Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 569/279/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів купівлі-продажу.
Надіслано судом: 28.02.2017. Зареєстровано: 01.03.2017. Забезпечено надання загального доступу: 03.03.2017.
Дата набрання законної сили: 28.02.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		      
		 
		У Х В А Л А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		28 лютого 2017 року                                 м. Рівне
		 
		Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі
		головуючий суддя: Хилевич С.В.
		судді: Шеремет А.М., Боймиструк С.В.
		секретар судового засідання: Москалик Т.В.
		за участі: представників сторін,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 19 жовтня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Білд Буд" до ОСОБА_1 про визнання договорів купівлі-продажу квартир недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння,
		в с т а н о в и л а:
		Рішенням Рівненського міського суду від 19 жовтня 2016 року позов задоволено частково: 
		Визнано недійсними договори купівлі-продажу квартир АДРЕСА_1, що укладені 31 серпня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Білд Буд" (далі - ТОВ "Білд Буд" або Товариство) та ОСОБА_1 
		В задоволенні решти вимог відмовлено.
		Стягнуто з відповідача, ідент. номер НОМЕР_1, на користь ТОВ "Білд Буд" (код ЄДРПОУ: 36258876) 4 417, 60 гривень судового збору.
		На рішення суду ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, де покликався на неповне з'ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуального права.
		На її обґрунтування зазначав, що при укладання договорів від імені ТОВ "Білд Буд" діяв представник ОСОБА_3, повноваження якого були підтверджені довіреністю, що було перевірено нотаріусом при посвідченні оспорюваних договорів купівлі-продажу. Він діяв на підставі та в межах повноважень, передбачених довіреністю, а доказів того, що він діяв з їх перевищенням суду не надано.
		Вважав, що надані позивачем докази жодним чином не стосуються предмета доказування і не підтверджують той факт, що волевиявлення ТОВ "Білд Буд" не відповідало його внутрішній волі. Надане рішення Господарського суду м. Києва, яким питання визнання рішень загальних зборів недійсними не вирішувалось, не підтверджує відсутність повноважень посадових осіб ТОВ "Білд Буд" на розпорядження майном товариства і не вказує про факт невідповідності волевиявлення на відчуження майна позивача його внутрішній волі.
		На його думку, вирок суду в кримінальному проваджені, в рамках якого проведена почеркознавча експертиза, станом на день прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення, не ухвалювався. 
		Тому матеріали справи не доводять факт невідповідності оспорюваного правочину вимогам закону, в т.ч. вимогам ст. 203 ЦК України, на яку посилається позивач.
		Крім того, посилався на обставини неправильного застосування матеріального закону, ч. 3 ст. 92 ЦК України щодо обмежень повноважень представника юридичної особи та п.п. 1, 4 Глави 6 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
		На його думку, всупереч вимогам ст. 60, ч. 1 ст. 214 ЦПК України позивачем не було доведено обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а судом не було з'ясовано, в чому ж полягає порушення волевиявлення ТОВ "Білд Буд".
		З цих підстав просив рішення суду першої інстанції скасувати, ухваливши нове - про відмову позивачу в задоволенні його вимог повністю.
		Заслухавши думку судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи представника відповідача, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.
		Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що укладення договорів купівлі-продажу квартир відбулося усупереч вільного волевиявлення на те його продавця і відповідності таких правочинів його внутрішній волі як власника відповідного майна, а тому оспорювані правочини визнано недійсними.
		Наслідком недійсності правочину відповідно до ст. 216 ЦК України є двохстороння реституція, тобто зобов'язання кожної сторони повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання оспорюваного правочину, а тому ці обставини унеможливлюють задоволення віндикаційного позову. З огляду на наведене обгрунтовано відмовлено в позові про витребування майна з чужого незаконного володіння.
		Як правильно встановлено судом, і ці обставини не оспорювалися, зі Свідоцтв про право власності на нерухоме майно від 18 березня березня 2014 року, індексний номер 19165022; від 22 березня 2014 року, індексний номер 19397335; та від 22 квітня 2014 року, індексний номер 2732534, вбачається, що у власності ТОВ "Білд Буд" перебували квартири №№1 (загальна площа 70, 7 кв.м, житлова - 34, 3 кв.м), 5 (загальна площа 70, 1 кв.м, житлова - 34, 2 кв.м) і 65 (загальна площа 49, 9 кв.м, житлова - 20, 2 кв.м) по АДРЕСА_1 (а.с. 56-58, т. 1).
		Однак 31 серпня 2014 року після зміни засновників і керівника ТОВ "Білд Буд" при укладенні оспорюваних угод від імені Товариствав інтересах його та на підставі нотаріально посвідченої довіреності діяв представник - ОСОБА_3 Внаслідок факту укладення договорів ТОВ "Білд Буд" оплатно з розстроченням платежу строком на 36 місяців відчужило належне йому майно - квартири №№1, 5 і 65 по АДРЕСА_1. В зв'язку з цим було укладено відповідні договори купівлі-продажу з ОСОБА_1 Дані договори посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Яковенком В.І. і зареєстровані в реєстрі за №№740, 741, 739, (а.с. а.с. 87-90; 91-94; 95-98, т. 1). 
		Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва в провадженні № 1-кс/759/3103/14-к 7 жовтня 2014 року, з метою збереження майна та запобігання відчуженню його та іншим діям, що позбавляють реальних власників можливості розпоряджатися та користуватися майном, накладено арешт на об'єкти нерухомості, зокрема і на квартири № №1, 5 і 65 в АДРЕСА_1. Ухвалу постановлено в зв'язку з відкриттям 7 липня 2014 року кримінального провадження, що внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42014100080000152 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України від 07.07.2014 року (а.с. а.с. 44-49, т.1).
		Рішенням Господарського суду м. Києва від 30 вересня 2014 року, що набрало законної сили, визнано недійсними договори відступлення (шляхом купівлі-продажу) частки в статутному капіталі Товариства №№ 477, 478, 479 від 18 червня 2014 року, що посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та скасовано державну реєстрацію нової редакції статуту ТОВ "Білд Буд", що здійснена 25 червня 2014 року, номер запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 10721050018023874 (а.с. 35-43, т. 1). 
		Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Підставами для визнання недійсними зазначених договорів відступлення є встановлений у кримінальному провадженні №42014100080000152 факт підроблення підписів власників Товариства ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в оспорюваних в порядку господарського судочинства документах, факт невчинення останніми договорів про відступлення часток у статутному капіталі, особи, які фактично вчинили ці договори, не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності, волевиявлення учасників оспорюваних договорів не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі.
		Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу квартир вчинено всупереч вимогам ст. 203 ЦК України щодо вільного волевиявлення учасника правочину, а саме законного власника ТОВ "Білд Буд", на його укладення. 
		Так, юридична особа є учасником цивільних правовідносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (ст.ст. 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав і обов'язків та здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів і закону (ч. 1 ст. 92 ЦК України).
		Згідно зі ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину визначені ст. 215 ЦК України.
		Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин - бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення є підставою недійсності відповідного правочину (ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України).
		Правила абз. першого ч. 3 ст. 92 ЦК України зобов'язують орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи, не перевищувати своїх повноважень. Водночас, саме лише порушення обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла знати про такі обмеження (абз. другий ч. 3 ст. 92 ЦК України).
		За таких обставин позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин.
		Відповідно до чинних норм законодавства вважається, що контрагент юридичної особи знає (або повинен був знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:
		-такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим ч. 2 ст. 98 ЦК України);
		-про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;
		-про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;
		Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст. 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину. 
		Закон не встановлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах з юридичною особою. Тому з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (ст. 12 ЦК України) висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді. Таким чином, підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи до та в момент укладення оспорюваного договору, але й після його укладення, зокрема, чи виконала третя особа свої обов'язки за договором, у який спосіб, як у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюваним правочином, чи не було залучення третьої особи до участі в укладенні договору формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно.  
		У даній справі ТОВ "Білд Буд" вимагає визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартир з тих підстав, що внаслідок злочинних дій невстановлених осіб по підробці підписів власників ТОВ "Білд Буд" ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 у договорах про відступлення (шляхом купівлі-продажу) частки у статутному капіталі Товариства від 18 червня 2014 року, ставши незаконним власником та генеральним директором ТОВ "Білд Буд" і, за відсутності волі законних власників, видав доручення на ім'я ОСОБА_3 на відчуження нерухомості, що належало Товариству, який на підставі нього уклав договори від імені продавця з відповідачем з метою протиправного позбавлення юридичної особи права на майно.     
		З матеріалів справи вбачається, що доручення ОСОБА_3 було видано на відчуження 3 квартир, що належали Товариству по АДРЕСА_1 з недотриманням вимог абз. другого ч. 2 ст. 98 ЦК України; продаж відповідачу квартир здійснений за дублікатами правовстановлюючих документів та з розстрочкою платежу строком на 3 роки. 
		За таких обставин, встановивши, що в момент укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу 31 серпня 2014 року вільне волевиявлення ТОВ "Білд Буд" як власника спірних квартир на відчуження було відсутнє, а укладення таких правочинів не відповідало його внутрішній волі, суд першої інстанції зробив правильний висновок про визнання їх недійсними. 
		Оскільки відповідачем рішення суду оскаржується в повному обсязі, тому погоджується колегія суддів і з залишенням позову про витребування майна з чужого незаконного володіння без задоволення. 
		Так, правова позиція Верховного Суду України, що висловлена у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №6-1203цс15, передбачає, що відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. 
		Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
		Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
		Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав його, не з їхньої волі іншим шляхом. 
		За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
		Наявність в діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
		Отже, вирішуючи спір про витребування майна з чужого незаконного володіння, суди повинні були встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння.
		Позаяк добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.
		Згідно з абз. другим ч. 1 ст. 360 (7) ЦПК України висновок щодо норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. 
		Через те, що сторони у справі є контрагентами за договором, тому у покупця неможливо витребувати спірне майно шляхом подання індикаційного позову.
		Таким чином, застосування способу захисту права, передбаченого ст. 388 ЦК України, при вирішенні спірних правовідносин є неналежним у розумінні ст. 16 ЦК України.
		Зазначена норма права визначає право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу, а також встановлює належні способи їх захисту.
		Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав слід розуміти закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
		Доводи апеляційної скарги про хибність висновків суду щодо задоволення позову в частині оспорення договорів купівлі-продажу спростовуються матеріалами справи і вимогами закону.
		Не можна погодитися як з необґрунтованими і з посиланнями автора скарги про неправильне застосування норм матеріального права.
		Такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи, колегія суддів вважає твердження позивача про порушення судом норм процесуального права.
		Так, частина 3 ст. 309 ЦПК України вказує, що порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
		Фактів існування таких процесуально-правових порушень ОСОБА_1 не навів, а апеляційним судом їх не було здобуто.
		Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
		Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).
		Тому доводи відповідача про необхідність і вимушеність захисту його прав, порушуючи тим самим права позивача, є неприйнятними для апеляційного суду.
		Щодо визнання позивачем апеляційної скарги повністю, то колегія суддів з цією обставиною не погоджується і до уваги не бере, оскільки суперечить інтересам Товариства.
		Згідно з ч. 5 ст. 300 ЦПК України визнання апеляційної скарги другою стороною враховується апеляційнийм судом у частині наявності або відсутності фактів, які мають значення для вирішення справи.
		Крім того, частина 1 ст. 303 ЦПК України встановлює, що під час розгляду спарви в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтвоаність рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. 
		Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є його ухвалення з додержанням судом першої інстанції норм матеріального і процессуального права.
		Керуючись ст.ст. 3, 303, 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів
		у х в а л и л а:
		Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити, а рішення Рівненського міського суду від 19 жовтня 2016 року залишити без змін.
		Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
		 
		Головуючий:   
		 
		 
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...