Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/3708/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 18.04.2017. Зареєстровано: 18.04.2017. Забезпечено надання загального доступу: 21.04.2017.
Дата набрання законної сили: 08.05.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  
		Справа № 752/3708/16-ц 
		Провадження по справі № 2-о/752/28/17 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		30.03.2017  року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
		Головуючого судді  Антонової  Н.В., при секретарі  Марченко А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу  цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, -
		 
		            ВСТАНОВИВ:
		 
		У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація.
		В обґрунтування поданої заяви зазначив, що він є уродженцем м. Луганська, Луганської області та до червня 2014 року був зареєстрований та проживав разом із родиною в АДРЕСА_1, та до 16.08.2013 року проходив службу в органах внутрішніх справ на керівних посадах після чого звільнився за власним бажанням.
		Також вказав, що 27.05.2011 року придбав у власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку, витягом з Державного реєстру правочинів та витягом про державну реєстрацію прав. 21.08.2012 року між заявником та його дружиною, ОСОБА_2, укладено договір, яким закріплено дольову власність на житловий будинок по ? частці кожному.
		Зазначив, що будучи патріотом своєї держави та людиною з твердою, непохитною проукраїнською позицією та проживаючи в смт. Станиця-Луганська, заявник регулярно відвідував мітинги, які були присвячені територіальній цілісності України та приймав участь у «Революції Гідності». Посилався на те, що у зв'язку з викладеним, його особисто та членів його родини почали переслідувати невідомі особи, які систематично надсилали погрози здійснення фізичної розправи.
		Після того, як 05.05.2014 року тимчасово виконуючий обов'язки Президента України Олександр Турчинов підписав розпорядження № 821/2014-рп «Про призначення ОСОБА_1 головою Кремінської районної державної адміністрації Луганської області», останній разом з родиною переїхав до м. Кремінної, Луганської області, та приступив до виконання своїх службових обов'язків. Попри вказане і за місцем його роботи приходили невідомі проросійсько налаштовані люди, які у разі непокори погрожували фізичною розправою, здійснили замах на його життя.
		Розпорядженням Президента України № 1047/2014-рп від 29.09.2014 року ОСОБА_1 звільнено з посади голови Кремінської районної державної адміністрації Луганської області.
		Заявнику також відомо, що внаслідок пострілу наприкінці вересня 2015 року здійсненого регулярними військами РФ з боку м. Луганськ по смт. Станиця Луганська, у будинок належний ОСОБА_1 та ОСОБА_2 влучив снаряд, який вщент його зруйнував.
		За таких обставин, реально сприймаючи загрозу своєму життю і здоров'ю та життю і здоров'ю своєї родини, заявник вимушено переселився з окупованої території України задля уникнення загрози життю, здоров'ю, свободі, особистим правам на свободу пересування, вираження думки, майновим правам вільного володіння, розпорядження та користування майном, праву на судовий захист на окупованій території, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 21.12.2015 року № 3001008777 Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської РДА в м. Києві, виданої на ім'я ОСОБА_1 
		У своїй заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник посилається на те, що загальновідомим є той факт, що з кінця лютого - початку березня 2014 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України.
		На думку заявника, перша фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов'язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань. А друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України, на думку заявника, розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєнні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітян 2014 року). 
		Посилається на те, що незважаючи на укладення Мінських домовленостей (Мінський протокол від 05.09.2014 року, Мінський меморандум від 19.09.2014 року і Мінський «Комплекс заходів» від 12.02.2015 року), за якими Російська Федерація та підконтрольні їй бандитські угрупування взяли на себе обов'язки по припиненню збройного конфлікту, Російська Федерація з більшою чи меншою інтенсивністю продовжує збройну агресію проти України. З моменту підписання 05.09.2014 року Мінського протоколу, Збройні сили Російської Федерації та іррегулярні підрозділи російських найманців захопили Донецький аеропорт, місто Дебальцеве та інші населені пункти, розширивши контрольовану ними територію України у Донецькій та Луганській областях більше ніж на 500 квадратних метрів.
		Вказує, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Луганської області було порушено цілу низку його прав і свобод, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, а саме: право на життя - стаття 2, право на свободу та особисту недоторканість - стаття 5, право на повагу до приватного і сімейного життя - стаття 8, свободу думки, совісті і релігії - стаття 9, свободу вираження поглядів - стаття 10, свободу зібрань та об'єднання - стаття 11, право користування правами і свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації зв будь-якою ознакою (заборона дискримінації) - стаття 14; а також передбачених Протоколом (Першим протоколом) до цієї Конвенції від 20.03.1952 року, а саме: право мирно володіти своїм майном - стаття 1, право на вільні вибори - стаття 3; а також передбачених Протоколом № 4 до цієї Конвенції від 16.09.1963 року, а саме: свободу пересування - стаття 2.
		Зазначає, що після вимушеного переселення з Луганської області йому довелося повністю змінити своє життя, витративши все набуте сім'єю, зазначає, що його особисто позбавили звичного ритму життя та можливості проживати в рідному місті, в результаті переміщення з Луганської області він змушений обживатися на новому місці, прилаштовуватися до нових життєвих умов, тяжко працювати з метою забезпечення своєї родини.
		Разом з тим, отримана довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 21.12.2015 року № 3001008777 Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, посвідчує виключно факт вимушеного переселення з м. Луганськ Луганської області до м. Києва, але не містять в собі зазначення причинити такого переселення, оскільки відповідний орган не має таких повноважень.
		За таких обставин, посилаючись на те, що встановлення юридичного факту вимушеного переселення ОСОБА_1 з окупованої території України задля уникнення загрози життю, здоров'ю, свободи, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав вільного володіння, розпорядження та користування майном, прав на судовий захист на окупованій території, саме в результаті збройної агресії Російської Федерації необхідне заявнику для виникнення юридичних наслідків - виникнення права на справедливу компенсацію з боку держави-агресора, тобто Російської Федерації, просив суд встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, у червні 2014 року з окупованої території Луганської області, Україна, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області, Україна.
		Протокольною ухвалою суду від 06.12.2016 року прийнято до розгляду заяву заявника, в порядку ст. 31 ЦПК України, про зміну підстав поданої заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.  
		Згідно вищевказаної заяви, заявник вказав, що підставою звернення до суду в порядку окремого провадження з відповідною заявою є те, що заявник має на меті визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року, що обумовлює виникнення прав і обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.      
		Заявник ОСОБА_1 в судовому засідання пояснив суду, що народився та до червня 2014 року проживав у м. Луганську, Луганської області, однак у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, та активною патріотичною позицією, що він займав, а саме забезпечення українських блокпостів, організація проведення виборів Президента України, вимушений був разом з родиною переселитися до м. Києва, оскільки, як йому відомо, на території, так званої, «Луганської Народної Республіки» перебуває у «розстрільних списках», за його затримання та страту обіцяно «шедру винагороду».
		Представник заявника ОСОБА_3. в судовому засіданні вимоги заяви підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
		Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, направив на адресу суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
		Представник заінтересованої особи Російської Федерації в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення на заяву не подав.
		Суд, вислухавши пояснення заявника та його представника, повно, всебічно дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судом достовірно встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець м. Луганськ, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта ОСОБА_1, виданим Ленінським РВ УМВС України в Луганській області 18 січня 1996 року (а.с. 59-60, 1 том).
		Також встановлено, що 27.05.2011 року ОСОБА_1 було придбано у власність ? частку житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_2, що підтверджується Договором купівлі-продажу житлового будинку (а.с. 115-116, том 1), витягом з Державного реєстру правичинів (а.с. 117-118, том 1), витягом про державну реєстрацію прав (а.с. 119, том 1)
		Як вбачається зі змісту заяви та підтверджується доданими та неї документами, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2, частка в якому належить заявнику, було зруйновано 26.06.2015 року внаслідок прямого влучання шести снарядів реактивного системи залпового вогню «Град».
		Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 21.12.2015 року № 3001008777 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої на ім'я ОСОБА_1 (а.с. 141, 1 том).
		З вищевказаної довідки, що видана заявнику, вбачається, що остання не містять відомостей щодо причин переселення ОСОБА_1 із зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, до фактичного місця проживання: АДРЕСА_3. 
		Відповідно до статті 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
		У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Зі змісту вказаних статей, а також роз'яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", вбачається, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо:
		- згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
		- чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;
		- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
		- із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право;
		- встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.  
		 Отже,  у судовому порядку  встановлюються  тільки такі факти, які мають юридичні наслідки  і від встановлення  яких  залежить  виникнення, зміна  або припинення  особистих  чи майнових  прав заявника і в судовому порядку  можливе  лише тоді, коли  діючим законодавством  не передбачено іншого порядку їх встановлення.
		Так, підставою звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, згідно заяви про зміну предмету, заявник визначає те, що  встановлення  юридичного факту того, що вимушене переселення заявника з окупованої території Луганської області, Україна, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області, Україна, пов'язане з реалізацією ним права на визначення свого статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року, що обумовлює виникнення прав та обов'язкыв, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.
		При прийняття рішення по справі, суд виходить з того, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області Україна є загальновідомим, а тому не потребує доказування (.ч 2 ст. 61 ЦПК України), що випливає з викладеного нижче.
		Так, згідно зі ст. 3 Конституції  України   людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		 Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
		Згідно із   ст. 27 Конституції України кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
		У Основному законі України визначено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України( ст.  75 Конституції  України), до повноважень якої, зокрема, належить прийняття законів; оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України ( п.3, 9  ст.  85 Конституції).
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п'ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п'ятому - восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.
		Відповідно до статті 4 Закону України «Про оборону України», у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Так, за приписами статті 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», прийнятого Верховною Радою України 15 квітня 2014 року, цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
		У зв'язку з агресією  Російської  Федерації  проти  України, Верховна Рада України, прийняла  постанову, якою  затвердила  Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором   та  доручила Голові Верховної Ради України невідкладно направити текст Звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу.
		       У  вищевказаному Зверненні  Верховна Рада України  вказала, що Україна залишається об'єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак та її масштаби на той час.
		       У Зверненні  також встановлено початок агресії "наприкінці лютого 2014 року Російська Федерація систематично порушує загальновизнані норми міжнародного права, права людини, в тому числі право на життя мирних громадян України, які стали заручниками терористів на окупованій території Донбасу. Цинізм кремлівської агресії, яка включає активну підтримку терористів на державному рівні, перетворює вбивство безневинних мирних громадян на звичне повсякденне явище. Очевидною є причетність Росії до таких терактів, як збиття цивільного пасажирського літака рейсу МН17, трагедій у Волновасі, Донецьку та Маріуполі".
		У цьому Зверненні до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу  Верховна Рада , "беручи до уваги Статут ООН та Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 3314 "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року визнала Російську Федерацію державою-агресором та закликала міжнародних партнерів України:
		-не допустити безкарності винних за злочини проти людяності, вчинені від початку російської агресії проти України;
		-визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані "ДНР" і "ЛНР" визнати терористичними організаціями;
		-посилити тиск на Російську Федерацію, у тому числі шляхом запровадження нових секторальних обмежувальних заходів (санкцій), щоб зупинити російську агресію та примусити російське керівництво виконати у повному обсязі усі пункти Мінських домовленостей, припинити незаконну окупацію Криму, звільнити усіх заручників та незаконно утримуваних на території Російської Федерації громадян України, включаючи члена постійної делегації Верховної Ради України в Парламентській Асамблеї Ради Європи Надію Савченко;
		-обмежити повноваження російської делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи доти, доки Російська Федерація не припинить ігнорувати вимоги міжнародної демократичної спільноти;
		-надавати Україні необхідну військову допомогу з метою посилення її оборонних можливостей, гуманітарну допомогу для постраждалого мирного населення та внутрішньо переміщених осіб і сприяти відновленню критично важливої інфраструктури на Донбасі.
		Закликала міжнародне співтовариство визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни"
		Також, Верховна Рада України Постановою від 21 квітня 2015 року № 337-УІІІ схвалила текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», у абзаці першому пункту 1 якої констатовано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року. У вказаній Заяві Парламенту також вказано, що і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України (абзац 3 пункту 4 Заяви), та наведено численні факти порушень Російською Федерацією своїх міжнародних зобов'язань, посягань на територіальну цілісність України.
		Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
		В Україні таким уповноваженим державним органом є Рада національної безпеки та оборони України.
		Відповідно до статті 107 Конституції України, Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України. Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України.
		Президент України своїм Указом від 24 вересня 2015 року № 555 ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та затвердив Воєнну доктрину України, у пунктах 3, 9, 11, 16, 17, 28-30, 36, 42, 49, 65 якої визнано та зафіксовано факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Крім того, Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 р. № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» було затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, де зазначено м. Луганськ (Луганська міська рада).
		Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», у разі якщо внутрішнє переміщення за обставин, передбачених у статті 1 цього Закону, спричинене військовою агресією іншої держави, військовим вторгненням, окупацією чи анексією території України, і цю територію покинули особи, що стали внутрішньо переміщеними особами, держава-агресор компенсує прямі витрати внутрішньо переміщених осіб, які виникли внаслідок вимушеного переміщення, а також всі витрати на приймання та облаштування зазначених осіб, що були здійснені за рахунок державного бюджету України та місцевих бюджетів, відповідно до норм міжнародного права.
		За таких обставин, суд приходить до висновку, що посилання заявника на ту, обставину, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, у червні 2014 року з окупованої території Луганської області, Україна, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області, Україна, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду та ґрунтуються на належних доказах
		Також суд вважає обґрунтованими підстави звернення заявника до суду, враховуючи, що, як випливає з самої суті міжнародного договору та підтверджується чинним законодавством, в порядку окремого провадження не може бути встановлено факт поширення дії на певну особу, у даному випадку заявника, такого договору, у даному випадку Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року, з огляду на, що посилання заявника на те, що останній перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року в судовому порядку не встановлюються та не оцінюються судом.
		Водночас, наявність підстав для визначення заявником свого статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 та виникнення наслідків визначення такого статусу, судом під час розгляду заяви про встановлення юридичного факту не перевіряється 
		Згідно викладеного  та керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 212-215, 256 ЦПК України, суд, -
		ВИРІШИВ:
		Заяву ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.
		Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, у червні 2014 року з окупованої території Луганської області, Україна, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області, Україна.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення, а сторонами, які не були присутні при проголошенні рішення суду  - протягом десяти днів з дня отримання його копії до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва.
		Суддя:                                                                                                     Антонова Н.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...