Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 205/4041/14-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.03.2017. Забезпечено надання загального доступу: 21.03.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		13 березня 2017 року                                  м. КиївСудова палата у цивільних справах                           
		 
		Верховного Суду України у складі:
		 
		головуючого Романюка Я.М.,суддів:Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І.,    розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до обласного комунального підприємства «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_5 про перегляд рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року, 
		в с т а н о в и л а : 
		У травні 2014 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до обласного комунального підприємства «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради (далі - ОКП «Дніпродзержинське БТІ») про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що з 4 січня 2011 року до 15 жовтня 2013 року працювала на посаді архіваріуса в ОКП «Дніпродзержинське БТІ» та була звільнена з посади за власним бажанням, проте при звільненні її не було повідомлено про нараховані суми, належні їй до виплати. На її звернення відповідач таку інформацію не надавав. 6 травня 2014 року з довідки державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська їй стало відомо про її доходи за 2013 рік і виявилося, що заробітна плата з невідомих їй причин у 2013 році щоквартально зменшувалась, хоч посада, яку вона займала, залишалася незмінною та жодних повідомлень про зміну умов праці та зменшення належної їй заробітної плати вона не отримувала. Крім того, отримуючи заробітну плату у 2013 році, вона помітила її зменшення порівняно з 2012 роком, однак на її звернення до керівництва жодних роз'яснень надано не було. 
		За таких обставин ОСОБА_5 вважала, що відповідач недораховував та не виплатив належну їй заробітну плату в розмірі 7 829 грн. 31 коп. 
		У зв'язку з тим, що при звільненні з нею не було проведено повного розрахунку, ОСОБА_5 просила стягнути на свою користь суму середнього заробітку за час затримки виплати належної їй заробітної плати у розмірі  76 759 грн. 50 коп.
		Оскільки на час звільнення за власним бажанням їй не було відомо про порушення законодавства про працю з боку відповідача, про які вона дізналася лише у травні 2014 року, позивачка вважала, що вона підлягає звільненню на підставі частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), тому в силу статті 44 КЗпП України просила стягнути з відповідача на свою користь вихідну допомогу в розмірі 7 226 грн. 97 коп. з розрахунку її посадового окладу у третьому кварталі 2012 року. 
		Крім того, ОСОБА_5 просила стягнути з відповідача 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.  
		Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2014 року в задоволенні позову відмовлено. 
		Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 грудня              2015 року зазначене судове рішення скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково : стягнуто з ОКП «Дніпродзержинське БТІ» на користь ОСОБА_5 заборгованість із заробітної плати за період з 1 січня до 15 жовтня 2013 року в сумі 4 347 грн. 2 коп. та середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 16 жовтня 2013 року до                    25 грудня 2015 року в сумі 18 464 грн. 12 коп. без утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів, 300 грн. на відшкодування моральної шкоди та витрати за проведення експертизи в розмірі 2 949 грн. 12 коп. 
		У решті позову відмовлено. 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2015 року залишено без змін. 
		У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції, а рішення суду апеляційної інстанції змінити в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та стягнути з нього на її користь 62 861,            32 грн., посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 117 КЗпП України. 
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у задоволенні заяви слід відмовити з огляду на таке. 
		Відповідно до змісту статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
		Суди встановили, що згідно з наказом від 4 січня 2011 року № 03-К ОСОБА_5 прийнято на посаду архіваріуса ОКП «Дніпродзержинське БТІ» з окладом згідно зі штатним розписом. 
		14 жовтня 2013 року ОСОБА_5 подала заяву про звільнення за власним бажанням з 15 жовтня 2013 року у зв'язку з переїздом на нове місце проживання. 
		Наказом від 15 жовтня 2013 року № 69-к ОСОБА_5 звільнено з посади архіваріуса за власним бажанням та проведено остаточний розрахунок. 
		ОСОБА_5 не заперечувала та не оспорювала нарахування та виплату їй заробітної плати у період за 2011-2012 роки з окладом згідно зі штатним розписом. Разом з тим ОСОБА_5 вважала, що відповідач безпідставно занизив розмір її заробітної плати за 2013 рік. 
		Відповідно до штатного розпису ОКП «Дніпродзержинське БТІ» від             24 грудня 2012 року місячний оклад архіваріуса з 2 січня 2013 року складав 2 374 грн. 29 коп., який зберігався протягом січня - вересня 2013 року. 
		Згідно з наказом від 31 січня 2013 року № 04-од на підприємстві з                     1 лютого 2013 року (строком на 6 місяців) було зменшено розмір заробітної плати працівників у зв'язку з тяжким фінансово-економічним станом та зниженням об'ємів виконуваних робіт і послуг, але на порушення вимог частини третьої статті 32, статті 103 КЗпП України, статті 29 Закону України «Про оплату праці» ОСОБА_5 не була ознайомлена з цим наказом. 
		Відповідно до наказу від 28 лютого 2013 року № 07-од з 1 травня                   2013 року на підприємстві було встановлено неповний робочий день - режим неповного робочого часу, введено 20-годинний робочий тиждень до подолання фінансових труднощів для працівників підприємства з оплатою пропорційно до відпрацьованого часу. З цим наказом повинні бути ознайомлені всі працівники підприємства, що зазначено в самому наказі та вимагає норма частини третьої статті 32 КЗпП України, але на порушення вимог як самого наказу, так і зазначених норм трудового права відповідач не ознайомив позивачку з наказом від 28 лютого 2013 року № 07-од. 
		Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що з наказом директора ОКП «Дніпродзержинське БТІ» від 28 лютого 2013 року позивачку було ознайомлено у встановленому законом порядку.         У зв'язку з тим, що ОСОБА_5 була звільнена із займаної посади у ОКП «Дніпродзержинське БТІ» на підставі її особистої заяви в порядку, передбаченому статтею 38 КЗпП України, а ця підстава звільнення згідно з положеннями статті 44 цього Кодексу не передбачає виплати вихідної допомоги, у задоволенні позовних вимог про стягнення вихідної допомоги ОСОБА_5 відмовлено. 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що у ОКП «Дніпродзержинське БТІ» не було правових підстав для нарахування та виплати ОСОБА_5 заробітної плати, яка не відповідає встановленій згідно зі штатним розписом та відпрацьованим нею часом, тому підлягає стягненню заборгованість із заробітної плати за період з 1 січня по 15 жовтня 2013 року в сумі 4 347 грн. 02 коп. Оскільки зазначена сума не була виплачена позивачці при її звільненні 15 жовтня 2013 року, в силу вимог статей 116, 117 КЗпП України з відповідача підлягає стягненню на користь позивачки середній заробіток за час затримки до дня фактичного розрахунку (ухвалення рішення у справі), тобто за період із 16 жовтня 2013 року до 25 грудня 2015 року в сумі 18 464 грн. 12 коп., обчислення якої апеляційний суд здійснив з урахуванням грошових сум, отриманих позивачкою за новими місцями її роботи після звільнення з ОКП «Дніпродзержинське БТІ», отже позовні вимоги ОСОБА_5 про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати частково задоволено. 
		У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 лютого 2008 року, від 17 вересня та 9 листопада 2009 року, 3 грудня 2010 року, 25 січня 2012 року, 27 січня 2014 року, 9 березня 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що частину третю статті 117 КЗпП України про зменшення компенсації за затримку розрахунку на суму заробітної плати, одержаної за новим місцем роботи, виключено Законом України від 20 грудня 2005 року № 3248-IV, тому висновки суду про відмову в частковому задоволенні позову про стягнення середньої заробітної плати за затримку розрахунку з посиланням на наявність у позивача заробітної плати за новим місцем роботи не відповідають вимогам закону. 
		Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 117 КЗпП України.
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 
		Відповідно до статті 116 КЗпП України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_745/ed_2015_04_15/pravo1/KD0001.html?pravo=1> при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_745/ed_2015_04_15/pravo1/KD0001.html?pravo=1>, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_748/ed_2015_04_15/pravo1/KD0001.html?pravo=1>).
		При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_748/ed_2015_04_15/pravo1/KD0001.html?pravo=1> відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. 
		Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_748/ed_2015_04_15/pravo1/KD0001.html?pravo=1> стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
		У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
		При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
		Отже, суд може зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, за таких умов: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, як належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. 
		Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, помилково обчислив розмір виплат з урахуванням грошових сум, отриманих позивачкою за новими місцями її роботи після звільнення з ОКП «Дніпродзержинське БТІ», оскільки частину третю статті 117 КЗпП України, згідно з якою здійснювався такий розрахунок, було виключено на підставі Закону № 3248-IV.
		Разом з тим за змістом пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
		Тобто застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду.
		Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що суди, стягуючи середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на користь позивачки в сумі 18 464 грн. 12 коп., при визначенні розміру цього відшкодування врахували розмір спірної суми та частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком і обґрунтовано застосували принцип співмірності та справедливості. 
		У справі, яка переглядається, суди апеляційної та касаційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, однак по суті правильно вирішили спір, задовольнивши позовні вимоги частково. Оскільки внаслідок ухвалення Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України власного рішення результат по суті спору не зміниться, то в задоволенні заяви слід відмовити. 
		Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України   
		п о с т а н о в и л а :
		 
		У задоволенні заяви ОСОБА_5 відмовити. 
		Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
		 
		 
		       
		Головуючий                                                                         Я.М. Романюк
		 
		      Судді:                                                                                    В.І. Гуменюк
		 
		                                                                                                    Н.П. Лященко
		 
		                                                                                                   Л.І. Охрімчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...