Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/4438/16 : не визначено.
Надіслано судом: 02.02.2017. Зареєстровано: 03.02.2017. Забезпечено надання загального доступу: 08.02.2017.
Дата набрання законної сили: 14.02.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		27.01.2017Справа №910/4438/16за позовом          Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів»
		до                    Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» та
		                    Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»
		про                    стягнення 22654 грн. 19 коп.
		Суддя Отрош І.М.
		Представники сторін:
		від позивача:        Сиваш А.М. - представник за довіреністю № 18-96 від 26.12.2016;
		від відповідача 1: Храпенко С.В. - представник за довіреністю № 03 від 03.01.2017;
		від відповідача 2: не з'явились.
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		14.03.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» з вимогами до Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» та Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 22654 грн. 19 коп.
		Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем 1 як вантажовідправником, який здійснив завантаження до вагону № 55467294, своїх зобов'язань щодо прийняття до завантаження вказаного вагону у непридатному у комерційному відношенні для перевезення вантажу (горішку коксового) та неналежним виконанням відповідачем 2 як перевізником обов'язку з подання непридатного у комерційному відношенні вагону № 55467294, що призвело до втрати вантажу (горішку коксового) при його перевезенні до станції призначення - Запоріжжя-Ліве Придніпровської залізниці на суму 22654 грн. 19 коп. За таких обставин, оскільки втрата вантажу виникла у зв'язку з неналежним виконанням своїх зобов'язань щодо збереження вантажу як відповідача 1 так  відповідача 2, позивач просить суд стягнути з відповідачів розмір завданої шкоди порівну, а саме 11327 грн. 10 коп. з відповідача 1 та 11327 грн. 10 коп. з відповідача 2.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2016 (суддя Ковтун С.А.) порушено провадження у справі № 910/4438/16, розгляд справи призначено на 04.04.2016.
		20.04.2016 до Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 2 зазначив, що якщо втрата вантажу є наслідком комерційної несправності вагону (контейнера), відповідальність покладається на особу, яка завантажила продукцію для перевезення у такий вагон (контейнер). Оскільки завантаження продукції у вагон № 55467294 здійснював вантажовідправник (відповідач 1), та він не підготував вагон до перевезення вантажу дрібної фракції, не вжив достатніх заходів, що виключають втрату вантажу на шляху прямування, чим порушив положення ст. 31 Статуту залізниць України та п.п. 5, 6 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу, відповідальність за нестачу вантажу у вагоні № 55467294 повинен нести саме відправник - відповідач 1. Крім того, власником вагону № 55467294 є Товариство з обмеженою відповідальністю «Металургійна транспортна компанія», яке і несе відповідальність за стан вагону.
		У судовому засіданні 23.05.2016 представник відповідача 1 подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що комерційний акт РА№011153/536/1685 від 15.08.2015 є неналежним доказом, оскільки він не підписаний тим виключним переліком посадових осіб залізниці, який передбачений у п. 10 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334. Крім того, відповідач 1 зазначив, що у відповідача 2 були відсутні підстави, передбачені ст. 52 Статуту залізниць України, для перевірки маси вантажу у вагоні № 55467294 на станції призначення. При цьому, відповідач 1 вказав на те, що зважування вагону № 55467294 на станції відправлення здійснювалось за допомогою електронних вагів, тоді як на станції призначення - за допомогою тензометричних вагів, що є порушенням п. 22 Правил видачі вантажів, де зазначено, що перевірка маси вантажу на станції провадиться, як правило, таким самим способом, яким цю масу було визначено на станції відправлення.
		23.05.2016 до Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 2 зазначив, що прийняття вантажу до перевезення та оформлення накладної автоматично не свідчить про відповідність вантажу та вагону обов'язковим вимогам транспортного законодавства щодо комерційної справності вагону, оскільки прийняття вантажу до перевезення свідчить виключно про укладення договору перевезення на умовах, визначених відправником. Тобто, нестача вантажу виникла не через прийняття залізницею вантажу до перевезення, а внаслідок невиконання відправником своїх обов'язків щодо запобігання просипання вантажу під час перевезення вантажу у вагоні відкритого типу.
		У судовому засіданні 30.05.2016 представник позивача подав заяву, в якій просив суд стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» збитки у розмірі 22654 грн. 19 коп., яка була прийнята судом до розгляду.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2016 у справі № 910/4438/16 (суддя Ковтун С.А.), яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016, позов до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» задоволено повністю; стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» 22654 грн. 19 коп. збитків та 1378 грн. 00 коп. судового збору; у позові до Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» відмовлено.
		Постановою Вищого Господарського суду України від 07.12.2016 рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016, скасовано; справу № 910/4438/16 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
		Внаслідок проведеного повторного автоматизованого розподілу судової справи, справу № 910/4438/16 передано на розгляд судді Отрош І.М.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2016 суддею Отрош І.М. прийнято справу № 910/4438/16 до провадження; розгляд справи призначено на 13.01.2017.
		24.01.2017 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові уточнення на позовні вимоги, в яких позивач просив суд стягнути з кожного із відповідачів збитки за втрату вантажу у розмірі 11327 грн. 10 коп. (з кожного).
		Пунктом 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18 визначено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:  подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.
		Дослідивши подану позивачем заяву про уточнення позовних вимог, суд дійшов висновку, що вона не є іншим позовом, не змінює розмір, предмет та підставу позову, а конкретизує розмір позовних вимог щодо кожного з відповідачів, у зв'язку з чим прийняв її до розгляду.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2017, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 27.01.2017.
		У судовому засіданні 27.01.2017 представник відповідача 1 подав письмові пояснення на позовну заяву, в яких зазначив, що час на вжиття додаткових заходів щодо ущільнення зазорів у вагоні № 55467294 не надавався, та вагон був прийнятий до транспортування у тому стані, в якому він був на той момент, що є підставою вважати, що пошкоджень у вагоні на момент передачі його відповідачу 2 не було. При цьому, відповідач 1 зазначив, що відповідно до Технічних умов розміщення та закріплення вантажів на відкритому рухомому складі правильність розміщення та закріплення вантажів перевіряє залізниця. Отже, оскільки залізниця прийняла до транспортування вантаж у вагоні № 55467294, тим самим вона взяла на себе всю відповідальність за збереження та перевезення вантажу до пункту призначення.
		Представник позивача у судовому засіданні 27.01.2017 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
		Представник відповідача у судовому засіданні 27.01.2017 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.
		Представник відповідача 2 у судове засідання 27.01.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103040754354.
		Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
		Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
		Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
		Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
		Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, беручи до уваги відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача 2.
		У судовому засіданні 27.01.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд
		 
		ВСТАНОВИВ:
		01.12.2014 між Публічним акціонерним товариством «Нікопольський завод феросплавів» (постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів» (покупець) укладено Договір поставки № 1406317, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця коксову продукцію, а покупець прийняти та оплатити продукцію, асортимент, кількість, строки поставки і ціна якої вказані у специфікаціях до даного договору, які є невід'ємними його частинами.
		Судом встановлено, що 10.08.2015 відповідно до накладної № 40532137 вантажовідправником - Державним підприємством «Іллічівський морський торговельний порт» на адресу вантажоодержувача - Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» зі станції відправлення Іль'їчівськ Одеської залізниці до станції призначення Запоріжжя-Ліве Придніпровської залізниці було відправлено вагон № 55467294 з вантажем - горішок коксовий, вагою 52950 кг (залізнична накладна № 40532137 від 10.08.2015 долучена позивачем до позовної заяви).
		Судом встановлено, що відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 16.09.2016 № 319 назва Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» була змінена на Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ».
		Судом встановлено, що 15.08.2015 на станції Нижньодніпровський вузол Придніпровської залізниці було складено комерційний акт РА№011153/536/1685 щодо вагону № 55467294, в якому зазначено, що при перезважуванні вагону № 55467294 виявлено вагу 47750 кг (нетто), замість 52950 кг, що була вказана під час відправлення, що менше на 5200 кг. Крім того у вказаному акті зазначено, що навантаження нижче рівня бортів на 40 см., праворуч по центру вагона над 5-6 люками є воронкоподібне заглиблення діаметром  3,0 м., глибиною 1,0 м. У технічному відношенні вагон справний. Є зазор праворуч по руху поїзда між кришкою 6 люка та поперековою балкою вагона довжиною 300 мм, шириною 40 мм. Для запобігання подальшій втраті вантажу зазор закритий дошками та мотлохом. Протікання вантажу немає. При повторному перезважуванні вагона вага підтвердилась. Вантаж, який відсутній, міг поміститися в вагоні (комерційний акт РА№011153/536/1685 долучений позивачем до позовної заяви).
		Судом встановлено, що 15.08.2015 на станції Нижньодніпровський вузол Придніпровської залізниці було складено акт  про технічний стан вагона (контейнера) № 240 від 15.08.2015, в якому зазначено, що напіввагон № 55467294 технічно справний, однак у ньому наявні зазори справа по ходу між кришкою 6 люку та поперечною балкою вагону 300х40 мм. Втрата вантажу можлива. Вантажовідправник до завантаження зазор бачити міг, однак заходів щодо ущільнення не прийняв.
		За розрахунками позивача, вартість недостачі вантажу, яка була розрахована позивачем відповідно до рахунку № 201569 від 15.08.2015 (копія рахунку долучена позивачем до позовної заяви)  з урахуванням норми недостачі вантажу 1,059 тон становить 22654 грн. 19 коп.
		Як встановлено судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2016 у справі № 910/4438/16 (суддя Ковтун С.А.), яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016, позов до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» задоволено повністю; стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» 22654 грн. 19 коп. збитків та 1378 грн. 00 коп. судового збору; у позові до Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» відмовлено.
		Постановою Вищого Господарського суду України від 07.12.2016 рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016, скасовано; справу № 910/4438/16 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
		За змістом ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
		Скасовуючи рішення попередніх інстанцій та направляючи дану справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України у постанові від 07.12.2016 зазначив, що судами попередніх інстанцій не були встановлені обставини щодо обгрунтованості посилань відповідача 2 на те, що недостача вантажу у вагоні № 55467294 є наслідком комерційної несправності вказаного вагона, що підтверджується актом про технічний стан вагону № 240 від 15.08.2015, у зв'язку з чим відповідальність за нестачу вантажу повинен нести відповідач 1 як відправник вантажу. При цьому, акт про технічний стан вагону № 240 від 15.08.2015 судами попередній інстанцій не досліджувався, відповідна оцінка йому не надавалась.
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача до відповідача 1 та до відповідача 2 підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
		Як передбачено приписами ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). 
		Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
		За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
		Згідно зі ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
		Стаття 224 Господарського кодексу України зобов'язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов'язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов'язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.
		Як встановлено судом, звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 (Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ») як відправника вантажу, який здійснював завантаження вантажу у вагон № 55467294, 11327 грн. 10 коп. збитків, оскільки відповідачем 1 був прийнятий до завантаження непридатний у комерційному відношенні вагон, що призвело до втрати вантажу.
		Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
		За змістом ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
		Відповідно до ст. 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.  Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
		Відповідно до ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
		Відповідно до ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
		Відповідно до ст. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
		Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (ст. 3 Статуту).
		Відповідно до статті 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 (далі - Статут), накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.
		Як встановлено судом, 10.08.2015 відповідно до накладної № 40532137 вантажовідправником - Державним підприємством «Іллічівський морський торговельний порт» на адресу вантажоодержувача - Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» зі станції відправлення Іллічівськ Одеської залізниці до станції призначення Запоріжжя-Ліве Придніпровської залізниці було відправлено вагон № 55467294 з вантажем - горішок коксовий, вагою 52950 кг (залізнична накладна № 40532137 від 10.08.2015 долучена позивачем до позовної заяви).
		Відповідно до ст. 917 Цивільного кодексу України перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором. Відправник вантажу має право відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення цього вантажу. Відправник повинен пред'явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі та (або) упаковці; вантаж має бути також замаркований відповідно до встановлених вимог.
		Згідно з ч. 1 ст. 918 Цивільного кодексу України завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
		Відповідно до ч. 3 ст. 308 Господарського кодексу України вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством.
		Відповідно до ст. 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
		Статтею 105 Статуту визначено, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.
		У відповідності до ст. 129 Статуту, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу. 
		Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.
		Як встановлено судом, 15.08.2015 на станції Нижньодніпровський вузол Придніпровської залізниці було складено комерційний акт РА№011153/536/1685 щодо вагону № 55467294, в якому зазначено, що при перезважуванні вагону № 55467294 виявлено вагу 47750 кг (нетто), замість 52950 кг, що була вказана під час відправлення, що менше на 5200 кг. Крім того у вказаному акті зазначено, що навантаження нижче рівня бортів на 40 см., праворуч по центру вагона над 5-6 люками є воронкоподібне заглиблення діаметром  3,0 м., глибиною 1,0 м. У технічному відношенні вагон справний. Є зазор праворуч по руху поїзда між кришкою 6 люка та поперековою балкою вагона довжиною 300 мм, шириною 40 мм. Для запобігання подальшій втраті вантажу зазор закритий дошками та мотлохом. Протікання вантажу немає. При повторному перезважуванні вагона вага підтвердилась. Вантаж, який відсутній, міг поміститися в вагоні (комерційний акт РА№011153/536/1685 долучений позивачем до позовної заяви).
		Судом встановлено, що відомості про  зафіксовану сторонами в комерційному акті РА№011153/536/1685 недостачу вантажу у вагоні № 55467294 внесені до залізничної накладної № 40532137 від 10.08.2015.
		Вказаний комерційний акт за своєю формою та змістом відповідає вимогам Статуту залізниць України та Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855, а тому визнається судом належним та допустимим доказом на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеній у накладній, фактичній масі вантажу, а саме щодо факту недостачі вантажу вагою 5200 кг, який перевозився у вагоні № 55467294.
		Відповідно до п. 10 Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, комерційний акт підписує  начальник  станції  (його заступник),  начальник  вантажного  району  (завідувач  вантажного двору, складу, контейнерного  відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи) і працівник  станції,  який  особисто здійснював  перевірку, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці.  Крім того, у разі необхідності, до перевірки вантажу і підписання акта можуть бути  залучені  також  інші  працівники залізниці.
		Судом встановлено, що комерційний акт РА№011153/536/1685 підписано належними особами згідно з п. 10 Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855: з боку залізниці - заступником начальника станції, начальником вантажного району та особою, яка особисто здійснювала перевірку. Зазначено, що завідуючого вантажним двором в штаті немає.
		З огляду на викладене, суд вважає необгрунтованими твердження відповідача 1, викладені у відзиві на позовну заяву, що вказаний комерційний акт РА№011153/536/1685 підписаний не тим виключним переліком посадових осіб залізниці, який передбачений у п. 10 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334.
		При цьому, як встановлено судом, комерційний акт РА№011153/536/1685 від 15.08.2015 був складений на попутній станції (Нижньодніпровський вузол Придніпровської залізниці), а не на станції призначення (Запоріжжя-Ліве Придніпровської залізниці).
		Відповідно до п. 8 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, якщо комерційний акт складається на станції відправлення або на попутній станції, то другий примірник акта додається до перевізних документів. Про складений комерційний акт проставляється відмітка у перевізних документах у порядку, визначеному правилами оформлення перевізних документів.
		Відповідно до п. 12 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, якщо при перевірці вантажу, який прибув з актом попутної станції, під час перевірки на станції призначення не буде виявлено різниці між даними акта, складеного на попутній станції, і фактичною наявністю та станом вантажу, багажу або вантажобагажу, то станція в розділі "Є" комерційного акта попутної станції вносить відмітку такого змісту: "Під час перевірки вантажу (багажу, вантажобагажу) різниці проти цього акта не виявлено". Така відмітка засвідчується штемпелем станції і підписами осіб, указаних у пункті 10 цих Правил. Цей акт видається одержувачу на його вимогу, а копія його залишається на станції. Новий акт у цьому разі не складається. При невідповідності відомостей, указаних в акті попутної станції, фактичним даним, що виявились під час перевірки вантажу, багажу або вантажобагажу, складається новий комерційний акт.
		Як вбачається з комерційного акту РА№011153/536/1685 від 15.08.2015, у розділі «Є» зазначено, що під час перевірки вантажу (багажу, вантажобагажу) різниці проти цього акта не виявлено, на ньому містяться підписи осіб, вказаних у п. 10 Правил, та штемпель станції призначення.
		З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що комерційний акт РА№011153/536/1685 від 15.08.2015 складений відповідно до Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, та є належним та допустимим доказом у справі.
		Так само, суд вважає необгрунтованими твердження відповідача 1 про відсутність у відповідача 2 підстав, передбачених ст. 52 Статуту залізниць України, складати комерційний акт для перевірки маси вантажу у вагоні № 55467294 на станції призначення, оскільки ст. 52 Статуту визначає випадки перевірки залізницею маси, кількості місць і стану вантажу саме на станції призначення, тоді як комерційний акт РА№011153/536/1685 від 15.08.2015 був складений на попутній станції. При цьому, у п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, зазначено, що відповідно до статті 24 Статуту залізниць України залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначених відправником у накладній, на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення.
		Таким чином, залізниця має право перевірити вантаж під час його перевезення (на попутній станції) та у випадку встановлення обставин, що є підставою для складення комерційного акту, зокрема у випадку нестачі, втрати вантажу, скласти відповідний комерційний акт.
		Що стосується тверджень відповідача 1, що зважування вантажу на станції відправлення та на попутній станції здійснювалось вагами різного типу та різними способами, суд вважає такі твердження відповідача 1 необгрунтованими з огляду на таке.
		Так, відповідно до п. 5 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, загальна маса вантажу визначається відправником зважуванням або розрахунковим способом. Спосіб визначення маси вантажу і тип ваг відправник зобов'язаний зазначити в накладній. Усі засоби вимірювальної техніки, які використовуються для визначення маси вантажів, мають бути повірені відповідно до вимог чинного законодавства. Засоби ваговимірювальної техніки повинні бути взяті на облік залізницею та відповідати вимогам Інструкції про порядок застосування засобів ваговимірювальної техніки на залізничному транспорті України, затвердженої наказом Міністерства інфраструктури України від 31 липня 2012 року N 442, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 жовтня 2012 року за N 1716/22028, та інших нормативно-правових актів.
		Згідно з п. 7 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, маса вантажів, які перевозяться навалом, насипом, наливом, визначається зважуванням на вагонних вагах. Допускається використання інших типів ваг, крім вагонних, за умови їх відповідності вимогам законодавства про метрологію.
		Як вбачається з накладної № 40532137 від 10.08.2015 на станції відправлення зважування вантажу у було здійснено за допомогою електронних вагів. При цьому, як вбачається з комерційного акту РА№011153/536/1685 від 15.08.2015, перезважування вантажу було здійснено за допомогою вагонних електронно-тензометричних вагів.
		У п. 22 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, зазначено, що перевірка маси вантажу на станції призначення провадиться, як правило, таким самим способом, яким цю масу було визначено на станції відправлення. Зважування вантажів на вагонних вагах провадиться в порядку, передбаченому Правилами приймання вантажів до перевезення.
		Таким чином, з наведеного вбачається, що існують два способи визначення ваги вантажу - зважуванням на вагонних вагах та розрахунковим способом.
		Як встановлено судом, на станції відправлення та на попутній станції маса вантажу у вагоні № 55467294 була визначена одним і там способом - зважуванням на вагонних вагах. Крім того, зважування було здійснено на електронних та на електронно-тензометричних вагах. З огляду на викладене, суд вважає необгрунтованими твердження відповідача 1 стосовно того, що зважування та перезважування вантажу у вагоні № 55467294 було здійснено з порушенням Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644.
		Відповідно до п. 1 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 № 542, у вагонах відкритого типу (на платформах, у напіввагонах і т. ін.) допускається перевезення вантажів, зазначених у додатку. Кам'яне вугілля, кокс, торф, руда і рудні концентрати, мінеральні будівельні матеріали (глина, щебінь тощо) перевозяться, як правило, у напіввагонах. Вантажі, пойменовані та не пойменовані в додатку до цих Правил, можуть перевозитись у вагонах відкритого типу в разі застосування відправниками засобів пакування (м'які контейнери, спеціалізовані контейнери, ящики та інші засоби упаковки або тари, маса брутто яких більше 500 кг) або навалом/насипом з використанням вагонного вкладиша, якщо такий спосіб перевезення допускається стандартом або технічними умовами на продукцію.
		Відповідно до п. 4 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 № 542, можливість транспортування у вагонах відкритого типу вантажів, зазначених у додатку, які містять дрібні фракції (частки, розмір яких не перевищує 13 мм), визначається відправником.
		Відповідно до п. 5 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 № 542 перед навантаженням вантажів, які містять дрібні фракції, відправник зобов'язаний пересвідчитися, що перевезення у наданому вагоні не призведе до втрати вантажу. Якщо втрата можлива через конструктивні зазори, відправник зобов'язаний вжити додаткових заходів щодо їх ущільнення, для чого йому залізницею надається безоплатний час користування вагонами до 30 хвилин на всю одночасно подану групу вагонів. У разі навантаження у вагони відкритого типу вантажів, які містять дрібні фракції, відправник повинен вжити заходів щодо запобігання видуванню або просипанню дрібних часток вантажу під час перевезення, особливо у випадках навантаження вище рівня бортів вагона (із "шапкою"). Такі заходи розроблюються відправником окремо для кожного виду вантажу. Поверхня вантажу у всіх випадках розрівнюється і ущільнюється. Для розрівнювання і ущільнення вантажу відправник може використовувати механізовані установки та інші пристрої.
		Відповідно до п. 4 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, відправник зобов'язаний підготувати вантаж до навантаження відповідно до вимог, які забезпечували б збереження його на всьому шляху перевезення та екологічну безпеку і захист навколишнього природного середовища згідно з законодавством. Дрібні місця штучних вантажів відправник повинен об'єднати в більші.
		Відповідно до п. 31 Статуту залізниця  зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні  для  перевезення  відповідного  вантажу,   очищені   від залишків  вантажу,  сміття,  реквізиту,  а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери. Придатність рухомого складу для перевезення вантажу в комерційному відношенні визначається:  вагонів -  відправником,  якщо завантаження здійснюється його засобами, або залізницею, якщо завантаження здійснюється засобами залізниці;  контейнерів, цистерн та  бункерних напіввагонів   - відправником.
		У п. 3.9 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» зазначено, що оскільки незбереження вантажу може бути наслідком як технічної несправності вагона або контейнера, так і їх непридатності для перевезення певного вантажу (тобто у комерційному  відношенні), то господарським судам  у вирішенні спорів слід розмежовувати відповідні  поняття.  Вагон (контейнер) може бути цілком справним, але таким, що не забезпечить збереження якості певного вантажу,  наприклад,  має стійкий запах, що впливає на завантажені до нього продовольчі товари.  Саме в такому випадку йдеться  про  непридатність  вагона  (контейнера)  у  комерційному відношенні. Згідно з зазначеною статтею Статуту придатність вагона чи контейнера для перевезення відповідного вантажу у  комерційному відношенні  визначається  відправником  або залізницею,  якщо вона здійснює завантаження.  Отже,  якщо псування вантажу  є  наслідком комерційної несправності вагона (контейнера),  відповідальність за це несе той, хто завантажив продукцію у вагон (контейнер).
		Судом встановлено, що завантаження у вагон № 55467294 було здійснено відправником - Державним підприємством «Морський торговельний порт «Чорноморськ», про що зазначено у накладній № 40532137.
		За таких обставин, враховуючи викладені положення законодавства України, суд дійшов висновку, що саме відповідач 1 як вантажовідправник, який здійснив завантаження вагону № 55467294 (відкритий напіввагон), повинен був пересвідчитися у можливості перевезення вантажу (горішку коксового) у вказаному вагоні без втрати вантажу. При цьому, відповідач 1 повинен був, у випадку наявності конструктивних зазорів та якщо втрата можлива через конструктивні зазори, вжити додаткових заходів щодо їх ущільнення; у разі навантаження у вагони відкритого типу вантажів, які містять дрібні фракції, відправник повинен був вжити заходів щодо запобігання видуванню або просипанню дрібних часток вантажу під час перевезення, особливо у випадках навантаження вище рівня бортів вагона (із "шапкою").
		Тобто, відповідач 1 повинен був перевірити вагон № 55467294 щодо його придатності у комерційному плані, оскільки придатність рухомого складу для перевезення вантажу в комерційному відношенні визначається відправником,  якщо завантаження здійснюється його засобами.
		Як встановлено судом, 15.08.2015 на станції Нижньодніпровський вузол Придніпровської залізниці було складено комерційний акт РА№011153/536/1685 щодо вагону № 55467294, в якому зазначено, що при перезважуванні вагону № 55467294 виявлено вагу 47750 кг (нетто), замість 52950 кг, що була вказана під час відправлення, що менше на 5200 кг. Крім того у вказаному акті зазначено, що навантаження нижче рівня бортів на 40 см., праворуч по центру вагона над 5-6 люками є воронкоподібне заглиблення діаметром  3,0 м., глибиною 1,0 м. У технічному відношенні вагон справний. Є зазор праворуч по руху поїзда між кришкою 6 люка та поперековою балкою вагона довжиною 300 мм, шириною 40 мм. Для запобігання подальшій втраті вантажу зазор закритий дошками та мотлохом. Протікання вантажу немає. При повторному перезважуванні вагона вага підтвердилась. Вантаж, який відсутній, міг поміститися в вагоні.
		Крім того, в матеріалах справи наявна копія акту про технічний стан вагону (контейнеру) від 15.08.2015, складеного щодо вагону № 55467294, в якому зазначено, що вагон є технічно справним, однак наявний зазор справа по ходу між кришкою 6 люку у поперечною балкою вагона 300х40 мм. Втрата вантажу можлива. Вантажовідправник до завантаження міг бачити зазор, однак заходів щодо його ущільнення не прийняв.
		З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що поданий залізницею до завантаження вагон № 55467294 був непридатний для перевезення вантажу (горішку коксового) у комерційному відношенні, тобто мав зазори, які відповідач 1 міг бачити до завантаження, однак не прийняв заходи щодо їх ущільнення, внаслідок чого сталася нестача вантажу у вагоні № 55467294 вагою 5200 кг.
		Таким чином, оскільки відповідач 1 прийняв до завантаження непридатний у комерційному відношенні вагон № 55467294, сам відповідач 1 як вантажовідправник, який здійснив завантаження вагону, несе відповідальність за нестачу вантажу.
		Вказані обставини відповідачем 1 не були спростовані належними та допустимими доказами.
		При цьому, у судовому засіданні 27.01.2017 представник відповідача 1 подав письмові пояснення на позовну заяву, в яких зазначив, що час на вжиття додаткових заходів щодо ущільнення зазорів у вагоні № 55467294 не надавався, та вагон був прийнятий до транспортування у тому стані, в якому він був на той момент.
		Однак, суд зазначає, що вказані твердження відповідача 1 не є підставами для звільнення його від відповідальності за нестачу вантажу, що перевозився у вагоні № 55467294.
		Що стосується позовних вимог, заявлених до відповідача 2 - Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», як до перевізника, що подав до перевезення вагон № 55467294 у непридатному у комерційному відношенні стані, суд зазначає таке.
		Відповідно до ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
		Відповідно до ч. 2 ст. 308 Господарського кодексу України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.
		Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.
		Відповідно до п. 31 Статуту залізниця  зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні  для  перевезення  відповідного  вантажу,   очищені   від залишків  вантажу,  сміття,  реквізиту,  а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери. Придатність рухомого складу для перевезення вантажу в комерційному відношенні визначається:  вагонів -  відправником,  якщо завантаження здійснюється його засобами, або залізницею, якщо завантаження здійснюється засобами залізниці;  контейнерів, цистерн та  бункерних напіввагонів   - відправником.
		Відповідно до ст. 110 Статуту залізниця несе відповідальність  за  збереження вантажу від  часу  його  прийняття  для  перевезення і  до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
		Відповідно до п. б ч. 1 ст. 111 Статуту залізниця  звільняється  від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли недостача,  псування або пошкодження сталися внаслідок дії природних причин,  пов'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі.
		Відповідно до п. е ч. 1 ст. 111 Статуту залізниця  звільняється  від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі коли втрата, псування  або пошкодження вантажу відбулися внаслідок: 1) таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення; 2) завантаження  вантажу  відправником у непідготовлений, неочищений  або  несправний вагон (контейнер),  який перед тим був вивантажений цим же відправником (здвоєна операція);  3) здачі  вантажу  до  перевезення без зазначення в накладній особливих його властивостей,  що  потребують  особливих  умов  або запобіжних  засобів  для  забезпечення  його  збереження  під  час перевезення; 4) стихійного лиха та інших обставин,  які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало.
		Згідно із ч. 2 ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
		Відповідно до ст. 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
		Суд зазначає, що вказані норми передбачають презумпцію вини перевізника у разі втрати, нестачі, псування й ушкодження вантажу, прийнятого до перевезення, якщо він не доведе, що це сталося не з його вини. Обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на перевізникові. Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення. Крім того, він також зобов'язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі. Невиконання цього обов'язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками: 1) усунення цих обставин не залежало від перевізника; 2) перевізник не міг запобігти цим обставинам.
		Звідси слід зробити висновок про те, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підпадає під визначення непереборної сили, відповідно до частини першої статті 924 ЦК України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.
		Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.
		Відповідно до п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т. ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.
		Згідно з п. 3 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, вантажі, що потребують тари для збереження їх від утрати, псування або пошкодження при перевезенні, повинні пред'являтися до перевезення у справній тарі, яка відповідає стандартам або технічним умовам, а вантажі, на тару і упакування яких стандарти та технічні умови не встановлено, - у справній тарі, що забезпечує їх збереження. Упаковка, в якій вантаж пред'являється до перевезення, не повинна завдавати шкоди рухомому складу, залізничній колії й навколишньому середовищу. Якщо при зовнішньому огляді тари або упаковки пред'явленого до перевезення вантажу будуть помічені недоліки, які можуть призвести до втрати, псування або пошкодження вантажу, то відправник зобов'язаний на вимогу станції привести тару або упаковку у відповідність до вимог стандартів або інших нормативно-технічних документів на продукцію. Залізниця може не приймати вантаж до перевезення у разі відсутності або неналежного його маркування, а також у тарі, що не відповідає вимогам стандартів або інших нормативних документів.
		З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскільки вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, відповідач 2 мав можливість належним чином здійснити огляд вагону № 55467294 та встановити, що вказаний вагон є непридатним (оскільки у ньому наявні зазори) для перевезення вантажу того виду (горішок коксовий), що був у нього завантажений відправником, та відмовитись від приймання вантажу до перевезення.
		Відповідачем 2 не доведено суду належними та допустимими доказами наявності підстав, що звільняють його від відповідальності за втрату вантажу (відповідно до положень Статуту).
		У п. 3.8 Роз'ясненнях президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» зазначено, що відповідно до параграфу  19  розділу 1  Технічних  умов розміщення  та  закріплення вантажів на відкритому рухомому складі (далі - Технічні умови)  правильність  розміщення  та  закріплення вантажів  перевіряє  залізниця.  Однак  Статутом  не передбачено відповідальність перевізника за  пошкодження  вантажу, що  перевозиться  на  відкритому  рухомому  складі,  тільки з тієї підстави,  що  при  завантаженні  засобами  відправника  залізниця перевіряла правильність розміщення та закріплення вантажу.   Поряд з  цим, враховуючи, що перевізник фактично не проконтролював  правильність  розміщення  та  закріплення вантажу, прийняв до перевезення платформи або напіввагони,  які завантажено з  порушенням  вимог  Технічних умов,  господарський суд має право вирішити питання  про  покладення  відповідальності  за  заподіяну шкоду  як  на  відправника,  так і на перевізника у залежності від ступеню вини кожного з них,  беручи до уваги можливість  виявлення порушень при огляді завантаженого вагону.
		З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що залізниця, а саме - Державне підприємство «Придніпровська залізниця» разом із Державним підприємством «Морський торговельний порт «Чорноморськ» несе відповідальність за втрату вантажу у вагоні № 55467294.
		При цьому, судом враховано, що згідно зі ст. 623 Цивільного кодексу України для застосування таких правових наслідків порушення зобов'язань як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. Відсутність хоча б одного з вищезазначених елементів, які створюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.
		Суд зазначає, що встановленими фактичними обставинами справи підтверджується наявність всіх вказаних елементів складу цивільного правопорушення, оскільки у зв'язку з протиправною поведінкою відповідача 1, який прийняв до завантаження непридатний у комерційному відношенні вагон, та у зв'язку з протиправною поведінкою відповідача 2, який прийняв до перевезення вказаний вагон, хоча мав можливість належним чином здійснити огляд вагону № 55467294 та встановити, що вказаний вагон є непридатним (оскільки у ньому наявні зазори) для перевезення вантажу даного виду (горішок коксовий), та відмовитись від приймання вантажу до перевезення, позивачу було завдано шкоду у вигляді втрати вантажу вагою 5200 кг на суму 22654 грн. 19 коп.
		При цьому, судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 затверджено Статут Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», відповідно до якого Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - товариство) є юридичною особою, що утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» (далі - Закон), постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
		Згідно із п. 2 зазначеного статуту товариство утворено як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Укрзалізниці, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовано шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - підприємства залізничного транспорту).
		Згідно із додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 Державне підприємство «Придніпровська залізниця» (код ЄДРПОУ 01073828) визначено підприємством залізничного транспорту загального користування, на базі якого утворюється публічне акціонерне товариство «Українська залізниця».
		Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.
		Таким чином, Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» є правонаступником Державного підприємства «Придніпровська залізниця», про що також зазначено у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
		При цьому, що стосується тверджень відповідача 2, що власником вагону № 55467294 є Товариство з обмеженою відповідальністю «Металургійна транспортна компанія» та саме вказане товариство повинно відповідати за стан вагону, суд зазначає, що обставини щодо визначення власника вагону та підстав його відповідальності не входять до предмету доказування у даній справі, оскільки, як встановлено судом, саме на вантажовідправника та на перевізника покладається обов'язок відшкодувати вартість втраченого вантажу (з огляду на встановлені судом фактичні обставини справи).
		Відповідно до ч. 3 ст. 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
		Положеннями Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (ч. 1 ст. 114 Статуту). 
		Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу (ст. 115 Статуту).
		В матеріалах справи наявний рахунок № 201569 від 15.08.2015, виставлений Публічним акціонерним товариством «Нікопольський завод феросплавів», згідно з яким вартість вантажу становить 558011 грн. 81 коп.
		Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту, недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення. 
		Згідно із ст. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року №644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто. 
		При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 1 % маси, зазначеної в перевізних документах, зокрема при перевезенні коксу.
		Позивачем долучено до позовної заяви розрахунок вартості завданої шкоди, у зв'язку з втратою вантажу вагою 5200 кг, що перевозився у вагоні № 55467294, та визначено, що вартість недостачі вантажу становить 22654 грн. 19 коп.
		Перевіривши наданий позивачем розрахунок збитків (вартості недостачі вантажу), суд дійшов висновку, що він здійснений з урахуванням Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року №644, та є обґрунтованим.
		Відповідно до ст. 1190 Цивільного кодексу України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.
		Відповідно до ст. 227 Господарського кодексу України у разі заподіяння збитків одночасно кількома учасниками господарських відносин кожний з них зобов'язаний відшкодувати збитки суб'єкту, якому завдано збитків, відповідно до вимог статті 196 цього Кодексу.
		Відповідно до ст. 196 Господарського кодексу України у разі якщо в господарському зобов'язанні беруть участь кілька управнених або кілька зобов'язаних суб'єктів, кожний з управнених суб'єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відповідно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням.
		Таким чином, оскільки шкода позивачу (нестача вантажу) була завдана спільними діями відповідача 1 та відповідача 2, беручи до уваги положення ст. 1190 Цивільного кодексу України, та враховуючи неможливість визначення ступеня вини кожного з відповідачів у даних правовідносинах, суд дійшов висновку, що відповідачі зобов'язані порівну (у рівних частках) відшкодувати позивачу вартість втраченого вантажу, тобто по 11327 грн. 10 коп. кожен.
		Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідачів.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. Позов Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ»  та Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити повністю.
		2. Стягнути з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Праці, буд. 6; ідентифікаційний код: 01125672) на користь Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» (69035, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Діагональна, буд. 11; ідентифікаційний код: 00186542) грошові кошти у розмірі 11327 (одинадцять тисяч триста двадцять сім) грн. 10 коп. та судовий збір у розмірі 689 (шістсот вісімдесят дев'ять) грн. 00 коп.
		3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) на користь Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» (69035, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Діагональна, буд. 11; ідентифікаційний код: 00186542) грошові кошти у розмірі 11327 (одинадцять тисяч триста двадцять сім) грн. 10 коп. та судовий збір у розмірі 689 (шістсот вісімдесят дев'ять) грн. 00 коп.
		4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
		 
		Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
		 
		Повне рішення складено: 01.02.2017
		 
		 
		Суддя                                                                                                        І.М. Отрош

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...