Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2604/19652/12 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 01.02.2017. Забезпечено надання загального доступу: 03.02.2017.
Дата набрання законної сили: 25.01.2017
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
		 
		 
		Справа № 11/796/37/2017 Головуючий у суді першої інстанції ОСОБА_1 
		Категорія  ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2 
		 
		У Х В А Л А
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		25 січня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
		головуючого судді ОСОБА_2 
		суддів  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 
		за участю прокурора ОСОБА_5 
		захисника ОСОБА_6 
		засудженої  ОСОБА_7 , 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві, в режимі відеоконференції з Уманською виправною колонією УДПтС України в Черкаській області № 129, апеляцію захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_7 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2013 року
		В С Т А Н О В И Л А:
		цим вироком 
		ОСОБА_7 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в 
		м. Києві, не працює, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судима:
		- 26 червня 2012 року Дніпровським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 309, ч. 2 
		ст. 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна і на підставі ст. 75 КК України звільнена від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки; 
		- 01 серпня 2012 року Голосіївським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 680 грн.,
		засуджена за:
		- ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік;
		- ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 
		6 місяців.
		На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців.
		На підставі ст. 71 КК України, до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 
		26 червня 2012 року і остаточне покарання за сукупністю вироків визначено
		ОСОБА_7 у виді позбавлення волі на строк 5 років 2 місяці з конфіскацією всього належного їй майна.
		Судом вирішено питання щодо речових доказів у кримінальній справі.
		 
		Як встановив суд першої інстанції у вироку, ОСОБА_7 06 серпня 2012 року, приблизно о 12 год. 30 хв., знаходячись в приміщенні магазину «Трикотаж для пані», розташованого по вул. Попудренко, 7-А в м. Києві, скориставшись тим, що за її діями ніхто не спостерігає, таємно викрала зі стенду вказаного магазину майно ОСОБА_8 , а саме жіночу сукню «Indiano-Natural», вартістю 270 грн., після чого з місця скоєння злочину зникла, але в невдовзі була затримана працівниками міліції, а викрадене в неї було вилучено.
		Крім того, в цей же день, приблизно о 13 год., ОСОБА_7 , знаходячись в приміщенні магазину «Жіночі радощі», розташованого по вул. Попудренко, 7-А в м. Києві, скориставшись тим, що за її діями ніхто не спостерігає, повторно таємно викрала зі стенду торгового залу майно ОСОБА_9 , а саме жіночу сукню, вартістю 289 грн., та, не оплативши товар, намагалася непомітно винести за територію магазину. Проте,  ОСОБА_7 , виконавши всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, не змогла довести свій злочинний умисел до кінця з причин, що не залежали від її волі, оскільки була помічена та затримана продавцем магазину.
		 
		В апеляції захисник ОСОБА_6 , не оспорюючи фактичні обставини справи, встановлені судом і викладені у вироку, доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочинів та правильність кваліфікації її діянь, посилаючись на суворість призначеного покарання та неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити вирок суду першої інстанції та призначити ОСОБА_7 більш м`яке покарання, не пов`язане з триманням в умовах ізоляції, із застосуванням ст. 75 КК України.
		В обґрунтування своїх доводів захисник зазначає, що при призначенні ОСОБА_7 покарання суд не взяв до уваги обставини, передбачені ст. 66 КК України, які його пом`якшують, зокрема те, що ОСОБА_7 повністю визнала свою вину у вчиненні злочинів, щиро розкаялася, усунула заподіяну шкоду (відсутність жодних претензій зі сторони потерпілих), позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, має на утриманні малолітню дитину.
		Звертаючи увагу на те, що в матеріалах кримінальної справи відсутні докази засудження ОСОБА_7 Печерським районним судом м. Києва 31 січня 2011 року за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України, захисник вважає безпідставним посилання суду у мотивувальній частині вироку на призначення їй остаточного покарання на підставі ст. 71 КК України з урахуванням цього вироку, а, з огляду на те, що санкцією ч. 2 ст. 185 КК України не передбачено додаткове покарання у виді конфіскації майна, неправильним застосування до засудженої цього виду покарання.
		 
		Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення засудженої та її захисника, котрі підтримали подану апеляцію, але зауважили, що у разі неможливості застосування положень ст. 75 КК України, вони просять пом`якшити ОСОБА_7 призначене судом першої інстанції покарання у виді позбавлення волі до мінімального, позицію прокурора, який вважав вирок суду законним і обґрунтованим, а тому просив відмовити в задоволенні апеляції, вивчивши матеріали справи та доводи апеляції, провівши судові дебати та надавши засудженій останнє слово, колегія суддів приходить до висновку, що апеляція захисника ОСОБА_6 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		 
		Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), а також у закінченому замаху на таємне викрадення майна, вчиненому повторно, за обставин, наведених у вироку, підтверджуються наявними у справі доказами і в апеляції не оспорюються, а тому колегія суддів, відповідно до вимог ст. 365 КПК України 1960 року, не перевіряє висновки суду першої інстанції, які стосуються фактичних обставин справи.
		Дії засудженої ОСОБА_7 , виходячи з визнаних судом доведених фактичних обставин справи, вірно кваліфіковані за ч. 1 ст. 185, ч.2 ст.15, ч. 2 ст. 185 КК України.
		 
		Що стосується доводів апеляції захисника про суворість призначеного ОСОБА_7 покарання, неправильне застосування судом положень Закону України про кримінальну відповідальність, то вони не заслуговують на увагу, оскільки покарання ОСОБА_7 судом першої інстанції призначено у відповідності з вимогами ст.ст. 65, 70, 71 КК України. 
		Так, при призначені ОСОБА_7 покарання за вчинені нею злочини, передбачені ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України, судом першої інстанції на виконання вимог ст. 65 КК України обґрунтовано враховано ступінь їх тяжкості, стадію вчинення, відношення засудженої до своїх дій, яка хоча частково визнала свою вину, проте розкаялася у вчиненому, відсутність обставин, які обтяжують покарання, особу винуватої, котра раніше судима і вчинила нові злочини в період іспитового строку, встановленого попереднім вироком, не займається суспільно-корисною працею, розлучена, має на утриманні малолітню дитину та є вагітною, за місцем проживання характеризується позитивно, та їй призначено покарання за кожен злочин окремо у виді позбавлення волі в розмірі, мінімальної та наближеному до мінімальної межі, встановленої у санкції інкримінованих їй злочинів, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 63 КК України, та застосовано принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим при призначенні покарання за правилами ст. 70 КК України.
		 
		З матеріалів кримінальної справи також убачається, що вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 26 червня 2012 року ОСОБА_7 засуджена за ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією всього майна та на підставі ст. 75 КК України звільнена від відбування основного та додаткового покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.
		Врахувавши, що ОСОБА_7 вчинила нові злочини під час іспитового строку за цим вироком, суд на законних підставах у відповідності до вимог ч. 1, ч. 4 ст. 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків призначив засудженій у виді позбавлення волі більше невідбутої частини покарання за попереднім вироком, обґрунтовано застосувавши при цьому вимоги ч. 3 ст. 71 КК України, відповідно до яких призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, та призначив додаткове покарання у виді конфіскації всього майна засудженої, яке на час постановлення цього вироку не виконувалось. 
		За таких обставин, доводи апеляції захисника щодо неправильного застосування судом першої інстанції вимог Закону України про кримінальну відповідальність, в тому числі й щодо призначення додаткового покарання у виді конфіскації всього майна засудженої, не заслуговують на увагу, оскільки прямо суперечать положенням ст. 71 КК України. 
		 
		Що стосується доводів апеляції захисника про те, що в мотивувальній частині вироку суд при обговоренні питання про призначення покарання за правилами ст. 71 КК України, безпідставно послався на вирок Печерського районного суду м. Києва від 31 січня 2011 року, яким ОСОБА_7 не засуджувалася, то, враховуючи, що вимоги ст. 71 КК України судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 остаточного покарання за сукупністю вироків застосовано правильно і, з огляду на зміст резолютивної частини вироку, остаточне покарання їй призначено з урахуванням вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 26 червня 2012 року, яким ОСОБА_7 засуджена за ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 307 КК України до покарання, яке на час вчинення нових злочинів вона не відбула, колегія суддів вважає помилкове посилання суду в мотивувальній частині вироку на вирок Печерського районного суду м. Києва від 31 січня 2011 року опискою, яка не тягне за собою зміну або скасування вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2013 року.
		 
		Прохання апелянта про застосування до покарання ОСОБА_7 ст. 75 КК України не може бути задоволено, оскільки суперечить вимогам цієї норми Закону України про кримінальну відповідальність, оскільки рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути прийнято судом, зокрема при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, а в даному випадку за попереднім вироком ОСОБА_7 вже було призначено покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років, яке вона не відбула, отже за цим вироком покарання у виді позбавлення волі обґрунтовано призначено в більшому розмірі від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком, тобто у відповідності до ч. 4 ст. 71 КК України. 
		Водночас прохання апелянта про зменшення розміру покарання у виді позбавлення волі до мінімально можливого є необґрунтованим, оскільки всі ті дані про особу винуватої, з якими апелянт пов`язує свої вимоги та які відповідають матеріалам кримінальної справи, а це наявність на утриманні малолітньої дитини, позитивна характеристика за місцем проживання та каяття у вчиненому разом з іншими відомостями про особу дали суду підстави для призначення ОСОБА_7 за вчинені злочини не найбільш суворого покарання та у відповідності до ст. 71 КК України призначення остаточного покарання у виді позбавлення волі у розмірі, який лише на два місяці перевищує розмір невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі за попереднім вироком. 
		Посилання ж захисника на те, що ОСОБА_7 повністю визнала свою вину у вчиненні злочинів та щиро розкаялася, усунула заподіяну шкоду, як підстави для пом`якшення покарання, взагалі не заслуговують на увагу, оскільки суперечать матеріалам кримінальної справи, бо в суді першої інстанції засуджена лише частково визнала свою вину, а повернення потерпілим викраденого нею майна відбулося не в результаті добровільних дій засудженої, а в результаті вилучення у неї цього майна під час затримання. 
		 
		Оскільки переконливих аргументів щодо суворості призначеного ОСОБА_7 покарання, захисник в апеляції не навів, колегія суддів, дійшовши висновку, що призначене засудженій покарання є справедливим, необхідним і достатнім для її виправлення, запобігання вчиненню нових злочинів, тобто для досягнення мети, передбаченої ст. 50 КК України, відмовляє у задоволенні апеляції захисника.
		 
		Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б тягли зміну чи скасування вироку, колегією суддів не встановлено. 
		 
		Керуючись п. п. 11, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року, ст.ст. 365, 366 КПК України 1960 року, колегія суддів 
		 
		У Х В А Л И Л А:
		 
		Апеляцію захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2013 року відносно ОСОБА_7  без змін. 
		 
		Судді:
		 
		 
		________________ _______________ ________________
		 ОСОБА_2  ОСОБА_3   ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...