення державного підприємства Державна продовольчо-зернова корпорація України, якою постановлено ліквідувати Дочірне підприємство ДАК «Хліб України» та  утворити Державне підприємство Державна продовольчо-зернова корпорація України.
		          Пунктом 5 вказаної постанови установлено, що статутний капітал підприємства формується шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств компанії ДАК Хліб України, що ліквідуються.
		Згідно Переліку дочірніх підприємств Державної акціонерної компанії «Хліб України», які припиняються шляхом ліквідації, який є додатком до вказаної постанови, у тому числі є Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії Хліб України Врадіївський  елеватор (т. 1 а.с 30, 31). 
		        Так, на виконання пункту 3 Постанови № 764 Кабінету Міністрів України, згідно акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу № 11 від 20.01.2011 Комісія з ліквідації Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії Хліб України Врадіївський елеватор передала, а Державне підприємство Державна продовольчо-зернова корпорація України прийняло майновий комплекс у відповідності з додатками до акту приймання - передачі  (том 1 а.с. 49 - 62).
		Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 593 від 06.06.2011 року (том 1 а.с. 32) внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 764 від 11.08.2010 року, а саме перетворено Державне підприємство Державна продовольчо-зернова корпорація України у державне публічне акціонерне товариство Державна продовольчо-зернова корпорація України (ПАТ ДПЗКУ). При цьому зазначено, що повноваження з управління корпоративними правами ПАТ ДПЗКУ здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства. Пунктом 2 вказаної постанови  встановлено, що 100 відсотків акцій державного публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України, які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України;  - державне публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо  зернова корпорація України» не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо. 
		Також, Міністерству аграрної політики та продовольства доручено здійснити у встановленому порядку заходи, пов'язані з перетворенням державного підприємства Державна продовольчо-зернова корпорація України.
		Так, на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 593 від 06.06.2011 року Міністерством аграрної політики та продовольства України був виданий наказ № 325 від 07.07.2011 року Про реорганізацію шляхом перетворення Державного підприємства Державна продовольчо-зернова корпорація України (далі  Наказ № 325), відповідно до якого реорганізовано Державне підприємство Державна продовольчо-зернова корпорація України шляхом його перетворення у Публічне акціонерне товариство Державна продовольчо-зернова корпорація України (том 1 а.с. 40, 41). Згідно п. 4 Наказу № 325 від 07.07.2011 року, статутний капітал товариства формується на базі майна державного підприємства «Державна продовольчо  зернова корпорація України». 
		Як вбачається з акту оцінки майна Державного підприємства Державна продовольчо-зернова корпорація України  від 26.09.2011 року статутний капітал публічного акціонерного товариства станом на липень 2011 року складає 867 717 000,00 грн. (том 1 а.с. 134-138).
		У подальшому Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 634 від 17.11.2011 року Про деякі питання діяльності Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України (том 1 а.с. 43):
		- створено Публічне акціонерне товариство Державна продовольчо-зернова корпорація України шляхом перетворення державного підприємства «Державна продовольчо  зернова корпорація України» та затверджено його Статут;
		- здійснено емісію акцій Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України на весь розмір його статутного капіталу  867 717 000,00 грн. Випущено 8 677 170 простих іменних акцій у бездокументарній формі номінальною вартістю 100,00 грн. кожна
		- створено філії Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України згідно з додатком.
		Згідно переліку філій Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України, що створюються (том 1 а.с. 44), який є додатком до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України № 634 від 17.11.2011 року, створено філію Врадіївський елеватор.
		На підставі акту приймання-передачі майна, майнових прав та обовязків  від 18.11.2011 Державне підприємство Державна продовольчо-зернова корпорація України передало, а Публічне акціонерне товариство Державна продовольчо-зернова корпорація України прийняло станом на 18.11.2011 року майновий комплекс відповідно до додатків (том 1 а.с. 63 - 74).
		У відповідності до статуту ПАТ ДПЗКУ, засновником товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України; акціонерами товариства є, зокрема, держава в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України - до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію акцій товариства (п.п. 1.4, 7.1 статуту). ПАТ ДПЗКУ є правонаступником усіх прав і обовязків ДП ДПЗКУ (пп. 1.6 статуту). До прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України 100 % акцій товариства, які випускаються на величину його статутного капіталу, є власністю держави (пп. 6.6 статуту). Статутний капітал товариства становить 867717000 грн. та формується за рахунок вартості майна, переданого йому засновником (пп. 5.1 статуту).
		Відповідно до ст. 167 ГК України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. 
		Статтею 73 ГК України визначено, що майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. 
		Згідно ст. 136 ГК України, право господарського відання є речовим правом субєкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
		Державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворено у випадках та порядку, передбачених законом, на корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство) (ст. 74 ГК України). Особливості створення та діяльності державних акціонерних товариств визначається Господарським кодексом України, законом про державні підприємства, іншими законами (ч.11 ст.81 ГК України).
		Законом України Про акціонерні товариства передбачено, що діяльність державних акціонерних товариств та державних холдингових компаній, єдиним засновником та акціонером яких є держава в особі уповноважених державних органів, регулюється цим Законом, з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами (ч.2 ст.1 Закону).
		У відповідності до ст. 145 ГК України, зміна правового режиму майна субєкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.
		Відповідно до п. 4 ст. 5 Закону України Про управління обєктами державної власності, зміна державної форми власності може відбуватися виключно шляхом приватизації.
		Управління обєктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші субєкти. Види майна, що може перебувати виключно у державній власності, відчуження якого недержавним субєктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій, визначаються законом (п.п.1, 2, 5 ст. 141 ГК України).
		Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що держава в особі Кабінету Міністрів України здійснила заходи щодо зміни організаційно-правової форми ДП ДПЗКУ на ПАТ ДПЗКУ, і визначила розмір статутного капіталу останнього, проте майно, на суму вартості якого сформовано статутний капітал, у тому числі спірний комплекс нежитлових будівель Врадіїівського елеватору, ПАТ «ДПЗК України» у власність не передано. Тому звернення філії Врадіївський елеватор ПАТ ДПЗКУ із заявою №442 від 20.12.2011  до голови Врадіївської селищної  ради  про видачу свідоцтва про право власності ПАТ ДПЗКУ на спірне нерухоме майно є безпідставним (т. 1 а.с. 37 38).
		Чинним законодавством України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своє власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні (ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України).
		У відповідності до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Держава забезпечує рівний захист прав усіх субєктів права власності (ст.ст. 15, 386 ЦК України).
		Отже, позовна вимога про  визнання незаконним оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування в частині оформлення права власності на спірну нерухомість за ПАТ ДПЗКУ є обґрунтованою.
		Суд приходить до висновку, що орган місцевого самоврядування  Виконавчий комітет Врадіївської селищної ради, приймаючи оскаржуване рішення, діяв усупереч положенням Конституції та  законодавства України.
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З визначеним Конституцією України правовим порядком кореспондуються положення Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, згідно яких органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції (ч.3 ст.24 Закону). 
		Згідно ст. 326 ЦК України, управління державним майном здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими субєктами.
		У відповідності до  ст. 5 Закону України Про управління обєктами державної власності, Кабінет Міністрів України є субєктом управління, що визначає обєкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також обєкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим субєктам управління, визначеним цим Законом.
		Повноваження щодо управління ПАТ ДПЗКУ, до складу якого входить  філія  «Врадіївський елеватор», згідно постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 року № 593, покладено на Міністерство аграрної політики та продовольства України.
		Статтею 182 ЦК України визначено, що Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобовязаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.                       
		На момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно регулювався Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (далі - Тимчасове положення), затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18.02.2002 року за № 157/6445, у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.07.2010 року № 1692/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 30.07.2010 року № 582/17877.
		Відповідно до п. 1.4  Тимчасового положення, обовязковій  державній  реєстрації підлягає право власності та  інші  речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.
		Згідно п. 2.1 Тимчасового положення, для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав.
		Органам місцевого самоврядування делеговані повноваження щодо оформлення права власності на нерухоме майно з видачею власникам свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно: фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані обєкти нерухомого майна за  наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом обєкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам; членам житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу, які повністю внесли свої  пайові внески; юридичним особам у разі внесення до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) обєктів нерухомого майна їх засновниками (учасниками); фізичним особам та юридичним особам, які в разі припинення (ліквідації чи реорганізації) юридичної особи отримали у власність у встановленому законодавством порядку нерухоме майно юридичної особи, що припиняється; фізичним особам та юридичним особам, що вийшли зі складу засновників (учасників) юридичної особи за рішенням учасників або органу, уповноваженого на це установчими документами, і отримали у власність обєкт нерухомого майна, переданий їм; інвесторам, які у результаті інвестиційної діяльності отримали у власність обєкт нерухомого майна або його частину на підставі документів, установлених законодавством, що підтверджують набуття у власність закріпленого за інвестором обєкта інвестування; реабілітованим громадянам, яким повернуто у власність належні їм обєкти нерухомого майна, за умови надання рішення комісії з реабілітації про повернення цього майна; фізичним та юридичним особам у разі виділення окремого обєкта нерухомого майна зі складу обєкта нерухомого майна, що складається із двох або більше обєктів (будинків, будівель або споруд), окрім випадків, коли такі обєкти є приналежністю головної речі, складовою частиною речі або утворюють з іншими обєктами складну річ;  фізичним та юридичним особам у разі обєднання  двох або більше суміжних обєктів нерухомого майна; фізичним та юридичним особам на обєкти нерухомого майна, які в установленому порядку переведені з житлових у нежитлові і навпаки, за умови надання рішення відповідного органу; фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують право власності на обєкти нерухомого майна та не віднесені до правовстановлювальних документів, передбачених у додатку 2 до Положення. Підготовку документів для видачі свідоцтва про право власності за дорученням органів місцевого самоврядування та інших органів відповідно до законодавства можуть проводити БТІ (п. 8.1 Тимчасового положення). 
		Отже, приймаючи оскаржуване рішення Виконавчий комітет Врадіївської селищної ради не зясував належності права власності на спірну нерухомість і безпідставно визнав на неї право приватної власності за ПАТ ДПЗКУ, тобто діяв за відсутності підстав, передбачених законодавством України.  
		Щодо позовних вимог у частині визнання недійсним та скасування спірних свідоцтв, суд приходить до наступного.
		У відповідності  до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, субєктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
		Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, зокрема такий спосіб як відновлення становища, яке існувало до порушення.
		Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
		Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсними свідоцтв про право власності. Окрім того, свідоцтво про право власності є правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація права власності (п. 3 ч. 1 ст. 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень), а тому, як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав у судовому порядку, може бути предметом розгляду в господарських судах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 року у справі № 911/3396/14.
		Оскільки судом визнано незаконним  та скасовано рішення виконавчого
		комітету Врадіївської селищної ради № 5 від 21.12.2011 на підставі якого ПАТ ДПЗКУ видано свідоцтво серії САЕ № 484836 від 25.01.2012 про право приватної власності на комплекс нежитлових будівель загальною площею 19931,8 кв.м. по вул. Героїв Врадіївщини, 12, смт. Врадіївка та свідоцтво серії САЕ № 484835 від 25.01.2012 про право приватної власності на комплекс нежитлових будівель загальною площею 26 739,10 кв.м. по вул. Привокзальна, 5-в, смт. Врадіїіка, то вимога про визнання незаконними та скасування вказаних свідоцтв також є обґрунтованою, оскільки вказані свідоцтва видані на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування, і їх дія порушує право власності держави на вказану нерухомість.
		Враховуючи викладене, суд відхиляє твердження ПАТ ДПЗКУ про те, що держава в особі Кабінету Міністрів України, передавши до статутного капіталу ПАТ ДПЗКУ спірні обєкти, в обмін набула право власності на 100 % акцій ПАТ ДПЗКУ, а останнє  право власності на передане йому майно.
		        При цьому, Публічне акціонерне товариство Державна продовольчо  зернова корпорація України надало до суду заяву про сплив строку позовної давності. 
		        Згідно  ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила ( ч. 1 ст. 261 ЦК України). 
		Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту вільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність.
		Отже,   до   даного   спору   застосовується   загальна   позовна   давність тривалістю у три роки.
		Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року у справі № 6-68цс15, яку прийнято на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах зазначив, що оскільки держава зобовязана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.
		Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), зазначає, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20.09.2011 р. за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії; п. 51 рішення від 22.10.1996 р. за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства).
		За змістом ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком предявлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими субєктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи  носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку предявлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі предявлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Статтею 36 Закону України Про прокуратуру та ч. 2 ст. 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо. Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені статтею 46 ЦПК України, згідно якої органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обовязки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду. Прокурор, який бере участь у справі, має обовязки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (правова позиція, викладена у постанові судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 01.07.2015 р. у справі № 6-178цс15).
		 Оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органів державної влади, права та інтереси яких він захищає, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор (правова позиція, викладена у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 13.05.2015    р. у справі №    3-126гс15).
		З позовом у справі, звернувся прокурор в інтересах центральних органів виконавчої влади, тому позовну давність належить обчислювати від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідалися або мали довідатися позивачі, а не прокурор.
		Згідно ст. 1 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідношень, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Згідно ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідношень, державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом.
		Згідно ст. 6 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідношень, держателем Державного реєстру прав є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної реєстрації прав - Міністерство юстиції України.
		Відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, яке затверджене Указом Президента України від 06.04.2011 року №395/2011, Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
		У відповідності до вимог Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ПАТ ДПЗКУ зареєстровано право приватної власності на комплекс нежитлових будівель за адресою: Миколаївська обл., Врадіїіїський район, смт. Врадіївка,  вул. Героїв Врадіївщини, 12, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав від 25.01.2012, а також право приватної власності на комплекс нежитлових будівель за адресою: Миколаївська обл., Врадіїіїський район, смт. Врадіївка, вул. Привокзальна, 5-в, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав від 25.01.2012 (т. 1 а.с. 46,48).
		           Отже, з 25.01.2012 Кабінету Міністрів України в особі Міністерства юстиції України було відомо або могло бути відомо про реєстрацію за ПАТ ДПЗКУ права приватної  власності на спірні обєкти.
		Також, ПАТ ДПЗКУ утворено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 6 червня 2011 року № 593 Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів  України від   11.08.2010 року № 764  шляхом  перетворення державного підприємства Державна продовольчо-зернова корпорація України у акціонерне товариство публічного типу.
		При цьому встановлено, що 100 відсотків акцій ПАТ ДПЗКУ, які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України.
		Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 року № 593 повноваження  з  управління   корпоративними  правами  ПАТ   ДПЗКУ  здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України.
		ПАТ ДПЗКУ надає інформацію Міністерству аграрної політики та продовольства України, як органу, що здійснює управління корпоративними правами ПАТ ДПЗКУ, в тому числі і стосовно реєстрації прав власності на майно.
		Так, листом № 130-2-802/2-15/2032 від 28.03.2012 року ПАТ ДПЗКУ надавало Міністерству аграрної політики та продовольства України інформацію про отримання свідоцтва на право приватної власності серії САЕ № 484836 від 25.01.2012 року та свідоцтва на право приватної власності серії САЕ № 484835 від 25.01.2012 року (том 1 а.с. 169-173).
		Твердження відповідача узгоджуються зі змістом доданого до заяви про застосування строку позовної давності зазначеного вище листа ПАТ ДПЗК України.
		Доказом надіслання зазначеного листа Міністерству аграрної політики та продовольства України є журнал реєстрації вихідної кореспонденції (том 1 а.с. 174-176).
		Таким чином, Міністерству аграрної політики та продовольства України з 28.03.2012 року  було відомо про реєстрацію за ПАТ ДПЗКУ права приватної власності на спірні обєкти.
		Як вбачається з матеріалів справи Прокурор звернувся до суду з позовною заявою 22.09.2016 року, тобто після спливу строку, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Посилання прокурора на п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів є безпідставним, оскільки п. 4.1 вказаного Пленуму застосовується в том випадку коли прокурор є позивачем у справі, в даній позовній заяві прокурор є заявником. 
		Суд відхиляє доводи Міністерства аграрної політики та продовольства України та Кабінету Міністрів України, що останнім про порушення права держави на спірну нерухомість стало відомо із повідомлення прокурора лише у квітні 2016 року при проведенні вивчення стану законності у сфері державної власності, і тому з цього часу належить обчислювати строк позовної давності, тому що Міністерство аграрної політики та продовольства України є органом, на який покладено обовязок управління корпоративними правами ПАТ ДПЗКУ, зобовязаний забезпечити належне правове регулювання діяльності ПАТ ДПЗКУ, і відповідальний перед Кабінетом Міністрів України за таку свою діяльність.  
		            Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у звязку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі. 
		           Частиною 5 ст. 49 ГПК України визначено, що - суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 
		              Керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 82, 82-1, 84, 85 ГПК України, господарський суд, -  
		                                                   ВИРІШИВ:
		 
		1.У задоволенні позовних вимог відмовити.
		 
		            Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
		Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.
		Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
		 
		                                                                          
		                                 Повне рішення складено та підписано 19.12.2016 р.
		 
		Суддя                                                                                                      Н.О. Семенчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...