Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 906/844/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; купівлі - продажу.
Надіслано судом: 22.03.2017. Зареєстровано: 23.03.2017. Забезпечено надання загального доступу: 27.03.2017.
Дата набрання законної сили: 23.05.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УКРАЇНА
		Господарський суд
		Житомирської області
		_________________________________________
		______________________________________________________________________
		10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
		E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		Відо "16" березня 2017 р.                                                     Справа № 906/844/16
		 
		Господарський суд Житомирської області у складі:
		судді Маріщенко Л.О. 
		 
		за участю представників сторін:
		від позивача: ОСОБА_1 довіреність від 06.02.2017 
		від відповідача: не з'явився 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Малополовецьке" (с.Малополовецьке Фастівського району Київської області)  
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропереробне інноваційне об'єднання" (с. Білилівка Ружинського району Житомирської області)   
		про визнання недійсним договору купівлі-продажу №28.4/15 від 28.04.2015 
		На підставі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", справу розглянуто у більш тривалий строк, ніж передбачено ч. 3 ст. 69 ГПК України.
		 
		Позивач подав до суду позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу №28.4/15 від 28.04.2015, укладеного між сторонами.
		Ухвалою від 25.08.2016 господарський суд прийняв позовну заяву до розгляду та порушив провадження у справі.  
		Ухвалами від 10.11.2016 господарський суд призначив у справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручив експертній установі - Житомирському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України, провадження у справі зупинив.
		У зв'язку з надходженням 22.02.2017 на адресу суду від Житомирського НДЕКЦ МВС України висновку експерта №1/3932 від 20.02.2017 за результатами проведення почеркознавчої експертизи, господарський суд ухвалою від 22.02.2017 поновив провадження у справі та з дотриманням критеріїв розумності строку, визначених у практиці Європейського суду з прав людини (п. 31 Рішення від 01.02.2007 у справі "Макаренко проти України" та інших), призначив судове засідання для її розгляду.
		До початку судового засідання до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення до відзиву (з додатками) та клопотання про розгляд справи без участі представника товариства (а. с. 186 - 219).
		Представник позивача в судовому засідання позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, та письмових поясненнях від 08.11.2016 (а. с. 88, 89, 92). Вказав, що оспорюваний договір №28.4/15 від 28.04.2015 є недійсним, у зв'язку з недодержання сторонами у момент його вчинення вимог, встановлених ч. 3 ст. 203 ЦКУ, а зміст договору суперечить ст. 549 та ст. 638 ЦКУ. Зокрема, як зазначено позивачем у позовній заяві, договір купівлі-продажу №28.4/15 від 28.04.2015 не підписувався уповноваженою особою ТОВ "ДП Малополовецьке", зміст договору не містить такої істотної умови як місце передачі товару, а вказана у п. 5.2 договору відповідальність суперечить визначенню та поняттю штрафу і пені.   
		Представник відповідача в судове засідання не прибув, про причини неявки повідомив у надісланому до суду клопотанні (а. с. 186). Згідно з відзивом на позовну заяву (а. с. 21, 22) та доповнення до нього (а. с. 187 - 191), відповідач проти позову заперечив з тих мотивів, що договір купівлі-продажу №28.4/15 від 28.04.2015 в цілому, але з деякими порушеннями було виконано сторонами у повному обсязі, на підтвердження чого ним долучено до матеріалів справи видаткові та товарно-транспортні накладні, акт звіряння взаєморозрахунків за період дії договору, лист позивача від 05.10.2015 вих. № 5/10, за яким він з посиланням на договір вимагає проведення оплати за поставлений товар. Як вбачається з пояснень відповідача, фактичні дії сторін спрямовані на виконання оспорюваного правочину свідчать про наступне схвалення останнього керівництвом позивача, до того ж договір №28.4/15 від 28.04.2015 містить печатку ТОВ "ДП Малополовецьке", доказів факту незаконного використання якої до матеріалів справи не додано. Як зазначено відповідачем, обставини дійсності укладення та виконання між сторонами договору купівлі-продажу №28.4/15 від 28.04.2015 були предметом дослідження у справах № 906/127/16 та № 906/411/16, а встановлені ними факти та докази, з огляду на приписи ст. 35 ГПК України, не підлягають повторній переоцінці судом при розгляді спору у даній справі.
		Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Як вбачається з пояснень представника позивача від 08.11.2016 (а. с. 88, 89, 92), в період з квітня по травень 2015 року ТОВ "ДП Малополовецьке" (далі - позивач/продавець) та ТОВ "Агропереробне інноваційне об'єднання" (далі - відповідач/покупець) були контрагентами господарських відносин з поставки товару, а саме сої. Фактична поставка здійснювалася без наявності підписаного сторонами договору, передача товару проводилось по мірі надання покупцем транспорту для відвантаження сої.
		У листопаді 2015 року позивачем було отримано від відповідача колію договору купівлі-продажу №28.4/15 від 28.04.2015 (далі - договір, а. с. 9 - 11), який ніби то укладений між сторонами, а також копії додатків № 1 та № 2 до нього (а. с. 25, 26).  
		Оскільки, за твердженнями позивача, договір купівлі-продажу №28.4/15 від 28.04.2015 та додатки до нього директором ДП "Малополовецьке" не підписувались, зважаючи на те, що за редакцією вище вказаного договору позивач прострочив поставку товару, внаслідок чого наступають штрафні санкції, вказане стало підставою для звернення товариства до суду з позовом про визнання договору від 28.04.2015 недійсним.
		Також як на підставу для визнання оспорюваного правочину недійсним, позивач вказує, що зміст договору купівлі-продажу №28.4/15 від 28.04.2015, всупереч ст. 638 ЦКУ, не містить всіх істотних умов договору, а вказана у договорі відповідальність продавця за прострочку передачі товару, не відповідає визначеному у ст. 549 ЦК України поняттю штрафної неустойки.
		Враховуючи підстави і предмет позову та оцінюючи подані сторонами докази, господарський суд зазначає, що загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені статтями 215, 216 ЦК України, за якими недійсною визнається угода, що укладена з недодержання в момент її вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Правило, встановлено цією нормою, повинно застосовуватися в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод. 
		Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; необхідний обсяг цивільної дієздатності на вчинення правочину; вільне волевиявлення учасника правочину, яке відповідає його внутрішній волі; вчинення правочину у формі, встановленій законом; спрямованість на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
		З матеріалів справи вбачається, що підставою звернення позивача до суду з даним позовом є недодержання сторонами в момент вчинення договору купівлі-продажу №28.4/15 від 28.04.2015, зокрема, вимог ч. 3 ст. 203 ЦКУ, згідно з яких передбачається вільне волевиявлення учасника правочину, яке відповідає його внутрішній волі, на вчинення правочину.
		Судом встановлено, що оспорюваний правочин від 28.04.2015 з додатками № 1 та № 2 до нього було підписано та скріплено печатками обох товариств.
		За змістом договору від 28.04.2015 та додатків, останній укладено між ДП "Малополовецьке" в особі директора ОСОБА_2 та ТОВ "Агропереробне інноваційне об'єднання" в особі директора ОСОБА_3
		Враховуючи заперечення позивача щодо підписання правочину, з метою встановлення належності підпису на договорі купівлі-продажу №28.4/15 від 28.04.2015 директору ТОВ ДП "Малополовецьке" ОСОБА_4, господарський суд Житомирської області ухвалою від 10.11.2016 призначив у справі судову почеркознавчу експертизу, виконання якої доручив Житомирському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України.
		Згідно з висновку експерта за №1/3932 від 20.02.2017, підпис, який розміщений з лицевої сторони другого аркушу договору купівлі-продажу №28.4/15 від 28.04.2015 у графі: "Продавець ДП "Малополовецьке" Директор ______ ОСОБА_4В.", виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою (а. с. 121 - 126).
		Оскільки висновок експерта чітко відповідає на поставлені судом питання, кваліфікація експерта підтверджена належним доказом (Свідоцтвом) і не викликає сумнівів, господарський суд розцінює висновок експерта як допустимий доказ у справі, який враховується судом при розгляді спору в сукупності з іншими доказами.
		Відповідно до ст. 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Як зазначено у п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). ... Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
		З огляду на викладене, суд зазначає, що встановлення факту дійсності правочину, підписаного не уповноваженою особою, підлягає дослідженню судом з врахуванням обставин його укладення та виконання, настання наслідків по якому ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено, чи ні.   
		Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, суд встановив, що в матеріалах справи містяться докази наступного прийняття керівництвом позивача на себе договірних зобов'язань, зумовлених виконанням договору купівлі-продажу №28.4/15 від 28.04.2015, що свідчить про повну обізнаність та вільне волевиявлення особи спрямоване на укладення спірного правочину.
		В підтвердження виконання сторонами договору купівлі-продажу сої від 28.04.2015, до матеріалів справи додано підписані покупцем та продавцем накладні (а. с. 193 - 195), товарно-транспортні накладні (а. с. 196 - 203), підписаний та скріплений печатками товариств акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.04.2015 - 17.03.2016 за договором №28.4/15 від 28.04.2015 (а. с. 192), лист позивача від 05.10.2015 вих. № 5/10, за яким він підтверджує факт укладення договору №28.4/15 від 28.04.2015 та з посиланням на п. 5.3 останнього вимагає проведення оплати за поставлений товар з урахуванням нарахованої пені (а. с. 204).
		В матеріалах справи відсутні докази того, що товар, поставлений згідно з видатковими та товарно-транспортними накладними, відвантажено позивачем не на виконання умов договору купівлі-продажу №28.4/15 від 28.04.2015. Також відсутні докази в підтвердження факту неправомірного використання печатки на договорі купівлі-продажу та додатках до нього, накладних, акті звірки та листі від 05.10.2015 вих. № 5/10 всупереч інтересам позивача, оскільки наявність печатки є свідченням скріплення не підпису особи, а самого документа.
		В процесі розгляду справи суду стало відомо, що обставини дійсності укладення та виконання між сторонами договору купівлі-продажу №28.4/15 від 28.04.2015 були предметом дослідження господарського суду Київської області у справі № 906/411/16 про стягнення з ТОВ ДП "Малополовецьке" на користь ТОВ "Агропереробне інноваційне об'єднання" штрафних санкцій за несвоєчасну поставку та недопоставку товару згідно з п. 5.2 договору купівлі-продажу товару №28.4/15 від 28.04.2015 (а. с. 209 - 217). 
		Окрім того, за рішенням господарського суду Житомирської області від 04.04.2016 у справі № 906/127/16, яке набрало законної сили, було стягнуто з покупця (ТОВ "Агропереробне інноваційне об'єднання") на користь продавця (ТОВ ДП "Малополовецьке") 110000,00 грн боргу за поставку сої (без урахування штрафних санкцій), вимога щодо сплати якого ґрунтувалась на підставі укладеного між сторонами договору купівлі-продажу товару №28.4/15 від 28.04.2015 (а. с. 205 - 208).
		Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Слід зазначити, що встановлені судом при розгляді справ № 906/127/16 та № 906/411/16 обставини часткової оплати та поставки відвантаженого товару, а також укладення договору купівлі-продажу №28.4/15 від 28.04.2015 не спростовувались сторонами з мотивів недійсності оспорюваного правочину. 
		Більше того, в процесі розгляду справи суд встановив, що з метою примусового виконання рішення господарського суду Житомирської області від 04.04.2016 у справі № 906/127/16, позивачем було отримано судовий наказ від 22.04.2016 про стягнення з відповідача боргу за сою, поставка якої була проведена на виконання спірного договору купівлі-продажу №28.4/15 від 28.04.2015.  
		З огляду на викладене та враховуючи, що обставини встановлені рішеннями судів мають преюдиційне значення для господарського суду і при вирішенні даного спору про визнання договору купівлі-продажу №28.4/15 від 28.04.2015 недійсним, суд констатує факт укладення між сторонами оспорюваного правочину, чинність якого підтверджена наявними в матеріалах справи документами та доказами, зібраними судами в підтвердження дійсних правовідносин сторін по поставці товару (сої) на договірних засадах.
		Разом з тим, суд вказує, що як договір купівлі-продажу, так і додатки до нього були скріплені печаткою ТОВ ДП "Малополовецьке".
		Забезпечення вільного доступу до печатки ТОВ ДП "Малополовецьке", її використання, відсутність будь-яких належних та допустимих доказів щодо порушення правил обліку, зберігання чи використання печатки, її втрати, відсутність звернень до правоохоронних органів з приводу її викрадення та проведення службового розслідування за фактом її незаконного використання сторонніми особами та вчинення дій (бездіяльності) щодо фактичного визнання наявної заборгованості за товар, поставлений згідно з договором купівлі-продажу №28.4/15 від 28.04.2015 (здійснення часткової оплати; визнання боргу шляхом підписання акту звірки; звернення до господарського суду із позовною заявою про стягнення штрафних санкцій, передбачених умовами спірного договору), вказують на відсутність доказів в підтвердження факту неправомірного використання печатки ТОВ ДП "Малополовецьке" на оспорюваному правочині.
		Навпаки, вказане є свідченням того, що ТОВ ДП "Малополовецьке" прийняло на себе зобов'язання по виконанню договору купівлі-продажу №28.4/15 від 28.04.2015, підписаного не уповноваженою особою, з наступним схваленням останнього юридичною особою позивача, тому будь-які посилання сторони з приводу його недійсності на підставі ч. 3 ст. 203 ЦК України суд вважає недоречними, в т. ч. щодо того, що зміст договору купівлі-продажу №28.4/15 від 28.04.2015 суперечить ст. 638 та ст. 549 ЦК України, оскільки, по-перше, умовам договору щодо "місця передачі товару" було надано належну правову оцінку при розгляді господарських справ № 906/127/16 та № 906/411/16; по-друге, відсутність у договорі істотних умов за загальним правилом не є підставою для визнання договору недійсним (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними"); по-третє, сторони є вільними у визначенні умов договору, тому домовленість сторін про нарахування штрафних санкцій від загальної вартості товару по договору, а не від вартості товарів, з яких допущено прострочення, унормовану ними у пункті 5.2 договору, який не є нікчемним в силу закону і не визнаний недійсним, не суперечить приписам ст. 549 ЦК України (правова позиція, з урахуванням висновку ВГС України від 02.02.2016 у справі № 910/16116/15).
		Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня  його виконання. 
		Суд враховує узгодження сторонами у відповідності до ч.4 ст.231 ГК України у спірному договору іншого розміру певного виду штрафних санкцій, ніж передбачено ст.549 ЦК України.
		Відповідно до статей 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень належними та допустимими у справі доказами; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Оцінивши всі встановлені обставини справи в їх сукупності згідно поданих сторонами доказів, господарський суд дійшов висновку, що позивач не зміг належними та допустимими доказам обґрунтувати правомірність заявлених у позовній заяві вимог, натомість доводи відповідача щодо спростування тверджень позивача про недійсність оспорюваного правочину суд вважає переконливими.
		З огляду на встановлені судом в процесі розгляду спору обставини укладення договору та досліджені подані учасниками процесу на обґрунтування своїх позицій докази, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити.
		Судові витрати покладаються на позивача.
		Разом з тим, щодо строків розгляду спору у даній справі господарський суд вказує, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.
		Згідно з п. 31 Рішення Європейського суду з прав людини від 01.02.2007 у справі Макаренко проти України суд роз'яснює, що "розумний" строк проваджень має визначатись відповідно до обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника і компетентних органів та інтерес, який мав заявник у цьому спорі.
		Приписами ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права. 
		З огляду на викладене та враховуючи складність справи, суд вважає, що розгляд спору у справі № 906/844/16 у строк, що є більший, ніж передбачено ст. 69 ГПК України, є підставно обґрунтований з посиланням на статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 та з дотримання критеріїв розумності строку, визначених у практиці Європейського суду з прав людини.
		Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		В позові відмовити
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
		Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Повне рішення складено:  22.03.17 
		 
		Суддя                                                                     Маріщенко Л.О.  
		 
		 
		Віддрукувати: 
		1 - в справу
		2 - відповідачу - рек. з повід.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...